що робити, коли стає нестерпно... [Архів]

Korkuna

30.05.2007, 16:45

Що робити, коли стає нестерпно шкода тебе? Скажеш мені?
Що робити, коли стає несміливо, бо ти не можеш мене розуміти?
Що робити, коли стає сумно, бо ти далеко?
Що робити, коли стає зрозуміло, що хтось із нас зайвий?

Ніколи не губи мене з поля свого зору, бо я можу ще повернутись.
Не забувай, що можу бути інколи радісною.
Нагадуй, що ти - білочка, яка скаче з мрії на мрію.
Пиши те, що ніколи не присвятиш мені.

Бо я забуду тебе лишень ти закриєш двері. Але всього лиш на мить.

Всього дві речі тримають нас на відстані один від одного.
Я і ти...

Даруте але тут кожна строфа за змістом так далеко одна від одної, як Земля від Юпітера. Незв"язано щось воно все і розмито.
І повтори, повтори у першій строфі: з повторами узагалі треба бути обережними, а що уже говорити про те, коли повтори є питаннями. Коли їх забагато і вони абсолютно невмотивовані то просто не хочеться читати.
Перша стофа питальна (скажімо так), а друга директивна (тобто ви кажете йому роби се, роби те, пам"ятай...), а ланки яка б зв"язувала ці строфи у логічну цілісність немає - тому виходить такий перескок не докінця зрозумілий читачеві.
І врешті тут трохи є зайвих слів, які розмили ритм і знову ж, повторюсь, розбивають вірш. Варто вірші очищувати від усіх зайвих "бо", "але" ітп.
Крім того бракує у закінченні чіткого яскравого акценту - у вас тут знову ж відірвана від цілісності строфа, яка щей закінчується трьома крапками - відчуття браку кінця.
Так що попрацюйте, я впевнена у вас вийде хороший вірш

мишеня

30.05.2007, 16:58

А як щодо другого вірша? (і коли..)

мишеня

30.05.2007, 17:03

Даруте але тут кожна строфа за змістом так далеко одна від одної, як Земля від Юпітера. Незв"язано щось воно все і розмито.
І повтори, повтори у першій строфі: з повторами узагалі треба бути обережними, а що уже говорити про те, коли повтори є питаннями. Коли їх забагато і вони абсолютно невмотивовані то просто не хочеться читати.
Перша стофа питальна (скажімо так), а друга директивна (тобто ви кажете йому роби се, роби те, пам"ятай...), а ланки яка б зв"язувала ці строфи у логічну цілісність немає - тому виходить такий перескок не докінця зрозумілий читачеві.
І врешті тут трохи є зайвих слів, які розмили ритм і знову ж, повторюсь, розбивають вірш. Варто вірші очищувати від усіх зайвих "бо", "але" ітп.
Крім того бракує у закінченні чіткого яскравого акценту - у вас тут знову ж відірвана від цілісності строфа, яка щей закінчується трьома крапками - відчуття браку кінця.
Так що попрацюйте, я впевнена у вас вийде хороший вірш

Можу сказати на рахунок змісту- мені хочеться, щоб все було не докінця зрозуміле. Три крапочки в кінці вірша і мають бути. Там має чогось не вистачати, щоб Ви могли подумати над цим і далі. Не треба в моєму випадку дивитись на вірш, як на певну будову, не треба шукати там логіки. її нема, тому що її нема. Просто почитайте і подумайте чи вам це близько. Щодо зайвих слів,то дякую. обов'язково врахую.:thank_you

Korkuna

30.05.2007, 17:04

А як щодо другого вірша? (і коли..)

я щось прискіплива стала останнім часом

щодо другого
ви вже вибачте мені, але якби звзяти кожно строфу по різну - то вийшло б кілька непоганих висловів для якогось щоденничка чи записника з висловами.
Я розумію для вас воно все ясно і звязано, яле для читача ви не све відкриваєте і для нього ці строфи просто нез"язані.
загалом помилки схожі - забагато повторів, розмитий ритм.
Закінчення само по-собі цікаве, але нажаль не дуже кореспондує зрештою.

А у вас є вірші які за формою інакші ніж ці два, бо вони дуже схожі, якщо хочете можемо на них глянути
можна звісно ще розібрати вірш на логіку метафор, думаю це наразі зайве
словом працюйте і експериментуйте і старайтесь уникати помилок про які я писала і читайте багато хорошої укр. поезії

мишеня

30.05.2007, 17:11

я щось прискіплива стала останнім часом

щодо другого
ви вже вибачте мені, але якби звзяти кожно строфу по різну - то вийшло б кілька непоганих висловів для якогось щоденничка чи записника з висловами.
Я розумію для вас воно все ясно і звязано, яле для читача ви не све відкриваєте і для нього ці строфи просто нез"язані.
загалом помилки схожі - забагато повторів, розмитий ритм.
Закінчення само по-собі цікаве, але нажаль не дуже кореспондує зрештою.

А у вас є вірші які за формою інакші ніж ці два, бо вони дуже схожі, якщо хочете можемо на них глянути
можна звісно ще розібрати вірш на логіку метафор, думаю це наразі зайве
словом працюйте і експериментуйте і старайтесь уникати помилок про які я писала і читайте багато хорошої укр. поезії

Так, я маю ще вірші. Ці писалися власне тут на форумі і про будову і змістовність якось воно не думалось.
Якщо я відкриватиму зміст кожної строфи, то вийде поема. Я цього не хочу. Для чого все має бути зрозумілим? Можливо, погоджусь з Вами ще на рахунок повторів. Можливо, їх і дійсно забагато, але просто хочеться, щоб це звучало з наголосом. Як молитва.

Korkuna

30.05.2007, 17:15

Так, я маю ще вірші. Ці писалися власне тут на форумі і про будову і змістовність якось воно не думалось.
Якщо я відкриватиму зміст кожної строфи, то вийде поема. Я цього не хочу. Для чого все має бути зрозумілим? Можливо, погоджусь з Вами ще на рахунок повторів. Можливо, їх і дійсно забагато, але просто хочеться, щоб це звучало з наголосом. Як молитва.

