Колискова для сина

[Нестор Німцов]

Спи,
Моя любо дитино !
Спи,
Доки прийде час
Й принесе
У твій світ неспокій,
Тривогу
І ночі безсоні.
Безжально,
Фатально,
Невпинно
Наближаються і до нас
Невблаганної
Долі кроки,
Щоб зігнути нас
У поклоні.

Спи,
Мій улюблений сину !
Ти вперше
Підіймеш свій меч,
Коли
Чиясь кривда зухвала
Безхмарний
Твій світ потривожить.
Чекай
На свою годину -
Колись
Ти ввірвешся, мов смерч,
У життя,
Де кінець - Вальгала,
Де лиш смерть
Твою лють стриножить.

Спи,
Моя люба дитино !
Не одну
Серед тисяч доріг
Ти ворожою
Кров’ю заллєш,
Домішавши
Туди й своєї.
Та не смій
Проливати невинну,
Бо домівки
Своєї поріг
Ти ніколи тоді не знайдеш
Й не почуєш вже
Пісні цієї.

Спи.
Мій маленький сину,
Під захистом
Неба і рун,
І хай
До світанку самого
Сни казкові
Тебе тримають,
Колись
У життя трясовину
Понесеш
Сотні стріл і струн,
Щоб прокласти
Ще далі дорогу
В ті краї,
Де нас не чекають...

[D.U.]

Це Ваш твір чи переклад (переспів) з давньогерманської?
Я звичайно не профі в перекладах, але останній рядок, як на мене, краще звучить "Де нас ще не ждуть".
Те "ждуть" надасть мові тексту відтінок давнини...

А оригінал Ви б могли надіслати?

[Нестор Німцов]

"не чекають" заримував до "тримають".
Це мій твір, германських мов не знаю, хоча дід мій був німець. Завітай на мій сайт, якщо буде цікаво: http://www.nestor.in.ua/ , там ще є дещо, але в такому стилі- це вже друга збірка, трохи "доросліша":-)

[Нестор Німцов]

ОСТАННЯ МОЛИТВА БЕРСЕРКА

Великий Одіне, не дай ось так піти,
Конати безпорадно в тиші сірій.
Дозволь ще раз в житті перемогти
І бути обраним найкращими з Валькірій!

В безумстві Берсерка від бою втіхи
Дозволь хоч на годину взяти меч
Й кресати іскри об чужі доспіхи
А не вмирати під кущем від кровотеч!

Невже це дяка скальду за життя,
Що провойоване в честь Одіна і Тора?
Із прірви Геллю вже не буде вороття,
А мріяв я про Асгарду простори!

Невже так скальду дякуєш за вірші,
Котрі співали ми тобі на славу?
Невже живі за мертвих стали гірші,
Коли ступили на цю путь криваву?

Ми розчинилися у світанковій млі,
Назад з якої вже не прийде жоден.
Тіла героїв ще холонуть на землі,
а душі у Вальгаллі прийняв Одін.

І я відчув смак меду на устах,
Останнім із живих вступив до бою.
Та сіючи навколо смерть і жах,
Чув пісню рун про зустріч із тобою!

[Нестор Німцов]

– Скажи, мій батьку, тільки не мовчи:
Чому згасає в погляді вогонь,
Чому тупіють бойові мечі
І опускаються безсило крила?
Невже героїв лицарів нема,
Котрим ніколи не торкнеться скронь
Байдужості срібляста сивина,
Котрі не проміняють меч на вила?

– Воюй, мій сину, поки молодий,
І поки старість, лютий ворог твій
Не виб’є в поєдинку з рук меча
Й не встромить в серце безнадії списа.
Візьми з собою в мандри до зірок
Єдиний спадок – батьківський клинок,
Хай янгол біля правого плеча
Благословить міць білого заліза.

[acid drinker]

підхід мені подобається... звідки така любов до скандинавії? )