Показати повну версію : Поезія Руслана Соловйова - ваша думка
ЗМІЯ
Я змію узяв на руки,
подивився їй у очі,
з жала падає отрута.
Я змагатись з нею хочу.
Чий сильніший буде погляд,
і чия сильніша воля?
Ми на рівних у пустелі,
ти і я - обоє голі.
Йде тринадцята хвилина,
розвести не можем очі,
вперто дивиться тварина,
я чекатиму до ночі.
Поспішати не збираюсь,
шансів вижити замало,
що знайшла ти у пустелі?
Чи якраз мене шукала?
Я не пив води неділю,
смак її давно забутий,
замінити чимось треба,
заберу твою отруту.
Я змія, а ти людина,
вперше, мабуть у пустелі,
ти зустрів лиху годину,
а мої думки веселі.
Забирай мою отруту,
незабаром буде нова,
я сміюсь тобі у очі,
жаль, не розумієш мови.
Тут було багато різних,
їхні кості сонце сушить,
хоч і погляд в тебе грізний,
я дивлюсь тобі у душу.
Потримай, чекати вмію,
а відпустиш, не ображу,
не вкушу, чекати буду,
доки сам під сонцем ляжеш.
Ну а зараз відпочину,
потримай, як буду спати,
перший той із нас загине,
зможе довше хто чекати.
Я ЗБЕРУ ДОКУПИ БІДНИХ
Я зберу докупи бідних
і роздам своє багатство,
вийде кожному копійка,
не зрадіє бідне братство.
І не стане в мене грошей,
я піду до бідних жити,
на одного буде більше,
за грішми почну тужити.
Бо немає тої слави,
друзів, що були зі мною,
а тепер єдина справа,
де дістати хліб з водою.
Знов зберу докупи бідних,
заберу своє багатство,
стане добре жити в світі,
не зрадіє бідне братство.
Рознесе мої ворота,
Розчахне в скарбницю двері,
забере усе голота,
добре, що лиш на папері
я пишу вірша про бідних,
я насправді небагатий,
серед бідних скільки рідних,
що не зможу ображати.
Дитяча
Я іду в дитсадок, бо всі діти ідуть
я не хочу - насилу батьки віддають
А як час нескінченно в садочку іде
доки хтось із батьків за дитиною йде.
Виховательки злі: примушують їсти
тут навіть не можна в пісочниці сісти
Усюди жорстокість, порушення прав.
Щоб я тільки з дозволу старшого грав?
Тут не жалкують березових різок.
Мабуть, це найтяжчий життєвий відрізок.
Ну, що це за справи? Я в школу пішов.
Поліпшень в житті аж ніяк не знайшов.
Чекання кінця у навчальному році
ця думка зі мною на кожнім уроці.
Одна лише радість, що є фізкультура
бальзам для душі і найліпша мікстура.
На уроках закони і теореми
школа несе величезні проблеми.
Пустіть в дитсадок у пісочниці грати
жилося там легше мені набагато.
Нарешті скінчилася школа. І слава!
Та треба, щоб дбала про мене держава.
Піду в інститут, що мені заважає?
Бо армія не за горами чекає.
Життя - насолода. Тут свято щоденно
і все ж в інститут я пішов недаремно.
Але почалося: одні перездачі
три двійки набрав і мало не плачу.
Я вилетів, все. Пустіть мене в школу.
Бо краще ніж там не бувало ніколи.
Здається, життя наше - іноді камінь
який ми під гору штовхаєм руками.
Чим вище, тим важче - закони природи.
І хай не говорять: життя - насолода.
Відчуваю дивний сум
Відчуваю дивний сум.
Я тебе не бачив день.
Не казав тобі - люблю,
не співав тобі пісень.
Як завжди рятує сон
і приносить мрії в дім.
Там тепло твоїх долонь
гріє дотиком своїм.
Прокидаюсь - я один,
у кімнаті щастя слід
і зникає в світлі тінь…
Знов сумний без тебе світ.
ЗНИКЛА ЛЮБОВ
Відпускай мене з веселкою.
Сяду в неї на спині.
І, будь ласка, будь відвертою:
Ти зі мною йдеш чи ні?
Відпускай мене за хмарою,
що лишилась без дощу.
Ще, як був з тобою парою,
ти казала: “Відпущу”.
Відпускай мене за річкою.
Риби вкажуть, де звернуть.
Понесе стрімкою стрічкою.
Побажаєш добру путь?
Відпускай мене за піснею,
що недавно проспівав.
Полечу…
Та тільки визнаю:
Сильно я тебе кохав.
ГРА
Пограємо в гру:
я зараз помру,
ти спробуй мене оживити.
Хвилина ще є,
а далі усе
і з тебе не вийде цілитель.
Подивимось фільм
із назвою “Біль”.
Чи зможу я втратити спокій.
Я свій не втрачав,
а ти закричав,
узявши всі ноти високі.
Підемо у ліс
послухати сліз
дерев, що лежать і вмирають.
Порадуй мене,
врятуй хоч одне.
Щоб знав, як по-справжньому грають.
СТАЛІН
Зкріплялося страхом його управління.
І кількість для нього – далеко не якість.
За крові рікою сховавши невміння,
винищував радість.
І люди навчились кидати прокляття.
Не вголос, а мовчки, і то, наодинці.
