Показати повну версію : Prophet: поміж іншим
Профет – фетишистка і любителька ритуалів.
Наприклад, кава. Кави має бути багато і завжди. Профет не може прокинутися зранку, доки не вип’є кави й не викурить цигарку. Коли вона має вільну годинку, то обов’язково зайде до котроїсь із каварень і всядеться пити американо й читати книжку. Або редагувати переклад друга, що випадково виявився в сумочці. Або просто мружитися від сонця й думати, бо думати "на вільну тему" випадає не так і часто. Ще Профет обожнює прокидатися зранку з чоловіком (не яким-небудь, ясна річ) і пити разом із ним приготовану ним же каву. Наприклад, каву по-польськи, яка винятково смачною вдається людям із польською кров'ю. Або просто собі варену каву, в яку можна ще кинути пломбіру або долити трошечки рому. Це такі основні кавові ритуали.
Або от, наприклад, пірсинг. Це вже фетиш чистої води. Профет вважає пірсинг особливим мистецтвом і отримує від споглядання вдалих і доречних проколів величезне естетичне задоволення. Хлопчиків без пірсингу чи бодай якогось кульчика у вусі вона як потенційних партнерів не сприймає, хоч бувають і винятки. Натомість люди із пірсингом (тільки тим, який їм пасує, звісно) отримують в її очах плюс десять балів до сексуальності. Тому дратують малолітки, які колють аби проколоти. Як, власне, завжди дратує масова мода на щось, що сприймається як ознака приналежності до певної субкультури або бодай загального соціального прошарку. Профет вважає свій банан у брові своєю найкращою частиною тіла й дуже його любить.
Чи, наприклад, шалики. Вони майже як кава – багато і завжди, хоч завжди не вдається. Шалик має пасувати не лише до сьогоднішнього вбрання, а й до настрою, пори року, музики в плеєрі. Ще можна було б сказати щось штибу "до краватки кавалера", але це надмір, бо красива жінка з цікавим шаликом самодостатня й не потребує таких умовностей. Вдало обраний шалик гарантує самозамилування на цілий день, що є дуже корисно для самооцінки і, підозрюю, карми.
Про решту профетових фетишів і ритуалів читайте колись :)
ШумІлінь
02.03.2008, 21:12
потребую фото! (обмінююсь)...
цікаво.
Моє фото? А тему "ми" Ви бачили? А фотозвіти з форумівок?
Phoenix_Ukraine
04.03.2008, 23:57
Гм. Цікаво. Останнім часом образ людини, що я створюю, прочитавши окремі записи, почувши голос тощо, абсолютно не збігається із тим, що людина каже сама, та/або із світлиною.
Чекаю продовження характеристики, цікаво.
Мушу працювати. Так сонно, а мушу працювати.
Тому не напишу вам, хоч багато чого написати кортіло - про сонце, якому неможливо не усміхатися, про те, яка я кольорова й весняна, про готику і блюз, про любов, про нескінченні мої щемні сподівання й безмежне очікування.
О, а ще я таке щось незугарне пишу, що могла б стати гідним експонатом у нашій "Майстерні" :)
Але нічого того не розповім. Бо робота, щоб їй...
Натомість тримайте світлинку в стилі "понти для приїжджих" - то, знаєте, на макбуках є камери й програмки до них, які таку всіляку фігню роблять:
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Am/Photo100.jpg
acid drinker
06.03.2008, 01:19
аааа... макбук - мєчта енді ворхола! =)
до речі, файно вийшло. а оригінал мона? чи я його маю?
Phoenix_Ukraine
06.03.2008, 01:55
І я тут збираюся Макбуком розживатися. Як зароблю $2000, звісно.
RockerША
06.03.2008, 08:30
Prophet, ти красіва))
Дякую)
Макбук не мій, єслі шо.
Ейсід, це і є оригінал. Там тицяєш на варіант "обробки", потім тицяєш на "зйомку" і, доки воно відраховує кілька секунд до клацу, корчиш рожі) Це типу веб-камери насправді.
дуже-дуже сумно, тоскно і самотньо
RockerША
06.03.2008, 21:04
хороша-хороша Профет, не сумуй!
в тебе є ми))
не попускає
дуже давно не було аж настільки самотньо
Андрон Кобила
07.03.2008, 23:52
пограй у якусь комп.гру. зазвичай після такого попускає.
А не знаю... Наче й непогано все.
У мене є люди. Близькі, хороші, кохані люди. І музика.
Я сьогодні була готична така вся, хоч готік-паті й скасували... Довелося сидіти в каварні в оксамитовій чорній сукні. Мило так. І ще в мене є всілякі подаруночки.
А в метро мені хлопець поступився місцем. Й не згадаю, коли таке востаннє було. А мені, блін, сидіти зовсім не хотілося...
От тільки коханнячко не озивається. Зовсім.
Чудова ніч була з неділі на понеділок, чудова... Описувати таке сенсу нема, тож просто - дякую співучасникам :)
Поговорити хочеться про щось вічне. Про чоловіків, наприклад)
Невже, думаю собі, у мене й дісно надто завищені критерії, що знайти чоловіка, який би мене хоча б умовно влаштовував, майже нереально? Ох, усі ці жахливі заїжджені слова - "знайти", "зустрічатися" тощо... Та менше з тим. Але ж оці критерії мені видаються цілком обгрунтованими й очевидними, просто мінімумом якимось. Звісно, будь-які "критерії" щодо людей - цілковита фігня й надумане. Але ж вони справді є... Інша річ, що в кожному окремо взятому випадку можна дечим поступитися на користь додаткових переваг, так би мовити.
Але блін, навіть запасти нема на кого... А ще весна називається... Бу.
Андрон Кобила
11.03.2008, 22:23
Але блін, навіть запасти нема на кого... А ще весна називається... Бу.
Запади на мою персону))))
Але ж оці критерії мені видаються цілком обгрунтованими й очевидними, просто мінімумом якимось. Звісно, будь-які "критерії" щодо людей - цілковита фігня й надумане.
на днях мала нагоду з одним чоловiком познайомитися, який одразу повiдомив, що шукаю таку, яка знає, чого хоче. так що те, що Ви маєте критерії- це для когось важливо дуже!
Андрон Кобила
12.03.2008, 10:15
ггг
а потім що? :)
Залежить від того, що шановна пані хоче) наша фірма виконує увесь спектр послуг))
4esterfielter
12.03.2008, 16:44
ага, в моєму нотатнику він обіцяв вівтар поставити, тут уже щось інше... Андроне, а як щодо ритуальних послуг?
Андрон Кобила
12.03.2008, 21:35
. Андроне, а як щодо ритуальних послуг?
некрофілію не практикую))))
2 народ, шо за паніка?!)))
починай шаманити на людях - буде й вівтар, й статуя для плювання.)
сам знаю, шо такого не тра)
3 Профет, відзараз пишу лише в приват))
Таке якесь усе дивне. Ну дійсно - дивне.
Романтики хочеться. І тепла людського, і всякої такої фігні...
Брешу. Людського в мене є, хочу... Ну, неважливо. І так усе зі мною ясно.
Не знаю, як виходити з ситуації. В якому напрямку рухатися. Безпомічність - чи не найстрашніше, що може статися з людиною. Принаймні, із достатньо свідомою людиною.
Де мій цинізм? Поверніть мій цинізм!
Де милі хлопчики, щоб із ними гуляти, говорити, ходити на каву і... ну що-небудь іще? Покажіть мені хлопчика, який мені сподобається... Ну шо за фігня. Душа просить.
А ще я собі подобаюся останнім часом. У мене кольорові спідниці й шалики, милі кульчики, афігітєльне пальто, чарівна усмішка й очі кольору хакі. Нє, спочатку усмішка й очі, а потім шмотки. І вапщє, я красива і розумна і... (а от не скажу!)
Але то таке все... Бачите - марю трошки. Настрій придуркуватий. Бозна-шо в голові.
Андрон Кобила
14.03.2008, 14:43
Покажіть мені хлопчика, який мені сподобається...
ну, з цим допомогти не можу,)
Де милі хлопчики, щоб із ними гуляти, говорити, ходити на каву і... ну що-небудь іще?
а це з радістю взмозі запропонувати ))
Чудовий вечір. Просто чудовий вечір, і Профет із безперервно сяйливим настроєм.
Усе ж понад усе я ціную людей. І хороших таких, любих людей поряд достатньо для щастя.
Тільки мало... Усе мені мало. Часом думається, що я ніби користуюся з чийогось тепла й любові. Приходжу кимось грітися. Але - дуже на те сподіваюся - я навзаєм буваю тепла. Не буває любов непоміченою й невідчутою. А я повна нею, тою любов'ю.
І хочеться її віддавати. Та лише їм - тим, хто може цінувати.
Світло.
Загублена дитина
16.03.2008, 05:15
Я тож часто приходжу до когось погрітися................................ Коли кажуть: "Я за тебе переживаю" чи "Я за тебе щаслива" - то дурниці. Бо ніхто, ніколи і нічого не робитиме і не зможе зробити, навіть якщо дуже захоче, за тебе. Надто багато заперечних часточок "не". Надто мало людей, які мовчки дають тобі ссати у них кров із сонної артерії, а потім ще й розповідають, як давно мріяли про такий, ну от точно такий шрамік на шиї. Але якщо пощастило присмоктатися хоч до одної такої людини. відпускати не можна. Треба тільки пам"ятати, що жертві слід давати час на відновлення. А то вона помре раніше за тебе. Це так. Просто в мене депресія.
Anatoliy
16.03.2008, 11:59
мабуть, треба частіше приходити до когось погрітися..................................
може, шрамик комусь і хочеться мати (хоча то навряд, але буває, мабуть).
а якщо люди часом кажуть, що вони переживають за когось, то часом це правда. хоча, можливо, що то вони переживають за себе.
Люди завжди в першу чергу переживають за себе. Тільки дехто більш сильний і "захищений", тому не дозволяє іншим собою "користуватися" у цьому контексті. Або ж ми лише вдаємо, що переймаємося інтресами інших. Річ не в тім, що нам щось від когось треба, абощо. Рідко буває, що людина повністю готова пожертвувати власним комфортом, а це найсуттєвіше, заради когось іншого. В першу чергу ми дбаємо про себе, оцінюємо негаразди інших з боку "а якби таке сталося зі мною". Отакі ми всі егоїсти, тільки в різних формах. І найгірше те, що це не є чимось поганим.
людоньки, без флуду, будь ласка.
у "Кахве" купа тем для побутової філософії.
а я от сиджу редагую... потрохи зовсім. от аби хтось змусив мене повчитися...
хочу й сьогодні гарного вечора.
нехай би вона вже здохла, та клята надія.
без-по-рад-ність...
це якийсь неможливий режим. майже щодня приходжу додому о першій-другій ночі. воно б нічого, коли б не невмолиме наближення сесії, що не дає нормально розслабитися. умовляння самої себе ну хоч трошечки повчитися результату не дають жодного.
вечорами не хочеться повертатися додому. вихідними вдома просто не сидиться. обіцяне другу редагування не просувається, хоча вийти б десь із ноутом - і впоралася б за пару годин. важко тут перебувати. насправді не відчуваю цю квартиру домом. насправді ніде вдома не почуваюся. просто буває затишно й душевно, а буває самотньо.
а ще я люблю ночами йти і слухати свої кроки. коли повітря свіже, світлофори блимають жовтим і тихо-тихо так. і кроки лунають, і дихається якось повніше.
от тільки втомилася я. дуже втомилася знаходити в собі сили проживати кожен день, старатися задля досягнення своєї примарної, наївної, ілюзорної мети - і нічого з того не отримувати. я законсервована у власних почуттях. усе ніби спинилося, тільки дещо при тому ще просувається колом. та жодного прогресу.
переважно на щось щиро сподіваюся й вірю в ліпше, але безмежно так не можу.
може, коли можна було б за своє щастя й мрію продати душу, я подумала б над такою пропозицією...
