Струни душі

[Володимир Василишин]

Слава Ісусу Христу!
Прочитайте, будь-ласка, мої поезії. Може, сподобаються? Тоді пишіть мені листи на адресу: volodya20032003@ukr.net

***

Як зорі небесні, що сяють вночі
Й, падучи, сповняють бажання,
Я завжди бажаю, миленька, Тобі,
Найкращого в світі кохання.

Хай серце Твоє сповнять ті почуття,
Які захищав Валентин;
Нехай супроводить Тебе все життя
Кохання й без ліку годин.

Володимир Василишин.

***

Ще недавно Тебе я чекав,
Щоб кудись у кафе відвести...
Не будеш ти ж – такою, як я,
Не буду ж я – таким, як ти.

Я тоді ще зовсім не знав,
Що давно не зі мною вже ти...
Але, Господи Боже, пробач,
З нею в нас зовсім різні світи.

Пригадаю: адресу шукав;
Телефон, щоби швидше знайти –
Не була Ти така, як я,
Я ж не був теж таким, як Ти.

Я тебе щиро й ніжно кохав,
Гадав: гідна ти є висоти...
Визнаю тепер: “Ні, я не знав,
Не буду я таким, як ти.”

Я сьогодні кажу: “Прощавай!”
Треба щастя обом нам знайти...
Шкода, правда, що ти – не як я,
Ну, а я – не такий, як ти.

Володимир Василишин

Білі лілеї.

Наснився сон. Лілеї білі
Зацвіли рясно у саду...
Дивуюсь я їх дивній силі
Бодай на мить – здолать біду.

Права Шевченкова поема:
Біла лілея – це краса,
Вона – одвічна всім проблема,
В душі бринить, немов оса.

Не лиш бринить. Отруйним жалом
Її пронизує наскрізь,
Наче джигітівським кинджалом –
Та лиш впіймать її – не лізь.

Нехай буде. Нехай зціляє.
Отрута вміру – це є лік,
Який всі вади виправляє...
Стає щасливим чоловік,

Який відчув, що отруївся
Жалом, що пахне, наче мед –
П’янкий і ароматний. Впився
Ним Діоген... І Архимед...

І я також... І ще багато
Таких, як я... І це є так...
Приходить в дім маленьке свято,
Коли в душі – кохання знак.

Лиш треба знакову особу
У миті цій. Вона б змогла
В бальзам перетворить хворобу –
В бальзам душевного тепла.

“Приходь! Чому ти забарилась?”-
Щоденно кличу я тебе!..
Невже дорога загубилась,
Що до прекрасного веде?!.

Приходь! А я буду чекати –
Хоч безліч часу, хоч сто літ...
Я тільки точно хочу знати,
Що мовлю я тобі: “Привіт!”-

Коли-небудь, де доведеться...
Тільки б немарно я чекав,
Коли б своїй Княгині Серця
Лілею білу я зірвав.

Володимир Василишин.

Будній день.

Ми знов зустрілися з Тобою –
Це був звичайний будній день,
Та ти осяяла красою
Його – і лихо зникло впень.

В душі ще є якийсь осадок
Від давніх пережитих днів,
Старих, як всесвіт, неполадок,
Лих, прорахунків і фолів.

Я ще пригадую виразно
Останньої розлуки день,
Проте кохання – річ заразна,
Що цілить точно у мішень.

Та я ніяк не опираюсь,
А хочу цього ще і ще,
І все збагнути намагаюсь,
У чім секрет, таїна – де…

І розглядаю знов Твій образ,
Ще не змальований ніким,
І хочу, щоби кожен обрис
Ставав щоразу більш чітким…

Підводить зрадниця-уява,
Підточена ще й забуттям;
І тільки мрія – добра справа,
Що верховодить всім життям.

Вона не дасть Тебе забути
І образ поновляє Твій,
І не питає “бути чи не бути”,
А хоче свіжих радісних подій…

Щоби ми знов зустрілися з Тобою
В такий собі звичайний будній день,
Який буде оспіваний красою,
Що зазвучить у безлічі пісень.

Володимир Василишин.

На грані.

Я дивився учора на небо,
Нікуди не хотілось іти,
Вже нічого-нічого не треба,
Тільки б крихітку щастя знайти.

Вже минуло усього чимало:
Різних днів, сірих ранків, ночей –
В океані часу все пропало,
У безодні півмертвих очей.

Завтра знову я, може ще встану,
Щоб кудись звідсіля утекти
У світ тупоту, шуму і гаму...
Там бо дію, працюю, там – ти.

Вже довкола давно все набридло,
І розради бажає душа,
Море бруду старе остогидло...
Де б нового знайти джерела?

Я сьогодні його вже шукаю,
Не було щоб запізно знайти.
Де ти, щастя моє, - я не знаю.
Озовися, о, щастя! Де ти?!.

Володимир Василишин.

Пісня коханій.*

Вже сонце повернуло на зиму,
А вітер віє холодно й морозно,
Вітаю з святом лиш Тебе одну –
Найкращу, найгарнішу – й це серйозно.
Приспів:
Я Тебе найщиріше вітаю,
Щоб найкраще жилося Тобі,
Все найкращі слова добираю,
Щоб збулися в Твоєму житті.

Сьогодні вже впаде, напевно, сніг,
Укриє землю під товсту перину,
Та з-поміж тисяч стежечок усіх
Не замете до Тебе він стежину.
Приспів:
Я Тебе найщиріше вітаю,
Щоб найкраще жилося Тобі,
Все найкращі слова добираю,
Щоб збулися в Твоєму житті.

Сніги метуть щороку, щозими,
Сліди всі замітають на майбутнє,
Та берегти повинні усі ми
Стежки свого кохання незабутні.
Приспів:
Я Тебе найщиріше вітаю,
Щоб найкраще жилося Тобі,
Все найкращі слова добираю,
Щоб збулися в Твоєму житті.

Володимир Василишин.
*Може, хтось пише музику. Я би хотів співпрацювати на умовах творчого договору. Цей вірш можна поставити на музику?

Спогад-каяття.

Вона прийшла в парчевих рукавичках –
І я шокований красою був її,
Манерою у вишуканих звичках
І чистотою щирої душі.

Я запросив її був на вечірку,
Та, скажу чесно, не готовим був
Розгледіти таку красиву мірку
Шляхетності й чесноти. Я забув,

Коли востаннє щось подібне бачив,
Коли слова такі востаннє чув...
Душе моя! Напевно, я заплачу...
Я попросить пробачення забув

За все, що трапилось в той божевільний вечір,
Коли її, із суті, я прогнав,
Завдавши хрест тяжкий собі на плечі –
Складніший десяти судових справ.

Тяжкий, мов з каменю; складний, мов сто талмудів...
Його розгадку тяжко віднайти
Із поміж безлічі емоцій, хиб і блудів,
Щоби віддати честь для доброти.

І я сьогодні вибачення прошу
За те, що так тоді я учинив,
Коли чарівну дівчину хорошу
Я необачним словом образив.

Володимир Василишин.

***

На фоні білої зими гуляй,
Чекай мене: кохаю я;
Моє кохання Ти не забувай,
Я буду Твій, а Ти – моя:
Після зими завжди іде весна,
Кохання всім несе завжди вона.

Прийти повинні всі ми до добра
Тих почуттів, що не змести,
І що вготовані не для гріха,
Гріха розлуки і пітьми –
Завжди кохатиму Тебе, завжди,
Ти лиш до доброго завжди дійди.

Володимир Василишин.

Українська сучасність (www.suchasnist.ua).

І знову я пишу ось ці папери,
Які давно нічого не говорять,
Вони вже вийшли з моди і манери,
А тільки все нові клопоти просять.

Я щось вирішую, комусь допомагаю:
“Лети у світ, папірчику-лелеко...”
І ноту пісні все як пригадаю,
То усвідомлю: я від Тебе так далеко...

Проходять дні, несуть нові проблеми,
Які щораз вирішувати треба:
Не всі ще довели ми теореми,
Щоб виміряти шлях до Раю-неба.

І тьма турбот щодня зриває сльози
З очей – давно спітнілих від утоми –
І споглядання, як щоденні наглі грози
Топлять у морі рятівні пороми.

Але мені немає як літати,
Нема часу й можливостей так само,
Я чомусь можу лиш перепливати
Море життя – поромом із дірками.

У час інформаційної манери
Я в долі ще і досі не скумекав:
Чому це я пишу тупі папери? –
Й чому це я від Тебе так далеко?

Володимир Василишин.

Хто ти?

Чекаю зараз і завжди чекав, -
Причину цього зрозуміти геть непросто…
Я і не знаю, і тоді не знав…
Хто ти? Свята? Чи, може, тать-псевдоапостол?..

Не вмію малювати я картин;
Пишу про те, про що несила розповісти…
Своєї мами бунтівний я син,
Та ці думки, напевно, зможуть мене з’їсти.

У мене був здавна ще ідеал
Майбутньої коханої дружини,
Проте він геть померк, кудись пропав –
Гірким був смак розчарування днини.

І то був майже вже останній день
Усіх чекань, сподівань, оптимізму,
Та час поволі майже стер упень
Погані спогади часів трагікомізму.

Я знову хочу вірити у те,
Що хтось мене, напевно, десь чекає.
Ця думка по шляху життя веде...
Але невже вона та й втілення не має?!.

Чекаю зараз і, мабуть, буду чекать –
Причину цього з’ясувати геть непросто...
Я ще не знаю, але дуже хочу знать,
Чи справді ти – щастя мого апостол.

Володимир Василишин.

Я і Ти. Побажання.

Сьогодні міняється круто життя,
Неначе рукою, чиєюсь орудою;
Я хочу, і хочуть мої почуття,
Аби Ти була мені моєю любою.

Минуло з тих пір вже багато років;
Всі кажуть, що стала моєю Ти згубою,
Та тільки цього я так не хотів –
Я хочу, щоб стала моєю Ти любою.

І де б не була Ти сьогодні, я – тут:
Поза Кавказом, і поза Арубою;
Мої почуття все, мов вишня, цвітуть,
Кохаю... І кажуть, що стала Ти згубою.

І хай поміняється зовсім життя,
Під іншою зовсім буде хай орудою –
Я хочу, і хочуть мої почуття,
Щоб Ти таки стала моєю любою.

Володимир Василишин.

***

Як вперше я Тебе зустрів,
Це була Манна
З небес, і лилися пісні,
Що Ти – жадана.

Усе було у тім житті:
Поразки й перемоги;
Та не звертатимемо, ні,
З своєї ми дороги.

Надіюсь, вірю я у це,
Люблю й кохаю;
Чи віра в блуд ця не зайде –
Ніяк не знаю.

Я хочу знати це, та ще
Нині не знаю,
Лиш Світла Істина для мене – це святе...
І я кохаю.

Володимир Василишин.

Я і Ти.

Я так Тебе кохаю, моя мила, я
Вже не маю сили опиратись, я
Тебе чекати більш не можу без надій,
Я через Тебе загубивсь в полоні мрій.
О, найдорожча моя доленько свята,
О, моя стежечко до щастя золота,
Без Тебе вже не можу жити більше й дня,
Бо все життя без Тебе – наче маячня.

Ти – увійшла в мою життєву долю, Ти
Підняла з руїн в моїй душі мости
В єдине щастя і розраду в цім житті.
І почуття до Тебе в мене – лиш святі.
Ти – моя радниця, єдиний мій суддя,
Тобі готовий я довірити життя,
Без Тебе в мене вже немає дум-ідей,
Готовий знехтувать словами я людей.

Я – все Тобі бажаю, мила, щастя, я
Вірю, що все в Тебе вдасться добре, я –
Тебе одну давно й назавжди покохав,
Від Тебе кращої ніколи я не знав...
О, моя ластівко, о, мій смертельний гріх,
Я вберегтись від Твоїх чарів вже не зміг
І не шукатиму я знахарів ніде,
Хай доля нас у світі парою веде.

Володимир Василишин.

[Mercenary]

Вірші? Власні? Вам не сюди, а до Майстерні креативу:
http://litforum.net.ua/forumdisplay.php?s=&daysprune=&f=12

[acid drinker]

дякую, ви продовжили мені життя на кілька років... якшо, звичайно, про сміх - це правда.

[Lewis Kerol]

..... ти знаєш, це все звісно гарно почуття там, кохання і все таке....але, як на мене, то ще дуже мало вмілості в написанні, така собі примітивна і нічим не приваблива рима!!! .... але інколи таки бувають цікаві повороти .... взагалом трудись!!! ВИЩЕ! ШВИДШЕ! СИЛЬНІШЕ! ...... /чи як там?! :aga: /

[Nike_Велес]

"Вони вже вийшли з моди і манери,
А тільки все нові клопоти просять".

Це Ви, Влодку, добре помітили і самокритично відкукнулись про свої вірші...
так більше не пишіть, пишіть інакше....
і більше читайте, як інші пишуть...
рими у Вас ні в тин, ні у ворота...

Хай серце Твоє сповнять ті почуття,
Які захищав Валентин;
Нехай супроводить Тебе все життя
Кохання й без ліку годин.

я би запропонував кращу риму:

Хай серце Твоє сповнять ті почуття,
Які захищав Валентин;
Нехай супроводить Тебе - хочу я -
Кохання, приперте під тин.

(у відповідній позі, звісно)...

Пригадаю: адресу шукав;
Телефон, щоби швидше знайти –
Не була Ти така, як я,
Я ж не був теж таким, як Ти.

"філософське одкровення" останніх двох рядків гідне учня третої кляси:
Сів шпак на шпаківню,
заспівав шпак півню:
Ти не вмієш так, як я, -
так, як ти, не вмію я...

щоб не плакать, я сміялась... о боже, ти мій боже, нащо ти так даєш?...

[Prophet]

альтіус сітіус фортіус

[Володимир Василишин]

дякую, ви продовжили мені життя на кілька років... якшо, звичайно, про сміх - це правда.

А чого Вам так смішно з моїх поезій? Яка причина?

[acid drinker]

ммммм...
по-перше, там, де вони лежали, було справді весело... я ж їх з української літератури пересовувала? шкода літературу...
по-друге, я вже втомилася розповідати графоманам, шо вони графомани. ну, то таке. якшо довго працювати над собою - можна виписатися. але треба таки працювати. як вже висловилася профет, сітіус, альтіус, фортіус.
по-третє, така свята наївність, від якої або плакати, або сміятися, або спитися... я вибираю зазвичай оте друге.
по-четверте, підписувати ім'я автора під кожним віршем, коли вони йдуть підряд і автор той самий - поганий смак. але то так, на фоні виглядає несуттєво.
по-п'яте... та всьо, мені просто стало по-справжньому весело, на це має право кожна істота.

