Моя творчість яка вона є

[Veronika Pyatnitskaya]

* * *
З коханням я не розлучуся,
Його я загубить боюся...
Його мені не обірвать...
Не в змозі більше я страждать.

З любов’ю пізно я зустрілась,
Я десь в дорозі загубилась.
Його побачила і знов...
Я закохалась... Це – любов.

Я з ним таємно цілувалась,
І в нього вперше закохалась...
І він мені любов відкрив,
Зі мною в небі він парив.

* * *
Я покохала – назавжди...
Знайшла тебе серед людей...
Мій любий, мій сердешний ти...
Ти любиш сонце і дітей...

Ти – джерело моїх натхнень...
Омріяна твоя любов,
Ти – джерело моїх пісень...
Тебе кохаю палко знов.

Люблю тебе! – кажу тобі...
Моя душа як у вогні...
В коханні освятився ти...
Обличчя цілував мені.


МРІЙНИЦЯ

Я мріяла, що ти прийдеш...
Я мріяла, що поцілуєш...
А ти поїхав в Бангладеш
Мабуть з жінками бешкетуєш?

Я мріяла, що разом ми...
Зіллємось у екстазі сонця...
А ти не пишеш знов листи
Не бачу я тебе в віконце...

Я мріяла про наш тандем,
Я покохала твої очі...
А ти зібрав дівок гарем,
Гарцюєш з ними ти до ночі...

Я мріяла, а мрій нема,
Вони пішли гуляти, спати...
У тебе вдома є „жона”
І охоронця два мордаті.

Я мріяла про дивосвіт...
Про потяг мій до тебе, любий...
Промріяла багато „літ”,
Про твоє тіло, твої губи...

Промріяла і біль пройшла,
Не можу більше я страждати...
До молодого я пішла,
І буде він мене кохати...

Я дякую тобі за те,
Що ти не захотів мене...
І серця біль навік зітре,
Його кохання молоде.

* * *
Кружляла буря – завірюха,
Кружляла я в своїм житті...
А ти – коханий, все не слуха...
Що хочу, я порадити тобі...
А ти – коханий, у потіху...
Моїй розгубленій душі.
Мені ж болить і не до сміху...
Неначе в’їлися кліщі...
А ти – коханий, мій рідненький,
Тебе кохаю довго я ...
Такий самотній, молоденький...
З тобою, вічно, я твоя...
А ти – коханий, мій жаданий,
А ти – коханий, не дурний...
Я пригощу тебе грибами...
Мені не хочеться самій...
А ти – коханий як віконце,
У світ, що десь перегорів...
Колись мені світило сонце...
І хтось тоді все шепотів...
І хтось мене кохав так палко...
І хтось мене чекав життя...
Від цього було дуже жарко...
Від цього плавилось буття.

[Clentonos]

Странно что никто не отписывается...Неужто никому не понравилось?
В душе я конечно нещадный критик...но ети стихи мне реально понравились:Браво!
З.Ы.Ждемс новых поступлений.:D .Дерзай!

[acid drinker]

Странно что никто не отписывается...Неужто никому не понравилось?

та чого... просто говорити одне й те саме потроху набридає... повторюватися взагалі негарно.
а шо саме вам сподобалося? ;)

[Veronika Pyatnitskaya]

Странно что никто не отписывается...Неужто никому не понравилось?
В душе я конечно нещадный критик...но ети стихи мне реально понравились:Браво!
З.Ы.Ждемс новых поступлений.:D .Дерзай!

Дякую за підтримку. Можу додати сюди невеличкі свої оповідання, зовсім маленькі, які я написала... А якщо вам подобаються російськомовні вірші, то заходьте на мій сайт...

[Nike_Велес]

Вероніко, Ви прогресуєте! так недавно з'явились на форумі - і вже 67 дописів... малюйте і далі - можливо вийде щось варте уваги (моєї, звичайно, бо висловлюю особисту думку) ;)

"Мабуть з жінками бешкетуєш..."
там, де виділено, забагато приголосних злиплося - це схоже на авторську глухоту!... тож продіагностуйте себе ще раз, і - яко потрібно - виліковуйте отсе негайно... соррі :)
рими "розлучуся - боюся, обірвать - страждать..." і т.і. - це перший клас, друга чверть у віршотворенні... вартість таких дієслівних рим невисока і свідчить про початківство... якщо поет чинить так уперто, то це вже скидається на графоманію як безнадійне початківство і нездатність сягнути чогось незвичайного, оригінального, цікавого... такі ось кнедлики... :)

Кружляла буря – завірюха,
Кружляла я в своїм житті...
А ти – коханий, все не слуха...
Що хочу, я порадити тобі...