Desert_Eagle
18.03.2008, 13:02
Продати душу..?
ем... це риторичне запитання чи уточниш?
Desert_Eagle
18.03.2008, 16:07
Це просо здивування...Як можна продати душу..? Про що би не йшлося...
Не знаю, не пробувала :)
Це взагалі гіперболізація була.
Профет повна світла.
Чого й вам бажаю...
Звільняюся з роботи. Розгублена.
На багато слів не вистачає сил.
І самотньо. Сподіваюся, ненадовго.
Останнім часом настрій у мене став ледь не зовсім сонцеузалежненим :) Бо як сонечко є - я радісна й на проблеми мені начхати. От і сьогодні цілий день сліпить, аж монітора не видно, а навіть не хочеться закривати жалюзі...
Ой. Щось зі мною стало. Оце я-то таку фігню пишу? Хе) Весна не минається просто так. Вона якась у мене особлива - цьогорічна весна. І я навіть здогадуюсь, чому. Але не скажу ;)
Подала заяву про звільнення - і так якось полегшало. Хоча чому б то, коли тепер невизначеність якась... Навряд шукатиму щось постійне до літа-осені - без відпустки не хочу, та й сесія не так далеко. Може, за якісь фріланси візьмуся. Аби ще вдома мені було затишно - взагалі проблем не було б.
Зараз, певно, піду собі сама сяду в каварні й книжечку читатиму... Шкода тільки, що мало її лишилося. Не люблю оцих дірок у розкладі, коли нема куди з більшою користю себе подіти. Хоча кава й книжка - то теж гарно. Але зараз більше хочеться розмови й чиїхось очей навпроти. І усміхатися осяйно)
Вітаю всіх із Днем поезії, бажаю читати багато гарної! Писати не бажаю)
4esterfielter
21.03.2008, 16:46
Щодо писати - всміхнула)) гарного дня. збачимось))
Якось складно охарактеризувати поточне, окрім як «я є». Неможливо його оцінити – добре воно, погано чи ніяк. Просто воно життя, просто воно триває.
Щастя мені видають порційно. Може, щоб передозу не було. Але ж мало мені, мало. Уже навіть звикла до суцільної непевності. Тільки все одно... не те щось.
Із такою погодою безпідставна радість з’являється нечасто. Зайняла радше позицію спостерігача – битися головою об лід уже сил нема. Як воно буде, що воно буде? Звертаюся думками до одного й того ж самого... Не позбутися, ні, не позбутися. Прожити.
Але я не хочу, щоб просто минулося. Хочу чогось утопічного, хоча з іншого боку – цілком реального.
Непевність і невизначеність. Але загалом нормально все.
І Львів скоро – щось багато надій на той Львів. Там завжди добре, зрештою. А ще й із класними людьми. Чекай на нас, Львове!
Дивні й цікаві сни були сьогодні. Як завше, нічогісінько не запам'ятала, один лише кадр: як хтось (хто саме - вже не згадаю) жартома хоче вбити когось (кого не згадаю так само) "Енциклопедією постмодернізму", і щось ще коментує про зображений на суперобкладинці мозок... А я собі думаю - треба було взяти щось вагоміше, Зубрицьку хоча б... чи "Літопис Руський"...
Сонечко таке кльове, а я з переляку одяглася тепло й замоталася зеленим плетеним шаликом. Затишно...
acid drinker
26.03.2008, 18:37
кльово ))
дуже... еммм... внутрішньодискурсний сон :)
RockerША
26.03.2008, 20:34
а пам'ятаєте книжку, яку на форумівку притарабанив Доктор Зло? ото якраз))
Іноді вдається... як би то описати... замкнути свої відчуття й сприймання на собі. Ні, не так якось... Але це, схоже, і є душевна гармонія. Якась відмежованість від зовнішнього світу. Але не самозаглиблення. Наче навколо мене така м’яка й ніжна оболонка, за фактурою наче силіконова, яка не відділяє, але захищає й убезпечує. Така собі самодостатність. Невитрачання себе назовні, непіддаваність чужим упливам. Спокій і любов, що циркулює в мені. Наповненість і відсутність потреби в якихось примарних цінностях.
Але то таке. Описувати свої дивні стани безперспективно.
Мене, здається, попустило. Не знаю, чи воно добре. Не знаю нічого... Без мети й сподівань якось незвично і порожньо. Але ту марну справу – сподіватися – я кинула. Гадки не маю, чи назавше.
Не хочу бути сама. Колись писала: я не можу без людей, а люди не можуть зі мною. Неправда, звісно. Хороші мої кохані люди – вони є, а решта просто замало має шансів до цієї категорії потрапити. Така я, така. Вимоглива, вибаглива, вередлива. Колись писала: я нестерпна й часом нестерпно прекрасна. Правда. Чиста правда.
4esterfielter
28.03.2008, 14:48
щодо пасажу першого: знайоме відчуття. півроку практикую) люблю, просто обожнюю цей стан.
Честере, я просто певна, що ми говоримо про різні речі. Принаймні, я на те сподіваюся.
4esterfielter
28.03.2008, 16:26
а я певен, що саме про цей стан... маю надію, це тебе не засмутить, якщо це так.
Львів був прекрасним! Тобто він і зараз є прекрасний - там десь, мрія моя, сповита ніжною імлою внутрішнього-чуттєвого...
Навіть і не знаю, що ще. То таке, що словами особливо не передається. Прекрасні люди, прекрасний Львів - подвійна така, ні, потрійна любов - моя й до мене, і наша зі Львовом - невідомо, чия до кого, це просто щось, що назвати будь-яким іншим позитивним словом буде лише частково, а найвлучніше то можна назвати - любов.
А ще мені просто добре зараз.
Скоро будуть світлинки.
Ейсід, ще раз дякую, ще раз вітаю, ще раз цілую.
acid drinker
02.04.2008, 00:54
тобі дякую =)
дуже чекаю фоток. завтра до кальдазара сама зриваюся, певно...
як хочете. я б хіба що за компанію з'їздила... хоча личку відчутно полегшало) але фоткатись усе одно не налаштована поки. коротше, дивіться. а то я вже скучати починаю)
acid drinker
02.04.2008, 01:10
а ти о котрій вільна будеш? тому шо о п'ятій з якимось хвостом паша їде з києва...
і ми з надею ввечері домовилися зустрітися попити кави за моє здорівля, можна усім разом буде посидіти...
ну тоді сконтактуємо!
звільняюся о другій.
Життя собі триває, і непогано так триває.
Перший безробітний день. Ще не визначилась, що його далі робити. Повчитися б для початку. Але то така нудьга...
А взагалі, що тут розповідати? Ті люди, яких цікавить щось моє особисте, і так у курсі. Решті воно не треба й не варто знати.
Бракує ранкових смс-ок.
Ще багато чого бракує: прокидань в обіймах, нічних прогулянок, ніжних слів.
Визначеності.
І цілуватися хочеться.
Чудові, скажу я вам, вихідні.
А більше нічого не скажу.
Скоро буде зовсім весна. І можна буде валятися на травичці, багато гуляти, грітися на сонці й читати книжки на повітрі...
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Am/Picture251.jpg
Тільки от сесія так само скоро...
acid drinker
07.04.2008, 20:50
ой, не кажи =(
не хочу сесію, але мене, видно, ніхто не питатиме - вона вже почалася наче...
Абрикоси квітнуть.
Наче добре все, та весь час чогось бракує.
Наче все йде на ліпше, але трошки самотньо все одно.
брр...
або в мене зростають критерії, або я деградую як поет. шкрябаю-шкрябаю - і нічого не влаштовує. бу.
нарешті бодай щось корисне зробила за день: з'їздила до видавництва за Леві-Стросом, забрала з колишньої роботи трудову, зробила новий читацький у бібліотеці й замовила пару книжечок...
а взагалі-то самодисципліни в мене жодної. сплю по 12 годин і забагато байдикую.
три дні без нету... і невідомо, скільки ще попереду. тяжко, особливо коли вдома сидиш... запекла ламерська боротьба з модемом не допомогла.
але набагато тяжче бути непотрібною. просто непотрібною.
бу.
Загублена дитина
15.04.2008, 06:07
у мене інету не було тиждень.... напевно, смерть носить із собою косу, щоб перерізати кабеля інетоманам(((:aga:
все буде добре. щоб з тобою не трапилося, доки ти не померла - все можна виправити. інша справа, хто це зробить: ти (і будеш сильна людина, хоча кому воно треба...) чи саме життя (і також буде непогано, аби тільки видряпатися з проблем).
навчання - не головне /відмінниця з першого класу і, очевидно, до труни, поповзла плакати під стіл - від сміху/:victory:
а потрібність - це дуже відносно. майже напевно є людина, якій ти потрібна, але тобі не потрібно бути їй потрібною (боги літфоруму, не прирікайте мене на горіння у пеклі за безсоромну тавтологію:scared:)...
:friends:
ну, я теж з першого класу була відмінницею - і нічого, минулося :) варто було затесатися в неформальську тусовку й знудитися в школі, бо все надто легко. добре, що ти в ліцеї навчаєшся (якщо я правильно зрозуміла). хоча я особисто на УГЛ маю зуб. але то таке...
щодо потрібності - звісно, я комусь потрібна. і навіть не одній людині. але... ну буває таке відчуття, що зовсім-зовсім і нікому. та й завжди знайдеться хтось, із ким взаємної "потрібності" не складається.
тригодинна боротьба за нет, мужньо звершена мною разом із другом-програмістом, заверилась успішно. виявилося, що я не такий уже й ламер, бо майже все можливе для виправлення ситуації пробувала до того самостійно. це все віндовсівські провокації, мабуть) реальної проблеми так і не знайшли. довелось відновлювати систему станом на кілька днів тому, бо якраз водночас із проблемами з діал-апом вінда перестала ставити системні контрольні точки... буквально випадково виявили то, коли вже геть були в розпачі та безнадії. а потім ще й із телефонним дротом мучилися, бо його десь перетисло. смішно це все виглядало)
коротше, заявку на підключення "ого" я зробила. нєт худа бєз добра, як то кажуть) хоча жабка давить трошки. і не надто оперативно в "укртелекомі" працюють - сказали, зв'яжуться зі мною протягом десяти робочих днів...
а ще, певно, майже три роки - це якраз той термін, коли можна було б ос перевстановити. а то в неї ще старечий маразм почнеться.
про решту справ якось і говорити не хочеться. сумно воно якось. наче й нічьо, але сумно. бу-бу-бу.
багато мене...
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Forum07/03.jpg
не вдається заспокоїтися.
не можу позбутися цього болю, цієї безнадії, цього розпачу, щему в грудях, самотності в'язкої й нестерпної. ні притлумити, ні викинути, ні обманути себе, ні словами виписати, ні поділитися з кимось...
можу лежати тільки й рахувати секунди. а воно тисне там у грудях, і сльози, сльози...
утомилася вкрай. нема сил більше бути сильною й спокійною, нема сил боротися й чекати. усе намарно. усе трощиться й розсипається, отак раптом, а я не розумію, чому, за що й навіщо.
RockerША
16.04.2008, 18:20
Профет, хороша, мила Профет.
не знаю навіть як тебе втішити.
не плач, будь ласка.
значно краще, коли ти посміхаєшся, бо в тебе така гарна посмішка!
не плач!
а ти перестанеш мучити себе голодом, якщо я перестану плакати? :)
Цілий день сама вдома. Із книжкою та в соплях. Була купа справ, а не змогла себе змусити будь-що зробити. Тоскно.
І так прикро не розуміти, за що безмежно дорога людина робить боляче. Дуже-дуже боляче і, схоже, свідомо робить.
Не хочеться нічого, крім дива. А так не буває.
acid drinker
18.04.2008, 01:53
иии, нашо тобі горілка? кава з коньяком, кава і коньяк...
я ні того, ні того не п'ю все одно...
але ж має бути якийсь толк від нової циферки в анкетних даних)
не вдається заспокоїтися.
