Буриме

[Prophet]

А давайте гратися в буриме!

[Девор]

Га?=)

[Strekoza]

Давай! А шо воно таке?:8

[Наталка]

БУРИМЕ, невідм., с. Літературна гра, учасники якої змагаються в написанні жартівливих віршів – експромтів – на задані рими.
Тепер і я буду знати!:8

[Strekoza]

Прикольно! Я хочу пограти!!!! Які рими???

[Prophet]

Хто наважиться загадати й загадає - такі й будуть... Тільки він уже, звісно, участі не бере до наступного завдання.

[acid drinker]

пара
парасолі
зараз
болю

світу
початок
сидіти
грати

ну? будете? =)

[Андрон Кобила]

шось я не в"їхав(((

[Giza]

Щось отаке недолуге (ще й яке там, в чорта, жіртівливе -- акурат навпаки!) само собою склалося під відповідний (давньоруська ТОСКА -- ні перекласти, ні перенести) настрій:

Бринить срібляста мжичка -- майже пара,
Шурхоче листя, мокнуть парасолі.
І я напевне знаю, серце: зараз
Ти чуєш звіддалік відгомін болю --
Летку печаль на іншім боці світу
(Моїх страхів і сумнівів початок),
Знемогу -- ні лежати, ні сидіти
І вкотре з вірністю у дурня грати.

[Lugat]

Всьому є на світі пара,
Нема тільки ... в парасолі.
Ой, як заспіваю зара'!
Щоб душа не чула болю!

Не зав'яжеш мені світу!
Де кінець, там і початок!
Буду під вікном сидіти
І тобі на нервах грати!

[Prophet]

У тлумачному визначення дуже обмежене. Насправді буриме не конче мусить бути жартівливим, хіба що елементом жартівливості вважати власне гру.



Бруківка й небо – досконала пара;
Крокують містом люди-парасолі.
Сто літ тому так само, як і зараз
Дощ тугу наганяв – і омивав від болю.

І мокрі відблиски, здається, на півсвіту
Засяяли – мов звістка про початок
Пори, коли кав’ярнями сидіти
Ходити листям і на флейті грати.

[Giza]

Можна наступне завдання?

кави
засів
забави
слів

спочатку
крила
гадку
люстрА

стріли
час
погоріли
вас

[acid drinker]

твої гарячі пальці - запах кави,
що в голові до вечора засів.
ковтати сльози - то такі забави,
яким не треба музики і слів.

я йду кудись, куди, мабуть, спочатку
не вистачило розмаху крила.
у каві розчиняєшся, на з-гадку
лишивши порозбивані люстра.

не треба. заховай отруйні стріли -
я вже втекла, боротися не час.
кордони, як дерева, погоріли -
цей світ іще пізнає нас. чи вас?

[Prophet]

шось страшно криве і мутне в мене вийшло :/

так звабно перекочуєш між пальців зерна кави
в тобі непевний дух нічний засів
під ковдрою над аркушем сумні твої забави –
для неіснуючих листів вигадування слів

закреслюєш і плачеш і пишеш все спочатку
пером із янголиного крила
і запада у душу і не спада на гадку
що янгол цей прийшов з надбитого люстра

а пам’ятаєш – ми вві сні його колись тут стріли
той лик уже затер недбалий час
але тоді було коли свічки вже погоріли
я танцювала й кавово сміялася для вас

[Prophet]

Шановні, долучайтеся до гри! Це ж цікавезно. І головне - не конче бути поетом! Чи бодій якісь відгуки пишіть... Мусять же бути переможці в грі :)

[Strekoza]

твої гарячі пальці - запах кави,
що в голові до вечора засів.
ковтати сльози - то такі забави,
яким не треба музики і слів.

я йду кудись, куди, мабуть, спочатку
не вистачило розмаху крила.
у каві розчиняєшся, на з-гадку
лишивши порозбивані люстра.

не треба. заховай отруйні стріли -
я вже втекла, боротися не час.
кордони, як дерева, погоріли -
цей світ іще пізнає нас. чи вас?

Дуже цікаве "творіннячко" вийшло:aga: Як на мене перемогла!

[Strekoza]

жирафи
дістали
канапи
блукали

дари
метелики
світили
хурделили

хотілося
мали
лилося
тримали

Ну, щось типу того... Таке можна?

[Prophet]

ні, так не граємося. із ейсід удвох ми й без форуму побавимось. куди поспішати? зачекаймо, коли хоча б по п'ять віршів на одне завдання набереться.
і давайте, щоб по-чесному - нехай задають завдання ті, хто вже написав вірші на попередні. Стрекоза, це натяк) чому не пишеш?

[Strekoza]

Стрекоза, це натяк) чому не пишеш?
За горнятком кави
В споминах засів
Всі твої забави -
Не полишать слів

Починай спочатку
З розмаху крила
Відгадай загадку
Почіпляй люстра

Зупини всі стріли
Віднайди той час
Доки не згоріли
В почуттях до нас


:rolleyes: Щось таке... Не писала, бо ніяк не звикну. Якось обмежено я себе почуваю... в плані - хочу інші закінчення... але спробую навчитись... Сам задум і гра мені подобаються:aga:

[Prophet]

до речі, шановні...
за правилами буриме, здається, не можна змінювати надані для рим слова. ну, із закінченнями все ясно. але я так розумію, що ніяких префіксів доставляти теж не можна, а тим паче замінювати. я права?

хто ще насмілиться взяти участь?

[Espresso]

досвітні тіні, присмак кави
в очах прозорий сум засів
Ви - віднайшли старі забави
мені - бракує Ваших слів

про те, що не прожить життя спочатку
і не зцілить підбитого крила
я в темряві цілую Вас на згадку
у віддзеркаленні розбитого люстра

мене не ранять Ваші стріли
не гнітить швидкоплинний час
мости і стіни погоріли
щоб більше не тримати нас

[silenciokid]

Твій запах ароматом кави
У пам'яті моїй засів.
Тепер ці спогади-забави
є змістом всіх про тебе слів.

Мені здавалося спочатку,
що вистачить лише твого крила.
Якби нам мати хоч би гадку
не заглядати у очей люстра.

Де б так сховатись, щоб Ерота стріли
не зачепили серця, ще не час.
Ми в світанковім світлі погоріли,
щоб більше не засмучувати вас.

[Strekoza]

Я повторюсь :aga:
acid drinker Як на мене перемогла!
жирафи
дістали
канапи
блукали

дари
метелики
світили
хурделили

хотілося
мали
лилося
тримали

Ну, щось типу того... Таке можна?

[GoldAngel]

Тут у кімнаті чути ароматом кави,
Неначе він пройняв собою все й засів
У бездіяльності, але смаку забави...
Для описання вього не достатньо слів.

Почну строфу заради кави я спочатку,
Від насолоди піднесуться знову крила.
Залишу я пірїну в чашці всім на згадку
І розібється не на щастя в смутку люстрА.

Проскочуть мимо суму серця чиїсь стріли.
Давно листи згубили сенс свій та згоріли,
Втече далеко невідємний від всіх час
Напевне вже й не згадується там вас.



У парку веснянім кружляє у любові пара,
Сховавшись від краплин дощу під парасолі.
А я ступаю по бруківці мокрій і благаю зараз,
Щоб все на раз забути і втекти від болю...

Немає вже принади в цього світу,
Й для мене вже кінець, а не початок.
Даремно тут під деревом одній сидіти,
Потрібно музику всім радісну тут грати.

[Dara]

з горнятком смолистоъ кави
госоподь за газету засів
всевишніх буденні забави
дошукувать правди між слів

і знову кінець без початку
для п"єси в чотири крила
я маю собі таку гадку
що бОги бояться люстра

й годинника - має він стріли
що ними пронизано час
рукописи в ньому згоріли
газети лишивши для вас

[Dara]

в мене закоханий настрій

мені наснилися жирафи
бо холоди уже дістали
і далі рідної канапи
ми довго часу не блукали

тому що в голові у Дари
давно живуть самі - метелики
свічки - кимсь тримані - світили
і мрії цілу ніч хурделили

нам так жадалось, так хотілося...
і головне - що ми те мали
лиш часу молоко все лилося
та ми ж його і не тримали

[Dara]

Ейсід, друге моє присвячене Тобі

давай поламаємо ритми, паркани, кордони, як пара
як дощ, що морзянкою відчаю б"є по твоїй парасолі
що в мене вже сили немає - якщо не почуєш ти зараз
то я захлинусь листопадом, я просто сконаю від болю.

та ти... ти назавжди належиш державі, мистецтву і світу
і ніч поміж нами то тільки порожнього ранку початок
заходь, я чекала, ми будемо мовчки на кухні сидіти
а потім ти підеш і я приладнаю петлю на відчуження грати

[acid drinker]

=))
дякую... я перше собі теж зберегла з уа-гота...

