Показати повну версію : Тичина
Доктор_Зло
18.09.2005, 12:02
Я вважаю його вірш " Арфами, Арфами" - повною маячнею .
перконайте мене будь ласка у зворотньому. А то мені цю маячню ще напам"ять вчити.
Який зміст цього творУ? :eek:
Перечитаю - спробую переконати.
А взагалі Тичина - надзвичайно непересічна постать. Вже намагалась тут тему завести, та щось нікого не цікавить трагізм поетів на межі. Тичина - особливо. Там є де глибоко покопатись і у творчості, і в біографії.
Мене вражає він.
І вірші люблю. Ранні, звісно.
Наскільки пам*ятаю, у ранній поезії Тичини, зокрема в "Арфах", головне звучання, фонетика, музичність - за це його і хотіли на Нобелівську з літератури номінувати. "Арфи" - то ще нічого вивчити, втішайтеся, що не "Золотий гомін" - він довший :))
Довший... То ж тільки на краще - кілька кльових віршів знати.
А сенс є в усьому. Навіть у його відсутності.
Я в жодному разі не заперечую корисності вивчення багатьох гарних поезій, та може людині вірші Тичини не "йдуть"? Мені, наприклад, Франко не "йде" (ХОЧА ЙОГО ЗНАЧЕННЯ АНІ В ЛІТЕРАТУРІ, АНІ В КУЛЬТУРІ, АНІ В ПОЛІТИЦІ ЗВИЧАЙНО ЗАПЕРЕЧУВАТИ НЕ БУДУ). Проте уривочок з "Мойсея", що треба було вивчити до іспиту, досі прошибає мене холодним потом (я про "Народе мій, замучений, розбитий...)
А про Тичину, зовсім раннє прочитати, подумати, послухати - ок, проте за пам*ять саме якось не чіпляється. Хоча "Пам*яті тридцяти" вивчила, прочитавши раз чи два.
Як на мене, Тичина геніальний поет, хоча, на жаль, це стосується в основному його ранньої творчості. І поезія "Арфами, арфами..." мені подобається. Але тут питання швидше до нашої системи освіти, яка в корні намагається вбити любов до літератури, своїми "напам"ять" та визначеннями "теми, мети, образів" , за якими вже не видно самих творів.
Подобається Тичина, особливо ранні вірші... Тичина, Антонич і Стус- мої улюблені українські поети.
Коливалося флейтами
Там, де сонце зайшло.
Навшпиньках підійшов вечір.
Засвітив зорі,
Прослав на травах тумани
І, на вуста поклавши палець, —
Ліг.
Коливалося флейтами
Там, де сонце зайшло.
Mercenary
28.01.2006, 23:02
Подобається Тичина, особливо ранні вірші..
Зате є й таке: "Ой, артіль моя, "Троянда"!" :( :( :(
Я вважаю його вірш " Арфами, Арфами" - повною маячнею .
перконайте мене будь ласка у зворотньому. А то мені цю маячню ще напам"ять вчити.
Який зміст цього творУ? :eek:
Це - музика. Послухайте пісню сестер Тельнюк на вірш "Арфами, арфами" - ви все почуєте! Не треба сприймати поезію тільки розумом!
Одного разу я випадково підслухав розмову двох поважних професОрів (їхав у маршрутці, не затуляти ж вуха... правда). Так от, вони сперечались про "пристойне й не пристойне" у літературі. І один процитував, з його слів Тичину. Це було щось довге й з римою, але досить вульгарне. Я запамятав лиш початок: "Вітер тріпоче плаття дівоче, я хоч старий, але дуже сі хоче..."
Невже це Тичина? Мені здавалось, що подібні речі лиш у недавні роки зявились в українській літературі.
P.S.
... Уся маршрутка, затамувавши подих, слідкувала за дискусією двох професОрів...
Мені свого часу дуже сподобалася праця Стуса про Тичину, за яку, власне, Стуса і арештували вперше. Аналіз творів настільки шедевральний, що я повністю змінила свою думку про творчість Тичини, хоч і недолюблювала його завдяки нашій "геніальній" шкільній програмі.
Не у програмі справа, а у викладанні. Завдяки своїй вмкладачці з ліцею я свого часу більшість "програмних" письменників і полюбила, й Тичину зокрема...
А "праця Стуса" така "шедевральна", що й назву не запам'ятали? ггг
Ну чому не запам'ятала? Праця "Феномен доби". А щодо викладачів, маєте рацію. Від доброго вчителя багато що залежить. До речі, цікаве спостереження. З нашого факультету працювати в школах пішли переважно ті, які ледь-ледь дотягнули до 5 курсу.
Nike_Велес
29.01.2007, 14:26
"Я стверджуюсь, я утверждаюсь! -
бо я живу!" -
геніальна формула Тичини... його є за що поважати і є за що не поважати... особисто я дуже співчуваю поету і розумію поета... хоч і не знаю ще всіх нюансів його "виживання" за тих страхітливих для українства умов...
Ну чому не запам'ятала? Праця "Феномен доби".
Це два слова із семи :)
Але можете не відписувати, й так ясно, що десь швиденько подивитися назву - не проблема.
Крилатий Пес
03.02.2007, 01:54
Ось одне з мого найулюбленішого в Тичини
Загупало в двері прикладом, заграло, зашкрябало в шибку.
— Ану, одчиняй, молодице, чого ти там криєшся в хаті? —
Застукало в серці, різнуло: ой горе! це ж гості до мене!
Та чим же я буду вітати — іще ж не вварився синочок...
Біжить, одмикає сінешні, гостям уклоняється низько.
Гостей вона просить проходить — сама ж замикає за ними.
Проходять солдати у хату; один з них писати сідає,
два інших стають коло печі, а два при рушницях на дверях.
— Ну як же живеш, молодице? Показуй, що вариш-готуєш? —
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається тихо.
Горщок витягають із печі, в нім скрючені пальчики видно.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається чудно.
Знаходять одрізані ноги, реберця, намочені в цебрі,
і синю голівку під ситом, що вже почала протухати.
Стоїть молодиця — ні з місця — і тільки всміхається страшно.
— Ну як же живеш, молодице? Чого ти мовчиш, не говориш?
