Життя за кулісами неба!

[GoldAngel]

* * *
Сто хмар, сто слів,
несказаних тобою,
не спійманих ще мною.
Я знаю, кохаю,
вмираю душею
без тебе... Так треба.
До неба пливу я,
живу я, воскресну
для тебе, залишу,
що мучить мене, там,
де ніхто не віднайде,
не вкраде, не забере.
Не плач ти даремно,
не муч свої крила,
лети вже до неба,
здійми свої крила,
розслабся, не крижаній,
розтопи своє холодне серце,
що плаче за мною,
кохає й водою усе обмиває.
Я – світло для тебе,
я - сонце із неба,
що свічу, згораю,
тебе я запалю...
Сховайся, не парся,
бо промінь кохання
жагучий, палючий,
гарячий, безмежний.
Я вірю, що ти є....
Я поруч літаю,
та швидко згораю
від того кохання.
Я - квітка, я - мрія,
я - твоя надія,
що серце леліє.
Хворію за тобою,
коли ти не зі мною...
Весь світ є нічим
у порівнянні з тобою,
із нашим коханням,
із вільним стражданням,
коли я без тебе,
без твого кохання.
Ти ангел, ти – милий...
Я твоя... а ти мій...
І крила несуть нас
у небо, до тебе, де ти є.
Здіймайся в повітря,
не бійся згоріти...
Кохаю, хворію,
не спалю надію,
найкращу ту мрію
у тобі, коханий.
Ти знаєш, ти бачиш,
що скоро стемніє,
і я заховаюсь туди,
за морями,
та зранку знов зійду,
тебе щоб зігріти,
і знов розбудити
проміннячком щастя,
любове моя...

Місто всемогутніх Левів

О Леве, дужий і безстрашний,
Ти серцем всім своїм зумів
Зробити крок свій відчайдушний,
Щоб весь народ наш зашумів
Про славу ту, що крізь віки
Змогла здолати всі роки,
Пройшовши мимо між катів,
Позбувшись деяких братів
Й лишившись знаною навіки,
Скліпивши всі свої повіки,
В безсмертну вічність одійшла...
Та стежка все ж не заросла!
І Львів ще досі нам розкаже,
Та слава наша не поляже:
Споконвіків батьки й діди
Ростили все свої сади
І бачили, як нас дурили
І правду за кайдани крили...
Та все ж таки ми всі жили
І право слова здобули!
І перемога наша стала,
І сила ворога упала
У ноги твої, о мій Леве!
Ми подолали все лукаве!

Сьогодні ж, Львове наш чудовий,
Стоїш, як замок мармуровий,
Могутньо звівши в небо очі,
На місяць дивишся щоночі
І бачиш там відбиток серця,
Що у обіймах Левів рветься...
А це – душа народу наша,
Що, в полі битви неупавша,
Змогла нам славу заслужити
Й гніздечко ріднеє зовити.
І Україну нашу милу
Тепер ми створюємо сміло!
Рішучу, сильну, незотлілу...
Ми доведемо своє діло
До кінця!

День Валентина

Стріла Амура так велично
Стріляла в серце всім незвично,
Що імператор в місті Римі,
На ймення – Клавдій, всій дружині
Надав указ про заборону,
Рішучу й тверду, аж до скону...
Не заручатись всім військовим
З коханими! З суворим,
Тюремним наглядом грозив,
Якщо хтось спробує...
Назавше його посадять у в’язницю
За будь-яку таку „дурницю”...

Та все ж таки зумів на світі
З’явитись вчасно Валентин,
Що так таємно й нетаємно
Вінчав закоханих хлопчин...
Дізнавсь про це великий Клавдій
І зразу ж кинути звелів
Його в тюрму, щоб там зотлів...

Не так зробилось, як гадалось:
Його любов все ж розцвіла,
І хоч надій вже не лишалось,
Та смерть здолати не змогла
Того кохання, у двобої
Великім – з смертю і життям,
До ката доньки чарівної...
І він писав їй все листи
До дня останнього свого,
Та не досяг тої мети,
Що ощасливить всіх могла...

Та час проходить і тепер
Ми пам’ятаємо його.
В серцях у нас він не помер –
Це знак кохання вірного.

* * *
Дух Франка, що злинув вгору,
Нам усім звістив в цю пору,
Що наука, думка, воля –
Це наш кращий дар від долі.

А душа – це щось глибинне,
Щось незнане і невинне,
Для Франка – це сила духу,
Найсильніший поштовх руху.

Тут фантазія й уява –
В результаті слів поява,
Завдяки яким творити
Можем ми і всіх любити.

Піднесім свій дух до неба –
Для прослави зла не треба.
Відшукайте творчу силу,
Що не заведе в могилу.

Пізнанням зцілімо душу
І скажім собі: „Я мушу
Подолати прірву болю
І здобути добру волю!”

Зустріч духу у мистецтві
Із душею в твому серці
Допоможе все здолати
І добро й любов пізнати.

[GoldAngel]

Нестандартність дає натхнення творити

[GoldAngel]

Велике прохання оцінити мої вірші, дуже чекаю на критику!

[RockerША]

* * *
Не плач ти даремно,
не муч свої крила,
лети вже до неба,
здійми свої крила,(таффтологія)
Сховайся, не парся, (здається, що у такому пафосному вірші не може бути такого слова)
Хворію за тобою, (геніально... )

Інші я не прочитала - не хочеться. Загалом, як на мене оцінка цього вірша: 2 з 5.

