Вірші (і з Італії теж ;))

[Лєна ДАД]

Якось у 1997 році занесло мене до Італії на місячні гастролі. Під враженням тамтейшої краси з мене вислизнув отакий собі віршик...:thank_you

Подих

На півдні Італії ночі пахли морем,
Купеллю гір, теплою долонею місяця...
Пливли тумани зі старечої казки,
Гострими шпилями тримали їх замки,
Літаючими примарами дихали гори,
Скелі танули від дотику неба,
Зірки потріскували, боячись впасти,
Пахло різьбленим димом, наче сновидіннями.
-Доброї ночі!,- всміхалось сонце-перевертень,
Свіжим подихом дмухав місяць серпень.
Мов іскорки променіло бажання
Бути ніжністю, солодкавістю, теплом, загальмованим часом,
Зрости до гір і розкритись, розірватись, розлетітись,
І десь там, на краях Безкрайого,
Зостановитись, залишитись, оселитись,
Випростатись і взнати все...

:8

[4esterfielter]

:victory:
респект! дійсно! картинка така яскрава... мені подобається... особливо нині, коли пів мого офісу звалило в тур Італією;(((( трохи сумно... ну нічого!
"За що, Італіє, я так тебе люблю?
За те, що дмеш у дупу кораблю!?"
(Андрухович, сподіваюсь у тему)))

класно вийшло, особливо "потріскування зірок", "різьблений дим", "сонце-перевертень"... такі образи! вах!

[Giza]

розкритись, розірватись, розлетітись
When the thunder calls you from the mountains' high --
Stand, spread your wings and fly... (c)

Йолки! Італія завжди на щось надихає, навіть коли сидить мрією десь у найдальшому куточку свідомості...

[Лєна ДАД]

Тоді ще трошки моїх віршів...:8

Справжні друзі.

Мовчить орган в костелі моєго життя.
Чекає, мабуть, змін на краще в моїй долі,
В якій нема ні каяття, ні вороття
І чудо в іншому кінці землі десь бродить.

Блаженна і самотня по землі іду,
Стрічайте - сонце, дощ, дерева, морок, вітер -
Ви справжні друзі мої - вас в життя беру
І ваша вся з початку віку і до віку.

Я подих ваш підтримки і тепла ковтаю
В життєвих лабіринтах кроків, слів, будов.
Ми йдем разом - і ваші плечі відчуваю
Я завжди поруч себе - це і є - разом.
1997

Ніч в Агрополі
(Гімн Всемогутній Афродіті)

Як добре зараз десь на морі -
Відпочиває німий пляж,
Спокоєм дихає глибоким
Пісок на березі в Агрополях,
Постогнує десь сонна хвиля,
Уткнувши ніс у камінець,
Завис над простором безкрилий
Двурогий жовтий комірець.

В акваріумі енно-тоннім,
Чаруючи себе й сторонніх,
Зі світу всього прийшлих, й кровних,
Аврора - золота зоря
Танцює еротичний танець ночі:
Рифмує простір, думи, гори,
Часи, віки, одежі, мови,
Весь шлях мурашника людей,

Хай божеволіють й шаліють
Разючий Пестум, Рим, Париж,
Чікаго, Токіо, Єгипет -
Кохання опускається з небес
І надихає на оманне,
Просте і вічне як цей світ
Невиправне людське бажання -
Йде Афродіта з моря в ніч.
1998

...
Тінню зависло
над нами прощання -
Життя перепилює
душу нашу навпіл.
Траурна лента
на нашім коханні,
Живім і пропащім,
як осені цвіт.
1998

Прірва.

Затріпотіли мальтійськії тіні
Від дотику часу. Мури стожилі
Гнітюче зависли над прірвою спогадів
Межи столітть. Вдивляються в нас,
Відчаєм повних, пригнічених, кволих,
Муками з"їджених, ослаблених, хворих,
Що принесемо з собою в майбутнє,
То, що несем із собою всяк день?:
Віри зранку і на ніч кусок,
Ну ще в велике свято - свічку,
Днем - суматоху, біль головну
За тисячі всяких дрібниць і проблем,
Депресію вічну за наші невдачі
Чи невезіння, чи просто самотність,
Чи вічне : де взяти хліба кусок,
І ще цей клятий гемоглобін...,
Голова, як чайник, поставлений на плитку,
А тут ще вічність щось хоче від нас...
Де рицярам знати про зміну часу,
про інше буття, про інші форми,
В них панцир стальний і тіло мертве,
В них фоліанти вічних справ
В голові, а не рулони обоїв,
І хто є хто вони знають добре,
Не треба їм, як нам всі роки,
Вишукувать дурний велосипед,
Щоб через сто років взнати,
Що ця людина без слова і честі;
Рицарі знайшли рецепт вічності :
"Сьогодні ти ідеш по мені,
А завтра будуть йти по тобі..."
1998

Несеться ураган...