— Отак і живу я...— та й змовкла. Ой чий же це голос у неї?
Хрипкий, а тремтючий, веселий.— Та так і живу,— проспівала.
Хіба ж то йому я не мати? Чи їсти, скажіть, не хотілось?
Ви хочете їсти? Сідайте. Між вами і я молодая.
Повірите, люде, їй-богу. Отак тільки тут полоснула —
затіпалось зразу і стихло. Повірите, люде, їй-богу...
Отак і живу,— проспівала.— Отак, удова молодая,—
і раптом уся затрусилась, мов щось би вона пригадала.
Очима так дико по хаті і кинулась вся до синочка.
Голівку вона йому гладить і ротика стулює міцно.
Заплакала б тяжко — не може, лиш б’ється об піл головою:
— Синочку, дитя моє любе! Ой що ж я з тобою зробила! —
Солдати підводять нещасну, її освіжають водою.
А писар все пише, все пише — та сльози писать заважають.
Як він з глузду не з'їхав? Але що я стверджую цим віршем - Тичина є ПОЕТ. Який відчував те, що писав, а отже - воно має сенс. Навіть твори в стилі "Партія веде", за однією теорією (не згадаю автора), є виявом вселенської іронії й сарказму; це доводили недосконалістю форми тих програмних віршів, де граматичні рими й збої в ритмі суперечили володінню формою "кларнетного" Тичини.
Nike_Велес
06.02.2007, 12:48
Є у нього, безумовно, щось світле і гарне...
"я володію арко-дужним перевисанням до народів"... відчувається почерк Майстра...
і є оте нещасне, навмисно підлаштоване під "графоманію":
"У нас багатства скільки,
і щастя золотого,
його черпай роками - не вичерпать до дна!
Навіки стане дітям, навіки стане внукам,
того, що дав нам Ленін, того, що Сталін дав"
...пробігав поруч...
краєм ока побачив, що обговорювали Тичину та його творчість... згадували Сестер ТЕЛЬНЮК.
Їх пісню можна завантажити з офіційної сторінки виконавець: www.telnyuk.info
аби довго не шукати: Арфами, арфами... (http://www.telnyuk.info/songs/mp3f/the_telnyuk_sisters-on_harps,_on_harps.mp3)
доречі: їх батько, Станіслав ТЕЛЬНЮК (http://www.telnyuk.info/pages/start.php?id=pages&page_name=STANISLAV), вивчав творчість ТИЧИНИ - великого поета.
Навіки стане дітям, навіки стане внукам,
того, що дав нам Ленін, того, що Сталін дав А, по-моєму, тут теж геніальність проявилася. Адже цю окремо взяту фразу навряд чи хтось заперечить! Незалежно від ставлення до Леніна і Сталіна.
Адже цю окремо взяту фразу навряд чи хтось заперечить!
Я. Легко. Коли взяти до уваги не лише дітей і онуків, а нащадків узагалі, тобто наступні покоління. Всьо умовно. Століть за десять Ленін і Сталін будуть такими ж абстракціями, як Сципіон Африканський та Ганібал нині.
Так то за десять століть, а діти й онуки вигрібатимуть - не вигребуть "того, що Сталін дав". Про кілька століть Тичина не говорив.
Попередження за нахабну рекламу.
І так промовчали, що всюди піариш без дозволу, то можна ж міру знати.
Мене особисто у віршах Тичини приваблює мовний аспект, а саме словотворення (чи музичнословотворення?) і синтаксис вірша. Однак прихильницею його творчості не можу себе назвати.
Минулого року курсову писала про неологізми Тичини... із задоволенням писала)
люблю й поважаю його ранню творчість. є там, є що почитати...
acid drinker
08.12.2007, 14:03
тим більше, шо ранній тичина доповнює парадигму т. зв. "повного" модернізму.
до речі, його перша збірка (ну... якшо це так омжна назвати. її довго вважали втраченою; деякі дослідники називають її циклом), 1912, "панахидні співи" - то декаданс, майже бодлерівська "естетика розкладу"... =) шкода, шо ніяк не можу її знайти - і навіть окремих поезій з неї зацитувати зараз не можу.
ммм... нагадай, щоб я пошукала. пам'ятаю, коли в ліцеї вчили, були роздруківки всякі. а раптом?
хоч не пам'ятаю, щоб щось саме з "Панахидних співів" мене зачепило...
Не люблю Тичину вже за такі виверти:
"Хай чабан, - усі гукнули, - за отАмана будЕ!"
Класика несмаку:
Трактор в полі дир-дир-дир,
Ми за мир, за мир, за мир!
* * *
А в городі - баба, а в повітрі - флот!
Слава Радянській Армії - вот!
А от що мене особливо дратує, то це "останній вірш поета і перший вірш академіка":
Нехай Європа кумкає -
У нас одна лиш думка є:
Індустріалізація
І декуркулізація!
=============================
Якщо Тичина навіть добре починав "сонячними кларнетами" і "арфами", то завершив... дуже погано. І нас це змушували вчити напам'ять!..
І ще хочете, аби я вишукував у його ранній творчості високі мотиви?! Він свій вибір зробив - результати того вибору мені не подобаються. Звісно, я не засуджую Тичину за те, що той захотів "перефарбуватися" і успішно зробив це: не кожному дано чинити спротив зовнішнім чинникам і героїчно гинути під непомірним тиском. Значно гірше, що тими результатами задовбували мільйони українських радянських школярів - за це і не люблю Тичину!.. І не полюблю вже ніколи.
:bu:
acid drinker
10.12.2007, 18:27
за це не тичину не любити треба...
але то вже зовсім інша історія.
за це не тичину не любити треба...
але то вже зовсім інша історія.
Помиляєтеся - і Тичину також!
Як часточку тієї системи, що вичавлювала з людей - людське.
(Уклінно прошу не розцінювати цю мою репліку як відповідь модератору...)
P.S. Недарма ж радянські школярі запитували один одного:
Де знайти таку кирпичину,
щоби вбить Павла Тичину?!
Якщо Тичина навіть добре починав "сонячними кларнетами" і "арфами", то завершив... дуже погано.
Завершив він "третім цвітінням" і "Сковородою"... Теж так нічого.
