Антракт у творчості генія...

[GoldAngel]

Поетизація – це річ непроста та й примхи свої має. Та в цьому немає нічого ганебного, бо поезія приносить насолоду - відірваність від світу цього, де все йде надто практично, прагматично, просто час від часу... А ми поети-мрійники, що побудували свій світ сприйняття навколишньої дійсності й інколи не розрізняємо реальності від ідеальності, що, в результаті, часто приносить нам біль через нерозуміння інших.
Хворіємо поетично, на уяву, фантазію, прагнемо прикрасити своє й чуже життя, відірватися від землі, щоб краще, як ми думаємо, побачити світ згори... Часом нам це вдається, а часом заганяє в сумніви, змушує мучитися... Тому ніч нам не дає спокою, і муза бере за руку та веде красивим почерком по білому аркуші для затвердження нових ідей... Ми в цьому безсилі, бо така наша природа – творити і вдень, і вночі. Хоч є й застої морального світобачення, коли все, здається, вже не має сенсу, коли хочеться втекти, не знаючи, куди. Безвихідь, що гальмує внутрішній розвиток, можна подолати тоді лише незграбною писаниною, а потім може пробитися й щось геніальніше... Та для цього, врешті, треба набратися сил, терпіння та бажання. Хто з вас зі мною тут не згодиться, висловлюйтесь. Цікаво знати, як ви переживаєте антракт у творчості?...
Невже хтось може винайти індикатор геніальності, адже нікому достеменно не відомо, чи стане та чи інша людина завтра чи післязавтра відомою? Може, колись це вдасться? Та чи варто знати все наперед... Тоді ж не буде сенсу творити те, що не приносить зараз нікому користі...

[GoldAngel]

Не зупиняйся на старому, вже здійсненому – твори нове, щоб зачепитися за нову нагоду...

До старого ти завжди встигнеш повернутися, а нова можливість може від тебе втекти!!!!!!!!



Душа за кулісами простору, де кидає в забуття, де суворий, крижаний погляд атомічного витвору душі загальмовує процес, в якому рухаюсь. Хточь зафарбовує біле чорним, спростовує форму абзаців, думок, витворів. Інший шукає шлях до втечі, наробивши купу бездіяльних справ, забувши забрати із собою втрачені душі своїх ще не народжених думок-крапель, що потім перетворяться на крижану колючу воду у безмежності снів забуття. Криками рваний витвір розбився на снігові брили, що задусили в собі життя, забрали із собою час. А час не повертається... І в силі бездіяльності хтоcь погубив себе...

Ніч приходить завжди, та проте несподівано затьмарює тобі сяйво очей. У її руках невагомість зірок, що білими цятками далечі покривають твоє одиноке життя. Їх – тисячі, так само і подібних життів на землі до твого існування. Душ – мільйони-мільярдів, зірок – мільярди-мільйонів. Ніхто не злічить кількості ні тих, ні інших. Безмежність порівнянь, заперечень, думок... Хтось забув зранку вдягти свою маску і його впізнали серед сірого навалу зірок на землі, які хочуть повернутися в небо. Хто зловить плин несвідомості та пояснить суть речей остаточно?

Розуміння сенсу приходить не відразу. Все поступово набирає ваги, снаги, росту в ширину чи довжину. Тільки той може щось тут знайти, хто слухає серцем. Глухим тут нічого робити. А Творець візьме тебе за руку і в деталях покаже твоє суще «Я». Ти злякаєшся від побаченого. Не було ж у тебе переконання про правильність світу... Щось защемить глибоко і ти подумаєш – душа...

Притягання думок до власного розуміння, де шукаєш слово, що тобі потрібне. Надриватися немає сенсу, бо все всіма вже давно сказано, кимось почуто, перев’язано гнітом несмаку. Спокій – це відносно, якщо ти живеш і розумієш життя.

У вічності є свій намір, у ніжності – свій коханий... Хтось зірве всі твої плани, хтось занурить у воду, інший піде відразу, тільки візьме віддачу.

Ти зазирнув у вітер, у простір скляних краплин, що відбивають твій образ, що тане в танці снігу.

