Показати повну версію : Soul: ТИ Є
http://i.piccy.kiev.ua/i2/a1/de/835c7f7c0837b698b0bcd2afa117.jpeg (http://piccy.info/)
ТАКА ПСИХОДЕЛІЧНА ЛАМПА У НАС
важко після генія слухати здібних людей. майстерних, але без того, що мій педагог називає "не-грою". коли не треба робити- воно як би само собою...
щастя, що генії є, і ми їх чуємо. Колєсніков. 19 років.
хіба цьому можна заздрити? тільки радіти, що ось- той безпосередній провідник Божої енергії. ( правда, важко слухати інших, роблячи знижки... і самому грати теж непросто)))
4esterfielter
14.10.2008, 18:04
файна авка) жду з нетерпінням, цілую, честер!
Чую, кличе мене море
в крижані свої обійми.
Море, я тобою хвора-
переслідують видіння
загадкові. Не підкориш!
Не заманиш, не заручиш!
І, в депресії осінній,
ухопившись за поруччя,
повторятиму: я вільна,
неприсвоєна, нестримна,
як і ти, що мене кличеш.
Море- море... сірий відчай,
чорний смуток, вічне горе.
Прислухаюся. Той голос
до мого подібний дуже.
Наче я себе втішаю:
краще морем чорним будеш,
без надії, без бажання...
і я прийшла до нього. і воно заспокоїло. крики мев...
а ще- я зробила нову стрижку в перукарні, і наче подорослішала)) принаймні, стало добре. дуже.
а ще- читаю Слівоніка. гарна поезія. переклала "Досвід"
Одного дня зрозумів
що сонце не проходить крізь мене
радістю
квіти мають нейтральний незмінний колір
люди являються вицвілим тлом вулиці
а птахи- клубками смутку, що пролітають
з темноти приходив тільки холод
діти були тільки криком
а людські обличчя мусив учити
як задані лекції
й щоразу рідше зупиняв мене подив
і зрозумів, що з того,
що залишилося
мушу вибудувати від початку
радість до сонця
і квітів
любов до людей
і знов подивом мушу врости у землю
__
пишу реферат по Прокоф*єву...
болить горло( сестра сміється я польського варіанта цього слова- ґардло).
я щаслива. щастя поруч...
мана
магічне
магнетичне
ім*я-
поріз на все життя - і -
не мій
(не смій!)
ховаю очі
за шкло розкосих окулярів
забудь
забула
забуваю
табу
на все свій час дається
ім*я
як пісня у минуле
неврівноваженого серця
___ ___________
...маленька подорож в юність. близько 90 віршів одній людині. зараз я би стільки не набазграла( слово класне! не знала. кропать в російській не таке різке)) зараз- справді лишилося тільки ім*я. людини не відчуваю. відгороження абсолютне( при зовнішній привітності. жах).
я з радістю хожу на роботу! дівчатка мене обожнюють. я їх теж. обійняла б їх- і не відпускала би...
сонечко. море. розмови. зустріч із Віктором Савченком у Бандеролі. розповідь про масонів. а наші сходи Потьомкінські- символ масонів! вау. запишалася одескістю))
а в мене вийшло. до мене прийшло. зупинися, миттєвосте прекрасна!!!!!!!!!!!!
дякую усім і всьому. і Йому. заради таких осяянь варто жити. музиканти( усі люди мистецтва)- найщасливіші!!!!!!!!!!
перечитувати власний нотатник- то як називається?
я занадто часто тут пишу. найленивіша з форумчан, напевно.
у мене сьогодні вперше- справжній вихідний. я сама. безконтрольність- файна річ.
цікаво. є люди конкретні. мова їх- рівна. навіть сміх- на одній емоц. висоті. Для мене то загадка.
є люди з понтами. з тобою вони нормальні- при комусь починають випендрьож. одеська молодь така.
є- прямі і безкомплексні. щирі. такі мене шокують і заразом захоплюють. обеззброюють.
є- інтуїтивісти. люблю таких. допомагають.
є ті, що дуже потребують любові, уваги, і часом із тебе смокчуть енергію))
взагалі- то людей багато. це вчора просто встигла переговорити з такими. голова кругом.
StarWolf
19.10.2008, 20:18
А ше є люди, як не знають чого хочуть. Ці скотини до біса ліниві і не вилазять з і-нету. Це я.
думаю, добре, що я одразу, після розмови, не сіла за комп. тут була би трагічна тирада... а так- полежала- позітхала, посперечалася сама із собою- і якось так перемикнуло. не все так погано. тобто взагалі- то проблема в мені, як завжди. я відлюдькувата особа( ніхто не повірив...) і боягузка.
але то мине. у мене передчуття. хотіла зникнути, але ні, у мене дві милі учениці, я ще тут потрібна. невидимкою і так щодня буваю... всього потрошки- житиму.
одне важко- чекати.
осінило раптово вдень, що таки я знайшла свого другого духовного брата!!! уже рік знайомі, а до мене зараз дійшло... це таке щастя.
Толік є (уже аспірант!!!) усім привіт від нього. по- польськи- поздровєня.
ага. а думаю- то я польською зараз... заздрю( по- хорошому))) ГолденАнгел. вчиться ж людина в Польщі, чує щодня мову. ліричний ностальгічний відступ:)
п.с. щось я смайли не використовую. одні дужки... це Толікіна парафія:)
http://cs1695.vkontakte.ru/u3808247/51467679/x_e56fee63.jpg
щастя... воно таке. божевільне. безглузде. п*яне. хворе. дурне. мені співають....... і лякають.
я хворію. хриплю і з очима щось. але це- нічого.
3 тижні пропускала економіку з політологією. сьогодні- краще б не ходила. брєдовішого ще за життя не чула. нащо і защо?!
п.с. це картина одеситки. от. пише вірші. але картини у неї кращі.
Black3012
23.10.2008, 09:54
Видужуйте, Душечко!
Anatoliy
26.10.2008, 01:48
ех... знову я тут :) дуже соромно зізнатися, але я навіть за профет та ейсід скучив, хоча в житті й не таке бува... проте я не можу не втриматися від того, щоб не відповісти на останні їх прощальні слова ))))
ви перша людина, яка так сильно домагається бану - до вас ше був девор, але поводився він по-людськи. тому його ми й не послухали...