Якби це не Ви, Тимуре, писали, із задоволенням посперечалася б, але от в цьому разі сенсу нема...
Я, звісно, не можу сперечатись з професійними літераторами та філологами, але, якщо дозволите, то з моєї космічно-поетичної точки зору:
Прокинувсь я — і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
І стежив я, і я веснів:
Акордились планети…
Одне те «акордились» з сучасної, поки що дещо екзотично-фізичною, точки зору щодо того, що Всесвіт є лише музикою і не чим більше (цьому, до речі, знаходиться все більше доказів в ракурсі, звісно, не «музичної», а хвильової – тобто, «коливательної» (а що таке музика?) - побудови космосу) – геніальне.
Далі. Порівняйте раннього Тичину, якому інформаційне далеким було безпосереднє освоєння космосу людиною і Стуса, який вже жив за інших часів.
У Тичини:
Уночі,
Як Чумацький Шлях сріблисту куряву простеле,
Розчини вікно, послухай:
Слухай:
Десь в небі плинуть ріки,
Потужні ріки дзвону Лаври і Софії!..
У Стуса (більш компактно, але про те саме):
«І Київ галактично бронзовіє…»
А якщо відійти від цієї теми і перейти безпосередньо до лірики, то Тичинівське
«О панно Інно, ніжно Інно!
Я сам. Вікно. Сніги... «
Значно випереджає Пастернаківське «свеча горела на столе, свеча горела…»
Це все я до того, що, як на мою думку, психологічно творчість все ж таки існує певним чином відсторонено від свого фізичного носія. Інакше на багатьох геніальних митцях хреста ставити треба було б.
До того ж, якщо вкласти оте «трактор в полі – дир-дир-дир» та таке подібне в нелюбу мені постмодерністську концепцію, то Тичину можна вважати найпомітнішим постмодерністом минулого століття. :)
А вже від
«А в городі - баба, а в повітрі - флот!
Слава Радянській Армії - вот!»
у відповідному аранжуванні фани панк-року показилися б! :D
Я, звісно, не можу сперечатись з професійними літераторами та філологами...
:eek: Ти ж член Спілки письменників - отже, не прибідняйся!..
Що ж до сказаного тобою... У такому разі, можу порівняти Тичину з деякими героями братів Стругацьких: Квадригою (художник, який "протік крізь пальці", а залишився п'яниця-халтурник, здатний писати лише портрети лідерів у заданихракурсах - "Гидкі лебеді") та Гуром (який вимушений був власноруч спалити свій "крамольний" роман про кохання принца і варварки та став автором хвалебних од королю - "Важко бути богом"). Так - трагічна доля! Але у якості відповіді наведу цитату з моєї улюбленої повісті тих-таки Стругацьких - "За мільярд років до кінця світу":
– Ты меня не понял, – с легким нетерпением сказал Вечеровский. – Меня бесит вовсе не выбор Глухова. Какое я имею право беситься по поводу выбора, который делает человек, оставшийся один на один, без помощи, без надежды... Меня раздражает поведение Глухова после выбора. Повторяю: он стыдится своего выбора и поэтому – только поэтому! – старается соблазнить других в свою веру. То есть, по сути, усиливает и без того неодолимую силу. Понимаешь меня?
Вибір Тичини і його життя після цього вибору трагічні, й засуджувати його за цей вибір я не маю права. Проте зробивши подібний вибір, він став "гвинтиком системи" і у подальшому сприяв "розтиранню" інших непокірних та масовому "задовбуванню" читацької аудиторії. За це я його не люблю і не полюблю. А також, вибач, підозріло дивитимусь навіть на раннього Тичину (якими б геніальними не були ті його давні вірші) - оскільки він зрадив, перекреслив насамперед самого себе раннього!..
:bu:
Ну, а щодо Тичини як постмодерніста... Це, вважаю, ти поцілив у десятку!!! Постмодернізм нині завів культуру в тупик - отже, за твоїми ж висновками, першим щаблем того тупикового руху і став... Тичина!!! Вітаю!..
;)
acid drinker
11.12.2007, 13:16
ооо... почалося =)
про постмодернізм і те, хто все-таки куди завів культуру, раджу поговорити деінде.
тім-літе, а ви пробували народитися на початку століття і жити з постійним відчуттям, шо вас от-от заберуть, якшо ви самі, без натяків, не почнете співпрацювати? знаєте, можна не любити соцреалізм, але не любити через нього й український модернізм, який усе-таки мав місце бути - трошки дивно.
Взагалі не розумію, як можна так категорично оцінювати історичну особистість, не знаючи нюансів (а дізнатися вже й не доведеться...).
Проте зробивши подібний вибір, він став "гвинтиком системи" і у подальшому сприяв "розтиранню" інших непокірних та масовому "задовбуванню" читацької аудиторії.
Факти? Тільки не про нещасних радянських школярів... Зрештою, хіба не весело було? Чудовий стьоб.
Знову ж таки, таке питаннячко: чи варто взагалі оцінювати вкупі автора як особистість у соціумі та його творчість? Я волію такі речі сприймати окремо.
Постмодернізм нині завів культуру в тупик
ггг... люди, витягніть мене хтось з-під столу))))
Розумієш, Tim-Lit'е, я можу не в усьом погоджуватись з acid_drinker та Prophet, але одне без сумнівів: вони намагаються обговорювати ТВОРЧІСТЬ поета, а ти - ОСОБИСТІСТЬ. Можна, звісно, сказати, що одне невіддільно від іншого. Але і в такому ракурсі мені ближча таки точка зору дівчат.
Адже, давай подивимось на це з точки зору тих же Стругацьких. Навівши свої приклади, ти забув про Цурена. І, скажі, а чи не перетворився б він на Квадригу, якби свого часу на його шляху на трапився Румата, який вивіз поета до Ірукану. На жаль, коли писав Тичина, Румата був на Арканарі.
ви пробували народитися на початку століття і жити з постійним відчуттям, шо вас от-от заберуть, якшо ви самі, без натяків, не почнете співпрацювати?