Бо видали б очі, або рідні браття,
тепер, як чужинці.
ЧОРНОЗЕМ
Я був на бархані
і бачив його короля,
а він запитав мене
де моя рідна земля.
Коли я сказав: “Україна -
моя батьківщина”,
задумався він.
Ворушились навколо піщинки.
Сказав, що не знає такої,
Хоч майже усюди бував:
в Австралії, Африці
всюди сліди залишав.
Росію він знає, Китай,
Азіатські пустелі.
От тільки в країні моїй
не бували бархани веселі.
Сказав, що прийде в Україну,
як вітер його занесе,
та знаю, не зможе.
В нас інший король – Чорнозем.
А зараз трошки моєї прози:
Музика
Я дуже люблю музику. До нестями люблю. Всіх напрямків і стилів. Веселу і сумну, повільну та швидку, голосну й тихеньку. Музику я чую всюди. Йде дощ – спокійна мелодія, гримить грім – небесні барабани беруть найнижчі ноти в природі, гавкають собаки – енергія злості перемішується з доброю мелодією махання хвостом.
Музика, яку я слухаю, нескінченна і неповторна. Чи хтось із вас чув справжній рок-н-рол польових мишей вночі? Оцінював джазові імпровізації завивання вітру у щілинах вікон? Розумів ритми падаючої на землю перестиглої вишні? Насолоджувався блюзом диму згасаючих вогнів?
Коли до мене звертаються люди, я читаю по вустах, тому що завжди слухаю цей величезний оркестр життя. Я не граю на жодному музичному інструменті, тому що чую музику природи і знаю, що краще ніколи не зможу.
Небо.
Я недавно взяв і відірвав собі шматок неба. Без хмар, без дощу. У власне користування. Приніс додому і випустив на кухні. Чому саме на кухні? А тому що на кухні я проводжу найбільше часу. Звільнений шматок неба не кинувся на волю до вікна, хоча я обачливо зачинив його і замостив усі щілини, а просто ліг на стелю. Я цілий день пролежав на дивані, дивлячись вгору, і, навіть, зовсім не втомився.
Я і раніше довго роздивлявся небо, але ж то була не моя особиста власність. Мені, звичайно, трішки соромно, тому що я ніколи і нічого не крав. А тут раптом розпочав кар”єру злодія з такої крупної крадіжки, як шматок неба. Я ще трішки корив себе, лежачи на дивані, але прийшов вечір і сумніви розвіялись. В центрі стелі, вірніше неба, засяяли три зірки. Радості моїй не було меж. Який все-таки вигідний шматок неба мені дістався!
Майже місяць я насолоджувався небом, але все частіше мій погляд ковзає по стінам та підлозі. Вони порушують гармонію з небом, а це мене не влаштовує. Останнім часом я довго гуляю вулицями, щоб знайти щось цікаве. Звичайно, як мінімум на одну стіну хотілося б моря, на іншу – скелястих гір. Та поки що нічого не трапилося мені під руку.
Я продовжую пошуки. А якщо хтось і собі бажає шматок неба, - приходьте, я знаю, як це зробити.
поезія
я так думаю ця поезія це в суті тексти пісень?
якщо так то музика усяку немайстерність може затушувати
а от як сама поезія то щось трішки штучновато і бракує так би мовити "ізюмінкі". А може якіст верлібри є?
Мені подобається певний стиль в поезії, я в ньому й пишу.
Мені особисто дуже мало подобається поетів взагалі.
Я пишу на теми, про які мало хто пише. Я дуже мало пишу про почуття - основну тему більшості поетів.
До речі, можливо тому мене більше сприймають чоловіки а не жінки.
А от один з 5-ти чи 6-ти поетів, яких мені цікаво читати - це Маяковський!!!
Я в Париже, живу, как денди
женщин имею до ста.
Мой член, как сюжет в легенде
переходит из уст в уста.
В. Маяковський
Мені подобається певний стиль в поезії, я в ньому й пишу.
Мені особисто дуже мало подобається поетів взагалі.
Я пишу на теми, про які мало хто пише. Я дуже мало пишу про почуття - основну тему більшості поетів.
До речі, можливо тому мене більше сприймають чоловіки а не жінки.
Я зовсім не оцінюю зміст Ваших віршів, а форму і от вона бажала б кращого. А для неї, форми, стать значення не має.
Я зовсім не оцінюю зміст Ваших віршів, а форму і от вона бажала б кращого. А для неї, форми, стать значення не має.
Слово "форма" - поясніть, що це для вас.
Для мене - це суб"єктивне поняття, тому що вона змінюється в різні часи в різних країнах у різних людей.
вигляд форми змінний - згодна - це видно неозброєним оком скажімо порівнявши Шевченка з Андруховичем (так перше що на думку спало)
але так би мовити якість форми - щось незмінне - халтурщики були і за Шевченка є і за Андруховича (не думайте, що халтурщик це про вас). Форма - це як ра досить об"єктивне поняття, бо мимо всього польоту фантазії і свободи поезія річ точна)) яа математика))
Дозвольте з вами не погодитися.
Можливо поняття форми примушує поетів писати поезію в основному для таких же поетів.
Ви ж і самі знаєте, настільки низький процент людей читає поезію (я кажу не про студентів - там більше).
Я намагаюся писати не тільки для поетів.