- в останньому рядку цієї строфи порушено ритміку, - дослухайтесь! бо інакше будете посміховиськом для таких, як я! "А ти – коханий, все не слуха..." - бо поки що нема що слуха... :)

[Veronika Pyatnitskaya]

Шановний Nike Велес! Я ж сама розумію, що в мене це перший клас... Дякую вам за доцільку критику... А ви самі щось пишете? Цікаво було б ваші твори почитати...

[Nike_Велес]

Шановний Nike Велес! Я ж сама розумію, що в мене це перший клас... Дякую вам за доцільку критику... А ви самі щось пишете? Цікаво було б ваші твори почитати...

тут, у "майстерні..." є дві мої теми, колись мій роман "Свідки Абрахама" знаходився за адресою www.il.if.ua/~nike_weles, але тепер з тим є, здається, проблеми... (підозрюю єврейську змову :)) Але цей роман виданий книжкою, і його можна придбати, принаймні, в івано-франківській книгарні "Букініст"...

[acid drinker]

найку, я тільки одного не розумію - як ви ше за пунктуацію не взялися у творах вероніки? чи то писати ліньки було, чи то самі не помітили? ех, ви... критик повинен бути послідовним...

[Veronika Pyatnitskaya]

Ой, якщо ще і до пунктуації дійде, то я вже боюся... Просто жах! Це знаєте, такі собі спроби написання рідною мовою... Уявляю, що буде якщо я сюди свої невеличкі есеї викладу...

[Veronika Pyatnitskaya]

Там де ваш роман... Туди мене адмін не пущає...

[Nike_Велес]

найку, я тільки одного не розумію - як ви ше за пунктуацію не взялися у творах вероніки? чи то писати ліньки було, чи то самі не помітили? ех, ви... критик повинен бути послідовним...

колись Франко не цурався такої роботи, за що отримав похвалу від Стефаника: "добре робит, що молодюхів припікає... най дурно папір не збавлєют..."
це Вам ліньки писати (хоч Ви, Ейсід, і модератор)... а в мене гарний настрій, - і я розважаюсь... не так уже нас багато на форумі... і кожен, хто тут з'являється, вартий уваги (так мені думається)...
а Вероніка - щира душа, може щось путнє з неї вийде...

[Veronika Pyatnitskaya]

Знаєте, мені дуже приємно, що ви про мене так кажете... Дуже б мені хотілося, що б з мене щось вийшло... У мене теж, не дивлячись, на погоду, гарний настрій...

Отаке моє есе...