до речі... не пам'ятаю, чи траплялися мені позиції з іншого ракурсу, та проте. може ж бути таке, щоб людина пішла співпрацювати з владою не для того, щоб цілковито перейти на її бік чи просто врятувати власну шкуру, а щоб привнести в неї бодай щось вартісне, так би мовити, зменшити концентрацію лайна... (зрештою, можна й щиро вірити в ідею, за що засуджувати хтось із нас навряд має моральне право (привіт Хвильовому), але це, здається, не той випадок).
хіба ви можете уявити на той час міністра освіти, ліпшого за Тичину? а як він опікувався молодими талантами, пам'ятаєте? і з високих посад то було робити легше, ніж із Соловків, еге ж? не змогла б його назвати пристосуванцем у жодному разі. він же там гарно так партизанив)
ну і, якщо зовсім заглиблюватись, то що саме є слабкістю - поїхати до концтабору, дозволити себе розстріляти або вистояти в жорстких умовах дійсності - то ще питання... (це щодо жабок, які сметанку збивають). і це питання відповіді, вочевидь, не передбачає.
Ой, як же Ви хочете, щоб я відповідав на репліки модератора!..
:8
тім-літе, а ви пробували народитися на початку століття і жити з постійним відчуттям, шо вас от-от заберуть, якшо ви самі, без натяків, не почнете співпрацювати?
Я пробував народитися у 1963 році, а у 1968-1980 роки збирати методом опитування дорослих будь-які відомості про Куренівську трагедію, знаючи наперед, що за це може бути і мені самому, і моїм батькам. Про це мені з дитинства втовкмачували, бо мого діда - Івана Федоровича Литовченка "закопали" так, що я й досі через архіви СБУ відшукати його не можу. І перший, хто боявся "органів" - то був мій покійний батько, Іван Іванович Литовченко, якого той переляк значною мірою звів у могилу. Але попри те, що вони з мамою втовкмачували мені з дитинства, я сам собі сказав у дуже ніжному віці: я нізащо нікого не стану боятися! З тим жив і живу.
знаєте, можна не любити соцреалізм, але не любити через нього й український модернізм, який усе-таки мав місце бути - трошки дивно.
А хто сказав, що я не люблю український модерн?! Якщо я не люблю окремо взятого Павла Тичину, який сам перекреслив свій же позитив, це ще не означає, що мені не подобається вся течія...
Знову ж таки, таке питаннячко: чи варто взагалі оцінювати вкупі автора як особистість у соціумі та його творчість? Я волію такі речі сприймати окремо.
Якщо людина не здатна "прописати" якісь свої рецепти ціною навіть власного життя, то це - брехло. І краще б тоді змінити професію. А якщо здатен - тоді він достойний великого визнання.
Ісус Христос наважився піднятися на Голгофу, "прописати" видані ним у вигляді притч, повчань, настанов і т.ін. рецепти життя власною кров'ю - тому Він має право іменуватися Сином Божим.
Павло Тичина не наважився на щось подібне - тому він всього лише "трактор в полі дир-дир-дир"...
Адже, давай подивимось на це з точки зору тих же Стругацьких. Навівши свої приклади, ти забув про Цурена. І, скажі, а чи не перетворився б він на Квадригу, якби свого часу на його шляху на трапився Румата, який вивіз поета до Ірукану. На жаль, коли писав Тичина, Румата був на Арканарі.
Неодмінно перетворився би! А оскільки всіх гідних поетів все одно не вивести за небезпечну "зону" (а не кожен ще й захоче), поет мусить бути готовим до жертви або самопожертви.
може ж бути таке, щоб людина пішла співпрацювати з владою не для того, щоб цілковито перейти на її бік чи просто врятувати власну шкуру, а щоб привнести в неї бодай щось вартісне, так би мовити, зменшити концентрацію лайна... (зрештою, можна й щиро вірити в ідею, за що засуджувати хтось із нас навряд має моральне право (привіт Хвильовому), але це, здається, не той випадок).
Таке цілком можливо. Проте тоді це вже не "академік Тичина", а, швидше, Максим Рильський. У нього також вистачає "соцреалізму", проте не до такого ж ступеню концентрації "лайна"...
хіба ви можете уявити на той час міністра освіти, ліпшого за Тичину? а як він опікувався молодими талантами, пам'ятаєте? і з високих посад то було робити легше, ніж із Соловків, еге ж?
Я не знаю усіх претендентів з тодішнього контингенту. А молодими талантами насамперед опікувалися Йосип Вісаріонович, Лаврентій Павлович та інші - більш значущі державні діячі.
Що ж до Тичини конкретно, то я свого часу начитався про нього оповіданнячок, як він особисто допомагав селянам, які приходили до нього на особистий прийом. Але то якось дуже у стилі знаменитого дитячого віршика "Ленін і пічник" або знаменитої картини "Ленін і ходоки"...
ну і, якщо зовсім заглиблюватись, то що саме є слабкістю - поїхати до концтабору, дозволити себе розстріляти або вистояти в жорстких умовах дійсності - то ще питання... (це щодо жабок, які сметанку збивають). і це питання відповіді, вочевидь, не передбачає.
Застрелитися.
Що ж до "вистояти в жорстких умовах дійсності" - це найсильніше. Але зустрічне питання: якою ціною вистояти?!
Ісус Христос наважився піднятися на Голгофу, "прописати" видані ним у вигляді притч, повчань, настанов і т.ін. рецепти життя власною кров'ю - тому Він має право іменуватися Сином Божим.
Павло Тичина не наважився на щось подібне - тому він всього лише "трактор в полі дир-дир-дир"...
А от Стус якраз стверджував, що Тичина на Голгофу таки підінімався... Пригадуєте таке?
Таке цілком можливо. Проте тоді це вже не "академік Тичина", а, швидше, Максим Рильський. У нього також вистачає "соцреалізму", проте не до такого ж ступеню концентрації "лайна"...
Нарешті перейшли до творчості? Так у Тичини не так усе й погано. Особливо якщо мати хоч дрібку почуття гумору й уміти читати між рядків.
Певні, що достатньо знайомі з його творчістю, щоб злдійснювати порівняльний аналіз із тим же Рильським?
А молодими талантами насамперед опікувалися Йосип Вісаріонович, Лаврентій Павлович та інші - більш значущі державні діячі.
Тичина не формально опікувався, він підтримував і допомагав по-справжньому талановитим українським (!!!) поетам, і це зовсім не стосувалося пропагування будь-яких ідей, окрім суто філологічних.