Ритм твоїх, чужих думок... Хтось забув вимкнути світло... І тобі не заснути. Гамлета давно вже перечитано, інші поснули. Незвіданість майбутніх снів губить тебе зсередини, запрошує у свої обійми. Ти відмовляєшся, бо ще не час і немає бажання бути таким, як усі, хто вже спить. Усні ти не віднайдеш все, що шукаєш. Відновлення тебе зранку зараз немає жодного сенсу, як і сенсу у твоїх невловимих, спонтанних думках...

А жити хочеться, і творити – дихаючи, і дихати – творячи... Ніхто не закриє тобі дорогу до іншого простору, де ти – його творець, господар. Двері зачиняться перед тими, хто забув код до твоєї душі. І їм не відати тепер всього прекарсного і жахаючого, що ховається за стіною, яку не розбити нічим.

Тезаврувати всі знання світу, справуватися відповіно до правил, кипіти бажанням фагоцитозу до всього пафосного та незвичного, церемонитися у критиці інших, щоб всім щось показати чи доказати... Це не те, чого ти направді шукаєш? Хіба? Тобі потрібне тонке ставлення, вибухові емоції, урізані абзаци без сенсу самопродовження, фанта (одежина) невидимого «Я»? Тоді тартар візьме тебе у свій полон і ти згубиш душу у забутті херувиму. Скалка прошиє тобі серце і це вже на все життя. Самум (вітер) понесе тебе далеко в пустелю на своїх руках-крилах, і ти молитимешся про вічний спокій.

Ти перетворився на книгогриза (комаху з ряду, сіноїдів, що розмножується в старих паперах, книжках; книжкова воша. Те саме, що й буквоїд), але не став бібліофілом, любителем чогось прекрасного, тільки критиком, що смокче книжну кров невідомих авторів... Якщо ти книжник, то про життя ти маєш уявлення тільки з книжок, в які так відірвано заглибився. Вибраний шлях вже за тобою і попереду тебе.

Замагнітити слова, надавши їм нового значення, залегалізувати непристойні твори, щоб показати їх «нестандартність мислового значення», ось що тобі так подобається? Начадити в літературі може кожен, видавши себе за знавця мови, яким він насправді не є. Жаль лише, що індульгенції за це не виписують... Вичавити бажання з іншого дуже просто, а витягнути з так званого «гною», у якому купається більшість «графоманіяків», генія не кожен зможе! Лише гатитимуть раз-по-раз щось «мудре» у те болото, щоб усі там й надалі залишалися без змін...

Пістрявитимуться ще досі несказані думки, підковуватимуться невідомі до того на щастя витвори (вдумайтеся ще раз у потік думок ), повставатимуть із одинокості сумувиті долі суб’єктів, що гризуть свій граніт розуміння мудрості... Перестанок, антракт стане причиною остаточної зупинки запалу. Жаль... Бо була ще надія, що хтось зрозуміє... І її вже погублено.





Читаєте і пишете лише про те, що зачіпає за живе тільки вас? Тоді миріться із аналогічними думками, що вас закритикують.



Самозречення, у руках якого я віддаю тобі себе, та слова загальмовують плин сяйва сонця і я кричу... Від втіхи, читаючи задум Бога, вливаючись у простір забуття, де тільки я, де тільки ти... Перейти долину мертвих і залишитися живою - ось мрія моя. Взяти в руки дитя Добра і тішитися своєму щастю. Отримати спокій, віддатись поцілунку смерті і померти... В ектсазі за втрачений рай. Де ти, той, хто взяв мене в своє життя і покинув, забувши дати силу здолати бажання творити...?

[GoldAngel]

Критика... Як я її розумію...

