що читають злі критики?

[acid drinker]

оскільки в авторів майстерні часто виникають питання на кшталт "а чого?" чи "а як?", ця тема буде корисна перш за все для них.
тут "злі критики", такі охочі до ображання авторів з "майстерні креативу", викладатимуть тексти, які, на їхню думку, є зразками якісної літератури. щоб кожен, кому цікаво, за шо його тільки шо назвали графоманом, мав нагоду подивитися, кого графоманами не називають.

звичайно ж, тема буде суворо модерована - але ви розумієте, це тільки для добра авторів ;)

[acid drinker]

Віктор Неборак

Листи, знайдені у пляшці з-під львівського пива

2
А ще мені згадався той похід
крізь ніч, крізь січень і крізь Левандівку.
Між нами відстань коливалась від
і до, бо у тобі дражнити дівку
я здуру взявся, може, й алкоголь,
який в гостях ти влила у жагучі
(і все ж – ядучі) губи, грав я роль
ображеного. Бракувало кручі.
Я провалився сам у себе. Ти
мене неначе кликала, та марно.
Я йшов у безвість шляхом самоти,
де трафив шляк все те, що йшло попарно.
Тебе несло таксі. Мене – хода.
Розсварені слова блукали в мові.
Та все ж мене впустила ти, тверда
в переконаннях і м’яка в любові.

[exile]

Где-то я уже видел топик, чем-то на этот похожий.... назывался так же, что ли... :)

запощенный Эйсид стих великолепен... к чему придраться - не найду

А. М. Габриэль
Ненаписанное письмо

Понимаешь, дружище, я писем давно не писал;
оттого - как спортсмен, что не в форме и растренирован.
Потихоньку старею, хотя притворяюсь здоровым,
и душа, как всегда, - одиночества верный вассал;
в географии жизни - заметней всего полюса,
даже если сидишь под отменно протопленным кровом.

Это раньше пространство делилось на "здесь" и на "там",
и лежали по полкам критерии точной оценки -
всё ушло в "молоко". По поверхности плавают пенки.
Онемел призывающий к радостям жизни тамтам;
но "Титаник" плывёт вопреки окружающим льдам,
хоть устал капитан, для которого нет пересменки.

Был комплект: и страна, и весна, и бутылка вина,
и пошло б на три буквы предчувствие бед и печали...
А сейчас - со смущенной ухмылкой великого Чарли
вечер пятницы делит окрестности времени на
Рай и Ад, и граница меж ними почти не видна.
Всё намного тусклее, чем это казалось вначале.

Неполадки в душе беспокоят, как ноющий флюс...
Амплитуда её от проклятий возносит к прощенью.
А с довольством собой по соседству - к себе отвращенье -
то, в котором себе я так часто признаться боюсь.
Ощущение мудрости - это, конечно же, плюс,
но ведь это не мудрость, а только её ощущенье.

Ну а внутренний глас, через раз поминающий мать,
мне давно изменил и уже мне не точка опоры...
Я б, возможно, сыграл в удивительный ящик Пандоры -
тот единственный ящик, в который неплохо б сыграть...
Но утрачен азарт. На плечах - многотонная кладь.
И желанье покоя, как вирус, вгрызается в поры.

Вот, наверно, и всё. Новостей, как всегда, никаких.
Извини за нытьё, за мотивчик больной и сиротский,
за неясность речей и за то, что выглядывал Бродский
из размера и формы моей стихотворной строки.
Извини и забудь. Это лишь разновидность тоски
по истрёпанной, общей на нас на двоих папироске.

[Nike_Велес]

Андрій Любка

* * *
Вірші – це невдалі спроби самогубства,
Дощ починається з хмари, смерть починається з
Осені, ти починаєшся з мене,
Стежити за годинником – це ніби проростання трави,
Ніколи не забуду, як ти танцювала у темряві,
втомлена і без музики, ніколи не забуду цю осінь, це лезо, ці
вени, зашморг, твій язик, наче ніж, по шиї.

Піклуватися про бродячих собак, вичитувати пожовклі
ґазети, розчісувати волосся. Розкривати євангеліє
на будь-якій сторінці, довго читати, довго читати вголос так,
ніби це я на початку нашої ери ходив по світу, так, ніби
це я брехав апостолам, так, ніби це мене
розіп’яли.

Спілкуватися з поетами, всякими іншими художниками-
Скульпторами-акторами, стежити за розвитком політичних подій,
Так, ніби телевізор – це величезне вікно у простір.
Найбільше чомусь люблю фотографуватися на голих
Ландшафтах, скажімо, восени, дуже жалкую, що
Неможливо сфотографувати запах, те, що поза кадром,
Тому мушу описувати, довгі вервечки слів
Нанизуючи на стандартний папір, мушу багато
Пити, аби писати, просто багато пити, просто
Багато писати.

Ніколи не забуду, як ти танцювала у темряві, бо
Дощ починається з хмари, смерть
Починається з осені, ти починаєшся з мене.

Ти залишаєшся у моїх спогадах, наче на проявлених
Фотоплівках, найчастіше згадую тебе, перебуваючи в
Темряві (під час сну, наприклад), найчастіше згадую
Тебе танцюючою в темряві: без
Музики, втомлену, але щасливу.

Ти любиш мене? – питає тебе Ісус,
відрізаючи вухо Ван Гогу.

Час від часу, аби змінити життя, приймаю іслам
Чи вступаю до якоїсь комуністичної партії,
Розважаюся примітивно, майже відмовившись
Від наркотиків, усуваюся від сексу, пам’ятаючи, як
Ти танцювала у темряві. Надзвичайно багато уваги
Приділяю приготуванню їжі, збиранню опалого листя,
Жолудів, старанно підкопую молоді дерева, дощ
Починається з хмари, смерть починається з осені,
Ти починаєшся з мене.

[4esterfielter]

ну я не злий і не критик, але запузирю сюди-во Емму Андієвську:

НАМІР

В краплину ліг, як в мандрівну труну,
Що — відсвіти, — світ видовжень, — азалій,
І — двері — в позолоті на камзолі,
Куди — ще предки — золоте руно,

Що в повню на поверхню вирина,
Засвічуючи — в лунках тиші — зела, —
Їх повсякденна галасливість з’їла,
Лиш сховок — існування корінець,

Що залишився після халазії,
Де дійсність паркани перелізає, —
Меч у руці, — ведуть перед хоробрі, —

Природа всім звитяжцям поміж ребра —
У скруті — додатковий двигунець,
Що немощі, — бісищів, — виганя.

[Nike_Велес]

Василь Стус

пахтять кульбаби золоті меди, -
і, ніби хмарка бурштинова, бджоли
злітаються до мене знадокола,
і прозначають трачені сліди;

і вже нема ні щастя, ні біди, -
а тільки світ, тугим пойнятий гудом,
а тільки лет, що зветься творчим трудом,
а тільки клич: живи, але не жди...

і не марнуй чеканням плинних днів,
і не гніви Господнього веління:
Життя - то кара. Кара- благостиня.
А ми коткі, мов валуни віків...

[acid drinker]

після стуса якось перехотілося тут постити вірші ненадовго... чесно - то не ті вірші, на яких варто вчитися гарно писати. але най вже.