А от Стус якраз стверджував, що Тичина на Голгофу таки підінімався... Пригадуєте таке?
Це - думка Стуса.
Кожен має право на свою думку.
Нарешті перейшли до творчості? Так у Тичини не так усе й погано. Особливо якщо мати хоч дрібку почуття гумору й уміти читати між рядків.
Певні, що достатньо знайомі з його творчістю, щоб злдійснювати порівняльний аналіз із тим же Рильським?
У повному обсязі - ясна річ, що ні! Я не поет, а прозаїк, тому мені насамперед прозаїки цікаві. Або те, що може становити інтерес для мене, як для письменника: з цієї точки зору, народознавець Тадей Рильський мені цікавіший і для мене важливіший, ніж поет Максим Рильський.
А поки що зрозумів одне-єдине: треба Спейсеру замовити для журналу "УФО" статтю про Тичину-поета, якщо у його ранньому доробку є космічно-поетичні мотиви:
Прокинувсь я — і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
І стежив я, і я веснів:
Акордились планети…
Це буде цікаво опублікувати!
О, і дискутувати довго не довелося...
Якщо раптом колись ознайомитеся-таки з доробком та нерадянською біографією великого поета Тичини - прошу, продовжимо розмову.
[QUOTE=Masoret;23306]. Я запамятав лиш початок: "Вітер тріпоче плаття дівоче, я хоч старий, але дуже сі хоче..."
Невже це Тичина? Мені здавалось, що подібні речі лиш у недавні роки зявились в українській літературі.
QUOTE]
Ну навіть якщо і Тичина таке написав, то й що? Він що не людина))
Все одно це не зіпсує хорошого ставлення до нього та його віршів багатьох його шанувальників
. Я запамятав лиш початок: "Вітер тріпоче плаття дівоче, я хоч старий, але дуже сі хоче..."
Невже це Тичина? Мені здавалось, що подібні речі лиш у недавні роки зявились в українській літературі.
Ну навіть якщо і Тичина таке написав, то й що? Він що не людина))
Все одно це не зіпсує хорошого ставлення до нього та його віршів багатьох його шанувальників
Хоча це і офф-топ, та загалом, українська література має потужний прошарок сороміцького фольклору. Наприклад, колись в журналі "Лель" я читав народний і оброблений Іваном Франком варіанти пісні "Бандурка": там йдеться про козака, який вправний "палець" має, щоб "грати" на "бандурці", що її має красуня-дівчина...
То чом би відомим поетам не торкатися цієї теми, якщо вона присутня у фольклорі?! Здається, то рядок із Сосюри:
"А по ночі дівчат в половниках любили..."
Ми це вчили на пам'ять, і коли кожен читав на уроці цей рядок, весь клас щоразу реготав. Це я точно пам'ятаю!..
;)
Nike_Велес
22.12.2007, 16:02
Ну, а щодо Тичини як постмодерніста... Це, вважаю, ти поцілив у десятку!!! Постмодернізм нині завів культуру в тупик - отже, за твоїми ж висновками, першим щаблем того тупикового руху і став... Тичина!!! Вітаю!..
;)
Я почасти згоден із Вами, Тім-Літе... щоправда (НМД) - постмодерн сам "загнався" у тупик... проте постмодерн далеко не вся культура! зараз постмодерн не рулить, навпаки, це відстій, який споживають недовчені студентки через прагнення дурних понтів... для молоді це простимо, з віком воно у здорових осіб минає, а в психічно "зелені" там і застрягають...
так що Тичина в цьому сенсі - постмодерний... бо психічно заслаб, зламався, капітулював... це Вам не одважний Хвильовий...
Цікава, як на мене, стаття Д. Дроздовського в "Слові "Просвіти" - http://www.slovoprosvity.com.ua/modules.php?name=News&file=article&sid=4920
Мені імпонує Тичина. Я навіть такі рядки йому присвятила:
Забриніли арфами твої слова.
Обізвалось серце на рядки твої.
Я пізнала, що таке краса,
Заспівали в серці мому солов'ї.
замазура
26.02.2008, 01:58
Василь СЛАПЧУК. Новенький ровер старенького пенсне. Сер. "Літературний ексклюзив". - Луцьк: Твердиня, 88 с.(о) -
це про Тичину можете почитати мо' комусь сподобається
Я почасти згоден із Вами, Тім-Літе... щоправда (НМД) - постмодерн сам "загнався" у тупик... проте постмодерн далеко не вся культура! зараз постмодерн не рулить, навпаки, це відстій, який споживають недовчені студентки через прагнення дурних понтів... для молоді це простимо, з віком воно у здорових осіб минає, а в психічно "зелені" там і застрягають...
так що Тичина в цьому сенсі - постмодерний... бо психічно заслаб, зламався, капітулював... це Вам не одважний Хвильовий...
А що зараз рулить ?
StefanSS
26.02.2008, 14:50
2 Yara
відповідь можете отримати тільки в липні. А можете і взагалі не отримати.
Маю томик віршів Тичини. Різних віршів. Коли почалося оте: "Ну що, Максиме (Рильському), вип"ємо ще по чарці, та піду писать радянські вірші...", то вірші того періоду читати можна тільки зі сльозами на очах. Сльози течуть тоді, коли ти вже знаєш "Арфами, арфами..." Тичина - непересічна людина, о то що такий-сякий, то хто знає. які б ми були під тим совєцьким пресом. Я була під тим пресом, але мені дісталося 0,0001 від того, що судилося поетам тієї збоченої доби.
Nike_Велес
04.03.2009, 17:37
Пан Тім-Літ трохи дозволяє собі "перегинати". :)
Нема в Тичини таких рядків:
«А в городі - баба, а в повітрі - флот!
Слава Радянській Армії - вот!»
У вірші "Партія веде" (там, де про "збільшовиченої" (читай - згвалтованої) ери піонери, піонери, - Партія веде!), пригадую, є ще така строфа:
"Наша Армія Червона
стереже свого кордона,
а в повітрі - Флот!
Він і б'є, і сіє, й носить,
він республіку підносить
до нових висот!"