а по-людськи - це як? ))) (хочу поставити тут смайл, а їх можна тільки чорити штуки на пост ставити... нашо таке обмеження? дужками ж незручно користуватися) насправді я дуже тішуся, шо розуміння отакої штуки як "по-людськи" у нас страшенно різне, тому тільки подякую за комплімент )))))))) але то все дрібниці
тю.. ми жтак чемно виконали його прохання)
ні, то було не чемно :) та й виконали ви не моє прохання, а своє бажання ))))))) я просив на термін у 9 разів коротший. ще й проханням було пояснити значення деяких циферок, що під аватарками пишуться ))))) (ви навіть не задовольнили мою допитливість, а то - сумно...)
от я щойно подумав собі: уявіть, що ви хочете поїхати зі львова десь до луцька. от сідаєте в маршрутку, але дядько шофер вас зв'язує, їде через луцьк, а потім прямує у донецьк. теоретично до луцька він вас довіз, але він захотів зробити вам приємне і завіз безплатно на відстань у кілька разів більшу )))) ну, бо так дядечкові захотілося (своєрідне почуття гумору, як у вас )))) ). потім він висаджує вас у донецьку й чекає, доки ви подякуєте, що він вас аж так далеко завіз (та ще й без додаткової плати!!!) можливо, він навіть здивується, якщо ви "обкладете" його фразами зі словами, що мають переважно лише прагматичний компонент у своїй семантичній структурі :) у вас тоді залишиться чудовий вибір: або йти пішки чи їхати автостопом назад (бо виявилося, що у вас нема грошей на дорогу!!!), або залишитися не день-другий у донецьку в друзів, якщо там такі є, а якщо нема - то тішитися й шукати гарні вулиці чи парки, якщо там такі є ))))))) і тут враз ви пригадуєте, що у вас там таки багато хоч і не друзів, але ж знайомих!!! ви гарно проводите час, гуляєте, знайомитеся з новими людьми!!! це ж прекрасно! ви класно провели час, вам купили білет додому, ви спокійно повернулися, але тепер з купою цікавих вражень ))))) а потім вам стане соромно, до ви так негарно наговорили всяких штук тому доброму дядечкові-водієві ))))) а мораль байки така: дякую, що так чемно виконали моє прохання, бо ви, навіть того не бажаючи, зробили дуже добре :) (тут я пожертвував одним із чотирьох смайлів - він щирий, чесне слово)
ну, тепер відповів абсолютно на всі дописи, що були адресовані мені ))))
зараз сидю собі та розмірковую на дуже цікаві теми. одна в мене в голові крутиться, я навіть пробував питати дещо в подруги, але толку було небагато ))))) треба опитати більше людей (або хоча би ще одне подругу). завтра то поправлю, але ризикую бути причиною вкрай неприємної ситуації і, можливо, сварки (але заради істини я готовий на все ))))))))))))))))))))) ).
тихо тут на форумі. от сьогодні я вирішив зазирнути, почитати деякі флудерські теми (люблю ті флудерські теми). а потім захотілося спробувати зайти вже не як гість. і виявилося, що мене мали розблокувати саме сьогодні )))) правда, до розблокування було аж три години (гарно співпало, день в день - я ніби передчував, що вечір буде цікавим )))) ). от і справдилися передчуття (я майже екстрасенець ))) ).
привіт усім! ну, звісно, окремий привіт світлані )))))) (завтра в неї... чи то вже сьогодні... має видатися пречудесний день )))) )
Anatoliy
26.10.2008, 11:57
дивно, але до мене знову повертається така неприємна штука як безсоння. намагаєшся собі заснути, а в голові повно всяких думок, від яких ніяк не можна відкараскатися. ніби й не хочеш думати про щось, але вони лізуть-лізуть у голову, хоча та й так уже забита повністю ними. і так до самого ранку лежиш, думаєш, а в четвертій годині раптом захотілося поїсти (забагато енергії на думання витратив, мабуть :) ), а ще через годинку вирішуєш, що тобі заважає годинний, який тікає на столі за метрів 5 від тебе. але ж уночі так все добре чути, байдуже, що годинник маленький та кварцовий. береш його й виставляєш за двері у вітальню. потім врешті таки засинаєш (чи просто починаєш дрімати) десь о шостій годині, а о дев'ятій знову прокидаєшся. не люблю такий сон. краще вже взагалі не спати.
світлані зараз, мабуть, весело і... сонно :)
що ж. із поверненням, Толіку! із поверненням я =)
Київ- славне місто.
особливо, коли ти просто гість, і час повністю твій.
ефект зникнення в переході метро( грав акордеоніст "Історію кохання"). невагомість. нереальність.
не вдалося із модераторами зустрітися, але Честер мені влаштував екскурсію веселу, а потім ще РадіоНівна розповіла і показала, як киянка, цікаві штуки. Андрон завів у Могилянку.
з*їздила в Пірогово. постріляла зі справжнього бойового пістолета( усі затамували подих, бо я ним махала у різні боки, перж ніж зробити постріл). мене здивував димок( забула, що це ж не іграшка). віддача була несильна. відчуття класні!
Anatoliy
29.10.2008, 03:20
толіку було погано дуже. але вже минається. млинець, в світі стільки незрозумілих речей, що не знаєш, що з тим робити. толік думав про всякі штуки типу відносності добра і зла, вартісності біблії й того, що там понаписувано, думав про то, чи є критерії істинності, і що в біса таке істина взагалі? а ше складно зрозуміти, чому люди так вперто забивають на ці питання (воно то зрозуміло - щоб голова не боліла)... отаке :) дурні думки в толіка в голові :)
Толіку - а Ви не пробували створити власний нотатник
Соул - я тобі заздрю. Так хочеться і самій погуляти вулицями міста (Київ підходить абсолютно). І стріляти то теж класно (дійсно кли ми з коханим проходимо повз тир зазвичай задаємось питанням - а чоми ми туди ніколи не ходимо - і питання залишається зазвичай риторичним, тому справжньої стрільби я тобі заздрю особливо).
так, Коркуно)) мені Київ аж сниться...
Толіку, може справді ти відзначиш своє повернення відродженням нотатника? бо мій такий величезний, що страшнувато якось... правда, на відміну від паперового. цей не скінчиться)) хіба що я його припиню. колись.
Anatoliy
30.10.2008, 00:18
Толіку - а Ви не пробували створити власний нотатник
пробував, але він втратив сенс.
Толіку, може справді ти відзначиш своє повернення відродженням нотатника?
натяк зрозумів :)
Толіку, нотатник ми створюємо для себе. ти сам казав. поки ти є- сенс є))
і давай перехворій цей стан ніякості))
Толіку, ти встиг ще одне порушення заслужити?! кльово.