[oleksus]

Велике прохання оцінити мої вірші, дуже чекаю на критику!

Хіба для душі
тобі потрібен критичний
погляд на твох вірші?

[GoldAngel]

***
Зачарована сонцем
у вогняних доріжках,
із любов’ю до моря
у блакитних хвилях,
ти постелиш квітами
із надією в серці
ту стежину кохання
променистого сяйва.
Візьмеш в руки замислено
спогад давній без гордості
і полинеш в безмежності
в зачарований край.
Там побачиш світання
І відчуєш кохання,
Будеш кидатись сміхом
Всім зустрічним людям,
Щоб забути безбарвності
І без радості світу,
Щоб співати для вічності
Нові серцю пісні.
Там знов крила розпустяться
Й ти злетиш у безмежності,
Віднайдеш подих вітру
І повернеш сюди.
Мить закриє очі
І тобі щоночі
Будуть снитися ніжності
У пустелі днів.
Не забудеш той рай весни,
Не закинеш те дороге,
Що у серці знайшло любов,
Та у небо полинеш знов...

[GoldAngel]

***
Руки нитками тягнуться до небесного сяйва,
Очі хвилями плачуть від безмежного щастя,
Язиками Сонця враз все само спалюється,
І дощами неба плюються хмари з радості.
Все довкола зеленню простеляє землю,
Ароматами квітів й трав надихає повітря
Простір у безмежності аж до краю пристані,
Де ще ходять й дихають вірні сновидіння,
Де ще від захоплення хтось розносить радість,
Сонно позіхаючи, хтось розбудить землю,
Ніжно світ ласкаючи, сонце встане рано,
День новий розбудиться й заведе знов пісню,
Щоб на крилах спокою принести тепло.
***
Крила злетіли без власного тіла,
Очі сміялись у краплях дощу,
Ти покохала й у серці горіла
І відповіла: „Я не відпущу
Руки безмежності у сновидіннях,
З ними у небо я швидко злечу,
Там залишивши все те, що горіння
Серця у тілі не встигло спалить,
Бо лиш найбільше у світі кохання
Змушує в радості й в щасті нас жить”.
***
Океан емоцій,
невідомих слів,
снів, яким нема розгадки,
трактування,
в яких заплуталась іронія долі,
в яких відчутно тільки
присмак блаженства,
раю, що став мрією...
Звуки думок,
спів душі та поривання серця
ґвалтують розум,
тіло і душу в цілому.
Тільки подув вітру
може вирвати з безодні,
де снує невідомість,
безнадія, крихітна частинка
надземного світла,
яка примушує
мучитись ще більше.
Вхід у невідомість
закриває очі,
де тільки голос сумління,
прориваючись,
подає мрію на майбутнє.
Свідомість диктує
свій порив дій,
мрій, надій,
роздирає навпіл
та на ще менші частинки.
Ти не бачиш виходу,
бо вихід у тобі.
Ти не чуєш правди,
бо правда в твоєму серці,
яке замовкає
через намагання розуму
тобою маніпулювати,
а тілу взяти
у свій пристрасний полон.
Ти втрачаєш голос,
що лунає
до тебе в безодню,
додаючи надію
на порятунок.
У твоїх руках
притягання небесних сил,
перед якими не встояти,
причому нікому.
Назовні вириваються
одні лише питання,
на які ти ніколи
вже не знайдеш відповіді.
А питання завжди
вимагають відповіді,
від чого ти просто вмираєш,
не знайшовши їх...
у сні ти прокидаєшся...
та це не наяву,
а сон у сні,
і сон у сні,
в якому тебе вже немає...
***
Крила, простір, невагомість...
Закрита частина тебе,
що знесилено б’ється
у конвульсіях,
шукаючи щастя,
якого ти не маєш,
шукаєш і зникаєш...
Біль, смуток, депресія,
несвідомість, безвихідна ситуація
гублять тебе внутрішньо,
залишаючи проте
свій слід фізично,
залишаючи тебе
такою ж молодою,
молодшою, ніж ти є
і можеш бути...
Хто зв’язав тобі руки,
закрив тобі вуста,
зґвалтував твою душу?
Хто відняв в тебе радість,
закопав твоє щастя,
з’їв твоє серце?
Вампір?
Людина?
Диявол?
Вовкулака?
Навіщо стільки
метафор, прози,
коли тебе вже не буде,
коли ти зникнеш,
залишивши за собою
лише спогад...
Та ще який?
Він буде сповнений
невідомого,
невизначеного, не знайденого,
того, чого тобі було вже
не дано досягнути.
За темрявою з’явиться світло,
мов світло в кінці тунелю,
та чи воно принесе тобі
довгоочікуване щастя?