Нестандартність, геніальність, графоманіячество, критиканство чи просто критика того всього, що вказано перед тим... Чи багато людей мають схильність розвинути по-справжньому свою творчість? Думаю, ця тема ніколи не стане завершеною і визначеною на 100 %, адже кожен має свою думку, а нас тут таких «самовпевнених», виявляється, дуже багато. Треба знати, що критикувати, а на що «забивати» чисто принципово, бо часто деякі писанини не мають сенсу, щоб їх видавати на публіку. Когось до цього підштовхують, а хтось думає сам, «що він оригінальніший за інших», які підбирають слова до теми, а не просто, щоб «повимахуватися» різноманітністю підходів та висловів на одну тему... Для когось сенс твору немає значення, головне – щоб було цікаво та захопливо читати набір слів, що, ніби-то, складають надто оригінальне творення... Я цього не до кінця розумію. Колись письменники, поети намагалися вкласти у свій твір душу, пояснити весь його сенс, донести до слухача чи читача простими невигаданими фразами те, що мається на увазі, що має вагу. Тепер кожен з графоманіяків шукає чогось перекрученого, на зразок «дикого набору слів», які ще більше заплутують, не дозволяють насолодитися самим твором, бо неможливо вловити ту гармонію, плавність та приємність.

[GoldAngel]

Красиві слова... А хто знає, які вони? Який у них смак, запах, вигляд? Можливо, вони – це пустота, відгомін серця, який зникає, тільки-но вирвавшись на поверхню, випаровується з пам’яті, забувається при першій нагоді. Хтось надає їм великого значення, а хтось ставиться до них з іронією, кидає їх на вітер, закопує в землю. Хтось насолоджується їхньою музикою, що йде від глибини душі, живого серця, бо тільки живі мають змогу розмовляти. Дехто надає їм протилежного значення, такого, яке їх задовольняє. Слова, з яких можна скласти, наче граючись у пазли, історію, описати свій біль, всі свої почуття, написати нову наукову дисертацію чи твір, що вразить до глибини серця, а також образити, знищити чиюсь любов, сплюндрувати чиюсь культуру, ментальність. Скільки можна здійснити всього за допомогою слів?!
Хто спробує написати книгу про все своє життя, від початку до народження, не забувши жодної маленької деталі, надавши всьому красивої словесної облямівки? Скільки вже всього забутого, втраченого, викиненого, спаленого в пам’яті... Часом у звивинах власного мозку ми не можемо віднайти потрібного слова, зобразити правильно свої почуття, здійснити правильний вибір. Чогось бракує? Але чого? Ми добре знаємо, що не використовуємо достатньо всіх своїх можливостей, але що можемо зараз вдіяти? Адже стільки ще всього непобаченого, неописаного, непрочитаного, несказаного, а життя коротке... Слів просто на все не вистачить... А може, варто спершу навчитися правильно їх використовувати, щоб не робити помилок, а йти правильним шляхом?
Кожен новий день... І все повторюється знову... Ті ж самі обличчя, ті ж самі дії, відчуття, почуття... Дещо змінюється, але не кардинально. Все лише набуває нових відтінків, нових значень, описів словами. Та в самому сенсі все залишається одним і тим же, що й до того. Просто ми намагаємося будь-чим урізноманітнити собі життя, щоб було цікавіше. Хочемо змін, все нових і нових відкриттів, вражень. Та, натомість, забуваємо про одне, що усьому початок – слово. Таке маленьке, нескладне, просте, без великого значення... А вже потім за допомогою слова ми зможемо побудувати щось більше, значніше, сильніше... Це наче перше слово маленької дитинки, якому так радіють батьки... І ми й далі вчимося нових слів, щоб зуміти хоч якось зобразити все те, що нас охоплює. Цей процес безкінечний. Тому поки існує світ, існуватимуть слова, звуки, пісні та музика, що їх доповнює.

[GoldAngel]

З чорного списку всіх, хто втратив можливість здійснити свою мрію і стати кимось, доля вибрала її, чия кров у жилах заграла найсумнішу симфонію духу, а серце зворушилося крихітною краплею надії, що була втрачена ще при народженні та смерті останнього променя сонця, яке єдиним залишилося в пам’яті, забувши про все інше, що було в її житті до останнього кроку... Тут не говориться про самогубство... Лише про нестримне бажання жити, вирватися із тенет буденності світу, знайти світло, яке вона так довго шукала, та повернути пам’ять несвідомого прагнення жити знову у раю... Нікого не здивуєш звичайними словами, адже кожен зрозуміє це по-своєму, сприйме лише те, що йому до вподоби, забувши про те, що кожен має право висловитися без образи гідності іншого.

