Вірші. Різне

[Андрон Кобила]

Осень
Ну, как же мы с тобой вдвоем,
Как соль и сахар – два в одном,
А за окном лишь осень,
Никто ведь нас не спросит…

И чай уже остыл давно
Лежит нечитаным письмо,
А за окном лишь осень,
Никто ведь нас не спросит
Куда летим, чего хотим,
И что оставим на Земле,
Сквозь свет и мрак лечу к тебе
Ведь свет горит в твоем окне.

В кафе мы встретились вдвоем,
Сидим мы за одним столом
И слезы капнут в кофе,
Вокруг одно лишь море
Людей, которые несут
Свой лик сквозь годы без отличий
Кивнул и дал нам огонек
Клон человека безразличный.

В дороге встретились с тобой,
нас Альма-матер позвала
Я вечно помню ту Весну
когда любовь ты мне дала.
Но за окном лишь Осень,
никто ведь нас не спросит...
Свеча горит в твоем окне,
а за порогом море...
Людей, которые несут
сквозь годы маски без отличий,
и тщетно ждать, чтоб кто-то повернул
на крик о помощи - свое хранилище обличий.

Корабль давно в поход ушел,
и бросил в море якоря...
Прости, ушел я, не сказав
как сильно я люблю тебя.
14/09/2006

[Андрон Кобила]

Cерий странник

После жаркого дня солнце падает в море,
и пыльная дорожка убегает в закат,
лишь серый странник, тая свое горе,
кидает на это задумчивый взгляд.

И помнит он вяз, который садил,
и помнит он город, в котором он жил,
тихо посох он сжал, слезу он пустил,
ну кто же вернет тех, кого ты любил?

Камень холодный – постель для него,
месяц и звезды – одежда,
как указатель горит для него
пламенем ярким надежда.

Пустыня не вечна – пройдет ее он,
а солнце все палит и палит,
когда же найдет родимый он дом
и посох странствий оставит?

Когда он пройдет, когда найдет ту,
для кого с неба снимет златую звезду.
Тогда лес он посадит, построит он дом,
и песню эту споет тихо в нем :

“После жаркого дня солнце падает в море,
на дне отдыхает оно каждый раз,
лишь я один томлюся в неволе,
в плену твоих диких, розовых глаз”.

05/03/2005

[Андрон Кобила]

У місячнім сяйві верба заплітає косу,
Шепочеться стиха з потічком.
На мокрих долонях сполохане серце несу,
Іскриться доріжкою річка.

Ядучим присмаком шелестить очерет,
Шепоче про грішника, що йде на покуту.
Вганяє у серце сталевий багнет,
Вливаючи правди у нього отруту.

Твоє ім’я шепочу свято,
Грішу, та не страшуся кар.
Тебе одну люблю. Завзято
Б’юся в полоні твоїх чар.

В душі мов плам’я іскри січе,
У скронях б’ється серця жар.
Чуття і розум радять віче
В шовкових путах твоїх чар.

Твій голос бринить, мов пелюстка огню,
Відроджує знову бажання
Згадати весну і запах дощу
Залишити замість прощання.


Багряним листям вітер грає.
На небі – місяця лиш скибка.
Легенький дотик відчуває
Душі потомленої скрипка.

17.11.2006

[Андрон Кобила]

Я исчезал - как могут корабли,
Я забывал - как вечность города.
Последних снов сигнальние огни
В душе моей остались навсегда.

Холодних вьюг опавшею листвой,
В песчаной мгле раскрыв себе глаза,
Я забывал где был, и был с тобой.
Тепло сердец - растопит небеса.

23/01/2007

[Андрон Кобила]

Ржавчиной пахнут цветы


Может, уже позабыла и ты,
только я, может быть, все еще помню,
ржавчиной пахнут наши цветы,
наши сердца отравили любовью.

Лишь ветер зло воет, целуя могилы,
тех, кто был с нами и в радость, и в бой,
там где ступали кони Аттилы
любовь превратили мы в горечь и боль.

Лишь солнце, праматерь пустынной долины,
где мы нашли щастье, и где был наш сад.
С грустью смотрю я на ветви рябины,
любовь нельзя выбирать наугад.

Исщербленый меч и изрубленный щит все так же на поле лежат
и сломанный скипетр – как призрак минувших наград,
скажите, ну кто же, скажите, поведает нашу судьбу,
когда же друг другу мы скажем: ”я так тебя верно люблю!”

