БАХ!

[Вакуленко-К.]

ДО КОГО?

І

Як далі жити?
Без помочі Всевишнього,
Без надії на те що вистачить?
Невже і справді Бог зістарився
І роздивляється прищурено світ
Через алмазне пенсне?
П'є молодильні пігулки,
Наймає красунь-масажисток
Від радикуліту в спині,
Та инколи склеротично забуває,
Те що він насправді існує?!
А вранці свинцем в сенсаційних газетах,
Робить на полях відмітки:
Закреслює десятками власні створіння,
Раптово згадує своє довічне вчителювання
І в щедрий щовечір щедрить SMS-ками,
Розсилає інфо обіцяним,
Що натомість п'ятірок – двійки!

ІІ

Боженько, та на землі ж руїна:
Довірені янголи виносять на брухт
Заготовки нашої повсякденності!
Репетує вітер в небо,
По цимбалах по сім балів грім,
Гріб на кожну особу
В кожен дім.
Убогості в убогих не проси –
Сам знайдеш удосталь…
А вони, усеобіцяючі святокрилі,
Малюють припутній колаж:
Бачите як файно, це – реклама!
Нижче недобачене дрібно:
Ціни, лоходром і нерви!
А инколи інфарктна
Секунда твого серця.
Боженько, дай вдосталь
Хоч корвалолу. Томно.
Душно. Безпорадно. Безрадісно.

ІІІ

Роботодавці
Наймають різноробів
Для власного преміювання
І кажуть їм:
Працюйте тут, бо що ви знайдете,
Скрізь нині скрутно!
Скрізь нині ТзОВи,
Звати не догукатися,
Шукати не вигребти,
Скаржитися не дожити
Бо завтра осінь і фіть…
Самоліквідація без зобов'язань.
І отак сиплеться монополія в очі
Зім’ятим листям з присолом.
А що, всіх придбала за безцінь,
Вона має право на власність!..
Спробуй, недоїж зараз
Та купи на завтра,
Бо що маєш нині:
Травмоване сонце в городі,
Розбитий мороз на вікнах,
Неправду в холодному
Дусі квартири.
Квартплата для всіх однакова,
Але не у всіх зарплата
Така, щоб життя обігріти сповна
Хоч би й приблудній миші.

IV

Температура печі тримається кімнатна:
В баняках павуки без сітки і мух
Подохли, бо діти і крихти з'їдають.
І отак повсякденно:
Амплітуда коливання
Змучених жінок
У пошуках
Свого подальшого існування –
Чоловічі ролі здешевлено,
Завили без грошей кишені
Під час невчасного подорожчання.
Люди в стані інфляції,
Люди в стайні,
Люди останні,
Люди у відчаї,
Люди обкрадені,
Люди обдурені,
Люди без прав,
Люди в пастці,
Люди без справедливості,
Люди без контролю,
Люди без дисципліни,
Люди без моралі,
Люди без захисту,
Люди на похоронах людей.
Люди, чи ми ще є?
Як далі жити?
16.1о.2оо7

Инше
Закисають бажання, у ночі приймаєм пологи.
Он і зірка упала – все відомо, але за дверима
Вже не просять зайти і поменшала пазуха Бога,
Пил упав на талант, а йому хоч би хни, за для рими

Риби тишу доп'ють і залишуть замулені вірші.
Вірить треба, а ніч десь збирає у смуги світанок;
Скільки ж в Леті сміття, SMS для життя важливіша
Коли пише нам смерть після п'яних пісень і гулянок.

Заспокойся: аврал починався ще в першому бунті
Все що инше тепер, не инакше як давньоминуле.
Завербовані скрізь береги на приймальному пунті
Без поезії вже, або трохи, або вже поснулі…
24.о9.2оо7


ЛОБОТОМІЯ(Поезія в прозі)
Цупкі клапті слів скріплюють докупи матерію всього. Це те, що в мені є невід’ємною частиною торби. Наповнена на повному серйозі порожнистим камінням, вона змовчує похмурий день. Учора літо різало вени, брудні калюжі цікавилися розжареними черевиками. Сонце мило голову; від опалого волосся жовкла морква. Недорослі пташата дякували материним черв’якам за те, що вони є. Розпочинався новий оксамитовий сезон психоделії. А при чому тут я? …ставав панком на тонкі пахощі бруківки. Розкидане за минулу вічність сміття кануло в Лету. Грім вигрібав кігтями собі рів і заселяв його сполоханими райдугами. Дорогу неможливо прочитати наперед. Ідеш навсупереч, заздалегідь прощений стихіями подорожі. Вітер благословляє манівці...