Оздобити сіре життя кольорами веселки, щоб хоч якось піднести цим настрій... Не намагатися стати вище над геніальністю сучасного світу, прагнучи подолати ментальність, безнадійність думок чи слів інших, адже все це стає минулим, яке в майбутньому матиме для всіх уже зовсім інше значення, інше розуміння... Чому ж генії, в більшості, стають знаменитими, прославленими вже після своєї смерті? Невже для того, щоб тебе зрозуміли і прийняли в суспільстві, треба померти? По-іншому, немає виходу, бо сучасність заштовхує твоє «Я» назад у мушлю своїми критикуючими висловами, заганяючи у прірву, запльовуючи душу... Справді... Хіба для душі потрібна критика?

Тут одна ремарка напрошується в гості: а що ви насправді вважаєте геніальним? Нестандартне – це те, про що ще не писали, чого ще не чули, чи те, про що всі хочуть почути ще раз, проте в іншому вимірі? Мається на увазі, що вся ця творчість має бути розкрита зсередини, без зовнішього прикрашеного контексту? Перекрутити те, про шо вже писали наші далекі великодумці, завуальовуючи одні й ті ж самі почуття у гарні вислови, слова... Тепер це вже сприймається банальністю, плагіатом... Чому? Невже ми по-іншому відчуваємо, сприймаємо, висловлюємо свої думки про наболіле, про все те, що зачепило, ніж сотні років до нас? Слова ніби мають те ж саме значення, відбивають ту ж дійсність... Але хтось видумав генія... Людину, яка прогресивно змінила те, що навколо нас і для нас має своє і те ж значення. Нічого не змінилося у творчості так кардинально, хіба що наша самосвідомість, те, як ми самі все це сприймаємо.

Загальмовується розвиток нашої культури, творчості через те, що хтось хоче себе виставити знавцем рідної мови, розкритикувати нових обдарованих людей ще до того, як вони захочуть розквітнути, ще не набравщись сил та підтримки з боку тих, кого вони вважають близькими за духом, думками, геніальністю... Звичайно, затятим і впевненим у собі теж не варто сильно бути. Це шкідливо для особистого творчого потенціалу... Проте, у кожного з нас є шанси розвиватися і будувати себе заново, навчившись сприймати свої недоліки як переваги і стимул до вдосконалення. Хто в такому випадку не погодиться і скаже, що творчість – геніальна від самого свого зародження і без навчання та прагнення може пробити собі шлях? Тоді чому хтось перешкоджає комусь розвиватися у власному вимірі, створювати те, про що прагне сказати душа? Дайте дорогу до розвитку кожної особистості окремо і тоді хтось з них таки проб’ється до вершини та засвітиться величною яскравою зорею над простором нашої геніальності!

Критика... Корисна річ, коли її викоритовувати вміру, не закидувати «болотом» іншу особистість, що бажає самоствердитися, відкрити себе, побачити свою творчість зі сторони інших. Звичайно, кожен хоче думати, що він правий. Це варто включати, коли починаєш критикувати людину, яка вперше захотіла «вийти на публіку». Хто не боявся, коли вперше пробував виступити? Ви кажете, що в ЛітКлубі підтримку не надають, тільки об’єктивну критику. А в чому ви вбачаєте об’єктивність, коли не берете до уваги деяких характерних рис особистості, її вік, стан душі, бажання? Це нагадує час, коли всіх «рівняли під одну лінію», жили утопічними ідеями... Кожна особистість має свій вимір думок, світ, в якому живе і хоче по-своєму розвиватися. Їй лише пострібен поштовх, щоб почати краще рости. Натомість, хтось прискіпливо береться за виправлення помилок, вважає початківців нездарами, «сопляками», які не мають великів шансів виставити себе і свій світ на показ. Мабуть, бояться, що рано чи пізно хтось із них таки переклюне «своїх учителів-критикознавців».