Пусть потомки решают, кто прав, а кто виноват,
что оставили им мы, а что не вернуть уж назад,
когда же, скажите, когда же, узнаем свою мы судьбу,
когда же сумеем сказать: ” я так тебя сильно люблю…”

08/06/2005

[Андрон Кобила]

Я стою, дивлюся в небо
скляними-смутними очима,
молюся - не молюся, шукаючи
причину.
Чому ти не зі мною? Я знаю де ти
ходиш-бродиш.Холодне ліжко
забуло дотик твого тіла, а плоть
моя знову оніміла,
коли згадаю твої тверді соски,
мій член знову набухає,
але тебе поруч немає.
Я відчуваю, що ти саме зараз
кінчаєш, в обіймах двох, трьох,
а може і шести;
Як забути гріх, а як його нести?
Тепер молюся я чорному богу
який був світлом,
а зараз сповз у морок,
А той, новий 'світлий' бог,
що зараз править,
при зустрічі відразу б'є в пах.
Літаю думкою, цілую зірки,
наче птах.
А молишся за мене ти,
в обіймах двох, трьох і шести...

16/03/2007

[Андрон Кобила]

Баллада

часть первая
Свет не наш кровавый враг -
между нами лишь овраг.
Свет! Ведь это сводный брат.
Не спеши ты бить в набат.

Чувство темное вскипело,
на свету не отсырело.
Свет твоих прекрасных глаз
душу жжет и в этот раз.

Чувство темное вскипело,
на свету не отсырело.
Свет твоих бездонных глаз,
душу рвет, стальной алмаз.

Когда свет течет сквозь трубы,
позади друзей лишь трупы,
пытка болью только в сладость,
прожуешь любую гадость.

Свет забыл, зачем он надо.
Тьма ушла – она не рада.
Лишь в глазах твоих надежда,
что все будет, так как прежде.

часть вторая
Словом каменным, мой друг,
ты толкнула меня в круг.
Жертва молится и бьется,
жертва больше не смеется.

Круг готов и нож в полете,
силы Тьмы опять в походе.
Силы Света – новый бой,
невозможно быть с тобой.

Свет и Тьма за руки взяли
многих воинов из стали.
Лишь любовью кто владел,
не погиб, а тихо тлел.

Свет и Тьма на смерть стояли,
раскрошив немало стали.
Ты ударишь, увернусь,
тенью сизой обернусь.

Долго вам придется бить,
душу чтобы мне разбить.
Она плачет и смеется,
она молится и бьется,
и наружу вечно рвется.
Никогда не разобьется!

Долго вам придется бить,
сердце чтобы разломить.
Оно молится и рвется,
оно плачет и смеется,
и на волю дико рвется –
никогда не разобьется!

часть третья
Во сне я вижу собак, я вижу тварей,
чудовищ огромных, с глазами как лампы,
что вцепились мне в крылья у самого неба,
и я рухнул наземь, как падший ангел.

Я не помню полет, я не помню паденье,
лишь глухой удар о холодные камни.
Люди собрались смотреть на виденье,
как падает с неба темный ангел.

Пусть будет имя мое тройной иероглиф,
одежды мои – лоскутья и хлам.
Бейте и режьте грешное тело,
душу я все равно не отдам!

Для кого-то чердак - почти уже небо.
Картонные крылья - ангелов снасти.
Трудно понять тем, кто на дне еще не был:
так хочется воли, свободы, не власти.

Не нужно нам власти над миром,
светлые никак не поймут.
Темные – не отсутствие света:
правду не скажут и не солгут.

Трудно сделать шаг в бездну и вечность,
оставляя за спиною город из снов.
Но мы верим, глядя в бесконечность,
что сорвем с мира ненужный покров.

часть четвертая
С неба падет не манна так каша
Все что не данно, будет вам данно.
Только за это все жизни ваши,
останутся лишь на страницах преданий.

Молния сжигает камни в пыль,
зажигая огонь на дереве данном.
Только это не дерево, а просто ковыль.
Запомните: с небес не падает манна.

Волны поглотят камень, брошенный в море.
Слезы оставят засохший налет.
Сумеют и камни заплакать от горя,
башни небес долой упадут.