літанійність, тобто молитовність вірша вимагає невеликої кількость слів в рядочках

ви ж пишете вірш бо хочете щось передати чи не так, так щоб читач міг зрозуміти що ви хочете передати усе має бути зрозумілим
і тут не йдеться про те щоб писати викладаючи усе зразу - межа між ясним і неясним тоненька і треба її відчути

мишеня

30.05.2007, 17:18

літанійність, тобто молитовність вірша вимагає невеликої кількость слів в рядочках

ви ж пишете вірш бо хочете щось передати чи не так, так щоб читач міг зрозуміти що ви хочете передати усе має бути зрозумілим
і тут не йдеться про те щоб писати викладаючи усе зразу - межа між ясним і неясним тоненька і треба її відчути

Я не хочу, щоб вірш звучав, як молитва. Я хочу, щоб у ньому був наголос. Що це ви на рахунок писати все відразу?:victory:

Korkuna

30.05.2007, 17:20

в мене трохи немає часу - давайте я вам завтра усе розпишу і роз"ясну свою думку

acid drinker

30.05.2007, 22:42

а щодо другого - він же ідентичний...
ви все так пишете? =)

untitled

31.05.2007, 10:31

....а я думав що це продовження....

мишеня

31.05.2007, 16:01

Найку, я трішки відкоректую Ваш "початок", бо знову звинуватять у нетолерантності і "заангажованості"...
"Що робити, коли встає й нестерпно знати про це дає... :D
Сонце, що жарить зараз на весні, а взимку його так мало мені... :)"

У-у, які ви всі злі....
Ні, Acid Drinker, я не все так пишу. =)

мишеня

31.05.2007, 16:04

ТОБІ
"Гарна любове моя незнана..."
Мішель Куаст

Якось ти заговори до мене... Тихо-тихо заговори, а я посміхнусь тобі... Сяду десь поряд, щоб бачити тебе, а ти щось розповідай... Байдуже що, аби лише чути твій голос... Я мовчатиму, бо коли говорить твоє серце, я гублю слова.
Потім ти прошепочи про свою любов. Не до мене, ні. Бо якщо ти скажеш, що любиш мене, я буду щаслива... А я хочу тільки плакати зараз. Розкажи про любов, яка вона є. Ти знаєш, яка вона? Так? Розкажи мені, щоб коли побачу її, змогла впізнати... Кажеш, вона, як сонце? Світить сяючою радістю, сліпить ніжністю, дарує стільки тепла, що можна захлинутися...
А потім спалює. До тла, щоб розсіяти попіл... Щоб ніколи не знайти шляху назад, не зуміти зібрати її по маленьким, десь розгубленим цурпалкам... Щоб розірвати серце навпіл.
Кажеш, вона, як ніч? Зваблива, загадкова, спокійна, замріяна... Така... з безлічі зірок, без кінця і краю, без виміру, без часу, без пам'яті!!!
Без пам'яті, щоб коли ти підеш, я не сумувала, не губила себе в пустій свідомості, не шукала тебе на дні моєї ще не зрілої, але вже такої досвіченої душі...
Кажеш, любов-- як вітер? Неприскіплива, тепла, прозора, летюча, захоплива, приємна і така, що дозволяє про все забути, відносячи далеко-далеко, у країну без турбот, де все здається таким незначним...
Таким примарним, загубленим і розбитим. Таким непотрібним і непевним.
Скажи мені, що любов -- темна, пуста безодня, яка забирає з серця все, не лишаючи навіть злості. Любов вчить нас ненавидіти. Вчить нас бути злими, зрадливими і брехливими. Вона вчить нас боятись... Боятись, що зрадять, що болітиме так, наче світ кришиться...
Любов змушує зраджувати, бо ми боїмось бути зрадженими. Ліпше зрадити першому, аніж потім помирати від болю. Ліпше зараз обманути любов, зараз, поки ще не впевнені в собі, поки ще не ТАК любимо, зараз зрадити!!!
Бо потім, коли порожнеча виїдатиме серце, я не витримаю. Не хочу ламатись, тож нехай страждає хтось.
А СВІТ ТАКИ КРИШИТИМЕТЬСЯ, ЯК ЧЕРСТВИЙ СУХАР , доки вороняччя не позбирає залишки.
І тепер говори мені про свою любов... Ні, не ту любов, яку ти збираєшся дарувати мені. Про любов, як сонце -- велику і палаючу...
Я заспіваю тобі, добре? Тепер ти послухай... Послухай, що співатиме тобі моє серце...
Співатиму тобі про море -- безкрає, бурхливе, солоне і терпке, адже там зібрались сльози всіх сердець. Море, що плаче до тебе. Море, що дарує стільки печалі, що світ не може тримати її. Світ не вартий цієї печалі... Він не вартий нашого кохання, але ми подаруємо його світові, ти ж знаєш...
Я розкажу тобі в пісні про гори. Гори нашої самотності, які ми будуємо навколо сердець. Гори, які ділять нас і не дають бути разом. Ти тільки не смійся... Це правда. Адже ти сам не підозрюєш який самотній. Скажи, ти знаєш когось, хто завжди з тобою? Знаєш, кому довіряєш кожен свій подих? Ні? А я знаю. Я не самотня, в мене є Господь. Але і навколо мене є скелі. Я теж будую їх. Я боюсь зустріти тебе. Боюсь віддати тобі своє серце. Боюсь, що зрадиш. Та найбільше боюсь своєї самотності...
Я покличу тебе в своїй пісні, а ти не спіши. Подумай, чи ти не захочеш мене зрадити... Знай, що я розіб'юсь, як хвиля, коли ти мене зрадиш. Приходь з надією. Подаруй її мені, бо я втомилась і більше не сподіваюсь...
Давай хоч у нашій пісні ми забудемо про високі мури наших упереджень і страхів. Давай побудемо разом.
І подаруй мені слова. Говори до мене знову. Бо я вже скучила за твоїм голосом. Подаруй мені слова, які наповнять мене втіхою і ніжністю. Знайди їх, придумай, але подаруй мені...
А потім, коли я подумаю, що це був сон, нехай твої слова лунають у моєму серці.
Лиш не кажи про любов до мене, бо я буду щаслива, а я хочу плакати...