[GoldAngel]

***
Невиліковно закохана,
що танцює в небі
з розірваними крилами
та чекає на нього,
на того, що має її...
Навіки страждає хворобою,
яка приносить їй
лише страждання та розпач...
Щоразу вона слухає
розмову дощу,
пливе у його мокрих, холодних
та таких приємних обіймах,
і не потрібно лити власні сльози,
їх за неї вже пролив
неодноразово дощ,
якого вона так чекає.
Тут не потрібно
щось взагалі казати,
тут всі слова зайві.
Це почуття ніколи не зникає,
лише розгоряється ще більше
та його не можливо нічим загасити.
Лише час може тут вирішувати все.
Зґвалтує її тільки дотик зради,
дотик смерті до її кохання.
Це вона знає напевне,
бо для неї існує лише він...
і для нього зараз лише вона...
Що буде далі, цього вона не знає.
Надія помре останньою,
та зраду вона навряд чи простить.
Її душа згорить,
чекаючи на нього,
та коли він повернеться,
вона знов зійде із попелу,
наче вічний фенікс.
***
Літати,
віддатись пориву вітру,
піднести свої крила
і забути,
що ти ще ходиш по землі,
відірватись від землі
і злетіти
та відчути безмежну
насолоду невагомості,
повітря,
чистого та прозорого,
насиченого ароматом щастя,
ароматом свіжості,
що живить твоє тіло,
наповнює легені,
додає ейфорії.
Крила відчувають свободу,
якої тобі так бракувало,
про яку ти так давно мріяла,
та власні та чужі переконання
не давали тобі
зробити перший крок,
тому ти боялася
пройти через те,
через що ніхто з людей
раніше до тебе не проходив.
Такий стан був підвладний
птахам та ангелам,
і аж ніяк не людині.
Людина зуміла майже все,
та тільки не літати
на власних крилах.
Літаки, аероплани – це ніщо
у порівнянні зі справжнім польотом.
Тому насолоджуйся
кожною секундою
свого життя на небі.
Це дар, дар, якого у тебе не було,
якого у тебе вже не заберуть...
Ти стала ангелом,
ти заслужила на те,
щоб літати та бачити
весь світ навколо себе,
ти відкрила дорогу в рай,
у свій рай,
який сама і створила.
Тепер це все належить тобі,
адже ти сама стала
володаркою свого життя у небі...

[GoldAngel]

***
Тихо-тихо так...
І тебе нема...
Мій Ангеле,
ти зламав свої крила,
втратив ореол,
вбив свою любов...
А що ще потрібно
для смерті душі?
Ти не вернешся більше
у моє життя,
у ньому місця вже тобі нема.
Ти розпустив тоді востаннє
свої ніжно білі,
дужі та великі крила.
Вони чомусь тоді
найбільше тобі пасували,
та було важко злетіти тобі
у безкрає голубе небо
та сісти на прозоро легкі
та пухнасті хмаринки,
які могли б втримати тебе,
та цього разу
твоя ненависть зросла
до мене, до світу, до сонця,
яке палило твої крила,
бо вони були заплямовані
твоєю ж власною кров’ю
і вже не змогли відбивати
дзеркально світла,
що лилося звідусіль.
Ти не втримався на хмаринці
та, палаючи від великої ненависті
та одночасно від безмежної любові,
ти падав униз
і ніщо вже не могло
втримати тебе...
у твоєму коханому небі,
де ти залишився б вільним
і ніколи б не надягнув кайдани
та не отримав смаку болю
та ненависті...
Адже ти так щиро покохав,
як ще ніхто раніше до тебе.
Та від любові до ненависті
тобі залишився один єдиний крок
і, ступивши своїми святими до того ногами,
ти зробив цей крок
і назад дороги вже нема.
Ти обрав свободу.
Але де саме тебе ця свобода спіткала?
Невже саме такої свободи ти так прагнув,
віддаючи себе повністю
цьому нещадному та нещасному світові,
де не доходять звуки небесною флейти,
де не відчуєш швидкості
чистого, окриленого польоту,
де не побачиш очей сонця, яке так зігрівало
твої ясно білі ніжні крила і не палило,
бо ти ще був чистим та невинним.
Тут, на землі ти відчуєш,
як насправді живемо ми –люди,
які колись також згрішили
і залишили свій рай та поховали
все те добре, що могло ще бути.
Залишилося одне лиш протиріччя
між добром і злом, якого ми вже
не можемо перебороти.
Воно згубило нас,
не дало жити по божому,
бо кожен з нас, так само, як і ти,
забажав свободи...
Ми померли у своєму безсмерті.

[GoldAngel]

* * *
У житті усе трапляється не надаремно,
й ми з тобою в цьому переконуємося щоденно,
кожен день приносить нам наступне чудо,
тільки голос з неба треба всім почути
і прийнять до серця й вірити у правду,
у добро, любов та перемогу доброго над злим,
тому що ангел є у кожнім з нас,
і це, напевно, не залишить нас
у розгубленості, безвиході та горі.
Я не знаю, хто я, і для чого я,
мучить мене хвиля забуття,
їсть невизначеність долі,
та не відчуваю в цьому болі.
Кожен день минає і минаю я,
та не зупинити хвилі відчуття,
що несуть нас інколи проти волі,
змінюють плани, мрії, надії...
змінюють мене і цей світ навколо мене...

[Nike_Велес]

"Сховайся, не парся,"

Бугога!...

[GoldAngel]

До допису oleksusа..... Для душі теж інколи потрібна критика, хоча б для того, щоб розібратися, що ховається в підсвідомості значення деяких творів. Дану тему я вибрала для того, щоб розкритися зсередини, щоб кожен, хто живе внутрішнім бажанням самоствердитись, міг поділитися враженнями. Хто поважає, перш за все, внутрішнє виявлення, в не зовнішнє прагнення добитися визнання, матеріальних цінностей, оплесків, той зрозуміє приховану суть... Комусь може не подобатися - я це розумію.
Ось що я думаю про це у вигляді поезії...