Преисполнится кровию чаша страданий.
Виденья последние вновь проплывут.
Распятый ворон цену узнает скитаний.
Надежды и птицы в рай уплывут.

осень 2005 - лето 2006

[Андрон Кобила]

Два Володьки.
Один - багряний, криваво-червоний,
а інший - солом'яно жовтий,
та ще й волошковий.
Два Володьки.
Як марення й пошук, і чорна безодня,
з тавром п'ятикутним на лобі.
Два кревні брати, а все ж не рідня,
ужитися можуть й у тобі.
Зустрілись ізнову в тобі дві стихії,
з блакитно-червоними плямами крові.
Обоє - недобрі, та все ж не лихії,
зустрілись у герці на полі.
І раптом - світ денної лампи у очі.
Хоч де б ти не був, згадаєш умить
сади України вишнево-дівочі,
і хмар волошкову блакить...

08/02/2007

[Андрон Кобила]

Колиску школу не дано забути.
Знання завжди з тобою в дощ та сніг.
Батькам і дітям легко осягнути,
Хто шлях добра обрати допоміг.


Дорога знань не заросте травою.
Хто путь знайшов - назад не повернуться.
І на шкільний поріг, могутньою грядою,
З усіх світів випускники зійдуться.

Відчиняться гостинно двері знову,
Тим, хто отримав тут юнацькі мрії.
Майбутні покоління висадять діброву,
Гаї не смутку, щастя і надії.

Коріння школи полягає в мові,
Що крізь лабети досягає волі.
Плекаючи любов у ріднім слові
Знайдем ключі до брами щастя-долі.

Збудуємо разом, взявши по краплині,
У кожного наснаги для нового плоту.
В краї далекі попливе вже нині
новий Ковчег вкраїнського народу.

В цей день пройдешнє з майбуттям зійдуться.
Годинник вічний спиниться на мить.
І душі предків з долини часу підіймуться.
І скажуть: "Ви мову-дар не загубіть!"

Блискучий світ брехні нам затуля
проміння Сонця, коли шукаєш броду,
Подаймо ж руку, браття, спершу віддаля.
Зв’яжімо ж ми коріння нашого народу.

Відчуємо у серці раптом крик,
Згадаєм і зберемося, але не випадково.
І у душі того, хто українською думати не звик,
загомонить гаряче українське слово.

Роки, століття - проминаєте рікою,
пісками часу поміж пальців рук.
Та серце не даватиме спокою,
якщо колиски забуваєш звук...

24/01/2007

[Андрон Кобила]

Моєму Батькові,
він знає за що.

Осіннім цвітом плаче гірко
І хилить віти до землі
Старенька яблуня, так рідко
Будують з яблунь кораблі.

Верба втопила в річку віти.
Холодна вранішня роса.
Питає іноді:»Де ж діти?»
Самотньо котиться сльоза.

Я хочу взяти у свої
Твої натруджені долоні.
Спитати знов: де мозолі?
Де ноги до крові розбив?
Коли стежками злої долі
Останню подорож зробив.

Я хочу взяти у свої
Твої натруджені долоні,
Поцілувати сиві скроні,
Спитати: «Де сини твої?»
Вже не курличуть журавлі
Вже осінь у садах імлі.
Холодним поцілунком неба
Укрили золотом дерева.

По всіх світах ми розійшлися
Мов кошенята ті, незрячі,
Хоч Богу ти щодня молився,
Щоб нам усі гріхи пробачив.

Глибокі очі темно-сині;
На серці роз'ятривши рани
Не повернулися до нині
Сини – ранковії тумани.

Щоночі молишся за всіх ,
Сльозами рясно вкривши долю,
Дитини хочеш чути сміх
І врешті-решт промовить: «доню!»

30/09/2006

[Андрон Кобила]

Українська мова для того щоб:

Говорити й любити,
Казати й кохати,
Мовити, робити,
Думкою бриніти.

Коники викидати,
І білити хату.
Базікати скорогоном
Й отримати макогоном.
Зацідити межи очі.
Діві плакати щоночі...

На базарі триндіти,
Та й горілку пити.
А за всіх перш - розуміти,
Нафіга на світі жити!

26/02/2007

[Андрон Кобила]

Так швидко і нестримно дріботять роки,
Пісками часу поміж пальців рук.
Холодним полем спраглої ріки,
Простує долі невгамовний крук.

