Neofita
23.10.2007, 14:37
От тут почитала , що люди виставляють свої творіння на свій страх і ризих. Вирішила, шо час виставити шось своє на ротерзання масами. Колись я вже розміщала це на сайті Ое. Один з віршів присвячений Святославу , а інший одному з найкращих альбомів "Модель"
Так от, сподіваюсь на відгуки.
"Модель"
Дзвонила 911,
Щоб врятувати душу скалічену,
На дорогах смутку лишала сліди
Й вливала в себе безмежність засмічену
Я ДО ТЕБЕ ішла навмання,
Бо знала, ти десь в світах існуєш,
Губилась раптом в пітьмі серед дня,
Відчувши, як німоту цілуєш.
Чому ж її, хіба ДРУГ їй ти,
Подивись, я жива, йду до тебе
По трупам болі і самоти,
Бо схоронила їх, впавши у небо.
Всміхнешся лиш: "ТИ СОБІ САМА
Тремтяче мариво вип"єш губами,
Бо я не зможу випить до дна
Ту далечінь,що розлилась між нами"
Сонце -КВІТКА небес вогненна
Чомусь ніяк не зігріє тіла,
Зі мною лиш пустота страшенна,
Сховатись від неї в тобі я хтіла.
Із свого мороку швидше ВСТАВАЙ!
Ми ж власними муками втомленні,
Мене у думки свої сповивай
І будемо світлом оновлені.
І станем разом ISN'T IT СОН,
Життя безкрає навпіл ділити,
Себе віддам я у твій полон
Й за руки будем між хмар ходити.
І ранок вмить, мов КОКО ШАНЕЛЬ
Докупи наам душі змученні зшив,
Із небес полотна він зіткав паралель
І провести між нами й пітьмою спішив.
Чуєш як вдвох тепло СЬОГОДНІ,
Це душі притулок разом знайшли,
Не загубитися в темній безодні
Тим які з неї щойно прийшли.
А що як вечір знов надійде,
І ніч враз до нас притулиться?
Сонце ж без тебе зовсім бліде,
А всесвіт -безлюдна ВУЛИЦЯ.
"С.ВАкарчуку"
Як вийшло, купив моє серце за безцінь,
Як з крихти світанку ти сонце зліпив?
Натхнення споліскував в сфері небесній,
А потім в мелодію фрази розлив.
Піснями ти душу під ноги встилаєш,
Для когось веселку грайливу зіткав,
Ти сльзи із вікон промінням втираєш,
Кому ж себе всього до серця приклав?
Когось твої губи так ніжно голублять,
Для неї ти спалюєш сотню світів,
Когось твої очі так лагідно гублять,
Як гублять мене, хоч ти цього й не хтів
Так от, сподіваюсь на відгуки.
"Модель"
Дзвонила 911,
Щоб врятувати душу скалічену,
На дорогах смутку лишала сліди
Й вливала в себе безмежність засмічену
Я ДО ТЕБЕ ішла навмання,
Бо знала, ти десь в світах існуєш,
Губилась раптом в пітьмі серед дня,
Відчувши, як німоту цілуєш.
Чому ж її, хіба ДРУГ їй ти,
Подивись, я жива, йду до тебе
По трупам болі і самоти,
Бо схоронила їх, впавши у небо.
Всміхнешся лиш: "ТИ СОБІ САМА
Тремтяче мариво вип"єш губами,
Бо я не зможу випить до дна
Ту далечінь,що розлилась між нами"
Сонце -КВІТКА небес вогненна
Чомусь ніяк не зігріє тіла,
Зі мною лиш пустота страшенна,
Сховатись від неї в тобі я хтіла.
Із свого мороку швидше ВСТАВАЙ!
Ми ж власними муками втомленні,
Мене у думки свої сповивай
І будемо світлом оновлені.
І станем разом ISN'T IT СОН,
Життя безкрає навпіл ділити,
Себе віддам я у твій полон
Й за руки будем між хмар ходити.
І ранок вмить, мов КОКО ШАНЕЛЬ
Докупи наам душі змученні зшив,
Із небес полотна він зіткав паралель
І провести між нами й пітьмою спішив.
Чуєш як вдвох тепло СЬОГОДНІ,
Це душі притулок разом знайшли,
Не загубитися в темній безодні
Тим які з неї щойно прийшли.
А що як вечір знов надійде,
І ніч враз до нас притулиться?
Сонце ж без тебе зовсім бліде,
А всесвіт -безлюдна ВУЛИЦЯ.
"С.ВАкарчуку"
Як вийшло, купив моє серце за безцінь,
Як з крихти світанку ти сонце зліпив?
Натхнення споліскував в сфері небесній,
А потім в мелодію фрази розлив.
Піснями ти душу під ноги встилаєш,
Для когось веселку грайливу зіткав,
Ти сльзи із вікон промінням втираєш,
Кому ж себе всього до серця приклав?
Когось твої губи так ніжно голублять,
Для неї ти спалюєш сотню світів,
Когось твої очі так лагідно гублять,
Як гублять мене, хоч ти цього й не хтів