[Дим]

Володьку...ну не слухай ти їх.вони тє просто заздрять))Ну й шо шо вірші нулячі.зара за такі і нобелівську премію отримують.Та шо там казать.-ті вірші навіть далеко не такі щирі як у тя.А щиру людину зара днем з вогнем не знайдеш.
Но пасаран)))))

[Володимир Василишин]

ммммм...
по-перше, там, де вони лежали, було справді весело... я ж їх з української літератури пересовувала? шкода літературу...
по-друге, я вже втомилася розповідати графоманам, шо вони графомани. ну, то таке. якшо довго працювати над собою - можна виписатися. але треба таки працювати. як вже висловилася профет, сітіус, альтіус, фортіус.
по-третє, така свята наївність, від якої або плакати, або сміятися, або спитися... я вибираю зазвичай оте друге.
по-четверте, підписувати ім'я автора під кожним віршем, коли вони йдуть підряд і автор той самий - поганий смак. але то так, на фоні виглядає несуттєво.
по-п'яте... та всьо, мені просто стало по-справжньому весело, на це має право кожна істота.

Літературу мені теж шкода, але більшою мірою не за це, а за щось інше
(а за що саме - нехай здогадуються ті, які принесли до неї стільки макулатури і словесного сміття, що не приведи Господи (одразу зазначу, що це не про Вас), а потім усе оте сміття, не сортуючи, назвали чомусь літературою, а деяке - ще гучніше - класикою), і тому з цією тезою я таки можу до певної міри погодитися.
Стосовно графоманії, можу сказати, що є два варіанти розуміння цього поняття, а тому може бути два варіанти відповіді на нього.
Варіант перший. Будь-яка манія (гафо-, нарко-, теле- тощо) у принципі є хворобою і то психічною, а тому розкидатися таким терміном не конче варто, бо ненароком можна когось і образити.
Варіант другий (а може, просто, друга частина першого). Будь-яка манія означає залежність.
Із цим я, в принципі, можу до певної міри погодитися, але в такому разі дякую за комплімент.
Річ у тім, що Муза, чи натхнення, ніколи не є і не може бути явищем перманентним (така його чи її природа), а тому його (чи її) прихід так чи інакше є Господнім даром, за який Господові треба дякувати, а не гнівити Господа. Тому що такий дар усе-таки не кожному дається (дарма, що не всі, кому він дається, визнані поетами за життя). А якщо він усе-таки дається, за це я Господові дякую.
Якщо комусь це не подобається, дякую за критику (вона, як пишуть сучасні літературознавці, теж є літературою, а її наявність - це підтвердження того, що "ніхто ніколи не б'є мертвого собаку" (Дейл Карнегі), а якщо собаку б'ють, це означає, що він (тобто, у даному випадку, - я), хвала Богові, все ще живий і чогось-таки вартий). А таку залежність, як у мене, у принципі, мав, має і повинен мати кожен, хто має намір вважати себе бодай трішки літератором. І наявність такої залежності є не ганьбою, а честю.
Ви пишете про наївність? А Ви уже не вірите в Силу Духа, силу почуттів? А може, Ви ще їх не відчували? Тоді я щиро бажаю Вам їх відчути бодай раз на життя, бо лише з вірою в серці можна, в принципі, у світі (хай про нього говорять - хто що хоче) що-небудь істотне та здобути.
Пригадуєте приповідку про три найважливіші у житті справи - виростити дитину, збудувати дім, посадити дерево? Так ось у греків із цього приводу є ще одне дуже гарне прислів'я: "Як рідного дому не хвалити, він може впасти і привалити". Інакше кажучи, усе треба робити з вірою в серці і в ім'я Боже.
Прости мене Господи, що таке цитуватиму, але навіть у прихильників популярної у Середньовічній Україні Єресі Богомілів (її суть полягала в тому, що світ творив не лише Господь, але і диявол) була така оповідь, що допоки диявол носив із дна перших вод землю під нігтями "в ім'я своє" (а не Боже, як слід було), уся земля з-під його нігтів випливала, і творити планету Богові не було із чого.
І тільки, коли останнього моменту диявол усе-таки згадав ім'я Боже, крихітка землі у нього під нігтями і залишилася. З неї Господь зліпив першу планету. Розрослася ж планета через те, що диявол намагався скинути Бога у води, коли Бог після створення Землі ліг уночі відпочити,- але в усі сторони, куди диявол котив Бога, Земля росла і збільшувалася.
Усе це я розповідав, аби Ви зрозуміли, що навіть єретики, в принципі, вірили в те, що лише з вірою в Господа і лише з Його Волі і у натхненні можна щось істотне і тривке створити. А отже, це натхнення, гідне поваги. До речі, Вам віра в Господа і таке натхнення теж потрібне (треба ж колись вийти заміж, створити сім'ю, мати дітей).
Тому, якщо Вам радісно-смішно, будь-ласка, смійтеся. Якщо сумно - поплачте (це, кажуть, вивільняє зайвий адреналін, який, стікаючи дівочими щоками, стимулює їх пружність і зберігає красу, а Вам таки є що берегти). А ось спиватися - не раджу. Шкода такої мудрої і хорошої людини, як Ви (а пияцтво - це шлях до забуття, самозабуття, деградації і, врешті, страшної, гидкої, ганебної, негідної Вас лихо-мученицької смерті).
Ім'я автора під кожним віршем... Бачте, я - юрист, а вірші ці - на публіці - вперше. І я розумію, що для засвідчення авторства найкраще підписувати кожен окремо. Хоча це, може, не конче естетично (але Ви самі кажете, що це - несуттєво).
А на веселий настрій Ви маєте не лише право. Ви - зобов'язані бути такою. І я радий за Вас, що у нашому нелегкому житті Вам вдається сповняти цей Ваш святий обов'язок.
А загалом, дякую за критику вдруге. Пишіть іще. Радий спілкуванню з Вами. Тим паче, що оцінку бачу тут різну. На це я чекав і щиро сподівався. Щиро радію, що сподівання справдилися...
Я, певно, вже набрид... Як там кажуть, "заминаю". Пробачте за довге повідомлення. Дякую за увагу.

http://mova.ridne.net/profile/320/4.png (http://mova.ridne.net/profile/320)

[Nike_Велес]

як юрист, Ви вчинили правильно, підписуючи кожен вірш...
а от до літератора Вам рости й рости... читайте рубрику "Що читають злі критики", там гарні є непогані речі"...

до речі, Ейсід позиціонує себе на цьому форумі ака сатаністка, я вірю в Динамоса, тому Ваш опис символів віри якихось єретиків мене уже потішив, і Ейсід теж, сподіваюсь, потішить...

[acid drinker]

щодо позиціонування мого - найку, ви доволі цікаво випустили цілу епоху духовного розвитку ейсід :) крім того, я можу з упевненістю сказати, шо сатаністкою вона себе не позиціонувала, радше, дуже високо оцінювала напрацювання в цій галузі немаловідомого варракса (і банально - не проходила в сатаністи за його високими стандартами). але то несуттєво, приємно, шо ви хоч шось пам'ятаєте.

пане володимире, страшенно не хочу ображати ваші релігійні почуття, але не ображати у мене не виходить, бо ви собі дозволяєте ображати почуття людей, які вибрали для себе шлях без релігії. поезія і проповідь - це різні речі, причому універсальнішою я все-таки вважаю поезію. говорячи про єретиків, ви забуваєте, що існують і атеїсти. і серед людей освічених (зокрема, серед літературних критиків) людей, які до релігії ставляться скептично, значно більше, ніж людей, які їй цілковито довіряють.
і другий момент - ваші вірші дуже вузько утилітарні, а я взагалі проти утилітаризму поезії, тим більше - такого обмеженого. поетична функція (мені соромно, шо я всіх відсилаю читати тільки якобсона, але у нього це викладено доволі прозоро) мови кардинально відрізняється від інших функцій саме своїм не-утилітаризмом, вона спрямована на деавтоматизацію мислення, яка, в свою чергу, зовсім не необхідна певним людям. але, з іншого боку, якшо вже поезія - то я притримуюся поглядів про вітальну важливість деавтоматизації.

ух. у мене катастрофічно бракує часу, але такі речі - то практично святе (у моєму розумінні), тому вже перепрошую за надмір літер.
щодо графоманства. потреба писати - то вже психічний розлад, на мою думку. причому такий, що часто супроводжується (або викликаний) шизофренією. своєю шизофренією я пишаюся.
натомість графоманія - це
болезненное влечение и пристрастие к усиленному и бесплодному писанию, к многословному и пустому, бесполезному сочинительству. Графоманы стремятся опубликовать свои произведения. Так, не имея литературных способностей, они пытаются (иногда успешно) издать свои художественные произведения, а графоманы, не имеющие научных знаний, стремятся опубликовать свои псевдонаучные трактаты.
у повсякденному житті цей термін використовують не так серйозно, але все ж дуже близько до поданого значення.

[Nike_Велес]

І ще, пане Володимире, як Ви вважаєте: чому слід носити було глину в ім'я бога? хіба гріх було носити глину у своє ім’я? хіба не написано у якихось текстах про вислів Христа: я - в Отці, і Отець - в мені... а Сатана теж був сином божим...
до речі, може Вас зацікавить така інфа:
1) в Біблії написано - коли Саул кидав у Давида лютнею (чи гарфою), то "злий дух(???) від Господа (Єгови) нападав на Саула"... (1 Царств, гл.16, ст. 11-23)... отож, це для тих, хто шукає джерело злих духів! ;) Джерело як доброго, так і злого духу - це той же Єгова (він же - Саваот, Адонай...), господь євреїв та християн . І ніхто інший. Байки про якогось Сатану сміхотворні... Роль Сатани у Божому пляні згідно Біблії розшифровується так: Сатана - посланець бога Єгови, його перший слуга ;) (до речі, мені здається, що подібно вірять англіканці)...
4) а дух неправди? 3 Царств, гл. 22, ст. 19-23, там, де описано пророкування Михея Ахаву : "і тепер оце вклав господь (Ягве, Адонай, Саваот ) дух неправди в уста всіх оцих пророків..." І оцей господь - це Ваш господь? ;)

[Володимир Василишин]

І ще, пане Володимире, як Ви вважаєте: чому слід носити було глину в ім'я бога? хіба гріх було носити глину у своє ім’я? хіба не написано у якихось текстах про вислів Христа: я - в Отці, і Отець - в мені... а Сатана теж був сином божим...
до речі, може Вас зацікавить така інфа:
1) в Біблії написано - коли Саул кидав у Давида лютнею (чи гарфою), то "злий дух(???) від Господа (Єгови) нападав на Саула"... (1 Царств, гл.16, ст. 11-23)... отож, це для тих, хто шукає джерело злих духів! ;) Джерело як доброго, так і злого духу - це той же Єгова (він же - Саваот, Адонай...), господь євреїв та християн . І ніхто інший. Байки про якогось Сатану сміхотворні... Роль Сатани у Божому пляні згідно Біблії розшифровується так: Сатана - посланець бога Єгови, його перший слуга ;) (до речі, мені здається, що подібно вірять англіканці)...
4) а дух неправди? 3 Царств, гл. 22, ст. 19-23, там, де описано пророкування Михея Ахаву : "і тепер оце вклав господь (Ягве, Адонай, Саваот ) дух неправди в уста всіх оцих пророків..." І оцей господь - це Ваш господь? ;)

Я перепрошую, але буквально уже вчора (бо зараз 01:10) я був на одному дуже цікавому зібранні. Це зібрання організації УМХ (Українська Молодь-Христові). Мушу сказати, що там теж збирається дуже багато насправді цікавих, освічених і водночас творчих молодих людей, які вірять у Бога. Але то так, для ремарки.
До чого ж я веду. Не хочу хвалитися сам (бо, може, мають-таки рацію ті, хто каже, що це негарно) і не хочу образити (а якщо образив, то перепрошую) інших (бо це теж, незалежно від поглядів інших, є не по-християнськи). Але мушу зазначити, що (і Ви, певно, з цим погодитеся), що ті, хто вивчав або вивчає теологію професійно, знають про неї таки трішки більше, ніж ті із нас, хто її не вивчає (у тім числі і я).
Але цікаво було почути і зараз оповісти таке.
Господь кожній людині, а також кожному ангелові уже при її\його створенні дарував найсвятіше і найнепорушніше (ганьба тиранам і диктаторам) право - право вибору. І ось саме це право і означало (і означає) свободу та дарує кожному духові та кожній душі - право вибору.
Вибір цей полягає у альтернативі: або з Богом - до вічності, або без Бога - у пекло, а після кінця світу - у небуття і забуття.
Дух, який потрапив у пекло, для Бога уже не існує зовсім, і шлях такого духа пролягає туди ж - у забуття і небуття.
Виниеає ж злий дух - саме від заперечення Бога через зловживання правом вибору.
Тому, без сумніву, Сатана і Люципер - це творіння Божі (хоча не Сини). Але вони, зловживаючи правом вибору, проти Бога повстали. І це їх не вивищило і не поставило в рівень із Богом, а навпаки - скинуло в пекло, забуття і небуття.
І тому - вони є там, де є заперечення Бога, хоча і створені Ним. Ось у цьому і суть "злого духа від Господа (Єгови)", який і справді нападає на всіх, хто заперечує Правду. А Ісус Христос казав: Я (тобто, Господь) є Дорога, Правда і Життя.

[Nike_Велес]

Ви твердите: "Тому, без сумніву, Сатана і Люципер - це творіння Божі (хоча не Сини). Але вони, зловживаючи правом вибору, проти Бога повстали. І це їх не вивищило і не поставило в рівень із Богом, а навпаки - скинуло в пекло, забуття і небуття.
І тому - вони є там, де є заперечення Бога, хоча і створені Ним."

проте в Біблії не написано, що злий дух нападав на Саула із власної ініціативи, а був ніби посланцем Божим... Бог так само вклав "дух неправди" в уста деяких пророків...

то що, Ви для себе відредагували Біблію, не сприймаєте її так-як-вона-є, а створюєте/підтримуєте якісь інтерпретації (хоч і на основі біблійних сюжетів)... цей крок з Вашого боку я схвалюю, бо теж маю власні міркування з приводу "божої діяльності"...
для того Біблію відкладаю трохи вбік... Чи Ви також відкладаєте Біблію "трохи вбік"?...

[Володимир Василишин]

Ви твердите: "Тому, без сумніву, Сатана і Люципер - це творіння Божі (хоча не Сини). Але вони, зловживаючи правом вибору, проти Бога повстали. І це їх не вивищило і не поставило в рівень із Богом, а навпаки - скинуло в пекло, забуття і небуття.
І тому - вони є там, де є заперечення Бога, хоча і створені Ним."

проте в Біблії не написано, що злий дух нападав на Саула із власної ініціативи, а був ніби посланцем Божим... Бог так само вклав "дух неправди" в уста деяких пророків...