Простує швидко полем долі,
Зерном засіє в душі гнів,
Та сльози радості і болі,
Пророк незрячий непотрібних слів.

Вогненним обеліском сонця
Зриває з хмари непомітний блиск,
І стука тихо в заспані віконця
Туманно-дикий місяцевий диск.

Листом осіннім грає завірюха,
Холодним ранком весняного дня.
Палахкотять іще зрадливі вуха,
І, зрештою, ти ще дитя.

Пізнавши глибину найвищої гори,
Сточивши у безодні крила,
Спекотним полуденком літньої пори
Шепочеш молитовно : «мила!»

Дорогою життя пройшовши різні гради,
У келиху вина ти бачиш виноград,
В очах читаєш слід гіркої зради,
А на вустах – спокуси шоколад.

Осінні пензлі поcріблили скроні.
Увечері не подзвонив ніхто з дітей.
Думками грієш сонце у долоні,
Та все ж шукаєш світло… і людей...

19.12.2006

[Андрон Кобила]

Вкраїни діти, мов калини цвіт,
ви жменями розкидані по світу.
Та в день великий зберемось всі на пліт,
згадаєм віще слово "Заповіту".

Збудуєм разом, взявши по краплині,
Від кожного частину крові й поту.
В краї далекі попливе вже нині
Новий Ковчег вкраїнського народу.

Блискучий світ неправди затуля
нам світ від Сонця, з заходу до сходу.
Подаймо ж руку, браття, спершу віддалля,
зв'яжімо ж ми коріння нашого народу.

У день коли полуди полиск зник,
згадємо, але не випадково.
І у душі того, хто по-вкраїнськи думати не звик,
загомонить гаряче українське слово.

Тоді вже зійдуться брати,
як дві ріки зіллються.
Я знаю - це нам до снаги,
і слюзи кривди більше не проллються.

В той день пройдешнє з майбуттям зійдуться.
Годинник вічний спиниться на мить.
І душі предків з долини часу підіймуться.
І скажуть: "Ви мову-дар не загубіть!"

З колиски вирушаємо в дорогу,
у хаті рідній свічку забуваєм залишить.
Та все ж ми не спіткаємо тривогу,
Бо слово рідне вічно душі буде гріть.

Роки, століття - біжите так швидко,
й не знаю я, коли додому повернусь.
Та все ж не буде на душі нам гірко
за мову предків, матері й бабусь...

07.04.2006

[D.U.]

[SIZE="3"]

Українська мова для того щоб:

На базарі триндіти,
Та й горілку пити.
А за всіх перш - розуміти,
Нафіга на світі жити!


То по-українськи найкраще горілка п"ється?
А на фіга ж жити?
Щоб триндіти і горілку пити?
:) :)

[Андрон Кобила]

Ет, вирвете з контексту, з настрою, шановний,)

[Андрон Кобила]

Зграї темних псів

Св'язь життя, огненною грядою,
Як думка - спрагле джерело,
Відживить воїв, підійме до бою,
Як в сиві роки те було...

Та знов між нами -
зграї темних псів,
і спереду, і збоку, і довкола;
як вирватись із плетива
розхристаних років?
Як розірвати пута огненного кола?

Розбити як мереживо із снів,
Коли нічний почуто дзвін.
А світ примар стискає нас,
Як думкою змінити час?
14/02/07

[Андрон Кобила]

Смак нерозведених долонь

Нехай палає знову й знову,
Хай залишається любов,
У душах тих знайде основу,
Для нерозведених долонь!

Щось усередині не тліє,
Нехай бринить, кипить вогонь.
Серця і душі відігріє,
Смак нерозведених долонь!

Але між ними порожнеча,
І лише час крокує в ній.
Увесь наш шлях - суцільна втеча,
Сторінок книжки буревій.

А я згадати хочу знову
Часи коли була вода,
Душа палала крізь полову,
У смертнім тілі суть жива!

23/03/07
P.S. долоні зведені у молитві

[Андрон Кобила]

Присвята
И хладным льдом бушующее пламя,
И в знойный день и в ветренную ночь,
Серца и души сказкою дурманя,
Мечты готовы небесам помочь.

Хурделиця укрила снігом тротуари,
Серця струїла лагідним вином.
Кохання бродить і шукає пари,
Щоб вдалечінь поринути човном.