може, запропонуєш нові рими? файні якісь ;)

[Dara]

пробачення
гомін
страчені
комин

сіль
вікна
постріл
звикни

синь
тиша
килим
облишив

[acid drinker]

у кого просити пробачення?
довкола - зимовий гомін.
не втрачені, але страчені
думки - наче дим у комин.

лизати зі щік прохолодну сіль -
нас видно буде крізь вікна.
намацай слабинку, один постріл.
болить? не зважай. звикни.

слова перетворюються на синь -
тепер не слова, тиша.
і не зігріє персидський килим,
бо навіть бог - облишив.

/тобі не здається, шо з римами все-таки шось катастрофічно не так? =)/

[Dara]

здається)))))))
я навіть не знаю як ти на них вірш написала, але ж написала, і то класно)))))

[acid drinker]

пишімо буриме, люди, то так кайфово!!! =)

ше один набір рим. шоб усі знали, шо класика не вмирає ;)

спроба
вихід
віхи
робиш

віриш
вікна
зникнуть
вирій

невмолимі
часу
часто

римі
вимір
каста

[Prophet]

не знаю, де та класика не вмирає, але в мене тухлятинкою вже запахло... :)

нічого путнього (написала спочатку "прутнього" - до чого б це?) не складається, з римованою поезією в мене таки проблеми. але оскільки ми тут невимушено граємося, то ось:

Здається, сота спроба
Знайти із кола вихід.
Ховаєш мої віхи,
Ну що ж ти, курво, робиш?

Ти, може, щиро віриш
У двері, хвіртки й вікна,
Але всі входи зникнуть
І виходом – лиш вирій.

Нам судді невмолимі
Вже не лишають часу –
Наївні, надто часто

Ми хибили у римі,
Створивши інший вимір.
Ми – доторканна каста.


Закликаю всіх брати участь у грі!

[GoldAngel]

***
Віддатись пориванням світу - це даремна спроба,
У пристрасті думок ти не віднайдеш власний вихід,
Закриються перед тобою дерев скажених віхи,
А ти і далі думатимеш, що все правильно робиш.

Що в цих очах шалених крихта правди є, ти віриш,
І всі шляхи до серця світу ти знайдеш крізь вікна,
Проте у мить повернення в життя всі мрії зникнуть,
І крила понесуть твій вічний сон в далекий вирій.

Думки у сні були розірвані, далекі й невмолимі...
А для спасіння ні тобі, ні їм не досить часу,
Тому і далі ти продовжуєш страждати часто.

Не висловиш думок своїх, що прагнуть в римі
Всю правду осягнути і здолати вічний вимір,
Перед тобою в іншім світлі знов постане каста.

[Dara]

я бачу - це дурість, та знову повторена спроба
станнно в чужі каземати підкопаний вихід
і фото на стінах мунулого сепії віхи
я знати не хочу із ким ти крім мене що робиш

я знов скажу правду єдине у що ти не віриш
сліпий як запалені містом чумні квіти вікон
я знову чекаю зеніту в надії що тіні всі зникнуь
і душі закохані вирушать у персональний свій вирій

я знаю що буде в кінці як завжди мимоволі
для найголовнішого бракне сміливості й часу
і ми озираємось щоб не дивитися в зеркало часто

шукючи виразу страхам і розпачу в шарпаній римі
я скоро придумаю свій недоторкано-виключний вимір
де буде одна, ізольована, із мене єдиної каста

[Катруська Лукіна]

В буріме ще не грала. Але от нашкрабала. :)

В тебе вкотре польоту невдалого спроба
Ти злий, бо в метро знов закритий вихід
Ти мстив. Ти в помсті стер історії віхи!
І вибачаючись мені крила з воску робиш...

Мені не треба крил- ти віриш?
Кричу!Достатньо погляду з вікна!
І мрії соло твого ген не зникнуть
І довго шкодуватимуть про вирій...

Метелика дУмки вкотре невмолимі
Йдучи прив'язаним до гасел часу
Ти мріяв уві сні. Літав так часто!

Ти звинуватиш мене в невдалій римі?
Ти знов тікаєш в свій крилатий вимір???
Будь же проклята твоя метеликова каста!!!"

[Володимир Василишин]

Нам, певно, дана нова спроба
Знайти із сітей дрібних вихід,
Минувши часу усі віхи...
Моя кохана, Ти це робиш...

Ти знову у майбутнє віриш,
В стіні глухій шукаєш вікна,
Які, коли знайдеш їх, зникнуть,
Навіки, не як птахи в вирій...

І хоч секунди - невмолимі
Відрізки вічного й незліченого часу,
Який ми лічимо невдало й досить часто,

Все змісту не знаходячи у римі,-
Шукаємо якийсь четверто-п'ятий вимір,
Немов жерців-невдах безрідна каста.

[acid drinker]

хм... пане володимире, страшенно вдячна за відродження теми =)
і одразу - шось у вас із ритмікою не те...
може, спробуємо на нові рими? (будуть неточні, але конкретні)

слово
паркани
заклання
повінь

вихор
світило
тихо
тіло

тілесний
більше
тиші
весни

(ммм... не занадто складне завдання? ;))

[Володимир Василишин]

Іноді потрібне одне тільки слово,
Щоби розвалити берлінські паркани,
Щоб розкодувати клинопис-заклання,
Чи знову і знов спричиняти сліз повінь,

Чи знову і знов спричинять гніву вихор,
Що хмарами вкриє й найближче світило,
Безшумно, безсовісно, бридко і тихо
І знову збичує Ісусове Тіло,

І знову цей запах криваво-тілесний,
Якого ставатиме більше і більше,
Розріже вуаль опівнічної тиші
І в зими оберне квітучі всі весни.

[acid drinker]

хочу писати буриме.
запропонуйте хтось гарні рими, чи шо? ))

[GoldAngel]

Щось готичне, наприклад....

кров
розмов
сталь
вуаль

крила
перила
вітраж
татуаж

години
скипіли
дрімоті
для Гота

[acid drinker]

хм...
кхм...
ну гаразд =)
тільки, якшо можна, наступного разу - якісь гарні рими, домовилися?

важко змивати з лінолеуму свіжу кров
важко ховати очі під час розмов
з тим хто помітив у пальцях у тебе сталь
свіжі порізи погано ховає вуаль

ти відриваєш зі злості мухам крила
ти як дитина чіпляєшся за перила
ти намалюєш собі на вікні вітраж
або на тілі макіяж татуаж

камуфляж щось інше щоб вбити години
щоб пружини у голові не так скрипіли
і забувшись у напівнепритомній дрімоті
побачиш рожеві сни досконалі для гота

[GoldAngel]

Дякую, Аcid. Щодо рим - Ок. Просто настрій готичний...

[acid drinker]

рими погані не тому, шо готичні, а тому, шо ніякі, і написати на них шось нормальне вкрай нелегко (якшо взагалі можливо).

[Prophet]

я на попередні ейсідові рими нашкрябала...


спочатку було мовчання, потому вже - слово
і звелися у головах людських міцні паркани
коли віриш у мову - як сам себе до заклання
бо так мало слів, хоч багато їх - прірва, повінь

і в кожному сенсів, тлумачень, відтінків вихор
а мовчиш - і так само щодень у небі світило
адже спокій чомусь - це тоді, як навколо тихо
слово - звук і димок і ніщо, а думка - тіло

тобто сенс може бути порожній, а може - тілесний
себто втілений в дійсність чи в щось набагато більше
наприклад, у бога. та бог потребує тиші
тсс! бачите? мовчки він творить нам нові весни

[Prophet]

я на попередні ейсідові рими нашкрябала...


спочатку було мовчання, потому вже - слово
і звелися у головах людських міцні паркани
коли віриш у мову - як сам себе до заклання
бо так мало слів, хоч багато їх - прірва, повінь

і в кожному сенсів, тлумачень, відтінків вихор
а мовчиш - і так само щодень у небі світило
адже спокій чомусь - це тоді, як навколо тихо
слово - звук і димок і ніщо, а думка - тіло

тобто сенс може бути порожній, а може - тілесний
себто втілений в дійсність чи в щось набагато більше
наприклад, у бога. та бог потребує тиші
тсс! бачите? мовчки він творить нам нові весни

[Володимир Василишин]

Скільки вчинків немудрих нам збуджують кров!
Скільки ми провели на цю тему розмов!
Може, вистачить далі смертоносную сталь
Загортати в тонку й беззахисну вуаль?..

Може, досить ангелам підрізувать крила?..
Може, досить обладнувать в пекло перила?..
Може, досить Господній у храмі вітраж
Заміняти на чорно-дурний татуаж?..

Серед вічности ми бо живемо лиш години,
І лампади свічок наших там вже скипіли...
Дай нам, Боже, не здатись цій поганій дрімоті
Й не співати Осанни не для Бога, для Гота...

[GoldAngel]

Пошановую Вашу творчість, Володимире. Ви істинно правдива людина, навіть з великої літери... Проте без фанатизму:)

[Володимир Василишин]

часу
вийде
красу
відійде

рік
тисячоліття
гріх
страхіття.