РОЗПОВІДЬ ОДНІЄЇ ДІВЧИНИ

Одного разу я прокинулась рано вранці і зрозуміла, що я не хочу більше жити зі старим дідом.... Моє життя мене зовсім не приваблювало. Я віддавала свою молодість і красу сивому, товстому чоловікові, який був старший за мого батька й мати.
Мої однолітки всі були вже давно одружені, одна я встряла в таку халепу.
З початку це все мене інтригувало і мені подобалося жити з дуже досвідченим і розумним чоловіком, але згодом, я зрозуміла, що він мене лише використовує. У нього нема до мене почуттів, він вважає, що мене купив чи виграв в лотерею.
Останнім часом я почала пильно за ним стежити і побачила, що в нього, окрім мене, дуже багато жінок, що це все через його гроші, яких у нього вдосталь. Жінки ці ж такі надто наївні як я вважали, що з ним будуть жити комфортно та й затишно, але насправді це не так...
Я теж так думала, з початку нашого сумісного проживання, але згодом зрозуміла, яка ж я була дурна... Такі люди як він, рахують кожну копійку і вимагають, щоб їм звітували про всі грошові витрати. Правду кажучи, це все мені вже дуже набридло...
Я йому, до речі, не дружина, а більше коханка чи домогосподарка, бо він тотально на всьому економить свої гроші. Такий собі „Скрудж Макдак”... Але вимоги у нього до мене все жорсткіші та суворіші.... Але давайте я вам розповім все з початку...
Мені 25 років, моє ім’я Жанна, зараз я живу в гарному котеджному будинку зі своїм „старим дідом”, як я його називаю за очі. В цьому році йому – Роману Степановичу буде 60 років, працює він у бізнесі, майже міліонер: в нього є свої бензозаправки, кафе, бари, фітнес-клуби і багато чого іншого. Це все його, він постійно в роботі, але й на мене в нього часу теж вистачає.
Виглядає, як на мій погляд, він кумедно, але раніше я так зовсім не думала... А зараз... На зріст він маленький, кругленький, з лисиною, з великим животом, не йде, а перекочується неначе гарбуз.
Коли я з ним познайомилася, це було роки три тому, я була тоді дуже довірливою дівчиною. Він мене якось дуже швидко підкорив і забрав жити до себе. Дуже довгий час він до мене придивлявся, були в нього дещо нахили та звички Сталіна, він мене перевіряв, думав, що я надіслана конкурентами для його знищення, потім думав, що я хочу його отруїти, а мені просто хотілося тоді жити з ним і любити його.
Але не вийшло з цього нічого, він мене не кохав, а тільки бавився зі мною, і використовував мене як приманку для інших чоловіків. Мені через це було дуже прикро. Багато разів я думала піти від нього.
Але я звикла до гарного та легкого життя, мені вже не хотілося працювати і не було ніякого бажання щось різко міняти. Але тут я закохалася, мабуть по-справжньому... І це здається було взаємним почуттям...

Якось я вирішила піти та купити новий собі гаманець, за свої гроші, до речі, після магазину я зайшла в кафе, яке було поруч. Замовила собі чашечку кави-експресо та тістечко. Не встигла я почати пити свою каву, як до мене підсів молодий хлопець, він був дуже вродливий і запитав:
- Чи подобається вам тут кава?
Я не знала, що йому відповісти... Тому що, запитання було несподіваним...
Я подивилася цьому молодому чоловікові в його фіалкові очі і зразу закохалася... Раптом, миттєво... Наче щось на мене найшло, він ще так дуже приємно до мене посміхнувся, що я дуже закохалася. Потім я подумала, що треба щось швидше відповісти на його запитання. І промовила:
- Так, кава дуже запашна, я завжди її тут п’ю.
Не знаю, навіщо я так відповіла, але я відчула, що цьому хлопцеві я теж не байдужа. Тоді він запитав:
- А де ви навчаєтесь? Ви студентка?
Для мене це дійсно боляче питання, річ в тому, що університет я не закінчила, через свого старого діда я його покинула, а тепер вирішила поновитися в ньому і отримати диплом.
Зараз я працюю на фірмі, яка належить моєму дідові, але я вже думала над цим, що мені треба знайти іншу роботу. І як це все поясниш цьому хлопцеві? В голос я йому відповіла:
- Річ у тім, що я зараз не навчаюсь, але хочу поновити себе в університеті і отримати диплом. Я працюю в приватній фірмі. Він сказав мені, що теж працює у фірмі, юристом, закінчив університет Шевченка два роки тому.
Продовжуючи нашу розмову, хлопець сказав, що його звуть Максим. Я теж назвала своє ім’я. Йому воно сподобалось. Так ми і познайомилися...
Ми разом попили кави, поїли тістечка, порозмовляли на самі різноманітні теми і тут в мене задзвонив мобільний, я зрозуміла, що це мій старий мен, розшукує мене. Прийдеться брати таксі... Роман Степанович запитав, де я ? Я йому дуже чемно відповіла і зрозуміла, що мені вже час бігти...
З Максимом ми встигли тільки обмінятися номерами мобільних телефонів і домовилися про зустріч найближчим часом. Коли ми прощалися цей хлопець поцілував мені руку і наговорив кучу компліментів. Я почала „ловити” таксі, але на жаль, ніяка машина не проїжджала біля мене...
Я почала хвилюватися і раптом біля мене зупинилася якась машина, то була чи „Таврія” чи „Жигулі”. Коли я в неї сіла, то опинилася поруч з Максимом, хлопцем з яким я щойно познайомилися...
- Це ти ? – тільки це і змогла я вимовити.
- Давай я тебе відвезу. – запропонував мені він...
- Це дуже небезпечно. – сказала я.
- Нічого небезпечного нема в тому, що тебе хтось підвезе. Я ж таксі....
Після цього він дістав з бардачка машини шашечку з написом „таксі” і повіз мене за місто, вірніше, за тією адресою, що я йому назвала.
- Інколи я ”грачую” - промовив мій новий знайомий.
- Так що викликай, якщо тобі кудись треба буде їхати, я думаю, твій чоловік ні про що не здогадається, – потім додав Максим.
- Але в мене нема чоловіка. Є людина з якою я живу і від якого я дуже залежна. Але я хочу від нього піти – тихо промовила я.
- Ти його кохаєш? – чомусь в мене запитав Максим.
- Вже ні, і він мене також не кохає, я просто для нього як іграшка – закінчила я.
- Ні, таке життя дійсно не для тебе... Не можна людину купити, не можна так використовувати людину. – рішуче промовив Максим.
- Я знаю і відчуває теж саме, що і ти, але я поки що від нього не пішла, але я вже йду до цього, я просто дійсно бажаю від нього піти... Повір, в мене є де жити і де працювати. – закінчила я.
- Так чому ж ти не підеш? – запитав Максим.
- Тому, що для цього мені треба було зустріти тебе... Я тебе покохала, миттєво закохалася в тебе. І я хочу бути з тобою... - тихо завершила я.
- Знаєш, я в тебе теж закохався з першої митті нашої зустрічі. Це почуття справжнє і чисте. - сказав мій коханий.
- Тепер я дійсно знаю, що мені робити... – твердо промовила я.- Зачекай мене, будь ласка, тут. Ми вже майже приїхали... Я заберу свої речі і ми поїдемо з тобою разом. – закінчила я.
- До мене чи до тебе? – запитав мрійливо Максим.
- Яке це має значення... Головне, що ми будемо разом... І будемо купатися у відлунні наших почуттях... – промовила я.
- Зачекай мене...- сказала я.
- Гаразд, моя красуня. – відповів мені Максим.

