Blondee
26.01.2007, 14:44
Це моя перша спроба щось написати. Писала під впливом побаченого.
Тож, прошу, скажіть, може взагалі не писати?:8
"Лондонське метро"
Так, це буде розповідь про метро. Про метро, яке невтомно мене дивує своїм, окремим від великого міста, життям.
Його не можна назвати грандіозним, бо воно лише просто величезне то геть не вишукане. Тут немає таких красивих станцій як наші "Дорогожичі" чи "Театральна", чи "Університет".
Це велике місто під великим містом, під землею. Тут, навіть, є маленькі магазинчики з газетами, продуктами, сувенірами, тістечками ... Воно має свої закони, правила й порядки. Яких, до речі, всі дотримуються. Воно є небезпечним і дуже безпечним водночас. Це суцільний безлад, в якому все прораховано і систематизовано. Воно належить всім - і багатим і бідним і жебракам. Кожен може жити його життям.
Тут є не тільки ескалатори, а й ліфти; сходи і переходи і величезна кількість тунелів. Абсурдна кількість тунелів. З однієї платформи може відходити по 4-8 тунелів у різних напрямках. Одні – на вулицю, інші – до ескалаторів і інших тунелів, а також – тунелі до інших станцій чи поїздів цієї ж гілки та до інших гілок. Воно, метро, своїми переходами і тунелями нагадує якусь секретну лабораторію. Тут можна добиратися тунелями до станції, яка в 10 хвилинах, якщо йти пішки по вулиці.
Тут поїзд може під'їжджати і з правої сторони і з лівої. Тут лінії метро прокладені на двох –трьох поверхах, і, коли йдеш тунелем - чуєш, як над головою іде поїзд, або під ногами... Тут, на деяких станціях, двері не відчиняються автоматично – треба тиснути на кнопку щоб зайти і вийти. І кожен займається тут своїми справами і кожному байдуже, чим займається його сусід. Тут втомлені англійки знімають взуття і ходять босоніж. Тут немає метушні і штовханини. Ніхто нікуди не поспішає і нікого не штовхає. Тут люди посміхаються один одному, коли дуже тісно. Я здатна просто кататись, аби весело провести вільний час . Обирати станцію і добиратись до неї найважчим шляхом, з десятьма пересадками, а повертатись – найлегшим.
Я вже так добре там орієнтуюся, що ніякий форс-мажор мене не лякає. А форс-мажору тут достатньо, то лінію раптово перекриють і маєш шукати всі можливі і неможливі пересадки, може щось зламатися, тоді поїзд зупиняють посеред лінії і просять всіх вийти і їхати з пересадками на інших лініях. На вихідних – просто жах, бо в цей час проводять всі ремонтні роботи на коліях і станціях.
Весело тут, одним словом.
Тож, лондонське метро, це те місце, якому варто приділити цілий день. Купити One day travel card на всі можливі зони і кататися, кататися, кататися… Блукати численними лабіринтами і сходами поки вистачить сил… якщо вистачить…
Підбірка "приколів" з підземки:
* Дівчина у в'єтнамках і майці посередині листопада…
* Чоловік у білому, як сніг, льняному костюмі, білих шкіряних черевиках, у чорних шкарпетках і чорній сорочці і все це прикрашено білою краваткою. А з аксесуарів – МР3 плеєр з останніх моделей і червона величезна спортивна сумка.
* Вишукана леді у дорогих черевиках на босу ногу, яка тримається за поручень серветкою.
* Дуже гарні індійські жінки у яскравих сарі.
* Натовп євреїв зі справжніми пейсами.
* Дівчина в босоніжках і в пальто (до речі, звичайна картина).
* Чоловік, що складає ноги на протилежне сидіння і читає газету.
* Газети, які у безмежній кількість лежать на сидіннях, позаду сидінь і на підлозі. Тут купа нічийних газет, які кожен, хто хоче читає, а потім – лишає на сидінні.
* Парочка готів, які цілуються відверто і безперервно протягом трьох зупинок.
* Купа дітлахів, яві бігають по вагону зчиняючи жахливий галас і смикаючи кожного пасажира.
* Люди, які щось їдять вилкою з пластикових контейнерів і просто щось їдять (тут взагалі всі щось постійно їдять, п'ють і розмовляють по мобільному).
* Дівчина у двох самодостатніх прикрасах на шиї, двох майках на голе тіло, у відверто літній спідниці, червоному кашеміровому пальто, золотавих босоніжках із величезною чорною сумкою.
* І всі кольорові… Ні, це не расизм, просто я відчуваю себе не такою, як вони, бо я – біла. На деяких лініях взагалі виглядаю як єдина біла пляма у вагоні. Тут стільки національностей, народностей і кольорів шкіри, скільки я, слов'янське дитя, зроду не бачила в одному місті та ще й живцем.