Несеться ураган,
аж стіни завивають,
Весь світ змітає він
з-під своїх широченних ніг...
Коріннями стають дерева
і вухом стає вітер,
Земля готова
з місця рватись і летіть...
Свист,
Тупіт,
Гуркіт,
Шум,
Пітьма...
Несеться ураган,
аж стіни завивають...
1998

Хай буде так.

Життя, відкрите для семи вітрів,
Розкрилило знов паруса свої
Для вітра путнього благословіння
Й фортуни кочівної повеління.

Лишень північний вітер відгуляє,
Розкрию я долоні всім шляхам
І свіжий подих ранку пролунає
В нових мозолях на моїх руках.

Хай буде так,
мій день хай новим буде.
Бездумної фортуни не боюсь.
І поки мрію я - горить на небосхилі
Моя зоря - а, значить, я живу.
1998

Хочу Париж.

Одиноко і страшно
В самотній квартирі.
Годинник шліфує
Моє забуте життя.
Спокій по-королівськи
Всівся у м"яке крісло
І зазвучала у просторі тиша...
Радість провинилась і
Король - спокій усунув її з двору,
Тепер у його королівстві
Звучить безрадісна тиша...
Впав у сплячку дзвінок.
Затих, наче зляканий вор, телефон
Зі своїм нікому не потрібним циферблатом...
Лиш радіо настирно
Мріє про Париж...
Чому саме про Париж?
Бог його знає,
Чому хтось про когось мріє:
Може розважається,
А може просто відпочиває,
А може й справді мріє.
Цього ще ніхто не осягнув
І не може осягнути,
Бо Таємниця...
Mieux vaut tard, que jamais,
Voici, je sui, j'ai oublie...(1)
Красивого минулого
Шуршать завуальовані слова,
З пап"є-маше фонтаном
Дзвенить шампанського ігра.
Кратаве вухо ловить
Несказаного суть:
Чую Париж.
Шукаю Париж.
Хочу Париж.

(1)Краще пізно, як ніколи,
Ось, я є, я не забув...
1997

[Лєна ДАД]

ну от, треба би було поміняти назву теми, по там вже не тільки один віршик про Італію, а не міняється. Що придумати?

[Лєна ДАД]

Люди! АУУУ!!! Як змінити назву теми???

[Лєна ДАД]

ВЕЛИКЕ ДЯК добрим людям за зміну теми!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! !!!!!!!!!!!!!!!!:drinks:

[Soul]

Про Париж подобається!!!i 1й(уважно перечитала;просто за компом мені важко вчитатися:->

[Лєна ДАД]

А мені теж більше білі мої подобаються... В них більше повітря і простору. Хочеться одразу вдихнути... :paint:

[Лєна ДАД]

Про сенс

Не випити мені життя,
Хоч я і мрій вже доливала,
На присмак сенс не віднайшла,
Хоч і живу я вже чимало.

Без сенсу ніби все не так , -
Ще не пожив, і не нажив,
І неродив, й не долюбив -
І в час не той,
Та і для чого?,
Вже дивишся - і час пройшов,
А ти стоїш, ніби й не жив,
Лиш дні народження стрічаєш,
(Їх сенс - в старінні планомірнім...)
Життя нечутно йде в кінець.
А в чому ж славнозвісний сенс?..

По нитці йде цей "збіг обставин"
І все життя немов в кіно:
І Бенси всякі, і Ferrari,
Народу тьма, десь казіно,
І бари, і гуляки п"яні,
Всі шарпають життя одно.

Лиш взнати би Для Чого
Нам Богом це життя дано...
1997

[Лєна ДАД]

Пеньок мовчить

Зачарований святий пеньок мовчить.
Він жде на нас, хоча і вічність вже минула.
І спеки жар, і мошкара,
І дощ, і сніг, і вже по сто раз все це було.

Без нас його прогризли мурашки
І мох по нім поліз лапатий,
І дідуся від всіх сховав бур"ян,
Щоб він зберіг роман наш непочатий.

Хтось йде весь час направо і наліво,
Бреде, чогось шукає хтось...
Але не ті, чужі всі і не милі,
Не щирі і не справжні,вних бракує щось...

А він сховавсь й засумував. Один.
Не чутно наших легких кроків,
Які і гріють, і летять, і шаленять,
І розсміються і зупинять роки...
1997

[Лєна ДАД]

...шукаю тебе...

Шукаю тебе
У чиємусь подиху,
В голосі теплому,
В щасті надломленім,

У далекому і у минулому,
У майбутньому і в потаємному,

У звучанні зірок,
І грі слів без кінця,
І в плиті, і в кафе,
І у дощика теж,

У романі про Шерлока Холмса
І у Баха, й Феліні кіно,

У спогадах, в лісі,
В Монтаньях, в касеті,
У друга в машині,
В запізній Ранеті,

У масивному Forte органа
І в дзюрчанні посрібленім скрипки,

В м"якоті персика,
В ніжнім сп"янінні,
І в жадобі виграти,
В ліліях білих...

