Василь Кожелянко — життєлюб чи зневірок [оптиміст чи песиміст] (як письменник)?

[Bobua]

Почав я читати твори цього письменника з книжки ДЕФІЛЯДА В МОСКВІ (в Інеті — http://exlibris.onestop.net/defilada/ )

сподобалось хоч останній розділ закінчувався так:
ДЕФІЛЯДА НАЗИВАЄТЬСЯ
http://exlibris.onestop.net/defilada/r21.html

........
Дмитро зустрівся поглядом зі Степаном Бандерою, який проходив мимо, і побачив, що його грізний президент ледве стримує біль, очевидно, він переживав напад ревматизму, яким хворів ще учнем IV класу гімназії і який час від часу давав про себе знати. ............

...... нам з Адольфом не по дорозі, як не по дорозі було з розгромленим Сталіним, а чи — розгромленим? Адже ці два цимборики вже змовляються, а проти кого? Та, звичайно. проти України, тому мусимо готуватись до нової війни. Цього разу... Страшно було це усвідомлювати, але хорунжий Дмитро Левицький уже знав — Україні доведеться воювати з гітлерівською системою!

.......
Сьомого листопада 1941 року війська прямо з параду йшли, ні, не на фронт, ішли в теплі казарми. Пити.

березень 1995 — серпень 1997


Але мені тоді це не здалось безнадійним. Чомусь я подумав, що Бандера вже старий. Але є кому його замінити! (читайте книжку)
Насправді так: Степан Бандера народився 1 січня 1909 року в селі Угринів Старий, повіт Калуш у Галичині, яка в той час належала до австро-угорської монархії. ..... http://prosvita.poltava.ua/index.php?optio...9&Itemid=43 (http://prosvita.poltava.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=959&Itemid=43) — тобто лише 33 роки!
Ґаразд, нехай навіть з цим, мож вважати, що в кінцівці цього твору зневіра не переважає — є лише обережність і передбачливість......

PS
не знаю, яке тут вийде опитування...
.......
http://www.tereveni.org.ua/forum/index.php?&showtopic=6524&mode=show&st=
(там є 3 [а треба було 4 :( ] питання і багато варіантів-відповідей)

[Bobua]

Коли твір закінчується не хепіендом (ну от в Укр книзі мертвих хоча б), це ще не означає песимізму й нежиттєлюбності письменника і Кожелянка зокрема. По-моєму, веселий дядько. Гарно заганяється.
....
(то на теревенях)

останні абзаци книжки:
Василь Кожелянко
Третє поле. Роман: — Вінниця, ПП "Видавництво "Теза", 2007. — 222 с.
.....
Ран надумав брати із літніх, але ще здатних до роботи людей, які мають уже дорослих самостійних дітей, а жінки до того ж не можуть більше родити. Знайти таких людей виявилося складно, бо в Рангороді аж таких старих ще не було. Тому Ран об'їхав сусідні хліборобські громади і не без труднощів знайшов десять пар, які погодилися вирушити з ним на нові землі. Ран спокусив їх спокійною старістю в теплі й добрі, а якщо простіше — можливістю менше працювати в полі. Всі майбутні лед-городці перебралися в Рангород і взялися допомагати Ранові й Улі готуватися до переїзду.
....
Ран, залишивши далеко позаду себе вози зі своїм новим народом, який збирається безслідно піти в небуття, мчав верхи за великим червоним сонцем, що неквапом заходило за обрій. Він більше нічого не хотів у житті, йому було лише цікаво: встигне він доорати своє третє поле чи ні?!
і через що це таке жахіття сталося, спитаєте Ви?
кохана в нього, бачте вмерла (отруєна іншою, знехтуваною, коханкою)... і то все при живій дружині :)

І коли я дочитую книжку, й бачу наприкінці Він більше нічого не хотів у житті,..... в мене виникає думка: то може й автор більше нічого не хоче в житті,.....??? То нащо купувати його книжки? Що пройнятись такими ж настроями? Але, нмсд, їх мож досягнути нині й без книжок..... :(
Тут щоправда є подвійне заперечення: нічого не хотів. І аналіз фрази дає такий результ.: ВСЬОГО хотів, але тут сам дух твору спростовує таке семантичне тлумачення :(