то що, Ви для себе відредагували Біблію, не сприймаєте її так-як-вона-є, а створюєте/підтримуєте якісь інтерпретації (хоч і на основі біблійних сюжетів)... цей крок з Вашого боку я схвалюю, бо теж маю власні міркування з приводу "божої діяльності"...
для того Біблію відкладаю трохи вбік... Чи Ви також відкладаєте Біблію "трохи вбік"?...

Я не відкладаю Біблію "трохи вбік", а просто усвідомлюю, що, не будучи професійним теологом, я не можу тлумачити Біблію настільки ґрунтовно (а передовсім - правильно), наскільки це роблять фахівці.
Це, приблизно, так само, як те, що я, не будучи лікарем, не можу лікувати людей так як лікар, а той, хто не є юристом,- не може тлумачити закони (ну хоч би так як я, який є юристом).
Тому я не відкладаю Біблію "трохи вбік", а залишаю право її тлумачити фаховим теологам (хоча, звісно, і вони, теж будучи людьми, можуть помилятися).
І саме це, на мою думку, найкраще може розтлумачити позицію, згідно з якою Біблія має бути основою нашого життя та наших повсякденних вчинків. І цю основу не можна відкладати "трохи вбік" (бо все зруйнується). Просто її треба "ad radices" (до кореня, до основи) досліджувати, читаючи і вивчаючи професійних теологів.
...А щодо нападів злого духа на Саула... Бачите, усе, що відбувається з нами - так чи інакше відбувається з Волі Божої. Людина створена так, що за своєю природою, не може бути вільною від будь-яких духів. Духи (як злі, так і добрі) постійно "опікуються" людиною, керуючи її діяльністю. Це таке собі змагання "чия візьме". І коли Господь бажає покарати людину за гріх, то спершу Він не карає її надто жорстоко (Він бо добрий батько для нас - Його дітей). Просто "пропонує" людині спробувати зробити те, чого вона хоче і прагне у грісі - пожити без Божої охорони. Тоді він забирає на сторону Своїх Ангелів, і замість Ангелів тут-таки приступають до людини злі сили.
Якщо людина відчуває до цього несприйняття, вона кається і прагне звільнитися від стану кари - молиться, приступає до Сповіді, приймає Святе Причастя.
Але якщо людині диявол із його діяннями починає подобатися, вона його приймає - тоді диявол опановує такою людиною сповна, і, повірте, деякі стверджують, що у подальшому такій людині є дуже-дуже погано. Вона терпить муки, хворіє, хворіють або й помирають її близькі та рідні, з нею твориться безліч інших дуже-дуже поганих речей.
Це уже людині - не подобається. Але звільнитися повністю від такого стану людині вже або надзвичайно тяжко, або й неможливо взагалі.
Саме тому і саме тоді уже і прагнуть такі люди звільнитися від гріха та диявольської сили, але, на жаль, це уже далеко не завжди можливо.
Саме тому - не варто відкладати Біблію, Святе Письмо - анітрохи вбік, а навпаки намагатися збагнути його істинну суть. У такий спосіб ми можемо осягнути блаженства вічного життя у Раю Господньому.

[Nike_Велес]

а у мене є якраз знайомий християнин Ярослав (Славік), який "терпить муки, хворіє, хворіють або й помирають його близькі та рідні, з ним твориться безліч інших дуже-дуже поганих речей..." і багато християн помирає в різних муках...
так що особливої "божої" ласки до християн я в цьому світі не бачу...
а "в тому иншому світі" мене й Динамос рятує і рятуватиме!!!

[Korkuna]

Найку, так як ми з вами однієї западенської тер. приналежності, я вас от дуже прошу - дайте людині спокій. Хочете подискутувати про релігійно-християнсько-похідні))) теми, то давайте краще зі мною))) Ну не бутьде ви мучителем
пардом модерам за офф топ

[acid drinker]

перепрошувати не варто =)
а я все думаю, чого в темі про релігію так затихло... може, все-таки туди, хлопці? бо текстів нових не з'явилося, а дискусії читати втомливіше, ніж вірші... =(

[Володимир Василишин]

Найку, так як ми з вами однієї западенської тер. приналежності, я вас от дуже прошу - дайте людині спокій. Хочете подискутувати про релігійно-християнсько-похідні))) теми, то давайте краще зі мною))) Ну не бутьде ви мучителем
пардом модерам за офф топ

Дякую за підтримку. До речі, я також "западенець", зі Стрия. А тому мучити себе взаємно не треба, бо тоді - ні Господь, ні хтось там інший нас не порятує. А рятуватися таки треба. Усім. І краще все-таки в Бозі. Як робили наші предки, "starting from 988". І чомусь не вмерло це в народі за цей час, хоч як намагалися убити це. Тепер ніхто віру в Господа примусово в нас не вбиває. А чому ми вбиваємо її в собі самі, шукаючи якихось (тепер уже навіть іноді техно-) божків (як ось Динамос), забуваючи про Єдиного Бога Живого? Невже Господь Бог живий не ближчий нам за суттю? Ми ж усе-таки живі, а не купа мертвого тимчасового заліза...

<a href="http://mova.ridne.net/profile/320"> <img src="http://mova.ridne.net/profile/320/4.png"/> </a>

http://mova.ridne.net/profile/320/4.png (http://mova.ridne.net/profile/320)

[Nike_Велес]

Динамос - живий Бог (бо живий я, інші віруючі у нього, та й узагалі - є ще Життя на Землі, є ще Всесвіт)... Існування Динамоса не обмежене часом, - не те, що Ваш бог "starting from 988"...

[Натала]

Мені дуже подобався викладач філософії в моєму університеті. Він говорив, що про щире кохання можно розповісти лише чистою, красивою, високою мовою. Вам, Володимире, це вдалося. :)
Зачепив вірш "Білі лілеї".
Заставляють замислитись над життям і над відношенням до стусунків рядки:
Чому це я пишу тупі папери? –
Й чому це я від Тебе так далеко?
І справді, чому ми буваємо далеко від людей, яких кохаемо...?

[acid drinker]

наші предки у 988 році були піддані страшному релігійному геноцидові...
але віршів то все одно не стосується. люди, такі теми варто обговорювати в кахве, бо майстерня не для них призначена...
де креатив???

[Володимир Василишин]

Динамос - живий Бог (бо живий я, інші віруючі у нього, та й узагалі - є ще Життя на Землі, є ще Всесвіт)... Існування Динамоса не обмежене часом, - не те, що Ваш бог "starting from 988"...

Бачите, не сподобалося мені те, що або я зле пояснив, або Ви зле зрозуміли.
А тому напрошується запитання, яке є до певної міри некоректним філологічно, але виливає з логіки: "А хто живіший?". Господь живий завжди, і не лише завдяки тим, хто у нього вірить. Він є Життям і життя дарує. На відміну від Динамоса, який живий, бо живі "віруючі у нього".
Даруйте за порівняння, але у такому разі, слідуючи стежками Вашої логіки, можна ствердити, що живим є усе, варто лише у це повірити (наприклад, машини, будинки тощо). Може, десь у Японії або в якійсь іншій державі Східної цивілізації, у таке і вірять. Але я - християнин і пам'ятаю біблійні слова ангела біля Гробу Господнього, сказані одразу по Христовому Воскресінні, коли до цього Гробу прийшли Апостоли шукати Тіло Ісуса: "Чого ви шукаєте живого посеред мертвих?" Це були слова про Ісуса, який воплотився з Духа Святого і Марії Діви і стався чоловіком, був розп'ятий, страждав і був похований. І воскрес у третій день. Оце і є справжнє життя і перемога над смертю.
А щодо необмеженості часом... Ось за це ГОЛОВНО я і просив пробачення, що зле пояснив. Але зрешті Ви самі відповіли на своє запитання, зазначивши, що Динамос живий, бо живі "віруючі у нього". Отже, Ви самі визнаєте, що Динамос нічого і нікого не створив і створити не може. Він створений людиною і живий доти, поки людина у це вірить.
Господь же створив ЛЮДИНУ, як сказано у Святому Письмі, "без неї". Інакше кажучи, ЛЮДИНУ СТВОРИВ ГОСПОДЬ. І світ існує (і живий) тому, що його створив Господь. А 988 рік - це лише дата, відколи у це увірувала вся Україна-Русь.
...Так стверджує Біблія, яка пише про Господа, в якого вірую я, та Історія України-Руси.
Динамос же (цитую Вас дослівно): "живий Бог (бо живий я, інші віруючі у нього, та й узагалі - є ще Життя на Землі, є ще Всесвіт". Тобто у Вас Динамос живий, бо живими є істоти, які у нього вірять.
А хто ж тоді створив істот (у тім числі людей), які вірять у Динамоса?..

[Володимир Василишин]

Мені дуже подобався викладач філософії в моєму університеті. Він говорив, що про щире кохання можно розповісти лише чистою, красивою, високою мовою. Вам, Володимире, це вдалося. :)
Зачепив вірш "Білі лілеї".
Заставляють замислитись над життям і над відношенням до стусунків рядки:
Чому це я пишу тупі папери? –
Й чому це я від Тебе так далеко?
І справді, чому ми буваємо далеко від людей, яких кохаемо...?

Щиро дякую за позитвну оцінку.

[Nike_Велес]

А хто ж тоді створив істот (у тім числі людей), які вірять у Динамоса?..

Див. тему "Релігія" в розділі "Кахве".

[Натала]

"такі теми варто обговорювати в кахве"

Розкажіть, будь-ласка про кахфе, що воно таке, і з чим його їдять.
В правилах було написано розташовувати нові теми в тільки в розділі "майстерня креативу". Тож і мучимось :)))))

[acid drinker]

ууууу, як у нас все запущено... буду рада, якшо ви не оффтопитимете тут, а вийдете на головну сторінку форуму і подивитеся, шо там намальовано.
/ну, і ше раз перечитаєте правила.../

[Володимир Василишин]

ууууу, як у нас все запущено... буду рада, якшо ви не оффтопитимете тут, а вийдете на головну сторінку форуму і подивитеся, шо там намальовано.
/ну, і ше раз перечитаєте правила.../

Дякую, Ейсід! Ти - супер! Вітання від Стрийської "Просвіти"!

[Володимир Василишин]

* * *

Свої розкриймо, люди, очеса,
Погляньмо пильним взором в небеса,
Пора давно усім прозріти,
А не наосліп ідолів молити.

Чому це нам розказують облуду,
Не можучи самі позбутись бруду?!
Чом треба в річку лити нечистоти,
Відтак кричати, що вандали – патріоти?!

Чом весь народ вважають за отару,
Яку загнати можна у кошару,
Вважають, що народ – це барани...
Та грубо помиляються вони.

Нехай підніметься приспана наша сила,
Яка колись всі чудеса наші творила!
Свої для цього всі розкриймо очеса
І щиро помолімся в небеса.

Володимир Василишин.

“На президентські вибори-2004”

За щось боролися, до чогось і прийшли,
Та не туди, куди хотіли. В дикі прерії.
Бо хибними шляхами нас вели
З комуно-мафіозної імперії.

Ми ніби вже й не там, а ще й не тут –
Немов розп’яті між Європою й Москвою,
Багато в крові наших лідерів отрут,
Яких не змити жодною водою.

У нас нема порядку, ні, нема,
Хоча нема, здається, і анархії,
Бо нами нині й далі править тьма
Безсовісної бандо-олігархії.

Ми ніби вже й не там, а ще й не тут:
Сидить у головах у наших міф Євразії,
Бо забагато в крові лідерів отрут,
Що націю ведуть до євтаназії.

Народ – одурений брехнею вже не раз,
Мов очманілий, вкотре йде на вибори,
Де обирає тих самих зараз...
Скажіть, хіба він щастя з ними виборе?

За що боролися, до того не прийшли...
Нам вкотре скажуть: “Майте те, що маєте,
Бо не народ ви, а дурні хохли;
Ви знали це і зараз ви це знаєте.”

А що ми скажемо в одвіт отим словам?
Пора вже нині знати. Скоро вибори.
На них іти потрібно саме нам.
За нас ніхто нам щастя там не виборе.

Можливо, це для нас – останній шанс
Не підписати пакт про євтаназію
І відновити справедливість і баланс –
Піти в Європу, а не у Євразію.

Можливо, це для нас – останній шанс
Стати для світу знов народом, не хохлами
І увійти з Європою в альянс,
А не з московськими гидкими дикунами.

На вибори потрібно йти усім
За владу нації і щастя без анархії,
Якщо це навіть і останній шанс
Позбутись влади бандо-олігархії.

Щоб до мети ми все-таки прийшли,
І доля не сказала нам пропасти –
Пора затямити: ми українці, не хохли;
Відтак покинути боятися і красти.

І за що боремось, до того й прийдемо,
Лише тоді, лише у тому разі,
Якщо собою верховодить не дамо
Комуно-мафіозній вже заразі.

Володимир Василишин.

* * *

“Не будь співцем проклятої доби,
Тупого і дурного лиходійства,
Кидай це все, ставай до боротьби –
За свій народ і проти бід, насильства!” –

Сьогодні кличе знакова доба –
Усіх, кому кохана Батьківщина,–
Нікому не потрібна боротьба
Онука проти діда, батька проти сина.

І якщо батько землю цю святу
Кохав-любив всім серцем і душею,
Сьогодні має син державу вже свою
І має тішитися нею й жити нею,

Ніколи не вдаючися до зрад
І не плекаючи у собі яничара,
Не причащаючись до вражих до принад –
Спіткає бо за це Господня кара.

Не будь співцем проклятої доби,
Проклятого тупого лиходійства;
Очисти душу для святої боротьби,
Відкинувши звідтіль гріхи й безчинства.

Володимир Василишин.

Авіашоу.
Присвята Скнилівській трагедії.

...Було цікаво людям якусь мить:
Прийшли на небо глянути, води попить,
Дітей манили все до себе небеса:
Яка то височінь!.. Яка краса!..

Пілоти в небі творять піруети –
Це – аси, авіації художники, поети...
Та враз... Аврал! Літак паде й горить!..
Скільки залишилось комусь тоді пожить?!.

Безліч таких лежало у траві.
Ще не поховані, та вже і неживі...
Десь там собі лежала голова,
Десь там рука, десь палець, десь нога...

...Ну що ж... Попереду субота ще – й неділя;
Для них – уже скінчився часу лік...
У них вже не буде хрестин, весілля,
На це їх хтось за кадром – вже прирік...

Замість блакиті – в небі чорний дим,
Скільки надій тоді пішло із ним:
Дітей, онуків для батьків, дідів...
Хто ж кляте шоу те ось так провів?!.

...Зринає в пам’яті одразу Древній Рим,
І гасло “хліба і видовищ!” – разом з ним...
Чому так легко втратити життя?!
“Щось не згадав... Десь ризикнув... Якби ж знаття...”

Мертва статистика екранами біжить:
Ні, це не перша вже для світу така мить...
Та тільки знов у нас – сумний рекорд –
Для пісні літа – це фатальний був акорд.