Осуджувати, таврувати, закривати двері – найпростіше, коли не хочеш дійти до порозуміння чи не вистачає об’єктивності у вирішенні питання. Намагання дійти консенсусу – це вже вимагає пених старань. Тому хтось при першій же невдачі втрачає терпець і зривається... Чому ж так швидко все, що так довго накопичував, можна знищити, спалити, запхати в темний куток старої шухляди?! Закрити очі на проблему найлегше, так само, як і не доводити справу до завершення. Чому ми самі так часто обмежуємо себе у розвитку?

Ми прагнемо втрапити у новий глобальний формат, щоразу відкривати все прогресивніші, нестандартніші речі. Та, проте, судимо за стандартами, які пропонує теперішнє суспільство, бо якщо бути не таким, як інші, не прагнути їм сподобатися у їхньому ж вимірі, то тоді тобі скажуть «Бувай. Шукай своє джерело і не висовуй носа у не своє коло». Чому ми перестаємо рости, коли хтось зачіпає наш корінь власної гідності і хоче його відрізати? Чому вперто не бажаємо прислухатися до іншого погляду, спокійно на нього реагувати? У нас же є багато нових можливостей для самоактуалізації. Інші корінці додатуть сили знайти «чистішу воду для розвитку». Не втрачайте бажання рости, якщо вас закритикували і відірвали один корінець...

Щоб краще рости, інколи треба «пересаджувати» особистість, що самим по-собі якось зачіпає та пошкоджує старі корені. Та все це лише задля розвитку, задля покращення і росту вшир чи вгору у світогляді та творінні нових ідей, відрощенні нових коhенів у новому просторі можливостей... Тільки дізнайся, хто ти, що за «рослина чи дерево» , «бур’ян чи красива, корисна квітка», «колючий терен чи ніжна, біла лілея», «високий, сильний дуб чи маленький кущик зі смачними плодами»... Подумай, хто ти для себе і для світу, адже варіантів безліч. Тоді дізнаєшся, що тобі потрібно для вланого розвитку – скільки води, свіжого повітря, простору, світла сонця, землі... Вибір за тобою...

[GoldAngel]

Життя людей у масках

Які три речі є найцікавішими в світі? Так. Це секс, власне „Я” та релігія. За допомогою першого ми можемо створювати життя, за допомогою другого підтримувати його, а при допомозі третього продовжити її в іншому світі. Найпершим чином нас завжди цікавимо ми самі, наше „Я”.
Мало кого з нас цікавлять чужі проблеми, коли ми не можемо вирішити своїх власних. Коли у світі немає миру, Америка воює проти Афганістану, люди натомість цим сильно не переймаються. Їм абсолютно байдуже до цього, лише б їхня сім’я жила забезпечено та щасливо. То хіба ми можемо по-справжньому, щиросердно поспівчувати комусь у його горі, коли переповнені власними клопотами? Це, практично, виходить неправдиво, або дуже важко. Дуже мало людей на даний час є емпатійними по-відношенню до своїх знайомих, ближніх. Лише найближчим людям вони так-сяк в стані допомогти чи поспівчувати.
Коли когось просто болить зуб, то той не буде сильно перейматися тим, що у когось іншого зламана нога чи рука. Він, в більшості, спочатку цього навіть не помітить і лише при закінченні розмови здивовано запитається: „Що сталося?”. І як після цього його можна назвати співчутливим, хорошим співрозмовником, якщо його цікавить тільки власний зуб? Але взагалі бувають різні випадки.
Найбільш цікавою темою для розмови завжди залишалися для нас ми, самі люди. Ми ж такі егоїстичні тварі, що навіть вирішили, що є оссбливими, вміємо все і можемо все... Проте ми ніколи нікого не повинні вчити, бо це все надто стомлює людей. Кожна людина повинна... Ну, я думаю, що ви зробили самі собі висновок.
Чомусь світ найбільше любить боротьбу... Боротьбу за свободу, за мир, за незалежність, за багатство, за успіх... І кожен з нас прагне боротися за своє місце в цьому світі, інколи навіть жертвуючи своїм життям, хто в прямому, а хто в переносному сенсі.
В житті доля нам часто підносить випробування та сюрпризи. Хтось виходить заміж з розрахунку, натомість отримуючи гроші чи ще щось, та втрачаючи шанс на щастя у взаємному коханні. Хтось вибирає свободу та незалежність, успіх у бізнесі, втрачаючи шанс на тихе, сімейне життя, час на дозвілля. А інший взагалі обмінює життя на злочин, який, в залежності від випадку, може бути покараним або й ні... Кожен живе своїм життям і все інше – справа його власних рук.
Іронія долі в тому, що люди втратили своє справжнє „Я”. Вони вважають, що так і потрібно жити. Їх задовольняє їхнє намагання заховатися від проблем за призмою байжужості, ставитися до інших так, як вимагає дана ситуація. Всі вже звикли до того, що потрібно жити за етикетом, діяти згідно закону, керуватися культурою сучасності, забуваючи про минуле. Та саме минуле завжди дає найвагоміший відбиток у майбутньому. У ньому є справжнє відзеркалення нас самих, всієї історії людства, у ньому справжня причина наших радостей та нещасть, наших здійснених та нездійснених мрій чи планів. Забуваючи про це, ми потім не можемо зрозуміти причини... причини наших теперішніх проблем, які нас найбільше хвилюють.