утомилася вкрай. нема сил більше бути сильною й спокійною, нема сил боротися й чекати. усе намарно. усе трощиться й розсипається, отак раптом, а я не розумію, чому, за що й навіщо.
Цілий день сама вдома. Із книжкою та в соплях. Тоскно.
І так прикро не розуміти, за що безмежно дорога людина робить боляче. Дуже-дуже боляче і, схоже, свідомо робить.
Не хочеться нічого, крім дива. А так не буває.
У нас, Профет, зараз дуже схожі стани душі з вами. Неймовірний резонанс.
ДИва, так. А не буває.
Треба перетерпіти. Змусити себе працювати. Розумію, що всі слова марні. Але без них не можна, бо треба формулювати себе в такому стані, щоб не втратити. Заново. З абетки.
Страшенно не хочеться перетворюватися на циніка. Хочеться бути живою.
Перепрошую, якщо цим монологом якось роздратувала вас.
P.S. З Днем народження!
Здається, Ви мене роздратувати не можете жодним чином.
Дякую за привітання :)
Мені от щойно див побажали... Людина, яка цілком поза контекстом моїх тих див очікувань... Гм.
кохання всі бажають... аби знали, як мені кортить того кохання позбавитися.
після відчайдушних спроб бути сильною стаються зриви. засмучую дорогих людей. а вони мене люблять...
день народження досить сумний вийшов. не порушуємо традицій) не люблю я днів народжень своїх. але дякую всім, хто був. дякую всім, хто любить мене попри все й терпить мої вибрики.
вчуся. вчуся жити, ніби ходити вчуся. і щоразу падаю, і підводжуся, і колінки збиті всі, і хтось добрий і близький підбігає замазувати зеленкою, і то ніби належне, хоч направду то так багато. а хтось інший не помічає, або робить вигляд, що не помічає, а я з тим миритися не хочу.
і так воно триває, і, певно, навчання то триватиме завжди, а мені сумно й самотньо, невдячна я скотина, але я боротимусь довго й вперто, хоч і тупо дещо, але боротимусь.
бо таке воно життя, а себе від нього позбавити так чи так не вдасться, і, виходить, не лишається вибору.
яка ж я нестримана й нерозважлива. яка дурненька часом. але ж я хороша. хороша. я зможу.
сууумно так...
болить.
засинаю тяжко. але сни такі гарні були сьогодні. хоч у снах порадію...
RockerША
19.04.2008, 21:18
Профет, то, може, тобі й не сподобається.
але то ніби мої почуття до тебе...
http://img208.imageshack.us/img208/2396/prophetfq1.jpg
але я боротимусь довго й вперто, хоч і тупо дещо, але боротимусь.
бо таке воно життя, а себе від нього позбавити так чи так не вдасться, і, виходить, не лишається вибору.
знаєш. іноді не треба боротися- треба відпустити. це важко. але це необхідно.
чомусь я впевнена в цьому... дивно. але одразу, прочитавши твої пости, так подумала. от...
нікому того не знати...
Рокершо, ти хороша)
а Профет сьогодні гладила їжачка і ще всякі речі робила :) форумівка вийшла гарна-гарна, всім дякую. і афтерпаті нічого так. засинаю...
acid drinker
20.04.2008, 11:09
їжааачка хооочу... ;)
Ну ходімо сьогодні ловити) Їх там багато.
GoldAngel
20.04.2008, 14:42
В мене колись давно теж був їжачок-мацьопка:)
Спочатку він був таким...
http://cs1224.vkontakte.ru/u9862637/23149737/m_56e4648f.jpg
Потім він трохи підріс...
http://cs1224.vkontakte.ru/u9862637/23149737/m_8c4f6f04.jpg
... І накінець - виріс:
http://cs1224.vkontakte.ru/u9862637/23149737/m_5ff4cabf.jpg
Дуже любив їсти з рук й інколи кусати за палець, а вночі попирхувати...
Кофеїнка
20.04.2008, 18:56
Як гарно:) Милі створіннячка:)
Anatoliy
20.04.2008, 19:20
а я колись на одного такого з дерева впав.... коли малий ще був... нє, їжак то живий залишився... тільки мене поколов трохи...
GoldAngel
20.04.2008, 19:27
а я колись на одного такого з дерева впав.... коли малий ще був... нє, їжак то живий залишився... тільки мене поколов трохи...
І в яке місце, цікаво, він тебе поколов?:) (чи підколов?:))
Anatoliy
20.04.2008, 19:41
ага, тобі ше скажи....
Anatoliy
20.04.2008, 19:42
Дуже любив їсти з рук й інколи кусати за палець, а вночі попирхувати...
а куди він на горщик ходив?
GoldAngel
20.04.2008, 19:51
а куди він на горщик ходив?
У відведене йому місце в хижці. Він був у мене розумничком:)
Anatoliy
20.04.2008, 20:11
а в мене вдома був заєць. зайченя. тільки воно здохло, коли заскочило десь за шафу і застрягло. а ми його не могли знайти цілий день. воно там головою донизу було. і здохло... шкода було... таке пухнасте, сіреньке і мале. а ще в нього дуже гарно калатало серце... заяче... швидке і слабеньке...
GoldAngel
20.04.2008, 20:17
Бідолашне зайченя... А для чого ти його вдома ж тоді тримав? Просто для забави? Бо я свого їжачка саменького була знайшла і потім годувала з малого шприца молоком та всім, чим ще можна було. Спочатку в нього був від того понос... Не привик був до таких умов годування... Але добре, що хоч вижив. Потім я його сестрі своїй залишила. Він їй дуже сподобався. Не знаю, що з ним зараз. Приручених вже не можна на волю відпускати, бо там їх хижаки легко з'їдять...
Anatoliy
20.04.2008, 20:36
я теж його маленького знайшов. і теж його годував. а ше було кумедно, що в той час котиха народила котинят. він теж її ссав, разом із котинятами.
просто він бігав тоді по хаті (в той день) і якогось милого заліз за шафу і застряг. і не було від нього ніякого звуку. а ми його знайшли запізно....
Коли здалося, що все, гірше бути не може, і я зібралася з силами більш-менш спокійно жити далі, сталося гірше. Дуже гірше і дуже боляче.
Мене підтримують і втішають. Але більше не можу. Не знаю, де брати наснагу до життя. Не знаю, чого прагнути. І як терпіти цей біль.
Цікаво, чи є десь межа тому терпінню...
RockerША
21.04.2008, 09:53
Профет, сонечко, ну чим тобі допомогти? як зробити, щоб ти не була засмученою?
Цікаво, чи є десь межа тому терпінню...
Терпіння -- то бачення перспективи.
Профет, сонечко, ну чим тобі допомогти? як зробити, щоб ти не була засмученою?
Боюся, що нічим... Дякую.
Терпіння -- то бачення перспективи.
Тобто сподівання? Чи я не так зрозуміла?
Заплуталась остаточно.
У грудях наче дірка. Порожнеча. І пече.
Тобто сподівання?
Ні.
Це висновок звідси:
боротимусь довго й вперто, хоч і тупо дещо, але боротимусь.
бо таке воно життя, а себе від нього позбавити так чи так не вдасться, і, виходить, не лишається вибору.
Отже, вибір уже зроблено. Перспективу намічено. Є слабенький рожевий обрій – майбутнє. Справа за деталізацією того майбутнього. Задля нього ви вчитеся заново ходити, хоча й не знаєте, яке воно й нащо. Терпите. Терпите, попри все, бо обрій таки існує (відчувається інтуїтивно?) Не знаю, як вірно сформулювати, мені самій невимовно тяжко підбирати слова, бо вони здаються зараз порожніми дзвінкими формами, як металеві баняки. Обрій -- не надія, бо надія буває на щось і завдяки чомусь, а не на порожньому місці (якщо на ж на порожньому – то це нічим не виправданий (істеричний) оптимізм, який мене особисто дратує). Скажімо, обрій -- це перший ескіз майбутнього особистого простору. Відмінного від того, який був до втрати впевненості. Інакшого. Колись ви його побачите внутрішнім зором і домалюєте цілком. Населите іншими інтересами, можливостями й звершеннями, завдяки яким з’явиться нова впевненість. Принаймні, є вірогідність. Завжди є. Як альтернатива "ніщо".
Є слабенький рожевий обрій
уже нема
не маю слів для пояснення цього болю, порожнечі, тупого відчаю, цілковитої безнадії, зневіри, зрадженості.
зникаю по краплинках. випаровуюсь. витікаю у свої сльози, яких невідомо звідки аж стільки береться.
наче хтось скальпелем вирізає візеруночки на внутрішньому боці мене. у грудях усе згоріло давно, зотліло, пустка й зусилля при кожному намаганні вдихнути.
брехня і зрада. брехня і зрада і нерозуміння. брехня і зрада і нерозуміння й любові не було ніколи.
я викинуте сміття. я пил, по якому вони ходять своїми бєрцами, своїми кедами й не помічають навіть. я великий жмуток болю пекучого й розтягнутого на нескінченні серії однаково беззмістовних і проплаканих днів.
убийте мене анальгіном, димедролом, морфієм. перекрийте повітря остаточно, садюги.
я не навчуся ходити, і жити я не навчуся. бо тут у вас свої правила, правила сильнішого й егоїстичнішого, а мені не витримати покарання за те, чого я не робила.
я не навчуся не довіряти людям, бути самою завжди, не навчуся не вірити неправдивим словам про любов, або словам справжнім про любов неправдиву.
не вмію йти назавше. не вмію йти шукати нових людей, щоб, може, врешті знайти когось, кому дійсно не буде насрати.
що ж ви робите, якого біса...
я біль і страх жити і страх померти теж. я пилинка, зависла в повітрі, пилинка, що існує без будь-якого призначення й права бути.
нема мене. нема. тільки хрип у горлі, солона вода і серце. замало, щоб жити тут. замало, щоб бути людиною, якщо люди – це ті, хто це зі мною робить.
всьо. не можу. до наступного оманливого полегшення, що минають надшвидко й приносять лише усвідомлення наново всіх тих огидних речей.
чому ж так боляче, коли так порожньо...
4esterfielter
22.04.2008, 00:05
Ніхто не страждає , ніхто не вмирає без власної згоди (с)
Те, що ти бачиш у світі - насправді не зовні, а всередині. І буквально. І переносно. На жаль.
Честере, застосовуй свій світогляд до себе, пліз. Я погано реагую на такі заяви у формі істини в останній інстанції та в другій особі.
вдихаємо - видихаємо...
вдихаємо - видихаємо...
полегшало поки (тьху-тьху-тьху)
Todo o Nada
22.04.2008, 12:21
вдихаємо - видихаємо...
вдихаємо - видихаємо...
полегшало поки (тьху-тьху-тьху)
ага. головне дихай голосно)))).
ну і як тут не зізнатися - прррриємно коли комусь зле - бо мож шось радити, показувати котрусь життєву мудрість. Старієш, пророчице, старієш. Згідний, жодного права обзиватися не маю. Але мені воно й не потрібне - горланю про свободу слова і не боюся модерів.
Випадковість мого допису? Звичайно! Але така тяга тішитися чужим не*настроєм, як любов до вермуту з горілкою, тобто бажання не чути поганого від достоту приємних людей. А шо тут казати, світитися можна і в ультрамарині - річ в тім, щоб не висвічуватися за безцінь. Терапія відома -
ПОООСМІХ-НИСЬ ШОБ АЖ ТРІСНУЛААА ГУ-БАААА))))
4esterfielter
22.04.2008, 16:24
тепер настала моя черга вдихати-видихати... Тодо о Нада! Воно тобі нада???
Здається, Профет стала власницею телефону для блондинок.
По-перше, він гламурний, хоча темно-синій колір цю гламурність майже повністю нейтралізує.
По-друге, у ньому есемески пишуться тільки великими літерами, такий собі вічний капслок. Або ж я не змогла ще розібратися в налаштуваннях. Але це катастрофа, не хочу так писати.