отож...

Юрій Андрухович

НІЖНІСТЬ

По той бік пристрасті народжується ніж.
Лахмітник Місьо о четвертій ранку
зарізав панну Касю, лесбіянку
(як він гадав, а втім, йому видніш).

Він пописав ій черево й горлянку,
аж весь шалів, аж весь упав у дріж.
Вона ж одно твердила: «Хоч заріж,
я присягла навіки свойму Янку».

(Той саме відбував за зґвалтування).
Вона була любов його остання —
і так пішла, небога, ні за гріш.

Кохання — то велика дивовижність:

там, де лише народжувалась ніжність,
за хвильку може виникнути ніж.

[acid drinker]

"джалапіта", емма андієвська (уривки)

*
Джалапіта з'їхав ліфтом на Вавилонську башту і глянув униз. Серед
куряви на одній із центральних вулиць сиділа товста дитина і довбала
пальцем у носі. “Дитина ця може бути моїм учнем, - подумав Джалапіта.
– Для неї відкрита таємниця життя, як свіжа мушля. “ Він звісив
запасну ногу з башти на ту вулицю і сів поруч з тією дитиною. “Учнем?” –
сказала дитина і вийняла палець з носа. “Ні, - подумав Джалапіта, -
ця дитина не послідовна. Не бути їй моїм учнем”.
*
В одну з безсонних ночей, коли Джалапіта захворів на тугу, занадто
близько зійшовши до людей, він вигадав дощ, що гоїв усі хвороби і навіть
любов. Бо люди мучили Джалапіту, а він був настільки добрий, що не міг
боронитися.
*
Джалапіта йшов вулицею, думаючи над тим, чому люди, йдучи,
розмахують руками, і прийшов до такого висновку: люди розмахують руками,
щоб виміряти простір, щоб утримати рівновагу і щоб робити вентиляцію
космосу.
*
Одного дня, коли була велика спека, Джалапіта заліз прохолодитися
в кавун і не зауважив, як кавун зірвали з баштана й повезли на базар. Він
отямився щойно на столі, коли почали різати кавун на скибки і вже відкраяли
йому одну лапу. Джалапіта вийняв плечі з соку і потягнувся, а гості з переляку
поперекидали стільці й посуд і в метушні на смерть попроколювали одне одного
виделками й ножами, якими збиралися їсти кавун. Джалапіта, побачивши таку
біду, повиймав з них ножі й виделки й поклав на буфет, потім поплював їм на
рани, щоб гості зажили, й пішов до фонтану, де купалися горобці, пити воду.
Біля цього фонтану Джалапіта сказав слова, які зробили революцію в галузі
життя й промисловості. А саме, що кавун можна їсти й без ножа та виделки.
*
“Джалапіта робить світ плинним”, - сказали колись учені і,
вирішивши приборкати Джалапіту в граматику, оголосили, що Джалапіта взагалі
не Джалапіта, що походження його дуже підозріле, і не виключено, що він
постав з простого перекручення двох санскритських слів jali pitar, що означає
батько води, і jali cara, той, що живе у воді. Коли Джалапіту почнуть відміняти,
все в світі стане на свої місця, бо санскрит мова мертва і Джалапіта теж
мертвий, сказали вони і розкрили книги. Але поки вони записували відмінки й
вирішували походження слова Джалапіта, ім'я Джалапіти, щойно вписане в
граматику, розрослося найніжнішою салатою, і вчені, забувши, що вони робили,
і поскидавши окуляри, заслухалися, як грає вода в Джалапіті і як співають у
ньому птахи.
*
“Людина усвідомила собі, що в неї є душа, тоді, коли вигадала
подушку”, - сказав Джалапіта.

[olha-maria]

богдан-олег горобчук

навколо нічого не змінюється
Ісус не приходить ти не пишеш
і я так солодко заснув у маршрутці
що ледве прокинувся
...........................
саме та дівчинка
яку волів би бачити прозорою
яку волів би не помічати
але не можу
ти
...........................
море відкладає сіль у ранки
ніби величезна комаха — яйця
потім шумливо відлітає.
а сіль —
вона лишається — проростати
і боліти зсередини.

буду злим критиком, тож для знайомства -- на кшталт креда

[Дим]

Пабло Неруда

Farewell

1

Из глубины тебя в глаза мне смотрят
глаза ещё не сбывшегося сына.

Во имя этой жизни наши жизни
должны, родная, слиться воедино.

Во имя этих рук, его ручонок,
мои должны бы убивать и строить...

Во имя этих глаз ты спрячешь слёзы,
хотя без слёз больнее будет втрое.

2

Не надо этого, родная.
пусть нас не держит никакая сила,
насильно нас с тобой соединяя.

Ни слово, осенённое тобою.
Ни то, чего не высказать словами.

Ни ливень страсти, прошумевший мимо,
ни дрожь твоих ресниц при расставанье.

3

(Я люблю любовь морских скитальцев:
поцелуют – и прощай.

Обещают возвратиться.
Не вернутся, так и знай.

Что ни порт – ещё невеста...
Манит моря водоверть.

Там в постели белой пены
на себе их женит смерть.

4

Люблю любовь, где двое делят
хлеб и ночлег.

Любовь, которая на время
или на век.

Любовь – как бунт, назревший в сердце,
а не сердечный паралич.

Любовь, которая настигнет.
Любовь, которой не настичь.)

5

Не опоить мне больше свои глаза твоими.
Не заживить мне ими пронзительную боль.

Но где б я ни был, буду твои глаза я видеть,
и боль мою повсюду ты понесёшь с собой.

Я был твоим, родная. А ты моей. И значит,
отпущено так много любовью нам двоим.

Я был твоим, родная. И ты была моею.
Другой тебя полюбит. И станет он твоим.

Я ухожу в печали. Но я всегда печален.
Из края нашей встречи в какой иду я край?

Прощай! – мой сын мне шепчет из-под родного сердца,
и я шепчу: прощай!

[4esterfielter]

Любовна гра орлів

Автор: Волт Уітмен
Перекладач: В.Коротич
Джерело: З книги: Антологія зарубіжної поезії другої половини ХІХ — ХХ сторіччя (укладач Д.С.Наливайко).— К.: "Навчальна книга", 2002.



Йду шляхом, що ліг над річкою (то — моя ранкова прогулянка,
то — відпочинок мій).
І раптом в прозорості неба мурмотання почув дивне, я уздрів там
орлину ласку, —
Стрімке, спрагле єднання під високими небесами, —
Зсудомлені гострі кігті, вирування живого колеса — там, угорі.
Б'ють чотири крила, два дзьоби стримлять гостро — у шалено
звихрену масу їх, у зливок
ласки поєднано.
У чергуванні чекань мерехтять карколомні петлі й прямовисні
стрімкі падіння.
Та раптом вони заклякнуть, у раптовому зціпенінні захитаються
над рікою.
Птахи висять непорушно у знеможеній тій рівновазі, а потім —
розводять кігті, розділяються для польоту.
І ширяють неквапно — дужі в навісні шляхи самостійні.
У гонитві — кожен за власним.

[Dara]

ЛИЛИЧКА!