а я прокинулася рано, бо здалося- миша шкребеться! а це- пакет раптом став соватися по стіні вниз( примостила я його напередодні невдало). ха. зате прокинулася миттєво...
чому на мене так діє ім*я? 4 літери. починає лихоманити.
хо. Одеса в порівнянні з Києвом така тиха! ніхто не спішить на роботу зранку, нема натовпу( я не залежу від транспорту, тож- щаслива!). а вечірньо- нічну Одесу я люблю до сліз. навіть втомлена вкрай( як зараз)- готова стати посеред дороги( часом- різко, і люди налітають на мене) і дивитися в небо. біло- сіре. плакуче і стримане. люблю.
Толік пропав... як хоче, звісно.
сила притягання- чудесна сила!
змінена свідомість- це основа мистецтва. буденність заважає. своєрідна жертва...
згадала, як знайомий сказав, коли дівчата йшли палити,- "а діти у вас будуть зелені- зелені" =)
чому треба напитися( чи хоча б випити), щоб веселитися? мені й так весело... хм.
море на мор.вокзалі якесь неживе... як в басейні.
субота- хороший день. дуже. ;)
а скайп і веб- камера - то взагалі круто!
у мене суцільні п.с., бо настрій змінюється постійно, але домінує( з ним і лягаю медитувати) радісне щастя. єднання з усіма.
як то не наївно- все нам дається. просто приходить. так легко. аж не віриться... невідворотність.
поселюся між звуками
ти не слухай, про що казатиму
так дитинна твоя прискіпливість
до слів
вибило. викинуло. виштовхнуло мене... я не тут.
і чому за повернення о 12й ночі на мене кричати? хіба ранок- це те ж саме? хіба вранці отак бездумно гулятиметься?
ок. спробую. шепоче- бубнить в мені вірш. але порожньо. не те.
а в нас кішечка з*явилася! отак підеш рано в консу, ввечері вертаєшся- а тебе чорно- біле пухнасте творіннячко чекає. Чиліта.
"Ну, кто в нашем крае Чилиту не знает?
Она так умна и прекрасна!.."
гарячі дні настали. усе вкупі. Соул вдома майже не буває...
сухим листям пошурхати можна встигнути або рано- раненько( перед двірником), або пізно ввечері( після нього =))
струс часом дуже результативно впливає на наші дії.
побула в ролі консультанта- асистента. дівчатам сподобалося. якось воно відчувається. річна академ- відпустка дарма не минула. відклалося.
найцікавіше- коли в собі чуєш "прихід". це як ліфт. замість кнопки- волевий ресурс. і тобі приходить інформація- драбинка. ти піднімаєшся, піднімаєшся... це вже не зовсім ти. тут присутнє щось. його не назвати.
наздоженіть мене! а дзуськи. таки не даремно усе. і люди щасливішають...
мур- мур. я кицьку зву урчадло або мявчадло, бо вона, якщо її не помічаєш, мявчить, а коли береш на руки- урчить. як дитина, вимагає ласки. здивовано заглядає в ілюмінатор пралки. уже відгукується на ім*я.
різко похолодало.
класична музика структурує.
творчість- це надпровідність. хто це відчув, розуміє мене. щастя- це таке маловмістовне слово!
не знайшла в Українській тему про Стуса. що ж. заради одного вірша не створюватиму спеціально. а з цього вірша почалася моя любов до нього. зараз із другом( агоов! ти ж читаєш!;)) ділилися улюбленими стусівськими віршами. у мене- "Ти тут. Тит тут. Вся біла, як свіча"
але цього вірша я в неті не знайшла. тож- прошу!:
Василь СтусЛіричнеЯк нам порозумітись- душа в душу
і серце в серце? Тишею. Без слів.
Як нам порозумніти? Без жалів,
без нарікань, без сліз? Невже я мушу
сторч головою западать, як в прірву,
у карооку кару? Падать так,
щоб знітитись і зникнути. Розтанути,
ввійти в єдиний звук, єдину віру,
в просторі очі, ніби в тятиву,
ввійти стрімкою пружною стрілою
і відчувати дикою бровою,
що тільки мить- і дивом задивлюсь,
і задимію димом. І вогнем
прорвуся.
Ти ж, моя гірка покаро,
підійдеш, візьмеш головешку з жару
і, жально усміхнувшись, не збагнеш,
і що й до чого.
я мовчазність твою люблю
і правдивість сумних очей
і коли ти зі мною тут
нам не треба чогось іще...
я не можу розвинути думку до цілого вірша. це, певно, деградація. ну нічо. слово гарне. можна і до себе застосувати)) після спектаклю "Сумерки богов" ( це вже третій перегляд, але від цього Сергій Поляков тільки росте в моїх очах) мені не страшні слова. моноспектакль. про Вертинського і Вєру Холодну. і- музика з "Паяццців" Лєонковалло. певно, усі знають відому арію "Смейся, паяц, над разбитой любовью".
а взагалі доля Вертинського цікава і драматична. гарно він співає. погодьтеся.
мене порівняли зовнішньо з піаністкою Діною Іоффе. ну, може тій людині видніше- вона її вживу бачила...
http://www.mosconsv.ru/teachers/gornostaeva/gorn_s_rukoi.jpg
час летить. відгуляли весілля. натанцювалася! приз за невтомність отримала!! були перевдягання. мої східні танці були помічені...
шафер- прекрасний хлопець. конкурси ми усі на "Ура" виконали. домовленість одразу була- без пошлостей. хоча без приколів не обійшлося. весільний букет зловила... здогадайтеся хто)))):)
усе якось в останній момент робиться. дещо не по- моєму, але загалом весело. я от думаю, з яких пір я така безвідповідальна?
протренділи з бабусею години три. балакучий ми народ... до п*ятниці вона у мене гостюватиме, бо молоді - у весільний круїз, якщо голосно сказати, відправилися. невеличка подорож. але на 12 днів. у мене теж відпочинок. але хто знає мою бабусю, той розуміє, що відпочинку годі чекати...
тож усім привіт і добраніч!!! іду до Чиліти.
п.с. три невдачі протягом 30 хвилин. з чого б це?
ага. вірю в долю. рокове ім*я.
слів нема. голова тріщить. фарбована підлога- це таки головний біль...
увага. багато уваги. любов. її теж багато.