А Ви, пане Тім-Літе, (навмисно, мабуть,) "схрестили" ці рядки з рядками вірша С.Михалкова "А что у вас?" : "а у нас водопровод - вот!", аби насміхатися.
А тут було не до сміху. Партія, застосовуючи увесь репресивний апарат пролетарської держави, заставляла літераторів до "омасовлення", себто писати для пролетар'яту та трудового селянства доступною їм мовою (ще Єсенін "заздрив" славі Бєдного Дєм'яна, "агітки" якого горлав "червоний комсомол"). І Тичина пішов на ці правила, аби вижити. І писав отакі штучки, схоже, запросто, "одною лівою"...
[04.06.2009 15:45]
Музей Тичини у центрі Києва отримав ордер про примусове виселення
Літературно-меморіальний музей-квартира Павла Тичини, що знаходиться на вулиці Терещенківській, 5 у Києві, отримав ордер про примусове виселення з приміщення через несплату оренди у сумі 16 тис. грн.
Водночас відповідні кошти музею не виділила з бюджету міста Київська міська державна адміністрація, повідомляє прес-служба фракції БЮТ у Київській міській раді з посиланням на голову постійної комісії Київради з питань культури і туризму Олександра БРИГИНЦЯ.
За його інформацією, відповідні скарги від керівництва музею П.Тичини надйшли в його комісію.
"Цього разу влада накинула оком на музей-квартиру П.Тичини. Приміщення у самому центрі столиці площею у 150 кв. м – "хороший вибір". Схоже на те, що комусь з високопосадовців воно просто припало до душі. Бо уявити собі, що з бюджету столиці неможливо виділити 16 тис. гривень, досить важко", - прокоментував ситуцію О.БРИГИНЕЦЬ.
Він зазначив, що у бюджеті Києва на 2009 рік відповідні кошти були передбачені.
О.БРИГИНЕЦЬ додав, що на найближчому пленарному засіданні Київради ініціює депутатське звернення з вимогою виплатити музею всі кошти, що заборгувала йому КМДА.
"Якщо влада не відреагує на проблему, доведеться звертатись до депутатів усіх фракцій Київради з проханням скинутись по 300 гривень, щоб врятувати меморіальну квартиру відомого поета. Можливо, хоч це об’єднає депутатів міськради", - додав він.
постiйна адреса статтi:
http://www.unian.net/ukr/news/news-319319.html
Який жах. А музей хороший, нам там лекції колись читали цікавезні...
От цікаво, кому музей має сплачувати оренду, і якого біса взагалі мусить то робити? Тій же КМДА? Будинок же, певно, муніципальний.
Леонід Терехович
ЧИТАЮ ТИЧИНУ...
Читаю Тичину — нового, незвіданого,
Іще з двадцять першого року не виданого.
Розумники всюди ж у нас керували, —
Не видавали, не друкували...
А вірші встають без тичини-причини
Такими високими та поетичними,
Що душу нікчемну на щастя підперли,
А в душу заперли словеснії перли.
Читаю Тичину.
Він збуджено марить,
Як мати дитину вбиває та варить,
Вбиває та варить, щоб здуру не вмерти,
Вбиває та варить,
бо хочеться жерти.
А люди в своїх забобонах не каються,
Таких кулінарних рецептiв лякаються,
Хоч ті й на підхваті були б до пори:
Харчі під руками — бери та жери!
Хай сяють народам рядки негасимі,
Нехай дітлахами наповняться сiм'ї!
О, люди! Готуйтесь до подвигiв змолоду,
Читайте Тичину й не бійтеся голоду!
30.10.91 р.
Книгоман
10.01.2010, 22:28
Поезія Тичини - для душі. Ніколи не намагаюся її зрозуміти, лише відчути. Шкода лише, що такого генія зламали, як інакше скажеш про ті штучні вірші про партію і т.д.
Alex Insight
10.01.2010, 22:43
Поезія Тичини - для душі. Ніколи не намагаюся її зрозуміти, лише відчути. Шкода лише, що такого генія зламали, як інакше скажеш про ті штучні вірші про партію і т.д.
А краще було загинути, як у 1985р. Стус? Завдяки цим "римоплетінням" Тичина вижив у ті складні для української літератури часи і подарував нам безліч безцінних творів. Який сенс був йому зникнути у безвісті і спричинити страждання своїм рідним? Справжній дух - завжди незламний.
Книгоман
12.01.2010, 00:38
А дух Стуса хіба зламали??? Просто кожна людина обирає власний вихід із ситуації. А ми дуже суб’єктивно оцінюємо події, а тим паче людські вчинки.
Alex Insight
12.01.2010, 06:22
А дух Стуса хіба зламали??? Просто кожна людина обирає власний вихід із ситуації. А ми дуже суб’єктивно оцінюємо події, а тим паче людські вчинки.
Про дух Стуса я нічого поганого не мав на увазі - фраза стосувалася Тичини. Просто вчинок Василя Семеновича (голодування і карцер у мінус 40) можна прирівняти до самогубства, а самогубство - це не що інше, як прояв егоїзму. Тим паче що до амністії залишалося всього кілька років. Можливо, це моя суб'єктивна думка, але іноді краще буває (як у шахах) пожертвувати меншим, аби досягти головної мети.
andreusDADA
28.07.2010, 16:00
Ось шедевральний триптих Павла Григоровича Тичини, не полінуйтесь прочитати, - щиро й гарно:
Листи до поета
Триптих
І.
Елади карта. Коцюбинський,
на етажерці лебідь:
оце і вся моя кімната, -
заходьте коли-небудь!
Я привітаю наче друга.
Ах я давно Вас ждала,
ще як над книжкою поезій
сміялася, ридала.
Мені все сниться: сонце, співи,
і Ви, і день весняний. –
І от я з Вами вже знайома,
поете мій коханий.
Прийдіть сьогодня: в мене вдома
лиш я сама та квіти.
Я цілий вечір буду ждати,
боятись і радіти…
ІІ.
Ви десь, мабуть, не з наших сел,
абож… о ні, не смію.
Читала Вас я і не все,
не все я розумію.
Чи я у полі, чи в лісу –
усе мені здається:
у Вас у книжці неживе,
а тут живе сміється…
Про Вас недавно хтось писав:
«Поезії окраса».
