Атеїст
02.12.2007, 15:46
Оскільки чіткої відповіді на запитання
То що, можна, навіть, свої графоманіячества на загальний осуд викидати оце сюди???)))))
я так і не почув, а
"шановні мої графомани, читайте, будь ласка, правила форуму...
і не змушуйте мене відриватися від цікавих справ, аби за вами прибирати.
отримуєте усне попередження. (http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=1745)"
мене відверто стривожило, пишу таки сюди - надто вже відповідна назва теми! Розумієте, до власної "серйозної" творчості я ставлюся з неприхованим скепсисом (ну "не моє"!), та час від часу однак пробиває з різних причин. От і цікавить неупереджена думка збоку: вчитися мені чи взагалі закинути к лихій годині та зосередитися на сатирі й пародіях?
Отже, пара зразків.
Маніакальне
Чомусь ніяк не виходить зважати на
раціональність, коли розум втрачено.
Слово - це срібло, закляття - це платина,
коли закляття для тебе призначено!
Твої сліди пробиватиму цвяхами,
щоби від мене ти не віддалялася,
вітер здійматиму, щоб геть із птахами
не полетіла, в туман не сховалася,
шторм на воді розгойдаю, щоб шхуною
не попливла ти до іншого берега,
час зупиню, щоб лишилася юною -
зрілість хай вічно чекає попереду!
Кулю пущу сам собі у потилицю,
голову вкрию червоним мереживом
тільки за те, що так підло насмілився
твою священну свободу обмежувать!
А це писалося як потенційний пісенний текст:
Вибирай
Священний меч один всього,
і хто до рук візьме його,
той на поразку права вже не має,
бо як сміливець упаде,
то через труп його пройде
безжальний ворог, що вже наступає.
Тому меч повинен взяти в руки той
найсильніший і найвправніший герой,
в кого хитрість в голові й відвага в серці,
хто зуміє найцінніше вберегти,
Сатану на півдорозі до мети
назавжди зупинить у смертельним герці.
Твоїм ногам бракує сил
випереджати змахи крил,
і твої руки слабші від металу.
Ти благородством повен вщерть,
ти зневажаєш власну смерть,
але цього катастрофічно мало!
Бо коли в бою загинеш саме ти,
то душа твоя побачить з висоти,
як твій ворог із святинь твоїх глузує.
І ти знатимеш, що винен в тому сам,
і для тебе стануть пеклом небеса,
і від болю навіть смерть не порятує.
Ти знаєш, що уже в цю мить
тебе готовий замінить
той, хто, мабуть, достойніший за тебе,
кому під силу у бою
довіру виправдать твою.
Але ж тобі зовсім не цього треба!
Бо коли ти віддаси цей меч другим,
то вони розпорядяться з честю ним,
не злякавшись, не здригнувшись і не впавши.
Найдорожче, що ти маєш, вбережеш,
але житимеш і зрештою помреш
боягузом сам себе затаврувавши.
Чуєш, як усі напружено мовчать?
Бачиш руки, що готові до меча -
руки друзів і обличчя їх відкриті...
Ти розгублений, не знаєш, що робить.
Вибирай! В запасі маєш цілу мить.
Ти для вибору ще маєш аж півмиті...
То що, можна, навіть, свої графоманіячества на загальний осуд викидати оце сюди???)))))
я так і не почув, а
"шановні мої графомани, читайте, будь ласка, правила форуму...
і не змушуйте мене відриватися від цікавих справ, аби за вами прибирати.
отримуєте усне попередження. (http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=1745)"
мене відверто стривожило, пишу таки сюди - надто вже відповідна назва теми! Розумієте, до власної "серйозної" творчості я ставлюся з неприхованим скепсисом (ну "не моє"!), та час від часу однак пробиває з різних причин. От і цікавить неупереджена думка збоку: вчитися мені чи взагалі закинути к лихій годині та зосередитися на сатирі й пародіях?
Отже, пара зразків.
Маніакальне
Чомусь ніяк не виходить зважати на
раціональність, коли розум втрачено.
Слово - це срібло, закляття - це платина,
коли закляття для тебе призначено!
Твої сліди пробиватиму цвяхами,
щоби від мене ти не віддалялася,
вітер здійматиму, щоб геть із птахами
не полетіла, в туман не сховалася,
шторм на воді розгойдаю, щоб шхуною
не попливла ти до іншого берега,
час зупиню, щоб лишилася юною -
зрілість хай вічно чекає попереду!
Кулю пущу сам собі у потилицю,
голову вкрию червоним мереживом
тільки за те, що так підло насмілився
твою священну свободу обмежувать!
А це писалося як потенційний пісенний текст:
Вибирай
Священний меч один всього,
і хто до рук візьме його,
той на поразку права вже не має,
бо як сміливець упаде,
то через труп його пройде
безжальний ворог, що вже наступає.
Тому меч повинен взяти в руки той
найсильніший і найвправніший герой,
в кого хитрість в голові й відвага в серці,
хто зуміє найцінніше вберегти,
Сатану на півдорозі до мети
назавжди зупинить у смертельним герці.
Твоїм ногам бракує сил
випереджати змахи крил,
і твої руки слабші від металу.
Ти благородством повен вщерть,
ти зневажаєш власну смерть,
але цього катастрофічно мало!
Бо коли в бою загинеш саме ти,
то душа твоя побачить з висоти,
як твій ворог із святинь твоїх глузує.
І ти знатимеш, що винен в тому сам,
і для тебе стануть пеклом небеса,
і від болю навіть смерть не порятує.
Ти знаєш, що уже в цю мить
тебе готовий замінить
той, хто, мабуть, достойніший за тебе,
кому під силу у бою
довіру виправдать твою.
Але ж тобі зовсім не цього треба!
Бо коли ти віддаси цей меч другим,
то вони розпорядяться з честю ним,
не злякавшись, не здригнувшись і не впавши.
Найдорожче, що ти маєш, вбережеш,
але житимеш і зрештою помреш
боягузом сам себе затаврувавши.
Чуєш, як усі напружено мовчать?
Бачиш руки, що готові до меча -
руки друзів і обличчя їх відкриті...
Ти розгублений, не знаєш, що робить.
Вибирай! В запасі маєш цілу мить.
Ти для вибору ще маєш аж півмиті...