Самотньо ходиш: вулиці, бульвари.
Сердечний дзвін, насуплене чоло.
Лиш сонце собі не шукає пари,
Усюди світить, несучи тепло.

Легенькою усмішкою вітаючи трамваї,
Хмарок веселий і стрімкий політ.
Руде волосся і очиці карі
в душі поета залишать слід.

Крізь бурі-сніговії, неврожаї долі
Крізь роки нещасть і радісних пісень,
Одного бажаєш - не позбутись волі,
У кайданах щастя не прожить і день...

02/02/07

[Андрон Кобила]

Дождик

Дождик катится по лужам,
Дождь ступает нам в серца,
Дождик, ех, зачем ты нужен,
мне поспать бы с утреца.

Эсли хочешь улыбнуться,
и забыть, на два часа,
Дождь проси тогда вернуться,
рассказать зачем роса.

Умывается и в лужах
светит Сонце, янтаря,
оставляя в наших душах
дождевые якоря.

Дождик скоро к нам вернется,
загрустить ты не спешы,
ну а Сонце улыбнется
Радугой своей души!

9-10/04/07

[Андрон Кобила]

Стрункими ногами
Дощ крокує по землі.
Сонце закрили хмари,
неспокійно мені.

Тримаючи в руці капелюх
Вулицею іду.
я - не пастух,
але Сонця сліди віднайду.

Усмішка виб'є протони,
легшає у серцях,
і непотрібні патрони,
якщо подолаєш страх!
06/04/07

[Андрон Кобила]

Я - корінь цієї землі!
Що думкою зринула а хаосі і тьмі.
Славетних дідів гордовитий нащадок
З плюнрованих нив плекатиме спадок.

Але я і пагін цієї землі!
Пройшовши крізь мідні й сталевії труби,
Пробивши асфальту броню,
Тремчу і цілую зашершлії губи
І з притиском мовлю : "Люблю!"

Я - пагін цієї землі!
Праправнук коріння і прадід листа...
Тому, хто захоче продати сумління,
Отрутою стане живильна вода!
18/06/07

[Андрон Кобила]

Последний класс -
забытая дорога.
И пыль в два пальца ,
по краям стола.
Новие мечты и новая тревога.
А бег воспоминаний - истинно стрела.

Уж нет той кришы,
что 10 лет ютила.
А может меньше, кто сколько собирал.
Держать как мел - рука не позабыла.
Куда ушли все? я не записал...
9/06/07

[Андрон Кобила]

Харцизяка завзято шмагає
гладкий чийсь живіт.
Тельбухи вивертає,
котиться градом піт.

Чорно-сивії гострії брови,
мов частокіл стичать.
Виїжджає ізнову на лови,
хижим присмерком очі блищать.

Біла церква, стою я на паперті.
Не райський малюється мрією кущ.
Дороги кривавії, загнані, заперті
скажено повив дикий плющ...
8/06/07

[Андрон Кобила]

Ким задурманена дівчина, ким?
За наших жінок не платять калим...
Навіщо вдягла бусурменську хустину,
Що очі бентежить вкраїнського сина?

Невже ти щось нею од вітру укрила?
Дкші не укрити, якщо вже горить.
На що проміняла поламані крила,
якщо і без них умієш летіть?
10/05/07

[Андрон Кобила]

Можно ли стать святым без Бога?

Можно ли стать святым без Бога?
Можно ли себе найти дорогу?
И чертить словом чудаса,
Лестницу найти на небеса?

Можно, можно, можно любить.
Можно, можно, можно убить.
Не каждым словом открываэтся Сезам,
но путь всегда выбираеш ты сам.

Время. Ветер гони песок.
Сонце. День встречает Восток.
А когда вернется гроза,
серыми вновь станут небеса.

Сонце. Ночь. Восходит луна.
Роза в цвету. Она не одна.
Боже, как перестать слышать голоса?
Лестницу найти как на небеса?

Свет и тучи гонят тоску,
только за чаем вспомним печаль.
Рвали ладони о жизни леску,
Но, все равно, забывали начать...
p.s. жить...

03/05/07

[Андрон Кобила]

Крила

У мене немає крил
я іду по землі
я вдихаю пил,
ступаю на ті ж граблі.

