Творчість - "Folkone"

[Folkone]

Поки що прошу суворо не судити, бо буду викладувати в хронологічному порядку по одному. Тож, як розумієте, перші вірші красою не дуже світяться. Але все одно завжди радий критиці і відгукам. А справді серйозно критикувати (якщо хочете), можете починати, етак, коли побачите дату осені 2007 :). Наразі перший мій вірш

Дума про самих себе

Лиш одного весь час шукаю,
Одного прагну у житті,
Душами різними блукаю,
Та всі вони у небутті.

Їм головне – не бути особливим,
Не бути не таким як всі,
А я не хочу буть байдужим,
Не хочу думать як усі.

Лиш мрію істинного ранку,
В своєму рідному краю,
Прокинутися на світанку
В минулім вольному раю.

В свободнім,чистому повітрі,
Де віє дух справжньої волі,
Я хочу вбачити у вітрі
Прозорий плин нашої долі.

Та де ж він чистий шлях в майбутнє,
Він є, та не туди він йде,
Потроху ми самі себе руйнуєм,
А думаєм, що все мине.

Так,все пройде,коли забудем
Про неньку,на коліна ставшу.
Вона лишиться - ми впадем
Не за країну,не за нашу!

© Олександр Приходько (Folkone)
28 Квітня 2007

[acid drinker]

а хтось тут казав, шо те саме римувати нецікаво ;)
думаєте, граматично тотожні слова дуже відрізняються просто від одинакових слів? (повітрі - вітрі, краю - раю... і, по-вашому, всі - усі - то не однакові слова?). а ті, шо не граматичні рими, просто не римуються: майбутнє - руйнуєм...
та й з мовою тут слабенько геть, тому про зміст нема шо говорити.
чекатимемо творчої еволюції... ;)

[Folkone]

Дякую, але треба було прочитати прелюдію теми... Щодо однакових слів - згоден. А що воно є неграматичні рими, я шось погано зрозумів? До речі, цікава думка, якщо вірш "слабенький", то про зміст - і думать не треба. І ше, я тут новенький, а що з блоґами? Там зверху є такий напис :)

Коли ми вірили у мрії?

Коли ми вірили у мрії,
Коли збувалися вони?
Коли сходилися у вірі,
Що лишаться отут дуби!

Але той дуб я бачу й нині
І конів вольних уві сні,
Я вірю,що не буть на днині,
Що не побачуть на списі.

Нам всім ще жити і боротись,
Адже не за життя триматись,
Нам хочеться лиш не коритись,
Як наші браття - не здаватись.

Ще ми почуєм величавий,
Як наший дух, співочий,
Як той дубочок нехиткий,
Знак віщий,голос Божий.

Він прийде зовсім не з небес,
А з глибини наших сердець,
Оце так мучило час весь,
Щоб потім класти свій кінець…

© Олександр Приходько (Folkone)
29 Квітня 2007

[acid drinker]

прелюдію я прочитала. треба було прочитати правила - не хочете слухати гидоти про свої вірші - не постьте їх ;)
а думка не цікава, думка дуже поширена серед людей, які не належать до школи ресентименту (але то вже читайте хоча би блума) - тобто для тих, хто вважає, шо вірші (взагалі-то літературу, але оскільки у вас тут шось розбите на рядки і наче з яким-не-яким ритмом... будемо конкретизувати), котрі не мають естетичної цінності, віршами вважати не можна, якими б ідейними вони не були (взагалі... ідейний вірш - то здебільша оксюморон, зазвичай такі речі називають римованою публіцистикою... якшо, звичайно, вона справді римована). але я про то так багато говорила, шо аж ліньки повторюватися.
неграматичні рими - це коли римуються слова, що належать до різних частин мови або хоча б до різних граматичних категорій (знаєте таке?). граматичні рими - то коли римувати отак, як ви поки шо. ну, або ше то можна назвати відсутністю рим... там, де граматичних нема - і я навіть боюся припустити, шо з того гірше :rolleyes:

повторюю: чекаємо творчої еволюції... бо якшо ви й далі так викладатимете, по віршеві на щодень з 28-го квітня починаючи, то до осінніх просто бажання зникне вас читати...
і поясніть мені, будь ласка, бо ви наче людина доволі адекватна, а мені вже давно цікаво дізнатися: нашо публікувати очевидно погані тексти?