Вкажи нам всім, о, Боже, чому так
Знаходять смерть? Який фатальний знак
Ми знехтували? Де хтось щось згубив?
Чому помер так той, хто майже ще не жив?..

...Вже скоро суд на ці питання відповість
Формально. Щоб згасити зовні злість,
Але однаково кричить душа:
Невже життя для військ – не варте ні гроша?!

Як це не так, то де тоді були
Оті, що так там літаки вели:
“Ану, лети іще туди! Давай-давай!..” –
Відтак – мовчанка... Хтось – відповідай...

Бо знов цікаво людям у цю мить...
Хтось другий рік від болю вже не спить...
Хтось втратив батька, сина, онуча,
А в когось просто за це все болить душа...

Авіашоу це – загибель без війни,
Криваве свято, бал екстрим-мани...
Чому все саме так відбулося у нас?!.
Який мені про це розкаже ас?!.

Володимир Василишин.

Діамант скарбів душі.

Коли про щось питатимуть зізнання
Й будуть лихими і недобрими вони,
Кажи: “Я хочу здійснення найкращого бажання
І втілення в життя найкращої мети.”

Коли тебе питатимуть на звіті
Про те, що ти зробив, а що – ще ні –
Кажи, що ти живеш на цьому світі,
Щоб втілювать в життя діла святі.

Коли тобі дадуть якусь роботу,
Постанови тоді вже сам собі –
Зробити усе так, щоб ні на йоту
Ніхто не говорив слова про тебе злі.

І коли так буде, то ти згадаєш
В новій вже ролі вірші Біблії Святі,
Що за ділами ти людину упізнаєш,
А добре слово – діамант скарбів душі.

Володимир Василишин.

КК (Ковбасократ Ковбасоман)
Роздуми на кухні.

Він сильно любить Україну,
Віддав їй долю і талан...
Продав ідею і родину –
Ковбасократ Ковбасоман.

У нього викрали дитину,
Струїли пасіку і лан...
Таку він любить Україну –
Ковбасократ Ковбасоман.

Приїхав кіньми він додому –
Бандит машину вкрав. Обман
Вчинили друзі по-лихому,
А він усе ж – Ковбасоман.

Йому давно усе байдуже –
І власний розум, і краса,
І серце, і душа. Лиш дуже
Для нього мила ковбаса.

Та все ж, за десять літ став іншим,
Свою чуприну підлатав,
Зухваліший і нахабніший –
Ковбасократ-Ковбасоман.

Держава ж – сита вже любов’ю,
І не потрібен їй талан,
Який приніс їй із собою
Ковбасократ Ковбасоман.

Володимир Василишин.

Клич до народу.

Не хочу вірити в погані я слова,
Також поганій псевдоаналітиці,
Що наші голоси вже – трін-трава,
А ми – лиш публіка у брендовій політиці.

Невже це так?! А якщо так, чому
Ми до такого стану опустилися?!.
Іще ж зовсім недавно за державу за свою
Ми всі боролися. То чом вже до такого в ній дожилися?!

Зробімо вибір мудрий, отже, свій –
Усупереч всій псевдоаналітиці,
Бо ми – народ, і край у нас цей наш, а не нічий
Завдяки праву, а не брендовій політиці.

Володимир Василишин.

Клич українцеві.

Пишайся, що ти – Українець,
Дитина святої землі,
Що квітами стелить гостинець
Усім, хто йде з миром сюди.

Пишайся, що ти – з України,
Нащадок Землі Мудреців,
Дали вони Твори-перлини
Для всіх наукових гуртків.

Пишайся, що ти – Українець,
Дитина Святої Руси:
Європі дала вона вінець
Із пісні, із права, з краси.

Пишайся, що ти – з України –
Святих Берегів двох Дніпра,
Нащадок сучасний родини –
Народу Арійців… Мара

Напала чомусь на наш нарід,
Який нині блудить сліпим,
Роз’їхавсь чужими Сафарі,
Не тішиться краєм своїм.

Пора повертатись з чужини,
Кріпити державу свою –
Пишайся, що ти – з України,
Плекай українську красу.

Хай знає нас кожен чужинець
І всі наші й силу, й красу!
Пишайся, що ти – Українець
Завжди, а не час від часу.

Ми бачимо завжди гостинець
У світ. Нас там бачать також.
Пишайся, що ти – Українець.
Ми – нація Духа Вельмож.

Володимир Василишин.

Кожному – своє.

Життя стає щоразу цікавішим
І працювати й сенсу вже нема,
Владу бере брехливіший, нагліший,
Народ – десь батраком запівдарма.

Радійте, люди! В нас це так реально –
Радіти тому, що колись прийде,
Коли у всіх і все буде нормально,
Лиш невідомо, чи це дійсно так буде.

Радійте, люди, добрій нашій владі,
Що вас пустила батраками по світах,
Освоїти мис Горн та мис Альмаді –
Дарма, що в Україні повний жах.

Замість зробити вдома все найкраще,
Ми розбудовуєм сусідські лиш хати...
Скажіть, чи може бути всім не важче,
Як тут від вас будуть лише хрести?!

Замість на виборах іти голосувати,
Ви, мов тупа отара баранів,
Сіли в хатах, щоб поспостерігати,
Як хижий вовк з’їсть все, що захотів.

Радійте, люди, в нас це так реально!
Та справжня радість лиш тоді прийде,
Як виженемо банду кримінальну
Із владних ешелонів. Так буде,

Коли наберемось нарешті сили волі
І переборемо у собі клятий страх,
І дамо відсіч злочинам, сваволі,
А клятим злодіям наступить повний крах.

І повертайсь додому, патріоте,
Якщо ти хочеш гідного життя,
А не працюй, за місячні два злотих
Із-під зухвальця вигрібаючи сміття.

Бо поки це сміття буде чіплятись
За капцями й нестись до нас у дім,
Не зможемо ми добре почуватись,
Бо не буде порядку в домі цім.

Життя ж стає щоразу хай чистішим,
Народе, очищайся від сміття,
Хай влада в нас належить найгіднішим,
Хай дурень злий туди не знайде вороття.

Ну, а тоді, о, співвітчизники, радійте,
Та контролюйте владу раз у раз
І дурнів допустити там не смійте,
Бо їхня влада – зовсім не для нас.

Володимир Василишин.

Ода Україні.

Сьогодні нам жити не нудно-канючно,
Загинув злий ідіотизм,
Бо ми повалили не просто Кучму,
Ми повалили кучмізм.

Сказали ми „Так!” – для дороги в Європу
Під помаранчеві звуки весни,
Яка в нас настала темпом галопу,
Минаючи зиму, ще восени.

Свобода принесла тепло нам у душі –
І розтопивсь синьо-білий лід-сніг,
Не отравлять нас отруєні суші,
Смак бо свободи зцілює всіх.

Співаємо оду силі народу,
Співає їй оду весь світ.
Ми відстояли свою свободу,
А світ Україні сказав: „Привіт!”

Бо вийшли нарешті ми з темряви ночі,
З холодної злої зими,
Нарешті народ наш розплющив очі
Після страшної ери пітьми.

Європа вдягла помаранчевий колір –
Це ще один добрий нам знак,
Цілою планетою ринув дух волі
Від нас. Бо сказали ми: „Так!”

Цілою планетою ринув дух волі –
Це мирний та добрий всім знак:
Сказали ми „Досить!” – кучмізму, сваволі,
Свободі сказали ми: „Так!”

Сьогодні настала нова добра ера,
Народам усім добрий знак,
Від нас пішла вільна й блага атмосфера –
Свободі сказали ми: „Так!”

І хочемо чути відповідь добру
І подолати у ній драматизм –
Ми ж знищили супер-отруйну кобру,
Ми повалили кучмізм.

Володимир Василишин.

Панорама сучасності.
Молитва.

Щось пишеться: історії аннали,
Картини, документи чи сценарії кіна...
Уже в минулім Цицерони, Ганібали,
Давно Еллади на Землі уже нема.

Давно нема того, що вже минуло
Десь десять тисяч років перед цим –
І тому людство, найпевніше, вже забуло
Всі білі плями в геннім дереві своїм.

Давно нема... Та й буть йому не треба –
Слідові дерева із яблуком спокус...
Та тільки чи знайшли ми шлях до неба –
Той шлях, який вказав для нас Ісус?

У нас бо знов джихад, хрестовії походи,
І кожен виродок – святіший за усіх,
Із карти світу зникли цілі вже народи,
Благословили вже содомський гріх...

Щось пишеться: едикти, циркуляри,
Закони, постанови та листи...
Налились горя понад вінця чари,
Човни не хочуть в морі сліз уже плисти.

Давно нема... Ось тільки де подівся
Ковчег із верфі Ноя-моряка?
Чи то рід праведний вже зовсім перевівся,
Чи, може, просто доля саме в нас така?

Веселка-райдуга хоч по дощі і сходить,
Та знову ми переживаємо потоп –
Бо правда десь на дні гріха в нас бродить,
Шука, як вистрибнуть і всім сказати “гоп!”

Та невідома нам подальша доля
І що насправді в нас танцює гопака:
В нас вже змішалися – свобода і сваволя,
Право і сила, бунт і толока.

У нас бо – знов джихад, хрестовії походи
У розумінні виродків війни,
Що йдуть з мечем проти невинної природи,
Замість здолати гріх, злі думи й сни.

І поки що в нас “гоп” говорять бомби,
А правда й далі – в кожного своя,
І Правду Божу – знов женуть у катакомби
Обман, прокльони, плітки і брехня...

Щось пишеться: історії аннали
Кожен загарбник пише на свій лад...
Вже й деякі цивілізації пропали,
І, певно, не повернуться назад.

А білі плями... Їх давно забуто,
Хоча від цього вічні є вони...
Гріх первородний нами вже й не чуто...
Невже навіки з ним зрослися ми?!.

Давно нема... чого завгодно, Боже,
Та тільки не гріха у нас в душі...
Хай Твоя Сила знов нам допоможе
Позбутися гріха, так жить бо нам – негоже –
Відтак ввійти у Рай, де не будемо ми чужі.

Володимир Василишин.

Слово про значення розуму.

Ніхто від народження певно не знає,
Який йому шлях приготовлено Богом;
Людина маленька і втямки не має,
Яку їй потрібно обрати дорогу.

Дитину цю вчать і сумлінно, й старанно
Наставники старші - тому, що вже знають,
І те, що завчило дитя в віці раннім,
Клітиночки в пам'яті міцно тримають.

Коли хтось почав будувати будинок,
То спершу він робить не дах, а фундамент –
Це досвід людський. І мільйони клітинок
Тримають його, наче скрипти – пергамент.

Як нація стала творити державу,
То гляньмо уважно: "А хто ж там керує?"
Правителям розум потрібен – на славу,
Бо сильний нерозум усе лиш змарнує.

Володимир Василишин.

Топонімія.

Не пише про це ані у “Кобзарі”,
Ні в “Декамероні” Джовані Бокаччо,
Як можна так грішно жить в мирі й добрі
Й чому в нас Мукачево, а не Мукачів.

Не знаю, як можна щось Бога просить,
Ходити для цього у Церкву Покровську,
Як майже століття для нас не досить
Наш град Січеслав звати Дніпропетровськом.

Вже знаємо нині, що всі ми є з піль,
Й лиш в полі безгрішному все в нас до ладу,
Чому ж тоді кличемо Христинопіль
Зовсім не по-своєму – Червоноградом?!

Ми й досі шануємо славних нероб,
Нероба сьогодні поважним в нас паном!..
Інакше для чого назвав хлібороб
Своє рідне місто ім’ям цим “Стаханов”?!

Чому ми ще й досі не зганьбимо тих,
Кому лиш ганьба справедливо належить?!
Чому в нас і досі ще є Іллічівськ?
Хто нині брехню там бодай би обмежить?!

Дитину народжену звуть на ім’я,
Аби та дитина була з ним щаслива;
Такою буде хай і наша земля –
Украєна Богом – Україна мила.

І хай не буде жодних буферних зон
На землях святих наших! Станьмо всі гордо!
Й скажімо усім: “Ми – великий народ!” –
А проклятий зайда закриє хай морду.

Та тільки для цього зовімо себе
І свою місцину лише іменами,
Щоб з них усі знали, які й хто ми є,
Щоби не були українці хохлами.

Присвята футбольній команді “Металург” (Маріуполь) (тепер чомусь “Іллічівець”).

Володимир Василишин.

Різдвяна легенда.

Якось, року Божого вже не нового,
В дні передріздвяні ходила легенда,
Що їхав тоді чоловік у дорогу,
І голос сказав: „Не спи – й будеш спасенний”.

І люди повірили й справді не спали,
Та в цю ніч було все, як досі щорічно,
Бо фраза була ця величного змісту
І мала сприйматися алегорично.

І саме в ту ніч люди все зрозуміли,
Дійшло теє значення вже до народу:
Слова ці тоді Українцям веліли
У серпні в той рік не проспати свободу.

І те, що почути від Бога ми мали,
Насправді тоді в Україні почули –
Свободу і справді в той рік не проспали,
Свободу і справді в той рік ми здобули.

Володимир Василишин.

Чомунехай-2006.

Я бував на Майдані в Стрию, де пітьма
Не буває ніяк промовиста –
У нас влади старої давно вже нема,
Хоч була вона – років десь триста.

Але це у нас Стрий. І це – Стрийський Майдан,
Де життя йде швидкою рікою,
Хоч у нас – не обіцяний Рай-Ханаан
Й лиш в Карпати – подати рукою.

Я бував на Майдані у Львові, де ми
Всі кричали, що нас – не здолати…
Але нині вже повно тієї юрби
Повтікали до теплої хати…

Я ж і досі стою на Майдані один,
Бо Майдан той – у рідному серці –
І сміттям закидав го якийсь магазин…
…Недопалок втонув у відерці…

Я стою на Майдані сьогодні, і жаль
Роздира нині знов мої груди…
…За державу аби не здіймалась печаль,
Хай вертають сюди добрі люди!..

…Я стою на Майдані сьогодні, й хтозна,
Скільки треба разів заспівати,
Щоб розвіялась сварки брудної мара,
Бо ми – чисті й разом нас – багато…

Та нехай повертаються Правди князі –
Польові командири Майданів –
В Україну, в свою Батьківщину, в ці дні
Й не годують бандитських тиранів.

Хай повернуться їхні княгині також –
Господині із рідного дому –
Що в чужих казино розважають вельмож
За копійки, як сто років тому.

Хай повернуться ті, хто свої й тут не був,
Бо без них тут змінилось багато…
А якщо хтось із них про Майдан ще не чув,
То тут мусить про все ся дізнати…

Гей, Майдане, озвися!.. Чи, може, й ти теж
Потонув у смітті і у втратах?..
І чому в нас сьогодні лиш їм нема меж,
На все ж добре – межа є заклята?!.