чортополох
посіву
удвох
гніву

любить
набридло
мить
страшидло

вмирать
важко
воскрешать
пташко

P.S. Не надто складно?

[Володимир Василишин]

Пошановую Вашу творчість, Володимире. Ви істинно правдива людина, навіть з великої літери... Проте без фанатизму:)

Щиро дякую за комплімент і пораду.

[GoldAngel]

Ось... А за комплімент нема за що:) Є усе ж таки люди, які бачать глибше...

У струменях піску, біжучих по долонях - плинність часу
Несе кудись в майбутнє, що на сході сонця вийде
І вічність нагада, щоб розбутити вмить свідомість й красу,
Бо дуже швидко ми підемо та усе це вже навіки відійде...

У праці та життєвій біганині тінню зрониться рік,
Відійдуть за стіною неба й нас тисячоліття,
А потім у розламаних хмаринах прийде сплата за гріх,
І тоді усім всміхнеться світу суть та страхіття...

Вже нікого не врятують втечі в тінь, чортополох,
Бо жнива нові настануть і нові дні посіву...
Боротьбою світ окрилять Добро й Зло - вони удвох
Розіллють і враз підпалять кровяну чашу гніву.

Зараз час добра і слави, і тому всі, хто любить,
Мають змогу світ змінити на добро, бо набридло
Відчувать, що зло плямує дорогу людям мить...
Проте дехто засліпився й винуватець - страшидло.

Всіх же рано чи пізно смерть рукою запросить вмирать
І вже вибір зробити в цю хвилину буде пізно і важко,
Та колись же прийде Той, хто вміє людей воскрешать
Тож тоді заспіваєш нову пісню Йому, моя добрая пташко!

[Prophet]

Оой, як усе запущено... Ейсід, рятуймо тему!

Володимире, рими абсолютно неоковирні.

[acid drinker]

пане володимире, ви таки маєте рацію - рими занадто складні... принаймні для людей, котрі, як ото я, обтяжені такою шкідливою штукою як естетизм... як тільки позбудуся цієї шкідливої риси - обов'язково шось напишу. але до того часу мені не зрозуміти, якого біса писати аж такою мірою паскудні рими - коли навіть у контекст їх вводити не треба. я, щиро кажучи, думала, шо найбільшою світовою загадкою будуть рими, запропоновані GoldAngel, але ваші викликали ше більше змішаних відчуттів...
то все моя обмеженість... =(

(щиро сподіваюся, шо тег [іронія] проставляти не доведеться...)

[Володимир Василишин]

Не знаю, які там рими "оковирює" (слово ж яке цікаве!) Prophet, та і не знаю, чому Вашому естетизму суперечить поезія, ну, якщо вже не моя, то хоча би GoldAngel. Але у моєму вірші ці рими звучать, здається, незле.

***

Не вірю я, що вже нема часу,
Не вірю, що нічого вже не вийде.
Я вірю у твою душі красу
І що зима вже скоро геть відійде.

Не вірю в те, що в цей, у п’ятий рік
Третього по Христі тисячоліття
В тобі засів поганий клятий гріх,
Що сіє у душі Твоїй страхіття.

Не вірю, що вродив чортополох
Уже із того – ще недавнього посіву,
І все ще вірю – ми будемо все удвох
Без злості, ненависті, заздростей і гніву.

Я бо люблю. І хочу все любить,
Ненавидіти вже мені набридло,
Я все ще мрію зупинить щасливу мить,
Яку не вкрало в нас це зле страшидло.

Ти ж – дай цій мрії жити, не вмирать,
Хоча це спершу може бути й досить важко.
Я хочу із тобою знов і знову воскрешать
Добро, що тліє у вогні. Вставай! О, феніксе! О, пташко!

Володимир Василишин.

[acid drinker]

перепрошую, але за римування однокореневих слів руки вже треба відрубувати =)

і ще раз перепрошую, але... ахтунг.

[Prophet]

тримайте-но римки:


клаптики
прісні
знати би
стислу

бореться
тліну
смоковниці
зустріну

сходжений
крику
народження
звиклі

статуї
мертвий
постулатами
жертви

[Володимир Василишин]

Як холодно брати до рук льоду клаптики,
Прозорі, очищені, навіть прісні...
Шукаємо, щоб дослідити... Знати би
Усю їх історію... Ну, хоча б стислу...

Душа ж наша у грішному тілі бореться,
Відчайдушно бажаючи позбутися тліну:
"Де ж ростуть у сучасному світі смоковниці,
Під якими я Господа Бога зустріну?.."

І долає той шлях, що до нудного сходжений
Вже ногами й очима, й став причиною крику -
Чи старого в агонії, чи нового народження...
Ми ж до всього цього, мов до болю, вже звиклі,

Стоїмо... А лід тане... А ми - наче статуї,
Сірі, одноманітні... А наш погляд - мов мертвий -
Між абсурдом і сенсом, поміж їх постулатами...
Ми - таки не дослідники. Ми - життя цього жертви...

[acid drinker]

тіло рветься на клаптики
води відходять прісні
ізсередини знати би
всю мене - тільки стислу

щось всередині бореться
мабуть боїться тліну
ангел в тіні смоковниці
там його і зустріну

кожен сантиметр сходжений
боляче аж до крику
це таїна народження
перевтілення звиклі

світ завмира у статуї
ніби й насправді мертвий
то не бій з постулатами
то принесення жертви

(йолки, таки достобіса складні рими. зате цікаво. ну, ти все одно бачиш, куди мене понесло - якийсь релігійний дискурс та інші фігня. зате слово "постулатами" вибивається страшно )) шось позмінюю і напишу на це якогось сакрального вірша, домовилися? а ще: я правильно проінтерпретувала слово "тліну"? тобто я правильно зрозуміла, шо воно взагалі значить? і ти певна, шо слово "смоковниця" буває?)

[Prophet]

ем... Профет прогнала. воно "смокІвниця"... і що тепер робити?

тлін - 1) Те саме, що тління 1). 2) Те, що тліє, розкладається або зотліло; прах. 3) рідко . Те, що догоряє. 4) Про щось нетривке, скороминуще, що не має сили або справжньої цінності.

але воно якесь кривеньке вийшло.

щодо складності - старалася, щоб не надто банальні. з простих рим рідко виходять гарні вірші, правда ж? а хотілося тут гарних віршів.

[acid drinker]

будемо думати. може, пропре на шось варте уваги. смоківницю можна замінити на шось підступне типу околиці =))
підставляй слово, а ейсід шось наваяє... мабуть :)

[Prophet]

та мложна було б і лишити... як варіант, а чьо?)

але нехай буде околиця. отже:

клаптики
прісні
знати би
стислу

бореться
тліну
околиці
зустріну

сходжений
крику
народження
звиклі

статуї
мертвий
постулатами
жертви

[Володимир Василишин]

я
Мекки
нелегка
недалекі

шум
світу
глум
цвіту

цвітуть
природи
ідуть
народи

зла
убивства
мана
мисливства

коліс
завивання
поліз
запитання

ці
незвичні
ми
риторичні

душі
актуальних
бекташі
кримінальних

я
недалекі
ця
теки

[Prophet]

не можна. або граємось, або ні. по одному віршику на кожні рими не піде.

[Володимир Василишин]

Тоді хай буде. Нехай пишуть Спершу - усі на Ваше, потім - усі на моє.

[Black3012]

Сонце розбилось на клаптики
Океани без солі прісні
Чи буде ще літо - знати би
Та відповідь отримати стислу

Де світло із тінню бореться -
Там запах заліза і тліну.
Здірявлені біллю околиці
Я пальмовим віттям зустріну.

Чобітьми шлях до раю сходжений,
Вітри оніміли від крику.
Ми мертві уже від народження,
До смерті з народження звиклі.

Ракети як боги, як статуї,
Пісок весь від крові мертвий.
Отруєні зла постулатами,
Мов агнці чекаємо жертви.

[cat]

Знову рвеш мої мрії на клаптики,
Доводиш свої аксіоми прісні...
Заздалегідь мені знати би,
Про стан серця твого інформацію стислу.

Мій літак з твоїм притяжінням бореться-
Нехай він впаде та згорить до тліну.
Я не хочу чекати у життя на околиці,
Коли хоча б жаль від тебе зустріну.

Як ще довго просити на манни сходження?
Почуття всі хриплять від постійного крику.
Докоряти Ефір за свое народження?
Ці прокльони для вуха твого - звиклі!

Ти собі з себе ліпиш божественні статуї,
Забуваєш, що мармур без серця мертвий.
Занапастив життя скнарісттю й постулатами.
Не чекай і від мене такої ж жертви!

[acid drinker]

Ми мертві уже від народження,
До смерті з народження звиклі. - є в тому шось. тобто воно вже десь було, але гарно.
однак здірявлені болем усе-таки.

треба би й собі спробувати...