мишеня

31.05.2007, 16:05

....а я думав що це продовження....

І нехай так буде... :(

Giza

31.05.2007, 16:35

Лиш не кажи про любов до мене, бо я буду щаслива, а я хочу плакати...

:(
І все це замість здорового молодого сексу з об"єктом любові! Ех!
Значить так: берете пляшку темного пива ("Білої ночі" там чи "Оболоні" оксамитової на крайняк), виливаєте її у високий келих, потім відмірюєте грамів п’ятдесят чи більше горілки й додаєте до пива – бажання плакати зніме, як рукою. Може, правда, з’явитися інше, але то нічо’. Очищення корисне. Що нас не вбиває… словом, самі знаєте. ;)

мишеня

31.05.2007, 16:39

:(
І все це замість здорового молодого сексу з об"єктом любові! Ех!
Значить так: берете пляшку темного пива ("Білої ночі" там чи "Оболоні" оксамитової на крайняк), виливаєте її у високий келих, потім відмірюєте грамів п’ятдесят чи більше горілки й додаєте до пива – бажання плакати зніме, як рукою. Може, правда, з’явитися інше, але то нічо’. Очищення корисне. Що нас не вбиває… словом, самі знаєте. ;)

Дякую, Гізо! То дуже доречне побажання. =) Просто замість пива я надаю перевагу білому вину. І... просто об'єкту, як такого, наразі і немає. Епіграф-до незнаного. :8

мишеня

01.06.2007, 14:02

РоМАНтикА.

Люблю, коли сипляться з неба зорі. Люблю, коли літо співає натхненно про ще недавно забуту мою любов. Люблю ще час, коли ніч настає і продовжує йти аж до середини неба. А там...
Вітер забуває про свої обов'язки і віддає весь свій час мені. Пестить ніжно і грається моїм волоссям. Співатиму йому пісні про кохання, бо хто ж як не він мій єдиний? Даруватиму йому свою ніжність, бо хочеться її дарувати...
Сидітиму на підвіконні і чекатиму сонечка. Нехай привітає мене із щастям і посміхнеться, щоб серце моє тріпотіло...

А за пів-години я піду на пари...

untitled

01.06.2007, 14:06

гм...просто весело:).....

untitled

01.06.2007, 14:35

у вас таке все про любов....:)

мишеня

01.06.2007, 14:41

у вас таке все про любов....:)

Люблю любити і коли мене люблять! Як каже один мій знайомий: Про любов уже все давно написали і сказали. А я хочу ще!!! А чому у Вас так багато крапок? :rolleyes:

untitled

01.06.2007, 14:45

клавіатура залипає...:)привичка закінчувати багатьма крапками:)

мишеня

01.06.2007, 14:52

клавіатура залипає...:)привичка закінчувати багатьма крапками:)

Ви її розліплюйте =). То добре. Значить є що додумувати і дописувати :aga: . Напишіть мені тут щось своє, хороше?

untitled

01.06.2007, 14:59

типу щось з свого?....

мишеня

01.06.2007, 15:00

типу щось з свого?....

Типу щось з свого. :о)

untitled

01.06.2007, 15:03

я ще не пробував....ні пробував але...то таке...несформоване,якось поправлю обов'язково напишу:)

мишеня

01.06.2007, 15:06

я ще не пробував....ні пробував але...то таке...несформоване,якось поправлю обов'язково напишу:)

От і спригнули :'( . Я теж не пробувала потім попробувала. Написалось. А потім ще написалось. І якось воно ніби все сире, а мені фіолетово. Пишу собі і всім тим, хто зуміє зрозуміти! Вам теж бажаю успіхів!:victory:

untitled

01.06.2007, 15:11

ні не спринув:)!почну:)дякую:friends:

мишеня

01.06.2007, 15:33

ні не спринув:)!почну:)дякую:friends:
О, а тепер зовсім без крапок! Ви так завжди реагуєте? :р Нема за що! Завжди рада допомогти! :friends:

Тут є я!

http://www.photosight.ru/photo.php?photoid=2121036&ref=section&refid=8

Korkuna

02.06.2007, 16:58

Я не хочу, щоб вірш звучав, як молитва. Я хочу, щоб у ньому був наголос. Що це ви на рахунок писати все відразу?:victory:

наголос

наголос ставиться дрібними акентами, збоєми чи підтримуванням ритму ітп., словом аби був ефект наголосу, те що наголошується повинно вчасно і вправно відрізнятись від решти. Наголос через повтори штука складніша, бо коли повторів забагато, вони стоять занадто близько то виникає радше враження браку найстерності автора. Хоча є певні стилістичні фігури, де багацько повторів дає бажаний ефкт - але тут не йдеться про ефект наголосу. аби власне наголосити щось у вашому вірші варто його очистити від такої кіоькості повторів, бо так усе виходить наголошеним.

про писання всього одразу

ви мене мабуть не добре зрозуміли
вірш повинен крити в собі чкусь несподіванку, таємницю, він може бути свого роду шифром, але тільки тоді це сповнбє свою функцію, коли автор дає до цього шифру читачеві код. Тобто не треба писати так скажімо одразу відкриваючи свої карти, але і не так, щоб читач ніц не зрозумів з того, що ви зотіли йому донести.
Часто автору здається, що все у вірші ясно - але ж це для нього ясно. А вірш вийшов як айсберг - читач вершину бачить, а основа залишилось у уяві автора. Звідси і виодять такі незв"язані із собою строфи чи елементи вірша. На це обов"язково вважайте, бо ось ци найбільше грішать ваші вірші.

мишеня

08.06.2007, 12:20

я би хотіла показати тобі всесвіт. Знаєш, такий безкраїй, безмежний, бездумний, безжурний... Той, де ти б зміг знайти затишок.
я б повела тебе веселкою. Такою, де кольори нероздільні, бо кожен з них-це краплинка щастя,а його ніяк не розмежуєш.
я б знайшла найдивовижніші в світі речі, щоб,коли покажу тобі їх, побачити твою посмішку...
я б навчилася розуміти вітер, який кожного ранку приносить мені твої вітання...