Володимир Василишин.

По виборах-2004.

Проженемо, надіюся, вже ми
Прогнилу владу, котра збанкрутіла,
І вийдемо нарешті із пітьми
По виборах-2004.

Давно не бачив світ таких очей
Ясних і світлих – що жадають перемоги
Чесних і праведних нарешті вже людей,
А не бандитів із великої дороги.

Читаємо вже похапцем закон
Сумнівної вже чинності і сили,
Який порушив право і покон,
Чого порушувать ніяк ми не хотіли.

Ну, все… Здається, дочитали ми
До крапочки останньої талмуди,
Творені думкою із клятої пітьми,
Що породила надчисленні пересуди.

Ну, все… Ми там, все-таки, не знайшли
Ні слова правди, ані букви права –
Вчорашні зеки нині перейшли
В Кабмін, в парламент. І закрита справа.

Та не закритий у народу рот –
І він нарешті таки дав потужний голос –
Прийде-таки до влади патріот –
І в полі чистім вродить правди колос!

І проженемо точно тоді ми –
Прогнилу владу, котра збанкрутіла!..
Не вловить вона рибки з каламутної води,
Але дістане-таки те, що заслужила.

03.12.2004
Місто Стрий.

Володимир Василишин.

Так!-2006.

Коли ж нарешті чубитись вже скінчимо?
Якої ще потрібно ситуації?..
Ми відповіді все щодень ждемо…
Весняний дощ – змива останки агітації...

Пригадую Священний Помаранч –
Останню Українську революцію…
Та лиш чомусь втрачаємо ми шанс…
І таки хочемо топтати Конституцію.

І знову ми руйнуємо те щось,
Яке ще навіть не добудували.
І ще сказать не може навіть хтось,
Куди ми в інший бік попрямували…

В нас знову чвари, святотатство і проклін –
Карбують крок поважною ходою…
А Україна присідає на ослін
І знову плаче похиленою вербою.

Коли ж нарешті сварки між своїми ж скінчимо,
А в діалозі не буде в нас манципації?..
Ми відповіді мить у мить ждемо…
Весняний дощ – змива останки агітації.

Макулатура робить з душ смітник,
Від її змісту – хочеться блювати…
Там – темник, там десь – пасквіль-заказник,
Там – знову віршомазять ренегати.

О, рідне слово, що без Тебе я,
Якщо й з Тобою хтось – мов сиротина:
Без Матері-Вкраїни, Господа Отця –
А наймиліша його хата – це руїна?!.

В нас знову – чвари, святотатство і проклін,
А злагоди – ніяк не дочекати…
За це Донбасові доземо шлем уклін –
За те, що звідти – лиш бандюги йдуть до влади.

Коли ж нарешті встанемо з колін
Державою – від Сяну і до Дону –
І з себе змиємо ворожий геть проклін,
І скажемо ми «Ні!» - всьому лихому?

«О, рідне слово, що без Тебе я?»-
На це,- «Ніщо!»,- повинен кожен відповісти;
Яка його душа, і чим живе його сім’я –
А не лише про те, що любить він поїсти.

Література – зробить з душ квітник…
А у теперішній трагічній ситуації
Макулатуру киньмо на історії смітник,
Якщо ще дощ не змив останки агітації.

Бо не посієш ти нічого – й не пожнеш –
Словами, що обклеюють будівлі…
Згори донизу – чи «Аварія», чи «Смеш»,
Чи знов модель надкримінальної покрівлі…

То ж припинімо цей панельний реверанс,
Досить культивувати проституцію
Й порушувати спокій і баланс,
Топтати Українську Конституцію!!!

І вдармо вже нарешті всі поклін
Отій, що похиленою вербою
Оперлася безсило на ослін –
Вкраїні із пригаслою ходою!

І лиш тоді, коли не раз ще буде «Так!» -
Всіма повторюватись завжди і до ладу,
Й неначе Пресвятий Господній знак,-
Візьмуть Підкова, Серце й Хрест в опіку владу.

12.04.2006.
Місто Стрий.

Володимир Василишин.

Увага, врятуйте полин!

«Увага»,- говорить Чорнобиль,-
«Увага, говорить полин;
Захистіте чари природи,
Учені із добрих країн!»

«Увага,- Чорнобиль озвався,-
Природа нечиста тут є,
Четвертий реактор зірвався
І досі димить і реве:

«Верніте Вкраїни природу,
Учені із добрих країн,-
Говорить всім зона «Чорнобиль»,-
Увага»,- говорить полин».

Володимир Василишин.

1+4#5. Рік 2000.

Як людство не припинить все грішити
І занепаде Ізраїля рід,
Господь дасть шанс народам добре жити;
Постане нація, яка врятує світ.

Це – з Біблії. Та пише там і інше,
Що зійде зірка в небесах – Полин,
І стане людям жить багато гірше,
І буде горе тисячам ще їх родин.

Це сталось чотирнадцять років тому:
Полин згорів, та дим пішов у світ,
Щоб не сидіть в реакторі свойому,
А нищить націям коріння, плід і цвіт.

Це сталось чотирнадцять років тому:
Тоді рясним був яблуневий цвіт,
Який осипавсь від крутого перелому
Усіх життєвих коренів і віт.

Це сталось чотирнадцять років тому:
В якійсь “газеті” в нас замітка лиш була.
Про те, про що по білім світі всьому
Сирена дні і ночі вже гула.

У світі знали: треба з цим боротись,
А тут людей погнали на “парад”,
Де ще п’ять літ весь час буде молотись,
Що кляте пекло – це квітучий сад.

Та пекло добре не зробило ще нікому,
Окрім дияволів, що зручно там сидять.
Зло сталось “14” років тому,
Сума цих цифр ніяк не дасть оцінки “п’ять”.

І треба нам від цього рятуватись
І очищати полиновий цвіт.
Тоді всі будуть добре почуватись,
І наша нація таки врятує світ.

23.04.2000.
Місто Стрий.

Володимир Василишин.

Трагедія Чорнобиля.

Прип’ять, Дніпро і Десна,
Села, ліси і поля,
Все, що колись цвіло-процвітало,
Враз закритою зоною стало.

Звідки ж тут взявся чаклун,
Що прегарний цей край умертвив,
Що посіяв німоту і сум –
України життя спотворив?!.

Вибух чорнобильський дує,
Кожна душа його чує,
Отруєна вся атмосфера –
Настала чорнобильська ера.

Дзвонять Чорнобиля дзвони
Через телемарафони,
Роки за роками минають,
А дзвони не замовкають.

Колись ті дзвони замовкнуть,
Але у пам’яті будуть,-
Коли за три сотні років
Заселять цю зону знов люди.

Володимир Василишин.

Плоть, в якій живе душа.

«Україна. Там Чорнобиль»,-
Знає світу спільнота.
Саркофаги. Мертва зона.
Там похована душа.

Поховав уран там душу
У бетон з того села,
Де полин ріс, мак, калина,
Буйний ліс і ковила.

І чому це мало статись
В Україні, саме тут,
Де б рости й оздоровлятись?
Не судилось. Трудна путь,

Певно, випала на долю
Того клаптика землі,
Що потрапив у неволю
Атомному пилу – тлі,

Що без сліду все пожерла
Там за день, за одну ніч,
Коли хмара люду вмерла,
В крематорну пішла піч.

Досі піч горить та люто
І нові життя бере,
Досі дмуха та отрута,
Через що природа мре.

Давнє місто вмить умерло
І спокутувало гріх –
Гріх покори людожерам,
Що в нас – в нації жить міг.

Жити міг, жив в нас успішно
Триста літ невільний дух,
І тягли покірно й спішно
У ярмі чужий ми плуг.

А за це і розплатились,
Бо боролись не досить,
Щоби воля нам не снилась,
А воскресла в чорну мить.

Все ділились і ділили –
Те, чого ще й не було –
В час, як треба було сили
Й повно ворога ішло.

І прийшли ті супостати,
І культура й ремесло
Стали в нас занепадати,
Мов усе те й не жило.

А під сам кінець нам ворог
Ще й Чорнобиль підірвав,
Після нього щоб ще й порох
Той Вкраїну плюндрував.

Зараз маємо державу
Не чужу вже, а свою,-
І свою примножим славу,
Славу добру в своїм краю.

За полиновий той гріх наш
Кару маєм, все ж, нести.
Та спокутуєм його ми!
Будем жити і цвісти!

Знов буде у нас Чорнобиль,
Тільки світу спільнота
Знатиме, що це – здорова
Плоть, в якій живе душа.

Володимир Василишин.

Алло! (Телефонний дзвінок).

Алло! Старий завод?!
Алло! Стара котельня?!.
Немає вже пригод…
Нема життя. Пустеля…

Старенька АТС
Ще має номер коду –
На станцію АЕС,
В котельню хімзаводу…

А міста вже нема.
І не буде ще скоро:
Є ядерна зима –
Нове пекельне коло…

Декілька видно цифр…
Це – дата катастрофи
І своєрідний шифр
Новітньої Голгофи.

Алло! Старий завод?!
Та ні. Не відповіли.
Настав кінець пригод
Дивної модерн-вілли…

Мовчать старі котли
Старенької котельні:
Металобрухт вони…
Чи привиди пустельні?..

Ідеш собі, бредеш,
В очах – міраж, видіння…
Ти з ним і пропадеш,
Сучасне покоління!

Життя бо не буде
Ще довго на тім майдані,
Де зникло не одне
Створіння в безталанні.

І не прийдуть сюди
У радості й онуки,
Дідівські бо «труди»
Землю ввігнали в муки.

«Алло! Там ще хтось є?!.»
Зв’язку, на жаль, немає…
Залишене там все –
Тихенько догниває.

Чи мертве, чи живе,
Чи ще й не народилось –
Сьогодні вже все те
«Нікому не згодилось».

Спустошена земля
Вола про допомогу:
«Чи зблизька, чи здаля –
Знайдіть сюди дорогу!..»

…Але шляхів нема
Без мудрої ідеї
Повернення добра –
Та й до землі цієї…

«Алло! Відповідай!
Чекай від нас підмоги!
О, краю наш! Ставай
До мудрої дороги!»-

Нема кому сказать,
Не скажеться ще скоро…
Душа бо відчува
Слова ці хворо й кволо…

«Алло! Сліпа душа?!.»-
Там зайнято, здається…
Одне лиш утіша,
Що серце все ще б’ється…

Володимир Василишин.

Четверта «Пунічна» Війна.

Заявляв в Давнім Римі оратор колись,
В його голосі гнів був нескритий:
«Урочисто клянусь, урочисто клянусь,
Карфаген має бути розбитий».

І хоч був Карфаген сам могутнім, міцним,
І стояв біля вод гордовитий,
Крякнув вороном чорним оратор над ним:
«Карфаген має бути розбитий».

Та цей Рим, Карфаген – це імперії злі,
Що були у той час у Європі.
Та тепер їх нема, а все людство стоїть,
Мов над прірвою з кулею в лобі.

Так ще вчора було, позавчора було,
Та вже завтра такому не бути,
Бо колись та прокинеться атомне зло,
Хоч йому кажуть люди заснути.

Бо ще курить Чорнобиль цигаркою зла
І хтозна-скільки їй ще горіти,
Якщо прямо сьогодні не знищать гріха
Чесні й праведні Господа діти…

І почалась Четверта «Пунічна» війна,
Та тепер Карфагеном став Київ,
Не зробивши нікому ніякого зла,
Дивом встояли бані Софії.

І почалась Четверта «Пунічна» війна,
Та почалася зовсім не з Риму.
Рим святий тепер. Клята-триклята Москва
Всьому світові смерть шле незриму.

Так ще вчора було, позавчора було,
Та не може ж тривати так вічно,
Щоби брало хворобами й смертями зло
Все мільйонами з людства щорічно.

Це і вчора було, й позавчора було,
Але мусимо це припинити.
Чорним ворогом клятим не може воно –
Місто Київ святе – буть розбитим.

Й не буде уже скоро, надіюсь, у нас
Зла Чорнобиля – чорної смерті,
І скінчиться остання Пунічна війна,
Нею ж безліч з народу – пожерті.

Володимир Василишин.

Сім помаранчевих троянд…

Сім помаранчевих троянд…
Це квіти кольору свободи,
Рідкісний в світі варіант;
Прекрасний,- кажуть деякі народи.

Сім помаранчевих троянд –
Найкращий в світі подарунок:
Неначе скраплений талант,
Немов квітковий поцілунок.

Сім помаранчевих троянд –
Зовсім не жовті, не розлука,-
Святий духовний провіант,
Якась незнана ще наука.

Сім помаранчевих троянд –
Це знак і опору, і миру…
Дарую нині тобі я,
А ти дай змові відсіч щиру.

12.-13.05.2007.
Місто Стрий.

Володимир Василишин.

Воля народу – найвищий закон.

В країні відбувся у нас референдум
На стику століть. Рік двотисячний був.
Ще довго ходитимуть з права легенди
З того референдуму. Світ щоб почув.

Безглуздя жахливе звели в ранг науки,
Якої, щоправда, не знає ніхто –
Про людський добробут, його запоруки…
Читаєш. Вникаєш… Це – цирк-шапіто.

Було вже. Всі знають. І може так бути.
Показує досвід: не лиш восени.
До влади приходять дурні шалапути –
І довго потрібно чекати весни.

Як легко забуть добрий звичай, закони,
Що створені й вивчені з плином століть,
Якщо наступають для них перепони
У формі безглуздих ідейних страхіть!

Було вже. Всі знають. І може так бути,
Що воля народу – найвищий закон –
Дозволить себе добровільно закути
В кайдани безглуздих, тупих перепон…

…В країні відбувся у нас референдум
На стику століть. Рік двотисячний був.
Потрібно, щоб фарс цей з фіналом плачевним
Народ наш розумний пошвидше забув.

Володимир Василишин.

Ялта. Штрихи етюдів.

Солодкуватий присмак кави…
Наче це – Стрий, чи княжий Львів…
Та в Ялті, південь де держави,-
Так мало українських слів...

Як мало тут Свободи Духу:
Русизм – страшніший, ніж нацизм!..
Майже не чути нас тут слухом!!!
Де ж тут наш націоналізм?!.

Тут приїжджають і зі Львова,
І з інших галицьких країв,
І Слобожанщина чудова,
І Київ – шлють сюди синів…

Та тут не чуть майже й татарів –
Народу, що тут корінний;
Тут тільки повно яничарів,
Що топчуть край цей золотий.

Хмелієш з кримського тут сонця,
Від пива, кримського вина…
Та де ж для рідних слів віконця
У темні душі?.. Де?.. На жаль, там ще – пітьма.

Солодкуватий присмак кави…
Наче це – Стрий, чи княжий Львів…
Та Ялту – південь нашої держави –
Нехай чарує пісня наших слів!