коли ти - шалений - нарешті порвеш на клаптики
світлини, листи, розмови до біса прісні,
скажи мені - мрію ж бо, варто знати би
історію ту, з історій найбільш стислу.

бо хочу почути, як світле з прозорим бореться,
хоч їм обидвом ніколи не знати тліну,
бо хочу торкнути - прощаючись на околиці -
ті руки, що більше їх не зустріну.

це буде падіння - чи, може, з олімпів сходження,
та простір прощання мого не почує крику.
ти скажеш, і тим спровокуєш зірки народження,
ти скажеш, і перетвориш сакрум на звиклі,

майже буденні, однак необхідні статуї -
символи світу, що сонний, але не мертвий.
слова твої новими прозвучать постулатами...
ти знаєш, шалений, - тобі будуть нести жертви.

[Black3012]

Володимиру Василишину: що (хто) таке (такі) бекташі?

[Prophet]

гм... вони дійсно такі складні?

[acid drinker]

ну спробуй, якшо не віриш :)

[Prophet]

так цейво... я їх коли вигадувала, таке шось геніальне в голові крутилося... канєшна, зараз воно не випливе) але спробую обов'язково.

[Black3012]

Нестача вільного часу -
Вона до мене знов не вийде.
Я вже забув її красу,
Як сон закоханість відійде.

І так мина за роком рік,
Спливає знов тисячоліття.
Яке і згадувати гріх,
І гріх забуть його страхіття.

Буя в полях чортополох,
І від посіву до посіву
Ми знов долаємо удвох
Страшні та дикі сходи гніву.

За що себе-тебе любить?
Нам прикидатися набридло.
І ось підводиться за мить
Німе самотності страшидло.

Надії першою вмирать
Незвично, страшно вперше, важко.
Її не варто воскрешать,
Лети ж у небо, вільна пташко!

[Dara]

новий вірш зі старими рими))))
графоманія - як поворотний тиф

я знову скажу - це,нарешті, остання спроба
малюю крейдою слово на стелі "вихід"
на серці синці - мого розвитку нові віхи
мені ще цікаво що ти зі мною робиш

я знаю у що і для чого ти досі віриш
чому зафарбовуєш чорним і сірим вікна
поїхати з міста не значить із нього знкнуть
для душ у самотності є зовсім інший вирій

сни що такі невловимі
втрачені діти часу
завжди - тоще не часто

шукати розради в римі
тікати у інший вимір
самотність - як вічна каста

[Dara]

я написала готичний віршик. Ейсід мене зрозуміє

вікна розбиті об руки у кров
ніч. кухня. кава. і час для розмов
світне край неба із чорного в сталь
ти одягаєш на фото вуаль

в шафі захована тінь від крила
місто мережать балконні перила
вибите скло - на асфальті вітраж
туга - то маска чи пак татуаж

так день за днем проминали години
сльози у горлі у піну скипіли
мозок хронічно в нудотній дрімоті
образи ці - повні смЫслу для гота

[Володимир Василишин]

Володимиру Василишину: що (хто) таке (такі) бекташі?

Бекташі — суфійський орден, заснований Хаджи Бекташи в XIII сторіччі. Близький до шиїзму (за почитання Алі) та має в собі елементи християнства (хрещення). Поширеним був у Туреччині, Албанії та Боснії. Бекташі сприймали світ як творіння та вияв тріяди: Аллаха, Мухаммеда та Алі; ритуальна їжа бекташів - із вина, хліба та сиру. У фольклорі бекташі - це завжди вільнодумці, які живуть поза межами норм традиційного ісламського права. (Цитата за: http://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%B0%D1%88%D0%B8).

[Загублена дитина]

туман-вода-не-дощ-а-пара
іди туди без парасолі
туман-не-кип"яток і зараз
не буде опіків і болю
як колись по той бік світу
пожежа-твій-кінець-початок
тобі у безкінечній млі сидіти
страшніше ніж для вбивці грати...

самі знаки розставляйте і вирішуйте, де там дієслово, а де іменник у кінці =)

[Загублена дитина]

Не ковтайте - будь ласка! - зернятка кави!
Припиніть - я Вас прошу! - щонічний засів!
А якщо проростуть - заради забави?
А якщо злетять з губів замість слів?

Коричневими плямами спочатку
відіб"ються на тлі мого крила...
А що, як їм спаде на гадку
моє обличчя вкрасти у люстра?..

Якщо Ви досі ще їх тут не стріли -
можливо, вони вичікують час.
Бо вони пам"ятають, через кого горіли
і як я варила каву для Вас...

карява, канєшна... а "погоріло" взагалі не всунулось... але - отаке.

[acid drinker]

дитино, а зроби рими, будь ласка...

[Загублена дитина]

нуу.. будь-ласка=) набір рим для сонету=) витлумачуйте слова, як хочете - варіантів купа. я старалася =)

"бір"
номер
встромиш
папір

пухом
дозволив
бджоли
цукор

фредді
сеанси
здавайся
ведмеді

звати
панда

[acid drinker]

ти пахнеш озоном - або як сосновий бір,
ти пахнеш тоді, коли пальці шукають номер,
і потім, коли перше слово в розмову встромиш,
пробивши ним мені мозок, немов папір,

і потім, коли земля цим розмовам пухом,
ти пахнеш, немов бути богом собі дозволив,
від тебе втрачають свідомість смугасті бджоли,
у венах бурштином іскриться плавлений цукор,

і потім - тоді, коли ти, як нащадок фредді,
пропахнувши кров'ю, на спіритичні сеанси
вдираєшся, коли небо кричить "здавайся!",
твій запах хапають носами мудрі ведмеді,

крізь дивне знання про те, як тебе звати,
ти пахнеш бамбуком - на тебе молиться панда...

(мдя, з останніми двома шото не те. не римувається).

[Загублена дитина]

але в тебе все одно вийшло добре... =) з такими-то химерними римами... хай ше хтось шось вимучає =)

[Mictuk]

Ось щось таке у мене вийшло, але щось там під кінець не дуже з римами, узагалі-то сонет складається з двох чотиривіршів і двох тривіршів, тож я щось на завершення не дуже розібрався і щось зліпив незрозуміле.

Поїду в Ефіопію, візьму із сотню бір,
Зайду в готель, знайду дешевий номер,
І ти мені поспішно в руку встромиш,
Розписаний старими знаками папір.

У замку все покрите стінним пухом,
Як добре що собі я це дозволив,
Що вкрав усе, що вберігали бджоли.
Тепер не їстиму вже більше цукор.

Велике дякую для тебе - Фредді,
Відвідаю колись твої дурні сеанси,
А зараз все пройшло, здавайся.
Бо заберуть, усі здобутки в нас ведмеді,

Не зможеш ти на поміч друзів звати,
Пельмені твої з'їсть товстезна панда.

[Загублена дитина]

взагалі-то, є англійський сонет і італійський, які мають різні схеми римування... то так, поміж іншим.

[Mictuk]

Хм, схеми римування різними бувають і в сонеті, знаю, але хіба збивається і чергованість рядків, типу три чотиривірші і один двовірш?

[Загублена дитина]

прогугліть!! якшо не вірите. чи перегляньте якусь енциклопедію. таку схему римування діти у восьмому класі вивчають.

Ейсід, Профет, я маю рацію?..

[Mictuk]

Я погано вчився у школі. Знайшов.

[Mictuk]

Пропоную паньству такі рими, а то бачу з сонетами щось не надто справа посувається. Вибачайте, якщо вони будуть кострубатими, просто я ще вчуся:)

світанок,
керманич,
танок,
панич.

наздогнати,
розриваюсь,
взнати,
каюсь.

ліс,
спокій,
приніс,
іній.

[acid drinker]

а де рими? =)

[Mictuk]

Та десь були... що невже всі розгубив? от запара.

[Загублена дитина]

нууу. світАнок і танОк - це ж точно не рима. кермАнис і панИч - теж. наздогнати і взнати - дієслівна і теж карява. розриваюсь і каюсь не карява - але дієслівна. спокій і ній не піддається характеристиці.
так легше буде шукати? =)

[Mictuk]

Та бо в другій строфі всі рими дієслівні. Правда і в третю вкралося одне дієслово, але такого не мало бути за задумом.
Хммм, а з наголосами справді не те щось, ну що ж треба буде ще раз спробувати.

[Mictuk]

Посидів я, роздумуючи кілька днів, і от таке надумав. Ці рими мають бути кращими за попередні.

юдоль
латаття
доль
прокляття.

красивий,
сонячний,
щемливий,
мрячний.

останній,
барвистий,
сторонній,
шовковистий.

Хотілося би побачити щось таке готично декадентне без зайвих шмарків, а з усією силою позитивної приреченості.

[Prophet]

ем... а Ви взагалі розумієте, що таке рима? що мають збігатися не літерки в закінченнях слів, а звуки, із наголосом включно? власне, співзвучними мають бути закінчення слів, починаючи від наголосу...
а також те, що шанс скласти гарний вірш, в якому римуються слова однієї частини мови, та ще й в однакових граматичних формах, тяжіє до нуля.