але, нажаль, я можу всього лиш любити тебе.

untitled

08.06.2007, 12:55

:):):)

мишеня

06.09.2007, 18:20

Щось у мені ламається з кожною секундою. Чомусь не може триматись за нетривкі звйязки і летить так низько, як я вже не можу бачити...

Хочеш знати продовження? Допиши =)

Андрон Кобила

06.09.2007, 21:18

____?

мишеня

11.09.2007, 17:31

____?

Допиши те, що ти хочеш тут прочитати. От і все. :thank_you

Desert_Eagle

16.09.2007, 23:19

Попросив би п. Коркуну не брати на себе роль великого критика, оскільки такі речі критикувати не можна. Їх можна просто читати і сприймати або не сприймати.
Такі речі ж не для загалу пишуться...вони,якщо чесно,взагалі невідь для чого пишуться, вони просто вилазать на зовні, хоче цього автор чи ні. Пише, бо не писати не може, бо воно саме пишеться.
Прошу Вас, не критикуйте!
А Мишеняті великий САЛЮТ за таку щиру і не награну романтику....

Катруська Лукіна

17.09.2007, 15:01

А мені сподобалось. Відчувається емоційна безвихідь. :)

Андрон Кобила

17.09.2007, 17:15

Допиши те, що ти хочеш тут прочитати. От і все. :thank_you

То я "дописав" щоб дізнатися "продовження" твого попереднього посту)))
Бо шось untitled мовчала))

мишеня

18.09.2007, 17:05

Скільки суму! А він просто тягнеться сизими нескінченними смугами в повітрі і я ніяк не можу збагнути де я... Хочеться поскорше втікти звідси, але, нажаль, паралельних світів ще не відкрили.

Коли знімаєш рожеві окуляри, світ стає іншим - зникають шифри. Тоді зйавляється сум...

Тому що раптом приходить осінь, море стає холодним і мені аж до болю бракує тебе. Ти приїжджай скоріше?...

Cleric_Preston

20.09.2007, 17:52

Приїду. Але тоді, коли настане час. Коли моя душа звільниться од усіх турбот, що її переповнюють - я не хочу, щоб вони і в тобі викликали зажуреність і тугу. Я хочу бачити в тобі радість, а болю і так надто багато завдано за усі ці роки, за весь той час, що ти була зі мною.

untitled

21.09.2007, 20:13

Бо шось untitled мовчала))

а чого не мовчав...?
я хлопець чувак)

Андрон Кобила

22.09.2007, 08:23

а чого не мовчав...?
я хлопець чувак)

Сорі))
Шось в мене все в голові замакітрилося...))

RockerША

22.09.2007, 09:51

Але чому тоді тебе немає поруч? Я шукаю тебе серед перехожих, блукаю вулицями, згадуючи все те що було між нами. Ти пам'ятаєш?.. я пам'ятаю твої теорії вірогідності кохання, твої докази, що кохання не існує... а потім поцілунки... п'янкі, вони заперечували твою теорію. Потім ти уникав мене. Я шукала можливості бути з тобою, але ти з кожним разом йшов від мене все далі, тікав від мого кохання. Ти приїдеш? Ти чуєш мене?

RockerША

22.09.2007, 09:53

До речі, є пропозиція писати твір а-ля розмова чоловіка та жінки. ну, і голос автора. дівчина - фіолетова. хлопець - синій. автор?

Cleric_Preston

22.09.2007, 13:27

Всі теорії вірогідності, всі докази неіснування кохання від страждань, від того, що я не звикаю до болю розлуки з тобою...

RockerША

22.09.2007, 13:41

Я ковтаю гарячі сльози, спалюючи свою душу ними. Біль розлуки з тобою... вона завдає ще однієї болі - несправедливості життя до мене. Ти десь далеко, я тут абсолютно одна, немає нікого, щоб підтримати. Тебе немає. Я розпочинаю відраховувати дні до своєї фізичної смерті, адже морально я вже давно в іншому світі.

мишеня

23.09.2007, 20:53

Автор нехай буде зеленим. =) Підтримую. Цікаво, чим це закінчиться.

мишеня

23.09.2007, 21:00

...І синє небо говоритиме про печаль. Про біль і про сум. Про рани, які мають бути загоєні і слова, які мають бути сказані. Тільки справжня любов уміє чекати. тільки щирі серця закохуються. Тільки ті слова, які будуть почутими змінять те, що не могло бути зміненим раніше. Ти скажеш їх мені?
Скажи лиш правду і тоді туга перестане бути живим клубком, сплетеним із моїх шалених думок... стане веселкою і даруватиме радість. Я ж бо знаю правду. Скажеш?..

RockerША

23.09.2007, 21:15

Я чекаю на твою відповідь, а ти мовчиш. Холодним полум'ям горить листя на землі...довкола осінь... лиш вона знає, як мені важко. Вона плаче разом зі мною, розуміючи, що мені вже не допоможе нічого. Вона не багряна, ні, вона - чорна мов моя душа, сплетена з тонких страждань! Я чекаю на відповідь. Мені лишилося зовсім мало. День, чи два... і я піду. Але я залишу свій спогад про тебе тут, щоб коли ти прийдеш, ти знайшов мене, щоб ти знав, що я чекала...

мишеня

26.09.2007, 15:21

Пишу тобі знову, бо знову мені пишеться. Маєш знати, що більше тебе не чекаю. Не чекаю так тепло і пристрасно. Чекаю просто, бо звикла тебе чекати.
Маєш знати, що пристрасть помирає тоді, коли ти вмираєш. І ти помер. В мені. Помер тихо, раптово і назавжди. Тепер маєш приїхати, щоб я відчула не щем і радість, а вічне ніщо у своєму серці...