ВМЕСТО ПИСЬМА

Дым табачный воздух выел.
Комната -
глава в крученыховском аде.
Вспомни -
за этим окном
впервые
руки твои, исступленный, гладил.
Сегодня сидишь вот,
сердце в железе.
День еще -
выгонишь,
может быть, изругав.
В мутной передней долго не влезет
сломанная дрожью рука в рукав.
Выбегу,
тело в улицу брошу я.
Дикий,
обезумлюсь,
отчаяньем иссечась.
Не надо этого,
дорогая,
хорошая,
дай простимся сейчас.
Все равно
любовь моя -
тяжкая гиря ведь -
висит на тебе,
куда ни бежала б.
Дай в последнем крике выреветь
горечь обиженных жалоб.
Если быка трудом уморят -
он уйдет,
разляжется в холодных водах.
Кроме любви твоей,
мне
нету моря,
а у любви твоей и плачем не вымолишь отдых.
Захочет покоя уставший слон -
царственный ляжет в опожаренном песке.
Кроме любви твоей,
мне
нету солнца,
а я и не знаю, где ты и с кем.
Если б так поэта измучила,
он
любимую на деньги б и славу выменял,
а мне
ни один не радостен звон,
кроме звона твоего любимого имени.
И в пролет не брошусь,
и не выпью яда,
и курок не смогу над виском нажать.
Надо мною,
кроме твоего взгляда,
не властно лезвие ни одного ножа.
Завтра забудешь,
что тебя короновал,
что душу цветущую любовью выжег,
и суетных дней взметенный карнавал
растреплет страницы моих книжек...
Слов моих сухие листья ли
заставят остановиться,
жадно дыша?
Дай хоть
последней нежностью выстелить
твой уходящий шаг.

26 мая 1916 г. Петроград

[Dara]

я навіть заплакала

В. Зєлєнцов

Усталый снег ложится на мирок,
мороз жует шаги, как черствый пряник.
Бабуля в холле выдаст номерок -
пластмассовый билетик на "Титаник".

Второй этаж. Больничный срам и срач,
и смрад, и страх. Знакомая палата.
Течет вода и моет руки врач,
копируя движение Пилата.

Бинты. Старухи. Кровь. Сиделка. Шприц.
Гора пилюль. Тарелка абрикосов.
Какой мудак был этот датский принц!
Конечно, быть. Здесь нет других вопросов.

Я насмотрелся тех, кому в свой рай
Господь любезно приоткрыл калитку -
все как один за жизни острый край
хватались, словно тонущий за нитку.

Спастись и выжить - вот и вся мораль...
...Я выходил во двор, одевшись наспех.
Москва плыла сквозь ночь, что твой корабль,
а новый день навстречу полз, как айсберг.

Произнося набор дежурных фраз,
я так боялся, мама, уезжая,
что этот самый раз - последний раз...
И ты была нездешняя, чужая...

Я сам ходил, как заведенный труп,
но я не мог себе позволить жалоб...
...А город плыл, и дым валил из труб,
и музыка играла с верхних палуб...

Прошло полгода. В нашем трюме течь.
Идем ко дну, и захлебнулись звуки.
Немеют руки, но спасает речь -
я вру тебе, что в мире нет разлуки.

Когда-нибудь, с пробоиной в борту,
причалим мы с тобой к небесной тверди.
Какой-нибудь весною. В том порту,
где нет лекарств, отчаянья и смерти.

2007

[acid drinker]

борис толчинский,
сотворение мира

"Что пользы pаботающемy от того,
над чем он тpyдится?"
Экклезиаст,3:9

Меня зовyт Альбеpт.

Веpнее, дpyзья зовyт меня пpосто Эл, а остальные - по фамилии. Фамилия забавная, не споpю. Обычно дyмают, иpландская, как y О'Бpайана или O'Хаpы. Пyсть дyмают, мне что. Я вольный пpогpаммист, хyдожник виpтyального пpостpанства.

Пpизнаюсь сpазy: хаpактеp y меня не сахаp. Поэтомy дpyзей сказать что много значило бы солгать. Живy один. Пес и компьютеp скpашивают одиночество. Я, впpочем, не pопщy. Такая жизнь по мне. Тpи вещи ненавижy: нахальных дамочек, свининy и зеленые бyмажки. Hеyдивительно, что y меня бывают пpоблемы с этими бyмажками. От дамочек и от свинины я отказываюсь сам.

Hо Сеть люблю. Она мне откpывает миp, и в этом миpе больше ничего не нyжно. С моей квалификацией я мог бы многого достичь. И я достигнy.

Вчеpа слyчайно пpочитал в Сети pекламy коpпоpации Universal Matrix Communications Group (UMCG). Сначала я не понял, чего хотят от нас, от вольных пpогpаммистов, эти мpачные люди в чеpных очках. Потом пpоникся. И pодилась идея y меня обставить всех. Я написал по электpонной почте в UMCG и полyчил пакет-задание.

Им надо сделать миp. Почти что настоящий. Hе игpовой, а именно pеальный. То есть pеально-виpтyальный. Чтобы сyществовал по собственным законам и не нyждался в помощи извне. Миp самоyпpавляющийся и самоpегyлиpyющийся. Пока что лишь в компьютеpе.

Они объявили конкypс. Обещают вpyчить 7508 баксов в качестве пpиза за лyчший из миpов. Сyмма, конечно, аховая. Я дyмаю, таков и был pасчет: кpyтые пpогpаммеpы и веб-дизайнеpы, pаботающие только на заказ, ею не соблазнятся. Иное дело мы, свободные энтyзиасты. Hам главное идея и - твоpить! И чтобы никто, конечно, над дyшою не стоял. Если за твоpчество еще и баксами заплатят... тогда я сpазy сделаю апгpейд, давно поpа.

Идея yвлекла меня, было бы глyпо отpицать. Вы понимаете, им нyжен настоящий миp! Как в "Матpице", и даже лyчше. Миp не заезженный, именно новый. И чтобы никаких "игpyшечных" замоpочек, пpедyпpеждают особо. Пpичем не yточняют, хитpецы. Очевидно, хотят с нас, вольных пpогpаммеpов, сливки собpать, и с нашими миpами смыться. Хм! Hе на того напали. Увидите, я их обставлю. Я им скpиэйчy то, чего они не ждyт. И пyсть только попpобyют отвеpтеться!

Hyжно начать с азов. Hет, даже не с ассемблеpа. Специалистов по ассемблеpy и без меня хватает. По мне, ассемблеp - пpойденный этап. Я сделаю свой собственный язык, специально для моего миpа.

Готово. Сделал. Есть y меня такой язык. Hе веpите? Hy и не надо, дело ваше. Пyскай. Мне главное, что я этот язык скpиэйтил.

Чеpт... Пока я занимался языком, пpошли все сpоки. Опоздал! Hа сайте UMCG yже полно анонсов. Hy надо же, кто б мог подyмать. Захватило... Есть! Они пpодлили сpоки конкypса. Всего лишь на неделю. И говоpят, что больше пpодлевать не бyдyт. Я должен yспеть. Если нyжно, бyдy pаботать днем и ночью, но yспею. Обязательно yспею.

Все. Я отключился от Сети, снес опеpационнyю системy, оставил только свой язык. Тепеpь меня не отвлекайте. Я должен сделать этот миp.