І, що найгірше: нечесний надпис (на моє тверде переконання — бо не відповідає духові книжки) на завершальній обкладинці (то має бути посил. на зобр 107 кБ: http://www.tereveni.org.ua/forum/index.php?act=Attach&type=post&id=8660 ) :
І все ж таки чому трипільці?
Мені, крім іншого, імпонувало, що трипільці — це один з небагатьох етносів, що замешкували Україну, від якого не дійшли до нас гіркі плачі над тяжкою долею. Та, мабуть, вони й не плакали безкінечно, бо інакше б не виживали так успішно впродовж тисячоліть і не створили б те, що називається тепер трипільською цивілізацією.
Василь Кожелянко

ганьба!

[Bobua]

щоб не виникло враження, що я тут сам з собою спілкуюсь :8 , звертаю Вашу увагу, що на теревенях люди відповідають в цю тему:

[quote name='Dovgapanchoha' post='178882' date='3.10.2007 11:11']
Bobua
Не знаю цієї книжки - Третє поле - не читала. Але. По-перше, цей кінець отак вирваний не здається мені таким страшним. Не може таке бути, що нічого не хотів від життя, що залишилось тільки піти і повіситись,а нічого не хотів, бо пізнав багато і зрозумів, що хочеш - не хочеш, а буде як буде, і хотів просто далі жити, як виходить по життю?

А те, що читала я, було досить веселим.


> Не знаю цієї книжки - Третє поле - не читала.
я би її залюбки виміняв на щось життєрадісніше...
бо так мені чомусь нині здається (закінчення перекрило все .... ), що вона гарна лише обкладинкою (мені не вдалось при стисненні передати світність, горіння, «живе» полум’я [особливо видне на відсканованому {bmp} зображенні, і що характерно — на значній відстані від екрану])

> Не може таке бути, що нічого не хотів від життя, що залишилось тільки піти і повіситись,а нічого не хотів, бо пізнав багато і зрозумів, що хочеш - не хочеш, а буде як буде, і хотів просто далі жити, як виходить по життю?
А як Вам така кінцівка (повість Котигорошко; серія Дефіляди):
[quote name='Василь Кожелянко' date='28.6-10.2000 11:18']......
Котигорошко черговий раз впав в депресію і більше нічим не цікавився, він лише з млявим інтересом очікував на те, що станеться швидше — він помре своєю смертю чи чергове повстання увінчається успіхом і заколотники прийдуть до нього, аби покарати узурпатора і тирана. Добре, якби каменули...
28 червня-28жовтня, 2000 р.
а Ви кажете, не може бути....

> що залишилось тільки піти і повіситись...
А книжку (може Людинець?) яка так і закінчувалась (чоловік почав вішатись, але прибігла якась дитина [не помітила що Кожелянко робить свою улюблену кінцівку :D ] й «відтягнула» від зашморгу) я вже й не купував.
не до теми
Вирішив, що краще взяти якийсь том Потера (від Джоанки); вона так зі своїми (кришталево чистими й чесними) героями не робить. Хіба що з «поганими» (цілковитими, невиправними, знелюділими мерзотниками). Інших (крім двох вказаних груп) в її творах здається, і нема :).
Що дивно — питома вартість перекладів творів (дійсно гарно зроблених) Джоанки (5-6 грв/на 100 стр) менша ніж для Кожелянка (7-8). То, певно, різниця в накладах дається взнаки.
А що найкраще — з деякими зі вказаних перекладів читач може ознайомитись в Інеті; й знати після того — а чи ж хоче він то купувати.

Бо продавати читачу книжку не давши змоги спочатку ознайомитись з початком (+, віднині вважаю, що потрібно також кілька останіх абзаців) — нема в тому честі (і для письменника, і для видавництва) :(









[quote name='jakobz' date='3.10.2007 11:24' post='178886']
Пане Бобоуа, я з Кожелянком знайомий особисто, можу зказати точно - до "зневірка" йому ще ой як далеко! )))Доста весела людина з тонким почуттям гумору.