Я читав багато віршів поетів зі спілки письменників і взагалі сучасних поетів. Форма є, склади є, але часто абсолютно не запам"ятовується і нічого в душі не займає.
Для мене поезія - це в першу чергу емоція, яку вона мені дає (в будь-якій формі).
До речі, музика точніша за математику(число Пі, нескінченність на інтегралах і т.п.). Без образ, просто так вважаю.
те що хтось у спілці письменників зовсім не означає що він щось путнє пише
вірші з похабно написані - хоч із неорднарним змісто - це як не як а естрада
а спробуйте лсь те почитати ось це
http://www.artvertep.dp.ua/authors/byk
там є поезії і що скажете
це звісно не моє
Професійно, не сперечаюсь.
Отже мої вірші не для таких, як ви???:(
Арсе! Ви пишете, що Вас цікавлять емоції, але про почуття Ви майже не пишете... Це вже Ви самі собі якось трохи суперечите.
Арсе! Ви пишете, що Вас цікавлять емоції, але про почуття Ви маєще не пишете... Це вже Ви самі собі якось трохи суперечите.
емоції - які викликають вірші (радість, злість і т.д), почуття - я мав на увазі кохання.
Професійно, не сперечаюсь.
Отже мої вірші не для таких, як ви???:(
У Вас трохи комплекс неповноцінності?
емоції - які викликають вірші (радість, злість і т.д), почуття - я мав на увазі кохання.
А кохання радості і злості не викликає?
У Вас трохи комплекс неповноцінності?
Ні, в мене завищене почуття гумору.
А кохання радості і злості не викликає?
писати про кохання - це лицемірство більшості поетів, тому що їхні справжні думки бувають набагато бруднішими ніж їхні слова про любов. Мої очевидно теж, тому я й дуже мало пишу про це.
ЗМОРШКИ
Так непомітно з”явилися зморшки.
Без попереджень, підступно і мовчки.
Швидко зробили свої візерунки
років моїх невеселі дарунки.
Очі в полоні дрібненької смужки,
то вже мій сміх доробив самотужки.
Тільки онукам вони до вподоби.
Кажуть, я з ними веселий і добрий.
Справді, без них не назвуть мене дідом.
Зморшки – лічильник знайомства зі світом.
ЧОРНОБИЛЬ
Гарний шанс, відокремившись від людей,
відчувати себе робінзоном.
І прожити життя поміж власних ідей
та не дуже здоровим озоном.
Ліс густий привітається, прийме тебе.
Він давно не шумів для людини.
Може, й швидше життя в цьому лісі пройде,
тільки спокій важливіший нині.
Щоб ніхто не займав, не казав, що робить
На землі, де лиш вітер гуляє.
Ти вирішував довго, чи будеш тут жить.
Залишився...
Чорнобиль вітає.
БІЛОСНІЖКА І СЕМЕРО ГНОМІВ
(пісня в стилі джаз-блюз)
Ти називаєш себе Білосніжкою.
Вони називають не так і по-різному.
Семеро гномів, що ходять до тебе.
У вас виникає взаємна потреба.
Приносять горілку і палять в кімнаті,
до тебе чіпляються злі і пихаті.
А ти ж Білосніжка. Ти добра і чемна
Поясниш їм знову, що пити даремно.
Вони засміються, облають ким зможуть.
Не вистачить слів, то й рука допоможе.
Приспів:
На вулиці рідше тебе зустрічають.
Ти інша, та раптом, якщо помічають:
Звідки гулі й синці? - питають знайомі,
а ти посміхнешся, не кажеш про гномів.
Без них ти не можеш, без їхньої сварки.
Вони і тебе вже привчили до чарки,
Звели до найнижчих низин у суспільстві
колись Білосніжку з колись королівства.
Як знищать тебе, знов шукатимуть замки.
Життя Попелюшки розіб'ють на зламки,
Асоль постраждає, бо семеро гномів
знаходять завжди...
В них багато знайомих.
Професійно, не сперечаюсь.
Отже мої вірші не для таких, як ви???:(
єєєє, не гарто так дівчаток ображати - я що казала що вони для того тільки аби в папір оселедці загортати - ні - значить маєте шанси
єєєє, не гарто так дівчаток ображати - я що казала що вони для того тільки аби в папір оселедці загортати - ні - значить маєте шанси
Жаль, написав таку змістовну відповідь і комп завис. Ліньки писати знову.
Буду коротко:
Дівчаток не ображаю, а люблю.
"Ви" - це я звертався до вас особисто, KORKUNA (ми ж на "ти" ще не перейшли???:friends: )
Стосовно шансів:
В мене трошки інша мета, ніж у поетів. Я - музикант. І маю думку, що людина сама дає собі шанси.
Знайшов у себе ліричну пісню:
ВІДНОСИНИ
Вірність його - лиш слова, не більше,
триває хвилину після побачення
і зустрічі ваші все рідші і рідші,
та все відкидаєш підозри про іншу.
Сльози твої зупинити не можна.
Де він так довго? Тобі так погано.
Не спиш, до вікна підбігаєш тривожно,
бо він обіцяв повернутися рано.
Приспів:
А ти все на варті чекаєш удома.
Накотиться сон, познущається втома.
Ти їх відженеш і чекаєш до ночі,
і навіть гадати не хочеш про злочин.