Після нашої розмови, я неначе влетіла в будинок, де мій бідолашний дід як раз відпочивав з дівчатами в сауні, поряд з ним були і його охоронці. Я зібрала свої речі, їх у мене було небагато. Головне, що я забрала свої діамантові коштовності, свою кредитну картку та шубу з лисиці. Ніякої прощавальної записки я йому не лишила. Просто підійшла до сауни і голосно вигукнула:
- Я йду, бувай, старий діду! Я знайшла своє кохання і тепер я дійсно щаслива. Прощавай, не сумуй...
Може він мене не зрозумів, може був дуже зайнятий дівчатами, але мені вже було байдуже. Я молода, красива і щаслива дівчина, сіла в машину, поцілувала Максима і ми поїхали назустріч своєму новому життю. По дорозі я відчула як великий тягар упав з моєї души.
- Я знову вільна. Я зробила свій вибір. У мене буде гарна сім’я і будуть гарні діти. Наше кохання з Максимом буде чистим і вічним... Тому що, моє серце і душа покохали його по-справжньому, – так думала я.

[Nike_Велес]

Там де ваш роман... Туди мене адмін не пущає...

я тому і написав вище: "тепер з тим є, здається, проблеми..." нічого, я це якось подолаю - і тоді повідомлю Вам нову адресу...

(багатьом "неруським" мій роман дуже вже допікає... aga)

[Veronika Pyatnitskaya]

Чекаю нової інфи про розташування вашого роману...

[Giza]

Щодо прози.
Коли вже беретеся за банальні теми, пані Pyatnitskaya, тре вчитися хоча би небанально їх подавати.
Схоже, мова наразі кепкує з вас.

[Veronika Pyatnitskaya]

Хотіла б почитати, що написали ви пані Гиза... Чи може я цього не достойна?

