Час, Почуття, Розуміння

[Андрон Кобила]

Висловлюйте думки на цю триєдину тему, викладіть, якщо хочете, свою прозу чи лірику. Мій вірш - суміш почуття, відчуття, осмислення.

Так швидко і нестримно дріботять роки,
Пісками часу поміж пальців рук.
Холодним полем спраглої ріки,
Простує долі невгамовний крук.

Простує швидко полем долі
Зерном засіє в душі гнів,
Та сльози радості і болі,
Пророк незрячий непотрібних слів.

Вогненним обеліском сонця
Зриває з хмари непомітний блиск
І стука тихо в заспані віконця
Туманно-дикий місяцевий диск.

Листом осіннім грає завірюха,
Холодним ранком весняного дня.
Палахкотять іще зрадливі вуха,
І, зрештою, ти ще дитя.

Пізнавши глибину найвищої гори,
Сточивши у безодні крила,
Спекотним полуденком літньої пори
Шепочеш молитовно : «мила!»

Дорогою життя пройшовши різні гради,
У келиху вина ти бачиш виноград,
В очах читаєш слід гіркої зради,
А на вустах – спокуси шоколад.

Осінні пензлі поcріблили скроні.
Увечері не подзвонив ніхто з дітей.
Думками грієш сонце у долоні,
Та все ж шукаєш світло…і людей

[Андрон Кобила]

Хм, невже ніхто нічого не запостить?

Може хоч ти, acid, покритикуєш трохи 'незлим тихим словом'?

[Cleric_Preston]

Занадто тема розмита. Менше тексту - більше смислу.

[Андрон Кобила]

Занадто тема розмита. Менше тексту - більше смислу.

А шо робить, коли поперло?
Стилістично працювати над першим куплетом, а інші залишити на "потім"?:rolleyes:

[Joan72]

Можу покритикувати, наприклад, за "простує ... крук", за те, що він "простує", а не щось інше, більш круківське, робить:) Ще б радила рокам не дріботіти.
І похвалити можу. За "сточивши у безодні крила".

[Cleric_Preston]

Вибачайте, проте чи не хочеться вам писати щось, окрім шмарклів для маленьких дівчаток? Бо вірш такий собі:"пори"-"гори", "виноград"-"шоколад", "сонця" - "віконця", "дітей" - "людей". Тобто, рима посередня, примітивненька - таке вже чули сотні разів. А ще й "дня" - "дитя"... Тому й не відписує ніхто.