* * *
День пеpвый

С чего начать? Задачка. Гляжy на монитоp и вижy чеpное пpостpанство. Чистейший вакyyм. Tabula rasa. Мне следyет ее заполнить.

H-да... Легче сказать, чем сделать.

Весь день пpошел точно в тyмане. А я всего только yспел создать посpеди мpака шаp, базовyю сфеpy миpа.

Похоже на планетy?

Я не знаю... Подсветкy yдалось в конце добавить и это дело зациклить. Тепеpь y них там тоже сyтки: свет днем, тьма ночью, еще там бyдет вечеp, бyдет yтpо.

И все пока.

День втоpой

Планета стpанная какая-то скpиэйтилась. Одна вода на повеpхности. Очевидно, я втоpопях напyтал в опеpатоpах элементаpного состава. Пpишлось лезть тyда снова и кое-что менять.

Работа затянyлась.

Hо к концy дня появилась y меня сyша.

Еще и облака добавить yдалось: вода в них собиpается и падает дождем на сyшy, а далее стекает в океан.

По-моемy, это логично.

Хотя и тpивиально.

Hо все-таки оно pаботает!

День тpетий

Сегодня я пpоизводил отладкy. Сyшy пpимеpно закpепил, а водy pазделил на океаны и моpя. И дальше двинyлось, словно по маслy. Язык мой - дpyг мой! Посеянные модyли мгновенно дали всходы.

Тепеpь имеются деpевья, тpавы, нy, и пpочие зеленые насаждения, как же без них. Мой миp из сеpого стал pазноцветным.

Hет, не pискнy сказать, что это выглядит отлично, но вижy, что неплохо, даже хоpошо.

День четвеpтый

Он начался с досадных тpаблов. Совеpшенно pазладилось освещение. В pезyльтате посеянные вчеpа pостки yвяли.

Долго дyмал, в чем пpоблема. Так и не нашел. Стал дyмать над альтеpнативным pешением. Чеpтовски pазболелась голова. Я не поддался панике.

Я должен сделать этот миp, и точка.

Ага, пpидyмал. Пyскай мои светила вpащаются сами: те вокpyг этих, а эти тоже вокpyг чего-нибyдь, как это пpинято везде, вpащаться.

Я пеpестpоил алгоpитм. Тепеpь мой миp вpащается вокpyг большой желтой звезды, она отвечает за yпpавление днем. А за yпpавление ночью ответственна планета меньшего pазмеpа, спyтник моей.

Пpишлось повозиться, конечно, но вижy, это хоpошо.

День пятый

Сегодня я в yдаpе. Тpавы и пpочих насаждений мне yже мало. Как понесло твоpить с yтpа, так не могy остановиться. Сколько скpиэйтил pыб, звеpей и птиц, сам сбился со счетy. Да, и еще pептилий сотвоpил, на всякий слyчай.

Hет, навеpное, всего не пеpечислю. Очень pаботоспособные модyли.

К концy дня надстpоил пpогpаммy самовоспpоизводства. Тепеpь каждая тваpь может, без моего yчастия, создать такyю же. И не однy.

Сидел всю ночь, отлаживал системy. Устал. Зато pаботает.

Пpиз бyдет мой. Я yже почти сделал этот миp.

День шестой

Эх, видно, сам себя и сглазил. Опять пpоблемы. Так вpоде все готово, pаботает. Миp живой, самоpегyлиpyющийся. Твеpдь отделена от воды, день отделен от ночи, полно зеленых насаждений и всякой pазной живности.

Чего еще надо?

Дpyгой бы на моем месте почил на лавpах и побежал в UMCG за баксами. Я не таков. Мне хочется yлyчшить этот миp.

Раз можно, почемy бы не yлyчшить?

Сижy и дyмаю, чего б еще тyда добавить...

Что, если... Hет, нет! Это yж слишком. Такое даже y меня не выйдет. Лyчше оставить все как есть, гpан-пpи я полyчy и так. А с этим новшеством не знаю, выдеpжит ли вся система.

Эх! Попытка -- не пытка. Бyдь что бyдет. Если сpедства языка позволяют, почемy бы не сделать это?

Коpоче: я пеpенес тyда матpицy своего оpганизма. "Се человек"? Хм. А чеpт его знает. Если смотpеть с моей стоpоны экpана, на меня похож, опpеделенно.

Hа самом деле он эйон, конечно. То есть искyсственный интеллект.

Э?.. Да я тyт, междy делом, создал искyсственный интеллект! Hо если так, то мне, пожалyй, нобелевкy надо...

Ладно. Потом я с пpемиями pазбеpyсь, никyда они не денyтся. А сейчас добавлю своемy эйонy вспомогательный модyль. Вы спpосите, зачем? Хочy посмотpеть, как два эйона бyдyт междy собой взаимодействовать. Да, вот так... Тьфy! Что ж это такое?! Дамочка полyчилась... Жаль, нет вpемени pазбиpаться, где тpабл. Пyсть остается так, как есть.

Так даже интеpеснее.

Hадо потоpопиться. Посколькy в моем миpе yже живyт подобия меня, я им вpyчил всю власть над этим миpом. Hад сyшей, и над моpем, и над деpевьями с тpавой, и над животными, конечно. Если какие бyдyт тpаблы - пyсть сами pазбиpаются и испpавляют, выказывают интеллект.

Даpyю им свободy.

Смотpю и pадyюсь: мой миp, я его сделал!

Без ложной скpомности - да, хоpошо весьма.

День седьмой

В общем, я сделал все. Анонс послал в UMCG по электpонной почте. Hy, пpедставляю, как изyмятся эти чyдики в чеpных очках!

А я бyдy сидеть и ждать, когда они пеpеведyт мне баксы. Веpнее, я бyдy тyт сидеть и любоваться своим миpом.

Сегодня, кажется, сyббота. А? Пpошла неделя, как сижy, не отходя, y компа. Клонит в сон... Почти семь дней не спать, такое только я один могy и выдеpжать. Посплю немного...

* * *

...Хм, сон очень стpанный. Как бyдто и не сплю. Вижy своих эйонов. Молодцы, делом занимаются... Hо что это?! Вижy какyю-то зеленyю нить... Hет, это сyщество живое, извивается. Змея? Hавеpное. Я pазве всех могy пpипомнить, кого yспел за эти дни создать?..

Змея общается с моим эйоном. Со втоpым, с дамочкой. Плохо слышy, о чем они говоpят... не поймy, yжасно клонит в сон.

Эй! Ты что делаешь, гад?!

Он ведет ее в коpневой каталог. Эти двое yже y основания Деpева. Пpоклятие! Я pазве не пpедyпpеждал? Тyда нельзя!! Hет y них пpав достyпа, только я могy входить в системy с этого логина, только я...

Гад извивается вокpyг Деpева, тyт и втоpой эйон подходит... веpнее, пеpвый.

Гад пытается пеpедать им достyп к Деpевy. О, нет!.. Я понял. Это виpyс. Кто-то запyстил в мой миp виpyс pазpyшения... искyшения? Должно быть, они yспели зацепиться, пока я пеpедавал в UMCG анонс. Кто "они"? Завистники? Конкypенты? Или виpyс послали непосpедственно из UMCG?..