Затавроване в пам’яті підсвідоме те прагнення,
Покалічена маревом золотистого променя,
Ти постелиш дорогою у пелюстках і вишивках
Для прийдешніх освічених із зірками в руках.
Вітер тихо блукатиме на вершинах палацових,
Сонце променем вічності розіллється на поручнях,
Хтось співатиме радісно про любові щасливу мить,
Про поезію пристрасті, щоб ще раз пережить...
Літургійно оспівано, у проміння загорнуто...
Та чи те, що шукали ми не знайшли, бо загублено?
І талант візьме впевнено у свої думи-задуми,
Муза гляне й закрутить нас невідомими видами
В іншім просторі музики, талану і поезії,
Де творитимеш мріями, що зліпили з концепції.
Я не бачу тут критики, ні любові до лірики,
Бо не знаєте практики у свідомості рубрики.
Тут йому не сподобалось, там із захватом криється,
Кожен має свободу слів, то чому тим же миється,
Що у комусь віднайдено без прикрас ідеальності.
Ми – ще скарб невіднайдений, діамант неогранений,
А хтось вкотре знецінює, бо і сам вже подоланий,
Те, що прагне піднятися й прорости до безмежності,
До свідомості крикнути у полоні відвертості.
Оцініть в об’єктивності та без злобної заздрості,
Дайте шанс підростати ще, а вже потім у вірності
Й у любові до правила та до власної гідності
Гомоніть про відвертості та закони ментальності,
Про осудження правильні через помилки гордості.

[GoldAngel]

"Сховайся, не парся,"

Бугога!...

Дивно... Адже кожен розцінює це за своїм уявленням... Я ж мала на увазі слово "парся" в прямому значенні. Паритися - означає відчувати нестерпну спеку, знемагати від спеки. Це не жаргон, як дехто з вас тут зрозумів, але подано справді мною із жартівливим значенням (в деякій мірі). А робити висновок про інші твори з одного вірша (особливо, коли їх може бути більше трьох сотень), недоречно. Цей твір спеціально був написаний у новому обрамленні, без звичної рими...

[GoldAngel]

Інші я не прочитала - не хочеться. Загалом, як на мене оцінка цього вірша: 2 з 5.

Тут спеціально робиться акцент на крила, бо сама тема стосується неба, польоту, ангелів... Звичайно, для вас на форумі вона трохи "затерта", проте я не намагаюся вирватися із простору своєї фантазії тільки для того, щоб комусь дуже сподобатися. В кожного свій смак і це, безперечно, не для всього загалу... Проте, для когось таки матиме значення і той "Один" віднайде в цьому щось своє, близьке... Це вже великий плюс у відновленні духовності (Є й інші прозові теми для читання - просто хочу розібратися, з вашою допомогою, у тому, в якому виді мені краще розвиватися).
В даному випадку "таффтологія" пишеться через букву "в", проте, мабуть, читач спеціально так виразився (як і я, до речі словом "парся"). Придиратися до слів без змісту - це вже справа коректора, а не критика. Мене просто цікавило ваше враження від змісту. Я намагаюся знайти свій спосіб самовираження, знайти свою тему для написання. І в цьому мені потрібна критика не правильності написання деяких слів (хоча і це потрібно, коли йде до друку), а сенс даної поетики чи прози. В цій сфері я недалеко втекла від початківців, тому прагну розвиватися та вдосконалюватися. Вам видніше, куди я йду,,,

[GoldAngel]

***
Втекти туди, де зорі цілують небеса,
Обняти обрій сонця, що покидає захід,
Щоб завтра знов зійти й забути присмак
Хвилі сліз, що море затопило
І залишило слід свій в цьому небутті.
Нестримний постріл слів, не зв’язаних докупи,
Літає у повітрі і зроняється
Дощами на аркушах паперу,
Калюжами чорнильними затоплюючи простір.
Стандартні й нестандартні думки
Все прорізають, лишаючи лише позаду
Той подих небуття,
Бо ти живеш, як твориш,
Бо ти кохаєш щиро,
Не хочеш загубити те нестримне почуття,
Що розбиває брили льоду
Холодності й байдужості
До світу і життя...


***
Пастеллю образ сонця намалюєш,
І він ввійде в колекцію гравюри,
Усі закони світу в прах зіпсуєш,
Та так, що не дадуть за це й купюри.

Тунікою свій стан завуалюєш,
Та так, що всі подумають – ти з Риму
Мудрець, що із минулого навчаєш
Як жити нам та зимувати в зиму.

Еклогу вічності в піснях співаєш,
Підносиш вище літію спасіння,
Античність в пам’яті ти прославляєш –
Через гоніння йде Богослужіння.

[GoldAngel]

Шановні читачі та учасники ЛітФоруму, мене й далі цікавить саме ваше враження від моєї творчості. Не хочеться зупинятися на одному досягнутому, а розвиватися. Звичайно,з вашою допомогою. Проте, якщо ви вже читаєте, то закидайте мені хоч якісь думки стосовно поезії. Буду вдячна.

