der Meister
25.01.2007, 22:39
Одного разу у книжці "Міфологія" я прочитав грецький міф про появу квітки гіацинт. Він дуже сподобався, тому я вирішив на його основі написати вірш.
Святкові Ігри
1 Боги Олімпу на землю зійшли,
Побачити змагання між богом та смертним.
Нещастя і Смерть сюди також прийшли,
Щоб свято обернулося горем нестерпним.
5 Спокійна тепла ніч на землю тихо впала,
В садах весни зібралися боги та гості,
За лісом і левадою ріка швидка ридала,
Спадаючи у прірву, несла утоплеників кості.
10 А чорні хмари сумом місяць закривали,
І бліднули у небі тихі зорі.
Прекрасні німфи між деревами співали,
Тужливий вітер сукні розвівав прозорі.
15 Боги й герої журби не помічали—
Вони зібралися-бо на святкові ігри,
Співці сліпі для них на арфах грали,
Коли ж учасники прийшли, вони всі стихли.
20 Двоє друзів вийшли на змагання
І перемогти ніхто не збирався.
Відразу ж почали вони дисків метання,
Кожен з них духу ігор віддався.
25 Першим був Феб, що як сонце сяє,
Красою зваблює дівочі очі,
Чудову музику на арфі золотій він грає,
Очами світлими він розриває габу ночі.
30 А Гіацинт прекрасний, як весна,
Як боротьба і юність сильний,
Його кохали Небо і Земля,
І Смерть, що навівала дух могильний.
35 Зефір Гіацинта також кохав,
Він—вітер, дикий та нестримний,
То юнаку волосся розвівав,
То напускав на нього подих зимний.
40 Він зради юнаку пробачити не зміг,
Коли той замість нього вибрав Аполлона.
Між гіллям у садах весни заліг,
І опустилася на землю тиша сонна.
45 Найдалі Гіацинт метнув свій диск,
Настала черга Феба,
Юнак відчув важкий у грудях тиск—
Зефір здійнявся на крилах до неба.
50 Він юнаку на плечі опустився,
І спогади йому на вухо навівав,
Раптово час для Гіацинта зупинився,
А вітер вже до Аполлона поспішав.
55 Коли кидок свій бог зробив,
Тривожний сум заколисав всі трави,
Зефір диск Феба підхопив
Й на юнака його направив.
60 І юнаку диск в голову потрапив,
Стікала кров з його чола,
І Феб назавжди свого друга втратив,
І вже богиня Сонця свої промені несла.
65 У сонячному світлі бог побачив
Блідого юнака і сам смертельно зблід,
Він західному вітру ніколи не пробачив
Й собі, бо друга він не застеріг від бід.
70 Чому ніхто з богів не зупинив часу,
Дозволивши на іграх панувати Смерті?
Чому віддали ви сирій землі красу?
Не зупинить потік вам сліз відвертих!
75 На руки юнака взяв Аполлон
І ріки крові намагався зупинити,
Та хлопця Смерть уже взяла в полон,
І наймогутнішим богам нічого не зробити.
80 Кров юнака пролилась на траву,
Невічну й молоду, як він сам,
Перетворившися у квітку нову,
Його душа злетіла в небеса.
85 В риданнях голосних закінчилися дні,
Боги й герої заспокоювали Феба,
Звивались над садами жалісні пісні,
І місяць сумував на траурному небі.
1.03—15.03.2005р.
Святкові Ігри
1 Боги Олімпу на землю зійшли,
Побачити змагання між богом та смертним.
Нещастя і Смерть сюди також прийшли,
Щоб свято обернулося горем нестерпним.
5 Спокійна тепла ніч на землю тихо впала,
В садах весни зібралися боги та гості,
За лісом і левадою ріка швидка ридала,
Спадаючи у прірву, несла утоплеників кості.
10 А чорні хмари сумом місяць закривали,
І бліднули у небі тихі зорі.
Прекрасні німфи між деревами співали,
Тужливий вітер сукні розвівав прозорі.
15 Боги й герої журби не помічали—
Вони зібралися-бо на святкові ігри,
Співці сліпі для них на арфах грали,
Коли ж учасники прийшли, вони всі стихли.
20 Двоє друзів вийшли на змагання
І перемогти ніхто не збирався.
Відразу ж почали вони дисків метання,
Кожен з них духу ігор віддався.
25 Першим був Феб, що як сонце сяє,
Красою зваблює дівочі очі,
Чудову музику на арфі золотій він грає,
Очами світлими він розриває габу ночі.
30 А Гіацинт прекрасний, як весна,
Як боротьба і юність сильний,
Його кохали Небо і Земля,
І Смерть, що навівала дух могильний.
35 Зефір Гіацинта також кохав,
Він—вітер, дикий та нестримний,
То юнаку волосся розвівав,
То напускав на нього подих зимний.
40 Він зради юнаку пробачити не зміг,
Коли той замість нього вибрав Аполлона.
Між гіллям у садах весни заліг,
І опустилася на землю тиша сонна.
45 Найдалі Гіацинт метнув свій диск,
Настала черга Феба,
Юнак відчув важкий у грудях тиск—
Зефір здійнявся на крилах до неба.
50 Він юнаку на плечі опустився,
І спогади йому на вухо навівав,
Раптово час для Гіацинта зупинився,
А вітер вже до Аполлона поспішав.
55 Коли кидок свій бог зробив,
Тривожний сум заколисав всі трави,
Зефір диск Феба підхопив
Й на юнака його направив.
60 І юнаку диск в голову потрапив,
Стікала кров з його чола,
І Феб назавжди свого друга втратив,
І вже богиня Сонця свої промені несла.
65 У сонячному світлі бог побачив
Блідого юнака і сам смертельно зблід,
Він західному вітру ніколи не пробачив
Й собі, бо друга він не застеріг від бід.
70 Чому ніхто з богів не зупинив часу,
Дозволивши на іграх панувати Смерті?
Чому віддали ви сирій землі красу?
Не зупинить потік вам сліз відвертих!
75 На руки юнака взяв Аполлон
І ріки крові намагався зупинити,
Та хлопця Смерть уже взяла в полон,
І наймогутнішим богам нічого не зробити.
80 Кров юнака пролилась на траву,
Невічну й молоду, як він сам,
Перетворившися у квітку нову,
Його душа злетіла в небеса.
85 В риданнях голосних закінчилися дні,
Боги й герої заспокоювали Феба,
Звивались над садами жалісні пісні,
І місяць сумував на траурному небі.
1.03—15.03.2005р.