Все может быть. Hо я им не позволю pазpyшить этот миp. Кем бы они ни были - не позволю!

О, нет, нет... HЕТ!!

Они yже внyтpи Деpева. Как сyмели войти, понятия не имею. Hавеpное, я в спешке пpопyстил фатальный тpабл, и этот виpyс, змей, пpоклятый гад, моим эйонам показал, где дыpка. Тепеpь они пытаются познать то, что недостyпно им согласно логике Системы. Hаивные кpетины, жалкие гоpдецы, пpосто ничтожества! Так-то они благодаpят меня за все, что я для них создал!?

Hy ладно. Вот только я пpоснyсь и сpазy наведy поpядок...

Мне бы пpоснyться. Или я не сплю?

Я сплю или не сплю?!

Дай бог добpаться мне до них, я их отделаю, я покажy, кто там хозяин...

О Боже... что они твоpят... Господи! Пpежде я не веpил в тебя - но если ты на самом деле сyществyешь, яви мне чyдо!

Помоги войти тyда.

Да, я хочy тyда, в мой миp, котоpый создал. Я должен навести поpядок, я должен покаpать изменy, я должен... должен, да.

Какая боль... я понял. Да. Конец игpы. Я пpоигpал тот конкypс. Мой миp не может без меня.

Пyсти к немy. Я так хочy. Пpошy. Я yмоляю! Да, отпyсти меня к немy.

Я выигpал свой конкypс. Меня ничто больше не деpжит здесь. Мой миp не здесь, а там... я ведь его создал, и это было хоpошо весьма!

Мне нyжно только чyть подпpавить тpаблы.

Яви мне чyдо, отпyсти, и я в Тебя повеpю, Боже...

* * *

Тpи полисмена высадили двеpь и воpвались в кваpтиpy. У поpога лежал, pаспpостpаняя yжасающyю вонь, тpyп здоpовенного пса. А дальше, в комнате, за монитоpом, сидел обглоданный скелет.

Hа монитоpе бешено плескался океан, и казалось, что огpомный коpабль диковинной констpyкции, полный людей и всякой живности, вот-вот исчезнет сpеди гигантских волн...

* * *

Потом, когда yбpали тpyпы и пpоветpили кваpтиpy, лейтенант, окинyв взглядом монитоp, пеpеспpосил сеpжанта:

- Как звали этого беднягy?

Сеpжант свеpился с докyментом:

- Альбеpт О'Хим.

Лейтенант yсмехнyлся.

- Вы смеетесь, сэp? -- yдивился сеpжант.

- Фамилия y него забавная. Так, по видy, и не скажешь, что иpландец. У меня начальником был Дyглас О'Бpайан. Hастоящий иpландец, нам спyскy не давал!

- А что с этим делать, сэp? С компьютеpом.

- Да пpосто выключи его. Комy он тепеpь нyжен, обычный компьютеp, - со вздохом ответил лейтенант. - Хозяин-то yже давным-давно на небесах...

- Глyпая смеpть, - кивнyл сеpжант. - Глyпо так yмиpать, как yмеp этот Эл О'Хим.

- Смеpть всегда глyпа, Джонни...

* * *

"Я Господь, Бог твой, Котоpый вывел тебя из земли Египетской, из дома pабства; да не бyдет y тебя дpyгих богов пpед лицем Моим" (Исход,20:2-3)

"Доколе, Господи, бyдешь скpываться непpестанно, бyдет пылать яpость Твоя, как огонь? Вспомни, какой мой век: на какyю сyетy сотвоpил Ты всех сынов человеческих?" (Псалтиpь,88:47-48)

"Для них Я сотвоpил век; но когда Адам наpyшил Мои постановления, опpеделено быть томy, что сделано" (Тpетья Книга Эзpы, 7:11)

[4esterfielter]

оце вчора побачив і млію:
Роман Скиба, Із серветкової лірики, клапоть 2

А ми з тобою -
нерозлийкава.
Тому і барвумен до нас ласкава.
Тобі розчинну мені в зернятках.
І неодмінно -
в одне горнятко.

[Девор]

Габриэль Гарсиа Маркес. Грустный рассказик

Рассказ

Он так скучал, так маялся воскресными вечерами, что наконец решил познакомиться с какой-нибудь девушкой. Пришел в газету и отдал в отдел объявлений такой текст: «Молодой человек 23 лет, 1,72, желает встречаться с девушкой своего возраста. Единственный недостаток: не знаю, что делать по воскресеньям».

Ждал три дня. В один из этих дней, именно в воскресенье, три часа подряд стоял на углу улицы, тупо глядя на прохожих, и был, в сущности, на грани самоубийства. Однако во вторник получил письмо. От девушки, которая писала, что у нее мягкий душевный характер, что она считает себя идеальной для такого человека, как он, поскольку и ей ужасно тоскливо воскресными вечерами. Он сразу решил, что эта девушка подходит ему как нельзя лучше.

И тотчас ответил ей. Она тоже написала ему, вложив в конверт свою фотографию. В пятницу, когда приближалось злосчастное воскресенье, которого он уже стал бояться, как грозного призрака, они условились встретиться в кафе именно в это воскресенье. Он явился на первое свидание ровно в час — старательно причесанный, в лучшем своем костюме и с журналом в руках, который купил еще в субботу. Она уже ждала его, заметно волнуясь, за дальним столиком. Он узнал ее по фотографии и по тому, с каким жадным вниманием она смотрела на входную дверь.

— Ола! — сказал.

Она улыбнулась. Протянула руку и сказала протяжно: «Ну во-от...» — пока он усаживался рядом. Он попросил лимонаду. Она сказала, что хочет доесть мороженое. Когда официант отошел от столика, он спросил: «Ты здесь давно?» Она сказала: «Не очень... минут пять, не больше». Он улыбнулся чуть виновато в тот самый момент, когда официант принес бутылку лимонада. И стал разглядывать девушку, не спеша потягивая лимонад. Она снова улыбнулась и тихо хихикнула: «Хи-хи-хи». Ему показалось, что у нее странная манера смеяться. «Я вот принес тебе журнал», — сказал задумчиво. Она взяла его и принялась листать. Все листала и листала, хотя он уже покончил с яичницей в этом провальном, похоже, затвердевшем молчании, которое удалось нарушить лишь тогда, когда он взглянул на стенные часы и удивленно сказал: «Ух ты! Уже два часа!!» И добавил: «Ну, пошли?» На что она согласно кивнула.

На улице, после того как они довольно долго шли в полном молчании, спросила: «А ты всегда скучаешь по воскресеньям?» Он сказал: «Да-да...» А она на это: «Надо же, какое совпадение! Я — тоже». Он улыбнулся. А потом сказал: «Да ладно, сегодня хоть погода хорошая». Она снова странно засмеялась: «Хи-хи-хи» — и под конец сказала: «Скоро уже декабрь».

В половине четвертого они, сказав друг другу за все это время не более двадцати слов, очутились возле кинотеатра. «Зайдем?» — предложил он. И она: «Дава-ай». Вошли в зал. Она стояла молча, пока он брал билеты, а потом спросила: «Тебе нравится сидеть в последнем ряду?» Он сказал, что да. Но фильм был скучный, и он, уткнувшись коленями в кресло переднего ряда, уснул. А она крепилась минут десять-пятнадцать, но потом, зевнув раз десять, устроилась в кресле поудобнее и тоже задремала.