[Korkuna]

Ось думаю для розвитку цей пост і для вас корисним буде
http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=1658&page=4
мій допис за 05.12.2007. 17:13

[Soul]

Zhyttja tobi ne vysta4ae,dosvidu- tak meni kolys' skazaly pro moje...Teper ba4u,wo tak i bulo

[GoldAngel]

ГОСПОДАР СНІВ
І крик пісень, і сум дощу, що рве усе в безмежності,
І ти, і я , і ще раз ми, що стерли сенс відважності.
І простір, й час, і день, і ніч, де всі ми загубилися,
Летять від нас, біжать від вас, щоб ще раз народитися.
Де плин думок і голос мрій усе здійснити хочуть,
Лише той страх та вічний жаль тут голову морочуть.
Замок сердець і двері душ людських знов зачинилися,
Бояться йти і щось знайти, де правда відродилася.
Бракує слів і сліз з дощем для совісті й прощення,
А сон манить, немов магніт, щоб віднайти кохання,
Де тільки ти – господар снів і нереальний мрійник,
Бо це життя – реальність днів, а не банальність віку.

[4esterfielter]

рима шукається за наголошеним складом ("безмежності-відважності") не римуються... навіщо тут рима узагалі??? тут нема жодної хорошої рими... Перші два рядки попахують творчістю ОЕ, Альбом Глорія, пісня "Сонце сідає"... про сенс говорити не хочу...

[GoldAngel]

*******

ДУХОВНА СМЕРТЬ
Лампадки відсвітили в ніч минулу,
Усе, що криє простір днів – згоріло,
У темряві снує ще страх безликий -
Це знов приходить смерть на твоє лихо.
До порівнянь не візьметься в кайданах,
Хто ще не творить й в грамотах незнаний,
Бо відіб’ють бажання криком тихим,
В таких ось справах кожен критик – майстер.
Розчавлять, заклюють усім, чим зможуть,
Аж поки власні втечі не поможуть
У свій світ, де нікому більше місця
Не зробиш ти, хоч сонце й всім сміється.
Бо сенс у кожнім творі проглядає,
Проте безграмотій цього не знає,
І рима не підкаже, де тут лихо,
Бо смерть завжди до нас приходить тихо.
Відчути треба музику творіння,
Впіймати в небі іскорку горіння,
Щоб все зігріти вогником чарівним
І залишитись у творінні вірним.
Не слухай злі язики, що підносять
Ганебність світу вище зореліту,
Бо потім ті у тебе щось попросять
І схочуть за тобою в рай летіти.
Талан дано не кожному вар’яту,
А тільки тим, хто віддає все серце,
хто любить у душі про все співати
та прагне відчувати тепло сонця.
Дарунок не промінюють на срібло
І ні на що, що інші пропонують,
Тому в душі твоїй горить те світло,
А інші хай своє тоді пильнують.
Умій слова складати послідовно,
Не так, як хтось те строче у відвазі,
А переходь із теми в тему плавно,
Не довіряй в науці тій заразі,
Яка зіпсути крайнощами хоче
І кожен раз всім голову мороче
Про те, про се, що знає і не знає,
Ось так і долі творів він ламає...
Дано писать – пиши і не стидайся,
Знайди в собі ту іскру й не здавайся,
Бо стати сильним все ж не кожен в змозі,
Коли є перешкоди на дорозі...

[4esterfielter]

чому б тобі не заримувати "криком" і "критик"? хм... повно рим дієслівних... всі інші теж якісь примітивні. і якесь воно довге... про що воно? ага, і: "зореліт" - "зорельоту"

[GoldAngel]

чому б тобі не заримувати "криком" і "критик"? хм... повно рим дієслівних... всі інші теж якісь примітивні. і якесь воно довге... про що воно? ага, і: "зореліт" - "зорельоту"

Дякую за пораду. Проте, коли я пишу свої вірші, то не маю на меті їх згодом змінювати. Це Крик:) моєї душі в даний момент. І потім, коли я знову повертаюся до написаного, то роблю висновки в тому, чому тоді чи тоді написала саме так, а не інакше. Виправлення помилок, як я раніше писала - це справа коректора.
Хоча я впевнена, що Ви, Шановний, більший знавець у різноманітних видах рим, і вдячна за те, що звертаєте увагу на це. Я прислухаюся до кожної розумної поради. Тому, в майбутньому, матиму на увазі.
Проте, "Серцю не накажеш", в даному випадку, змінити свою позицію і писати так, як того хоче хтось.

[acid drinker]

ітіть, таке враження, шо ви всі з одного інкубатора...
перепрошую, але кого цікавлять крики вашої душі? /аналогічні крики моєї душі, які теж, мабуть, нікого не цікавлять, але принаймні більш-манш адекватно віддзеркалюють дійсність, можете знайти в інших графоманських темах/. і не втомлюються ото ж... повторюватися не буду - я вже про це не далі як минулого тижня мала б писати.
розбиратися у видах рим - ото ви, шановна, вигадали )
розбиратися можна в поезії. або не розбиратися. і намагатися писати поезію, не розрізняючи, шо таке поезія гарна, а шо - паскудна, - діло марне.
але це я теж вже мусила десь писати людям, які не люблять пеерробляти свої вірші, коли ті - погані. коротше, шукайте - і знайдете.

[GoldAngel]

Старатимусь удосконалюватися завдяки Вам. Звичайно, не все виходить завжди так добре, як бажається, проте щиро вдячна за аргументовану критику.

[GoldAngel]

Стан перед Комою...

Перегорта думки в сум'яттях страху,
хлюпоче кров, чекаючи на страту,
в руках зоря, а на обличчі - місяць,
проходиш стан, що пронесеться вістрям
тобі в душі, кидаючи на спомин
прийдешніх днів, ще не відкритих звивин...

Стелаж впаде і розламає душу
тобі навпіл перед антрактом смерті,
лиш зайвий рух забутого десь листя
знов принесе надію на майбутнє.