Про злочин в коханні, про злочин в довірі.
Змінились відносини
пізньої осені.
Осінь на диво спокійна і ніжна.
Листя, в якому б хотілось лежати,
та пригадати стосунки торішні.
Більшого щастя не треба й бажати.
Тільки одна ти і котяться сльози,
теплі обійми давно вже не гріють,
думи тривожні оточують розум,
сумніву зерна в душі твоїй сіють.
Іноді ходиш по місту, шукаючи
ліки, які б врятували твій спокій.
Падає листя, потроху вкриваючи,
ті почуття, що згоріли на попіл.
Дивна пора, що так Пушкіна вразила,
Може, й тебе чарувала б ліричністю,
відблиском жовтим реальність прикрасила,
горе б здолала твоє поетичністю.
Лікарня.
Недавно я зайшов у лікарню. Зовні вона здавалася звичайною. Ті ж самі білі вікна, квіти у кожному з них і, як завжди, спокій.
Я хотів перевірити своє здоров"я і збирався пройти близько десяти лікарів. Я не знав з кого почати. Першим по номеру був стоматолог, але я їх боявся, як вогню. Вирішив піти до окуліста, бо ще з дитинства подобалося затуляти очі і називати літери, які я бачив на плакаті.
Окуліст зустрів мене привітно, але я відчував його пронизливий погляд на протязі всієї розмови.
- Сідайте, - він показав на крісло біля стіни. – Очі не турбують?
Я відповів, що трішки.
Він продовжив мовчки мене вивчати і, здається, не чув моєї відповіді.
Вам потрібно більше дивитися на вашу дружину, - авторитетно заявив він.
Що? – не зрозумів я.
Вам потрібно більше дивитися на вашу дружину і менше дивитися на інших жінок.
Звідки ви це взяли? – вирвалося у мене.
І тоді ваші очі знову стануть молодими, - моє запитання проігнорувалося. – Можете йти.
Пробачте, а як же літери? – я зовсім розгубився.
Які літери? – окуліст востаннє глянув на мене.
Ніякі, - я, вражений почутим, вийшов за двері.
*
В масажному кабінеті лунала музика. Масаж для мене – завжди задоволення. Добрий на вигляд азіат середніх років так сильно потис мені руку, що я мало не закричав.
- Може обіймемося? – він погрозливо розкинув руки, але помітивши мій переляк, розсміявся і проспівав баритоном, - Жартую. Лягайте.
Коли я ліг, він вимкнув музику і запитав:
- Я практикую прогресивний тайський масаж. Будемо робити?
Тоді я ще не знав, що це таке, тим паче я вже лежав на дивані, і погодився.
- Почнемо з м”якого масажу. Заходьте, - лікар увімкнув вальс і покликав когось із кімнати поруч.
Огрядна азіатка, кілограмів сто, примусила мене задрижати. Але вона так швидко вилізла мені на спину, що я не встиг сказати ні слова.
- М”який масаж. – лікар театрально перетворився на диригента.
Дивно, але азіатка почала витанцьовувати, щось схоже на вальс. Мені було приємно і я не заперечував.
Швидкий масаж! – лікар увімкнув якусь латино-американську мелодію. Жінка затанцювала більш відчутно.
Досить! – прохрипів я.
Досить, так досить, - лікар зітхнув і розвів руками. - Жаль, що не дочекалися інтенсивного масажу. – Він увімкнув якийсь божевільно швидкий рок-н-рол. – Його майже ніхто не витримував.
З кабінету масажу я вийшов прямий, як струна.
*
Якщо ці лікарі такі, то що ж творитиме стоматолог? Піти до нього зараз значило б пережити саме страшне, але я вирішив, що так і буде...
На шиї у стоматолога я помітив коралове намисто якоїсь дивної форми. Підійшовши ближче, зрозумів, що то зуби. Він перехопив мій погляд і байдуже пояснив:
- Не звертайте уваги. Це зуби, які я виривав у пацієнтів, - він подивився на мій рот. – Може і у вас, щось для мене буде. Сідайте.
Сідаючи в крісло я вже втратив зв”язок з реальністю. З туману почувся винуватий голос лікаря:
- Ви знаєте, зранку в кабінеті немає напруги, - стоматолог похнюпився, а потім радісно підняв вгору вказівний палець. – Але не хвилюйтесь! Який би я був лікар, щоб не зміг допомогти хворому.
Він нахилився до крісла і викотив з-під нього, щось схоже на велотренажер: з педалями від велосипеду, але без сідла і керма.
- Моя запатентована техніка, - його розпирало від гордості. – Я приєдную до неї бор-машину, а вам потрібно просто крутити педалі.
Я зробив першу спробу вирватися, але ремені, якими він обачливо перетягнув мене спочатку, трималися міцно. Лікар цього не помітив, або зробив вигляд, що не помітив:
- Попереджаю: чим швидше працюватимете ногами, тим ефективнішим буде ваше лікування...
*
Не знаю, де я взяв сили для наступного кабінету, але кабінет оторинолоринголога (в народі Вухо-Горло-Носа) був у моєму обхідному листі і я зайшов. Цей вже нічим не здивує. В мене не хворіли ніс та вуха, хіба що трішки хрипіло горло, але в таку пору року – це не дивно. На стінах кабінету я помітив дуже багато різних малюнків.