Ви говорите "сонЯчний"? Ви бачите риму "останній-сторонній"?

[Mictuk]

Написати можна на будь-які рими вірш. Правда з "сонячним" таки справді промах. От як доказ, вивішую свій варіант, щоб ви вже не казали так категорично до нуля.
Самі ж пропонували бавитися в буріме, ну але якщо вас цікавлять рими лише ваші та ваших знайомих, а інших ви всіх опускаєте, то бавтеся собі самі.

Печалі й радості юдоль,
сховало від чужих очей латаття,
і тисячі принишклих доль,
кричать мені своє прокляття.

Весь світ такий тепер красивий,
і простір радісний, бо сонячний,
та спогад враз злетів щемливий,
і простір став безслідно мрячний.

Цей шлях для мене вже останній,
він чорно білий, не барвистий,
тепер для світу - лиш сторонній,
мій саван буде шовковистий.

[Joghurt]

Весь світ такий тепер красивий,
і простір радісний, бо сонячний,

Оце мене трохи напрягло.БО сюди не катить. Воно якось грубо впливає на слово СОНЯЧНИЙ. А Сонячне-то шось м-яке, ніжне, але спекотне. ТА було б краще.

[acid drinker]

нас цікавлять біль-менш адекватні рими. цікаві рими, розумієте? сенсу писати на погані рими не бачу - гра має приносити задоволення, а тут його не видно. і ви оте, шо написали, вважаєте нормальним віршем? я шото в цьому житті таки пропустила.

[Загублена дитина]

ииии)
Ейсід, давай рими...
якшо до завтра не даш, дам я, ок? =)

[acid drinker]

ну гараз. зараз.
хє-хє. буде дактиль.

ночі
місяця
хоче
біситься

вітер
січневі
витер
коричневі

спершу
витримай
стерши
титрами

віри
начебто
сіре
бачити

[Загублена дитина]

/переписало на папірець, пішло пробувати творити/

[Загублена дитина]

всіляким ктулхам і кракенам присвячується.

на темний бік щоночі
той, хто живе на місяці,
переповзати не хоче -
йому ліньки, воно біситься.

нерухомий холод - не вітер,
не в приклад земному січневі.
"ну чому, - бляклу шмарклю витер, -
їм - срібне, мені - коричневе?"

"ти прославишся! - думав він спершу. -
лише журналістів витримай!"
...виявляється, в порох не стерши
нікого - ти поза титрами.

ні гонорарів, ні віри,
хоч великий, зелений начебто...
а люди бояться дрібних і сірих,
яких можуть відчути й побачити.

деякі закінчення таки постраждали.

[acid drinker]

претензії можуть бути хіба до четвертого рядка - там ритм не туди поповз... а взагалі прекрасно. ктулху мали б розплакатися від розчулення... =)

[Загублена дитина]

умсь, я шось трошки виправила (тепер постраждало "бачити"...=). не наю. )
а можна я його собі заберу? а то вперше в житті на задані рими вийшло те, шо хотілося написати))

[acid drinker]

забирай, дуже кльово, шо вдалося, у мене теж колись таке було ))
нашо ти правила бачення? там все добре було, я взагалі-то про четвертий рядок першої строфи (тобто вірша взагалі) казала :)

[Загублена дитина]

аааась! всьо. дійшло. "він", а не "воно" =)
але, все-таки, відчути - "що зробити", бачити - "що робити". неузгоджено якось =/

[Prophet]

тобі вдалося написати буриме із сенсом! молодець)

[Загублена дитина]

і все таки, я повернулася до варіанту "воно" - це раз.
дякую Профет =)
і того - мій шостий вірш з римами.
а знаєте, я так потрошку навчуся =)

[Prophet]

ну таке... таке... звиняйте. нічого менш банального не вийшло.


There's a devil waiting outside your door (How much longer?)

спи, мій демоне, сине ночі,
спи у сяйві червоному місяця;
твоє темне офіри хоче,
твоя кров у мені біситься.

і мовчи: шепіт твій – вітер,
що пасує лише січневі;
ти зі світла мене витер,
зодягнув у мундири коричневі.

не іди, подрімай спершу,
обпікаю – але витримай!
з голови мені квіти стерши,
там себе прописав титрами.

спи, мій демоне, плоде віри,
ти мені рідним став начебто;
все зробилося тьмяне – сіре,
я не вмію тебе бачити.

[acid drinker]

мій організм вже навчився реагувати на вірші - якшо вони гарні, у нього (у мене себто) мурашки під колінами... от, знов побігли =)

[Prophet]

:)))))))))))))))))))))))))))))))))

[Загублена дитина]

гааааааарно. і.
окремі шматочки хотіла переписати, зрозуміла, шо марна справа, переписала весь)

[Prophet]

дякую.
щось останнім часом мої оцінки своєї писанини не збігаються з оцінками інших людей (ну тих, чию думку поважаю, звісно).

[Загублена дитина]

просто особисто мене зачепили мотиви. я про таке кілька днів думала. ну, не про таке, але про схоже.
а мої оцінки ніколи не збігалися =)

[Консуело]

Саменька я тут собі лажу по темах, все дуже навіть цікаво. Але щось народ не сильно активний. Щось таке натворилося на рифми з попередньої сторінки, хотілося б і нове завдання, це ж круто. Я могла б і сама щось придумати, але не буду нахабніти, я ж тільки вчора зареєструвалася на форумі. Отож:

Допиваючи залишки ночі,
догризаючи кусень місяця,
плоті свіжої Темрява хоче
і від голоду тихо біситься.

Нарозтіж двері, гуляє вітер.
Душа замерзла - позаздриш січневі...
Сльози вмерли, ніхто не витер,
брудні якість, аж коричневі.

Кров невинна проллється спершу.
Ти провину свою - витримай.
З дошки памяті совість стерши,
пробігає життя титрами.

Все в нас є, лиш бракує віри,
хоч і молимось Богу начебто.
А небо, від болю сіре,
воліє нас просто не бачити.

[Загублена дитина]

а мені сподобалося...
краще, ніж в темі про вірші визначеної форми =)

[Prophet]

таке якесь... надто уривчасте, надто ні про що... хоча не найгірше, що тут бувало.

пропоную нові рими:

кості
кроки
широкий
млості
протоки

знати
ноти
проти
ґрати
цноти

плідно
купили
могили
рідний
зомлілий

[Консуело]

За всі свої некоректності уклінно прошу вибачення, особливо у Вас, Профет. Ні в якому разі не мала наміру образити когось. Не судіть суворо бідного дилетанта.

[Soul]

від невдалих спроб у заданих формах соул замаячила в буриме. рими старі. вибачайте. воно трохи дивне( сама дивуюся...)

Ти мій?
чекаю лиш на слово,
неначе жертва- на заклання.
Сьогодні знову буде повінь
чуттів ламати всі паркани.

І врешті ти, шалений вихор,
сліпуче вогнище- світило,
звільниш мене від мого тіла
назавжди.
Стане зовсім тихо...

І я пройдуся у цій тиші
невпізнаванно- безтілесна.
А навздогін шепочуть весни:
"Він- твій.
Ти не людина більше..."

(каюсь щодо префіксу "без" до слова "тілесний"...)

[Prophet]

гарно. як на буриме - навіть гарно-гарно.

[Soul]

фантастичне, я би сказала)) дякую=) воно прикольно- писати буриме! я знайшла заняття під час ходіння.

[Helga]

Душа творча і талановита... Усі рими - для вірша, а не навпаки. (Це про власне, яке наболіло). невпізнавально (може, краще невпізнаванно?).
Хоча, після власних невдалих спроб видати щось адекватне на востаннє задані рими буриме, - справді: фан-тас-тич-но!

[Soul]

я фантастичне мала на увазі щодо змісту))
а невпізнаванно справді краще! ДЯКУЮ!!!

[Загублена дитина]

скучила за всіма. дзвоніть. осьо тримайте:

він знає, що гомілкові кості
мої пам"ятають всі пройдені кроки;
знає, що лобна - жовта й широка -
свідчить про мігрені і млості;
шкода, розкладаються слізні протоки -

могли би причини образ знати;
між фалангами пальців зіграні ноти
злущує нігтем, як сіль. я проти
ексгумацій, бо ребер ґрати -
порожні - втрачають - по пам"яті - цноту.

майтер працює сумлінно і плідно -
мій скелет за наочність купили
юні анатоми. де могила
моя - їм байдуже, чужим. а рідний
у розриту впаде зомлілий.

готишно так... і ніяк трошки але-але =)
писати ше деся часу не маю, просто не забувайте мене. па-па на невизначений термін =(
=)

[Soul]

буриме прекрасно пишуться в автобусі. перший- після "Польоту над гніздом зозулі"

Гра

Не сплю. Хворобливі ночі
під оком вартуючим місяця.
На тонкому лезі "хочу"
приховані пристрасті бісяться.