[Folkone]

Щоб люди оцінили всю творчість. А віршів в мене всього пару, шось 8-9.
В мене навіть була думка, щоб знищити деякі, але подумав. Слідуючий вірш можете взагалі не коментити, бо його якраз я точно хотів прибрати, але нехай буде.
Неграматичні рими я освоїв тіки нещодавно і взагалі вважаю, що вірш, де римуються однакові частини мови, не є красивими. Просто ви якось до цього ставитесь регресивно ))). Наперед кажу, що в слові мені наголос на е

Послання Товарісчу

Ти – молодець, всі розуміють,
Заслуг твоїх не занижають,
Та мені тебе зрозуміть,
Як тобі нас усіх взлюбить.

Ніхто не скаже зараз,так чи ні
Робив ти в ті часи важкі,
Та любим ми тебе всім серцем –
Ненавидим душею - деревцем,
Яке сповив, схотів скувать,
А,може, і це теж могло допомагать?

© Олександр Приходько (Folkone)
Приблизно 9 Травня 2007

[acid drinker]

регресивно у вашому розумінні - енто как? бо я шось ніяк не в'їду, шо ви мали на увазі...

Щоб люди оцінили всю творчістьа, ясно... на жаль, я не поціновувач.
Слідуючий вірш можете взагалі не коментити, бо його якраз я точно хотів прибрати, але нехай буде.ледве стримуюся від цитування умберто еко... про те, шо гарні поети свою ранню творчість ховають, а погані - публікують. мабуть, з тою самою метою - шоб усі оцінили... кхм...
вважаю, що вірш, де римуються однакові частини мови, не є красивимиюначе, повний ахтунг. за які провини ви змушуєте людей дивитися на свої некрасиві вірші? у вас є така чудова можливість позбавити світ від добрічого шматка бридкого, а ви нею не користуєтеся... якшо в таких малих речах ви ніц не робите для вдосконалення світу, про яку ідейність може йтися? бррр...

(питання, яке теми мало стосується: у вас перша мова - російська?)

[RockerША]

Ейсід, ти зову наш "кривавий критик"))
останній вірш - нєчто... ні суті, ні рими я не зрозуміла...
Folkone, може, ви все ж таки опублікуєте щось з останнього? ми почитаємо, потім, коли що, можете знову звернутися до хронології))

[Folkone]

Мав на увазі, що ви до цього з перебільшеним фанатизмом і завзяттям відноситесь. Взагалі, не можу пояснити, що я хочу сказати. Можу сказати, що переслідую певну мету і не вам судити вже про неї. Судіть про вірші, якщо вам так це треба. Просто я не люблю говорити попросту. Що значить перша мова? Якщо це ви щодо мови, якою я переважно спілкуюсь, то важко відповісти: я не порівнював, абсолютно можливо, що рідною більше...А вам це так важливо? Красиво, до речі, виходить: один вірш мій, один допис ваш :)

Світ думок

Чи хтів колись ти від життя піти?
Від всіх потвор, від кривди розуміння,
Що сполонило всі улюблені світи:
Світ правди, світ надії гомоніння,
Світ особистої свободи й волі,
Яку урвав реальний світ поволі.

Світів, немов в саду квіток:
Думок у кожному – безкраїй світ,
В тобі світів же більше за думок,
Тож весь цей цвіт тобі набрид.
Усі щасливі, окрім всіх отих,
Хто думає, що він щасливий.
А горевісний той, хто стих,
Хто скув думок потік незримий.

Так, не такий, для них ти горя вісник,
Ти незвичайний, не такий як всі.
Так, думають, а ти лиш перевізник,
Думок, що не для них у цій пітьмі.
Чому ти носиш їх постійно за собою,
За що твої мучення без покою?
Не муки зовсім, а твій шлях імлою,
Лиш ти тут правильну знайдеш дорогу,
Шлях твій і наш, нову свободу…

© Олександр Приходько (Folkone)
11 Червня 2007

[acid drinker]

Мав на увазі, що ви до цього з перебільшеним фанатизмом і завзяттям відноситесьтоді ви трошки не розбираєтеся, які слова намагаєтеся вживати... і якшо не я, наприклад, ставитимусь критично, то хто?