Краду час, весь, який маю, у друзів, у роботи, і віддаю тобі. І тоді ти приходиш до мене... Так темно стає тоді на серці. Ти павутиною обплутуєш його і відчуття тупуго гнітючого щастя сповняє мене. Співають тоді сумні птахи мені свою мелодію. Приходиш ти лише до мене і враз розумію, що ти несправжній, бо ти ніколи не приходив лише до мене і для мене.
Тоді марево різко зникає з серця і вкривається воно легкою памороззю: розумію, що ти не є.

І розумію тоді, що тепло відійшло, а радість-лише колір. Вчусь бути щасливою з того, що ти щасливієш десь іще з кимось іншим, а я щасливію зі своєї туги, яка скоро (ой, як скоро!) стане радісним кольром, біля серця, яке буде тільки моїм!

Cleric_Preston

26.09.2007, 18:09

І здавалося б, що все погано, що синє небо затягнули важкі хмари - і воно посіріло. Воно стало кольору асфальту. Яка різниця тепер - дивитися вгору чи вниз? Можливо, вниз навіть краще, адже тоді ти точно не впадеш, замріяний. І навіщо давати марну надію, коли сам не відаєш, чи стрінешся дотиком, чи змигнешся поглядом, чи зцілишся вустами... Я далеко, але завжди з тобою. І коли не помру, то скоро...

acid drinker

26.09.2007, 20:38

... я так давно відвикла божеволіти, що тепер не знаю, як маю почуватися. руки, вії, щоки, волосся, вії, вії, вії, вії, вони як метелики, як хворі метелики, ти знаєш, як це - торкатися хворих на сухоти метеликів, як це, боятися, що вони не будуть із тобою до завтра, що вони вже цієї ночі перестануть бути з тобою? ти не знаєш. ти не знаєш нічого. ти не знаєш нічого про те, як страшно втрачати метеликів твоїх вій, і тому просто махаєш ними на прощання, наче чорною шовковою хустинкою, і йдеш - летиш - танеш...

мишеня

27.09.2007, 16:43

не вмію пам'ятати про те, про що пам'ятати не хочеться. можливо, тому я згадую про тебе, а не про свої помилки?

все- одно залишається ніч, приходить день, минає вечір і я бачу ранок, а ти не поряд.

Коли захочу співати тобі пісню, ти прислухайся : впізнаєш мій голос із ніжним подувом вітру. не обманюй себе більше. просто будь тут.

Тому що радісне сонечко буде дивитись на мене теплими ще поки своїми очима і я буду ставати такою, як воно. сміятимусь йому у відповідь і тішитимусь з того, що воно зі мною. можливо, колись я зрадію тобі?

Giza

27.09.2007, 20:55

можливо, колись я зрадію тобі?

… я цинічна, ну та, безперечно, але ти все ’дно маєш цілком певне призначення. Чи то пак, мав, як бути точною, бо зараз то вже не важить. Яке таке призначення, питаєш? Та щит.
Щит!
Ти мені трапився, коли в житті був повний гармидер, пам’ятаєш? Програлася вщент, в борги залізла по саму горлянку, рукопис трупом повис на серці й ніяк не бажав оживати, шеф, с-сука, жерцем жер, наче накупився, – коротше, дідька лисого я би витримала той скажений тиск обставин, якби не запала тоді на тебе й не перетворилася для світу на каталептика – складай-розкладай мене, як собі хо’ш, копай ногами, акі м’ячик, можеш у вузол скрутити чи на ліхтарі підвісити – мені, словом, по… Воскова гнучкість. Бо подумки я днями не вилазила з твого ліжка. З-за щита.

Prophet

28.09.2007, 01:47

(офтоп)
Профет зайшла на тему і залипла в соплях. Піду-но в душ :)

мишеня

04.10.2007, 16:40

(офтоп)
Профет зайшла на тему і залипла в соплях. Піду-но в душ :)

Люба Профет, я тут подумала: а чому би не назвати розділ "Майстерня креатиффу"? Було би прикольно...

Ви більше не залипайте, а то мені сумно на Вас таку дивитись... Може, позичити хустинку...:(
Я напишу для Вас щось радісне! Щоб Ви залипли у щасті :friends: !

мишеня

04.10.2007, 17:56

Іду по вулиці і відчуваю терпкий смак осені. Чомусь вона мені терпка на смак. Як хурма. Звязує слова у вузли і я не можу тоді говорити. Вони стають тугими, важкими,їх неможливо тримати в голові і я викидаю їх зі своїх думок. Думаю тоді картинками і намагаюсь запамятати все, що бачу, щоб вдома просто переглядати маленькі фотографії.
Дощик сипле мені з неба посмішки і хочеться співати... та я лиш іду далі.
Приємно бачити, як світ щасливіє зі мною сьогодні. Маю повні жмені щастя і хочеться всім його роздавати. Тому я посміхаюсь всім перехожим, яких зустрічаю.
День видався сьогодні вдалим: все заплановане встиглось, змоглось і тепер має свої результати. А я маю дозвіл на спокійну прогулянку.
Спокій сповзає мені в душу сизим, густим, як сметана, туманом ззовні і клубочиться там, доки не знайде свого місця. Тихий, спокійний лагідний, аж, здається, шепоче мені тремтливі свої слова, від яких хочеться чудуватись незбагненними принадами сірих і, здавалося б, безликих вулиць. Такий спокій дарує мені осінь.
Бачу місто таким, яким не бачить його ніхто. І не вмію дивитись на нього очима всіх. А воно розкриває переді мною своє єство і я бачу там себе. Тішусь, бо розумію, що я—вічна...
http://img-2007-10.photosight.ru/04/2336870.jpg (http://www.photosight.ru/photo.php?photoid=2336870&ref=section&refid=4#)

Вчусь жити так, як живу я, щоб забути, як живеш ти. Сумно, лишень, що це, виявляється, не так і складно...

мишеня

04.10.2007, 18:52

ти вмієш літати, а я -лише повзати. годинами повзати по своїй свідомості, вишукуючи залишки здорового глузду.
ти говориш компліменти, а я-лише правду. болючу і гірку. що смаком нагадує полин.
ти вмієш посміхатись, а я - лише корчитись в надії, що колись вимучу посмішку.
ти вмієш бути собою, а я - лише тінь мене, що ніяк не знайде мене справжньої.