А взагалі нормальний телефон. А як зважити, що подарований, – і зовсім чудовий :)
RockerША
23.04.2008, 08:48
певно самсунг? чомусь у них завжди приколи з шрифтом))
моторола
але маленькі літерки я знайшла!)
ну і як змусити себе йти в бібліотеку в таку погоду? брр...
acid drinker
23.04.2008, 11:35
бррр... ніяк наче... =(
4esterfielter
23.04.2008, 11:58
нічо, потерпіть. мені за цей дощ тисячу заплатили в гідрометцентрі;) ну я на роботу причапав. чом би не піти в бібліотеку???
щось дешевенько...
не пішла в бібліотеку. і на презентацію Михайловича не піду, що прикро. але такі дні треба проводити саме так: удома, в светрі й теплих шкарпетках, читаючи книжку й слухаючи музику, поїдаючи молочні пудинги й п'ючи чай. виходити на балкон покурити і дивитися на дощ, на вітер, і радіти, що йти кудись не конче, а потім ховатися назад у тепло й спокійно вірити в ліпше.
4esterfielter
23.04.2008, 17:13
не гривень, Профет, євриків;)
Честере, багаторазово повторений до місця й не до місця жарт не має жодного ефекту, окрім украй негативного. А якщо цей жарт від початку був тупий... Коротше, запарило. Прошу навколо моїх реплік щодо погоди цього цирку не розводити.
Так. А тепер усі зробили вигляд, що нічого не було. Ніяких сопель та істерик. Профет собі занадто дозволила зайвого. Ну, буває. І досить.
Мабуть, кожній жінці (і сильній, і розумній, і просто-собі-жінці) необхідно іноді побути закоханою дівчинкою, повчиняти чогось емоційного й необдуманого, кинутись у почуття, забивши на все решта. Вважатимемо це рятуванням від сірої буденності.
Інша справа, що треба дивитися, в кого закохуватись, блін. Чоловіки, варті такої честі, - явище рідкісне й часто оманливе. Профет обіцяє собі наступного разу бути уважнішою й розважливішою. Профет не дасть себе образити чи зневажити. Ніколи, нікому.
Хоча лишаються якісь рани, якісь шрами. "Остались лишь раны - удачный исход..." Лишаються речі, яких попри всю любов пробачити не вдасться. Але таке, певно, пробачати не варто. Тут знов цитату хочеться: "Для усвідомлення власної святості. Для перестороги", хоч в оригіналі контекст геть інакший.
Профет собі зараз дуже подобається. Іде шукати нових пригод на свою попу. Але вже без усяких рамантішних сопель і рожево-плюшевих почуттів - це, як було доведено на практиці, таки не для неї.
Здрастуй, мій цинізме.
"Хай здохнуть всі, хто нас не любить", еге ж?
Так. А тепер усі зробили вигляд, що нічого не було. Ніяких сопель та істерик.
А хіба щось було?
Профет собі зараз дуже подобається. Іде шукати нових пригод на свою попу.
Отже, обрій знову є, та?
Але вже без усяких рамантішних сопель і рожево-плюшевих почуттів - це, як було доведено на практиці, таки не для неї.
Здрастуй, мій цинізме.
Не подумайте, що я дозволяю собі зухвалість радити (можливий також інший термін), в який спосіб легше (краще) терпіти біль (боротися з болем?), однак цинізм – не панацея.
Я особисто завжди побоювалася нападів свого цинізму, бо вони мають тенденцію створювати оманливе враження моєї значущості, наявності волі та володіння неабиякою духовною силою, що буцімто "зруйнує всі кордони, засипле всі рівчаки" (с).
"Хай здохнуть всі, хто нас не любить", еге ж?
Цинізм як зверхність (презирство, зневага?) стосовно якоїсь однієї людини, екстрапольована на частину населення планети, що з певної причини може здатися ворожою, змушує вірити (ірраціонально, звісно), що, придушуючи почуття (реінтерпретуючи їх?), людина здійснює бозна-який героїчний вчинок, тоді як вона просто "застрягає в собі" (с), зациклюється на усвідомленні (замилуванні?) власної сили (власною силою).
Я недарма говорила про бачення перспективи -- спосіб вирватися з себе, можливість зміни, вдосконалення й перевтілення. "Інструмент", який допомагає виховати волю (силу, внутрішню енергію), -- це час (досвід вивчення себе й свого місця в світі). Не цинізм. На жаль чи на щастя, не знаю.
Перепрошую, якщо раптом...
Міркування "вголос", не більше.
Отже, обрій знову є, та?
Не знаю. Принаймні, з'явилося більш-менш притямне "тут і тепер".
Не подумайте, що я дозволяю собі зухвалість радити
Я так Вам за то вдячна. Бо не терплю всіляких "цінних" порад, як жить. Особливо, знаєте, є такий типаж невиправних оптимістів, які щиро вважають, що знають, як влаштовано цей світ і що в ньому до чого. І застосовують свої цінності до інших.
Але, з іншого боку, Ви могли б і радити, і сказати, що я дура, і взагалі... Отже, схоже, Ви для мене - авторитет, а Ваша думка цінна. До речі, коли нарешті на форумівку прийдете?
цинізм – не панацея
А панацей взагалі не буває. Самі паліативи.
Я особисто завжди побоювалася нападів свого цинізму, бо вони мають тенденцію створювати оманливе враження моєї значущості, наявності волі та володіння неабиякою духовною силою, що буцімто "зруйнує всі кордони, засипле всі рівчаки" (с).
Але це однозначно ліпше, ніж сидіти в соплях, безнадії й цілковитій недооцінці себе. А третього стану я поки що не вмію.
Цинізм як зверхність (презирство, зневага?) стосовно якоїсь однієї людини, екстрапольована на частину населення планети, що з певної причини може здатися ворожою, змушує вірити (ірраціонально, звісно), що, придушуючи почуття (реінтерпретуючи їх?), людина здійснює бозна-який героїчний вчинок, тоді як вона просто "застрягає в собі" (с), зациклюється на усвідомленні (замилуванні?) власної сили (власною силою).
Маєте рацію. Та в мене дещо інакше. Не зверхність. А придушити почуття мені конче було треба. Не так придушити, як відділити кохання від його об'єкта й розсовати в різні закутки свідомості, бо в об'єкта на мене почалася алергічна реакція й він став робити негарні штуки. А чого б то мені кохати людину, яка чинить не по-чіловічому й узагалі якось негідно. Може, знов дурниці говорю.
Так тверезо, як висловлюєтеся Ви, мені наразі мислити не рекомендовано. Зрештою, невеличкі ілюзії - то не так і страшно. Якщо істини мені все одно не знати (у чому я переконана), то чому б не приставати на ті висновки, які є мені вигіднішими.
Суттєва моя помилка - то віра в людей. Очікування, що люди, яких я вважаю друзями, чинитимуть так, як стосовно них чинила б я. А не можна ж розраховувати на підтримку й розуміння, як виявилось. Усі самі по собі. І мушу з тим змиритися й прийняти.
Я недарма говорила про бачення перспективи -- спосіб вирватися з себе, можливість зміни, вдосконалення й перевтілення.
Та складно якось... Я не уявляю, як та перспектива могла б виглядати. Мабуть, треба якусь мету, а з цим у мене завжди були проблеми.
А Ви маєте рацію. Як завше)
4esterfielter
25.04.2008, 12:39
Респект, Ґізо. великий респект!
Якось складно все, хоча при тому й спокійно. Нормально, майже стабільно.
Неозначуваний стан. Настрій, який не знаю, як назвати. Але не поганий. Нейтральний із ухилом у позитив. Має ж колись все стати добре... Просто має.
Дедлайн підкрався непомітно... Разом із купою неторкнутих контрольних - редагування книжки. Термінове. Трохи боюся налажати, але все ж вірю у свою професійну компетентність.
Мені найважче не розуміти, що відбувається. Наприклад, не знати, чому так чи так стається в стосунках із людьми. А коли знати - усе якось стає на свої місця, і легше набагато стає, і вже не боляче. Якщо винна, не маю в чомусь рації - нехай, я то визнаю, переосмислю, погоджуся. Переживу, бо все чесно. Але не розуміти, за що люди відвертаються, - це неймовірно тяжко. А можна ж просто сказати. Поговорити. І все тоді гарно.
Anatoliy
27.04.2008, 03:44
не менш важко, коли знаєш, чого вони відвертаються. особливо, коли усвідомиш свою (або спільну) провину.
Мені неважко. Та й великих провин у мене не буває.
Anatoliy
27.04.2008, 15:14
а провина не обов'язково повинна бути велика. просто вона повинна когось зачепити за живе. а чи та таки провина велика, - вирішуємо вже не ми.
Ну от таких, які чіпляють за живе, я за останній досить тривалий час не пам'ятаю.
Anatoliy
27.04.2008, 15:42
це на вашу думку ваша провина не могла зачепити когось за живе. але ж не на думку іншої людини. у кожного свої таргани в голові.
Світлий, благословенний день.
Життя прекрасне.
Такі вологі дні. Дні для сидіння вдома з книжкою, для чаю, ранкової кави й цигарок. Дні для думок і спокою. Для білих светрів, теплих ковдр і гарних кін. Для старої доброї музики. Дні для вина з друзями, для душевних розмов у майже порожніх кав’ярнях. І для віршів теж. Затишні й неквапні дні, мовчазні й чисті. Для внутрішньої рівноваги, тихої радості, осмислень і осягнень. Такі вологі дні.
Саменькій удома вночі - якось воно трошки не так... Незатишно. Добре, що кицька є. Хоча жила б сама - раділа би. А до самотніх ночей якось би звикла.
Слухаю Боба Ділана й редагую. Редагую швидко і натхненно. Бодай за щось узялася нарешті. А от ще повчилася б - ціни б мені не було. Хоча мені й так ціни нема) Як кожному з нас.
ол май траблс сімс со фар евей...
Гасло мого великоднього тижня - спокій.
Малолюдні вулиці, порожня квартира, гарні люди й усілякі хороші штуки...
Насичені дні, від чого життя видається особливо смачним.
Чим більше подій - тим більше встигається: банальна, але дієва істина. Набігавшись і наспілкувавшись, отримую натхнення робити щось необхідне. Хоча з часом владнати не зовсім вдається.
А завтра форумівка. Приходьте, буде добре.
acid drinker
02.05.2008, 11:18
мусить бути =)
Ай-ай. Профет застудилася.
Але душевне сидіння до світанку при багатті було того варте)
От соплі минуться - і взагалі все чудово буде. Коли не вважати катастрофу з навчанням негативним чинником у цьому прекрасному плині часу. Ну, не вважатимем)
Страшенно тягне кудись поїхати. Це дедалі більше скидається на нав'язливу ідею. Бодай на два деньочки... Бодай недалеко. Та схоже, то все відкладається на після сесії. Ну й нехай. Усе буде.
Профет чхнула, шморгнула й пішла спатки. Щоб прокинутись здоровою. Добраніч.
RockerША
05.05.2008, 23:36
Одужуй)))))
добраніч, хороша-хороша Профет))
Загублена дитина
06.05.2008, 09:30
одужуй)))
Загублена дитина
07.05.2008, 20:01
файно)))
Втомилася.
Мені з усіх сил намагаються зробити боляче, я з усіх сил намагаюся на то не зважати. Але іноді таки ведуся, як маленька дівчинка.
Часом наче все виструнчується й прояснюється, і життя виглядає цілком симпатично, а потім звідкілясь знову виринає непевність і розгубленість, і знову треба напружувати сили й розповідати собі всякі штуки... Бути сильною дівчинкою. Просто мушу такою бути.
Хоча часом так кортить побути слабкою й тендітною, поплакати трошки - і щоб розуміли... А не можна. От же ж блін.
