все...

[кошеня]

-Ти хто?
-Хіба це дійсно важливо?
-Ні.
-Ну от.

...Вона брела по вуличці, заповненій льодовими арками і такій схожій на казку. Цей коридор видавався їй особливо довгим. Таке довге буває чекання - коли чекаєш кохання, воно завжди запізнюється. Поруч з нею йшло сяйво. Просто сяйво. Без ніг і без рук, без обличчя, проте з безліччю промінців. Їй завжди щастило на незнайомців. Особливо загадкових.
Цікавість перемогла тишу.

- Ти живе?
- Я є.
- Ти просто світло?
- Я є.
- Чому так загадково?
- Хіба це дійсно важливо?
- Ну...
- Ну от.

Тиша їх супроводжувала. Вона не любила тиші. Не вміла її слухати - чула в ній тривогу. За нею темрява, перед нею світло, але просто лід, багато льоду. Поруч - дивне створіння, схоже на світлову кульку. В ній багато променів. Як до цього звертатися?
- А сенс?
- Не знаю.
- Ну от.

Знову тиша. Знову коридор. За ним щось є? Там взагалі є? І де це там? За нею тиша, перед нею тиша, поруч неї тиша, а в ній питання. Чому? Навіщо? Де? Хто? Як? І чого довго? Чого темно? Чого світло? Чого лід? вони йшли.
- Чому?
- Нащо?
- Просто.
- Ну от.
Мовчання. Тунель став вузьким. Дихати важко. Страшно. Темно. Поруч невідоме. Ззаду невідоме, попереду невідоме. І Воно невідоме. І де він невідомо.
- Він там?
- Так.
- А де це "там"?
- Просто там.
- Там, де я?
- Ні.
- Чому?
- Ну от.
Дійсно, яка різниця, якщо не з нею. Вона спробувала заплакати. Сліз немає. Сумно. Згадала анекдот усмішки теж немає. Весь час страшно. І сумно. І темно. І дихати важко.
- Чому я не дихаю?
- Ну от.
- Гаразд, давай так: тут можна дихати?
- Ні.
- Чому?
- Ну от.
Кожної ночі їй снилися сни. Спробувала себе збудити. Не вийшло. У неї немає рук, щоб себе вщипнути. А там були.
- Я - інвалід?
- Ні.
- Ти живе?
- Я є.
- Скажи щось більше.
- Ну от.
Велетенська загадка. Її не вирішиш за допомогою логіки. Математика цьому не вчить. Цьому ніде і ніхто не вчить.
- Це загадка?
- Ні.
- Це досвід?
- Так.
- Я повернуся туди, де є він?
- Ні.
- Я померла?
- Так.
- Ти хто?
- Я є...
- Ти зі мною граєшся? Ти кудись мене ведеш? Чому саме я?
- Ну от...
- Та не мовчи! Кажи щось вартісне! Ти - моя смерть?
- Ну от...
- Ти мене вбило?
- Так.
- Там був дощ?
- Так.
- Там була гроза?
- Так.
А їй завжди казали, що блискавка вбиває миттєво. І надійно. І швидко. Чому важко дихати? Чому???

- Ну от...

[Lewis Kerol]

Вельми цікавий підхід, саме за це мені й сподобалось.
Хотілось чути з ваших вуст тлумачення фрази:"Ну от..", що пронизує весь твір, саме з погляду автора.

[Hurrem]

Гарно Кошеня написало(а), гарно... люблю, коли є невеличка інтрига: що ж то за світло?а що з дівчиною? жива ж вона чи ні?клінічна смерть ? Я позитивно оцінюю:)

[кошеня]

Хотілось чути з ваших вуст тлумачення фрази:"Ну от..", що пронизує весь твір, саме з погляду автора.
знаєте, коли то писалося, там був певний зміст. але однією з задумок автора до того всього було заставити людей подумати, який зміст
ВОНИ вкладають в цю фразу)) бо моя інтерпретація - то мої особисті травми (с)
;)

[Lewis Kerol]

Ні ну звісно Кошеня, так і повинно бути.....просто хотілось почути саме ваше тлумачення!! Але ж звичайно власні травми, власні мари, що кружляють над головою.....так і повинно бути...так в самого часто таке буває!