Володимир Василишин.

Співцям фальші і терору.

Навіщо ти, фальшивий речнику, кричиш,
Неначе муєдзин із мінарета,
Похвальні оди й дифірамби, жити вчиш
На дуту честь свого ж убивці арбалета?

Тобі б, фальшивий речнику, ректи
Промови, що правдиві й справедливі.
Замість дощами мити чи пекти
На сонці голос свій. За почесті фальшиві.

Мабуть, у те, що тобі сказано хвалить.
Ти сам давно і зовсім вже не віриш
І молишся, щоб втриматись ще мить
Там. Опонентам бо вже очі не замилиш.

Та вже минув твій час для каяття.
В цей час ти вирішив терору бути вірним;
Тебе за пережите так життя
Уже завжди вважають тільки лицемірним.

Бо щоби мати все авторитет,
Серед аншлагу проповідувать ідею,
Потрібно, щоб духовний твій портрет
Був копією точною твоєю.

Володимир Василишин.

СП.
Присвята.

Ти учора ідею зрадив,
Ти продав Батьківщину,
Рідну Україну,
Правду і совість,
Не одну свою ж повість,
Свою душу гріхом ти загадив…
Ще ніхто такий гріх не загладив…
Жде тя кара, страждання, те де і те пе…
Ти вже не Головатий,
А просто ес пе (С. П.) (СП)…

Пам’ятаю твої слова правди
Ще з далеких тепер дев’яностих років,
Як вершилися справи,
Як вручались булави –
Для розвою держави,
Щоб стояла без ліку віків…
Але сталися зради,
Їх ніхто не загладив,
Їх ніхто не загладить,
Їх ніщо не загладить…
Тільки кара, страждання, те де і те пе…
А ти, досі що був Головатий,
Від учора всього лиш ес пе (С. П.) (СП)…

03.04.2007.
Місто Стрий.

Володимир Василишин.

Сплюндрована Січ.
(Запорозьким козакам та їх нащадкам.)

Січовеє товариство,
Запорізькі козаки,
Чом покинули ви наші
Українські байраки?!

Чом дали ви на Дніпрові
Натворить страшних чудес?!
Чом дозволили створити
Так прозваний «Дніпрогес»?!

Чом ви всі не захищали
Свою Запорозьку Січ?!
Чом за неї ви не стали
Міцно-міцно, пліч-о-пліч?!

Бо тепер там затопили
Всі вершини порогів,
І поганці натворили
Повно «київських морів».

У степу тепер – Чорнобиль,
З чорнозему там – пісок…
В найбагатшій Україні –
Це, здається, все з казок.

Але це – гірка реальність.
Певно, мало вже так буть.
І ніхто вже не відродить
Цю природу і цей ґрунт.

Бо століттями цілими
Сюди рвались вороги
І ці землі затопили
Через славні пороги.

А тепер щоб повернути
Давній вигляд у той край,
Треба звідти відвернути
«Дніпрогесу водограй».

Володимир Василишин.

***
(Проти «Карпатського моря»)

Була природа гарна там,
Співали все пташки…
Занапастити хочуть це
Погані людоньки.

...В моїй уяві хутори
І села постають,
І по землі прекрасній тій
Нищівними ідуть…

…Летять у вирій журавлі:
«О, земленько, прощай;
Коли повернемось, помре
І поле, й ліс, і гай».

У місто їде люд села:
«О, земленько, прощай,
Тебе не стопчуть діти більш,
Хоч тут – наш рідний край».

Падуть хати, йде курява
І плаче дзвоном храм
Востаннє вже за упокій
Померлих там мирян.

Падуть хрести, і в’яне цвіт
Із кланових могил…
Кричать і молять душі ті:
«Спиніть їх, хто живий».

Останні люди йдуть з села,
Клянуть злих «мудреців»:
І хто, цікаво було б знать,
До цього вас привів?!»

Падуть столітнії дуби –
В історії села
Цього не знали ще вони,
Хоч повно було зла.

За сотні-тисячі років
Такого не було,
Тому й тепер, в двадцятий вік,
Спинись, не нищ село!

Не треба водосховища,
Бо повінь не страшна
У порівнянні з злочином –
Із знищенням села.

Володимир Василишин.

Хто ми?

Клято нищили нашу культуру
І прекрасні святині-церкви,
Мову, школу і літературу,
Виника запитання: «Хто ми?»

В нас немає подекуди згоди,
А бувають і сварки страшні,-
Це є сором для нашого роду,
Виника запитання: «Хто ми?»

Лиш будується наша держава,
А вже владу зле стали ділить…
Де ж та добра Вкраїнськая слава?
Українці, отямтесь усі!

Нам державу пора будувати,
Зла роздору вже того досить,
І нема причин ворогувати.
Тож почнімо усі мирно жить.

Пам’ятаймо, що ми – Українці
І скажімо уголос це всім!
Проженімо нарешті вже звідси
Всі роздори, що в краї є цім.

Володимир Василишин.

Мета.

Я все робив так, як потрібно,
А вийшло знову щось не те –
Не грошовито і не хлібно,
І віник знову не мете.

І знову вийшло все не так, як треба –
Та вийшло усе так, як хтось хотів:
Не чути знову Голосу із Неба,
Чути лиш крик і свист дияволів.

І хто ж такі дияволи ці кляті?
Чому ж їх Сила Божа не змете?
Вони вже взяли Помаранчі – й знов завзяті,
Ті, для яких ніщо не є святе.

А люди моляться, та моляться невірно,
І знов у них виходить щось не те,
Не грошовито знову і не хлібно,
І віник знов сміття ніяк не відмете.

Бо люди моляться, на жаль, лиш не до Бога,
А до плотських і грішних знов щедрот –
Якось покірно і зовсім манірно…
Молитва ж ця їх – наче анекдот.

Бо хто кому повинен би молитись,
Якщо людина – Образ Божий на Землі,
Та людям не дано іноді ще навчиться
Безмежжя сили волі у борні.

І хоч всі кажуть: «Все роблю так, як потрібно»,-
Та знаємо і в водах, і в огні,
Що доки буде гріх, сповна не буде хлібно
На грішній і спаплюженій Землі.

Володимир Василишин.

Правда і неправда.

Правду і точно мовлю вам я,
Точно бо знаю:
Правди не каже нечесна душа –
Правди не знає.

Правди боїться нечесна душа,
Бо пам’ятає,
Що не коштує брехня ні гроша
В Праведнім Раю.

Люди бажають правду почуть
В нашому краю –
Тільки неправду злісну несуть
Теж ті, що це знають.

Ось лиш не вийде тим блага здобуть,
Хто зловживає –
Владою й силою, правду щоб скуть.
Так не буває.

Володимир Василишин.

По чорній раді.

Давно-предавно мудрі люди казали:
«Де завжди є згода, там є й перемога».
Але не таку ми історію мали:
Важка Україні припала дорога.

Вкраїна віддавна розбратом страждала:
Сини Святослава ще вели роздори…
Тому і розпалась вона від татарів,
Бо стала слабою від долі такої.

Була й булава. І сиділи гетьмани,
Здобувши свободу. Й була в нас держава.
Поки булаву тую не поділили
Злі люди. А в них не було на це права.

А це призвело аж до втрати свободи –
Ділив ворог нас, як шмат хліба і сала,
Завдяки тому, що полковнича рада
Від чорних роздорів фатальною стала.

Бо саме в цей день в однім війську – спільноті
Одного народу, однієї держави –
На вдавану велич, для крихітки влади –
З однієї зробили дві різні булави.

Володимир Василишин.

ГУК (Грузія-Україна-Киргизстан).

Пішов ГУК світом – Слава Народів,
Усім світом пішла луна…
Досить ігор злих! Досить пародій!
Треба правду почути сповна!

Досить виродкам кров із нас пити!
Досить чвари плодити на світ!
Треба праведно врешті-решт жити,
Фарисеям плюючи услід!

Пішов ГУК світом – Слава Народів –
Першим встав був на прю Кавказ:
Досить влади васалів-Іродів!
Досить нищити нарід весь час!

Встала Грузія перша на волі,
Щоб нарешті знайти свій талан!..
Україна позбулась сваволі!!!
Далі так учинив Киргизстан!..

Пішов ГУК світом – Слава Народів
Цих лунатиме ще і не раз,
Щоб зродитися вільним відлунням в природі,
Де Карпати, Тянь-Шань і Кавказ!

Володимир Василишин.

Голос Українців – Наша Мова.
Учителям укранської мови і літератури.

Казали древні латиняни:
«Голос Народу – Голос Бога».
Голосом Нашого Народу
Є Золота Вкраїнська Мова.

Ця Мова – гноблена віками,
Її колись забороняли,
І лише з нашими роками
Нові часи уже настали.

Ми мусим Мову цю вивчати,
Вона для всіх нас є священна.
Адже не можем забувати:
Те, що дав Бог – благословенне.

Володимир Василишин.

Шевченко – титан Свободи.

Я дуже не люблю мовчати
І думаю, що більш конкретно
Культура може світ міняти,
А не крилатії ракети.

Це він віршами нас уклав
Туди, де вільні всі народи,
А кожен каже і казав –
Шевченко – це титан Свободи.

Тарас Шевченко – це поет,
Співець Великого Народу,
Який не мав своїх дітей –
Його донькою є Свобода.

Ніколи зброї він не брав,
Але боровся з ворогами.
І всім народам доказав,
Що пута дроблять і словами.

Володимир Василишин.

Запитання-2007.

Я пам’ятаю, як колись писали
Про велич і про славу наших днів,
Як їх ще не було й вони ще не настали…
Тепер до влади привели тут бандюків.

Я пам’ятаю, як прогнозували
Й показували фільми майбуття –
Потім все дружно змарнували чи продали
Й сказали нам тепер: «Таке життя!»

Я пам’ятаю, хоч волів би це забути,
Скільки в останній час було в нас зрад,
Брехні, пліток, смертельної отрути,
Брутального тюремного жаргону хіт-парад…

Я пам’ятаю, що бандити у нас сіли,
Та не в тюрму, а у кабмінівські крісла,
Щоби з народу знов вимотувати жили
І, мов на струнах, на них грати: «Ла-ла-ла».

Я щиро вірю, що і ця зима не вічна,
Що біло-голубий розтане-таки лід
І запанує-таки правда – канонічна –
Та, що тримає весь покон, закон, весь світ!

Я щиро вірю, що народ наш вартий Правди,
А не брехні, яку торік він знов обрав.
І Правда ця буде сильніша від неправди й напівправди,
Бо наш народ цю Правду одностайно відстояв.

Брехня спливе Дніпром у невідомість,
Мов ідоли Перунові в князівській ще Русі!..
Я щиро вірю, що з небес зійде натомість
Благословення Боже. Чи ж ви вірите в це всі?..

Володимир Василишин.

http://mova.ridne.net/profile/320/4.png (http://mova.ridne.net/profile/320)
http://mova.ridne.net/profile/320/5.png (http://mova.ridne.net/profile/320)
http://mova.ridne.net/profile/320/1.png (http://mova.ridne.net/profile/320)

[acid drinker]

мммм... я там десь креативу вимагала?
забудьте =(

культура? змінювати світ? цілком можливо... але не така, яку я тут бачу. цей різновид культури хіба мій апетит змінити зможе - у від'ємний бік. вибачте, але ви точно певні, шо вам треба писати вірші?...

щодо ідеології - ех, ну про шо тут говорити з представником аврамістичної релігії? вам так подобається політичний геноцид, який вчинили на нашій землі понад тисячу років тому? в принципі, нехай - кожен має право вірити в те, в шо йому комфортно вірити. але писати про то захоплені вірші і показувати їх людям? /хм... писатиму про третій райх - цікаво, як скоро мене звинуватять в антисемітизмі?/

а ше воно страшенно банальне. такий собі набір публіцистично-громадянсько-ліричних кліше. шо теж не в плюс. сумно =(

[Володимир Василишин]

мммм... я там десь креативу вимагала?
забудьте =(

культура? змінювати світ? цілком можливо... але не така, яку я тут бачу. цей різновид культури хіба мій апетит змінити зможе - у від'ємний бік. вибачте, але ви точно певні, шо вам треба писати вірші?...

щодо ідеології - ех, ну про шо тут говорити з представником аврамістичної релігії? вам так подобається політичний геноцид, який вчинили на нашій землі понад тисячу років тому? в принципі, нехай - кожен має право вірити в те, в шо йому комфортно вірити. але писати про то захоплені вірші і показувати їх людям? /хм... писатиму про третій райх - цікаво, як скоро мене звинуватять в антисемітизмі?/

а ше воно страшенно банальне. такий собі набір публіцистично-громадянсько-ліричних кліше. шо теж не в плюс. сумно =(


Упевнений, що треба.
По-перше, тому, що не всі оцінюють мої твори негативно (і це тішить).
По-друге, щодо геноциду... А Ви впевнені, що він і справді був у таких масштабах, як це описували атеїсти совєтського штибу, які навіть той витворений ними міфічний "християнський" геноцид перевершили і за жорстокістю, і за наслідками в мільйони разів (як стверджують історики, населення України-Руси, більшої територіально від сучасної України, було меншим за чисельність населення сучасної України - а за кількістю жертв Русь за чотириста років свого існування не змогла зрівнятися із 70-ма роками "радянського благоденства" чи сімома - Третього Райху, створеного теж із благословення большевиків (читайте Іґаря Буніча і Віктора Суворова)?.. Я - ні. А радше, упевнений у його відсутності, принаймі в описуваних масштабах.
Тим паче, що доказів "християнського" геноциду (навіть разом із "здобутими" у радянські часи) - у сотні тисяч разів менше, ніж доказів радянсько-більшовицького геноциду.
По-третє. За "християнський геноцид" просив пробачення у світу попередній Папа Римський Іван Павло ІІ, який молився за гріхи Церкви (єдиної і неподільної).
За нацистський геноцид цей уряд і цю партію було засуджено і заборонено Нюрнберзьким Трибуналом ООН.
Це ми знаємо.
Невідомо лише, коли Москва відповість за обман і московський геноцид (і царської, і комуністичної доби). Бо відповідати таки більш, ніж є за що...
Тому у моїй поезії нема кліше (я якраз їх уникаю, а завжди творю щось нове) (принаймі, намагаюсь це робити). Це - клич душі і внутрішнє переконання.

[acid drinker]

на жаль. намагання не завжди означають творіння - інакше чому мене не покидає відчуття "я це вже бачила..."?
цитую післямову до "західного канону" гарольда блума: література не слугує для трансляції політичних чи соціальних ідей, не покликана дбати про класову чи гендерну рівність. Літературі з великоїбукви ходить лише про естетику - потужність письма, свіжість і могутність враження.
у мене нема причин не довіряти блумові, тим більше, шо мої думки дуже близькі до його тверджень. так от - я не бачу у ваших текстах літератури. тим більше - поезії.

