Over
26.12.2006, 00:43
Кав’ярня «Смерть»
Чи може безплідна земля породити хоча б один малесенький колос пшениці? А скільки зусиль потрібно буде докласти працьовитому хліборобові, щоб виплекати один, кволий колосок? А як він зійде, чи вдасться з нього зробити бодай крихту хліба?...
- Здрастуйте, шановний відвідувачу! Чого небудь бажаєте? Філіжанку кави, тістечко? Чи можливо Вам краще випити чогось міцнішого? - ласа посмішка власника кав’ярні, що наче вуж звивався навколо та постійно шморгав носом, ретельно оглядаючи кожного, хто відчиняв двері його бідненької кав’ярні з химерною назвою.
- Зробіть мені краще гарячого міцного чаю, - мовив новоприбулий, який щойно переступив поріг.
- Зараз, зараз, - заметушився господар і майже миттєво поставив чашку запашного чаю на стіл, - ще чогось?
- Поки що ні, але незабаром мені знадобиться те чим так славиться ваш заклад, - відповів гість посьорбуючи чай та дивлячись кудись перед собою.
- Гаразд, покличите мне як знадоблюсь, - так само улесливо відповів господар і подався до комори, щоб приготувати все необхідне незабувши при цьому дати стусана хлопцеві, що розносив таці з кавою....
Та чи варто витрачати всі зусилля на те, щоб зробити дрібницю? Нехай, якою б приємною вона не була? Чи виправдає вона всі надії та сподівання? Чи буде вона варта того, що її зробили? Невже одна крихта хліба зможе наситити важкопрацюючого хлібороба та його сім’ю?..
- Господарю! - молодий чоловік в чорному капелюсі вже допив чай та покликав власника кав’ярні.
- Все готово, пройдіть, будь ласка, за мною, - обличчя у нього майоріло різними вогниками, які на нього кидали численні різнокольрові лампи, що їх оце ввімкнули на радість відвідувачам.
Вони ввійшли до маленької кімнати, чоловік зручно вмостився в кріслі, запалив цигарку і пильно подивився в очі господарю. Той чемно вклонився і вийшов...
Сад... Повний сад квітів, сповнений самими найп’янкішими ароматами. Вони, то ніжно огортали, то відштовхували, то дарували ласку, то завдавали болю. Вони розпливалися химерами, перетворювались на колонни, а потім у дивовижних німф, що танцювали під музику цапоногих юнаків з порізаними венами. Вони наближались до нього, брали на руки... та кидали в яму повну аспидів. Вони здіймали його ввись до зірок... та він прокидався серед розбитих черепиць. Вони натирали його чудодійними мазями, а потім страшні язви з’являлися у нього на тілі. Він йшов за ними, він неміг спинитися. Він бачив далеко в небі білого голуба, який виявлявся вогненним півнем, що дихав вічністю. Він перетворювався на золотий дощ, який висихав на розпеченому камінні посеред пустелі в оточенні кубла змій. Він прагнув їх всією душею, всім єством, а вони лиш всміхались та глузували з нього. Ці чудові аромати! Він не знав їх імен, проте кликав їх Аромати і вони інколи озивались до нього. А потім прийшов лев і все зіпсував. Він взяв його з собою та золотим ключем відкрив палаючі двері. Аромати не заступились за нього, лиш жбурнули пелюстками чорних троянд на прощання. Він засмутився. Він пройшов униз по довжилезних сходах і Той, що мав мав владу над ним, кинув його до камери та прикув ланцюгами до стін...
Колос не виправдає надій хлібороба. Крихти хліба не вистачить, щоб прогодувати сім’ю з п’яти чоловік. Хлібороб загине від голоду, а разом з ним і його дружина, діти. А через що? Через єдиний колосок, що його ледве породила безплідна земля.
З.І. Вибачте за можливі помилки. За всім не услідкуєш))))
Чи може безплідна земля породити хоча б один малесенький колос пшениці? А скільки зусиль потрібно буде докласти працьовитому хліборобові, щоб виплекати один, кволий колосок? А як він зійде, чи вдасться з нього зробити бодай крихту хліба?...
- Здрастуйте, шановний відвідувачу! Чого небудь бажаєте? Філіжанку кави, тістечко? Чи можливо Вам краще випити чогось міцнішого? - ласа посмішка власника кав’ярні, що наче вуж звивався навколо та постійно шморгав носом, ретельно оглядаючи кожного, хто відчиняв двері його бідненької кав’ярні з химерною назвою.
- Зробіть мені краще гарячого міцного чаю, - мовив новоприбулий, який щойно переступив поріг.
- Зараз, зараз, - заметушився господар і майже миттєво поставив чашку запашного чаю на стіл, - ще чогось?
- Поки що ні, але незабаром мені знадобиться те чим так славиться ваш заклад, - відповів гість посьорбуючи чай та дивлячись кудись перед собою.
- Гаразд, покличите мне як знадоблюсь, - так само улесливо відповів господар і подався до комори, щоб приготувати все необхідне незабувши при цьому дати стусана хлопцеві, що розносив таці з кавою....
Та чи варто витрачати всі зусилля на те, щоб зробити дрібницю? Нехай, якою б приємною вона не була? Чи виправдає вона всі надії та сподівання? Чи буде вона варта того, що її зробили? Невже одна крихта хліба зможе наситити важкопрацюючого хлібороба та його сім’ю?..
- Господарю! - молодий чоловік в чорному капелюсі вже допив чай та покликав власника кав’ярні.
- Все готово, пройдіть, будь ласка, за мною, - обличчя у нього майоріло різними вогниками, які на нього кидали численні різнокольрові лампи, що їх оце ввімкнули на радість відвідувачам.
Вони ввійшли до маленької кімнати, чоловік зручно вмостився в кріслі, запалив цигарку і пильно подивився в очі господарю. Той чемно вклонився і вийшов...
Сад... Повний сад квітів, сповнений самими найп’янкішими ароматами. Вони, то ніжно огортали, то відштовхували, то дарували ласку, то завдавали болю. Вони розпливалися химерами, перетворювались на колонни, а потім у дивовижних німф, що танцювали під музику цапоногих юнаків з порізаними венами. Вони наближались до нього, брали на руки... та кидали в яму повну аспидів. Вони здіймали його ввись до зірок... та він прокидався серед розбитих черепиць. Вони натирали його чудодійними мазями, а потім страшні язви з’являлися у нього на тілі. Він йшов за ними, він неміг спинитися. Він бачив далеко в небі білого голуба, який виявлявся вогненним півнем, що дихав вічністю. Він перетворювався на золотий дощ, який висихав на розпеченому камінні посеред пустелі в оточенні кубла змій. Він прагнув їх всією душею, всім єством, а вони лиш всміхались та глузували з нього. Ці чудові аромати! Він не знав їх імен, проте кликав їх Аромати і вони інколи озивались до нього. А потім прийшов лев і все зіпсував. Він взяв його з собою та золотим ключем відкрив палаючі двері. Аромати не заступились за нього, лиш жбурнули пелюстками чорних троянд на прощання. Він засмутився. Він пройшов униз по довжилезних сходах і Той, що мав мав владу над ним, кинув його до камери та прикув ланцюгами до стін...
Колос не виправдає надій хлібороба. Крихти хліба не вистачить, щоб прогодувати сім’ю з п’яти чоловік. Хлібороб загине від голоду, а разом з ним і його дружина, діти. А через що? Через єдиний колосок, що його ледве породила безплідна земля.
З.І. Вибачте за можливі помилки. За всім не услідкуєш))))