може то в житті....
то порадьте йому і в книжках дотримуватись таких же засад

[Mercenary]

Як на мене, Василь - пересмішник, а такого пункту в опитуванні немає.

[Bobua]

Як на мене, Василь - пересмішник, а такого пункту в опитуванні немає.
а як сумістити скалю (ч. шкалу :)) настроїв:
життєлюб чи зневірок (=== ч. оптиміст — песиміст)
з пересмішник -а, 1》 Той, хто любить висміювати або смішити кого-небудь.

...ходив того тижня по книжковому ярмарку, шукав фант.,... бачив і його збірочку оповідань. Знаючи вже, як він любить їх закінчувати, перевірив — і в кожному як не смерть в кінці, то ще якесь страхіття. :(
От і помер він молодим. Кажуть, що люди вмирають [безпричинно] якщо вже не хочуть жити (чи боротися?).
Тому — читайте (http://vesna.org.ua/txt/index.htm#%CA) з осторогою!

[Black3012]

Кажуть, Бог зарано забирає кращих... Значить, треба ознайомитись. Прочитаю, тоді скажу щось напевне...

[radus]

+ до голосу шановного Mercenary.
Хто не згоден - той нехай перечитає опис спочатку запланованої дефіляди, а потім тої, яка вийшла.
Щоправда, є в його насмішках трохи гіркоти.

[Spacer]

ПЕРЕРВАНА ПІСНЯ ВАСИЛЯ КОЖЕЛЯНКА

Василь легко писав.
Допомагала багаторічна школа репортерства та аналітичної журналістики. Він знайшов цікавий вихід із наших звичних письменницьких тарапат: писав від руки на стандартних аркушах А-4, не зважаючи на помилки. Потім віддавав їх редакторам, які уважно ставилися до авторського тексту, бо це, зазвичай, були його друзі. Вони ж і вводили тексти в комп’ютер. Тоді вже Кожелянко сам курсував «мишкою» абзацами тексту і здійснював прикінцеве редагування та доповнення. Так з’являлися на світ його романи. Це не був поспіх – це був напружений стрімкий рух уперед досвідченого стаєра. Протягом останнього десятиліття його романи з’являлися із завидною постійністю та частотою – раз на рік.
Ще не минуло двох тижнів після смерті Василя Кожелянка, а вже з’явилися переспівувачі його біографії та перекручувачі фактів його смерті. Незабаром з’явиться море друзів.
Насправді, все, що стосується Кожелянка-письменника, краще запитувати у поета Сергія Пантюка. Вони стрімко увійшли в модерну літературу 1990-тих, кожен зі свого боку, і одразу заявили про свою непересічність. Я тоді мав приватне видавництво і видавав твори молодих. Видав і перші їхні книжки. Хоча обидва вони почали з літературних премій. Це додало наснаги і віри у власні сили.
Нас було мало. Ми любили спілкуватися, обмінюючись ідеями і не приховували один від одного своїх планів. Так ми почали писати п’єси: хтось заспівував, інший підхоплював, потім розвозили по своїх домівках уривки твору і поверталися, щоб зшити полотно у одне ціле. Він був трудягою. Міг дописати будь-який текст і зробити його читабельним, бо був дуже розумним.
Ми тоді не любили реальність.
Ми завжди писали щось або ірреальне, або таке, що суперечило існуючій реальності. Боюсь, Василь так і не погодився сприймати існуючу довкола нього реальність. Хотів нової, справжньої – де б цінувалися мізки, а не товщина чекової книжки. Хоча, як і всі ми, знав, що такої реальності ніколи не буде. Він був безсеребреником. І йому важко доводилося в епоху торгашів.
Він був стриманим і скромним. Ніколи не ліз на перші лави і завжди утримувався від публічних виступів, якщо його не змушували через силу. Василь був спостерігачем. Він зацікавлено вивчав наше життя, щоб розповісти про нього нам і віднести знання про цей світ туди, де на нього, виявляється, вже чекали.
Він писав, як співав. Його поезія збуджувала думку й почуття. Його вірші були схожі на кросворди. До читання яких потрібні словники та енциклопедії. Писати їх йому було легше, ніж нам їх читати. Він бачив проблеми набагато глибше, бо був філософом.
Він перший помітив зміну парадигми, коли письменник уже не мав права ходити в підраних джинсах, а мусив виглядати респектабельно і більше, ніж творенням нових текстів, повинен був перейматися питанням продажу вже створених.
Та у видавничому бізнесі немає справедливості.
Ніхто з нас, насправді, так і не зміг влитися у книжковий бізнес і стати його частиною. Збуваються пророкування Василя Гоголя: «В Росії, перш ніж стати відомим, потрібно спочатку померти».
Реальність впливає на літературу – література на реальність. Василь хотів допомогти мені стати більш відомим і, здається, останнім твором, якого він редагував, і який буде видано вже по смерті редактора, був роман Володимира Сердюка «Мистецтво вмирання». Цей твір Кожелянко читав іще 1996 року. Похвалив, але якось не активно, і забув. А за півроку до смерті, просто аж насідав: «Дай почитати твій «Ars Muriendi», «Дозволь я його відредагую?», «Давай прискоримо його публікацію!»
Я не розумів такого поспіху, бо впевнений, що той, хто творить літературу – спілкується з Вічністю. Чого ж метушитися? Та Василь, вочевидь, передчував кінець свого творчого шляху і дуже цікавився моєю «біблією для ґотів». Коли я дізнався як помер мій літературний товариш, я одразу пригадав новелу зі свого роману. Так і мав померти письменник, душа якого боліла, страждаючи від недосконалості цього світу.
Тепер він перебуває там, звідки відбувається безпосередній вплив на наше життя, біля Престолу Того, Хто надіслав нас сюди. Хочеться щоб хоч там він знайшов мир…
У пагорбок його могили я ввіткнув кулькову ручку. Боротьбу закінчено. Залишається аналізувати його творчість, а цього вистачить на довгі роки.
Він був талановитим романістом, невідкритим поетом і так і не побачив сценічного втілення жодної зі своїх п’єс. Життя виявилося занадто коротким для літератури.