щодо мови - та ні, не важливо, просто, якшо ви в побуті спілкуєтеся російською, то за катастрофічні мовні помилки, яких ви припускаєтеся, вас не варто дуже боляче бити. але якшо українською - то сумно, сумно...

саме так - не мені судити про вашу мету. але можу з упевненістю сказати - хороша мета від втілення у поганих віршах не виграє. може, ви вибрали не зовсім правильний спосіб свою мету артикулювати?

[Folkone]

Я розумію сенс слова, просто я не можу вам пояснити, що хтів у ньому вам пояснити...Може неправильний :), а звідки ви знаєте який я обрав?))). Головне, що ви не порушуєте рівновагу топа. Викладу по два, щоб було швидше

Ціль – головне

В житті ми прагнем більш за все
Сягнути сенс, пізнать чому:
Що стане там, а що оце?
Дізнатись шлях, а не мету.

Ціль – головне, запам’ятайте,
Живіть миттєвістю життя,
І закінчить усе бажання майте,
А не замучить причиння.
Не зрозуміли? Й досі все
Не може бути поясненним,
А обґрунтованим лише
Брехні шляхом повненним!

© Олександр Приходько (Folkone)
14 Червня 2007

Помилки не виправляються

Врешті помітили часу плин,
Ніколи не чули про нього,
Не відчувався досі полин,
Пам'ятаєм запах якого.

Тільки зараз ми осягнули,
Що небо не зовсім безсмертне.
Закони буття промайнули,
А нині чекаєм на темне.

Чекаєм - не дочекаємось,
Нічого адже не змінимо,
Ніколи не виправляємось,
Ніколи право не вчинимо.

Минуле в пам'яті повинно
Відлежатись,та не померти.
Досвідом ставати невпинно
Має все,чого нам не втерти.

Помилки не виправляються:
З ними люди повчаються.
Нехай увесь бруд забудеться,
Давайте жити як судиться!

© Олександр Приходько (Folkone)
1 Липня 2007

[Folkone]

Гармонію топа зруйновано :)

Стара птаха

Птаха летить, а їй також болить,
Та лишилась вона, можливо одна
Серед поля, що вільним було здавна.
Було – загуло й нікого не злить
Ні поле, ні річка, ні волі потік,
А деяким – гріє вже зо два вік,
Що вольного роду майже нема,
Що вже й не присяде птаха стара.
Та ми ще живі й боротися з ним,
З байдужості горем надто тяжким,
Будемо всі, хай перемога - не нам,
Хай наша поразка окрилить слова,
І волю безмежную нашим синам
Нехай передасть ця птаха стара...

© Олександр Приходько (Folkone)
24 Листопада 2007

[Folkone]

Муч мене

Ніяк ярмо з себе не скину,
Здавалось, і лишать не слід,
Але й прийнять його не зміг,
Здається, все ж і не покину.

О, мій народе, муч мене,
Вже краще не чіпай країну,
Бо маю замість серця милу
І відчуваю, як їй зле.
О, націє, шануй наш край,
Тоді й мої сповинеш болі,
Немов рученьки білі й голі:
Як не одяг, то зігрівай.

Тягар дедалі мучить більше,
Бо в серці рідне відбива,
Позбутись – справа не важка,
Але без нього мабуть гірше

© Олександр Приходько (Folkone)
10 Грудня 2007

[acid drinker]

гг, це ваша робота - підтримувати у своєму топі гармонію... писали б шось цікаве, про шо поговорити можна - будь ласка ;)

ви, здається, казали, шо потиху опановуєте неграматичні рими? а де?? бо там більше відсутність рим... і якесь воно таке все одноманітне, шо капець... до речі, почитайте тему володимира василишина, а потім тему про громадську лірику... а потім ще раз - свою тему. атака клонів помітна?