- Який ніс!!! – лікар вражено дивився на мій ніс, забувши правила гарного тону. – Римський! Справжній!
Він дістав з-під столу чистий аркуш паперу і відразу ж почав замальовувати.
Чекайте, я ж прийшов на обстеження, - мені було дуже ніяково.
Яке обстеження, коли у вас такий ніс! – він був у ейфорії від цієї частини мого обличчя.
Ніс, як ніс! – я сердито затулив його рукою. – Обстежуйте!
Обстежую! – буркнув лікар. – Сідайте. Показуйте праве вухо.
Я повернувся.
Яке-е вухо! – здавалося він бачить літаючу тарілку. – Класика! Мрія! – і знову потягнувся під стіл.
Та що вам моє вухо? – я відкрив носа і затулив праве вухо.
Який ніс! – в екстазі простогнав лікар.
Вільною рукою я знову затулив ніс:
Горло моє подивіться.
Навіщо мені ваше горло, - недбало відмахнувся він, підійнявшись, і намагаючись зазирнути на ліве вухо.
*
Коли вже я вибіг з кабінету і пройшов чимало шляху, то зрозумів, що все ще затуляю руками вуха і ніс. Такого медогляду я не проходив ні разу в житті.
Наступним у списку був психіатр. От якраз він і зніматиме мій стрес після своїх товаришів по професії.
Кабінет був просторим і затишним, та сам лікар виглядав дуже сумним.
Сідайте, які проблеми? – він тяжко зітхнув.
Я завжди ніяковію у ситуаціях коли ділюся особистим, тому почав загальними фразами:
Проблем вистачає, як і в інших. Ось, недавно трапилася ...
А я недавно з дружиною посварився, - перебив мене лікар.
Е-е-е... Що? – не зрозумів я.
Посварилися із-за дрібниці, а вже неділю не розмовляємо. Що робити?
Ви мене питаєте? Ви ж самі – професіонал, - я не знав, що відповісти.
Ой, справді! Так які у вас проблеми?
Та ось недавно трапилася зі мною історія в автобусі...
Я ненавиджу автобуси.
Що??? – ця розмова збивала мене з пантелику.
В автобусах всі штовхаються. Мені так важко кожен день їздити на ньому на роботу.
Спробуйте інший транспорт.
Інший??? – лікар злякано здригнув плечима. – Там ще гірше!!!
А, може, велосипед? – я починав кар'єру психолога.
Ви знущаєтесь? Я лікував зуби в нашого стоматолога, коли не було напруги. А знаєте, які в мене слабкі ноги?
На очах у лікаря почали виступати сльози.
Я обережно взяв його за плече:
Не хвилюйтеся, все буде добре...
Наша розмова тривала ще півгодини. Не знаю, хто кому з нас допоміг, але психіатр посміхався, коли я від нього пішов.
Залишалося здати аналіз крові і я зазирнув у лабораторію. Те, що я там побачив, настільки вразило мене, що я зірвався з місця і чимдуж побіг з цієї божевільної лікарні, і біг так швидко, що оговтався тільки в себе вдома.
В ту лікарню я більше ніколи не звертався, але з приємністю мушу констатувати факти: спина моя з тих пір ні разу не боліла; зуби міцні, як в молодості; а нерви завжди у повному порядку.
Ось рання коротка проза. Мені було смішно, коли перечитував:8
Лікарня.
Недавно я зайшов у лікарню. Зовні вона здавалася звичайною. Ті ж самі білі вікна, квіти у кожному з них і, як завжди, спокій.
Я хотів перевірити своє здоров"я і збирався пройти близько десяти лікарів. Я не знав з кого почати. Першим по номеру був стоматолог, але я їх боявся, як вогню. Вирішив піти до окуліста, бо ще з дитинства подобалося затуляти очі і називати літери, які я бачив на плакаті.
Окуліст зустрів мене привітно, але я відчував його пронизливий погляд на протязі всієї розмови.
- Сідайте, - він показав на крісло біля стіни. – Очі не турбують?
Я відповів, що трішки.
Він продовжив мовчки мене вивчати і, здається, не чув моєї відповіді.
Вам потрібно більше дивитися на вашу дружину, - авторитетно заявив він.
Що? – не зрозумів я.
Вам потрібно більше дивитися на вашу дружину і менше дивитися на інших жінок.
Звідки ви це взяли? – вирвалося у мене.
І тоді ваші очі знову стануть молодими, - моє запитання проігнорувалося. – Можете йти.
Пробачте, а як же літери? – я зовсім розгубився.
Які літери? – окуліст востаннє глянув на мене.
Ніякі, - я, вражений почутим, вийшов за двері.
*
В масажному кабінеті лунала музика. Масаж для мене – завжди задоволення. Добрий на вигляд азіат середніх років так сильно потис мені руку, що я мало не закричав.
- Може обіймемося? – він погрозливо розкинув руки, але помітивши мій переляк, розсміявся і проспівав баритоном, - Жартую. Лягайте.
Коли я ліг, він вимкнув музику і запитав:
- Я практикую прогресивний тайський масаж. Будемо робити?
Тоді я ще не знав, що це таке, тим паче я вже лежав на дивані, і погодився.
- Почнемо з м”якого масажу. Заходьте, - лікар увімкнув вальс і покликав когось із кімнати поруч.