щастя дається ні за що. я повторююся? це мій рефрен, мабуть. але це схоже на божевілля. ЛЮДИ!!!!!!!!!!! Я ВАС ЛЮБЛЮ!!! і дякую. за все-все-все.
смійтеся! і будьте разом! чуйність- це ні що інше як любов. вона робить чудеса.
... кажучи це, я боюся. слова - енергетичні вихри. когось захопить, когось знесе.
Смотрит в окна луна- полуночница
и погашены все огни.
Одиночество. Плакать хочется.
Голос прошлого- как магнит...
(автора не знаю.)
бабуся поїхала. кішка відчувала її від*їзд, крутилася в ногах, тулилася.
апатичний стан. набридли дзвінки.
що значить "рідна людина"? в Одесі у мене одна справді рідна людина. та бачимося ми рідко. а більше нікого... а стільки, здавалося б, друзів. розривають прямо.
не читайте цього! завтра буде день. завтра я знов сміятимуся. іншою мене дехто й не уявляє.
не сприймаю. нічого не розумію. потяг рушив... потрібні кардинальні зміни.
Я ж казала.
Перший афінський вечір добіг кінця. З піснями- танцями (я вчила танцювати! оце так- так), все як має бути. За вікном передзимово. Мені- вже святково- новорічно. Падав сніг.
Помітила, що на компі у мене не 23, а 24 листопада. І куди ми поспішаємо?))
Пограли з Ірою( це та сама рідна людина) в два роялі Слов*янський Концерт Лятошинського. Тепер теми його звучать і звучать в голові.
Думаю: як добре, коли все вчасно. А вирахувати ж неможливо. Тільки чуття.
Живу своє єдине життя.
______________
питається у мене тиша,
чи не вар'юю ще від неї ?
кажу, що "ні".
розлито спокій
в кімнаті. вкрадливо годинник
відлічить дозу таємниці.
він знає: і півслова досить,
щоб я чекала.
безперервно.
___ _____ _______ ________________
ні, я, звісно, розумію, що це наглість- стільки разів дописувати в один день, але раптово пам*ять моя проявила себе! і те, що вона витягла на огляд, виявилося дуже втішним: наша консерваторія( нині- Музична Академія) святкує своє 95- річчя! а це значить- відміняються лекції!!! за це слід випити чаю. тобто- не буде економіки і політології!!!!!!!!!!!!!
оце бажала доброї ночі "молодому скрипалю", і зловила себе на слові, що у вихідний день я нікуди не виходила:) хотілося хоча б один день ні з ким не бачитися і не говорити. та тут не сховаєшся. треба, як десь казав Толік, не брати слухавку. завтра так і зроблю. і хай усі додзвонювачі мене простять.
до речі. Толік тут не пише( нєґадяй!), але ми з ним не сварилися. все ок. він є.
і ще! криклива подія- СНІГ !!!!! (я знаю, хто на форумі ще так само радіє снігові ;))
подумати- я вже рецензент на форумі! типу- можу строчити сміливо рецензії, маю на то повне право:)
останній день мого панування- насолодження самотою. а я тільки звикла, тільки оцінила всю радість свободи- хазяйнування...
а ще не розумію людей, що телефонують, щоб запитати, як я, а про себе- ні гугу. сенс такого спілкування не для мого розуму, певно.
я перестала хвилюватися. взагалі.
я дуже люблю кокос.
трошки з весілля фоток. отак ми веселилися...
спочатку- поїхали до парку Перемоги
http://i.piccy.kiev.ua/i2/71/1a/801ce03f237c68c7eb8b14579e20.jpeg (http://piccy.info/)
http://i.piccy.kiev.ua/i2/7e/8e/f56ae84add00eb77957799934817.jpeg (http://piccy.info/)
потім до нас завітали Циганський Барон із Циганкою- ми з шафером танцювали за їх бажанням, бо вони вкрали туфлю нареченої
http://i.piccy.kiev.ua/i2/33/52/f9d8eae762c77e42140759e1fc70.jpeg (http://piccy.info/)
http://i.piccy.kiev.ua/i2/51/92/6e34830991c686439d1bc9cb6831.jpeg (http://piccy.info/)
http://i.piccy.kiev.ua/i2/8a/b4/0f1e27b068de8339512829af68d6.jpeg (http://piccy.info/)
далі я розійшлася...
http://i.piccy.kiev.ua/i2/b6/ba/819fd45b4b8856d8f24b43f64f0b.jpeg (http://piccy.info/)
коли заграли польку, усі вже посідали. встав сивий дядінька, і ми літали по залі
http://i.piccy.kiev.ua/i2/71/cf/abc8327ed481484fb0065c96e62c.jpeg (http://piccy.info/)
http://i.piccy.kiev.ua/i2/65/17/feb123ba4acb74dd2ee53b177a8a.jpeg (http://piccy.info/)
http://i.piccy.kiev.ua/i2/28/4b/6ae4bdc0c50c99f35c7f4dc6ad73.jpeg (http://piccy.info/)
була і спокуслива Вєрка Сєрдючка
http://i.piccy.kiev.ua/i2/ca/23/d79f868b9f4731ea980fae97b3b7.jpeg (http://piccy.info/)
і Пугачьова
http://i.piccy.kiev.ua/i2/4d/5f/77b3d6f9e3a512494564e7811a2a.jpeg (http://piccy.info/)
і вічний Казанова
http://i.piccy.kiev.ua/i2/fe/5f/89104298dfa73369815e7d0dfbe3.jpeg (http://piccy.info/)
ми із сестрою співали "Misty"
http://i.piccy.kiev.ua/i2/6b/e1/ca9f2dd13690696dc40043337ded.jpeg (http://piccy.info/)
а це я з бабусею
http://i.piccy.kiev.ua/i2/a3/28/d6b434af263f2760fdd2e64cf7fc.jpeg (http://piccy.info/)
Загублена дитина
01.12.2008, 03:43
Ти тут. Ти тут. Вся біла, як свіча, -
так полохко і тонко палахкочеш
і щирістю обірваною врочиш,
тамуючи ридання з-за плеча.
Ти тут. Ти тут. Як у заждалім сні –
хустинку бгаєш пальцями тонкими,
і поглядами, рухами палкими
примарною ввижаєшся мені.
І враз – ріка! З розлук правікових
наринула, найшла і захопила.
Та квапилася моторошна хвиля
у берегах, мов коні, торопких.
Зажди! Нехай паде над нами дощ
Спогадувань святошинських, пречиста.