[Folkone]

Хм, це Ви яких фільмів передивилися? Клони якісь... Прочитав і усьо, тобто нічо. Не зрозумів, що хочете цим сказати конкретно. І так, просто на замітку, недоліки своїх віршів я гарно знаю. І критику ціню, але я не бачив з Вашої сторони критики як такої. Не знаю чим Ви займаєтесь, але точно не критик :). Або просто хочете сказати, що вірш поганий, або не хочете пояснювати свої думки, або і те, і інше...

[acid drinker]

юначе, як казав мій викладач основ літературної творчості...
секунду, дістану конспект, аби зацитувати точно..
"є література настільки бездарна, що підходити до неї з будь-якими критеріями неможливо".
от. і те, що я вам розповідаю про рими (а розповідала ж... намагалася... але ви то, напевно, за критику не сприйняли, бо яка ж то критика, коли вона носиком не ткне і не скаже, як переписати, аби шедевра була), про неестетичність (відтак - непоетичність) ваших текстів, навіть те, шо ви це ніби й самі розумієте (шо мене дуже здивувало насправді, тому шо зазвичай автори схожої, з дозволу сказати, лірики, вважають себе достобіса талановитими) не допомагає - то навіть не горохом об стіну, а значно гірше... ви не вмієте писати, але хочете - чому б не писати собі тихенько? викладанням віршів (з дозволу сказати) на форум якість віршів змінити нереально... =(
ви мене шо далі, то більше розчаровуєте.
мабуть, творчого прогресу таки дарма чекати? чи можете запропонувати шось нове, шо хоча б покритикувати вдасться?

[Folkone]

:clapping: Ні, не вдасться :).
Справа в тім, що я не вважаю свої вірші поганими чи то невдалими, але більш-менш критично ставлюсь до них. Просто є "критики", які теж читали мої вірші і їм по крайній мірі непогано, а найзлоснішому критику останній вірш взагалі дуже сподобався. Тож вибачте, я пишу менше року і думаю, що часу в моєму житті ще сповна, до того ж важливо, що я зміг донести певні переконання до інших, хоч деяких людей...

[acid drinker]

чесно вам скажу - бийте цих критиків )
вони або самі ніц не шарять, або просто належать до сумної такої школи ресентименту, яка, в принципі, до літератури насправді дуже опосередковано відноситься :)
а щодо віршів - чи то я так незрозуміло висловлююся, чи ви мене відмовляєтеся розуміти... якшо ви публікуєте свої тексти - значить, ви вважаєте їх достойними публікації (бо якшо нє - шо взагалі нелогічно, - то я зі спокійним серцем знесу нафіх цю тему =)). і байдуже, скільки часу ви пишете - втім, навіть гірше, якшо ви наважуєтеся публікувати своє учнівство, бо учнівства зазвичай заслуговують на поховання.
якшо людина занадто багато думає про себе чи свої витвори, варто їй пояснити, шо вона помиляється, правда ж? ;)

[Folkone]

Правда!
Навіщо тільки ми будем словесні потоки якісь надсилати? Якщо я публікую свої тексти, то це не означає, що вони заслуговують публікації: я просто про це не думав. Я ж кажу, навіть якщо це початок моєї творчості, то все одно були і є тут, сподіваюсь, люди, для яких мої вірші означають більше, аніж якісь тексти, і для мене теж.
Я думав їх поховати, але не одна людина сказала, що ці вірші мають жити - я ж казав вже.
І ще, мені просто цікаво, чи пишите Ви самі вірші, вибачайте, що не лазив по форуму. Просто я вважаю, що, якщо людина сама не пише вірші, то вона не може зрозуміти деякі речі в ній і також, рідкісна людина, яка сама пише, може так критично ставитись до майже будь-якої творчості...

[acid drinker]

це нагадує "просто я вважаю, шо якшо людина сама не готує їжу, то вона не може відрізнити добрива органічного походження від цукерок..."
звучить смішно, правда? :)
але все-таки пишу... навіть десь тема була. якшо дуже цікаво - пошукайте.