хто ти?

Korkuna

08.10.2007, 14:15

це вірш чи просто ваші думки викладені у "такий" спосіб?

мишеня

10.10.2007, 14:23

То просто мої думки, викладені в "такий" спосіб. А що?

Korkuna

10.10.2007, 14:29

тому що висловитисвої думки так має право на існування
а от на вірш просто зовсім не схоже

мишеня

10.10.2007, 14:48

тому що висловитисвої думки так має право на існування
а от на вірш просто зовсім не схоже

"Не схоже" чи "не має права на існування"? Розумієте, я не намагаюсь щось творити. Просто пишу те, що відчувається і про що хочеться розказати. Тішусь, що це може бути комусь близьким і хтось це читає. Я не замислююсь над тим на що це схоже -на вірш чи на щось іще. Не треба дивитись на мене, як на того, хто паплюжить горде ім'я українського літератора. Я ним не є і зовсім себе такою не вважаю. :8

Korkuna

10.10.2007, 14:50

уупс я геть забула))))

мишеня

10.10.2007, 15:05

Цілує мене Осінь солодко-солодко і хочеться співати веселих пісень. Дарувати їх Тобі,щоб Ти розумів, що у моєму серці Ти Вічний.
Кладе мені Вона до ніг своє золоте запалене шалом серце, розстилає своє червоне волосся перед моїми руками і вчить мене бути зрозумілою. Зрозумілою Тобі і собі.
Говорить до мене тихо-тихо свої прохання-молитви і я дарую Тобі все, що змогла зібрати моя душа в безмірі зеленого, величавого, юного літа.
Ти робиш Осінь цю особливою, а я вчусь її розбирати по ниточці, щоб зберегти для себе на всю зиму.

Дякую...

[/URL]
[URL="http://www.photosight.ru/photo.php?photoid=2348588&ref=section&refid=36#"]http://img-2007-10.photosight.ru/10/2348588.jpg (http://www.photosight.ru/photo/2347344/?ref=section&refid=36#)

мишеня

10.10.2007, 15:40

уупс я геть забула))))

Я Вас пращяю... Так і бить...
:( http://prv-2007-10.photosight.ru/07/pv_2342840.jpg (http://www.photosight.ru/photo.php?photoid=2342840&ref=section&refid=4)

[/URL]

[URL="http://www.photosight.ru/photo.php?photoid=2342840&ref=section&refid=4"] (http://www.photosight.ru/photo.php?photoid=2342840&ref=section&refid=4)

мишеня

25.10.2007, 17:37

Тебе більше нема в повітрі, яким я дихаю...
Ти пішов, тому що я навчилась бути без тебе. Тому що більше несила було чекати...
Тільки чому ж так важко дихати?
Без тебе чомусь загубилась сила, прийшов смуток, але і спокій. Повітря стало густим, невимовно важким без тебе, його неможливо вдихати, та все ж я вчитимусь...
Не відчуваю крові в своєму тілі, бо ти не вдихаєшся, не втягуєшся, як звично і не біжиш моїм тілом, несучи життя. Тому я не живу.

І все ж не хочу, щоб ти повертався. Іди. Ти станеш повітрям для когось знову, а я буду дихати вакуумом. І потім, можливо, ти зрозумієш, що тобою живуть...

А, можливо, ти будеш дихати кимось...
І, можливо, мною...

мишеня

30.10.2007, 17:34

Більше немає правди. Вона пішла до тих, хто був чеснішим від тебе. Вона втікла, бо злякалась, як ти жахливо її обманював.
Більше немає щастя. Воно померло, коли тихо сміявся ти з його немічної посмішки і ліз своїми безсоромними очима псувати його душу. Воно захлинулось слізьми, коли ти пішов.
Більше немає світла. Його затулила твоя постать. Його затьмарили твої думки, тому тепер живу навпомацки.
Більше немає суму. Бо немає тебе.

Тепер є я. А що мені зі мною робити?...

мишеня

29.11.2007, 15:44

Що робити, коли ти просишся до мене у свідомість кожного ранку і я поступаюсь тобі своїми думками, бо ніяк не навчусь перестати від тебе залежати?
Що робити, коли я не володію вже собою, бо мене в мені залишилось дуже мало? Я тепер-це ти. Мій особистий вигаданий, випещений мною ТИ.
Що робити, коли не можу мислити не-тобою? Коли все, що я думаю-проекція на тебе?
Що робити, коли ти набрид мені? Так набрид, що я вже не можу залишатися з тобою відвертою? Так, що хочу позбутись тебе назавжди.

І я вже втомилась повторювати тобі про свою любов. Вона більше не потрібна мені.

Тільки скажи, що ж мені з тобою робити?

Soul

19.12.2007, 03:33

Dumaju,toj waslyv4yk,komu ci vsi zvertannja,maje Vas na rukax nosyty!

мишеня

24.12.2007, 14:28

Dumaju,toj waslyv4yk,komu ci vsi zvertannja,maje Vas na rukax nosyty!

Дякую.
Носить інколи. Хоча насправді ми друзі і він про такі почуття хіба що здогадується. А я вже втомилась їх приховувати. Здається часами, що я все це вигадала. І втомилась шалено себе мучити. :(

А у Вас є якась тема? Я би почитала...

мишеня

24.12.2007, 14:48

Я так люблю, коли ти, майже мій,
тримаєш наше щастя у долонях.
А я ховаю погляд свій з-під вій,
бо очі не зелені вже--солоні.

Люблю, коли мовчиш про головне,
бо знаєш, як то боляче звучало б.
І завжди вибираєш не мене,
Хоч як би я тебе про то благала.

Люблю тебе чомусь на самоті,
бо я з тобою завжди одинока.
Думки порожні і слова пусті.
А замість втоми тільки тихий спокій.