А з ними здурілий вітер
насвистує наклепи січневі,
щоб той, розлютившись, витер
із пам*яті колір коричневий

заради забави. Стерши,
погляне, чи кожен це витримав,
чи хтось не придумав спершу
життя оснащати субтитрами,

завбачливий, чи у вірі
живе хтось між "дійсно" і "начебто",
і, може, у барвах сірих
навчиться коричневе бачити?..

[Soul]

і наступне, трошки нескладне, ще й рими справді на готишненьке провокують... але...

Вже не чуєш і власних кроків.
Стали наче м*якими кості.
Почуття невідступне млості
затикає усі протоки.
(От що значить душа широка)

А здавалося, досить знати-
і життя не повстане проти,
за оглушні незримі ґрати
не засадить твоєї цноти.
(А у голосі сумніву ноти)

Голова не працює плідно.
Не ідеї- лиш їх могили.
Хоча б душу знайти десь рідну,
чи продати свою. купили б?
Ти самотньо лежиш, зомлілий...

[Prophet]

Дитино, із ритмом проблеми. Спробуй рахувати кількість складів у рядках.

Соул, щось слабенько зовсім.

[Soul]

капєц, а мені подобається. процес написання особливо. воно таке непередчуване, таке цікаве. і виходить ніби не твоє. саме по собі

[Black3012]

ех, спермотоксикоз, то спермотоксикоз!
Де моє лєго?

По сукну котились кості,
Пишний шовк, неквапні кроки,
Канделябри, зал широкий,
Запах опіумної млості
Застила столів протоки.

Що там, завтра - нам не знати.
І сплелись лозою ноти.
Ти одна, і ти не проти,
Маниш у пітьму за грати
Оголити пристрасть цноти.

Проведемо ніч ми плідно.
Ніч у смерті ми купили.
Тліном дихають могили.
Ти шепочеш: "Спи, мій рідний…"
Я впаду у ніч, зомлілий…


Оте "плідно" як "грайливий" до "екскаватор" :)

[Загублена дитина]

"запах опіумної млості" у блека дуже випадає ритмічно.

хм, профет... шось я не вдупляюся. нюх патєряла =(
(в даному конкретному випадку)
.

[Prophet]

випадають червоні карти й непарні кості;
в бруківці, у шибках, у небі відлунюють кроки.
для одного цей вечір порожній занадто широкий,
і запрозорий, і повний тужливої млості –
засмічено, змучено, висушено протоки.

до кого іти тут, до кого молитись – не знати,
хоч місяцю вий колискову в три стомлені ноти,
хоч кидайся паркам в обійми – дерева не проти,
у лона будинків залазь і виламуй всі ґрати –
позбав упокореність міста невчасної цноти.

це каміння прожило свій вік непомічено плідно –
армію душ спліснявілі стіни задарма купили,
перетравлені часом провулки – чиїсь могили;
чорні карти віщують: занепад комусь теж рідний;
туга поруч крокує, і вечір згасає, зомлілий.

[acid drinker]

ця осінь довга така, що аж ломить кості.
ти знаєш, я досі рахую на сходах кроки -
приходь, коли змерзнеш, мій плед достатньо широкий,
так гарно горнутися в нього, в обійми млості
і чути, як затихають судин протоки,

і знати себе, а більш нічого не знати.
ці ночі довгі такі, що аж мовкнуть ноти.
приходь, коли втомишся, дім мій не буде проти.
я вийшла б на сходи, але заважають ґрати -
не знаю, чи таємниць їм шкода, чи цноти.

тут спиться погано, натомість твориться плідно.
якби були вдвох, то, певно, вина б купили.
ці ночі - скарби дитячі, а не могили.
приходь, коли схочеш. цей дім, аж до сказу рідний,
без тебе німий і холодний, немов зомлілий.

(два перші рядки треба буде собі кудись забрати - дуже вже вони на мене схожі).

[Prophet]

всьо, я більше не граюся. бо мені без дотримання правил нецікаво (((

[acid drinker]

в смислє? я шось не те написала? рими переписувала собі на папєрик, невже десь напартачила?
/всьо, таки побачила, де провтикала... ммм... перепрошую, зараз із цим спробую поборотися/.
вродь усьо.
чи малося на увазі шось інше?

[Prophet]

до речі, ліпше стало :) а ще "цнотИ".
ага, малося на увазі це, а також дописування, перекручування і переставляння місцями заданих слів у інших учасників.

[acid drinker]

це у нас із коханим учора було тимчасове помутніння, видно =)
але він тільки читав неправильні буквочки, а я ше й попереписувала =(

[Soul]

у Блека мені на останні рими найбільше сподобалося. люблю лаконічність)))

щодо переставляння слів- ок. не буду.

ловіть ще рими:

плачуть
болем
наче
вволю

треба
ніжність
трепіт
різні

знаю
вкотре
краєм
підкориш

[acid drinker]

а друга строфа - принципово неримована? ;)

[Black3012]

Не хваліть, бо нема за що.
Для мене це не більш, ніж гра (щось на кшталт кросворду).
Це не поезія.

[Soul]

рими я підправила( капєц, люблю неточні рими, хоча це навіть не римами називають... мене не перевчиш. перевірено практикою =))

Блеку, для багатьох це гра. а випадково щось виходить;)

[acid drinker]

я теж люблю неточні рими, але коли вони є =)
а щодо підправила - де? ніжність і стишиш? (вкотре й розтин у рядках, до речі, теж ну ніяк не приблизні вийшли...)

милий, чоловіки не плачуть,
навіть коли захлинуться болем,
навіть коли божевілля наче -
тільки кричати, та й то не вволю.

милий, не варто, о ні, не треба,
міцно занадто заснула ніжність.
ти не зарониш у серце трепіт -
тільки сумління докори стишиш,

буду поводитись, мов не знаю,
як тобі сильно болить і вкотре.
кожен, хто ходить провалля краєм,
заздалегідь має в серці розтин.

[Soul]

а я на старе зліпила. це так, хвилинне( тобто- миттєве;))

Кажуть, що ми - не пара.
Мокну без парасолі.
Я безпорадна зараз
перед напливом болю.

Скільки блукала світом!
І на його початок
знову прийшла- сидіти,
з долею в фанти грати.


___
хм... ще раз виправлю рими...

[Prophet]

мамачькі... рими від підправлянь не ліпшають... ну я розумію, можна щось схибити, коли вірш пишеш і намагаєшся щось там припасувати, але невже аж так складно просто ат фанаря вигадати кілька рим? :(

[Soul]

все. з виправляннями покінчено. я ж про попередні рими мовчу... були не кращі.
ейсід он і на погані написала. маманєк- папанєк можна не згадувати:)

[acid drinker]

соул, ну й шо, шо написала? я навіть верлібри іноді пишу, мовчу вже про білі вірші... просто мені цікаво стало, чи ти справді вважаєш це римованим текстом.

[Soul]

ясно. понаїзжали- пошуміли. проїхали- втихомирилися)))))

[Prophet]

я ж про попередні рими мовчу... були не кращі.
тобто мною задані? вони щонайменше були римами. чи вони "погані", бо комусь заскладно в принципі вірші писати? чи взагалі про якісь інші йдеться?
ейсід он і на погані написала.
ага, тільки хороших віршів із галімими римами не буває. а так тільки, витягти можливий максимум.
тут ніхто не наїжджає, і ще раз прошу не сприймати кожне небезпідставне зауваження як глибоку особисту образу.
маманєк- папанєк можна не згадувати
а оце вже не Ваша, шановна Соул, справа, що мені згадувати.

[Загублена дитина]

то як виглядають теперішні рими?...

[Soul]

на 9-й сторінці. не подобаються- вилучте. якось мені зараз... надто добре...

[Загублена дитина]

я нічого не можу і не хочу вилучати, просто заплуталася в темі. тепер прозріла.

[Soul]

а оце вже не Ваша, шановна Соул, справа, що мені згадуватипросто тон... у мене, мабуть, на тон чутливість підвищена. хоча я і сама часом кажу- луплю, але зараз стримуюсь. все. прирікання мені не подобаються. люди, а можна, як у Леопольда, жити дружно?;) а то постійно на грані...)))

[Загублена дитина]

якшо тут всі звертатимуть увагу на тон, можна валити одразу з форуму=)

стався до цього як до гри. гра у зло. шоб його не було у житті.
вправляння у римопльотстві і гострослів"ї, збагачення лексикону і образної системи. урок смиренності - шо тобі більше подобається =)

і досить офтопу.

[Soul]

мда, рими таки нікудишні. в сенсі їх зручності...:( із мене римодавач ніякий)))
але я спробувала:

Кожного вечора небо плаче
від гострого болю.
Сонце його розтинає, наче
втішається вволю

силою жару, і каже: треба
забути про ніжність.
Постать твоя викликає трепіт
ще й досі. Ми різні.

Наша полярність назавжди. Знаю.
Обпечена вкотре.
Сонце, послухай, мого небокраю
ти вже не підкориш!