[Бла-блавське]

Оригінальний твір... Дійсно,з одного боку він, як і будь-який інший, повинен кожною людиною сприйматись на свій власний лад, але..."ну от" і "я є" - поняття як-не-як протилежні..і мені, особисто, дуже хотілося б дізнатись, що вкладав автор у ці рядки...=)

[кошеня]

"ну от" і "я є" - це не протилежні поняття - вони тільки доповнюють загальне уявлення про істоту.
взагалі пояснення настільки банальне, що аж нецікаво - коли я хворіла, ми з мамою грали в гру на вгадування слів, причому в ній можна було ставити тільки ті питання, на які відповідь може бути ствердною або ж навпаки. якщо питання говорило щось більше, на нього відповіді не давалося))тому і "ну от". щоправда це "ну от" кожен розуміє по-своєму...особливо, моя мама)))
а "я є" - це просто ще одна фразочка...так для зацікавлення героїні - дівчинки, яка померла...
ну от...

[Nike_Велес]

"...Вона брела по вуличці, заповненій льодовими арками і такій схожій на казку."
Вулиця схожа на казку? Не "як у казці", а прямо, як казка? Що Ви мали на увазі? :) уточніть, пліз... а після слова "арками" варто би поставити кому, відокремивши тим самим, дієприкметниковий зворот...

[acid drinker]

найку, ви, як не дивно, помиляєтеся... у цьому реченні два поширені означеня об'єднані спільним членом (вулиці), тому не потребують розділення комами.
а пояснювати автор взагалі не повинен - ви ж самі мені там десь про інтерпретацію розповідали... але, на мою думку, "як у казці" описувало б або те, що вона брела, як у казці, або те, що заповненість льодовими арками нагадуваоа казковий антураж. а на увазі мається ситуація взагалі - тому, на жаль, ваша пропозиція вдосконалення тексту не проходить.
насправді у тексті далеко не все досконало, але помилки (чи то пак, похибки) тут на рівні глибшому, ніж зовнішній вигляд мови - принаймні, той, який зазвичай спостерігаєте ви.

[Nike_Велес]

так, стосовно коми я погарячкував... :(

а от стосовно казки - ні... бо вжито штамп, - а можна було би придумати щось цікавіше, не таке заяложене...

[Степан]

-Ти хто?
-Хіба це дійсно важливо?
-Ні.
-Ну от.

. . . . . . . . . . . . . .

А їй завжди казали, що блискавка вбиває миттєво. І надійно. І швидко. Чому важко дихати? Чому???

- Ну от...

Не зле. Ні про кого, і ні про що... і дійсно, "Хіба це дійсно важливо?"; зате найважливіше почуття - прагнення смерті - змальовано більш-ніж яскраво, і захотілось пороздумувати над тим - як воно?... гарно померти? Як наприклад, деякі співаки кажуть: оце було б... померти на сцені... і пронизує льодяним холодом... (ну так трішечки)
Але ж не зробити з цього прагнення чогось гучного... та й навіщо? А насамперед тому, що є ще прагнення жити... а ще прагнення кохати... і вони конфліктують ті прагнення, і цей конфлікт невичерпний.
І так і проситься слово ..... і як не згадати про самогубство... а самогубство злочин... навіть за найскрутніших обставин - всеодно злочин... завжди злочин... проти себе самого, це насамперед, а так список довжелезний... і лишень той, хто дожив до глибокої старості, має право невгамовно прагнути смерті... а в дійсності - звільнення... тому очевидно, що дожити до таких часів велике досягнення.
Хтось десь на цьому форумі сказав, що - "на самогубство здатні лише сильні люди - хто-зна?" - ну якось так. Це теж фраза яку здебільшого потрібно говорити пошепки. А все через те, що коли самогубство вчинить близька нам людина, то ми так кажемо - бо неможемо її засудити... бо як засудити... але і оправдати такий вчинок... а ніяк.