А всеж таки у Вас не так,
не так, як у Тараса.
Про все в Вас єсть: і за народ,
і за недолю краю.
А як до серця те узять –
даруйте, я не знаю.
ІІІ.
Я комуністка, хожу в «чужому»,
Обрізала косу, -
І Вам не соромно співати
в цей час про сонце, про красу?
Пишу до Вас, бо так схотіла.
Скажіть мені:
кому потрібні рахітичні
оті сонети та пісні?
Народу, скажете? голодним? –
Нещасна, жалка-ж та рука,
що тріолєтами годує
робітника.
Поки прощайте, не здивуйте –
цеж не любовний лист.
А втім скажу: Ви – сила,
і з Вас ще вийде комуніст.
До 120-річчя від дня народження українського поета, перекладача, державного і громадського діяча Павла Григоровича Тичини Національний банк випустив монету зі срібла, Якою продовжив серію "Видатні особистості України" http://www.litforum.net.ua/showthread.php?p=86818#post86818
andreusDADA
03.12.2011, 03:02
Поглянте, як несподівано й цікаво трактує збірку Павла Тичини "Партія веде" мовознавець-культоролог Юрій Шевельов: "Політичні вірші Тичини були винятково непопулярні серед читачів, зокрема серед студентів. Люди й слухати про ці вірші не хотіли, вважаючи їх за цілком непоетичні. Водночас мене вражало й дивувало, скільки поодиноких рядків цих поезій увійшли в загальну свідомість і набули майже приказкового характеру. Я вважав і тепер уважаю "партійні" вірші Тичини досконалими зразками поетичного ремества. Це, власне, поетичне ремество без змісту. Зміст у них не індивідуальний, він у Радянській Україні був наперед відомий кожному, хто читає газети, а хто ж їх не читав? З виключеним змістом вони стали чистим, абсолютно формальним поетичним експериментом. У роки перед і зразу після революції футуристи намагалися творити поезію з виключеним змістом - це дістало назву заумної мови. Тичина пересадив цей експеримент на матеріял із змістом ніби збереженим, але абсолютно невтралізованим, бо на перед відомим. Це була "заумь" нового ґатунку. Водночас цим стверджувалася беззмістовність політичних гасел. А все разом відкривало можливості до формально дуже цікавих і різноманітних поетичних експериментів".
samnasam
03.12.2011, 14:52
Респект п. Юрію Шевельову! Ось як з лайна робиться файна цукерка! Ніби і не був Тичина ніколи справжнім провідником лінії КПРС! І робив він це цілком безкорисно і КПРС його за це ніякими матеріальними і суспільними благами не виділяла серед таких самих блюдолизів, бо все що він не робив - робив лише від чистого серця!!!
andreusDADA
05.12.2011, 00:39
Дякую за відгук. Дійсно зрозуміло, що переважна більшість тих, хто "й слухати не хтів про ці (партійні) вірші" робив то зовсім і не в першу чергу через їхню малопоетичність. Але дивним, в цьому погляді, (для мене) є, й цікавим, те, що вже у ті часи (як бачиться – цілком непрості) були люди, що могли собі спокійно ставитися до таких "переступів" великого поета, вбачаючи в його пропаґандистській творчости не ("наперед відому") всяку хрєнь, тупу, совєцьку, а поетичні й мовні тонкощі й можливості. Та й не відомо, знов-ж-таки, які думки були у нього (у Павла Григоровича) в серці, щоб однозначно звинуватити його за цей "переступ" і засудити + тим більше не відомо чим це все могло б закінчитися, якби й справді все було б не так.
Для тих хто зволить, ще уривок міркувань Євгена Сверстюка (з есею про Павла Тичину "Прощання з Мадонною") і шанувальникам поезії Павла Григоровича – вірш Леоніда Кисельова "Тичина і Сковорода":
Потрiбне також уважне нове прочитання i пропаґандистських творiв Тичини, i то з двох причини. Перша – зовнiшнiй збiг їхнього звучання з газетними гаслами геть профанує той живий змiст, що закладений автором. Наприклад, якщо "Чуття єдиної родини" в стратегiї партiї означало тотальну унiфiкацiю i нацiональний нiгiлiзм, то в Тичини, доброго знавця багатьох мов i культур схiднiх народiв, це був гiмн культурнiй єдностi народiв, бо потяг до такої єдности справдi в нього могутнiй i на багатьох стоїть пiдпорах.
Поет був людиною великої природженої культури, а безлiч оповiдань i анекдот про його неадекватну поведiнку свiдчить про те, яким вiн був самотнiм i незрозумiлим у свiтi вульґарного холуйства, задекорованого iдейнiстю. Як у своїй юнацькiй вiзiї:
Буду вiчно сам я, в чорному акордi.
Променi, як вiї, соняшних очей.
Друга причина, чому треба нинi вiд початку перечитувати збiрки Тичини, здавалося б, безнадiйно запрограмованi, пов'язана з iронiчним характером його натури, далеко не такої слабкої, як це виглядало збоку, де грубiсть беруть за силу.
1930 рiк ознаменувався злочинним судилищем над українською iнтелiґенцiєю – СВУ за сценарiєм ҐПУ. Суджено й ґвалтовано демократичну iнтелiґенцiю демонстративно – 9 березня в примiщеннi оперного театру – і то просто за належнiсть до української культури та за дiяльнiсть на нивi нацiональної культури. Оббрiхували i змушували до самообрiхування таких людей, як академiк Сергiй Єфремов - "совiсть української землi", як його називав там таки на процесi пiдсудний Нiковський, людина близька до Тичини. Розумiється, Павло Тичина морально мусiв почувати себе разом iз ним на лавi пiдсудних.
А тим часом у цьому з 30-му роцi вiн пише:
Ленiн! Одне тiльки слово,
а ми вже як буря: готово!
Напружим в один бiк, направим в другий –
і крешем, i кришим, i крушим як стiй.
Ну чому б це не прочитати як образ загiпнотизованої пропаґандою юрби, яка слiпо й руїнно реаґує на гасла й сиґнали? Але ця слiпа юрба iз захватом сприймала свiй образ у свiчадi. Тому епоха цiлком позитивно сприйняла цей сумнiвний дитирамб:
Не батькова, нi ненiна
дочка i мас i Ленiна.