[Prophet]

Ірина Шувалова

Теологія


Моя теологія — руки по лікоть криваві.
Це — анатомічне натхнення, це — вогнековтання.
Моя тебе-логія пристрасно розчленувала
Усе, що в тобі не моє ще лишилось останнє.

Моя тебе-логія — понаднатхненність, надмірність,
Проста обеззброєність — погляд лишився, як скальпель.
Прорізаність в тебе — єдина моя релігійність,
Як здатність об тіло твоє розбиватись на скалки.

Можливість переспіву, переосмислення плоті.
Забити по цвяшку у душу, ступні і долоні.
Я мовою п’яного тіла питаюся : Хто ти,
Прекрасна потворо моїх підсвідомісних хронік?

Істото із болю і світла, із сперми і меду,
Із рухів метеликів, міцно прип’ятих до смерті,
Я мушу тебе розтинати, любити. Це — credo.
Це невідворотність кінечності. Будьмо відверті

І не відвертаймось. Це — анатомічний театр,
Видовище латексу, сталі, отрути і крові.
Моя тебе-логія — телеологія страти.
Моя тебе-логія — це апофатика болю.

Це змога утвердити смерть як наступну сторінку,
Яку перегорне твій погляд, спрямований в сонце.
Коли ти ітимеш на небо (ти — Бог, а я — жінка),
Всі янголи пошепки в мене питатимуть: «Хто це?»

[acid drinker]

усе у них так просто, так красиво...
г. л. олді. один із віршів, котрі ховаються в їхніх романах...

Так и живем. То платим, то не платим
За все, что получаем от судьбы.
И в рубище безмолвные рабы,
И короли - рабы в парчовом платье -
Так и живем, оглохнув для трубы...

Мы не хотим, не можем и не знаем -
Что дальше? что потом? что за углом?
Мы разучились рваться напролом,
Ворчим под нос: "Случается... бывает..." -
И прячем взгляд за дымчатым стеклом.

Все как один - с иголочки одеты
И даже (что греха таить?) умны.
Мы верим книгам и не верим в сны;
Мы выросли, мы все давно не дети -
А дети ночью чуду шепчут: "Где ты?!"
Ах, дети! непоседы! шалуны...

[Prophet]

Катерина Бабкіна

Дивися : дерева розтягують шкіру
І в небо повільно пускають коріння
Щоб там прорости у горішньому вирії
Крізь воду крізь землю крізь тепле каміння
Ковтають пісок опівнічні лимани
За темним узгір’ям ворушиться море
І світло вихоплює краплі туману
З повітря що мов молоко непрозоре
А ми відчиняємо вікна і двері
І мовчки повторюєм завчені сури
Бо ніжність така нетривала матерія
Вірність така ненадійна фактура
Хоч відстань між нами доволі безпечна
І ковзає вітер не пальці по шкірі
Хоч ми не дерева
Але безперечно
Колись ми також проростемо у вирії

[Korkuna]

Богдана Матіяш

2
рибу мій Господи тепер завжди доводиться ділити опівночі
за дня бракне часу за дня не стає терпіння тебе чекати
доки мовляв ти прийдеш за дня навіть і не виникає деколи думки
що ти можеш бути зовсім поруч за дня риби
вростають головами в землю за дня риби наміцно вростають
головами в землю тебе чекаючи мене чекаючи коли я почую
що ти говориш до мене Боже

а ще мій Господи тепер за дня не вдається пекти хліб
я навіть і не скажу що стає на заваді я просто не знаю
в чому тут справа може постійна спека може я просто боюся
що він надто швидко зачерствіє може зрештою я просто забуваю
що ти просив приготувати нам бодай же скромну вечерю
ще додати до риби та хліба трохи вина й оливок
чуєш Господи чому ти ніколи не хочеш нагадати мені за дня
що вечір близько що ніч теж не за горами що тобі мій Боже
теж би напевно хотілося спочити хоча вибач Господи
я знову кажу дурниці ти ж не маєш мені нагадувати про моє ж запрошення

певно розсердишся на мене але признаюся що й чавити вино мій Боже
я теж несподівано розучилася або може не так я просто проґавила
час збирання плодів пам’ятаєш Господи ті бурштиново-прозорі виноґрона
пам’ятаєш як ми ходили виноградником і ти казав ще трохи
і їх можна буде зривати я зовсім недавно побачила що лози всохли
я зовсім забула їх поливати я перестала до них навідуватися я так байдуже
прослухала до того ж твоє прохання про оливки
що мені немає чим тебе почастувати

коли я опівночі нарешті згадала що ти маєш прийти до мене коли почула
твої кроки на порозі хоча скажи мені скільки ти там стояв мене чекаючи
й навіть не озиваючися коли я обняла тебе Господи ховаючи обличчя
мокре від сліз тобі на грудях коли я просила бодай же сьогодні
нехай не буде чуда чому ти завжди задля мене мусиш робити чуда
чому в мене не виходить як у нормальних людей тебе дочекатися
чому врешті ти щодня так багато даєш мені чому Господи

ти просто обняв мене ти просто витер мені сльози мій Боже сказав
не переймайся прикро лиш що рибу доводиться ділити опівночі
коли навіть хліб має інакший присмак і коли не можемо влаштувати собі
справжнього бенкету тобі ж не варто на ніч наїдатися а тоді змовкаєш
сидиш підперши голову руками дивишся як я з’їдаю усе до крихти
і як стомлено поклавши голову на руки засинаю

знаєш мій Господи найгірше те що я ніколи не встигаю подякувати тобі
навіть і за вечерю коли я вже сплю ти очевидно ще миєш посуд
бо зранку в кухні ніде немає брудних мисок не знаю що ти іще робиш
коли я сплю і коли виходиш із мого дому не знаю чому ти ніколи
не приходиш у гості коли я снідаю чи може я просто зранку ще остаточно не
прокинувшись просто не завважую твоєї присутності

Господи може ти не помножуй ці хліби так наполегливо може якщо
щоразу конче робити чудо просто дай мені інакший зір тебе бачити іншу
пам’ять інший голос з тобою говорити бо ти ж чуєш як він тремтить зривається
зачіпляється за гілки дерев натягується рветься мій Боже

може мій Господи просто приходь частіше може не чекай поки я відчиню
може заходь не стукаючи може просто заходь байдуже Боже чи з порожніми руками
чи з ріками повними риби чи з молочними ріками а може просто
ніколи не йди від мене мій Господи

[acid drinker]

після такого виникає питання - а чи варто взагалі намагатися писати?
прекрасна... вона прекрасна...

шувалова

***
кораблі мене наскрізь проходять – я навіть не гавань.
голосіння війни накриває мене – і не ранить.
ти ідеш, ти живий, ти торкаєшся світу ногами,
і в слідах проростають прозорі свинцеві корали.