[GoldAngel]

Давай прочитаємо спогади між світлом та темрявою
давай упіймаємо час, що вже вкрали у нас
давай кохатися на хмарах, де побачимо всесвіт
давай віддамося думкам, що єднають серця
давай одружимось на небесах, де ангели будуть свідками
давай співати радісно, окрилені сміхом
давай просто любити життя, дароване нам востаннє
давай цінувати те, що маємо, бо саме це - наша суть
Давай закриємо очі на смертні думки
давай піднімемось у повітря, наздоганяючи світло
давай відкриємось обіймам, спрямованим до неба
давай відчуємо смак життя, щоб більш не померти
давай зіграємо ролі, які тільки ми забажаємо
давай здамося пориву думок і полетимо з ними в вічність
давай втратимо розум, бо разом ми - світ
давай просто кохати, бо удвох ми - майбутнє...

[GoldAngel]

Гербарій почуттів у вузлику життя
Розквітне у сльозах на крилах комара
Заблукане дитя у душу зазирне
й блакиттю із небес, мов в дзеркалі, майне.
Нейроном вдарить струм у венах забуття
й пегасом заяснить Хеопсова труна,
нагадуючи знов про плинності життя.

[GoldAngel]

Літературний голод...

Сферично переспілий фрукт - гітара,
А в холодильнику лиш холод зашумів...
Це Що? У шлунку голод вже світає?
Мені для ланчу в мозку хватить слів:)

В руках гітара... Вже й тріумф проб'ється
Від задоволень звуків, струн, пісень...
А що ще треба для життя поета?
Лиш усміх часу, Муза та папір...

[GoldAngel]

***
Нема весни...
Лиш тиша надриває
Свій голос тут -
Розірвано гардини...
Червоний сон
У сонця за спиною...
А хмари йдуть
У бій із нависними
Слізьми дощу...
Грози прийшла година.

[GoldAngel]

***
Гойдаються озера за вітром та струмками,
А сонце паленіє у відростках весни,
Художник із мольбертом задумано киває,
Малюючи абстрактно розмову з висоти...

[GoldAngel]

***
У шафі коробка забутих думок
Розстелиться й щезне
далеко в туман...
Не знаю, чи варто вертатись туди,
У спогад минулий,
в забуті рядки,
старих, пожовтілих, та рідних книжок
про власні химери,
щоб стерти з життя.

[Prophet]

ндя... жодного прогресу.

[GoldAngel]

Мабуть, мені взагалі варто відмовитися від цієї теми? А то я вже починаю розуміти, що власне у мене немає жодного хисту... І даремні сподівання на все це... Не поет я, а лише людина...

[Korkuna]

Мабуть, мені взагалі варто відмовитися від цієї теми? А то я вже починаю розуміти, що власне у мене немає жодного хисту... І даремні сподівання на все це... Не поет я, а лише людина...

власне абстарагуючи від хисту

а що поети не люди

[Prophet]

а навіщо на це (і що "це"?) сподіватися?
від теми відмовлятися чи ні - то як хочете, а от від писання... уявляєте, скільки часу зекономите?

[GoldAngel]

Всі ми люди:) Але з різними вподобаннями, талантами, цілями в житті... І я не це мала на увазі:) Лише те, що зрозуміла, що не маю справжніх здібностей поета...

[GoldAngel]

Відносно часу, то так:) Але часто від натхнення важко відмовитися... Це наче щось від іншого світу:)

[Korkuna]

так ви пишіть собі тихенько для себе, для друзів, для близьких. Писати "у шухляду"- буває дуже корисно для людини
не іронізую і не хочу вас образити

[Anatoliy]

***
У шафі коробка забутих думок
Розстелиться й щезне
далеко в туман...
Не знаю, чи варто вертатись туди,
У спогад минулий,
в забуті рядки,
старих, пожовтілих, та рідних книжок
про власні химери,
щоб стерти з життя.
а мені подобається. і байдуже, хто що говорить. знойомо дуже. правда, я не знаю, як тут справи з римами і всякою тою примудрістю віршописання, але мені подобається суть :) отак :)

[GoldAngel]

Чому?

Чому, поезіє, я так тебе люблю?

Ламаю римами незвідані шляхи,

В руках тримаючи базилік і жасмин,

Й жевріє полум'я запалених картин.

Чому, скажіте ви, літа материки?

В ідеях снів моїх незвідані мости

Єднають межі слів у вірші та пісні,

Жонглером висівши на лініях руки...

[Prophet]

Якби Ви любили поезію, то так над нею не знущалися б. І принаймні знали би, що воно таке. До речі, якби читали в достатніх обсягах якісну поезію - бажання писати і переоцінка власних здібностей мали би шанс відпасти самі собою.