Ніжності бракує. Уваги й тому подібних соплей. А що найприкріше - таке отримуєш тільки тоді, як навчишся без цього обходитися. Таке от замкнене коло. Тому беру себе в руки й усміхаюся світові. Бо я є, і люди кльові є, і взагалі багато всього хорошого.
І, зрештою, у мене є персональний джин. І, зрештою, мрії збуваються. І, зрештою, сьогодні сонце, до якого пасує сонячний настрій, а я ж не можу мати настроєм щось недоречне)
Профет наздогнав подаруночок на день народження! Кльовий-кльовий))) Давно вже хотіла.
Отакий:
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Rizne/Victorinox.jpg
Anatoliy
13.05.2008, 02:08
прикольний подарунок :) тепер на вулицях києва побільшало на одну небезпечну людину :) (чомусь пригадалася фраза "жізнь ілі дєньгі" :) )
Для того використовуються зовсім інші ножі... А це - просто дуже корисна й красива штука.
Anatoliy
13.05.2008, 02:41
а я й не казав, що штука негарна :)
до речі, якщо добре постаратися та когось поштрикати, то й з цієї малюсінької гарнюсінької штуки буде користь і в серйозних дєлах :)
добраніч :)
ну, якщо постаратися, можна пилочкою для нігтів убити. і взагалі будь-чим. до речі, не таке воно вже й малюсіньке. але то ми вже про щось не те.
просто подарунки - це до біса приємно. особливо такі, яких справді хочеться. і такі класні несподіванки радують дуже.
добраніч.
розумні красиві уважні цікаві мальчікі - це добре. особливо, коли я їм (ну тобто йому) теж розумна-красива-цікава.
здається, з того буде щось гарне.
мені вільно й легко.
acid drinker
15.05.2008, 01:36
каясо... =)
хє... здається, то я так казала: "каясо")
а взагалі я часом аж лякаюсь, коли помічаю, скільки словечок і манер переймаю в інших. зокрема у вас, ейсід)
я тут щойно подивилася на списочок необхідних контрольних, і мені стало трохи недобре. з одним дедлайном уже пролетіла. наступні кілька днів обіцяють бути захоплюючими. що не завадить мені ходити по всяких бринихах і сейшнах, а також кавах і [пропозиції приймаються]. прорвемося.
ну і життя прекрасне, звісно.
Ось іще. Якщо гора не йде до Магомета, Магомет іде шукати іншу гору. Щоправда, спочатку він намагався здертися на першу, але вона виявилася неприязна - скеляста така, так же манікюр попсувати можна!
А кожна нова гора - вона прекрасніша за попередню.
:)
ндя, про манікюр... зараз обрізатиму свої майже досконалі довгі нігтики :( нічо, відростуть.
Профет була на кльовому сейшні! повна піднесення й драйву.
ось. гарно-гарно...
Здається, людей, яких можу без сумніву назвати друзями, поменшало. Важко й сумно, але терпимо. Розчаровуватись у дорогих людях завше боляче. Та це зовсім не вперше, на жаль. Може, занадто довірлива. Або не знаю... Бу, коротше. І неймовірно радує, що друзів лишилося більше, ніж тих, хто перестав ними бути. І як же я їх люблю, чарівних моїх, безмежно хороших...
А взагалі я тут їм смачнющу полуницю. Справжню, як не дивно.
І вечір мусить бути приємним...)
Такі да.
Чарівні, світлі люди.
Зустріла своє колишнє велике кохання. Навіть нічого не йокнуло.
Мене взагалі зараз не привабив би жоден із моїх колишніх чоловіків. Не знаю, добре це чи ні. Планка щораз підвищується й підвищується. Аби самій за нею встигати. Хоча чимось дивно це. Нічого не лишається, нічого... А наче ж нормальні хлопці.
Схоже, у мене почався період зустрічей зі старими знайомими. Добре. Не люблю втрачати людей. Не хочу ніяких "people come, people go".
А ще один чувак незле розповідав незлі вірші. Не свої, всілякі красиві класичні. Хороший спосіб здобуття жіночої прихильності, тільки на мене не діє)
Anatoliy
18.05.2008, 01:26
.... може, не зовсім у тему... але... а що таке "бу"?..... я це говорив тихо, щоб мене не засміяли... бо останнім часом дуже вже часто його "чую" на форумі....
це... емоція. вважай, замінник смайлика. щось штибу невдоволення, але якогось напівсерйозного. типу надути губки й награно-ображено чи награно-засмучено подивитись на співрозмовника. і сказати "бу") або ще коли щось неприємне, але на яке сказав "бу" і забув. не зовсім точно пояснила, але, гадаю, зрозуміло.
Anatoliy
18.05.2008, 02:08
класно пояснила :) далі буду бавитися зі своєю уявою - для цього такого докладного опису цілком достатньо :) почуваюся розумнішим (а точніше: не таким тупим...)
Anatoliy
18.05.2008, 02:13
забув сказати "дякую" :) (буває часом...)
Desert_Eagle
18.05.2008, 20:13
Н-да....Земля крутиться довкола однієї Профет....
4esterfielter
19.05.2008, 00:18
на те вона й земля...
Н-да....Земля крутиться довкола однієї Профет....
Перепрошую, як це розуміти?
Чесне слово, не розумію.
Мені подарували чудову квіточку. Дивлюся й радію.
Місяць сьогодні красивенний. Подивіться)
Піду-но писати контрольні.
Захотілось поділитися чимось красивим... Ось:
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Paris/DSCF0393.jpg
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Paris/DSCF0401.jpg
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Paris/DSCF0410.jpg
Це палац Фонтенбло, резиденція французьких імператорів.
acid drinker
19.05.2008, 09:37
ммм... гарно-гарно =)
а сьогодні повня була?
схоже на повню, але, здається, місяць усе ж був трошечки надкушений) а ввечері ще був у якомусь наче тумані, так красиво-красиво розмитий ореол навколо, ніби місяць за матовим склом... і великий такий.
---------------------------------------------------------------------------------
і шо ви думаєте? Профет сьогодні так і не спала. о другій здавалося, що ще півгодинки - і все. о четвертій постановила собі встигнути до шостої, і не вирубитися доти. о сьомій ще мала намір лягати. о восьмій тридцять доробляла нашвидкуруч контрольну, щоб мама, яка вже вибігала на роботу, забрала роздрукувати. а зараз спати не хочеться просто. весняні ранки надзвичайні.
ітого - половину необхідних контрольних (не найскладнішу половину, на жаль) буде здано до дедлайну. а з рештою сподіватимемось на божу ласку.
-----------------------------------------------------------------------
щось я тут розфлудилася останнім часом...
Такі вечори створено для повільних прогулянок тихими вуличками, для аромату розкішного каштанового цвіту, для неквапних і негучних розмов, і для дружнього мовчання теж, для кави на відкритих терасах, нового погляду на давно знайомі закутки міста, для приємного куріння на лавочці в малолюдному затишному скверику, для великого сяючого повного місяця, для вмиротворення й безмежного спокою. І повітря таке тепле та м'яке, в якому комфортно йдеться й дихається, яке огортає так, як найприродніша та невід'ємна субстанція існування, яке не відпускає з пухово-ковдрового безмежжя. І час зникає, і неможливо втомитися, бо так усе гармонійно, так усе на своїх місцях, таке все сповнене незримої любові - не тієї, яка емоції, а тієї, що блаженний спокій і цілковита внутрішня наповненість.
4esterfielter
20.05.2008, 02:51
о! саме така любов!!! оце те що треба...
Поезія була хороша, "Ундервуд" - просто надзвичайний.
Затишні вечори...
А Сяргей Прылуцкі пише таке:
Ды раптам бачыш: кожны ягамосьць
пад маскай застаецца тым, кім ёсьць -
глытае мяса шчасьця й смутку соль;
звычайны челавек плюс/мінус боль.
Ох нагулялася) Ці вечори таки надзвичайні. Повітря, повітря особливе - найкомфортнішої температури й консистенції. І дощ, від якого ховатися не хочеться, - супер. Тааак, це воно!
І дарма ви не пішли на "Готелі Харкова". Було цікаво й весело. Година якісної поезії й три години якісної музики. І люди чудові - кольорові й щасливі. Чого тільки варте, коли дорослі дяді й тьоті, по-дитячому усміхнені, роблять паперові кораблики й пускають плавати калюжею, що посеред глядацького майданчика. От тільки, відчуваю, на "Кому вниз" тіснувато там буде. То й нехай.
А завтра Скорпи о сьомій на Європейській площі. Не знаю, чи вдасться. Чекаю на свого любого-любого друга.
Піду дивитись світлі сни... Чого і вам бажаю.
acid drinker
23.05.2008, 12:36
і ото ж не спиться дітям :)
ех. трошки шкода, шо не пішла - все одно не пишеться вкрай. але прорвемося. надалі спробую виправитися =)
виправляйтеся! я там у "літературному житті" приблизно зазначала, на що піду. хоч то навіть не весь мій список)
як зберетесь на форум (той, що видавців) - озивайтеся, ми з Іллєю, мабуть, сьогодні-завтра весь час там.
acid drinker
23.05.2008, 13:11
гаразд, завтра точно буду :)
і в неділю...
От уявіть... Задній дворик галереї "Лавра", обмежений уламком стіни з порожніми віконницями. Десь з-понад стін видно густу зелень, лаврську дзвіницю. А в дворику сцена. А на сцені джаз-бенд. Хороший такий, класичний джаз-бенд, що грає хороший такий, класичний джаз. І злива. Періщить і вкриває асфальт бульбашками.
І Мар'яна Савка, котра уособлення досконалої жіночності, тендітна, у маленькій чорній сукні та з довгою разкою великих намистин-перлів на грудях, боса, з запальним поглядом, у русі, в танці, читає свої неперевершені вірші, свій "Бостон-джаз", під чарівний музичний супровід, що ідеально пасує саме до цих текстів, аж видається, ця музика й ця поезія завжди були одним цілим, яке злітає на найвищу точку емоцій замилування й ніжного, обережного захвату. Мар'яна з її чарівним голосом, з її талантом читця й майстерною артистічністю, та водночас - щирістю й справжністю. І злива, злива... Жменька слухачів тулиться до сцени, над якою навіс трохи виступає вперед, і то одна, то двійко-трійко людей із парасольками посеред мокрого й порожнього майданчика. Це так феєрично. Так незабутньо. Висмикує назовні всі естетичні чуття і втягує, втягує, втягує в цей ритм - вірша, джазу, дощу, Мар'яниних ніг і стегон, маракасів у її руках, волосся й намиста, спільного проживання миті нечисленними глядачами.
А вона прекрасна, і під сумну повільну мелодію читає голосом по-світлому сумним, ностальгійним і аж до надриву:
якби я була режисером
то зняла би фільм
про дивака-композитора
що пише музику
для своєї музичної скриньки
і заводить її
коли падає сніг у Парижі
крихітка скринька
з механічним заводом
срібний ключик
накручуєш і відпускаєш
і маленька з мізинчик
закохана пара
кружляє побравшись за руки
у моєму дитинстві таких не було
і якби мені знати
що можуть такі існувати
не лишень у казках
я вочевидь би тужила за тим
що у мене немає такої музичної скриньки
я можливо нічого б не знала іще про Париж
та у снах безперечно впізнала б
срібну музику снігу
про те
що не можна назвати
Ну уявіть... Сцена, чудовий джаз, прекрасна поетка, слова, що, набуваючи ідеальної звукової форми, летять у небо, а перед сценою порожній асфальтовий майданчик і стіна дощу... Я плакала. Плакала.
І така романтика... А ще танго, танго, яке я так мрію навчитися танцювати, і от тоді б вибігти під цю зливу, схопити за руку чарівного хлопчика й танцювати танго в калюжах, і скинути взуття, і танцювати танго в калюжах босою!
Ні, я не годна того описати, те передати.
Не хочеться перебивати таку лірику, але хочеться сказати ще чогось суб'єктивно-репортажного про Форум видавців у Києві.