Я вже вкотре на Землю приходжу,
Все тебе я шукаю. Ти де?..
1997

[Soul]

"Шукаю тебе" сподобався надзвичайно!Просто-мої думки(от полегшила життя- можу вже не писати:))

[Лєна ДАД]

Тоді ще один мацюпунький...))

...

Чекала осінь зиму -
Дорогу чорну золотила,
В лісах плакала, тремтіла,
Вітром голосила.

Посипалась зима з неба
Пелюстками білих квітів,
Засяяло враз світлом -
Різдво в повітрі!
1997

[Лєна ДАД]

Сама

В натруженім мозку
мозолі натерлись
і дим вкруг орбіти качанної дме
Від болю і глуму,
від мрій і безчестя,
від зради і квітів,
що доля дає.

Десь казка згубилась
в дитинстві прадавнім -
лиш тінь-самозванка
часом промайне
І щастя змінило
свій образ жаданий,
з нещастям-близнятом
у парі іде.

Мій син десь чекає
покращення долі,
щоб маму зустріти
в цім світі свою,
Та, видно, байдуже
кого хто де хоче
їм там, наверху,-
сама все і йду.
1998

[Лєна ДАД]

Чорна Королева

Не то осінь запізніла,
Не то вже зайшла весна
І вицока каблуками...
Темінь, бруд, тепло, туга...

Настрій вужчає, довкола
Сірих ранків безнадій,
Неприязні вечорові
З чорних тротуарних брил
Виливають на прохожих
Всю сторічну брудну гниль.
День втікає світ за очі,
Лиш загляне - вже й нема.
Грітись, мабуть, йде до когось,
Це ж не літо,
все ж - зима.

На всі спомини й події
Чорні опускає штори
НІЧ
І надія наче кам"яніє...
Всюдивладна і густа,
Та відлюдна і чужа
Зими йде Чорна Королева -
ТЬМА.
По-королівськи шпорами
Впевнено вицокує,
Страхом годує,
Калюжами мордує,
Підворотнями сміється...
Добре такою зимою
Тільки Чорній Королеві
живеться...
1997

[Лєна ДАД]

Не останнє слово.

Забуду всіх. Нехай живуть як знають:
Самі собі, з собою і в собі.
Але настане мить і спокій райський
Огорне нас в тунелі крізь пітьму,
Й минуть усі тривоги і бажання
І буде мир вдуші вже наяву.
І там, де ми вже на людей не схожі,
Де біль пройшла й тугу не оберу,
Де зради не побачиш в перехожих,
Я Сонця диск як друга обійму.
2000

[Лєна ДАД]

Свято.

Я готувала плов,
Звучав Філадельфійський Бах
І лікував мене Кагор,
Гарячий на вустах.

Балкон відкритий у Вселенну:
Прелюд, Партіта, Мутті, Шарп,
І ще забрів у гості Ельман-
Весь Відень приволік для нас.

Святковий спокій свята
І на душі - тепло,
Хоч як тісна планета-
На спокій час дано.
1998

[Лєна ДАД]

Слова і букви.

Що за жарти криваві:
танцювати на лезі меча?
Битва клятв й сатисфакцій...
В нагороду - одна сивина.

Час рапір буквомовних,
хоч насправжнього слова й нема:
Зустрічатись й прощатись -
от і вибір, що взято з життя,

Без жалю і без скарги,
лише букви-букви-букви...
Мчить до світла пітьма
по тунелю сліпому життя.

1999

[Лєна ДАД]

Гімн Флоренції

Хрести, зірки,
Палаци-брили,
Одвірки, клямки,
Затиші, події,
Беззброї, Величі,
Герої і примари,
І Славні й Лицарі,
І Генії й нахаби.

Ожила казка...
Сині звін,
Ріка шуркоче,
Міст, мов клин,
Нептун мовчить,
Завис Давид,
Каміння йде
Крізь груду літ.

Застиг в красі,
Забув про час,
Про вічне марить
Спокій-брат.
Не змий слідів,
Мовчи, вода,
Я йду за ним,
В його буття.

1997

[Лєна ДАД]

Весняна симфонія
на святі зимнього Різдва!
Дзвенить, летить гармонія
до нас із забуття.

Як голосно і сяюче
несе по небу дзвін
Мій Рим, давно омріяний,
що він цей рік зустрів.

Загадане бажання в нім
лишилось коло алтаря
Чекати, щоб лимонний тигр
зійшов на трон царя.

Забутими не можуть стать
мої земні бажання
І Рим про це говорить сам
в симфонії весняній.

1998