Bobua
07.11.2007, 12:51
*
Мова
(ліричний відступ)
Передусім хочу (для уникнення безглуздої гризні) дати кілька витягів з книг поважніших дослідників мовних проблем.
__________________________________________________ _
Іван ДЗЮБА
ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ?
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
http://litopys.org.ua/idzuba/dz01.htm
На жаль, у мовній сфері ніякі арґументи ні на кого не діяли, не діють і ніколи не діятимуть. Узвичаєна практика — тут вищий закон, рутинна потреба — священна мірка. Тобто, це справа емоцій, житейського інтересу, ледачкуватої зручності (коли брати на рівні особистості, а не на рівні державної політики). І лише інколи — совісті, почуття справедливості — для тих, у кого вони є. Але мало хто за рутинним, освяченим звичкою нехтуванням української мови, за зручністю і вигідністю особисто для себе такої ситуації — здатен побачити довготривалий історичний злочин, глибоку травму національного організму. І ще менше таких, хто вгадує власну вину за цю історичну кривду, навіть попри особисту непричетність. Більше таких, хто склав собі уявлення, що для свого комфортного самопочування у світі мислі та культури він зовсім не потребує української мови, що українська периферія цього світу його не має цікавити. Хай, мовляв, українська культура спершу досягне такого і такого-от рівня... (залишаю осторонь питання про те, що дуже часто у такий спосіб просто блефують особи, які не мають жодного уявлення про культуру взагалі — ні про яку). Споживачів цікавить тільки якість товару. Але ж культура — не просто товар, а співтворчість, співтворення. Тож катастрофічно, коли питання про власний внесок і власну відповідальність не сприймається, як і моральна проблема, що криється в цьому самовідстороненні. А втім, про моральні виміри суспільних процесів наче вже й непристойно говорити в нашу добу морального редукціонізму і безпардонної "крутизни".
__________________________________________________ _
Закриваємо тему. Або востаннє про мовне питання
Автори: Віталій КАПРАНОВ, Дмитро КАПРАНОВ
http://www.dt.ua/3000/3050/59675/
Хочете нарватися на скандал? Тоді скажіть співрозмовнику слово «мова», а ще краще — «державна мова». Далі само піде. Ми перевіряли сотні разів — незалежно від поглядів, співрозмовник закипає від обурення і захлинається звинуваченнями. Предмет обурення той самий — насильницьке насадження (російської або української) та утиски (відповідно, української та російської). Слово «мова» зриває запобіжники, і люди стають неадекватними. Коли йде дискусія на теми енергетики, фінансів, охорони довкілля — лунають цифри, факти, аргументи. Розмова про мову — суцільні емоції. Інколи це нагадує шаманські камлання із викликанням духів. Булгаков! А ті їм — Шевченко! Гоголь! А у відповідь знову — Гоголь! І хором — не дозволимо забути мову батьків!
Що цікаво, така ситуація спостерігається не тільки у пострадянських країнах з їхнім знервованим населенням. Спокійний і цивілізований Квебек ...... а французи закручують гайки навіть в Інтернеті. І в усіх аргументація головним чином емоційна — починаючи з національної гордості — аж до культурної катастрофи.
причому підтвердженням цього витягу є навіть коментарі під статтею...
__________________________________________________ _
[обидва витяги є і в друкованому вигляді]
а додатковим підтвердженням вищенаведеного є хоч би й такі мої зауваги :):
І. Дзюбу хочу перефразувати так:
«ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ Московізація?
На жаль, у мовній сфері будь-які арґументи на будь-кого не діяли, не діють і будь-коли не діятимуть...»
А в братів Капранових є якесь таке дивне слово: нарватися. Я його розумію так: нарвати себе [напр., на шматки] ... кумедно...
__________________________________________________ _
...хтось може згадати «кодове» слово:
Словники
Словників багато. Це добре.
І вони різні. Це вже не знаю як... :)
Хтось визнає й, відтак, негайно вимагає визнання від оточуючих одних словників. Інший піниться, бризкає слиною, грюкає п'ястуками чи п'ястучками чи навіть п'ястучищами по столу (і добре як по своєму) і теж щось вимагає... Як наслідок, чиста мова стає чимось химерним, незрозумілим [приклад такої гризні: http://ukrcenter.com/forum/message.asp?message_id=112845&search=YES#112845 тема: Русизми на Українському Центрі
також є і тут (в темі Антисуржик) — до банів включно]
А врахувавши вищенаведені витяги дослідників мовних проблем (Дзюба й Капранови) раптом усвідомлюєш, що вимагати насправді й не вартувало. Але щось же ж робити треба? Особливо якщо відчуваєш, що ще не досяг почесного звання пересічного споживача...(тут: літпродукту), а може, раптом, чомусь і не хочеш його досягати...
І саме тут, нмсд, принагодиться ідея багатоговіркості книжок.
http://ukrcenter.com/forum/images/uploaded_2/bYKu(bUKy).gif
Мова
(ліричний відступ)
Передусім хочу (для уникнення безглуздої гризні) дати кілька витягів з книг поважніших дослідників мовних проблем.