[Folkone]

Хм, но комментс. Чогось тільки на сміх тягне =). Вирішив знов піти в творчість. Довелось хоч трохи все змінити чи вбити... За стрибки розмірів вже вибачте. Хотілось би почути загальну критику, без подробиць... Ну і, якщо раптом комусь подобається). Буду щось ще кидати...

Дума про самих себе

Лиш одного буденний увесь час шукаю,
Одного прагну у єдиному житті,
Душами різними, та схожими, блукаю,
Але усі загублені у небутті.

Їм головне – не бути особливим,
Відлюдником не бути від усіх.
А я не хочу буть байдужим,
Не хочу думать думи їх.

Лиш мрію істинного ранку,
В своєму рідному краю,
Прокинутися на світанку
В минулім вольному раю.

В свободнім, чистому повітрі,
Де віє дух справжньої волі,
Я хочу вбачити у вітрі
Прозорий плин нашої долі.

Та де ж він, чистий шлях в майбутнє?
Він є, та не туди він йде,
Потроху ми самі себе руйнуєм,
А думаєм, що все мине.

Так, все пройде, коли забудем
Про неньку, на коліна ставшу:
Вона лишиться - ми впадем
Не за країну, не за нашу!

Коли ми вірили у мрії?

Коли ми вірили в здійсненні мрії?
Коли з зусиллями збувалися вони?
Коли сходилися волами в вірі,
Що житимуть отут старезнії дуби!

Але той дуб я бачу й нині
І конів вольних уві сні,
Я вірю, що не буть на днині,
Що не побачать на списі.

Нам всім ще жити в боротьбі,
Тож за життя не слід триматись,
Нам нести мрії золоті,
Нам, браття, тільки не здаватись!

Ще тихо ми почуємо величний
Той спів душі, що знов між нас проллється,
І на всі боки голос Бога віщий
У серці кожного із нас озветься.

Він прийде зовсім не з небес,
А з глибини наших сердець,
Оце так мучило час весь,
Щоб потім класти свій кінець…

Світ думок

Чи хтів колись ти від життя піти,
Від всіх потвор, від кривди розуміння,
Що сполонило всі улюблені світи:
Світ правди, світ надії гомоніння,
Світ особистої свободи й волі,
Яку урвав реальний світ поволі?

Світів, немов в саду квіток,
Думок у кожному – безкраїй світ.
В тобі світів же більше за думок,
Тож весь цей цвіт тобі набрид.
Усі щасливі, окрім всіх отих,
Хто думає, що він щасливий.
А горевісний той, хто стих,
Хто скув думок потік незримий.

Так знай же, що для них ти горя вісник,
Незвичний й дивний, не такий як всі.
Так думають, а ти лиш перевізник,
Думок, що не для них у цій пітьмі.
Чому ти носиш їх постійно за собою?
За що такі мучення без покою
І існування у всебічній купі гною?
Не муки зовсім, а твій шлях імлою,
Лиш ти тут правильну знайдеш дорогу,
Шлях твій і наш в нову свободу…

Стара птаха

Птаха летить, а їй також болить,
Що лишилась вона, можливо одна
Серед поля, що вільним було здавна.
Було – загуло й нікого не злить
Ні поле, ні річка, ні волі потік,
А деяким – гріє вже зо два вік,
Що вольного роду майже нема,
Що вже й не присяде птаха стара.
Та ми ще живі й боротися з ним,
З байдужості горем надто тяжким,
Будемо всі, хай перемога - не нам.
Хай наша поразка окрилить слова,
І волю безмежную нашим синам
Нехай передасть ця птаха стара…

Муч мене

Ніяк ярмо з себе не скину,
Здавалось, і лишать не слід,
Але й прийнять його не зміг,
Здається, з муками і згину.

О, мій народе, муч мене,
Вже краще не чіпай країну,
Бо маю замість серця милу
І відчуваю, як їй зле.
О, націє, шануй наш край,
Тоді й мої сповинеш болі,
Немов рученьки білі й голі:
Як не одяг, то зігрівай.

Тягар дедалі мучить більше,
Бо в серці рідне відбива,
Позбутись – справа не важка,
Але без нього мабуть гірше...

[acid drinker]

і жоднісінького прогресу =(