Огрядна азіатка, кілограмів сто, примусила мене задрижати. Але вона так швидко вилізла мені на спину, що я не встиг сказати ні слова.
- М”який масаж. – лікар театрально перетворився на диригента.
Дивно, але азіатка почала витанцьовувати, щось схоже на вальс. Мені було приємно і я не заперечував.
Швидкий масаж! – лікар увімкнув якусь латино-американську мелодію. Жінка затанцювала більш відчутно.
Досить! – прохрипів я.
Досить, так досить, - лікар зітхнув і розвів руками. - Жаль, що не дочекалися інтенсивного масажу. – Він увімкнув якийсь божевільно швидкий рок-н-рол. – Його майже ніхто не витримував.
З кабінету масажу я вийшов прямий, як струна.
*
Якщо ці лікарі такі, то що ж творитиме стоматолог? Піти до нього зараз значило б пережити саме страшне, але я вирішив, що так і буде...
На шиї у стоматолога я помітив коралове намисто якоїсь дивної форми. Підійшовши ближче, зрозумів, що то зуби. Він перехопив мій погляд і байдуже пояснив:
- Не звертайте уваги. Це зуби, які я виривав у пацієнтів, - він подивився на мій рот. – Може і у вас, щось для мене буде. Сідайте.
Сідаючи в крісло я вже втратив зв”язок з реальністю. З туману почувся винуватий голос лікаря:
- Ви знаєте, зранку в кабінеті немає напруги, - стоматолог похнюпився, а потім радісно підняв вгору вказівний палець. – Але не хвилюйтесь! Який би я був лікар, щоб не зміг допомогти хворому.
Він нахилився до крісла і викотив з-під нього, щось схоже на велотренажер: з педалями від велосипеду, але без сідла і керма.
- Моя запатентована техніка, - його розпирало від гордості. – Я приєдную до неї бор-машину, а вам потрібно просто крутити педалі.
Я зробив першу спробу вирватися, але ремені, якими він обачливо перетягнув мене спочатку, трималися міцно. Лікар цього не помітив, або зробив вигляд, що не помітив:
- Попереджаю: чим швидше працюватимете ногами, тим ефективнішим буде ваше лікування...
*
Не знаю, де я взяв сили для наступного кабінету, але кабінет оторинолоринголога (в народі Вухо-Горло-Носа) був у моєму обхідному листі і я зайшов. Цей вже нічим не здивує. В мене не хворіли ніс та вуха, хіба що трішки хрипіло горло, але в таку пору року – це не дивно. На стінах кабінету я помітив дуже багато різних малюнків.
- Який ніс!!! – лікар вражено дивився на мій ніс, забувши правила гарного тону. – Римський! Справжній!
Він дістав з-під столу чистий аркуш паперу і відразу ж почав замальовувати.
Чекайте, я ж прийшов на обстеження, - мені було дуже ніяково.
Яке обстеження, коли у вас такий ніс! – він був у ейфорії від цієї частини мого обличчя.
Ніс, як ніс! – я сердито затулив його рукою. – Обстежуйте!
Обстежую! – буркнув лікар. – Сідайте. Показуйте праве вухо.
Я повернувся.
Яке-е вухо! – здавалося він бачить літаючу тарілку. – Класика! Мрія! – і знову потягнувся під стіл.
Та що вам моє вухо? – я відкрив носа і затулив праве вухо.
Який ніс! – в екстазі простогнав лікар.
Вільною рукою я знову затулив ніс:
Горло моє подивіться.
Навіщо мені ваше горло, - недбало відмахнувся він, підійнявшись, і намагаючись зазирнути на ліве вухо.
*
Коли вже я вибіг з кабінету і пройшов чимало шляху, то зрозумів, що все ще затуляю руками вуха і ніс. Такого медогляду я не проходив ні разу в житті.
Наступним у списку був психіатр. От якраз він і зніматиме мій стрес після своїх товаришів по професії.
Кабінет був просторим і затишним, та сам лікар виглядав дуже сумним.
Сідайте, які проблеми? – він тяжко зітхнув.
Я завжди ніяковію у ситуаціях коли ділюся особистим, тому почав загальними фразами:
Проблем вистачає, як і в інших. Ось, недавно трапилася ...
А я недавно з дружиною посварився, - перебив мене лікар.
Е-е-е... Що? – не зрозумів я.
Посварилися із-за дрібниці, а вже неділю не розмовляємо. Що робити?
Ви мене питаєте? Ви ж самі – професіонал, - я не знав, що відповісти.
Ой, справді! Так які у вас проблеми?
Та ось недавно трапилася зі мною історія в автобусі...
Я ненавиджу автобуси.
Що??? – ця розмова збивала мене з пантелику.
В автобусах всі штовхаються. Мені так важко кожен день їздити на ньому на роботу.
Спробуйте інший транспорт.
Інший??? – лікар злякано здригнув плечима. – Там ще гірше!!!
А, може, велосипед? – я починав кар'єру психолога.
Ви знущаєтесь? Я лікував зуби в нашого стоматолога, коли не було напруги. А знаєте, які в мене слабкі ноги?
На очах у лікаря почали виступати сльози.
Я обережно взяв його за плече:
Не хвилюйтеся, все буде добре...