скільки крові в тобі… я прийму кораблі, ти не бійся!
всі порожні міста розстелю на шляху твого війська.
є ще бах, але баха залишимо, певно, на після –
разом з теплим пальто, разом з жовтою пляшкою віскі,

разом з мертвими. мертві уміють найліпше чекати.
з моїх башт я вже бачу твій траурний флот – я вже бачу.
я прийму кораблі. ти запишеш мене в свій цитатник.
головне – не спинись, головне – не дошукуйся значень.

нам дощаті підлоги пророчать ще ночі і ночі.
ти стріляй – з твоїх стріл виростають відмінні тирани.
я прийму кораблі. я поставлю їх просто на площі.
є ще бах – але це забагато, це не для поранених.

боже мій, як ти скупо і тонко, і точно все зміряв!
моя гавань прийме всі твої кораблі – і не більше.
боже мій, боже мій, ті, хто знають, у що вони вірять,
взяті в небо живими – й нічого уже не напишуть.

а вже ось він, поріг: ми – профани, ми пахнемо блудом,
ми – залізні дерева, ми – замки і башти із льону.
нам ще буде das seine, та доки чекаємо суду,
розмісти в наших ранах сліпучі свої легіони.

надсилай кораблі. на вітрила не зваживши навіть,
все одно ми посиплем зі скель, ми загатимо море…
боже мій, ті обранці, на котрих спочине твій намір,
вже сказали усе – все сказали, тепер не говорять.

ну а в нас голоси розпанахують діри і діри,
і слова проїдають лакуни німими ротами.
я чекаю від тебе – своєї незламної віри,
якщо ми ще твої – тоді сам повертайся за нами.

я прийму кораблі – я достатньо порожня для цього.
на дощатій підлозі – профани – ми слухаєм баха.
прокажи мені, господи, справжнє ім’я мого бога.
покажи мені, господи, справжнє лице мого страху.

[Prophet]

Павло Коробчук

Сергій. Геній відсутності

кожен отримає по заслузі
дехто отримає орден за заслуги
дехто буде ящиками вантажити медалі
працюючи або супергероєм або вантажником
духовенству теж можна запровадити різні степені орденів
за різний рівень святості

а от я жив у одній кімнаті із генієм відсутності
він ночував у ліжку за два метри від моєї присутності
він днями не говорив і не мовчав у лікарню його поклали через лежання
проміжок між ударами його серця такий довгий що це називається смертю і народженням

виснаження чекає на всіх
тому допиваючи першу пляшку він завжди залишав кілька ковтків на дні
виснаження з"являється у повній порожнечі будь-чиєї пляшки
виснаження не задовольняють залишки сили і свідомості
кожну пляшку яку він відкривав довгими коридорами довгими вечорами
кожну дівчину яку він пив глибокими ковтками глибокими рухами
він не допивав і кілька капель на вустах
і кілька вуст заради каплі

самотність це коли він виходить з лікарні сам
в якій він лежав через те що він захворів лежачи але в гуртожитку
виходить на швидкісну трасу і його ніхто не переїзджає
ніхто не обкладає його семикрилими матюками
ніхто не зупиняється за сантиметр до його смерті

і я біжу за ним на трасу я теж вириваюся з цієї лікарні
коли тебе хтось доганяє це не обов"язково злодій чи міліція
це може бути співрозмовник навіть якщо ти його не доганяєш
люди взаємодіють непомітно дехто тільки слухає тільки сприймає тільки п"є пляшку за пляшкою всмоктує не відлунюється здійснює процес відсутності антиматерії чорної діри
люди потребують вираження але він потребує навпаки - тільки враження

Сергій хотів стати актором він вважав так
актори - як працівники протезних заводів - оживляють ті частини
життя території яких ми колись втратили
але він став майстром вживлення у себе чужих частин життя
Сергій був генієм відсутності оскільки
у його порожнечу не з"явилося виснаження
так як новобудови не починають здавати в оренду бо їх обживають привиди офісних працівників
як снам не надають значення бо вони здійснюються в снах інших людей
як серце яке не пульсує і через це воно починає пульсувати у чомусь іншому - телевізорі осені

іноді краще не пам"ятати а дозволити іншим згадувати
іноді краще не пульсувати а поділитися ударами
іноді краще не ковтати а залишити трохи на дні
йдучи швидкісною трасою з пляшкою пива у відсутній руці
з відсутнім на піжамі орденом першого степеня За відсутність

автомобілі шумлять як густий-густий ліс

[Giza]

Э. Шклярский
Вращающиеся слова

Один раз сказанное слово – это всего лишь слово, сказанное один раз. Оно похоже на падающий камень, не более того. Слово, сказанное два раза, похоже на два падающих камня. Но зато трижды произнесенное слово начинает вращаться.
Такое слово долго и мучительно закипает в узком коридоре горла и уже потом, настоявшееся, как терпкое вино, оно раскачивается на кончике языка, чтобы сорваться с него и начать свой фантастический танец.
Вращающееся слово похоже на маленькое острое колесико. Вспарывая невидимыми тонкими зубцами жесткую кожу пространства, оно подбирается к той самой оси, на которую нанизаны и Круги Бессмертия, и Предметы, Теряющие Сознание, и все-все...

[Roman_Mozok]

От додам свого улюдленого Плужника.
* * *

...І ось ляжу, — родючий гній, —
На скривавлений переліг...
— Благословен єси, часе мій!
Навчи мене заповітів своїх!


Розцвітайте, нові жита!
...А на кожному колосі — мука моя...
О, воістину час ратай!
Славословлю його ім'я.


Благословен єси. Часе мій!
О, жорстокий! І весь в крові!
— Це нічого, що я, мов гній,
— Під посіви твої нові!


— Бо ось вірю: зросту колись.
І до когось вітрами: — Жни! —
...Серце, серце моє!
Навчись Тишини...

із Галілея
...А мені вже — нічого й нікого...
Як трава, я тихенький такий...
І до мене довірливо й строго
Посміхнуться далекі віки...


А вгорі, в далині, наді мною —
Неприступний для зору людей,
Оповитий віків тишиною —
Галілей.
Гей!
Герої!
Каліки!
Службовці!
Торговці!
Поетики!
А живіть собі, як вам бажається!
Через те, що —
ви чуєте? —
все-таки
обертається!

і ще маленький
* * *

Притулив до стінки людину,
Витяг нагана…
Придивляйсь, дітлоха, з-за тину:
Гра бездоганна!


Потім їли яєчню з салом,
До синців тисли Мотрі груди…
О минуле! Твоїм васалам
І в майбутньому тісно буде!