І.Н(Поцілункове)

Хитанина безсонь каравани коліс
Тлум базарних пліток матюків і валіз
Око локомотива що тьму різоне
Тільки твій поцілунок зігріє мене
Ірина Новіцька

Вічко
Перефарбованих в кров
Дверей
Протикає наскрізь поглядом -
Тільки не на хаєр…
Дивись осторонь…
Губи замків
Спльовують
Непідхожі ключі
В ув’язнені квіти
За підвіконними ґратами.
Руді шафи
Душать тіснотою стіни,
Хапають за горло люстри -
Жарівка задихається
Кашляє і гасне.
Безвихідний коридор монстрів…
Ні, не до гармонії батареям,
Замучені капці
Пахнуть всім,
Що носили шкарпетки…
Поцілуй мене люба,
Щоб твоє дихання
Наповнило цю кімнату
ПРОСТОРОМ!
2007-02-11

[Вакуленко-К.]

БАХ!

Я взагалі непередбачно-різний. Тема: повернутися до себе вичерпана. Від мене залишається інет. Павуки проштовхують білі клубки мозку до думки. А назагал нескаржуся на світ, йому немає змін і тільки перечуття чогось масного, яке ляпне темінню на твій день. Чекай традицій, а медведі знову в метро. А ще солодка вибухівка у кожного на обличчі. Облишена укрсучліт в смітнику бездарності. На правах кожного без прав.Прапори відпалали - починається дійсність. Кожному аз по-разу, а в цілому чекай на постріл. А попереду ти, залишений осторонь, непотрібний.

[Вакуленко-К.]

До кого?

І

Як далі жити?
Без помочі Всевишнього,
Без надії на те що вистачить?
Невже і справді Бог зістарився
І роздивляється прищурено світ
Через алмазне пенсне?
П'є молодильні пігулки,
Наймає красунь-масажисток
Від радикуліту в спині,
Та инколи склеротично забуває,
Те що він насправді існує?!
А вранці свинцем в сенсаційних газетах,
Робить на полях відмітки:
Закреслює десятками власні створіння,
Раптово згадує своє довічне вчителювання
І в щедрий щовечір щедрить SMS-ками,
Розсилає інфо обіцяним,
Що натомість п'ятірок – двійки!

ІІ

Боженько, та на землі ж руїна:
Довірені янголи виносять на брухт
Заготовки нашої повсякденності!
Репетує вітер в небо,
По цимбалах по сім балів грім,
Гріб на кожну особу
В кожен дім.
Убогості в убогих не проси –
Сам знайдеш удосталь…
А вони, усеобіцяючі святокрилі,
Малюють припутній колаж:
Бачите як файно, це – реклама!
Нижче недобачене дрібно:
Ціни, лоходром і нерви!
А инколи інфарктна
Секунда твого серця.
Боженько, дай вдосталь
Хоч корвалолу. Томно.
Душно. Безпорадно. Безрадісно.

ІІІ

Роботодавці
Наймають різноробів
Для власного преміювання
І кажуть їм:
Працюйте тут, бо що ви знайдете,
Скрізь нині скрутно!
Скрізь нині ТзОВи,
Звати не догукатися,
Шукати не вигребти,
Скаржитися не дожити
Бо завтра осінь і фіть…
Самоліквідація без зобов'язань.
І отак сиплеться монополія в очі
Зім’ятим листям з присолом.
А що, всіх придбала за безцінь,
Вона має право на власність!..
Спробуй, недоїж зараз
Та купи на завтра,
Бо що маєш нині:
Травмоване сонце в городі,
Розбитий мороз на вікнах,
Неправду в холодному
Дусі квартири.
Квартплата для всіх однакова,
Але не у всіх зарплата
Така, щоб життя обігріти сповна
Хоч би й приблудній миші.