Знову дошкульно долить,
знову усе як в імлі.
Але ж серце летить...
У мене немає крил,
я іду по землі.

Я забуваю тінь сонця,
мандруючи по світах.
Натовп забуде промовця,
Слово - жиє по серцях.

Вранці вітаючи сонце,
Тримайте його у серці й руках,
Обпалено, зламано крила,
нехай - я іще птах!

05/04/07

[D.U.]

А чому "слово жиє по серцях" а не у серцях...
В останній строфі якись трохи збитий ритм через 2 рядок...
І що це з "промовцем"? Це він той птах? Чи це така рима д сонця?

[Андрон Кобила]

А чому "слово жиє по серцях" а не у серцях...
В останній строфі якись трохи збитий ритм через 2 рядок...
І що це з "промовцем"? Це він той птах? Чи це така рима д сонця?


"по серцях" - то наслідки політики русифікації,)
збитий ритм - є трохи, бо вигадувалося спонтанно;)
Це він той птах? - то вже сам вирішуй,)

[Андрон Кобила]

Нещодавно зайшов до своєї школи. побачився зі знайомими, вчителями і т.д.
Коли повертався звідти прийшли несподівані спогади про шкільне життя. вийшло шось громадсяко-ліричне чи лірично-громадське. Отак-то))
/+надихнула "Маруся Чурай" Костенко/

Її любов чолом сягала неба,
а він ходив ногами по землі.
Він говорив, коли мовчати треба,
і бачив захід сонця у вранішній зорі.

Її любов крильми тяглася вгору,
мішок важкий - на плечі не давив.
Вона кохала - а він любив корову,
і замість зір побачив лише хлів.

Усе змінилося. Така в житті дорога,
яку ти сам собі наобирав.
Хтось відлетів. Комусь завжди тривога.
Хтось себе, а хто гроші покохав.

Але дитинства сонячну дорогу,
якою ранком в зорях мандрував,
забути зможеш лиш забувши школу,
де вперше Світло й Темряву пізнав.

p.s. задумував як пісню))

[Андрон Кобила]

Ворон вкаже шлях,
Точку сили на землі.
Душа туману.
/спить/

Майже дотримав класичного 5-7-5, заважає оте -спить-, але того варте, заради контексту.

[Андрон Кобила]

Вічна Зима зковує душі,
очі закрала густа пелена.
Ти любиш борщ, а може суші,
Ніколи не кажеш "оце дивина!"

Лід у серцях зковує пальці.
Все важче тримати життя у тобі.
Ти ранком встаєш, не знаєш де капці,
Кібером їдеш в гамірнім метрі.

Згадай! Схаменися! Розплющ свої чакри,
Дірку пробий у холодній стіні.
Не личать тобі хвости, роги, жабри,
Людину шукай, шукай у собі!

[Андрон Кобила]

Згадаймо, друже, молот, що ним скелі били
Серця будили з летаргійних снів.
Згадайте, губи, слово і кричіть щосили,
Щоб не даремно класти душі на вівтар богів.

О Провидіння! Дай же демонічні сили!
Щоб в дикім скавучанні, ревінні сотень голосів,
Брехнею й сіркою ми вуха не змастили,
Почути щоб змогли Природи спів.

[acid drinker]

вірші якісь не-громадські пішли... мо', тобі назву теми змінити?

[Андрон Кобила]

Ок, я згоден ))

[Андрон Кобила]

Блискучим вогнем запалюєш душі,
А згодом пророцтва забудеш свої.
Міцно тримай мою руку, друже,
я разом з тобою - і ми не самі.

А раптом, колись, ти схочеш забути,
Ділити де наші, а де вже чужі.
Забудь! Не діли! Якщо хочеш почути.
Я ж серце несу просто на рукаві...

Адепти всілякі запудрюють мізки,
Тим, хто забув як прозріти у тьмі,
Хто хоче вина, а ще не спробував різки.
Згадаєш? Подумай. Спасибі тобі.

[Андрон Кобила]

Коли лежав тиждень в лікарні, прорізався творчий сплеск невеличкий ))

Що рік Щурячий нам готує?
Все як завжди, не панікуй.
Хто багатій, хто батракує.
Твори - марнуй, рости - грабуй.

Всі заклопотані і хтиві,
А також чисті та святі.
Посієш що на спраглій ниві,
На стіл поставиш крім куті?