[Дим]

якось у Кун Цзи спитали щоб він зробив перше.коли прийшов би до влади.
-Найперше .я б поміняв імена...

Це шо до помилок.і правильного використання...із чого випливає.шо перед тим як казать про помилки.тре брод ізнайти.Тобто вірний шлях.
Доречі Кун його так й не знайшов.тобто броду.хоча теж намагався шось виправлять.Ну так це Кун.

[Nike_Велес]

"За допомогою першого (сексу) ми можемо створювати життя..." Занадто Ви високої думки про нас... ми спів-творимо, в т.ч. і під час сексу... ;)

хибуєте в роздумах на доволі простому філософському рівні, а беретесь когось повчати... теж мені авторитет... :(

[acid drinker]

шановний (-а), ви, мабуть, читали правила форуму, і, припускаю, бачили, шо там написано про публікацію своїх опусів у майстерні креативу. тоді якого біса змушуєте за вами прибирати?
отримуєте попередження.
/оскільки темно-червоний колір модератори використовують для адміністративних реплік, буду дуже вдячна, якшо ви його не вживатимете... та й тексти читабельніше виглядатимуть/.

[GoldAngel]

"Це шо до помилок.і правильного використання..." (до допису Пана Дима)

Щось я не зовсім повністю розумію ваш діалектичний потік слів, пане Дим. Можна чіткіше пояснити, які помилки ви маєте на увазі? Я поважаю думку кожної людини зокрема, проте коли вона виражається у межах пристойності...

[GoldAngel]

"За допомогою першого (сексу) ми можемо створювати життя..." Занадто Ви високої думки про нас... ми спів-творимо, в т.ч. і під час сексу... ;)

хибуєте в роздумах на доволі простому філософському рівні, а беретесь когось повчати... теж мені авторитет... :(

Звичайно, я не мастак, а лише початківець у подібних філософських роздумах, проте не намагаюся когось повчати... Читайте уважніше. Я помітила одне, що ви частіше відповідаєте на теми, де сказано про... (ви розумієте). Знаю, що любите й писати на ці теми :) В чому ж така відкритість? З чим пов'язане таке захоплення?

[Дим]

"Це шо до помилок.і правильного використання..." (до допису Пана Дима)

Щось я не зовсім повністю розумію ваш діалектичний потік слів, пане Дим. Можна чіткіше пояснити, які помилки ви маєте на увазі? Я поважаю думку кожної людини зокрема, проте коли вона виражається у межах пристойності...

а можна відповісти питанням на питання-а які помилки маєте на увазі ви?)
і іще-слухай,шо ти маєш на увазі,згадуючи про пристойність.Хіба у моєму посту було щось не пристойне?

[Nike_Велес]

В чому ж така відкритість? З чим пов'язане таке захоплення?