Мені там подобається. Хоча. Виставкове приміщення малюсіньке, яточки видавництв просто мікроскопічні. Сьогодні ще було нормально, бо зібралася камерна компанія "своїх". Що буде у вихідні, навіть уявляти не хочеться, але сходити варто! Ще з прикрого - дуже мало сьогодні публіки було на літературних заходах. Ну не розрахували дещо, не пропіарили вчасно... Не подумали, що це не Львів, куди на форум приїжджають тисячі й тисячі зацікавлених, а буденний Київ, та й кияни - не ті люди, що ходитимуть слухати поезію в робочий час. Видно, що організація була нашвидкуруч і в чомусь аматорська. Та попри те, усе виглядає незле, самі заходи вельми якісні, програма насичена, книжки у видавництв хороші, атмосфера добра й майже домашня.
От Профет сьогодні наспілкувалася з різними чудовими письменниками, з деякими познайомилась. А ще з нею привітався Іздрик, вочевидь, із кимось переплутавши... Але ж так чи так - усі свої :)
Книжок достатньо цікавих, принаймні тих, прочитати які найближчим часом виглядає реальним, знайшла небагацько. Придбала майже саму поезію: нового Андрусяка, нового Лазуткіна, "зібраного" Скибу, "Марадону" Жадана (щось почала мені подобатись його поезія). І до того - маленьку збірочку новел Тараса Лютого. Усе для душі. Зловила себе на тому, що цікавлюся книжками з історії козацтва. Довели :)
А ще вчергове відзначилась (у нехорошому сенсі) "Кальварія". За невеличку, хоч і гарно видану, книжку Лорки в, як кажуть, дуже навіть пристойних перекладах, хочуть сорок гривень. Зовсім уже тойво... А ще в них на стенді була дивна тьотя, що говорила суржиком і вищала, що поезія мусить коштувати дорого. М-дя...
Підсумовучи: враження чудові, письменники приємні й цікаві, життя прекрасне й насичене.
Тож, любі, гайда за враженнями й книжками!
Воно зжерло все. УСЕ. Усі файлики на диску С, що я пережила б дуже спокійно. І всі файлики на диску D :( Це капєц. Вірші! Неймовірно шкода віршів. Щось повідновлюю, звісно, та все ж... І навчання, всі ті в муках написані контрольні й курсові (одну з яких треба було використати для поточної, котру здавати за пару днів), матеріали всілякі. І статті - як тепер в разі чого скласти журналістське портфоліо? І фотки, і музика (Ейсід, до вас із пачкою болванок іти чи з винтом? :)), і кіна... Ну але найбільше шкода віршів.
Може, сприймати то як певне очищення? А то стільки всього в мені змінюється... Чи необхідність унезалежнитись від таких штук, як комп. Чи просто... сталося - то й сталося. Сама ж винна.
Отаке в мене)
acid drinker
27.05.2008, 16:35
до мене і з вінтом можна, і з деведешками...
вірусняки чи просто полетіло все нахрін?
зміни... класно. така ж історія)) я теж буду влітку унезалежнуватися від компа.
Anatoliy
27.05.2008, 17:41
в мене майже та ж сама історія... глюче все.... антивірус перестав оновлюватися два тижні тому... скоро прийде смерть...
вірусняки чи просто полетіло все нахрін?
вірус. дуже кровожерливий...
зміни... класно.
подивилась би я, як би ти сказала "класно", коли б у тебе безповоротно зникли гіги дуже важливої і маловідновлювальної чи зовсім невідновлюваної інфи, зокрема творчості за кілька років, зокрема непоганої творчості. сорі, якщо грубо звучить, я без цього)
в мене майже та ж сама історія... глюче все....
нічого собі "майже та ж сама"! не бажаю я нікому того ж самого. а взагалі - бекапь! надто диплом.
та я про зміни, які взагалі відбуваються. мені з цим легше- у мене усе на паперi)) люблю писати, кульковою ручкою)) а так- співчуваю.
Anatoliy
28.05.2008, 12:26
нічого собі "майже та ж сама"! не бажаю я нікому того ж самого. а взагалі - бекапь! надто диплом.
роблю резервну копію всіх документів на флешку кожен день :)
Не можу себе вигнати до бібліотеки. Ох, скільки ще навчання, а я зволікаю все й зволікаю... Де то в мене аж такі лінощі взялися, не знаю. Була ж такою сумлінною дівчинкою.
А хочеться тільки спілкуватися з друзями й гуляти цими чудовими вечорами. І жодного стимулу вчитися.
Мені сьогодні перебігла дорогу білка :) Це точно до чогось хорошого має бути.
Люблю парк КПІ. Він такий охайний і затишний став після реконструкції. І зелений-зелений, і дерева густі й високі. А ще багато лавок і на диво чисто. Нормальний такий університетський парк європейського зразка. І там білки, а ще пташки з рук їдять, якщо стояти довго й нерухомо. Ну але це так, ліричний відступ.
Хотіла ще чогось матюкливого про політику написати, але щось настрій не той. Єдине - радію, що пішла з тієї роботи, бо вже б здуріла від нескінченних політичних подробиць, та ще й приправлених подиву гідним крайнім абсурдом.
Треба писати курсову, тому кортить робити що завгодно, аби не це. Наприклад, піти зараз приготувати рагу.
Усе просто, усе зрозуміло. Сісти й написати. Хоч би й з голови - аби ж не треба було посилання розставляти. А змусити себе не можу. Ну ніяк. Це якось нездоланно. Натомість тягне щопівгодини курити, читати Леві-Строса і їсти морозиво.
Те, що було просто собі безтурботним життям без певних векторів, зараз мені уявляється якимось безупинним особистісним розвитком, що вимагає постійних зусиль. Усе, що відбувається довкола й усередині, пильно аналізується, робляться висновки. Ні, це не має нічого спільного з самокопанням.
Ну от, замість написати пару сторінок, майже досиділа в неті до того часу, як треба вибігати на зустріч. До чарівних моїх і безмежно любих. З ними так кльовезно, з ними так цікаво й спокійно. І їм зі мною, кажуть, теж. Ось вона - справжня дружба.
Гарного вечора всім. Погода - якраз те, що треба.
здобула внутрішню гармонію.
Була в кіні. Фільм хороший. Називається "Юність без юності". За повістю Мірче Еліаде. А зняв пан Коппола.
Сказала б "раджу", але досить специфічна штука, щоб радити.
acid drinker
02.06.2008, 00:45
після цих двох прізвищ казати "раджу" якось і не обов'язково... ;)
То тобі не обов'язково) Ну, ти зрозуміла...
Там була енна кількість блондинок, які пішли наобум і потім скаржились, що " в неділю ввечері можна й щось повеселіше показувати" абощо)) Та ще й в оригіналі з субтитрами - какой ужас! Хоча субтитри там були дійсно "ужас"... Треба порадити "Артхаустрафіку" провести анти-піар-компанію свого бренда, щоб блондинки коли тільки на афіші бачать, одразу розуміли, що то якась заумна несмішна кака...
Ну звісно. В перші два дні сесії необхідно здавати якраз те, що лишилось на останній момент. Завтра - ще не почату навіть англійську, з якої контрольну ще й за минулий семестр не здала. Післязавтра - величезну й напряжну контрольну з нудного предмета, найскладнішу в цьому семестрі, також іще зовсім неторкнуту. І залік із зарубіжної літератури. Навіть без попередньої лекції. А я нічого не читала. Цілий рік нічого не читала, сподівалася, що залік буде під кінець сесії і вдасться десь щось у неті повхоплювати, потроху.
Дивуюся. Така сумлінна дівчинка була. Старалася, готувалася. І не знаю, чого більше в нинішній байдужості - лінощів, усвідомлення непотрібності такої "науки" чи нехитрої логіки, що полягає в такому: навіщо напрягатися понад сили, коли всілякі не дуже розумні одногрупники здають усе на шару? Коротше, не знаю. Прорвемося.
Нікуди не подінемося)
Буу... Ще не лягала. Ага, сесія. В усій красі.
КПІ - це дуже весело і постмодєрно.
Навіть не маю часу щось цікавеньке оповісти - а такого там вистачає... За три дні маємо два заліки і захищену на п'ятірочку курсову :) А всі випробування попереду.
Усе гарно, душевно й оптимістично. Не на сесії, а загалом. Ну бо так.
acid drinker
08.06.2008, 01:59
паздравлямс =)
це ж прекрасно - два заліки... й інгліцька поміж ними... :)
але на пирогів часу не матимеш?
/замислилась, що то ти за пироги пекти чи варити зібралася/
нєа... пари весь день. бяка. але ще не раз буде нагода, я так думаю :)
заліки - то таке, на них не треба було авторський аркуш свого геніального погляду на книговидання писати ;) а ще в мене кльові друзі (це щодо англійської).
acid drinker
08.06.2008, 02:25
хи-хи =)
нє, після зразів мене на кухню заженуть ше не скоро. а до пирогова хоцця.
щасти тобі з книговиданням...
дякую, але по книговиданню я вже захистилася успішно)
от технічне редагування - то жесть. і воно попереду. і синтагзєс. ну, то таке. у мене нарешті жоднісінького занепокоєння щодо шансів усе скласти. світ прекрасний. а вам гарного пирогова :)
acid drinker
08.06.2008, 10:56
ааа! )
це та штука, яка курсова і яка на п'ятірку.
ейсід тормас.
тоді щасти з усім іншим :)
На такому колоритному таксі їхала) Отже, за кермом дівчина, фарбована блондинка з довгим густим волоссям, нафарбована така, напарфумлена, з сережечками великими, убрана, як то личить блондинці. Отака собі фіфочка. Я б і не повірила, що то таксі, коли б там їхнього радіо (рації чи як воно зветься) не було. Ага, а на сидіннях чохли з леопардовим малюнком і м'які іграшки. Гламурнєнько, коротше. А їде обережно так, повільно. Цікаво, чи возить вона чоловіків. Я б на її місці не наважилась)
Учора іспит, сьогодні іспит, завтра іспит... Утомилася вкрай, але все просувається до свого логічного хепі енду.
RockerША
11.06.2008, 09:13
оце так таксі)) дівчині на вигляд скільки років? ))
Та я її надто не розглядала. Гадаю, до 25 або десь біля того.
Склала! Я нарешті склала цю сесію!
Відмінниця, хє.
Усе. Тепер літо.
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Rizne/preview.jpg
А з чим у вас асоціюється герб КПІ? :)
acid drinker
19.06.2008, 10:22
иии... я не знаю, шо роблять з правою нижньою штукою, але, думаю, це якраз найбільш боляче... =)
Загублена дитина
22.06.2008, 05:05
інквізиція))) а еійсід вигадлива... ти не тоді народилася, сонечко))
відчуваю химерний зв"язок з людиною, з якою проводжу вільний час з двох до чотирьох ночі/ранку)) хто должон був, зрозумів))
Суцільні випробовування на терплячість, любов і всепрощення. Суцільні стимули ставати сильнішою, сильнішою, сильнішою. А де фініш? А подарунки коли? Ех...
...
- А кода коли?
- А кода в раю!
Загублена дитина
23.06.2008, 14:25
особисто мене хвилює, шоб коли ти прийдеш до фінішу, подарунком не виявилася шоколадна медалька за 1 грн. 10-річної давності (
а так... особисто мені ти така - сильніша - ближча. все у те бу добре. мусить бу.
бу,)
"Друг - це той, хто тебе добре знає, але все одно любить". Не знаю, хто то сказав, але сказав правду.
Так добре, що маю друзів. Здається, це те, що найбільше останнім часом ціную.
А випробовування тривають, та ще й посилюються. Бамц-бамц-бамц. Тільки заспокоїлась, видихнула, віднайшла рівновагу - знову. Ставати сильною, ще сильнішою, ще. Аналізувати, змінюватися, прощати. І отак без упину, вперед. А потім знову - бамц - і не витримуєш, але враз стаєш на ноги, підводишся, тримаючись за руку друга, і на новий виток, а там ще складніше, і далі...