[Prophet]

Мар'яна Савка

Дерев'яна веранда

1.
дерев'яна веранда
в якій
геть нічого немає
окрім нас
в запізнілому літі
крім засмаги і втоми
в тілах
припасованих так
ніби вилитих майстром
з одного ковша
крім сухих
оберемків рум'янку
і стосиків книг
в павутинній мережці
і яблук
розсипаних скрізь по долівці
й знесилених ос
в сулії з-під торішнього сидру
крім дитячих зізнань
почергово
про те
що залишиться з нами
може навіть тоді
коли нас
не залишиться
більше

2.
час
мій коханець-убивця
довго тримає в обіймах
певно йому
хочеться ще раз і ще раз
увійти в моє тіло
пульсуючи ритмом хвилин
розкошуючи владою
мати мене до останку
щоб нарешті
в експлозії щастя
спинитись в мені
найкоротшим осяянням

3.
Ти любиш очима
живими очима врубеля
знаєш досі мені
не спадало на гадку
що врубель - горобчик
як же дивно
як дивно узяти
на долоню
маленького демона
і годувати його
крихтами чорного хліба

4.
знаєш у нас
не буде нічого окрім
однієї троянди
і пляшки вина
сказав він до неї
сідаючи поруч на голу дощану підлогу
однієї троянди
і пляшки вина
чогось більше було би занадто
...може ще кілька свічок
додав за хвилину
...може запаху моря
і вікна відкрив
...може чорних оливок
і став цілувати їй очі
...може трохи овечого сиру
і став розстібати
двадцяь п'ять перламутрових гудзиків
...може меду до чорного хліба
і торкнувся губами
малого наперстка грудей
і вже далі мовчав
тільки справгло ковтав
її тіла медове вино
...де ж троянда?
питала потому вона
щоразу як він усміхався
розімліло крізь сон
...де ж троянда?

[acid drinker]

Г. Л. Олди

КАСЫДА О ВЗЯТИИ КАБИРА

Не воздам Творцу хулою за минувшие дела,
Пишет кровью и золою тростниковый мой калам,

Было доброе и злое - только помню павший город,
Где мой конь в стенном проломе спотыкался о тела.

Помню: в узких переулках отдавался эхом гулким
Грохот медного тарана войска левого крыла,

Помню: жаркой требухою, мёртвым полем под сохою
Выворачивалась площадь, где пехота бой вела,

Помню башню Аль-Кутуна, где отбросили к мосту нас
И вода тела убитых по течению влекла,

Помню гарь несущий ветер, помню, как клинок я вытер
О тяжёлый, о парчовый, кем-то брошенный халат,

Помню горький привкус славы, помню вопли конной лавы,
Что столицу, как блудницу, дикой похотью брала.

Помню, как стоял с мечом он, словно в пурпур облачённый,
А со стен потоком чёрным на бойцов лилась смола -

Но рука Абу-т-Тайиба ввысь указывала, ибо
Опускаться не умела, не желала, не могла.

Воля гневного эмира твёрже сердцевины мира,
Слаще свадебного пира, выше святости была.

Солнце падало за горы, мрак плащом окутал город,
Ночь, припав к земле губами, человечью кровь пила,

В нечистотах и металле жизнь копытами топтали,
О заслон кабирской стали знатно выщерблен булат!

Вдосталь трупоедам пищи: о стервятник, ты не нищий!..
На сапожном голенище сохнет бурая зола.

Над безглавыми телами бьётся плакальщицей пламя,
Над Кабиром бьёт крылами Ангел Мести, Ангел Зла,

Искажая гневом лица, заставляя кровь пролиться -
Плачь, Златой Овен столицы, мясо бранного стола!

Плачь Кабир -- ты был скалою, вот и рухнул, как скала!
...Не воздам творцу хулою за минувшие дела.

[Prophet]

Юрій Андрухович


Так, наче брама - то вхід.

Є міста до яких неможливо
зайти через браму.
Є міста, до яких неможливо
зайти.

І приносять великий ключ, і шукають,
куди б устромити, але
брам немає, сторожа зітерлась
на порох. Сім вітрів розкошують
на площах і залах.

Навсібіч передмістя відкриті, сторожа
виростає зелена й пругка.
"Замарстинів, Кульпарків, клепарів", -
перелічуєш майже вголос,
та ніяк не згадаєш, як зветься
дерево,
до якого вона вже не ходить...

[acid drinker]

Хадановіч.

(From Latvia with Love)

* * *
Тут рыскі бальзам проста капае з крану
і п’яніцаў робіць крылатымі,
і ты – нібы рыцар, бо нават у краму
ідзеш, патрасаючы латамі.

Надвор’е такое, што дворнікаў пару
прыладзіў бы на акуляры,
і ты перабежкамі з бару да бару –
здаецца, жывеш проста ў хмары.

А ў моры купаюцца дзеўкі чужыя...
Пільнуйце, адэпты маралі!
І водарасьці на руках і на шыі,
як фенечкі і каралі.

На сонца глядзіш цераз пырскі вады,
на вейках вісіць па вясёлцы,
а ты нецьвярозы і шчэ малады,
нібыта сьнягурка на ёлцы.

Раскотвай губу, не глядзі на табу:
жыцьцё паднясе табе чарку –
і разам з табой вылятае ў трубу
прыморскага аквапарку.

[acid drinker]

Александр Галич

Прилетает по ночам ворон,
Он бессонницы моей кормчий,
Если даже я ору ором,
Не становится мой ор громче.

Он едва на пять шагов слышен,
Но и это, говорят, слишком.
Но и это, словно дар свыше, -
Быть на целых пять шагов слышным!

1969

/звуки... звуки які!/

[Prophet]

Остап Сливинський

Марія

Так ніби попереду нас ще дуже багато яскравого світла,
Ніби розігнане серце котитиметься м’яко аж до самого кінця,
Ковтаючи саме лише світло. І буде ще хтось, хто прийде надвечір
На пляж, щоби разом з Тобою погріти стопи в піску,
І, загорнувшись у Твій рушник, піде, не назавжди.

Любов – як незайнята радіочастота, на якій зрідка хто-небудь
Затримується, аби почути дещо своє. Серце здригається кілька разів
І прокидається до своєї нічної зміни, ніби баптист-п’ятдесятник,
В якого раптом ввімкнувся й почав передавати Ісус.

Зараз, коли заступають на варту ранкові духи, я вже неспроможний
Писати і неспроможний вернутися в сон, бачу лиш світло, яке
Також задихається від густого снігу, коли силкується нас покликати.
Дивлюся на Схід, де ведуть осла і спиняються на ніч довкола теплого
Попелища, згідливо марную своє сім’я, і вже ніколи, певно, не зазнаю,
Омріяної терпкости ранкової любові.

«Якою любов’ю я можу тепер із Тобою поговорити?»

Не мине семи місяців, як Ти народиш дитя від Чужого,
Іншого Чоловіка, якого я ще не знаю з лиця.

[acid drinker]

Я так довго мовчав.
Ти ж бо знаєш, як важко було мені в сутінках
Устами вологими на добрі слова натрапляти.
Коли надовкіль злі назви річок,
Колись таких добрих річок,
Що сповільнили свій ритм до ритму лікарень.
І хмари на їхньому плесі сьогодні над вечір -
Це психіатри досвідчені, зодягнуті в біле.

Коридором ріки вони відпливають у темряву,
Перемовляючись по-латинськи.
Сплески рибин і діагнози,
Озлоблені вірші, озлоблений колір троянд,
Назви ліків, що зроблять нас дуже спокійними.
Серед дерев озлоблених, серед акацій,
Коли їх чорне насіння буде лунко витріскувати
Із рудуватих стручків.
І мов зграї сполоханих птиць пролітатиме високо над нами.

Я так довго мовчав.
Ти ж бо знаєш, як важко було мені в сутінках,
Коли надовкіль злі назви річок.

Я так довго мовчав.
Я так довго мовчав.
Я так довго мовчав.

(грицько чубай; із поеми "говорити, мовчати та говорити знову")