[Soul]

а мені здається, що прогрес є- вірші стали коротшими, хоч до кінця дочитую:) та й зміст вже зрозумілий... ще трохи, і щось серйозне вийде. раджу тобі набратися терпіння, не писати деякий час, помучатись добряче... а ще- навчитися так передавати свої враження, почуття, щоб у інших від прочитаного теж щось перед очима виникало... як би це пояснити?)) не наю))

[GoldAngel]

а мені здається, що прогрес є- вірші стали коротшими, хоч до кінця дочитую:) та й зміст вже зрозумілий... ще трохи, і щось серйозне вийде. раджу тобі набратися терпіння, не писати деякий час, помучатись добряче... а ще- навчитися так передавати свої враження, почуття, щоб у інших від прочитаного теж щось перед очима виникало... як би це пояснити?)) не наю))
Дякую за комент:) Так і зроблю, точніше вже починаю набиратись терпіння і переосмислювати все це. Думаю, що ще не все втрачено: головне - бажання і старання. Ухх... Це таки займе трохи часу, бо я все ж (краще пізно, ніж ніколи) хочу писати щось справді вартісне! Дякую Вам всім за будь-яку критику, адже яка б вона не була, та все ж рано чи пізно заставляє пошурупати звивинами та змінюватися на краще... Як каже сама Айсід "Шукайте, та знайдете"... Тож колись таки постукаю і, надіюсь, мені відчинять:)

[acid drinker]

перепрошую, а what is "літа материки"?
я цього словосполучення боюся...
/i так i не зрозумiла - воно мало бути римоване? О_о/

[GoldAngel]

Айсід - це абстракція (в сновидінні:)) А хіба ж земля не крутиться? Тож ми цього й не відчуваємо:) Рими я спеціально не підбирала...

[acid drinker]

ееее... а ви можете для тупих пояснити лексичне значення кожного слова своєї абстракцiї? тому шо якесь воно савсєм не тойво... =(
шо не пiдбирали рим - видно. але краще би пiдбирали, бо вiд таких непоетицьких розмов про поезiю самiй поезiї, мабуть, тоскно.

[GoldAngel]

Я У ФРУСТРАЦІЇ.....

[ROMB]

Я У ФРУСТРАЦІЇ.....

Та пиши собі, шо ти їх слухаєш?

[Anatoliy]

вона вже й не слухає :) вона покинула форум ненадовго :)
хм... цікаве слово "фрустрація" :) я знав тільки одне значення, а там ще й друге є :) ггггг

[GoldAngel]

Ха;) А я вже тут... Люблю Вас всіх!!! Проте поезію писатиму на цій сторіночці не скоро.

[Володимир Василишин]

...поезію писатиму на цій сторіночці не скоро.

Привіт усім!!!

А це знову я. Бачите, GoldAngel, мені видається, що тут є певна група людей, які вважають, ну якщо вже перефразувати відомий вислів, що уже Пегаса за крила вхопили і можуть писати справді АБСОЛЮТНО ВСЕ, ЩО ЗАМАНЕТЬСЯ, і це ВСЕ, ЩО ЗАМАНЕТЬСЯ, обов'язково є взірцем для всіх інших. Другим постулатом цієї групи є припущення (як на мене, доволі сумнівне), що, з однієї сторони - поезія - це щось таке, що осяжне тільки для них, а всі решта (або більшість із решти) - це просто напівхворі (або і зовсім хворі) люди, хвороба яких - графоманія, і що її треба лікувати. А, судячи з "мудрих повчань", з іншої сторони - ці митці вважають, що все-таки "можуть навчити" нас, темних, писати (але тільки так, як подобається і вигідно їм, з перекуванням "на своє копито", (вочевидь, щоби з нас потім сміятися, бо, як на мене, поезія – то мистецтво. А мистецтво від науки відрізняється тим, що МИСТЕЦТВУ НЕ НАВЧАЮТЬ, ДО МИСТЕЦТВА МАЄ БУТИ ТАЛАНТ, ЯКИЙ З ЧАСОМ ЛИШЕ УДОСКОНАЛЮЄТЬСЯ, АЛЕ НЕ ЧИЇМИСЬ ПОРАДАМИ, А ЖИТТЯМ). А якщо просто бездумно «перехапувати» чиїсь чужі для тебе стиль і манеру, то вийде щось приблизно таке ж, як тоді, коли змішати, наприклад, кисіль і борщ. Смачно? Мені – ні. Ото таке ж буде і з поезією «насильно мішаних стилів і манер».

Ви мене, звісно, пробачте, панове, але, як на мене, підозрівання усіх, хто має У ПОГЛЯДАХ ЧИ МАНЕРАХ ПИСЬМА щось відмінне від вас, радикальних абсурдистів, - лише у графоманії і не більше – ну дуже вже відгонить нафталіном совєтчини. Тоді теж, на думку «великих критиків», крім «футуризму» Маяковського в «широкіх штанінах» і пізнішого уже «соцреалізму»,- ніяких більше стилів і напрямків у літературі не було і бути не могло. До речі, багато представників інших стилів у той час таки «лікував від графоманії» у психушках «долблєсний социалізм»…

Але то таке…Про «цінності» того часу – уже писано-переписано. Зараз ми живемо уже в добу, яка настала услід за трьома демократичними революціями сучасності, і у нашій рідній Українській державі.

Форум цей модерують теж молоді люди.

Непокоїть мене одне: ДЕЖАВЮ. Або знущання декого над ідеєю літератури і мистецтва шляхом увігнання їх у якісь, зрозумілі тільки їм, рамки. Без жодної толерантності, не кажучи вже про реальне дослідження суті і форми (а нащо воно їм: усе, що не вписується в рамки – на смітник, або, в кращому разі, в шухляду). Пардон, але ми вже це проїхали (шановним модерам тоді, щоправда, було десь по три-чотири роки, і вони не знають, що таке «смєло, таваріщі, в ноґу», бо не відчули цього на собі,- але, за бажання, у батьків можна запитати, якщо навіть у школі на історії про це не згадували, бо було страшно й огидно). І дуже не хотілось би якісь теперішні нові ідеї (нехай вони і добрі) впроваджувати таким ось методом – паплюження усього, що не подобається, тому лиш, що не подобається. А хто все ж таки відстоює своє – нехай пише у шухляду. А як вийде на люди – він графоман (читай – хворий). Гарно? Толерантно? Демократично? А головне – культурно? Я так не вважаю.