щодо християнства і язичництва - а ви можете показати мені хоч одну ідеологічну радянську книжку (про які так упевнено говорите), де запровадження християнства на русі розцінюється саме негативно? цікаво було б почитати...
третій райх, якшо не помиляюся, також благословляли католики, які потім - знову ж - багато каялися... емм... не віриться мені в такі каяття - в принципі, я теж можу наробити різної фігні, а потім плакати на тему "біс поплутав".
нє, ну сама ж просила не говорити тут про релігію. хочете продовжувати дискусію - чекатиму в кахве, там ціла тема є. не хочете - і правильно, воно вам треба? ))

[4esterfielter]

Пане Василишин, а Вам не здається, що замість писати стільки (!) одноманітних віршів (хто по-вашому осилить їх прочитати?), можна написати ОДИН, але справді СИЛЬНИЙ?

[acid drinker]

нас беруть кількістю, честере...
хтось тут сперечався щодо графоманії...

[Володимир Василишин]

на жаль. намагання не завжди означають творіння - інакше чому мене не покидає відчуття "я це вже бачила..."?
цитую післямову до "західного канону" гарольда блума: література не слугує для трансляції політичних чи соціальних ідей, не покликана дбати про класову чи гендерну рівність. Літературі з великоїбукви ходить лише про естетику - потужність письма, свіжість і могутність враження.
у мене нема причин не довіряти блумові, тим більше, шо мої думки дуже близькі до його тверджень. так от - я не бачу у ваших текстах літератури. тим більше - поезії.

щодо християнства і язичництва - а ви можете показати мені хоч одну ідеологічну радянську книжку (про які так упевнено говорите), де запровадження християнства на русі розцінюється саме негативно? цікаво було б почитати...
третій райх, якшо не помиляюся, також благословляли католики, які потім - знову ж - багато каялися... емм... не віриться мені в такі каяття - в принципі, я теж можу наробити різної фігні, а потім плакати на тему "біс поплутав".
нє, ну сама ж просила не говорити тут про релігію. хочете продовжувати дискусію - чекатиму в кахве, там ціла тема є. не хочете - і правильно, воно вам треба? ))

Пане Василишин, а Вам не здається, що замість писати стільки (!) одноманітних віршів (хто по-вашому осилить їх прочитати?), можна написати ОДИН, але справді СИЛЬНИЙ?
__________________
"коні! люди не винні..." (Я, роззвіздяй)

"...А я так віжЮ..." (Пірасмані, живописець-примітивіст)

"Я не хочу розуміти мистецтво, я хочу його відчувати..." (Ігор Ковальов, мультиплікатор)

acid drinker
Girl from the Ebony Tower

нас беруть кількістю, честере...
хтось тут сперечався щодо графоманії...
__________________
но - не стоит бояться того, что не узнано нами,
не стоит жалеть о том, что нам никогда не светит... (с)

Бачите, стосовно бачення-розуміння, кількості-якості... дозволю собі припустити, що, пишучи таке, Ви якраз у тому самому мистецтві, про яке стільки пишете, не розумієтеся, пробачте, ні на йоту.
Свідченням тому є хоча би Ваш підпис "Я, роззвіздяй". Окрім порушення будь-яких найелементарніших вимог етики (про мораль я взагалі мовчу), у ньому взагалі нічого немає (в тому числі - зрозумілого лексичного значення) (не знаю лише, куди модери дивляться)...
Окрім того, дивно, як ті, хто претендує на бодай мінімальне визнання себе мистецтвознавцем, - так і не зрозуміли, що кожен вірш написаний у різний період часу, навіть присвячені вірші різним людям, і в жодному - нічого однакового із іншими. То де ж Ви "це вже бачили"?..
І ще. Як можна поезію міряти "кількістю-якістю", панство мистецтвознавці?

[acid drinker]

другу частину свого посту читайте в темі про релігію. за ігнорування моїх прохань - попередження у профіль. сподіваюся, до правил форуму ви надалі ставитиметесь уважніше...

[acid drinker]

щодо нерозуміння на мистецтві - тут ви трошки помиляєтеся... от чого не розумію - це того, як гіперкількість може покращити стан мистецтва? особливо, якшо в якість не збирається переходити? хочете сказати, мистецтво не має бути якісним? =)
модери дивляться на дописи, а не на підпис, між іншим. підпис людині можна змінювати тільки у крайньому випадку - все-таки вона через нього виражається... крайній випадок не настав, настане - змінимо. чим вас, до речі, честеровий підпис образив? а щодо моралі... я теж мовчу - нам, цинікам, вас не зрозуміти... ;)
однакового з іншими у ваших віршах є трошки. і ви ніколи не повірите, але це навіть трохи важливий фактор. слова. тобто не самі слова, а те, як вони розташовані. нє, боронь боженька, я не кажу, шо слова (а тим більше їх розташування) для вірша важливі, ми ж не формалісти, ми того не чіпаємо... /тег [іронія] не треба проставляти, сподіваюся/.
знаєте, от я колекціоную цукор-рафінад. шматочки приношу з різних місць - усі в різний час і з різними спогадами, мені його дарують різні люди... я кладу його в спеціальну скриньку з папірцями, шоб не переплутати. якось покажу вам свою колекцію - сподіваюся, ви теж захопитеся її неперевершеним розмаїттям...

[4esterfielter]

Влодку, а що таке мораль? Що таке культура? Якщо культура - "обробка" апріорі, то я ніякої обробки дійсності у Ваших віршах не бачу - голі слова, різні, але вірші - однакові...

[Володимир Василишин]

щодо нерозуміння на мистецтві - тут ви трошки помиляєтеся... от чого не розумію - це того, як гіперкількість може покращити стан мистецтва? особливо, якшо в якість не збирається переходити? хочете сказати, мистецтво не має бути якісним? =)
модери дивляться на дописи, а не на підпис, між іншим. підпис людині можна змінювати тільки у крайньому випадку - все-таки вона через нього виражається... крайній випадок не настав, настане - змінимо. чим вас, до речі, честеровий підпис образив? а щодо моралі... я теж мовчу - нам, цинікам, вас не зрозуміти... ;)
однакового з іншими у ваших віршах є трошки. і ви ніколи не повірите, але це навіть трохи важливий фактор. слова. тобто не самі слова, а те, як вони розташовані. нє, боронь боженька, я не кажу, шо слова (а тим більше їх розташування) для вірша важливі, ми ж не формалісти, ми того не чіпаємо... /тег [іронія] не треба проставляти, сподіваюся/.
знаєте, от я колекціоную цукор-рафінад. шматочки приношу з різних місць - усі в різний час і з різними спогадами, мені його дарують різні люди... я кладу його в спеціальну скриньку з папірцями, шоб не переплутати. якось покажу вам свою колекцію - сподіваюся, ви теж захопитеся її неперевершеним розмаїттям...

У моїх віршах взагалі ніщо в ніщо інше не переходить. Та й взагалі у цей марксистський "перехід" я не вірю. А ось що у моїх віршах однакового з віршами інших - справді хотів би дізнатися (до речі, наслідування двослівних "постійних" троп, я не вважаю повторенням, на те вони "постійні" для літератури). Якщо наслідування є довшим, ніж піврядка - я такого уникаю завжди.
Хоча... Вкотре повторюся, зважаючи на Ваше зауваження, що це "навіть трохи важливий фактор" хотів би знати конкретніше: де Ви це вже бачили (я ж юрист)? Хтозна, може й правда...
Щодо стану мистецтва... А ми не закруто беремо, щоб про нього судити аж настільки глобально? Окрім того, вкотре повторюю: так думають (маю на увазі свою поезію) - не всі. І на цьому форумі, і не тільки.
А щодо колекції... Хотів би глянути. Справді цікаво.
А про мораль... Давайте, і справді не будемо. Шукаймо те, що нас об'єднує. Любов до поезії, та й іншого мистецтва. І саме мистецтво, якого, до речі, у Честера нема - ні у підписі, ні у дописах, про які, я сподіваюся, Ви здогадалися. Сподіваюсь, Ви згодні?

[acid drinker]

мдя, тег [іронія] проставляти не просто треба - без нього ніяк...
ви забули, як виглядає рафінад? чи така метафорика занадто заплутана? =)

нє, не згодна. мені страшенно подобається поезія, яку робить честер - розумієте, в ній є поезія... а ви так активно ігноруєте (який чудовий новотвір вийшов) гарольда блума і романа якобсона, шо, боюся, мої слова від вас теж відскочать, як... ну, вигадайте якесь оригінальне порівняння самі - вже вправа для мозку.

щодо порівняння... ех. залізла я тут у "громадянську лірику" (в майстерні креативу лежить, хочете - подивіться), збиралася вам шось перепостити... але на третьому вірші обламалася - бо ж аби шось ідентичне перепостити, то все треба буде перелопатити, та ше й по новому колу перечитати ваші тексти... а моє здоров'я надто слабеньке. почитайте - і якшо навіть після цього будете впевнені у винятковості власної поезії, мені не лишиться ніц, крім як умити руки й лишити в спокої свої нерви =)
/задумалося.../

[Володимир Василишин]

мдя, тег [іронія] проставляти не просто треба - без нього ніяк...
ви забули, як виглядає рафінад? чи така метафорика занадто заплутана? =)

нє, не згодна. мені страшенно подобається поезія, яку робить честер - розумієте, в ній є поезія... а ви так активно ігноруєте (який чудовий новотвір вийшов) гарольда блума і романа якобсона, шо, боюся, мої слова від вас теж відскочать, як... ну, вигадайте якесь оригінальне порівняння самі - вже вправа для мозку.

щодо порівняння... ех. залізла я тут у "громадянську лірику" (в майстерні креативу лежить, хочете - подивіться), збиралася вам шось перепостити... але на третьому вірші обламалася - бо ж аби шось ідентичне перепостити, то все треба буде перелопатити, та ше й по новому колу перечитати ваші тексти... а моє здоров'я надто слабеньке. почитайте - і якшо навіть після цього будете впевнені у винятковості власної поезії, мені не лишиться ніц, крім як умити руки й лишити в спокої свої нерви =)
/задумалося.../

Згодні-незгодні, то вже таке. Якщо не зрозуміло, я про ненормативну лексику Честера. Зрешті, навіть на рівні науковців від літературознавства - кожен має свою думку із цього питання і має на неї право. Просто я такої лексики не вживаю, вважаю її вживання гріхом, та й десь там у правилах літфоруму-нет прочитав дотичне застереження. Хоча... Я певний час теж був (хоч і доволі іронічно) згодний із твердженням, що будь-які правила - на те і правила, аби їх порушувати. Щось у тому контексті протягом тривалого часу лунало із московської сцени: "Нет ничего лучше, чем несовпаденье, нет ничего хуже, чем быть, как все". Зрешті, чудовий гімн неординарности та ориґінальности, якої на тій самій естраді (що й казати про повсякдення) - нам сьогодні - ой як бракує...
А щодо громадянської лірики, чи "громадської поезії" (там є дві такі рубрики)... Ні-ні, моя люба Ейсід, не прочитав нічого схожого. Кожне має свою ідею, колорит, образи тощо,- та й словесні звороти також. І це добре, бо на те воно - поезія (хоч і не всі так думають і теж мають на те право).
Зрешті, я нікому нічого не нав'язую. Це така, свого роду (даруй за чисто юридичний термін), - публічна оферта (пропозиція; може, реклама). Хочеш - прочитаєш, не хочеш - ні. Сподобається - добре, не сподобається - у принципі, теж незле... Кожен має право на свою думку. Головне, не ображати опонентів та не плюгавити мову лайкою. А все інше - деталі. Причому, не настільки суттєві, щоби змінювати напрям динаміки інтеріндивідуальної кореляції (розвитку міжособистісних відносин) :-).
А Ви як вважаєте?! Хіба не так само?!
І ще. Пошвидше поправляйте своє здоров'я. У такої класної дівчини, як Ви, воно має бути дужим і міцним, а не "надто слабеньким для електронного спілкування".

[acid drinker]

з моїм здоров'ям все гаразд, і для спілкування - теж... поки не доходить до графоманії. бо вона надто тисне на мозок - я люблю свій мозок і бережу його. тому не пересмикуйте, це дуже негарна звичка (мабуть, юридичне)...

як обіцяла - умиваю руки і йду читати гарольда блума, він мене розуміє... оскар вайлд теж розуміє (по ходу, це він написав: погані вірші - завжди щирі). бо кидатися словами об стіну герметичної впевненості у власній неповторності (і в неповторності хмари клонованих графоманів) - діло дурне, все одно не допоможе... /до речі, ви не вигадали метафори на цю тему? я так сподівалася... чи ви до того місця мій пост не дочитали просто?/

а іронії у вашому пості не вистачає... особливо там, де про естраду. довго сміялася.

[4esterfielter]

якщо ненормативним є сленгове слово "роззвіздяй", то я балерина... воно, як і "фіга" (замінник іншого монгольського слова) біленьке й пухнасте... "ні фіга" уживала цілком порядна жіночка, моя вчителька з математики у школі, зовсім не молода... у поезіях своїх я намагаюся не уживати нецензурних слів, бо це - поезія... а от у прозі хоч і майже не вживаю, але допускаю, і іноді без них просто нікуди. а в житті ця лексика не обов"язково ставить під сумнів культурність людини. коли того в міру - це навіть добре. бо посилати до дідька нині якось не актуально, а посилати доводиться часом дуже далеко...

[Володимир Василишин]

з моїм здоров'ям все гаразд, і для спілкування - теж... поки не доходить до графоманії. бо вона надто тисне на мозок - я люблю свій мозок і бережу його. тому не пересмикуйте, це дуже негарна звичка (мабуть, юридичне)...

як обіцяла - умиваю руки і йду читати гарольда блума, він мене розуміє... оскар вайлд теж розуміє (по ходу, це він написав: погані вірші - завжди щирі). бо кидатися словами об стіну герметичної впевненості у власній неповторності (і в неповторності хмари клонованих графоманів) - діло дурне, все одно не допоможе... /до речі, ви не вигадали метафори на цю тему? я так сподівалася... чи ви до того місця мій пост не дочитали просто?/

а іронії у вашому пості не вистачає... особливо там, де про естраду. довго сміялася.