Щурячий рід віками славний.
"Чого бажаєте іще?"
Всі - монсенйори, сери, панни...
Щури - відомії мольфари,
З сокири варять міх з борщем.

Про що задумався ти, друже?
Свята на дворі, не журись.
Якщо теперішнє байдуже,
Ти у майбутнє подивись.

Близнята, Овни, Водолії -
Лиш маски на однім лиці.
Мільйон шляхів, в всі чужії.
Дорога - в серці, не руці.

Прийдешній рік то новий вибір.
Пильнуй, спілкуйся, не барись.
Можливо знайдеш інший вимір,
Забудеш, врешті, про "колись".

Із мрій нових збудуєш човен.
Вставай же, брате! Схаменись!
Вже друзями дім-вулик повен.
Та спершу - просто посміхнись! ;)

[Андрон Кобила]

Якщо я пастух - то де моє стадо?
Невинна отара, костур, вірний пес.
Свідки німі. Легенди Еллади.
Чи ше згадаю де Вій де Зевес?

Скрижалі. Чиї? Перуна чи Тора?
Бога. Якого? Заплутав в іменах...
Махабхаратха, Веди, Біблія і Тора.
Суть не в пергаменті - в словах.

Слова ж проникнуть в наші душі,
Вогнем запалюють серця.
Папір - для мозку. Лиш байдужі
Читають книги із кінця.

А зміст - есенція єдина.
Дитинства книгу віднайди.
Щоб не було - ти є Людина.
Шукай незвідані Світи!
(мандруй в незвідані світи)

[Андрон Кобила]

для Вики Перегуды

Как встречать ты будешь Новый Год,
В поезде, трамвае или самолете?
Он тебя везде, всегда найдет,
И поздравит при любой погоде.

Ну, а если ты купить забыл,
Близким свой подарок сокровенный,
Видишь - Новый Год притормозил.
Будь с любимым только откровенным.

Ведь подарки елки и игрушки,
Конфетти, бенгальский огонек,
Главное, вы знаете, друзья подружки
Теплых слов приятный ветерок.

Ну, а если вдруг один остался,
Ты подумай, только не спеши,
Может быть, ты мало улыбался,
Может быть, чего-то не свершил...

Новый Год и новая надежда,
Теплое касание души.
Ведь слова для мысли лишь одежда,
Просто улыбнуться поспеши!

[Андрон Кобила]

Здадумувалося під мелодію "Ой дівчино чия ти, чия ти?")

Бродяга-Христос



Ни кола да ни двора,

Да в кармане нишиша,

И смеется детвора.

Эх, нараспашечку душа!



Где ходил, а где сидел,

Что любил, о чем ты пел.

Не грусти, все вспомнится.

Эх, смерть твоя любовница!



Сотню ран себе нажил,

Столько лет да зим прожив.

Друга вжизнь не заложил.

Эх, буйну голову сложив!



Где твой домик у ручья

Честь, свобода - два ключа?

Где жена-колдовница?

Эх, где былая вольница?



Ты раздавлен да распят...

Палачи в крови стоят...

Ухмыльнешся им с креста,

Эх, душам не страшна узда!

[RockerША]

Андрон, я зачарована! мені сподобалося все!

[Андрон Кобила]

Щиро дякую за схвальні відгуки, буду старатися ще ))

а може хоч трохи критики?)

[RockerША]

ну хіба в тому що для Віки Перегуди трохи рима шкандибає...

[Folkone]

Ну, в принципі, непогано. Але часами (при чому не весь вірш, а тільки строфа...) читається важко через те, що ритм дуже кульгає. Тож просто від себе раджу робити в римованих рядках однакову к-сть складів (по крайній мірі без різниці у 3-4-5 складів). І, по-моєму, не цікаво римувати одне і те ж слово :)))

[Андрон Кобила]

Але часами (при чому не весь вірш, а тільки строфа...) читається важко через те, що ритм дуже кульгає.

Дуже слушна думка, просто суть в тому, що вірш лягає на мелодію яка постійно крутиться у мене в голові /для кожно твору - різна/. Але це не применшує слушності критики. )


Дякую за завваги, подумаю над цим.)