Наша розмова тривала ще півгодини. Не знаю, хто кому з нас допоміг, але психіатр посміхався, коли я від нього пішов.
Залишалося здати аналіз крові і я зазирнув у лабораторію. Те, що я там побачив, настільки вразило мене, що я зірвався з місця і чимдуж побіг з цієї божевільної лікарні, і біг так швидко, що оговтався тільки в себе вдома.
В ту лікарню я більше ніколи не звертався, але з приємністю мушу констатувати факти: спина моя з тих пір ні разу не боліла; зуби міцні, як в молодості; а нерви завжди у повному порядку.
Написав рік назад (після дуже болісного розлучення):
ОКЕАН.
Ти наповнювала мою душу, як океан. Величезний і захопливий, глибокий і надійний. Можливо, тому мені й не хотілося пити, коли ми були разом. Та, навіть, коли і не разом, все одно не хотілося. Тому що знав: коли повернешся, змиють твої хвилі з моєї пам”яті все непотрібне. Я не збирався втрачати твій океан, бо не бачив поруч навіть моря, достойного замінити тебе. Якби я тебе втратив, щоб зі мною сталося? Хто б наповнював мою душу, як ти, відразу і повністю? Невже ті краплини з річок та озер наситили б мене???
Я пізно зрозумів, що океан почав висихати. Я з тривогою зазирав собі у душу і відчував, як він зникає.
І ось від нього лишилася одна крапля. Мабуть, вона нікуди не зникне, але й не перетвориться знову на океан, а буде просто пекти мене згасаючими спогадами про щось величезне і захопливе...
Не знаю чи протримається остання крапля довго, тому що тепер я зрозумів – у світі є багато океанів, глибоких і надійних. Їх лише потрібно знайти...
Професія
Я люблю свою професію. За день я бачу мільйони облич. Зазвичай, стурбованих, про щось переживаючих, поспішаючих на роботу.
За день я долаю величезні відстані і пишаюся тим, що можу зробити це із заплющеними очима. Я не боюся темноти, а вона мене, бо звикла до моєї швидкості.
А вночі, як лягаю спати після роботи, я закриваю очі і все рівно бачу дві паралельні блискучі лінії, що ведуть в темноту.
Я – водій метро.
А це так, еро-ремікс на дитячий віршик:
РОДИЧІ ГАРБУЗОВІ
Родичі Гарбузові
виросли біля хати
морква, картопля, кріп
перець, буряк, томати.
Соя, квасоля, диня
редька, малина, жито
яблука, огірки
стали усі дружити.
Диня із кавуном
крутить вночі романи
морква кохає кріп
з редькою баклажани.
Яблука і буряк
разом живуть неділю
перець узяв томат
завтра у них весілля.
Груша стрибає в мак
бавить червоні квіти
і картопляний смак
мають малини діти.
Бігають кабачки
в жито до патісонів
а у пшениці - рай
всі огірки червоні...
Овочі Гарбузові
виросли біля хати
незрозумілі фрукти
вже не знайдеш томати.
Перець, буряк не ті
ні, тут не винен стронцій
овочі не прості
в мене живуть під сонцем.
Щось усі мовчать і не критикують. Я б із задоволенням поспілкувався з критиками (особливо дівчатами:victory: )
Текст "Професія" дуже нагадав мені твір Гюнтера Кунерта "Dahinfahren" ("Їхати далі" - приблизно так або "Туди їхати"). Тільки там про водія трамвая. І настрій песимістичний. ТА й думка трошки глибша: про сенс буття і швидкоминучість днів. Але форма і побудова дуже схожі.
А про родичів гарбузових - класно!
Текст "Професія" дуже нагадав мені твір Гюнтера Кунерта "Dahinfahren" ("Їхати далі" - приблизно так або "Туди їхати"). Тільки там про водія трамвая. І настрій песимістичний. ТА й думка трошки глибша: про сенс буття і швидкоминучість днів. Але форма і побудова дуже схожі.
А про родичів гарбузових - класно!
Треба почитати Кунерта, я й не чув такого :). А настрій у "Професії" закладався романтично-радісний, а глибоких думок я й не планував.
Шановні, ваша думка про слово "спасе"
Деякі сказали, що це русизм, а я так не вважаю (спасіння і т.д.)
Не судіть особливо текст - це для поп-рок-радіо
Йдеш від мене назавжди
Погляд каже - Прощавай
Що робитиму з життям
В мене не питай.
Відпускаю і мовчу
Я втрачаю майже все
Серце стогне від плачу
Хто його спасе.
Люди-квіти
Дівчата-троянди – красиві, непідступні. Особливо гарні, коли на них лежать діаманти роси.
Хлопці-чорнобривці – невисокі, веселі, люблять бути гуртом. Притаманні сільській місцевості.
Дівчата-ромашки – добрі, лагідні і спокійні. Навіть на перший дотик відповідають ніжно, а не ранять, як троянди, шипами.
Хлопці-кактуси – незрозуміло серйозні і напружені. При неправильному дотику можуть сильно поколоти.
Дівчата-соняшники – життєрадісні, кругловиді. Завжди дивляться у сонячний бік. Які б злі птахи їх не дзьобали, все одно тягнуться вгору.
Хлопці-піони – гарні, запашні, голосні. Але можуть передчасно осипатися, якщо не доглядати.