[Володимир Василишин]

Кінець палітрі…

І темні, й кольорові, і навіть сіро-білі ночі -
Ген потонули у безодні місяця…
А я вже знаю, що впізнати там їх хочу:
Думки мої від цього всі аж бісяться.

Їх вже не може розлучити вітер,
Який споконвіків – слугою січневі…
Він лиш боки собі об них всі витер…
І став від пороху якийсь уже коричневий.

І бруд зі шляху весь ретельно стерши,
Наруг від того пилу він не витримав…
Все сподіваючись великим стати спершу,
Зостався він дрібними лиш субтитрами.

І лиш на чистій і безмежній вірі
Він ще зберіг всю свою силу начебто…
Хоча посеред ночей біло-сірих
Його творінь вже не будемо бачити…

[Prophet]

Ну про якість "віршів" уже промовчу, але люди, невже аж так тяжко правил дотримуватися? Задані слова не можна переставляти місцями і будь-яким чином змінювати - це стосується і закінчень, і префіксів, і додавання ще одного кореня.

[Soul]

так, попередній віршик не туди був...
Соул захопилася... на ті ж самі рими, але вже без зайвих коренів)) трошки банально, мей бі, але якийсь попсовий стан... і закінчення щось не клеїться...


Я сьогодні плачу, плачу,
незахищена від болю,
у його обійми наче
кинута, ридаю вволю.

Не поможеш. І не треба.
Поховавши нашу ніжність,
замасковуємо трепіт
в неприродні жести різні.

І хоча усе це знаю,
не змирюся, а ти вкотре,
ідучи спокуси краєм,
серце збурене підкориш.

[Загублена дитина]

про "ока краєм" - негарно =(

[Soul]

ех, бяда)) все одно якось не зовсім... дякую, Дитино, що підказала.

[Загублена дитина]

нема за шо.
)

[Володимир Василишин]

Трени.
Чом душі нині гірко плачуть,
Зітхають кілотонним болем?..
...Якийсь тягар на них вже наче,
Хоч не пожили іще вволю...

Та, певно, так того і треба:
Щоби збудити в друзів ніжність,
У ворогів - смиренний трепіт -
Щоб помирились вони різні...

Чи вдасться з того щось - не знаю,
Хоч і замислився вже вкотре...
Над імовірним цього краєм...
Хоч сповна долю не підкориш...

[Soul]

на старі рими. граю арію Джоконди про самогубство. як результат- буриме...


Суїцид

Це, певно, остання спроба,
бо має десь бути вихід.
Хтось каже: "Це тільки віхи
життєві. Навіщо робиш

ти щось? Пережди!" Не віриш.
Приваблюють здуру вікна,
неначе за ними зникнуть
страхи у безвісний вирій

душ людських. Невмолимі
кроки циклопа- часу
чуєш занадто часто,

І, завше вірний римі,
в інший ступаєш вимір,
де смертників чорна каста.

[Soul]

і рими я тут нашкрябала:

віддалений
заборона
віддай мені
дзвони

планетами
співати
розплетена
розплата

розмовами
просили
вгамовую
сили

[Prophet]

о, вже ліпше :)

[Загублена дитина]

так. цієї ночі я шось на них придумаю =)

[Soul]

пишіть- пишіть, а то тема вмирає...))) ми з Володимиром Василішиним вдвох скоро лишимось...

[Загублена дитина]

еммм.... профет, не сварися дуже...

"у провінції раю віддаленій
порушено заборону"
- боже, землю віддай мені!
а я тобі - мідні дзвони.

- проклята поміж планетами!
янголи, досить співати.
розчешіть мені косу розплетену.
люцифере, приймаю розплату.

плакала поміж розмовами -
щодня найкращі просили
пекла й шли. досі вгамовую
сльози бога. аби стало сили!

[Soul]

Ти роками жорстоко віддалений.
Кожна літера імені- заборона.
Боже, право на щастя віддай мені!
Я втомилася бити щоразу в дзвони,

Між ворожими жити планетами
і русалкою в ніч навісну співати.
А душа, ніби коси, розплетена.
За який такий гріх мені ця розплата?..

Не задобримо долю розмовами,
бо завжди забагато, мабуть, просили.
І бажання любити вгамовую,
хоча прояв це слабкості, а не сили.


... буквально трохи. ці рамки буриме і цікаві, і дратують...

[Роді о'Нівна]

Ти роками жорстоко віддалений.
Кожна літера імені - заборона.
Боже, право на щастя віддай мені!
Я втомилася бити щоразу в дзвони,

Між ворожими жити планетами
і русалкою в ніч навісну співати.
А душа, ніби коси, розплетена.
За який такий гріх мені ця розплата?..

Не задобримо долю розмовами,
бо завжди забагато, мабуть, просили.
І бажання любити вгамовую,
хоча прояв це слабкості, а не сили.

Перші два рядки кожної строфи - ніби розгон! А далі - стрибка не відбувається: якось механічно приєднані четверті рядки. І з ритму вибиваються...

А це якось недолуго: "За який такий...", "хоча прояв це слабкості..."

Може, ще попрацювати, якщо є бажання?

[Роді о'Нівна]

Ось і сама під критику підставляюсь!
Таке от "наваялось"...

* * *
від епіцентру снів віддалений,
забутий, ніби заборона,
кричав знетямлено „віддай мені!”
і калатав у мертві дзвони.

блукав забутими планетами
і раптом починав співати:
„чому коса твоя розплетена...”
„не хтів – але прийшла розплата...”

відволікав себе розмовами,
аж доки вийти не просили...
на самоті тебе вгамовую:
ковтни пігулку живо-сили!

[Soul]

пігулка- :) добре у Вас!!!
а про моє- так, там задум ще нічого, а вийшло...

[Рудий]

Як результат не скажу (сподіваюсь мене покритикують :) ), але процес сподобався. Думки якось починають складатися з іншого боку, не як завжди.. цікава на літературна гімнастика!

----- трагічне про кохання
Спостерігав я образ твій віддалений
Бо інше все для мене заборона
Я прошу усмішку хоча б віддай мені
В моєму серці засміються дзвони
-
Ти все літала всюди між планетами
Любила пісеньку свою сумну співати
І ось коса твоя сьогодні вже росплетена
Це повертається безглуздая розплата
-
Не допоможу я тобі розмовами
Хоча цього й від мене не просили
Логічні роздуми сумні я все вгамовую
У цьому загубивши свої сили
----- -----

----- така собі
Від світу цього я такий віддалений
Його закон для мене заборона
О, сонце прошу логіку віддай мені
Або хай в церкві запускають дзвони
-
Ці роздуми космічні між планетами
Хай йдуть до бісу , зараз час співати
Про те, що вже “коса твоя розплетена”,
І що настане "скоро ясная розплата"!
-
Не допоможе тут ніхто розмовами
Це стопудово, якби не просили
Я сміх і гонор свій так ось вгамовую
Я розсипаю водоспади сили!
----- -----

БУРИМЕ, невідм., с. Літературна гра, учасники якої змагаються в написанні жартівливих віршів – експромтів – на задані рими.
якщо вірші мають бути жартівливі, то може і рими варто також жартівливі підбирати?

всьо, я більше не граюся. бо мені без дотримання правил нецікаво (((
наскільки я помітив, вже всі дотримуються правил. Думаю санкції можна зняти. та і Ейсід щось давно не видно в цій темі (змова модераторів :drinks: ?)
зі. воно якось непомітно виходить, я сам мало слова не поперекручував.

[Beta Karot]

щось усім та "коса" вдалася. Спробую й собі:

Де обрій? - Навік віддалений.
З мечем стоїть Заборона.
- Ти яблуко вкрав?
- Віддай мені!
На благовіст, чуєш, дзвони...

Гуля босоніж планетами
(Намарно уже й співати!)
Душа тонка і розплетена
Чекає
- де ж та розплата?

- Коханий, потіш розмовами!
- Чому ж ми не попросили?!
- Ти хочеш чи я вгамовую?
Вкуси!
- Я не маю сили...

[acid drinker]

та нє, ніхто санкцій не зніматиме. їх і так нема. просто хіба ж цікаво?
Beta Karot - дуже добре. страх як =)

[Beta Karot]

Дякую, Ейсід. Якось раніше у буріме й не гралася, ніби... Точно не гралася, так що навіть особливо приємно.

[Рудий]

просто хіба ж цікаво?
ти на початку теми такі гарненькі віршики писала, а зараз тобі стало нецікаво?

Де обрій? - Навік віддалений.Дуже милий вірш, на цю риму здається кращого не намалювати :paint: !

[acid drinker]

по-перше, за називання цього віршиками можна і в диню отримати. по-друге, а ми знайомі? по-третє, дякую. просто часу нема.

[Роді о'Нівна]

Де обрій? - Навік віддалений.
З мечем стоїть Заборона.
- Ти яблуко вкрав?
- Віддай мені!
На благовіст, чуєш, дзвони...