це все все від моєї релігії... деякі релігії - християнство, мусульманство - закликають до закритості, приховування сексуальності, ба навіть відречення від таких насолод як основи "чеснотливого житія"...
я ж вірю в Динамоса, - а в цій релігії удосконалення Життя і світу грунтується якраз на сексуальності (сам Творець продовжує життя через нас таким чином, а не на відреченні від самі знаєте чого)...

[GoldAngel]

а можна відповісти питанням на питання-а які помилки маєте на увазі ви?)
і іще-слухай,шо ти маєш на увазі,згадуючи про пристойність.Хіба у моєму посту було щось не пристойне?

До вас я не маю притензій:0 Не переймайтеся. Вчора закачала собі цитованого Вами китайського автора Дао Цзи про Кун Цзи. Мені сподобалось. Багато цікавих висловів.

[GoldAngel]

"я ж вірю в Динамоса"
Про Динамоса я чую вперше. Проте не дивуйтеся. Мені цікаво про Вашу релігію? Яка суть у ній? Ви раніше були християнином? Проте Релігія на ЛітФорумі - це окрема тема, тож про неї можна ще неодноразово дискутувати, бо людей з різними думками на цю тему дуже багато... Я читала деякі Ваші дописи, де Ви згадували про Динамоса, проте все ж таки коротко опишіть мені свої думки. Чому саме ви вірите у нього і скільки є прихильників Динамоса, яких ви знаєте?

[acid drinker]

люди, за розмови про релігію в майстерні креативу ставитиму попередження.
найк вам відповість нескоро, тому пропоную зайти в кахве і подивитися там тему про релігію самостійно.

[GoldAngel]

Acid, дуже сподобалась мені твоя теперішня готичненька фотка. Вражає. Враження таке, ніби змінилася не тільки фотка, але й ти. Внутрішньо мається на увазі. Дуже прикольно.

[GoldAngel]

***
Ми склали звуки у пакунки, у мудрі речення, слова, а з них невпіймані думки втекли і десь сховались. Їх не вернеш, не зрозумієш, бо в них своя мета – зникнути, щоб забути сенс правди. А правда злетіла до зірок.. Її вже не дістати. Правда стала мрією життя. Ми вже її не почуємо, тільки побачимо, що вона існує, та надто високо, надто нереально, надто даремно її тепер досягати. Бо світ змінився і хто шукає правду, той заблукає і блукатиме світом кругами та втратить себе. Хто прагнутиме досягти справделивості, той впаде у прірву, бо світ проковтне його у своїй гріховності. Він не сприймає особливих, незрозумілих, недосяжних наукою створінь... Це вже початок великого експерименту, де розкладуть твій мозок на маленькі частинки, різноманітними інструментами стануть руйнувати його нейрони, клітини... І людини-індиго не стане... Зміни не відбудуться. Тільки руйнація простягне з посмішкою руку даремно навченому світу... Не в раціоналізації сенс життя, а в правді і любові Божій.

[GoldAngel]

***
Хто встигне спіймати поспішність думок, записати їх на папері, зловити їхній справжній зміст, віднайти клаптик з тієї сторінки життя, яку хтось написав та вже давно закинув у кутик мозку або й спалив у прагненні забути все, що так мучило та не давало жити... Куди нас заведе бажання розплутати думки, які зі швидкістю намотуються на клубок несвідомості та втрачають свій теперішній сенс у майбутньому... Хто зрозуміє плин моїх думок зараз, що строчаться зі швидкістю на А-4, щоб встигнути закінчити казку і почати нове життя...????????????

[Кофеїнка]

Це що, душевний монолог з самим собою? Цікавий хід Ваших думок... Але й надто філософсько забарвлений, що змушує глибоко роздумувати над кожним реченням. Не для широкого загалу читачів. Думаю, людям потрібне щось простіше, банальніше, буденніше...