О, залишись! Не смій іти до міста
занудливих майданів, вулиць, площ.
Ти ж вирвалася, рушила – гірський
повільний поповз, опуст, розпадання
материка, раптовий зсув і дляння,
і трепет рук, і тремт повік німий.
Пішла – тунелем довгим – далі – в ніч –
у морок – сніг – у вереск заметілі.
Тобі оббухли слізьми губи білі.
Прощай. Не озирайся. І не клич.
Прощай. Не озирайся. Благовість
про тогосвітні зустрічі звістує
зелена зірка вечора. Крихкий
зверескнув яр. Скажи – синочок мій
нехай віка без мене довікує.
Прощай. Не озирайся. Озирнись!!!
Мала на увазі "Ліричне", кажучи про незнаходження в неті. Але дяк за цей. Люблю.
Думаю, чим відрізняється слабка людина від сильної ? Чому мене так тягне до сильніших за мене? А до мене як раз тягнуться слабкіші... Закон тяжіння?:) І вже вкотре кажуть, що я цікава... Америку цим не відкриють. Хоча... УСЕ мусить бути відкриттям. Клааас. Згадався мій професор. До речі, сильна особистість.
"Людина, яка сміється"- такий собі спектакль. Перебір емоцій- це вже істерика. Чи ще не ввігралися актори, чи щось режисер не доглядів. Сидиш і думаєш: невдало. Музика- не приший кобилі хвіст. Ефектність розумілася, та враження не справляла. Навіть було шкода актора( НЕ героя!). Роман важко театралізувати. Тра почитати Гюго.
А_а. Саймака "Місто"- знакова річ! Читати думки... :)
Вітаю,
не зимові дні,
та шо поробиш – не зимові;
у школу ходить, мерзне дітвора.
Трава примерла і дерева в небо голі.
Із гуркотом несуться дні:
кому куди, а нам – пора!
напевно..
Я. Ні,
не я – тобі…
вповільнює свій хід
як залізниця серце хворе калатає
і бухиканням ритмічним
діток манить, як теплом…
додом, кажись, підвозить
(тобто, мир)
ЧТО ВНУТРИ И ЧТО ВОВНЕ (Герман Гессе)
Жил человек по имени Фридрих, он занимался науками и обладал обширными познаниями. Однако не все науки были для него одинаковы, а предпочитал он мышление определенного рода, прочее же презирал и избегал. Что он любил и почитал, так это логику, исключительный метод, а кроме того, все то, что сам называл «наукой».
— Дважды два — четыре, — любил он повторять, — в это я верю, отталкиваясь от этой истины, человек должен и развивать мысль.
Он знал, конечно, что есть и другие способы мышления и познания, но к «науке» они не относились, а потому он их ни в грош не ставил. К религии, хоть сам он был неверующим, Фридрих нетерпимости не испытывал. Есть на этот счет между учеными молчаливый уговор. Их наука за несколько столетий успела перебрать почти все, что имеется на Земле и достойно изучения, за исключением одного-единственного предмета — человеческой души. Со временем как-то так установилось, что душу оставили религии, ее же рассуждения о душе всерьез не принимали, но с ними и не спорили. Вот и Фридрих относился к религии снисходительно, однако глубоко ненавистно и отвратительно было ему все, в чем он видел суеверие. Пусть этому предаются далекие, необразованные и отсталые народы, пусть в глубокой древности существовало мистическое и магическое мышление — с того времени, как появилась наука, и, в частности, логика, исчез всякий смысл пользоваться теми устарелыми и сомнительными понятиями.
Так он говорил и так думал, и если в своем окружении он усматривал следы суеверия, то становился раздражительным и чувствовал себя так, будто к нему прикоснулось нечто враждебное.
Больше всего злился он, если встречал следы суеверия среди себе подобных, среди образованных мужей, знакомых с принципами научного мышления. И ничего не было для него мучительнее и кощунственнее того, что в последнее время приходилось слышать даже от людей высокообразованных, абсурдную мысль, будто «научное мышление» может представлять собой вовсе не высшую, вечную, предначертанную и непоколебимую форму мышления, а всего лишь одну из многих, подверженную времени, не застрахованную от изменений и гибели его разновидность. Эта непотребная, губительная, ядовитая мысль имела хождение, этого и Фридрих отрицать не мог, она появлялась то там, то тут, словно грозный знак перед лицом бедствий, захлестнувших весь мир войн, переворотов и голода, словно таинственные письмена, начертанные загадочной рукой на белой стене.
Чем больше страдал Фридрих от того, что мысль эта витала в воздухе и так сильно его беспокоила, тем яростнее он нападал на нее и на тех, кого он подозревал в тайной приверженности ей. Дело в том, что в кругу действительно образованных людей лишь очень немногие открыто и без околичностей признали это новое учение, учение, способное, если оно распространится и войдет в силу, уничтожить всю духовную культуру на земле и вызвать хаос. Правда, до этого пока еще дело не дошло, а те, кто открыто проповедовали эту мысль, были еще столь немногочисленны, что их можно было считать чудаками и несносными оригиналами. Однако капелька яда, небольшое влияние ее уже ощущались то там, то тут. Среди простого народа и полуобразованной публики и без того было замечено бесчисленное множество новых учений, тайных доктрин, сект и кружков, мир был полон ими, повсюду проявлялись суеверие, мистика, заклинание духов и прочие темные силы, с которыми надо бы было бороться, но наука, словно скованная тайной слабостью, пока обходила их молчанием.
Однажды Фридрих зашел домой к одному из своих друзей, с которым он прежде проводил совместные исследования. Какое-то время они не виделись, как это порой случается. Поднимаясь по лестнице, он пытался припомнить, когда и где они в последний раз встречались. Однако хотя на память свою он никогда не жаловался, вспомнить ему никак не удавалось. Незаметно это вызвало у него некоторое недовольство и раздражение, так что, когда он дошел до нужной двери, потребовалось некоторое усилие, чтобы от них избавиться.
Однако едва он поздоровался с Эрвином, своим другом, как заметил на его приветливом лице
некую, словно снисходительную улыбку, которая прежде ему была несвойственна. И, едва увидев эту улыбку, тут же показавшуюся ему, несмотря на приветливость друга, какой-то насмешливой или неприязненной, Фридрих мгновенно вспомнил и то, что перед этим тщетно искал в хранилищах своей памяти, — свою последнюю встречу с Эрвином, уже довольно давнюю, — и то, что они расстались тогда хотя и без ссоры, но все же в несогласии, поскольку Эрвин, как ему показалось, не слишком-то поддерживал его тогдашние выпады против царства суеверий.