[Giza]

Та прошу! Ви невірно розумієте мій тон. Один з моїх романів є в продажу. Другий от-от вийде. Назви можна дізнатися в приваті.
А ще тут у майстерні десь валялося моє оповіданнячко. Багато літер. І я аж ніяк не сприймаю критику отак болюче, як ви. Усе суб"єктивне...

[Veronika Pyatnitskaya]

Цікава ви людина, до речі... Невже люди, романи яких продаються ходять по форумах?

[acid drinker]

а знаєте, шо мене дратує?
є певна каста людей, які на негативну критику відповідають "хотілося б почитати, шо написав шановний". вероніко, ви така вже не перша, я висновки роблю не з вас однієї - надто багато вже траплялося охочих...
яка різниця, як пише критик? якшо цей критик розуміється на літературі і знає, якою їй НЕ ТРЕБА бути, він не зобов'язаний подавати всім приклад того, якою літературі ТРЕБА бути (по-перше, такого прикладу не існує, по-друге, більшість відомих теоретиків та критиків самі літературу не пишуть, бо надто добре знають, шо вона повинна бути до біса якісною, і не наважаться самі її псувати, по-третє, візьміть хоча б найка - критик з нього значно кращий, ніж автор).
перепрошую, звичайно, за втручання в діалог, проте, як казав вельмишановний найк, я ж тут модератор, не маю права бути байдужою.

[Veronika Pyatnitskaya]

Нікого я не хочу дратувати, а вас, так тим більше.
Просто з цікавості хотілося би почитати з того, що писала чи пише Giza.
І все.

[acid drinker]

вона пише те, шо ви читаєте на форумі. втім, як і кожен. у тому - їх стиль, їх письменницькі заморочки, їх вміння висловлюватися. талант, врешті-решт.
/не хочете мене дратувати - працюйте з пунктуацією, чесно... я це по-дружньому, ви мені як людина подобаєтеся, а як пунктуатор - нє.../

[Veronika Pyatnitskaya]

З пунктуацією? Це не так просто, як здається.
Я ж російськомовна істота, розумієте?
Але працювати буду, обіцяю!

[onuh]

"Люблю тебе! – кажу тобі...
Моя душа як у вогні...
В коханні освятився ти...
Обличчя цілував мені."

Люблю тебе! – кажу тобі...
Хоч бачив око я одне...
Яке дивилось на мене...
Заполонило на завжди.

Це п"ять хвилин, цього замало щоб запамяталось.
Працюйте все буде гаразд.

[acid drinker]

одна ремарка - пунктуація в російській нічим особливим не відрізняється від пунктуації в українській. принаймні, вся російськомовна література, яку мені доводилося читати, притримується приблизно тих самих правил, шо й україномовна. тому відмазка не прокатила ;)

[Ircya]

З пунктуацією? Це не так просто, як здається.
Я ж російськомовна істота, розумієте?
Але працювати буду, обіцяю!

Може, краще Вам писати російською (чи мовою, якою Ви зазвичай розмовляєте?) Прочитала ваші вірші, у мене таке враження, що Вам важко формулювати думки українською, якось дуже натужно то все звучить. Тобто, щось воно не звучить...

[Veronika Pyatnitskaya]

Виходить, що я мабуть про свою пунктуацію дуже гарно думала... А я і не відмазувалася... Просто на все потрібен час і досвід.

[Veronika Pyatnitskaya]

Важкувато тому, що мені потрібно перекладати на іншу мову. А російською я пишу вже дуже довго свої вірші, але мабуть вони вам теж не сподобаються...

[Veronika Pyatnitskaya]

"Люблю тебе! – кажу тобі...
Моя душа як у вогні...
В коханні освятився ти...
Обличчя цілував мені."

Люблю тебе! – кажу тобі...
Хоч бачив око я одне...
Яке дивилось на мене...
Заполонило на завжди.

Це п"ять хвилин, цього замало щоб запамяталось.
Працюйте все буде гаразд.

У вас дуже гарно вийшло, до речі...

[Ircya]

У вас дуже гарно вийшло, до речі...
Що за шедеври?! Народ, не гоніть...

[Nike_Велес]

Виходить, що я мабуть про свою пунктуацію дуже гарно думала... А я і не відмазувалася... Просто на все потрібен час і досвід.