Тому я вважаю, що писати Вам, GoldAngel, треба. Як і решті усіх нас, форумівців. Я, звісно, теж не зовсім люблю писати, наприклад, без рими і ритму, але мушу визнати, що у Вас, GoldAngel, це виходить добре. І якщо навіть одній категорії людей це не подобається – не страшно. Бо така поезія теж має своїх шанувальників. І це – просто супер. Тим і приваблива сучасність – підтриманням, а не гонінням ОРИҐІНАЛЬНОСТИ І РОЗМАЇТТЯ. А тому – УСПІХІВ УСІМ НАМ У СТВОРЕННІ НОВОЇ, МОЛОДОЇ І НЕ ОБМЕЖЕНОЇ ЯКИМИСЬ ЗАЙВИМИ «ФОРМОВИМИ» РАМКАМИ БАГАТОГРАННОЇ ЛІТЕРАТУРИ!

[GoldAngel]

ПРО НИХ
«Коли Ангели плачуть кров’ю
На квітках зла в розквіті...»
Коли втрачають свої крила
І співають оди жорстокості...
Любов просить про милосердя,
Кров тече з раненого серця
Зброєю вбивці з отрутою:
Для душі це життя з покутою.

Зло і Добро їх покарало,
Пітьма і світло розлучили,
Між ними – прірва смерті -
Всі спільні спогади стерті...
Надії в серці немає давно,
Лиш присмак крові додало вино.

Ангел чорний був диким вогнем
І з силою вітру володів він мечем,
Білий Ангел літав між небес,
Та ніс добро, поки з неба не щез.

Їх двох з’єднали на мить
Думки про вічну любов
І думали, зможуть так жить,
Бо протилежні, та знов
Літати вдвох аж туди,
Де ще не було біди,
Де сонце жаром пала
І там, де пристрасть жива.

Сонце жорстоке й в цю мить
Спалило крила йому,
Бо чорний, й стрімко летить
Туди знов назад у пітьму...

Їм не судилось разом
До сонця в небо іти.
Їх роз’єднало вогнем
І білий Ангел летить,
Кохання в серці болить
І він вмирає в цю мить...

[Anatoliy]

а казала, що не скоро писатимеш :) постарався володимир :) (тільки ж відмодерують його допис :)))) ).

[GoldAngel]

а казала, що не скоро писатимеш :) постарався Володимир :) (тільки ж відмодерують його допис :)))) ).
А я його допис скопіювала собі на згадку:) Це ж правдивий шедевр...

[Anatoliy]

теж правильно :)

[Prophet]

здається, у когось параноя...

[Anatoliy]

як на мене, то це пряма образа!!!!! може, варто відмодерувати допис?! я параноїком нікого не обзивав. тут спробуй комусь сказати щось добре, а тобі, блін, в нотатнику, який за правилами модеруватися на повиннен (ЗА ПРАВИЛАМИ), особливо тоді, коли ніхто нікого, власне, і не ображав, а навпаки - хто вже винен, що у когось, звиняйте, параноя, що людських слів не розуміє??? якщо судити про дописти, то від вас, пані профет, я крім образ та сарказму в бік інших не чув нічого. а той допис, то фактично єдине позитивне, що я подумав про вашу далеко не скромну саркастичну особу. і той стерли, бо, бачте, я зробив ДУЖЕ негарно :) звиняйте за різкий тон. ви ж модератор. до речі, хоітв запитати все: якщо хтось читає ваш нотатник (ВАШ), а потім бере і "вириває" звідти сторінку, бо, бачте, йому не сподобалося, що там побачив знайому фразу? вам би це сподобалося??? страшенно сумніваюся. ще раз звиняйте за такі прямі слова.

[Soul]

і я висловлюсь. у дописі Анатолія в нотатнику не було НІЧОГо образливого( я втигла його прочитати!), а параноя- то вже, як кажуть поляки, szczyt- верх...
як не подобається- просто не читайте( я так роблю при необхідності))

[Prophet]

усі отримують по попередженню за публічне обговорення дій модератора

[acid drinker]

/ейсід розплакалося від розчулення... а ще на цьому форумі є люди, які знають слово пегас, але хорошої поезії, мабуть, в очі не бачили... проте будьмо толєрантними, дано ж не кожному.../

[ROMB]

Я мало тямлю в поезії, але, як на враження, поради вони все таки дають по ділу, принаймні це ще одна точка зору на чиюсь творчість. Ну, а те що ці поради в нетолерантній формі, так на те вони агресивні і нетолерантні.

мысленно с вамиагресивний, нетолерантний і цинічний ROMB

[Кофеїнка]

А мені Ваша поезія все ж припала до душі. Є в ній щось таке, що дароване від неба... Не для приземлених людей така поезія, а для тих, хто читає серцем та розуміє душею... Проте "ПРО СМАКИ НЕ СПЕРЕЧАЮТЬСЯ". Кому не подобається НЕБАнальність, той хай не напружує свої звивини. До істини ще треба докопуватися, а у деяких нема просто на це часу, тому їм і видається це незрозумілим...