Ця вiдчужена дочка готова брати за чисту монету все "пропечатане в газетi". Гола правда, що висить у повiтрi, i є в словах:
У всi слова узуємось
врiзаємось шлюзуємось полiтехнiзуємось.
Аж важко уявити, щоб сам Тичина з його наскрiзним поетичним поглядом та органiчною традицiєю, не знав, що пише в дальших рядках:
Нехай Европа кумкає
у нас одна лиш думка є
одним одна турбацiя
традицiй пiдрiзацiя
колективiзацiя.
Вчувається в цьому якесь уперте юродство iронiчної натури, змушеної насильно приймати рацiон пропаґандистських трюкiв. Юродство в часи деспотизму залишається єдиною формою опору, єдино можливим способом сказати правду. А незвична форма поезiї Тичини iдейним напiвосвiченим читачем сприймалась звичайно як рiзновид юродства.
Не випадкова й форма самовихваляння у вiршi "Партiя веде", якого заведено вважати зразком оспiвування партiї. Адже до цього вiрша теж можна пiдiйти збоку й здивовано вигукнути: "Ви тiльки послухайте, що вони самi про себе говорять!"
Але не будемо заходити надто далеко в шуканнi свiдомого пiдтексту в поета, який iз жаху втратив лице. Радше це пiдсвiдомi багатозначностi, характернi для великого таланту. Далi Тичина буде боротися з такими багатозначностями й досягне на цьому шляху тривiяльної ясности: "I вiльне слово пiд опiку взяв царизм проклятий" – писав вiн у вiршi Максимовi Рильському в 1940-му, але щоб не було рiзночитань, на яких спецiялiзувалися критики-доносителi, пояснив:
У щасливий час ми живемо. Бо слово
у нас – в повазi i любовi.
Закiнчується вiрш цiлковито круглою крапкою над "i":
Нехай народ увесь пiсень спiває
про партiю.
Тут уже кругова оборона на 360 градусiв – і комар носа не пiдточить! Але тут i образ зацькованого iнтелiґента в замкненому колi.
Хто може судити його за полон, як судили бiльшовики за те, що полонений не покiнчив з собою? Вiн був приречений мiж вовками жити – по-вовчому вити.
Прокладаємо рiжем ламаєм
нi жалю анi жалощiв нема
бо це ж сплянованiсть сама.
Вiн iшов наче зачаклований, як зламаний табiрний в'язень iде на допомогу конвоєвi. Найвищим доказом вiдданости партiї були прояви готовости бити своїх:
Нехай же знають "патрiоти",
нехай повiдомлять "мiщан",
не заспокоїмось ми доти,
аж поки з поля весь бур'ян
не вирвемо. А вирвем грiзно
багнетом, критики мечем.
Клянемось клятвою залiзно,
що ворог жаден не втече.
Нинi ми не можемо обминути цi рядки, деклярацiю однодумности зайця з вовками, бо ми на них виховувались, i вони в нас сидять як леґалiзацiя переступу. Ми також пам'ятаємо, як в iмперських маштабах частина гнаних переходила на бiк гонителiв i їх охоче приймали i як поповнення, i як арґумент леґалiзацiї насильства.
Але Тичина – не пересiчна постать пристосуванця. Це орган, який вiбрував на подиху часу. Оскiльки вiн не був розчавлений колесом, то вiн передавав скажений свист i оглушливий гуркiт цього колеса. Вiн волав не своїм голосом, i, може, часом сам дивувався, що додає до цього свiй голос. I, може, у потаємних зiм'ятих снах йому ночами снились бездоннi очi Мадонни, i вiн тихо ридав.
У своїй працi кiнця 60-х рокiв "Феномен доби" Василь Стус писав: "Як би там не було, Тичина – така ж жертва сталiнiзацiї нашого суспiльства, Як Косинка, Кулiш, Хвильовий, Зеров i Курбас. З однiєю рiзницею – їхня фiзична смерть не означала смерти духової – Тичина фiзично живий, помер духово, але був приневолений до iснування... по той бiк самого себе. Тичина пiддався розтлiнню, завдавши цим такої шкоди своєму талантовi, якої йому не могла завдати жадна в свiтi сила. Починалася смуга подальшої деґрадацiї поета, при чому деґрадував покiйний поет так само генiяльно, як колись писав вiршi".
Василь Стус мав хист говорити чiтко i ставити всi крапки над "i". В дусi 60-х рокiв мова його була нещадно рiзкою. Але треба сказати: в тi роки було дуже небагато людей, здатних вiдчути генiяльнiсть Тичини.
Леонид Киселёв
Тычина и Сковорода
Обізвався Сковорода: Слова твої ж ярі.
Щастя я в душі шукаю, не в плотському чварі.
Що мені дівочі очі – голубії, карі?
Зачинив у світ я двері – ме давхуре карі.
Павло Тичина «Давид Гурамішвілі
читає Григорію Сковороді
«Витязя в тигровій шкурі»
Проклятый век. Поэты в нем ютятся,
Как моль в пронафталиненном шкафу.
Уходят в сумашествие, как в ссылку,
Как будто в эмиграцию, уходят
В штукарство, в сумасбродство, в шутовство,
Он часто вспоминал Сковороду –
Голодного философа, поэта,
Который отказался стать столпом.
О чем он думал? Может быть, о том,
Что никакою дверью не закрыться
От мира, где давно проклятым ветром
Все двери к черту сорваны с петель?
Такой поэт бывает раз в сто лет,
И у него одна задача: выжить.
А век его за шиворот хватает
И тащит не на форум – на допрос,
На плахту, на костер, на гильотину.
И каждый нерв кричит, что быть беде.
Они в бессмертьи встретятся. Тычина
Прочтет свои стихи Сковороде.
1966
andreusDADA
10.03.2012, 02:16
Виявляєтсь, що Павло Тичина ще й гарно малювати міг: (автопортрет)
http://www.yuryzavadsky.com/tychyna/images/malunok_avtoportret.jpg
samnasam
10.03.2012, 07:50
А Гітлер як гарно, за молодих років, малював...
vBulletin версії 3.7.0 Beta 3, © 2000-2012, Jelsoft Enterprises Ltd.
Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2008