Ндя, заскорузло сидіти в своїх категоричних уявленнях і вважати себе істиною в останній інстанції значно легше. Але як сіро і як безперспективно! Мені світ надавав таааких копняків, коли не хотіла добровільно щось із тим усім робити.
А тим, хто лиш у інших шукає вади, не думаючи про свої вчинки чи вправно їх виправдовуючи досить примарними аргументами, тим, хто дозволяє собі втручатися в чиєсь чуже життя чи поширювати наклепи, нехай Бог пробачить (образний вислів, бо Бог, на мою думку, не карає і не вибачає), нехай побачать свій шлях - справжній, світлий. Хоча, знову ж, мабуть, і такого говорити не маю, бо не моє право судити.
Ну таке... Живемо.
Велике звірятко на літеру "п" зробило мене великою оптимісткою.
Загублена дитина
24.06.2008, 04:11
життя дає копняків тільки тим, хто того вартий. на інших - як на безперспективних - воно просто не звертає уваги)
Дитино, ти чудова) Змушуєш усміхатися від вуха до вуха... І щодо медальок, і щодо копняків. Люблю тебе)
Прорвемося!
Загублена дитина
24.06.2008, 04:27
Змушуєш усміхатися від вуха до вуха...
брюс всємогущій) я ж дівчина бонда)
Дні швидкі, наповнені й схожі один на один, але по-хорошому так схожі. Така собі спокійна, врівноважена стабільність, упевнене й розмірене сходження до того, чого прагну.
Друзі, традиційні пару годин кави, прогулянки, рідні вже лавочки в затишних куточках міста, довгі змістовні розмови, іноді - невимушені дитячі веселощі, іноді - побутова філософія, й інші люди, що приходять до нас, добрі люди, цікаві й так само наповнені. Мінімум алкоголю, забагато цигарок. Плани на майбутнє, теплі обійми, легкість і невимовна щирість, хороші слова, і безмежна довіра, і спокій. Любов.
Просто рідні душі. І таке це все непідробне, таке невимушене, світле. Усе інше, що видавалося класним і справжнім, - не те! Теж гарне, але не воно. Щаслива, що мої янголятка є в мене, є поруч зі мною, і, певно, іншого й не треба, ну трохи хіба що.
Загублена дитина
26.06.2008, 03:53
добре, що є люди... мну почитало і передумало бути мізантропкою)
От не думала, що така дилема колись постане переді мною. Смішне і водночас до смішного серйозне питання: перешивати чи ні майже весь свій одяг? Схудла так, що з чималого й розмаїтого мого гардеробу придатним лишився якийсь дрібок. Ех... Так хочеться тих усіх ніжних легеньких сукенок, кольорових спідничок, літніх костюмчиків, милих сорочечок, штанів і джинсів, врешті-решт! Але вибирати тепер надто не випадає. Ну, а дилема, окрім витраченого часу й ресурсів, полягає в тому, що в разі чого назад на більший розмір то не перешиєш. От і думаю, що мій організм собі надалі надумає. Хоча загалом мені подобається бути худою (ну принаймні для мене то "худа", комусь, може, навпаки). Легко якось, повітряно, аж злетіти кортить. І кісточки всі ці... ах, так мило :)
Жидомасонська змова! Гарячу воду відключили, аська не працює... От, і все. Більше нема на що жалітися :) Не тягне на всесвітню змову проти Профет, та? Ну ок, піду тоді радіти життю і реанімувати квіп.
acid drinker
02.07.2008, 01:41
там нова версія на сайті з'явилася =)
а жидомасони - вони да, змовні такі...
ну та, дякую, я вже все полагодила :) слабенька змова вийшла. ги. з водою от складніше...
Вони приходять у моє життя і сподіваються в ньому лишитися. Бодай ненадовго облаштуватися, разом зі своїми тарганами, своєю ніжністю, своїми зубними щітками й музикою, своєю романтикою, друзями, книжками. Але врешті просто проходять повз, ледь зачепивши, ледь торкнувшись, краєчком. Отак ідуть та йдуть моїм життям, і сліди лишаються невиразні, а які з їхнього боку – не знаю, не хочу знати.
Ах, як це все однаково, ці всі залицяння, воно наче й приємно мало б бути, але чому так неоригінально, суцільні дежавю? Давай сядемо в машинку і поїдемо в якесь інше місто... Давай заліземо на дах. Поїхали на Шешори! Треба тебе навчити кататися на кониках (велосипеді, автівці, ковзанах тощо). З тобою так легко й невимушено. Ти красива. Ти розумна. Ти класна. Нащо таксі, телефонуй мені, коли пізно вертаєшся, – возитиму тебе додому, а ти розповідатимеш файні історії. Дай почитати вірші. Більярд. Кіно. Кава. Прогулянки нічним містом і довгі розмови. Дякую за чудовий вечір. Як щодо кави сьогодні? Приїжджай. Давай приїду. Солодких снів. Спишемось. Збачимось. Будеш в асьці? Що робиш сьогодні ввечері? Знаю цікаве місце.
І сказати б: dude, будьмо друзями. Будьмо друзями, ходитимемо на каву час від часу, розповідатимемо одне одному свої буденності – завше мала слабкість до побутової філософії. Тільки не торкайся мене, тільки не сподівайся, і не будь таким милим, бо аж прикро, що мене все те зовсім не зачіпає, ну бодай трошечки. Бо я вже не вмію пройматися неземним тремтінням від новонародженої близькості, не вмію цікавитися чоловіками, а вмію лиш говорити – безстатево. Бо я не можу належати нікому, бо не можу належати собі.
А вони все йдуть і йдуть. Зі своїми джентльменськими замашками й усілякими штуками, які мали б мене вразити, підкорити моє серце, зацікавити хоча б якось, зрештою. А мені просто пофіг. Хоча коли б не ті сподівання, не присутність у довколишньому просторі недомовленостей, залюбки товаришувала б, бо я тепер люблю розмови і спокійний затишок, але конче з дотриманням дистанції, й інакше не виходить, хоч би й хотіла.
Загублена дитина
12.07.2008, 07:25
Профет, можна, я шось тобі скажу?=) ти знаєш, у мене є, звичайно, зубна щітка=) і я дійсно знаю багато цікавих місць, люблю лазити дахами і можу тебе навчити кататися на ковзанах, якщо ще не вмієш=) але в мене нема жодних джентельменських замашок і я не збираюся казати тобі, шо ти гарна =) а ще я майже завжди є в асці і дуже-дуже тебе люблю=) не сумуй..........
та я не сумую. я якась... задивована.
4esterfielter
14.07.2008, 19:29
гиць. чоловіки взагалі неоригінальні створіння. вони не вміють читати недосказання. іносказання - будь ласка, а недосказання - ні. чоловіки взагалі нічого не вміють. тільки працювати, полювати, і дехто з них переконаний, що закоханий, що вміє добре кохатися і т.ін. чоловіки... да... вони такі... а сходити в підвал замість даху? чим не романтично? а стрибнути з парашутом? це так само як і в поезії - вже все сказано... інша річ, ЯК це сказано!!!
ааа, та... стрибнути з парашутом - то все з того ж арсеналу. не раз пропоновано. усього ж не перелічиш) але тут аблом - мені ваги для парашута не вистачає) підвал - аж ніяк не романтично. і не по-джентельменськи. ги.
Загублена дитина
15.07.2008, 06:10
да... от мій брат вчиться у школі, де колись в підвалі німці під час окупації євреїв катували... а у діток там тепер роздягальня і... самі знаєте, шо старшокласники витворяють в гардеробах =)
4esterfielter
18.07.2008, 01:11
цікаво, що ти сама собі запропонувала б? ти знаєш відповідь на це питання??? що би було оригінальним, цікавим і прийнятним для тебе водночас?
так, я знаю відповідь на це питання. ні, я її не озвучу.
а, я таки вирвалася до нету за пару годин до літачка. а то вдома він у мене поламався (тобто нет, домашніх літачків у мене нема). от приїду й піду купляти десять метрів телефонного дроту. і підключати нарешті "ого", що було б ще ліпше. і ще багато чого.
а наразі - затарилися книжками, майками і хорошим настроєм і їдем з моїми янголятами на море. плавати, валятися на сонечку, розмовляти, висипатися, їсти смаколики, читати і всіляко насолоджуватися життям.
ну а більше нічого не розповім, бо з клавіатурами на ноутах я не дружу.
так що всім па-па, цьом-цьом, хороших днів, світлого настрою. поводьтеся чемно, не відбирайте в ейсід нервові клітини.
Загублена дитина
19.07.2008, 09:59
я за тобою сумуватиму =) ти знаєш =)
Загублена дитина
30.07.2008, 09:33
повертайсяааа... сумую =)
і чого на смс не відповідаєш?! ай-ай-ай!!!! =)
повернулася :) було кльово.
Дитино, сорі за перебої з смс, у мене гроші на рахунку закінчились, роумінг дорогезний, двічі з мамою поговорила - і сто гривень нема... скучила за тобою.
ой, щось незвично набирати на клавіатурі. усе ж класно два тижні без того всього. скоро будуть фотки.
Загублена дитина
03.08.2008, 12:27
тобто, зовсім повернулася?) і інет є?!?!?!)))
теж дуже скучила. купу всілякого хоцця тобі на відпочивші від мене вуха (очі=) вилити. та то вже потім =) і форумівка скоро (сподіваюся...=)
шодо смс - у мене та сама проблема потім була, шоб тобі відповісти) тільки без роумінгу =)
а фотки - давай-давай =)))
Замість того, щоб вербально ділитися враженнями від відпочинку, які мало відрізняються від будь-яких інших вражень від класної поїздки на море, показуватиму вам себе.
Це я і квіти, яких у нашому готелі було багато-багато, різних-різних і класних-класних:
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Turkey/x_99ffb1d5.jpg
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Turkey/x_01fb97fb.jpg
Це я і море:
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Turkey/x_b3fbc8dc.jpg
Гірські козли - дуже милі й добродушні створіння)
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Turkey/x_aba6284e.jpg
На висоті 2365 метрів:
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Turkey/x_03c140d0.jpg
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Turkey/x_127428a4-1.jpg
А тепер трохи романтики. Героєм мого курортного роману став усесвітньо відомий інтелектуал, італієць на ім’я Умберто. Не вистачить слів, щоб описати всю його непересічність і надзвичайність. Більшість відпустки ми провели разом – на пляжі, у барі, в готельному номері. Навіть коли я займалася приватними справами, він був поруч, хіба що до душу зі мною не ходив. Незабутні хвилини, проведені одне з одним... Роман був великий, красивий і захоплюючий, на 650 сторінок. І вві сні я не могла без нього обійтися, потребувала його торкатися, відчувати його присутність... Ось папараці зафіксував мить нашої близькості:
http://i76.photobucket.com/albums/j6/prophet_in_blue/Turkey/x_7e2a2bd7.jpg
(це я щиро сплю, не позую)
Узагалі то була окрема історія про те, як чудувалися всі присутні в готелі, що троє чарівних дівчат (принаймні двоє з них чарівні напевно) не ходять на дискотеки тощо, натомість постійно тягаються з книжками, ба більше – читають їх! Сумно, але більшість людей то шокувало. Особливо коли ми серед ночі сиділи в холі в майже домашньому вбранні, занурившись у читання, а повз нас пропливали гламурні дєвочки в напрямку дискотеки. Ндя, іноді хоч-не-хоч почуваєшся особливою в найкращому значенні цього слова.