Странно. Как получилось, что он об этом забыл! Оказывается он только поэтому так долго не заходил к своему другу, лишь из-за того разлада, да и ему самому все это было понятно, хотя он то и дело придумывал множество других причин, чтобы отложить визит.
И вот они стояли друг против друга, и Фридриху казалось, что та маленькая трещина между ними за это время невероятно расширилась. Между ним и Эрвином, он ощущал это, исчезло нечто, в прежнее время связывавшее их, некая атмосфера общности, непосредственного понимания, даже симпатии. Вместо нее образовалась пустота, разрыв, чужеродное пространство. Они обменивались любезностями, говорили о погоде, о знакомых, о том, как идут у них дела, — и, Бог знает почему, о чем бы ни шла речь, Фридриха не оставляло тревожное чувство, что он не совсем понимает друга, а тот не знает его, что слова его проскальзывают мимо, а для настоящего разговора никак не удается нащупать почву. К тому же на лице Эрвина все держалась та самая улыбка, которую Фридрих уже почти ненавидел.
Когда в мучительном разговоре возник перерыв, Фридрих огляделся в знакомом ему кабинете и увидел на стене листок бумаги, кое-как пришпиленный булавкой. Увиденное показалось ему странным и пробудило старые воспоминания о том, как когда-то в студенческие годы, давно, у Эрвина была привычка держать таким вот образом на виду для памяти изречение какого-нибудь мыслителя или строку какого-нибудь поэта. Он встал и подошел к стене, чтобы прочесть, что написано на листке.
На нем красивым почерком Эрвина были выведены слова:
Что внутри — во внешнем сыщешь,
Что вовне — внутри отыщешь.
Фридрих, побледнев, замер. Вот оно! Вот чего он боялся! В другое время он не стал бы обращать на это внимание, снисходительно стерпел бы такой листок, считая причудой, безобидным и в конце концов позволительным каждому увлечением, может быть, небольшим, достойным пощады проявлением сентиментальности. Однако сейчас дело обстояло иначе. Он чувствовал, что эти слова были записаны не ради минутного поэтического настроения, не ради причуды вернулся Эр-вин столько лет спустя к привычке юности. Написанное, девиз того, что занимало его друга в настоящее время, было мистикой! Эрвин стал отступником.
Фридрих медленно повернулся к нему, и улыбка Эрвина ярко вспыхнула снова.
— Объясни мне это! — потребовал он. Эрвин кивнул, весь — благожелательность.
— Ты никогда не встречал это изречение?
— Встречал, — воскликнул Фридрих, — конечно же оно мне известно. Это мистика, гностицизм. Возможно, это поэтично, однако... А теперь прошу тебя, объясни мне смысл изречения и почему оно висит на стене.
— С удовольствием, — ответил Эрвин. — Изречение это — первое введение в теорию познания, которой я сейчас занимаюсь и которой я уже обязан немалым блаженством.
Фридрих подавил возмущение. Он спросил:
— Новая теория познания? Правда? И как она называется?
— О, — ответил Эрвин, — новая она только для меня. Она уже очень стара и почтенна. Она называется магия.
Слово прозвучало. Фридрих, все же глубоко ошеломленный и испуганный столь откровенным признанием, с ужасным трепетом ощутил, что столкнулся со своим исконным врагом в обличье старого друга, лицом к лицу. Он замолчал. Он не знал, что ему делать, гневаться или плакать, его заливало горькое чувство невосполнимой утраты. Молчал он долго.
Потом заговорил, с наигранной издевкой в голосе:
— Так ты в маги собрался?
— Да, — ответил Эрвин без промедления.
— Ты что, учишься на волшебника?
— Точно.
Фридрих замолчал вновь. Было слышно, как тикают часы в соседней комнате, такая стояла тишина.
Тогда он сказал:
— Тебе известно, что ты тем самым разрываешь всякие отношения с серьезной наукой — а тем самым и со мной?
— Надеюсь, что нет, — ответил Эрвин. — Однако если это неизбежно — что я могу поделать?
Фридрих, не выдержав, закричал:
— Что ты можешь поделать? Порвать с дребеденью, с этим мрачным и недостойным суеверием, порвать полностью и навсегда! Вот что ты можешь поделать, если хочешь сохранить мое уважение.
Эрвин старался улыбаться, хотя веселым уже не выглядел.
— Ты говоришь так, — ответил он до того тихо, что гневный голос Фридриха, казалось, продолжал еще звучать в комнате, — ты говоришь так, будто бы на то была моя воля, будто бы у меня был выбор, Фридрих. Но это не так. Выбора у меня нет. Не я выбрал магию. Она выбрала меня.
Фридрих тяжело вздохнул.
— Тогда прощай, — произнес он с усилием и поднялся, не подавая Эрвину руки.
— Не надо так! — громко воскликнул теперь Эрвин. — Нет, не так ты должен от меня уходить. Предположим, один из нас умирает — и это так! — и мы должны проститься.
— Так кто же из нас умирает, Эрвин?
— Сегодня, должно быть, я, дружище. Кто желает родиться заново, должен приготовиться к смерти.
Еще раз подошел Фридрих к листку на стене и перечел стихи о том, что внутри и что вовне.
— Ну хорошо, — сказал он наконец. — Ты прав, не годится расставаться в гневе. Я сделаю, как ты говоришь, и готов предположить, что один из нас умирает. Мог бы и я. Я хочу, прежде чем покину тебя, обратиться к тебе с последней просьбой.
— Вот это хорошо, — ответил Эрвин. — Скажи, какую услугу я мог бы оказать тебе напоследок?
— Я повторяю свой первый вопрос, и это же будет моя последняя просьба: объясни мне это изречение, как можешь!
Эрвин раздумывал какое-то время и затем заговорил:
— «Что внутри — во внешнем сыщешь, что вовне — внутри отыщешь». Религиозный смысл этого тебе известен: Бог везде. Он заключен и в духе, и в природе. Все божественно, потому что Бог — это все, Вселенная. Раньше мы называли это пантеизмом. Теперь смысл только философский: деление на внутреннее и внешнее привычно нашему мышлению, однако не является необходимым. Наш дух обладает способностью вернуться к состоянию, когда мы еще не прочертили для него эту границу, в пространство по ту сторону. По ту сторону противопоставлений, противоположностей, из которых состоит наш мир, открываются новые, иные возможности познания. Однако, дорогой друг, должен признаться: с тех пор как мое мышление изменилось, для меня нет более однозначных слов и высказываний, но каждое слово обладает десятком, сотней смыслов. Вот здесь и начинается то, чего ты боишься, — магия.