Час і досвід - так, це добрі ліки... і ще одна непогана річ - потрібно думати про людей, для яких пишеш... чи потрібно їм це?
не треба боятися щось написати, потім зіжмакати і - викинути у смітник... це - досвід...

а результатом нашого спілкування, цілком вірогідно, буде новий Ваш образ і нове бачення певних реалій... і це теж - досвід, який може вдосконалити (бо все, що не вбиває - здатне загартовувати!) ;)

[Veronika Pyatnitskaya]

Може я відкрию якусь велику таємницю, але як на мене, то те, що пише та чи інша людина, потрібно, перш за все їй самій.
А критика інших людей тільки допомагає їй себе вдосконалювати чи навпаки якось "підстьогує".

[Veronika Pyatnitskaya]

Інколи я взагалі думаю ще про те, шо все що ми пишемо чи малюємо, ми переписуємо одне в одного, але різними словами та думками...

[acid drinker]

може, я банальна, проте, якшо це потрібно тільки самому авторові, - навіщо це іншим показувати?
борхес взагалі вважав, шо існує чотири сюжети, а решта їх модифікації. але це не заважає геніальним авторам бути геніальними, чи не так?
і якшо вже ми переписуємо, треба старатися, шоб це переписування виходило хоча б небанальним. а того у вас поки шо нема.

[Veronika Pyatnitskaya]

Все воно йде від банального до небанального.
Думаю, що показувати треба, хоча б для того, щоб знати інші точки зору.

[Prophet]

це точно не стьоб? (тексти маю на увазі)

[acid drinker]

вероныко, таких точок зору - маса у цій майстерні, на уа-готі (я там теж літературу модерую), на блекхолі... вони одинакові. і одинаково погано написані. правда, у готів більше крові і трупів, але від того ситуація не змінюється...
щоб знати інші точки зору - читайте класиків гарної поезії. від банального до небанального йде рідко, частіше - навпаки (особливо, якшо собою не займатися). вибачте, шо сприймаю все аж так гостро, але ваше критики мене здивувало і прикро вразило.
2 профет - та навряд...

[Veronika Pyatnitskaya]

Acid drinker!
Думаю, що ви знаєте скільки зараз різної літератури видається і пишуть всі, хто хоче чи може.
Те, що треба багато чого читати, то я це знаю. Але, на жаль, у мене обмаль часу.
А ви на кого навчаєтесь, на філолога?

[acid drinker]

угу, а шо, так страшно видно?
а те, що вони багато пишуть, зовсім не значить, шо їх варто читати.

[Veronika Pyatnitskaya]

Мені стало чомусь видно. Бути філологом, мабуть класно!

[acid drinker]

нє-а, у мене страшний комплекс неповноцінності з цього приводу. класно бути програмістом. а будь-який програміст вам скаже, шо класно бути ше кимось.
отакі пироги.

[Veronika Pyatnitskaya]

Я взагалі, не бачу в вас комплексів, то вам, мабуть, так здається.
Ще я думаю, що майбутня робота чи взагалі робота, повинна людині подобатися. Якщо ти вибрала саме цю професію, то вона тобі, мабуть до вподоби?

[Veronika Pyatnitskaya]

У зв"язку з тим, що мене прогнали з безкоштовного хостингу, то мій сайт переїхав на нову адресу, а саме: http://poesia.narod.ru

[Cleric_Preston]

А знаєте, у мене такі вірші писалися у 8-9-му класах. Що ж до прози, то такі сюжети виникали в моїй голові ще на кілька років раніше. Як самі бачите, твори Вероніки "заполонені" різноманітними помилками + доволі примітивненьке висловлення думки :( Коротше, вчитися і вчитися.

[Veronika Pyatnitskaya]

То я так і роблю, постійно вчусь та навчаюсь, що на поезію та прозу мало часу залишається, а цим треба постійно займатись, щоб вдосконалювати себе на цій ниві.

[Nike_Велес]

безперечно ;)

[Veronika Pyatnitskaya]

Думаю, гарно бути студентом, не працювати, а тільки навчатися, тоді і на поезію чи прозу буде достатньо часу.