(А.Гладка)

мишеня

24.12.2007, 16:00

тизновузник. зникізабравменезсобою. томумаювсвоїйголовітількихаос.
хочулишеодного--почутитвійголос. десьусерціщеєзвукозаписи,аленехочувитягатиїхстарим и. хочучутитебе. явтомиласьговорититобіслова,якихтиніколинепочуєш. стомиласьвірититвоїм. тимсловам,якихтиніколинеказав. янехочубільшетебелюбити. ценелюбов. цеодержимість. іякбитизнав,якяхочу,щобтинарештіцеменідозволив--простотебелюбити.нелітатинакрилахіслухатитвоїпесто щі(можузнайтиїхбезліч),неказатитобінайніжнішихслів (явжедавновсіїхвивчиладлятебе),ненамагатисьбутипор учзавждиіскрізьзтобою. простолюбититебе. тількитинедозволяєшмені. чомусь. іянемаюсебе,бозависладесьпосерединіміжнами. янетвоя,аленесвоятеж. маюдумки,наповненітобою,очі,відбиткомякихєти,маютв оєобличчя,колизазираювдзеркало...
якменевженудитьвідтебе! ти--яксмачнаотрута--пититебехочетьсябільшеібільше,алежитизалишаєтьсяма ло. іяпйюїїззадоволенням. великимиковтками. ініякненапйюсь.
скажименівжеврештіщось,будьласка. іперестаньменібрехати.

Prophet

25.12.2007, 18:22

...іполагодьпробілнамоїйклавіатурі...

:)

мишеня

28.02.2008, 23:56

вчусь бути іншою. не такою, як ти мене знаєш. не такою,як я знаю себе. просто прийшла весна. зовсім інша. не така, яку знаємо ми з тобою.

просто все стало таким зрозумілим...тільки ти так і не сказав мені правди. чомусь.

всі пісні стали німими. я просто забула ноти... я просто забула, як треба співати.я просто забула,як треба говорити слова. і тепер треба вчитисьрозуміти мої думки. а це так складно для тебе.

вибач, будь ласка, що я не вмію бути такою,як ти хочеш. Вибач, будь ласка,що я не вмію ставати для тебе зрозумілою. Вибач,будь ласка,що тебе більше нема.

все стало чомусь надто простим...

мишеня

03.03.2008, 19:43

бо.
сонце почало мені посміхатись. я навчилась нарешті не забувати про його існування і забути таки про твоє.

бо.
часу стало так мало, що нарешті на тебе не вистачає.

бо.
я почуваю себе. і при чому почуваю себе собою.

бо.
є такі монети, які залишити можна в океанах. я більше не хочу повертатись. тому не треба решти.

бо.
нарешті знайшлись всі загублені гаманці і серця. моє на місці-у тебе в грудях.

Todo o Nada

13.03.2008, 14:51

Гарно. Позитивно і чуттєво )))
Ямі-ям.

Morandi

15.03.2008, 14:13

Що ця тема робить у розділі ПРОЗА?

ROMB

16.03.2008, 19:10

Що ця тема робить у розділі ПРОЗА?

Хай буде, людина класно пише.

мишеня

19.03.2008, 13:32

Що ця тема робить у розділі ПРОЗА?

А куди би Ви її поставили?

Morandi

22.03.2008, 01:20

У розділ ПОЕЗІЯ!

мишеня

02.04.2008, 22:38

трішечки про весну:

Знову співаю нарешті, бо знову нарешті співається. Гублюсь у просторі, бо немає більше меж. Є лише спокій. Тихий, в'язкий і солодкий. Такий смачний, що хочеться його їсти завжди. Мій спокій.
Є початки і закінчення. Є спогади. Я вже, таки я.
Є історія, де залишаєшся ти.
Є теперішнє, яке я не встигаю малювати клавішами на екрані, є майбутнє, яке стає теперішнімз кожною літерою.
А є ще і вічне--моє серце.

мишеня

02.04.2008, 22:58

а тепер ще так:

Знову співаю,бо нарешті знову співається. І добре, що чую я музику скрізь. Всі ж бо її творять!
Маю тепер трохи свого рідного і теплого спокою. Солодкого і тремкого. Того, що у серці, а не на обличчі. Того, що не залишає вагань. Того, що прийняв давно вже всі рішення і тепер тільки заспокоює.
Дивлюсь на сонце очима, які бачать сонце. І стає від того просто. Бо тепер речі--справжні.
Тільки навчусь ще чекати. Чекати того, що поки що невідоме. Найважчого.
Просто, розумієш, весна...

Black3012

14.04.2008, 17:07

Чарівно!

мишеня

14.04.2008, 18:30

зігріта. захована і захоплена. ше трохи втомлена, але маю мрію і втома тому зникає.
весна з'явилась якось раптом, я не встигла її помітити і тепер вона так само непомітно йде геть. тільки тепер я це дозволю. тільки тому, що маю о б о в ' я з к и . тільки тому, що не можу дозволити собі нею тішитись і жити.
маю мрію про літо. тепле і живе. сповнене мене. зелене і яскраве. зовсім не солоне, а терпко-кисле, щоб його не було забагато.
усміхаюсь. ловлю сонячні зайчики і чкаею чогось такого, що стане новим.
вже не посміхаюсь. посміхатись-як літера п-печально. я усміхаюсь.

Korkuna

14.04.2008, 18:35

Що ця тема робить у розділі ПРОЗА?

а чому не в нотатники...
та це вже радше до модера))

мишеня

14.04.2008, 18:51

цікаво. а де це нотатники? може, тоді в щоденники? :)

мишеня

18.04.2008, 19:15

Всьо, нотатники знайшла. Теж подумала, а чому б і не туди? Та, напевне, тему не дозволять створити-дописів мало. Е-ех! Буду творити тут!

Prophet

19.04.2008, 02:33

трошки ще лишилося)

Соломія Журба

21.04.2008, 13:28

мишеня

21.05.2008, 21:27

Зберу всі свої посмішки в одну. І вона буде різною-чистою, щирою, сумною, теплою, співчутливою, звабливою, радісною...