[AnastasiUA]

А якщо я скажу, що не дуже гарно сприймаю вірші тут?
Але те. що сприймаю - подобається...
Звісно, ритм і деякі елементи лексики - можна було б у деяких випадках набагато краще, але справді є дуже близькі та красиві речі.
Детальніше зараз не можу. Зараз не сприймаю. може, настрій такий.

З.І. Як там наша суперечка? Знайшов щось?;)

[Андрон Кобила]

А якщо я скажу, що не дуже гарно сприймаю вірші тут?
Е-е, сорі, поясни будь-ласка "тут")
З.І. Як там наша суперечка? Знайшов щось?;)

Працюю над цим, вірю й не здаюся! ))

[Андрон Кобила]

Психотронные реакции

Відколи це самобутність стала рисою характеру?
Тролейбусу байдуже, він уже птах.
Відколи дитячий майданчик - територія пляшки?
у яслах тепере сигар чути смак..
Добре це, чи погано - фільтру немає,
на самокрутках, вони
лише на якісних сигаретах.
Коли тобі виколюють очі і вирізають язик,
ти радієш ін"єкції щастя,
прямо в серце,
багнетом.
Машинним маслом зараз змащують душі.
... - показник того, що ти багатий, крутий, а, може,
ще й розумний.
Авто звільнило місце у паркінгу,
легшає на душі(шах)..
але не надовго, на обрії з"явилися дві нові
автівки..
Холодно..
нарешті Сонце!

--

I'm trying to feel, hum-hum
I'm trying to live, hum-hum
I'm trying to live, hum-hum
and I'm cold, and I'm cold..
I'm living again, hum-hum!
I'm living again, hum-hum!
I can feel!

[Андрон Кобила]

Моя энергия проста
Как пшеничные поля
Как зеленая листва
Как бегущая вода
И не скрыться никуда
Ведь во мне – моя земля
Как опавшая листва
Лед – застывшая вода
Словно кончик от хвоста
Дырка бублика одна
Не девается ни где
Не берется ни откуда
Позовешь тогда верблюда
Он расскажет что простуда
Не причина, а следы
На земле оставишь ты
Вновь вернешься уходя
Ведь в тебе – твоя земля
И бегущая вода
И зеленая листва
И пшеничные поля
Твоя энергия проста..

[Андрон Кобила]

Юле на днюху)


Красный "Запорожец" символ прошлого века
Расплавляя ракеты мы куем серпы
Иллюзию творим нового человека
И хоть сверху красиво, внутри-то больны

Старуха Судьба играет погнутой клюшкой
Подгоняя пасынка по имени Случай
Мы лежим, вздыхам, ищем полные кружки
Веря, что когда-то грянет Рок Могучий

Верим, что уставшее племя
Снова обретет тропу
В это безумное время
Верой тебя назову

[Андрон Кобила]

Хочеш пізнати, як бути собою?
Це не секрет, але таїна
Коли залишаються тільки двоє,
Всесвіт забуде, що існують міста

Коли залишаються просто двоє,
Ніхто не знає які імена
Спогад не змити навіть водою
Пісок карбує страшні слова
Спогад - написаний разом з тобою
Щастя підкаже смішні слова

Відтиски п"ят, на сонці розпечені
Крокують прибоєм в невідомі світи
Голуб з голубкою, невже ви приречені?
я протестую, я проти війни!

Коли у очах розквітає безмежність
Шати бажань напинають намет
В безвісті зникнуть: страх, обережність
Ну і який же це, справді, секрет? ;)

[Косарь]

Прочитав первый стих, сразу возникло, что это возможно песня, или что можно положить на музыку. Теперь вот подтверждение:
...суть в тому, що вірш лягає на мелодію яка постійно крутиться у мене в голові /для кожно твору - різна.
Как-то можно послушать их с музыкой?..

[Андрон Кобила]

Как-то можно послушать их с музыкой?..

Залюбки сам би їх послухав,) бо жодним інструментом, звісно крім чужих нервів, не володію,)
А якщо серйозно - якщо можете написати музику, то давайте співпрацювати. ше є купа, російськомовного, не викладеного на форум

[Косарь]

Спасибо конечно, но у меня та же проблема: пишу стихи, кладу их на музыка, а никаким муз. инструментом не владею, поэтому я искала человека, который бы мог подобрать аккомпанемент, и нашла. Сейчас делаем 4 песни. Вы тоже можете попробовать таким же образом.