Дівчата-гладіолуси – моделі, високі і довгоногі. Претензії до життя – як у троянди, але себе чомусь вважають ромашками.
Хлопці-тюльпани – помітні здалеку. Спочатку роблять таємницю з того, що насправді знаходиться у них всередині.
Дівчата-дзвіночки – тендітні, ніжні. Дзвенять для того, хто їх знаходить і прикрашають все його життя.
Хлопці-нарциси – самі про себе все розкажуть і похвалять. Як на мене, то запах не дуже й приємний.
Дівчата і хлопці – бур”яни....... Ну що тут казати. Самі знаєте.... ;)
Заходьте і завантажуйте нашу нову пісню (не пожалкуєте):
http://zakray.com.ua/mp3/vimdrive.mp3
Пухнаста хмаринка
26.07.2007, 03:32
Проза краща за вірші...
Поезія тут саме душі не займає. Думка - це гарно, але чи варто так подавати її прямо, через розповідь. Читач має бачити разом із вами, а не вірити вам на слово. И не важливо, чи то ви про кохання пишете, чи то про "тщєту всєго сущєго"...
Небесні терези
Ось я і опинився на терезах. Думаю, що потраплю у рай. Я, здається, жив доволі правильно. Звісно не ангел, але ж і не такий, як сусід з третього поверху. Не розумію, чому я опинився тут попереду нього. Він же і віком значно старший, і пив кожен день...
О, починають важити мої добрі і погані вчинки. Не зрозумів!!! Це до поганих вчинків??? Я ж був тоді ще дуже молодим. Так, а це? Знову мінус??? Так зараз у нас всі так роблять!
Ой, нарешті добрий вчинок! Щось він дуже мало заважив. Може, терези зламалися? Все, мовчу, а то пообіцяли взагалі вигнати звідси. Знову поганий вчинок? Ще? Боже, я страшенний грішник.
В цю ж мить якась сила підійняла мене і зненацька я опинився перед двома ворітьми. Перші були темними, з мерехтливими відблисками полум”я, яке, мабуть, за ними і знаходилося. Інші ворота були світлішими, але здавалися старезними і струхлими від часу. Між ворітьми сидів ангел з таким невимовно печальним поглядом, що мені захотілося підійти до нього і обійняти.
Побачивши мене, він мовчки показав рукою на темні ворота і відчинив їх.
Жаль, а я так хотів у рай, - мені дуже не хотілося заходити у вогняну темноту пекла.
Рай давно зник. Не стало нових чистих душ... - сумно прорік печальний ангел і, похиливши голову, зачинив за мною ворота до пекла.
Пам'ятник до блазнів...
Стою на постаменті, геть не схожий
На того, з кого ви мене зліпили.
А ви приходите, волаючи «О, боже,
Ти – світоч націй. Дай натхнення й сили!»
Я б дав, якби у темних тоннах бронзи
Закралася хоч крапля тих емоцій,
Які збирав поет, ходивши босим,
У полі, на тринадцятому році.
Ще у землі краплинами металу
Я й думати не міг, що так складеться.
Дістали, зплавили, представили загалу.
Дітей зігнали. Так у вас ведеться...
Подякуйте творінню із металу,
Що я стою, терплю фальшиві оди.
Одне прохання: витирайте сало,
Коли торкаєтесь і кажете: «З народом».
Питаю вас: були ви на могилі
Хоч раз у нього, ставши на коліно?
Ви всі, коли людей багато, - милі.
У груди б'єте: Слава Україні!
Ви знаєте слова і, ставши разом,
Співаєте «Не вмерла...» на бенкетах.
Я ж, пам'ятник, мовчу.
Лиш час від часу
Болить мені за бідного поета...
дiйcнo прoзa крaщa.
вiршi чocь вaжкувaтo сприймaються:(
Три слова
Перше слово зірвалося з губ, як струна,
Забриніло октавами вгору.
І розчавлює серце гнітюча луна
Та примножує ноти мінору.
Друге слово випалює душу дотла
А байдужість розвіює попіл.
Ти в безодню кохання мене завела
І лишила в проваллі глибокім.
Третє слово спиняє, вбиває за мить,
Резонансом розгойдує нерви.
То найвища октава між ними бринить.
Раптом тиша...
Так легше...
Бо мертвий...
ляля Оля
18.07.2008, 15:00
Привіт усім!
Сьогодні вранці почула по радіо пісню, яка мені дуже сподобалась. Одразу ж закинула кілька фраз з неї в нет і мене викинуло сюди. Ось її приспів:
[ ars02.07.2007, 17:15
Шановні, ваша думка про слово "спасе"
Деякі сказали, що це русизм, а я так не вважаю (спасіння і т.д.)
Не судіть особливо текст - це для поп-рок-радіо]
Йдеш від мене назавжди
Погляд каже - Прощавай
Що робитиму з життям
В мене не питай.
Відпускаю і мовчу
Я втрачаю майже все
Серце стогне від плачу
Хто його спасе.
Підкажіть, будь-ласочка, хто її виконує і чи можна вже десь ту пісню знайти! Окремий респект автору -- текст чіпляє!!!
Заздалегідь вдячна!"
Оля
vBulletin версії 3.7.0 Beta 3, © 2000-2008, Jelsoft Enterprises Ltd.
Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2008