IV

Температура печі тримається кімнатна:
В баняках павуки без сітки і мух
Подохли, бо діти і крихти з'їдають.
І отак повсякденно:
Амплітуда коливання
Змучених жінок
У пошуках
Свого подальшого існування –
Чоловічі ролі здешевлено,
Завили без грошей кишені
Під час невчасного подорожчання.
Люди в стані інфляції,
Люди в стайні,
Люди останні,
Люди у відчаї,
Люди обкрадені,
Люди обдурені,
Люди без прав,
Люди в пастці,
Люди без справедливості,
Люди без контролю,
Люди без дисципліни,
Люди без моралі,
Люди без захисту,
Люди на похоронах людей.
Люди, чи ми ще є?
Як далі жити?
16.1о.2оо7

100 років потому
Старим богам збудовано
Будинок престарілих:
На старість жменя каші
В поморщений писок,
Секонхендовські підгузники
Фірми «Гадіс»,
Чайок без цукру
Проти діабету
Та диск з записом
Колишньої Манії величи.
Їм тут затишно,
Їх тут двоє –
Нічого їм не заважає.
Один і досі мріє
Розфарбувати цицьки
Черговій медсестрі
Через скляну браму,
А инший секретує слину
Над розбризканим коньяком.
Два боги грають в карти
На першість виступу.
Їхнє здерев’янілі мізки
Ще згадують холодний Київ,
Обітований Житомир,
Колишню любов до Польщі,
Литви, до спілки…
Але їм лишилося тепер
Одне – згадувати про свої
Ефемерні лаври
Яких не нагадають зараз.
о4. о7. 2оо7

Чистота чистот
Фаянсове світло
Матових жарівок
Очікує білизни
Твоїх рухів.
Чистота
Б’ється частотами цвяхів
Суспільної мапи,
На якій хрестами
Позначений
Непройдений тунель.
Там скарби
Папірусних полемік,
Поле мікроскопічної влади,
Ладу із собою,
Лабіринтів обману,
Лабетів привітання,
Що зніяковіло визирають
З тернової гущі,
Яка проросла
На бруді бруківки.
Але вона починає цвісти
У твоїх сновидіннях.
26.о6.2оо7


Б.О.Г(Вальпургієве)
він пряний

запах ґлінтвейну ще чогось такого

запах м’яти в берґамотовому з медом чаї

навіть трішки мій запах віддалено його нагадують

але тільки віддалено

кице

Богдан-Олег Горобчук



ти торкалася моїх ностальгій подихом який ще пахнув

торішнім харковом

з присмаком родзинки пива крабів цигарок

і ледь ледь косячним димом

ми зустрілися на пагорбі брокен

ми летіли одне одному супроти вітру

і хто бачив у небі ніч розумів що зустрілась сама випадковість

дерева тоді начепили метелики на тонкі або товсті шиї

співали птахам теплом їм аплодували шиншили ґодзилли та ящури

сороки сто років не бачили снів а може тоді не спалось

але кольорове ти вдихала на теплих весною моїх руках

ми зустрілись в польоті ми довго базікали на крилі довжелезного літака

погойдуючи ногами збивали хмари додолу

а вони з-за банальної сили тяжіння потрапляли тобі на груди

і я відчував твою легкість на пагорбі брокен

в останню вальпургієву ніч

30.04.2004

Руїни суржику

На руїнах суржику,
Либонь на честь Мови,
Збудували лепрозорій.
Де по-правилах
Підгнилу літеру «Йо»
Прицвяховують до кожного
Хреста людської вимови.
А на стінах нерозбірливі
Плями розстрілу,
Які ще пам’ятають
Кров боротьби.
На швидкій допомозі
Летять щохвилини
Рятувати нас ангели –
Дарма провокатори
З двоязиким ротом
Влаштовують затор.
Круговерть колишніх
І сучасних клоунів
Не зможе засліпити
Поспільство імперськими
Борвіями.
Вирок здійснено кровопивцям:
Вакантні лишилися місця
В запозиченому пеклі!
А На камінні,
Очищена мова,
Прорізається
Крізь суржик
Евклазовим пір’ям
Едельвейсу…
01.10.2006 рік.