Гуля босоніж планетами
(Намарно уже й співати!)
Душа тонка і розплетена
Чекає
- де ж та розплата?

- Коханий, потіш розмовами!
- Чому ж ми не попросили?!
- Ти хочеш чи я вгамовую?
Вкуси!
- Я не маю сили...

І жартома, і всерйоз - чарівно, Бето!
І діалоги тут - вдалий винахід...

[Роді о'Нівна]

-
----- така собі
Від світу цього я такий віддалений
Його закон для мене заборона
О, сонце прошу логіку віддай мені
Або хай в церкві запускають дзвони
-
Ці роздуми космічні між планетами
Хай йдуть до бісу , зараз час співати
Про те, що вже “коса твоя розплетена”,
І що настане "скоро ясная розплата"!
-
Не допоможе тут ніхто розмовами
Це стопудово, якби не просили
Я сміх і гонор свій так ось вгамовую
Я розсипаю водоспади сили!
----- -----


Щось це мені нагадує... Часом не пародія на моє буріме: пісні про косу, розмови... Ну, Рудий, потроху хитруєте! Але трактування цікаве. Й іронія ваша мені імпонує...

[Soul]

тільки, Рудий, до біса

Боже, починаю стежити за помилками... фу.( це я сама собі. ніхто не читав)))

п.с. а гарно і круто: стільки буриме посипалося!!!!!!!!!!!!!!

[Загублена дитина]

бета - чудово.
до речі, я чомусь його теж з першої миті уявлала лише діалогом. але на цього разу хтось інший висловив мою думку краще =)

[Роді о'Нівна]

Ще написалося:

Ти не те шо далекий – віддалений,
Наче відстань і є заборона.
Мрієносець... Надію віддай мені!
(Так на душу лягли мені дзвони!)

Обіймає нудьга між планетами.
Ні шоб радісно заспівати...
Путь молочна у часі розплетена, –
Не збереться докупи розплата.

Ні, не треба у теку з розмовами:
Я не хочу, й тебе не просили.
Слухай, нашо себе я вгамовую?! –
(Хоч у зашморг залізь, Геній Сили!)

Автокомент:

Щодо слова "мрієносець". Ніби мало бути звертання "Мрієносцю", але воно якесь немилозвучне.

Удруге пишу на ці рими, і нав'язлива ідея. Друга строфа виходить явно сильніша, тому так і проситься переставити строфи (2 і 3), бо відчуваю: таке завершення краше! Але правила є правила...

[Soul]

тааак... у мене ще один варіянт))

Над обривом
Очима вишукую човен віддалений.
Там горизонт- заборона.
Я знову повірила! Вибір віддай мені!
Хай голоситимуть дзвони!

Сьогодні я граю- керую планетами,
змусивши землю співати.
Вітрами коса моя руса розплетена.
Шалем палаю.
Розплата

Пізніше настане нудними розмовами-
вмовами. Щоб не просили,
оркестр вселенський рукою вгамовую.
Крок. Море, дай мені сили.

___
є огріхи. зараз не хо їх правити. завтра перегляну))

[Soul]

вибачте, може я спішу і будуть ще варіанти. але у мене нові рими. хочу поділитися)))

осторонь
острові
вабить

гострими
постріли
вада

вигуки
виграний
лунко

встигнути
вигадай
думку

призначений
втрачено
пише

пробачення
завдячує
тиша

[Prophet]

А може, ти б їх рідше викладала, але довше над ними думала?

осторонь
острові
вабить

гострими
порваний
єдвабі

Із чим має римуватися "порваний"?

І дався всім отой "єдваб". Слово красиве, да? Хотіла б я почути, щоб бодай хтось із поетів, які всюди "єдваб" сують, хоч раз у житті те слово вимовили.
(Це, Соул, не те щоб конкретно до тебе зауваження, а назагал).

вигуки
пригає
лунко

дзигою
вигадай
думку

Це типу "вигуки" і "дзигою" римується???
Що таке "пригає"?

клятвами
зляканий
пише

подякою
затягує
тиша

Знову... Отут взагалі важко навіть припущення висловити, що з чим мало римуватися...
"Клятва" - русизм.

Не рими це.

[Soul]

виправила. довше думати...- над цим я подумаю ))))))))))))

[Prophet]

останні дві строфи все одно негарні лишилися... там принаймні треба місцями поміняти слова, щоб попередню схему римування зберегти. а ліпше все ж щось співзвучніше підібрати.

[Soul]

під чуйним керівництвом Профет вийшло так:

осторонь
острові
вабить

гострими
постріли
вада

вигуки
виграний
лунко

встигнути
вигадай
думку

призначений
втрачено
пише

пробачення
завдячує
тиша

[Prophet]

ну от не треба про керівництво. якби я керувала, то... страшно подумати, що було б :)
але рими значно вдосконалились)

[Soul]

ех, там постріли на "просторі" замінити б. нє?

[Prophet]

От я про що ж - спочатку подумати б, поперебирати варіанти, а тоді виставляти.
Хай уже буде як є.

[Володимир Василишин]

:)...На попередні рими...

Космічна молитва.

Мига далеко ген промінчик десь віддалений:
Чи то зелений – «згода», чи червоний – «заборона»…
У космокрафті ти штурвал віддай мені,
Допоки ще з портів не дзвонять дзвони...

У морі простору десь ген поміж планетами,
Де ще незвично пісню так співати,
Твоя коса – теж, мов на Землі, розплетена…
І я не знаю, це – за що розплата…

Чи нагрішила ти колись розмовами,
Чи щось не те ми в Господа просили…
Я все ж таки розгубленість вгамовую…
І знову молю Небеса, щоб дали сили…

10-14.10.2008.
Місто Стрий.

Володимир Василишин.

[Soul]

ген- десь. це своєрідна тавтологія. ні? в останньому рядку ритм. якось у Вас не дуже складно, пане Володимире. рими справді ще ті, але варіанти у людей вийшли навіть дуже добрі. вибачте. я не хотіла критикувати...

[Prophet]

осяйний і нетутешній, на три дотики випадкові від мене віддалений,
збережи, ніжний хлопчику, наші сповіді – пошепки – бо що тобі заборона?
тільки подих свій трохи хмільний і нерівний, пекучий і звабний, віддай мені,
тільки смак тютюну і ледь теплого чаю, і звуки – комахи, зітхання і дзвони.

так мандрували всередину себе, шукали, як трояндовий той – планетами;
нам лишалось мовчати лише, пірнати під шкіру, тонути, ще трохи – співати;
розхристаний шлях, розбиті секунди, ухоплена правда, з ілюзій розплетена.
збережи, що вціліло: наші сповіді будуть на брамі котрійсь – розплата.

геть залили вином сорочки, почуттями – ліжка, скляну тишу – розмовами,
так хотіли просити ще часу, ще гриму, ще торкань обережних – і не просили;
взаємна присутність згасає, нестачу тебе п’яним димом щораз вгамовую.
збережи, вічний хлопчику, все, що умістиш в зіницях, все, на що вистачить сили.

[Soul]

Від людей ти тримався осторонь
на скелястому дикому острові,
що лише відчайдушних вабить.

Стали риси обличчя гострими,
і не погляди вже- а постріли
із очей. Як фізична вада-

одинокість. Тамуєш вигуки.
В суперечці безглуздій виграний,
час монетою брякне лунко.

За вчорашнім уже не встигнути.
Якщо зможеш, реальність вигадай,
за ясну ухопившись думку.

А інакше- тягни призначений
хрест. А знайдено що і втрачено,
пам*ять голкою в серці пише.

І попросиш тоді пробачення.
Існуванням своїм завдячує
твоїй смирності cаме тиша.

[Black3012]

Залишитись знову осторонь
На забутому в морі острові
Думка вабить...

За скелями чорно-гострими
Чути лиш грому постріли...
Відлюдність – це вада?

Чайок слухати вигуки...
Пляж, у моря виграний,
Дихає лунко...

Морем надихатись встигнути,
(Ще щось по ходу вигадай,
І не спиняй думку!)

Долею шлях призначений
Буде назавжди втрачено –
Вітер новий вже пише!

І не проси пробачення.
Хто і кому завдячує?
...Небо, море, і тиша...

[Консуело]

Спробувала, щось таке не зовсім зрозуміле вийшло...

Ти і Темрява - трохи осторонь
на безлюдному-майже-острові,
гола Північ уже не вабить...

Пазурами уп"ється гострими,
не зупинять слова чи постріли.
Тільки пам"ять - єдина вада.

Припини божевільні вигуки -
бій закінчений, а не виграний.
Дощ по шибах - тривожно-лунко.

Зупиняючись - можна встигнути.
Спробуй вірити або вигадай -
неформально-шалену думку.

Час для сповіді - не призначений.
Все, що можна - давно вже втрачено,
а сонети - ніхто не пише...

не шукай у небес пробачення,
невідомо, кому завдячує
своїм кольором Біла Тиша.