Потім зберу в долоньки всі сонячні зайчики. Теплі і весняні. Такі червоно-вогняні і непосидючі. Вони зовсім не обпікатимуть рук, бо вони-то посмішки сонця.

А тоді заберу всі крапельки дощу. Зберу всі до одної-щоб вони стали великою, кришталево-прозорою, холодною посмішкою дощу.

З неба позбираю кольори райдуги. Змішаю і в мене, заперечуючи всі правила, вийде зелений колір. Тому що небо-дзеркало землі. А вона зелена. І кольори райдуги-посмішки неба.

Змішаю всі посмішки і розсиплю по землі. Для тебе. Просто ти зовсім не вмієш посміхатись. А тепер, кожен раз, коли десь ітимеш, ти дивитимешся на мої посмішки. Скрізь, де ти бачитимеш зелені дерева і яскраве сонце, ти бачитимеш мене. Досить миті, щоб згадати і посміхнутись мені у відповідь...

Соломія Журба

22.05.2008, 01:38

Я відкрию свої долоні і ти впадеш у них не мишентком, а сонячним зайчиком. Подарую тобі тепло свого серця, а в долоні зберу всі твої посмішки і дотулю до серця. І вмить, на душі, стане легко й світло...

мишеня

22.05.2008, 20:17

Слова, що вміють піднімати настрій-найщиріші. Вони просто живуть у мені і насичують радістю...

Слова, що кладуть до серця трохи скарбу-безцінні. Торкаються мене своїми гранями і я починаю розуміти що таке відвертість.

Слова, які я вмію розуміти так, як їх розумієш ти--наші.

Слова, вигадані для мене-найкращий подарунок.

Дякую.

Соломія Журба

22.05.2008, 21:32

Якби мені скрипку і вміння крихітку, я б настрій журливий розбила смичком, а в струни сріблисті дзвінку вклала пісню і туга у коло пішла б гопаком. Якби мені флейту дзвінку-стоголосу, я б нею стопила всю кригу душі, співала б вона, як джерельний струмочок і квітли б конвалії в серці твоїм... Не маю я скрипки, не маю я флейти, а маю сопілку у дивній красі. Візьму і заграю ласкаво й тремтливо і стане твій день в кольоровій імлі...Притулиться пісня до серця і крига розтопиться миттю в самотніх очах... Чи є ж то натхнення , як пташка, несміло візьме мою пісню й продовжить в літах?...

мишеня

22.05.2008, 22:03

навчусь читати по літерах вітер і вишлю тобі маленьке повідомлення. зумієш його прочитати? тримай його в долоньках і відчуєш зовсім краплинку мене. ти тільки вір.

там, де закінчується небо, починається всесвіт. там є слова, які я вигадую, щоб трішечки тебе розважити. зумієш їх побачити?
придивись. вони звиклі, але інші. нові і такі знайомі. запам'ятай їх, добре?

і трішечки теплого чаю на ніч із колисковою. заспівати?..

Соломія Журба

23.05.2008, 14:44

Коли проміння в серце блисне і відлетять десь журавлі, я спогад свій в долоні стисну, щоб не згубився вдалині. Твої думки сумні, й кудлаті, таємі, дивні, навісні - розвішу гарно по кімнаті, неначе образ на стіні. До них тихенько помолюся, візьму в них віри й тепла, щоби до мене повернула любов з краплинкою добра.

Black3012

26.05.2008, 11:29

Слухайте, люди, можна я вас цитувати буду? Бо сам так не втну...

мишеня

26.05.2008, 12:55

мене можна. якщо подобається-користуйся. просто не підписуй собою :)

мишеня

28.05.2008, 17:30

сидітиму в чотирьох стінах, де повітря-пил і спогади минулих років. думатиму про нове літо і зелені дерева. дивитимусь у вікно, за яким потроху зникає моя свобода. сумно.

напишу надважливе послання, зітру його, бо тобі не можна читати моїх думок. ти просто не вмієш їх розуміти. тому з екрану зникнуть літери, а з голови думки. повернусь до буденності, де стираю на порох свої мрії і тебе. печально.

зазирну на сторінки друзів і зрозумію, що життя-штучно створене нами середовище. якщо я перестану рухатись, перестану жити. якщо від усіх відмовлюсь, перестану жити. навчусь не звертати уваги на навколишнє і навколишніх-почну існувати. безглугздо.

здам, нарешті, все,що ще не здалось і почну робити те, що потрібно здати наступним. і так по колу. завжди. впевнено.

бо не маю більше нічого, крім як писати програми щоденності і кодувати твої слова. не маю більше нічого, крім як кілька посмішок і щирих поглядів. не можу більше нічого, крім як жити осторонь від тебе і тихо вмирати...

Соломія Журба

29.05.2008, 12:58

Болить душа, німіє слово,
а світ так дико посірів -
тебе нема... Про що розмова,
коли мій дім осиротів?

Покинув сон. Невже назавжди?
Розпука стогне в самоті...
Зів"яли в глечику ромаки,
які цвіли в моїй душі...

Так згіркло все... Ніщо не тішить...
Печалі біль не зажива,
Дивлюся байдуже, як миші
Гризуть з рукопису слова.

мишеня

14.06.2008, 22:32

коли зникає світ. коли кольори бліднуть, а думки ховаються по закапелках чужих душ. коли чую голоси і бачу звуки.

є така любов, що говорить, є така любов, що співає, а є та, що завжди мовчить.

та, що говорить дарує примари і обіцянки. надихає і окрилює. тільки я поки що не навчилась ходити на побачення з мріями. не навчилась бачити світ таким рожевим і часом стомлююсь слухати.

та, що співає-найпрекрасніша. щира і невигадана. не надумана і правдива. вона не обманює. вона не змушує плакати і не забирає всієї душі. дарує щастя. просто така любов, як і всі пісні закінчується. хай би якою прекрасною вона не була.

та, що мовчить, моя. я її дарую або позичаю. вона ніколи не закінчується в мене, тому що вона, як і я -- вільна. мовчить, тому що слова-ефір. музика-лише звук. а моя любов-це я.

а все тому, що одну мелодію написав Скорик.