Андрій Любка
03.02.2007, 16:14
Вірші – це невдалі спроби самогубства,
Дощ починається з хмари, смерть починається з
Осені, ти починаєшся з мене,
Стежити за годинником – це ніби проростання трави,
Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві,
втомлена і без музики, ніколи не забуду цю осінь, це лезо, ці
вени, зашморг, твій язик, наче ніж, по шиї.
Піклуватися про бродячих собак, вичитувати пожовтілі
ґазети , розчісувати волосся. Розкривати євангеліє
на будь-якій сторінці, довго читати, довго читати вголос так,
ніби це я на початку нашої ери ходив по світу, так, ніби
це я брехав апостолам, так, ніби це мене
розіп′яли.
Спілкуватися з поетами, всякими іншими художниками-
Скульпторами-акторами, стежити за розвитком політичних подій,
Так, ніби телевізор – це величезне вікно у простір.
Найбільше чомусь люблю фотографуватися на голих
Ландшафтах, скажімо, восени, дуже жалкую, що
Неможливо сфотографувати запах, те, що поза кадром,
Тому мушу описувати, довгі вервечки слів
Нанизуючи на стандартний папір, мушу багато
Пити, аби писати, просто багато пити, просто
Багато писати.
Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві, бо
Дощ починається з хмари, смерть
Починається з осені, ти починаєшся з мене.
Ти залишаєшся у моїх спогадах, наче на проявлених
Фотоплівках, найчастіше згадую тебе, перебуваючи в
Темряві (під час сну, наприклад), найчастіше згадую
Тебе танцюючою в темряві: без
Музики, втомлену, але щасливу.
Ти любиш мене? – питає тебе Ісус,
відрізаючи вухо Ван Гогу.
Час від часу, аби змінити життя, приймаю іслам
Чи вступаю до якоїсь комуністичної партії,
Розважаюся примітивно, майже відмовившись
Від наркотиків, усуваюся від сексу, пам′ятаючи як
Ти танцювала у темряві. Надзвичайно багато уваги
Приділяю приготуванню їжї, збиранню опалого листя,
Жолудів, старанно підкопую молоді дерева, дощ
Починається з хмари, смерть починається з осені,
Ти починаєшся з мене.
Дощ починається з хмари, смерть починається з
Осені, ти починаєшся з мене,
Стежити за годинником – це ніби проростання трави,
Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві,
втомлена і без музики, ніколи не забуду цю осінь, це лезо, ці
вени, зашморг, твій язик, наче ніж, по шиї.
Піклуватися про бродячих собак, вичитувати пожовтілі
ґазети , розчісувати волосся. Розкривати євангеліє
на будь-якій сторінці, довго читати, довго читати вголос так,
ніби це я на початку нашої ери ходив по світу, так, ніби
це я брехав апостолам, так, ніби це мене
розіп′яли.
Спілкуватися з поетами, всякими іншими художниками-
Скульпторами-акторами, стежити за розвитком політичних подій,
Так, ніби телевізор – це величезне вікно у простір.
Найбільше чомусь люблю фотографуватися на голих
Ландшафтах, скажімо, восени, дуже жалкую, що
Неможливо сфотографувати запах, те, що поза кадром,
Тому мушу описувати, довгі вервечки слів
Нанизуючи на стандартний папір, мушу багато
Пити, аби писати, просто багато пити, просто
Багато писати.
Ніколи не забуду як ти танцювала у темряві, бо
Дощ починається з хмари, смерть
Починається з осені, ти починаєшся з мене.
Ти залишаєшся у моїх спогадах, наче на проявлених
Фотоплівках, найчастіше згадую тебе, перебуваючи в
Темряві (під час сну, наприклад), найчастіше згадую
Тебе танцюючою в темряві: без
Музики, втомлену, але щасливу.
Ти любиш мене? – питає тебе Ісус,
відрізаючи вухо Ван Гогу.
Час від часу, аби змінити життя, приймаю іслам
Чи вступаю до якоїсь комуністичної партії,
Розважаюся примітивно, майже відмовившись
Від наркотиків, усуваюся від сексу, пам′ятаючи як
Ти танцювала у темряві. Надзвичайно багато уваги
Приділяю приготуванню їжї, збиранню опалого листя,
Жолудів, старанно підкопую молоді дерева, дощ
Починається з хмари, смерть починається з осені,
Ти починаєшся з мене.