Ще таке. Придбала я собі Tatzenkreuz. Знаєте, є речі, які приходять до своїх власників самі. Від такої речі неможливо відмовитися, бо відчуваєш, що вона – твоя і тільки твоя. Я завше дуже обережно ставилася до носіння будь-якої символіки, але з цим не можу розстатися, мене просто-таки притягує, заворожує. Зрештою, я не проти, щоб хтось вважав мене нацисткою, якщо їхнє уявлення про Tatzenkreuz обмежується лише цим... То я до чого: аж тепер усвідомила, що між цим маленьким срібним щастям і романом Умберто є безпосередній зв’язок. Звісно, це все гра, але часом так кортить вірити в знаки й шукати пов’язання, як це робили самі знаєте хто.
acid drinker
04.08.2008, 11:11
ааа, он хто той чарівний хлопець, про якого ти думаєш =)))
ну так. це великі почуття і спроможність змінюватися заради нього... прекрасно.
/та за мальтійську хресту ніхто не чіпляється, тому шо мало народу асоціює її з люфтваффе, а ше менше - з пітбулями... перевірено на практиці/.
фотки з висоти - супер. твоя сукенка чудово пасує до неба...
адейт-апдейт. зрозуміла, чого мені бракує на фотках - за окулярами твоїх очей не видно. і сережки...
RockerША
04.08.2008, 13:33
з поверненням, Профет)))
до речі, хочу зауважити, що в тебе дуже гарне волосся і взагалі ти красуня!!!
Дякую-дякую)
Ейсід, я в символіці не надто тямлю, але хіба мальтійський хрест - то не восьмиконечний (коли кожна "лапа" ще на два гострі кути на кінцях розрізана)? А про пітбулів я не знаю...
Очей на фотках мені теж бракує, але там так сонце сліпило, що або так, або ніяк...
Aureliano
04.08.2008, 21:48
В белом платьи, среди облаков ты похожа на ангела :)
Загублена дитина
04.08.2008, 23:24
найгарніші - з червною квітко і козлом =)
і там де спиш - такааа мила =)
ммм.. а на діскацєку зовсім не хаділі? =)
ой. я загорілося ідеєю. потім напишу тобі кудись =)
мальтійський хрест... по-моєму він таки восьмиконечний і з лапками. а втім...
але шось мені підказує, шо не Еко той хлопець =)
лю) гарнюня і розумничка) ти файно на мене впливаєш)
acid drinker
05.08.2008, 00:07
мальтійський хрест - то як у мене на сумці. і з модифікаціями (в т. ч. з лапками й ілюзією восьмиконечності). я ж правильно зрозуміла, про шо ти? коротше, на форумівці побачу. якшо продуплила - самозабанюся на кілька хвилин ))
Ауреліано, мені лестить почути від Вас комплімент :) Чесно.
Дитино, дякую. Нє, на дискотеку зовсім.
Ейсід, а давай ти погуглиш і зробиш остаточний висновок. Бо я так розумію, що мальтійський хрест не є модифікацією татценкройца, хоча, звісно, між собою вони дуже близькі. Може, просто звикли в нас татценкройц (так, як у тебе на сумці) називати "мальтійським" помилково.
http://de.wikipedia.org/wiki/Tatzenkreuz
http://de.wikipedia.org/wiki/Malteserkreuz_%28Symbol%29
http://en.wikipedia.org/wiki/Cross_patt%C3%A9e
http://en.wikipedia.org/wiki/Maltese_cross
Гарні сережки у пості 219 на другій фоті.
Мені взагалі подобається все, що можна почепити на вуха, шию й руки. Ну, не все, звісно, але багато. Це єдиний, мабуть, мій "жіночий пунктик". Хоча ні. Ще шалики.
acid drinker
05.08.2008, 12:30
дуже ймовірно, шо помилково. гугл ніщо в порівнянні з конспектамии сарапіна, а там з ніжками =) значить, треба самозабанитися ненадовго...
але перед тим - отака штука про люфтваффе...
http://img12.nnm.ru/imagez/gallery/f/3/c/f/4/f3cf419d1ab90047539cfe583346ed2e_full.jpg
Рыцарский крест Железного креста с Золотыми Дубовыми Листьями, Мечами и Бриллиантами
Последним был награжден один единственный человек - полковник Люфтваффе Ханс-Ульрих Рудель, уничтоживший более 500 советских танков. Известен он еще и тем, что Линкор «Марат», участвовавший в обороне Ленинграда, получил прямое попадание 1000-килограммовой бомбы, сброшенной на него Руделем, в результате чего корабль разломился на две части. В 1942 году по приказу Гитлера представители всех без исключения военных рангов обязаны были отдавать честь носителю этого ордена первому.
Гізо, дякую. Це майстри зі Львова таке керамічне чудо роблять) Десь із рік тому я повелася на тих усіх сережках і шаликах, сережках і шаликах... А на руки чомусь не надто люблю щось вішати. А Ви прийдете на форумівку?
Ейсід, про Залізний хрест трохи знаю. А розповіси, до чого пітбулі?
acid drinker
05.08.2008, 15:07
це у них наче офіційний символ... ну, не ті пітбулі, шо песики, а ті, шо нацисти.
Загублена дитина
05.08.2008, 18:23
я люблю ті штуки, шо на шию, і ті, шо на руки =) а вуха в мене не проколоті =)
а дійсно, Гізо, ви будете?..
Чудові дні, надзвичайні люди, і писати так ліньки, хоча стільки всього розповісти кортить.
Загублена дитина
13.08.2008, 06:27
сподіваюся, шо я трошки маю до того відношення =)
люблю тебе і солодких снів, ти знаєш =)
Час спогадів. Вони виринають чіткими кадрами, затишними й атмосферними, ніжними, щемно рідними. Вони з'являються раптом із буденних асоціацій, звичних моментів, надходять із деталей зовнішнього та внутрішніх закутків. Вони плетуться із запахів і звуків, кристалізуються з розпливчасних образів, вимальовуються на місці дотику повітря до моєї шкіри. Просто милий бар - і всі бари мого життя в ньому, усі паби й ресторанчики, ті погляди й тепло чиїхось рук, і сльози не в моїх очах, і нестримний сміх. Просто чашка, біла кавова чашка, але на ній написано "Відень" - і... Просто заїжджені слова старої-доброї пісні - й роки мого існування вкладаються в ці акорди. Люди, яких давно вже жодним чином не згадувала, хоч вони прекрасні, вони найкращі. Події, які мусили б зватися найяскравішими в моєму житті, але припали пилом у вибірковій і примхливій пам'яті. Місця, де відчувалося на повну, де раділося як ніколи. Слова, і рухи, і дихання чиєсь - близько-близько, ось тут... Потяги й вино. Автівки й абсент. Трава й трава. Квартири, а надто - кухні й балкони. Книжки. Розмови, розмови, розмови. І все зникає. І все стирається, щоб потім отак неочікувано вигулькнути в уяві, постати перед очима, наповнити мене звуками, запахами й дотиками, вразивши неймовірним сяянням.
Щоб сказала: а все ж таки я щаслива. Бо в мене стільки всього було - прекрасного, стільки є й буде. Але щаслива не очевиднм щастям, не веселощами й навіть не любов'ю, а цими кадрами, цими незліченними, натхненними моментами "тут і зараз", цією любов'ю не локальною, не буденною, а всесвітньою, з присмаком інтуїтивно відчутної втрати - цієї миті? - спалахами.
І люди. Немає нічого цікавішого, немає нічого огиднішого, немає нічого прекраснішого.
А все ж часом люблю всю цю богему. Милих людей, що в ній зустрічаються, усі ці ввічливості, знайомства, питво в кабаках, або кухні чиїсь, і розмови цікавезні. Тоді почуваюся якось по-особливому, трошки в іншому світі. І там мені затишно й досить органічно, і сама стаю якоюсь іншою.
Але то все інше покоління, а в нашому чи буде таке - невідомо. Хоча, завше ж було. І, видається мені, дещо збоку все це спостерігати приємніше, ніж постійно перебувати в такому середовищі. Дозувати. Бути чарівною дівчинкою, що промайне поміж них, мило всміхаючись, вип'є чашку кави, скаже щось більш чи менш розумне між інших реплік, і знову зникне. Анно?
Ах... Богема... А хтось про це мріє. А хтось фанатично вищить, коли бачить на вулиці котрогось із цих людей, які цілують мені руку при зустрічі. А хтось... Ага.
Це одна з моїх ігор таких наївних. Схоже, гра-в-когось-іншого.
Щось узагалі останнім часом трохи захопилась іграми в ролі. Ну, це минається, і нешкідливо наче. Трагедійна акторка, блін. Але жити цікавіше.
Загублена дитина
18.08.2008, 02:02
щас ти мене вб"єш. я не вищу на вулиці, але я теж туди хочууу... =)
куди саме? от у тому й справа, що не ввійдеш у певне коло людей, доки вищищ і фанатично до них ставишся. коли почуваєшся з ними на одному рівні - то й спілкуєшся на одному рівні. і не рвешся з кимось там знайомитись і тусуватися - воно саме собою виходить. за що я вдячна світові, так за свою цілковиту несхильність до фанатизму й надмірного захоплення публічними людьми.
Загублена дитина
18.08.2008, 02:57
нє, ти ж мене знаєш... я теж не схильна. але мене постійно мучає думка, шо головна проблема - мій ніжний вік =)
Може, так воно і є. Саме з часом прийде.
У мене для тих людей узагалі-то теж ніжний, але тим цікавіше гратися.
Загублена дитина
18.08.2008, 03:36
а тепер подумай, якшо у тебе ніжний, то мені ростиі рости і рости. =(
/пішло в Країну Чудес за галюциногенними грибочками. від них ростеш/
=)
Та до тих ти й доростеш навряд. Але будуть інші ;)
Учора мимоволі влаштувала в мамі на роботі літературний ранок. Необачно попросила роздрукувати віршів до форуму. Думала, не дивитимуться, що там у тому файлі. А вони все те гуртом прочитали, пообговорювали, дехто похвалив, а дехто сказав, що там нічо ніпанятна :) А одна панянка навіть собі роздрукувала останній сонет із наших віршів заданої форми. О як. Народ тягнеться до поезії, просто йому в тому не сприяють.
А наразі мені треба хутенько збиратися. Львів чекає!
Тут у Львові прекрасно, цікаво, насичено й нестерпно холодно. Тут безліч чудових людей, і ходжу поміж них вся така захоплена, вражена, щаслива. Тут кава й цигарки одна за одною, і шоколадний лікер. Література й музика, а надто поезія - надзвичайна.
І так люблю світ і себе в ньому.
Aureliano
14.09.2008, 11:02
Как впечатления от нынешнего форума? есть какие-то интересные новинки? Уже приобрела стопку книг? :)
Загублена дитина
14.09.2008, 19:17
чекаємо вас тута, смски шлемо, сумуємо... =)
Как впечатления от нынешнего форума? есть какие-то интересные новинки? Уже приобрела стопку книг?
Книжки придбала аж дві. Цього року ну зовсім не хотілося з ними тягатися. Зрештою, майже все те саме за тими ж цінами можна купити на осінньому "Медвіні". Та й ярмарком небагато ходила, навіть не бачила всього, тому й репрезентативно описати новинки не можу. Хіба що не можу оминути увагою "Гамлета", виданого "А-ба-ба-га-ла-ма-гою", що отримав гран-прі форуму, - це красивезне видання для книжкових фетишистів, переклад Андруховича, ілюстрації Єрка. Новинок українських авторів, здається, зовсім мало цього року. Обов'язково придбаю прозову книжку Маріанни Кіяновської, але тобі то навряд буде до смаку. Я ж купила нову поетичну збірку чудового верлібриста Остапа Сливинського і "Тартак" поляка Даніеля Одії - порадили.
Набагато більше вражень від літературного фестивалю, прекрасного, невимовно прекрасного.
Дитино, цьом.
Загублена дитина
15.09.2008, 19:29
от ви і повернулися =)
нічо, наступного року разом поїдемо, покажете дитині місто лева і зелених чортів =)
acid drinker
16.09.2008, 17:25
у мене теж дві =)
але одна - чужа... а друга - гамлет.
vBulletin версії 3.7.0 Beta 3, © 2000-2008, Jelsoft Enterprises Ltd.
Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2008