поезія та інші дурниці

[Венделіна]

Міцно стискаю в холодних долонях
Крихітні квіти
ніжно-червоні
Міцно стискаю в холодних долонях
холодні долоні
І кутає серце морок і мряка
Міцно стискаю блідими устами
Темне повітря
глибокого зламу
Міцно стискаю блідими устами
Холодні уста
І гаснуть останнні вогні передмістя
Міцно вдивляюсь заплющивши очі
У нескінченність вічної ночі
У незворотність вічної ночі
Міцно вдивляюсь заплющивши очі
В заплющені очі
Спокою темряви вічності

[Korkuna]

Міцно стискаю в холодних долонях
Крихітні квіти
ніжно-червоні
Міцно стискаю в холодних долонях
холодні долоні


от до цього моменту було все ніби добре.
А далі...усі повтори, які ви використали - зайві
і багатослівно, а мало конкретики - я б так сказала

[Prophet]

сподобалось

[Венделіна]

Сліпнуть очі від контрастів
І від чорно-білих снів
А від гри затерплих пальців
Світу обриси розмиті
Та вже ж досить сльзи лити
Їм немає місця в смерті
А кров при Місяці пролито
Кричать сичі і гусне тьма
І ані краплі вже нема
Серед могил давно розритих
чорніють квіти
В її очах напівпрозорих
тьмяніють зорі
А сили тільки що на вдих
І не зірвуться з уст німих
Несказані слова прощання
Вона одна
Вона остання
Вона була
Її нема

[Венделіна]

І "не волшебник, я только учусь". Приємно шо то комусь подобається

[4esterfielter]

перший хороший. другий - не можу таким назвати...

[Венделіна]

Вівтар пустий і світ поржній
Холодне світло ниций світ
А я самотня подорожня
З кимсь випадковим ділю ніч
І повернутись неспроможна
А все спочатку вже не можна
Отож не клич

Вівтар пустий й сяйво згасло
Й тиша ринула в пітьму
Чому страшне завжди прекрасне?
Чому лишив мене саму
Й мені самій в безодні часу
Любов життя страждання власне
І прірву болісних чому?

Вівтар пустий і всюди пустка
І я клянуся я відпущу
Лиш найжахливішої отрути
Щоб вже не бути
Бо ніби є та чи живі
І я не знаю Я НЕ ЗНАЮ!
І от уже при самім краю
Останній видих не вдихаю
Все потонуло у крові

[Prophet]

сподобався лише перший...
з формою, в принципі, непогано, а от зі змістом зовсім сумно...

[Korkuna]

а може б так по менше повторів....
і якщо мені не сподобався перший, то два наступні....теж

[Венделіна]

гра в тишу

поглянь на це небо -
воно темне як завжди вночі
і що толку звати розмовою
монолог із совами
мені їх все одно не зрозуміти
а розглядати порожнє небо
пусту дорогу й чекання марне
і рідний шлях жорстокої розправи
і ранок смутку тихий і кривавий
і серце заспокоюють страждання
я помирала під рев гітари
під крик сусідів і шум дощу
посеред пустої дороги
глибокої півночі
десь на краю світу
самотність - одвічний
життєвий рефрен
повторення - вічне
прокляття денного світла
я прокидаюсь з ранковим світлом
в чужому ліжку чужому світі
банальний розпач голої
кімнати і осінь
з неї віє й безнадія
прощатися -
це взяти і піти.

[acid drinker]

що толку - так не буває. калька, в сенсі.
от до монологу з совами і два останні рядки - так нічого. між ними - несмак якийсь... ритм, який ви намагаєтеся втримати, нічого не дає віршеві.

[Soul]

1-й i останнiй сподобались!!! а двом iншим трохи не вiрю, десь щось зробили спецiально, але ефекту не вийшло...

[4esterfielter]

гра в тишу

поглянь на це небо -

... звати розмовою
монолог із совами
мені їх все одно не зрозуміти

під крик сусідів і шум дощу
посеред пустої дороги
глибокої півночі
десь на краю світу

(я прокидаюсь з ранковим світлом)
в чужому ліжку чужому світі
банальний розпач голої
кімнати ...
прощатися -
це взяти і піти.

ось це сподобалось. тільки треба щось поміняти. взяте в дужки і те, що за трьома крапками - особливо

[charmante]

Душа одноманітна
Перестає палати,
Останній стогін скрипки
Зміг лиш дощем стікати...