Фридрих морщил лоб и порывался прервать его, но Эрвин посмотрел на него умиротворяюще и продолжил более звучным голосом:
— Позволь дать тебе с собой кое-что! Возьми у меня какую-нибудь вещь и наблюдай ее время от времени, и тогда это изречение о внутреннем и внешнем вскорости раскроет тебе один из своих многих смыслов.
Он оглянулся, схватил с полочки глиняную глазурованную фигурку и отдал ее Фридриху. При этом он сказал:
— Возьми это как мой прощальный подарок. Если вещь, которую я кладу в твою руку, перестанет находиться вне тебя, оказавшись внутри тебя, приходи ко мне снова! Если же она останется вне тебя, так же как и сейчас, тогда пусть и прощание наше будет навеки!
Фридрих хотел еще многое сказать, но Эрвин пожал ему руку и произнес слова прощания с таким выражением лица, которое не допускало возражений.
Фридрих пошел вниз по лестнице (как ужасно много времени прошло с того момента, как он поднимался по ней!), двинулся по улицам к дому, с маленькой глиняной фигуркой в руке, растерянный и глубоко несчастный. Перед своим домом он остановился, раздраженно потряс кулаком, в котором была зажата фигурка, и ощутил большое желание разбить эту нелепую вещицу вдребезги. Однако этого не сделал, закусил губу и вошел в квартиру. Никогда еще не испытывал он такого возбуждения, никогда еще не страдал он так от противоборства чувств.
Он стал подыскивать место для подарка своего друга и определил ее на верх одной из книжных полок. Там она и стояла поначалу.
В течение дня он иногда смотрел на нее, раздумывая о ней и ее происхождении, размышлял он и о смысле, которым эта глупая вещица должна бы для него обладать. Это была маленькая фигурка человека, или божка, или идола, с двумя лицами, как у римского бога Януса, довольно грубо вылепленная из глины и покрытая обожженной, немного потрескавшейся глазурью. Маленькая статуэтка выглядела грубо и невзрачно, она явно была работой не античных мастеров, а каких-нибудь первобытных народов Африки или тихоокеанских островов. На обоих лицах, совершенно одинаковых, застыла невыразительная, вялая улыбка, скорее даже ухмылка — было прямо-таки противно смотреть, как этот маленький уродец непрерывно улыбается.
Фридрих никак не мог привыкнуть к этой фигурке. Она была ему противна, она беспокоила его, мешала ему. Уже на следующий день он снял ее со стеллажа и переставил на печь, а потом на шкаф. Она все время попадалась ему на глаза, словно навязываясь, ухмыляясь ему холодно и тупо, важничала, требовала внимания. Две или три недели спустя он выставил ее в прихожую, между
фотографиями из Италии и маленькими несерьезными сувенирами, которые никто никогда не рассматривал. По крайней мере, теперь он видел маленького идола только в те мгновения, когда уходил из дому или возвращался, быстро проходя мимо и больше не задерживая на нем взгляда. Но и здесь эта вещица продолжала ему мешать, хотя он боялся себе в этом признаться.
С этим черепком, с этим двуликим уродцем в его жизнь вошли угнетенность и мучительное беспокойство.
Однажды, уже несколько месяцев спустя, он вернулся домой после недолгого отсутствия — он предпринимал теперь время от времени небольшие путешествия, словно что-то не давало ему покоя и гнало его, — вошел в дом, прошел через прихожую, отдал вещи горничной, прочел ждавшие его письма. Но им владели беспокойство и рассеянность, будто он забыл что-то важное; ни одна книга не занимала его, ни на одном стуле ему не сиделось. Он попытался разобраться, что с ним происходит, вспомнить, с чего все это началось? Может, он упустил что-то? Может, были какие-то неприятности? Может, он съел что-то нехорошее? Он гадал и искал и обратил внимание на то, что это беспокойство овладело им при входе в квартиру, в прихожей. Он бросился туда, и его взгляд сразу стал невольно искать глиняную фигурку.
Странный испуг пронзил его, когда он обнаружил пропажу божка. Он исчез. Его не было на месте. Ушел куда-то на своих коротких глиняных ножках? Улетел? Волшебная сила унесла его туда, откуда он явился?
Фридрих взял себя в руки, улыбнулся, укоризненно покачал головой, отгоняя страхи. Затем он начал спокойно искать, осмотрел всю прихожую. Не найдя ничего, он позвал горничную. Та пришла и смущенно призналась, что уронила вещицу во время уборки.
— Где она?
Ее больше не было. Она казалась такой прочной, горничная держала ее столько раз в руках, а тут она разлетелась на крошечные осколки, так что не склеишь; она отнесла их стекольщику, а он ее высмеял и все это выбросил.
Фридрих отпустил прислугу. Он был рад. Он ничего не имел против. Его совершенно не трогала утрата. Наконец-то это чудище исчезло, наконец-то к нему вернется покой. И почему он не разбил фигурку сразу же, в первый день, вдребезги! Чего он только за это время не натерпелся! Как мрачно, как чуждо, как хитро, как злобно, как дьявольски ухмылялся этот божок! И вот, когда тот наконец-то исчез, он мог себе признаться: ведь он боялся его, по-настоящему и искренне боялся, этого глиняного идола! Разве не был он символом и знаком всего того, что ему, Фридриху, было противно и несносно, того, что он с самого начала считал вредным, враждебным и достойным искоренения, — суеверия, мракобесия, всякого принуждения совести и духа? Разве не представлял он той жуткой силы, возня которой порой ощущается под землей, того дальнего землетрясения, того близящегося крушения культуры, того угрожающего хаоса? Разве эта убогая фигурка не лишила его друга — нет, не просто лишила, обратила его во врага! Ну а теперь она исчезла. Вон. Вдребезги. Конец. Вот и хорошо, гораздо лучше, чем если бы он сам ее расколотил.
Так думал он, а может, и говорил, занимаясь своими привычными делами.
Но это было словно проклятие. Теперь, как раз когда нелепая фигурка стала для него в некотором роде привычной, когда ее вид на отведенном ей месте, на столике в прихожей, постепенно становился для него делом обычным и безразличным, — теперь его начало мучить ее исчезновение! Ему ее даже не хватало, когда он проходил через прихожую, его взгляд отмечал опустевшее место, где она прежде стояла, и эта пустота распространялась на всю прихожую, наполняя ее отчуждением и мертвенностью.