__________________________________________________ _
Іван ДЗЮБА
ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ РУСИФІКАЦІЯ?
ПЕРЕДНЄ СЛОВО
http://litopys.org.ua/idzuba/dz01.htm
На жаль, у мовній сфері ніякі арґументи ні на кого не діяли, не діють і ніколи не діятимуть. Узвичаєна практика — тут вищий закон, рутинна потреба — священна мірка. Тобто, це справа емоцій, житейського інтересу, ледачкуватої зручності (коли брати на рівні особистості, а не на рівні державної політики). І лише інколи — совісті, почуття справедливості — для тих, у кого вони є. Але мало хто за рутинним, освяченим звичкою нехтуванням української мови, за зручністю і вигідністю особисто для себе такої ситуації — здатен побачити довготривалий історичний злочин, глибоку травму національного організму. І ще менше таких, хто вгадує власну вину за цю історичну кривду, навіть попри особисту непричетність. Більше таких, хто склав собі уявлення, що для свого комфортного самопочування у світі мислі та культури він зовсім не потребує української мови, що українська периферія цього світу його не має цікавити. Хай, мовляв, українська культура спершу досягне такого і такого-от рівня... (залишаю осторонь питання про те, що дуже часто у такий спосіб просто блефують особи, які не мають жодного уявлення про культуру взагалі — ні про яку). Споживачів цікавить тільки якість товару. Але ж культура — не просто товар, а співтворчість, співтворення. Тож катастрофічно, коли питання про власний внесок і власну відповідальність не сприймається, як і моральна проблема, що криється в цьому самовідстороненні. А втім, про моральні виміри суспільних процесів наче вже й непристойно говорити в нашу добу морального редукціонізму і безпардонної "крутизни".
__________________________________________________ _
Закриваємо тему. Або востаннє про мовне питання
Автори: Віталій КАПРАНОВ, Дмитро КАПРАНОВ
http://www.dt.ua/3000/3050/59675/
Хочете нарватися на скандал? Тоді скажіть співрозмовнику слово «мова», а ще краще — «державна мова». Далі само піде. Ми перевіряли сотні разів — незалежно від поглядів, співрозмовник закипає від обурення і захлинається звинуваченнями. Предмет обурення той самий — насильницьке насадження (російської або української) та утиски (відповідно, української та російської). Слово «мова» зриває запобіжники, і люди стають неадекватними. Коли йде дискусія на теми енергетики, фінансів, охорони довкілля — лунають цифри, факти, аргументи. Розмова про мову — суцільні емоції. Інколи це нагадує шаманські камлання із викликанням духів. Булгаков! А ті їм — Шевченко! Гоголь! А у відповідь знову — Гоголь! І хором — не дозволимо забути мову батьків!
Що цікаво, така ситуація спостерігається не тільки у пострадянських країнах з їхнім знервованим населенням. Спокійний і цивілізований Квебек ...... а французи закручують гайки навіть в Інтернеті. І в усіх аргументація головним чином емоційна — починаючи з національної гордості — аж до культурної катастрофи.
причому підтвердженням цього витягу є навіть коментарі під статтею...
__________________________________________________ _
[обидва витяги є і в друкованому вигляді]
а додатковим підтвердженням вищенаведеного є хоч би й такі мої зауваги :):
І. Дзюбу хочу перефразувати так:
«ІНТЕРНАЦІОНАЛІЗМ ЧИ Московізація?
На жаль, у мовній сфері будь-які арґументи на будь-кого не діяли, не діють і будь-коли не діятимуть...»
А в братів Капранових є якесь таке дивне слово: нарватися. Я його розумію так: нарвати себе [напр., на шматки] ... кумедно...
__________________________________________________ _
...хтось може згадати «кодове» слово:
Словники
Словників багато. Це добре.
І вони різні. Це вже не знаю як... :)
Хтось визнає й, відтак, негайно вимагає визнання від оточуючих одних словників. Інший піниться, бризкає слиною, грюкає п'ястуками чи п'ястучками чи навіть п'ястучищами по столу (і добре як по своєму) і теж щось вимагає... Як наслідок, чиста мова стає чимось химерним, незрозумілим [приклад такої гризні: http://ukrcenter.com/forum/message.asp?message_id=112845&search=YES#112845 тема: Русизми на Українському Центрі
також є і тут (в темі Антисуржик) — до банів включно]
А врахувавши вищенаведені витяги дослідників мовних проблем (Дзюба й Капранови) раптом усвідомлюєш, що вимагати насправді й не вартувало. Але щось же ж робити треба? Особливо якщо відчуваєш, що ще не досяг почесного звання пересічного споживача...(тут: літпродукту), а може, раптом, чомусь і не хочеш його досягати...
І саме тут, нмсд, принагодиться ідея багатоговіркості книжок.
http://ukrcenter.com/forum/images/uploaded_2/bYKu(bUKy).gif