Тож, прошу, скажіть, може взагалі не писати?:8
"Лондонське метро"
Так, це буде розповідь про метро. Про метро, яке невтомно мене дивує своїм, окремим від великого міста, життям.
Його не можна назвати грандіозним, бо воно лише просто величезне то геть не вишукане. Тут немає таких красивих станцій як наші "Дорогожичі" чи "Театральна", чи "Університет".
Це велике місто під великим містом, під землею. Тут, навіть, є маленькі магазинчики з газетами, продуктами, сувенірами, тістечками ... Воно має свої закони, правила й порядки. Яких, до речі, всі дотримуються. Воно є небезпечним і дуже безпечним водночас. Це суцільний безлад, в якому все прораховано і систематизовано. Воно належить всім - і багатим і бідним і жебракам. Кожен може жити його життям.
Тут є не тільки ескалатори, а й ліфти; сходи і переходи і величезна кількість тунелів. Абсурдна кількість тунелів. З однієї платформи може відходити по 4-8 тунелів у різних напрямках. Одні – на вулицю, інші – до ескалаторів і інших тунелів, а також – тунелі до інших станцій чи поїздів цієї ж гілки та до інших гілок. Воно, метро, своїми переходами і тунелями нагадує якусь секретну лабораторію. Тут можна добиратися тунелями до станції, яка в 10 хвилинах, якщо йти пішки по вулиці.
Тут поїзд може під'їжджати і з правої сторони і з лівої. Тут лінії метро прокладені на двох –трьох поверхах, і, коли йдеш тунелем - чуєш, як над головою іде поїзд, або під ногами... Тут, на деяких станціях, двері не відчиняються автоматично – треба тиснути на кнопку щоб зайти і вийти. І кожен займається тут своїми справами і кожному байдуже, чим займається його сусід. Тут втомлені англійки знімають взуття і ходять босоніж. Тут немає метушні і штовханини. Ніхто нікуди не поспішає і нікого не штовхає. Тут люди посміхаються один одному, коли дуже тісно. Я здатна просто кататись, аби весело провести вільний час . Обирати станцію і добиратись до неї найважчим шляхом, з десятьма пересадками, а повертатись – найлегшим.
Я вже так добре там орієнтуюся, що ніякий форс-мажор мене не лякає. А форс-мажору тут достатньо, то лінію раптово перекриють і маєш шукати всі можливі і неможливі пересадки, може щось зламатися, тоді поїзд зупиняють посеред лінії і просять всіх вийти і їхати з пересадками на інших лініях. На вихідних – просто жах, бо в цей час проводять всі ремонтні роботи на коліях і станціях.
Весело тут, одним словом.
Тож, лондонське метро, це те місце, якому варто приділити цілий день. Купити One day travel card на всі можливі зони і кататися, кататися, кататися… Блукати численними лабіринтами і сходами поки вистачить сил… якщо вистачить…
Підбірка "приколів" з підземки:
* Дівчина у в'єтнамках і майці посередині листопада…
* Чоловік у білому, як сніг, льняному костюмі, білих шкіряних черевиках, у чорних шкарпетках і чорній сорочці і все це прикрашено білою краваткою. А з аксесуарів – МР3 плеєр з останніх моделей і червона величезна спортивна сумка.
* Вишукана леді у дорогих черевиках на босу ногу, яка тримається за поручень серветкою.
* Дуже гарні індійські жінки у яскравих сарі.
* Натовп євреїв зі справжніми пейсами.
* Дівчина в босоніжках і в пальто (до речі, звичайна картина).
* Чоловік, що складає ноги на протилежне сидіння і читає газету.
* Газети, які у безмежній кількість лежать на сидіннях, позаду сидінь і на підлозі. Тут купа нічийних газет, які кожен, хто хоче читає, а потім – лишає на сидінні.
* Парочка готів, які цілуються відверто і безперервно протягом трьох зупинок.
* Купа дітлахів, яві бігають по вагону зчиняючи жахливий галас і смикаючи кожного пасажира.
* Люди, які щось їдять вилкою з пластикових контейнерів і просто щось їдять (тут взагалі всі щось постійно їдять, п'ють і розмовляють по мобільному).
* Дівчина у двох самодостатніх прикрасах на шиї, двох майках на голе тіло, у відверто літній спідниці, червоному кашеміровому пальто, золотавих босоніжках із величезною чорною сумкою.
* І всі кольорові… Ні, це не расизм, просто я відчуваю себе не такою, як вони, бо я – біла. На деяких лініях взагалі виглядаю як єдина біла пляма у вагоні. Тут стільки національностей, народностей і кольорів шкіри, скільки я, слов'янське дитя, зроду не бачила в одному місті та ще й живцем.