Володимир Сердюк, письменник

http://www.politarena.org.ua/2008/09/12/perervana_psnja_vasilja_kozheljanka.html

[huzul]

Дякую, Спейсере.
Думав, ніхто вже нас не читає.
Отже, ...ще не вмерла...
Благаю Вас, читайте й надалі лише те, що подобається.
І не думайте, що Література - то лише надрукована книжка. Ми, письменники, живемо серед Вас.

[Tim-Lit]

Дякую, Спейсере.
Думав, ніхто вже нас не читає.
Отже, ...ще не вмерла...
Благаю Вас, читайте й надалі лише те, що подобається.
І не думайте, що Література - то лише надрукована книжка. Ми, письменники, живемо серед Вас.
Між іншим, Володю... Спейсер - також письменник! Фантаст!.. ;))))))
Це я тобі кажу - Тимур Литовченко... ;))))))

[huzul]

Дякую, шановний Тимуре.
З повагою тисну твою мужню руку.
Виходить, Василь Кожелянко все ж був життєлюбом.

[Spacer]

На смерть Василя Кожелянка

Ще один від Різдва
недоліт до Покрови.
Ціпко змовкли слова,
пухом стелиться мова.

Не за князя відтак
відійшов за пороги.
Черемоша відьмак
переплутав дорогу.

Хто руки не подав,
най тепер перепросит.
З потойбічних отав -
не визбирують роси.

Чи збереш дифірамб,
чоловіче, світами.
Амфібрахій і ямб –
соляними стовпами!

Хай живі за мертвих
дійдуть вашу дорогу.
Мертві най за живих
все повідають Богу.

Чи в саду Він не знав,
що немає безгрішних,
як туман понад став,
хтось скрадався у ніші.

Там зустріне юрма
побратимів під небом.
Чарка. Місяць. Корчма.
Поминальний молебень.

І схилилась лоза
білим станом в хустину…
Жінка. Очі. Сльоза.
І слова в домовину.

Олег Короташ - http://www.inlit.com.ua/node/3383