якщо ненормативним є сленгове слово "роззвіздяй", то я балерина... воно, як і "фіга" (замінник іншого монгольського слова) біленьке й пухнасте... "ні фіга" уживала цілком порядна жіночка, моя вчителька з математики у школі, зовсім не молода... у поезіях своїх я намагаюся не уживати нецензурних слів, бо це - поезія... а от у прозі хоч і майже не вживаю, але допускаю, і іноді без них просто нікуди. а в житті ця лексика не обов"язково ставить під сумнів культурність людини. коли того в міру - це навіть добре. бо посилати до дідька нині якось не актуально, а посилати доводиться часом дуже далеко...
__________________
"коні! люди не винні..." (Я, роззвіздяй)

"...А я так віжЮ..." (Пірасмані, живописець-примітивіст)

"Я не хочу розуміти мистецтво, я хочу його відчувати..." (Ігор Ковальов, мультиплікатор)

Радий, що у Вас, Ейсід, усе гаразд зі здоров'ям. Бажаю не доходити до графоманії, чого прагну (і, на мою думку, поки що вдається) і сам. Бо графоманія і справді тисне на мозок - сильніше, ніж тисяча атмосфер. Тому графоманом, укотре повторюю, себе не вважаю і не почуваю. Умивати руки треба щодня, і бажано це робити бодай принаймі двічі-тричі на день, не рахуючи відвідин туалету, після яких без того - ну ніяк! Але це у прямому сенсі.
У переносному ж... Ну не змушуйте мене асоціювати Вас із Понтієм Пилатом, який умив руки перед тим, як засудити Христа до страти (чим занечистив свої руки і не лише їх - на віки вічні).
Хоча змушений Вам подякувати за те, що Ви таки дослухалися до моїх слів із проханням пошуку точок дотику, а не відштовхування (отут і метафора спала на гадку - як електрони один від одного - хоч я і не електрофізик), - і все ж зізналися у своїх симпатіях до творчости Оскара Уайлда, яку я теж ціную і люблю, хоча більше мені до вподоби щось із сенсаційно-альтернативної історії, розсекречених архівів спецслужб або найновішої військової аналітики чи мемуаристики на кшталт уже згадуваних десь мною Віктора Суворова та Іґаря Буніча, а також Юрія Горліса-Горського (саме він, а не Микола Фітільов-Хвильовий,- написав правдиву хроніку-мемуари подій у Холодному Яру 1917-1925 років).
Тому сподіваюся, що у руслі пошуку точок дотику - наше спілкування триватиме. І це буде добре. Бо Ваша світлинка, на якій Ви у віночку, викликає симпатію до Вас. Хороша Ви дівчина, тож і справді не перевантажуйте себе поганими думками.

А Вам, Честере, порадив би і справді менше когось кудись посилати. Бо хтозна, а може я все-таки маю рацію, вірячи у Христа, який, згідно з Біблією, має таки прийти наприкінці світу і на наше запитання: "Коли ми Тебе, Господи, бачили нагим, спраглим, хворим, голодним чи ув'язненим?"- відповість нам: "Усе, що ви зробили найменшому із братів ваших, ви зробили мені"?.. То ж чи варто ризикувати своєю подальшою долею на шляхах вічности задля іноді всього-навсього трьох букв або одного слова (не подумайте, що тут я мав на увазі слово Бог, хоча і це слово намарно вживати - не можна).

[acid drinker]

Бажаю не доходити до графоманії, чого прагну (і, на мою думку, поки що вдається) і сам.очевидно, мови, якими ми спілкуємося, не ближчі між собою, аніж англійська і корейська...
У переносному ж... пан волков, автор непоганої статті про ТСО, дуже дивувався, чого переосмислення набувають "навіть такі однозначно негативні образи, як іуда, сатана чи понтій пилат" (цитата неточна). можете проасоціювати - тільки навіть такі речі у нас викликають трошки різні враження (оскільки я все-таки переконана, шо біблію варто трактувати як і всі інші міфології, а щодо переосмислення образу сізіфа чомусь ні в кого питань не виникає).
творчости Оскара Уайлда, яку я теж ціную і люблюз вайлдом вийшло випадково, але все одно приємно... шкода, шо при своїй любові до нього ви не прониклися його баченням мистецтва.
Ваша світлинка, на якій Ви у віночку, викликає симпатію до Васдякую. але - на замітку: є ще інша світлинка, де я п'ю вино з горла... вважайте, інший бік мого єства ;)
А Вам, Честере...ваша розмова з честером мене все більше посміхає... цікаво спрстерігати за тим, як люди з зовсім різними світоглядами намагаються достукатися один одному в голову (чи ще там куди) - ну, бо свої пости мені незаангажовано читати доволі важко.

[4esterfielter]

Права ти, Ейсід, на всі сто про світогляди))) Вам, Влодку, намарне казати мені про те, що можна, а що не можна. Бог не над нами, він всередині, і аж ніяк не прагне нас обмежити.

[Володимир Василишин]

очевидно, мови, якими ми спілкуємося, не ближчі між собою, аніж англійська і корейська...
пан волков, автор непоганої статті про ТСО, дуже дивувався, чого переосмислення набувають "навіть такі однозначно негативні образи, як іуда, сатана чи понтій пилат" (цитата неточна). можете проасоціювати - тільки навіть такі речі у нас викликають трошки різні враження (оскільки я все-таки переконана, шо біблію варто трактувати як і всі інші міфології, а щодо переосмислення образу сізіфа чомусь ні в кого питань не виникає).
з вайлдом вийшло випадково, але все одно приємно... шкода, шо при своїй любові до нього ви не прониклися його баченням мистецтва.
дякую. але - на замітку: є ще інша світлинка, де я п'ю вино з горла... вважайте, інший бік мого єства ;)
ваша розмова з честером мене все більше посміхає... цікаво спрстерігати за тим, як люди з зовсім різними світоглядами намагаються достукатися один одному в голову (чи ще там куди) - ну, бо свої пости мені незаангажовано читати доволі важко.

Що ж таке ТСО (невже "тут Сатана і обламався")? :-).
Оскар Вайлд - цікавий письменник. Але це ж не означає, що я мушу переймати світогляд завжди чужий, не маючи власного. Якщо всі будемо однакові - хіба не абсурд буде?
А про іншу світлинку з "іншою стороною твого світогляду" - стра-а-ашенно хотів би побачити. До речі, у мене теж є цікава світлинка, десь 2001 року, де я - розмальований у воротаря (на спині - "1" і "WOLODIMIR WASILISHIN") у стилі боді-арт, а про обличчя - взагалі мовчу (пардон - а-ля вождь чи імператор інків).
А стіни в "палаці імператора" - кімнаті (на квартирі, де жив півроку, будучи студентом) - взагалі жах!
Але вона, на жаль, уже вклеєна в мій фотоальбом, зісканувати звідти - проблема, а зривати для цього лиш - ну чось не хочу. Якби ми колись орґанізували форумівку в Стрию (хоча би в згадуваному вже мною Народному домі "Просвіта" - але без сатанізму, бо там таке ну точно вже не пройде) - показав би ту світлинку.
А Ви, коли можете, надішліть мені на мейл ту світлинку, бо справді цікавий "інший бік єства" загалом дуже хорошої, - а головне скромної і самокритичної - дівчини.
До речі, а як Ейсід хочуть, щоб я до них звертався - на Ви, чи на Ти? А то я тут вагаюся між стилями султанським і президентським, европейським та азійським?..

http://mova.ridne.net/figures/5.png (http://mova.ridne.net)
http://mova.ridne.net/figures/2.png (http://mova.ridne.net)

[Володимир Василишин]

Права ти, Ейсід, на всі сто про світогляди))) Вам, Влодку, намарне казати мені про те, що можна, а що не можна. Бог не над нами, він всередині, і аж ніяк не прагне нас обмежити.

Я з Вами - категорично не згоден у тому, що Бога, який є всюди, у тім числі і там, де пишете Ви, - немає над нами. Хоча через це - він прагне нам допомогти нам, а не обмежити нас. Але пишу, певно, марно. Світогляди ж у нас різні. Були і залишаються.

http://mova.ridne.net/figures/7.png (http://mova.ridne.net)
http://mova.ridne.net/figures/5.png (http://mova.ridne.net)

[acid drinker]

ТСО - традиційні сюжети та образи. не виключено, шо сатана обламувався, але не там =)
до речі, з цієї ж опери - інтертекст, алюзії, ремінісценції... про такі речі варто бути в курсі. авторам.

фотка у темі "ми", самій мені її шукати ліньки, скидати кудись - тим більше.
здається, на "ти" ейсід не переходила. вона це робить тільки з людьми, яких знає особисто і з якими вважає, що варто перейти на фамільярніші звертання. питання тут нема, по ходу.

щодо сатанізму... ви дуже цікаво інтерпретували мій останній пост. чи просто запам'ятали одне з моїх зацікавлень і тепер вставляєте його, куди можна? я, між іншим, ше й кубик рубика складати вмію, і хрестиком вишиваю...

з. і. ви починаєте бути іронічним... трошки, але вже файно =)
наше спілкування не пропадає даремно...

[4esterfielter]

Я з Вами - категорично не згоден у тому, що Бога, який є всюди, у тім числі і там, де пишете Ви, - немає над нами. Хоча через це - він прагне нам допомогти нам, а не обмежити нас. Але пишу, певно, марно. Світогляди ж у нас різні. Були і залишаються.



http://litforum.net.ua/showpost.php?p=38818&postcount=56
це в тему про світогляд мій вірш))) Бог не над нами, він в нас самих, ми - його руки, і він - наші руки... горітиму в пеклі, ге? за такі слова? переконаний, що ні. ми самі просимо життя давати нам те, що хочемо. головне вміти просити - тоді й матимемо.

[Korkuna]

http://litforum.net.ua/showpost.php?p=38818&postcount=56
це в тему про світогляд мій вірш))) Бог не над нами, він в нас самих, ми - його руки, і він - наші руки... горітиму в пеклі, ге? за такі слова? переконаний, що ні. ми самі просимо життя давати нам те, що хочемо. головне вміти просити - тоді й матимемо.

Ризикну вставти своїх 5 коп))) і сказати, що в пеклі за це найвірогідніше не горітимете. Цілком ортодоксійний погляд


А щодо вашої творчості Володю...Писати вірші на релігійну тематику (мабуть не зовсім влучний вислів підбрала - даруйте вже) дуже і дуже і дуже і дуже складно і почуття міри тут грає чи не основну роль. Це добре висловлювати свої погляди. Але якщо робите це у формі поезії, то дбайте аби форма була належною.

[Володимир Василишин]

А щодо вашої творчості Володю...Писати вірші на релігійну тематику (мабуть не зовсім влучний вислів підбрала - даруйте вже) дуже і дуже і дуже і дуже складно і почуття міри тут грає чи не основну роль. Це добре висловлювати свої погляди. Але якщо робите це у формі поезії, то дбайте аби форма була належною.

А хіба ж вона (форма) - не належна? Я так не думаю. І багато хто так не думає. А ті, хто думає, що та ФОРМА таки неналежна, нехай пояснять, чому саме.
Просто, як на мене, поезія тим і відрізняється, наприклад, від юриспруденції чи математики,- що у ній (поезії), а надто у її формі - поняття належного і неналежного якщо і існує, то дуже-дуже-дуже-дуже-дуже умовно. А якщо говорити про релігійну тематику (хоча моя поезія - не зовсім на релігійну тематику) - то тим паче. Бо для такої поезії (як зрешті і для будь-якої поезії) головне - це зміст. А форма - як уже вдасться. Тим паче, що, як казав колись мій тато, для того, аби всім догодити,- треба бути ве-е-еликим негідником. А цього треба? Думаю, ні. Бо тоді вже і тематика релігійна ні до чого.

http://mova.ridne.net/figures/7.png (http://mova.ridne.net)
http://mova.ridne.net/profile/320/5.png (http://mova.ridne.net/profile/320)

[Korkuna]

Догоджувати всім не треба - я зовсім не це мала на увазі.
Тепер щодо форми:
візьмемо просте порівняння -
проповідь на одну і ту ж тему, але сказана у різній формі, на приклад:
- так, що ви заснули
- так, що ви запам"ятаєте на все життя - як було безграмотно сказано
- так, сказано, що всі бабці і чоловіки у церкві розчулились і заплакали

Це все жарти, але форма впоиває на сприйняття змісту. І у поезі, як у тій же ж математиці чи фізиці є свої закони.

Щодо певних браків форми то заждіть хвилиночку, я виберу якийсь вірш - бо звикла до конкретики.

[Korkuna]

Слава Ісусу Христу!
Прочитайте, будь-ласка, мої поезії. Може, сподобаються? Тоді пишіть мені листи на адресу: volodya20032003@ukr.net

***

Як зорі небесні, що сяють вночі
Й, падучи, сповняють бажання,
Я завжди бажаю, миленька, Тобі,
Найкращого в світі кохання.

Хай серце Твоє сповнять ті почуття,
Які захищав Валентин;
Нехай супроводить Тебе все життя
Кохання й без ліку годин.

Володимир Василишин.




По-перше рими на кшталт: кохання-бажання - убогі. Наша мова багата і краще і заведено і можна і треба римувати слова різних частин мови або відмінків.
По-друге бракує, назвімо це, несподіванки останнього рядка

[4esterfielter]

респект, Коркуно, але я б тут зважав не на рими-ритм, а на смисл і на образність!

[Володимир Василишин]

По-перше рими на кшталт: кохання-бажання - убогі. Наша мова багата і краще і заведено і можна і треба римувати слова різних частин мови або відмінків.
По-друге бракує, назвімо це, несподіванки останнього рядка

Дякую за критику. Але щодо "заведено", "треба" - я уже писав. Хоча згоден, що мова наша - багата, бо то справді так.
А щодо "несподіванки останнього рядка"... Ну, це вже як читати, як відчувати... Як кому подобається...

[Korkuna]

респект, Коркуно, але я б тут зважав не на рими-ритм, а на смисл і на образність!

то був перший крок - як на мене певна основа
а другий - саме, те про що ви говорите

[Korkuna]

Як кому подобається...

Як не мене не можна лишати своїх думок (викладених у віршах) на "як кому подобається", ви ж хочете щось донести, чи не так...

Тут і є проблематика образів - як на мене певне вміння маневрувати по лезу. Нажаль зараз не маю часу ані ресурсу офісного нету, аби писати довгі пости, тому це якось у майбутньому.

І ще одне дуже важливе: те що ми критикуємо тут чиїсь вірші (і мої теж критикували) - це не критиканство, а просто дружні поради. Принайині я дотримуюсь такого принципу. Тому готуйтесь до критики. І не сприймайте її в штики. Не все звісно треба сприймати, але ж гірше для вас зробити не хочемо. Знаю, що кожен з авторів очікує захоплення його творіннями. Але щоб це захоплення прийшло - треба працювати і хоча б часом прислухатись до думки інших людей.

Ага і пардон у вас вірші не лише на релігійну тематику.

[4esterfielter]

"яка різниця між графоманією та поезією...", Влодку, ви хочете почути?

"...така ж як і між краплею дощу в польоті, і краплею, що впала на пелюстку троянди" (с)

[Володимир Василишин]

Як не мене не можна лишати своїх думок (викладених у віршах) на "як кому подобається", ви ж хочете щось донести, чи не так...

Тут і є проб