[Соломія Журба]

Поетизація – це річ непроста та й примхи свої має. Та в цьому немає нічого ганебного, бо поезія приносить насолоду - відірваність від світу цього, де все йде надто практично, прагматично, просто час від часу... А ми поети-мрійники, що побудували свій світ сприйняття навколишньої дійсності й інколи не розрізняємо реальності від ідеальності, що, в результаті, часто приносить нам біль через нерозуміння інших.
Хворіємо поетично, на уяву, фантазію, прагнемо прикрасити своє й чуже життя, відірватися від землі, щоб краще, як ми думаємо, побачити світ згори... Часом нам це вдається, а часом заганяє в сумніви, змушує мучитися... Тому ніч нам не дає спокою, і муза бере за руку та веде красивим почерком по білому аркуші для затвердження нових ідей... Ми в цьому безсилі, бо така наша природа – творити і вдень, і вночі. Хоч є й застої морального світобачення, коли все, здається, вже не має сенсу, коли хочеться втекти, не знаючи, куди. Безвихідь, що гальмує внутрішній розвиток, можна подолати тоді лише незграбною писаниною, а потім може пробитися й щось геніальніше... Та для цього, врешті, треба набратися сил, терпіння та бажання. Хто з вас зі мною тут не згодиться, висловлюйтесь. Цікаво знати, як ви переживаєте антракт у творчості?...
Невже хтось може винайти індикатор геніальності, адже нікому достеменно не відомо, чи стане та чи інша людина завтра чи післязавтра відомою? Може, колись це вдасться? Та чи варто знати все наперед... Тоді ж не буде сенсу творити те, що не приносить зараз нікому користі...

[Соломія Журба]

люди, за розмови про релігію в майстерні креативу ставитиму попередження.
найк вам відповість нескоро, тому пропоную зайти в кахве і подивитися там тему про релігію самостійно.

[Кофеїнка]

"Геніями не народжуються - ними стають"... Тому думаю - у Вас ще все попереду:) Тож коли по-справжньому запалає іскорка до написання, не прогавлюйте цієї нагоди! Йдіть до мети!

[Соломія Журба]

Я так мріяла бути маленьким знаком оклику у своїй творчості, а доля поставила переді мною важкі буденні завдання, через них я не встигаю на свій "Поїзд". Біжу, біжу й ніяк не можу його наздогнати... А найгірше, що ті, хто поруч, не хочуть подати руку, щоб поспіла... Того, хто б подав - нема... Життя ставить мені постійні перепони...Я їх долаю, минаю і хочу вірити та...

[GoldAngel]

Я так мріяла бути маленьким знаком оклику у своїй творчості, а доля поставила переді мною важкі буденні завдання, через них я не встигаю на свій "Поїзд". Біжу, біжу й ніяк не можу його наздогнати... А найгірше, що ті, хто поруч, не хочуть подати руку, щоб поспіла... Того, хто б подав - нема... Життя ставить мені постійні перепони...Я їх долаю, минаю і хочу вірити та...

Твоя суть - це писемність. У ній ти повністю відкриваєш себе та пізнаєш світ навколо. Ритми серця зливаються з ритмами думок та музики слів і пісень. Дар - мов неогранений діамант, що стане великим яскравим сонцем на видноколі, та покищо присипаній попелом... Потрібен час та терпіння і тоді ти відкриєш шлях до іншого світу - прекрасного світу мистецтва. На твоїй дорозі ще неодноразово знайдуться люди, що візьмуть тебе за руку і посміхнуться тобі у відповідь. Не розчаровуйся! Бо якщо це твоя доля, то вона від тебе нікуди не втече:)
Інколи навіть, якщо ти "не встигаєш на свій поїзд", це виходить не випадково. Потім багато хто дізнається, що це на краще. Просто від хибних кроків тебе оберігають твої ангели. Вони завжди з тобою, навіть якщо ти в них не віриш, проте вони ВІРЯТЬ У ТЕБЕ!

[samnasam]

Йой, як потішила авторка цими псевдо-філософськими викладками власного "розливу"! Що вся ця пустопорожня маячня робить в розділі "Креатив"? Може це твориво якимось чином належить до загалу художніх творів? Зовсім не впевнена! Ці внутрішні монологи ні про що ще якось, суто опосередковано, можна приторочити до творів, написаних в жанрі "потоку свідомості" і не більше того. ...антракт затягнувся, треба чесно зізнатися, мабуть, до безкінечності...