Тяжелые, тяжелые дни и тяжелые ночи начались для Фридриха. Он просто не мог пройти через прихожую, не подумав о двуликом божке, не ощутив утраты, не поймав себя на том, что мысль о фигурке неотвязно его преследует. Все это стало для него неотступным мучением. И уже давно мучение это его одолевало не только в моменты, когда он проходил через прихожую, нет, подобно тому как та пустота на столе распространялась вокруг, так же и эти неотвязные мысли распространялись в нем самом, постепенно вытесняя все прочие, пожирая все и наполняя его пустотой и отчуждением.
То и дело представлял он себе ту фигурку словно наяву, уже для того только, чтобы самому себе со всей ясностью показать, до чего глупо скорбеть о ее утрате. Он представлял ее себе во всей ее идиотической нелепости и варварской неискусности, с ее пустой хитроватой улыбкой, двуликую — он даже пытался, словно его охватывал тик, скривив рот, изобразить эту отвратительную улыбку. Его неотвязно терзал вопрос, были ли оба лица у фигурки совершенно одинаковыми. Не было ли у одного из них, хотя бы только из-за небольшой шероховатости или трещинки в глазури, немного другое выражение? Немного вопросительное? Как у сфинкса? А какой неприятный — или, может быть, удивительный — был цвет у той глазури! В ней были смешаны зеленый, синий, серый и красный цвет, блестящая игра красок, которую он теперь частенько узнавал в других предметах, во вспыхивающем на солнце оконном стекле, в игре света на мокрой булыжной мостовой.
Вокруг этой глазури часто вертелись его мысли, и днем и ночью. Еще он заметил, какое это странное, звучащее чуждо и неприятно, почти злое слово: «Глазурь»! Он возился с этим словом, он в бешенстве расщеплял его на части, а однажды перевернул его. Получилось «рузалг». Почему это слово звучало для него знакомо? Он знал это слово, без всякого сомнения, знал его, и причем слово это было недоброе, враждебное, с отвратительными и беспокоящими ассоциациями. Он долго терзался и наконец сообразил, что слово напоминает ему об одной книге, которую он довольно давно купил и прочитал как-то в дороге, книге, которая его ужаснула, была мучительна и все же подспудно завораживала его, и называлась она «Принцесса-русалка». Это было уже как проклятие — все связанное с фигуркой, с глазурью, с синевой, с зеленью, с улыбкой несло в себе что-то враждебное, язвило, мучило, было отравлено! А как странно он тогда улыбался, Эрвин, его бывший друг, когда вручал ему божка! Как странно, как многозначительно, как враждебно!
Фридрих стойко и на протяжении нескольких дней не без успеха противился неизбежному следствию своих мыслей. Он ясно чувствовал опасность — он не хотел впасть в безумие! Нет, лучше умереть. От разума он отказаться не мог. От жизни — мог. И он подумал, что, возможно, в том-то и состоит магия, что Эрвин с помощью этой фигурки как-то его заколдовал и он, апологет разума и науки, падет теперь жертвой всяких темных сил. Однако — если это так, даже если он считал это невозможным, — значит, магия есть, значит, есть волшебство! Нет, лучше умереть!
Врач порекомендовал ему прогулки и водные процедуры, кроме того, он иногда по вечерам ходил развеяться в ресторан. Но это помогало мало. Он проклинал Эрвина, он проклинал самого себя.
Однажды ночью он лежал в постели, как это с ним часто тогда случалось, внезапно проснувшись в испуге и не в силах снова заснуть. Ему было очень нехорошо, и страх тревожил его. Он пытался размышлять, пытался найти утешение, хотел сказать себе какие-то слова, добрые слова, успокаивающие, утешающие, что-то вроде несущего покой и ясность «дважды два — четыре». Ничего не приходило ему в голову, но он все же бормотал, полубезумный, звуки и обрывки слов, постепенно с его губ стали срываться целые слова, и порой он произносил, не ощущая смысла, одно короткое предложение, которое как-то возникло в нем. Он повторял его, словно опьяняясь им, словно нащупывая по нему, как по поручню, путь к утерянному сну, узкий, узкий путь по краю бездны.
Но вдруг, когда он заговорил громче, слова, которые он бормотал, проникли в его сознание. Он знал их. Они звучали: «Да, теперь ты во мне!» И он мгновенно понял. Он знал, что говорит о глиняном божке в точности то, что предсказал ему Эрвин тем несчастным днем: фигурка, которую он тогда презрительно держал в руках, была уже не вне его, а в нем, внутри! «Что вовне — внутри отыщешь».
Вскочив, Фридрих почувствовал, что его бросает то в жар, то в холод. Мир кружился вокруг него, безумно взирали на него планеты. Он схватил одежду, зажег свет, оделся вышел из дому и побежал по ночной улице к дому Эрвина. Он увидел, что в хорошо знакомом ему окне кабинета горит свет, входная дверь была незаперта, все было так, словно его ждали. Фридрих бросился вверх по лестнице. Неровной походкой вошел он в кабинет Эрвина, оперся дрожащими руками на его стол. Эрвин сидел у лампы с мягким светом, задумчиво улыбаясь.
Эрвин приветливо поднялся.
— Ты пришел. Это хорошо.
— Ты ждал меня? — прошептал Фридрих.
— Я ждал тебя, как ты знаешь, с того часа, как ты ушел отсюда, взяв с собой мой скромный дар. Случилось ли то, о чем я тогда говорил?
Фридрих тихо произнес:
— Случилось. Изображение божка теперь во мне. Я не могу этого переносить.
— Чем тебе помочь? — спросил Эрвин.
— Не знаю. Делай, что хочешь. Расскажи мне еще о твоей магии! Скажи мне, как божок сможет снова выйти из меня.
Эрвин положил руку на плечо друга. Он подвел его к креслу и усадил. Потом заговорил с Фридрихом ласково, с улыбкой и почти по-матерински:
— Божок выйдет из тебя. Поверь мне. Поверь себе самому. Ты научился верить в него. Теперь научись другому: любить его! Он в тебе, но он еще мертв, он для тебя еще призрак. Разбуди его, поговори с ним, спроси его! Ведь он — это ты сам! Не надо его ненавидеть, не надо его бояться, не надо его мучить — как мучил ты этого бедного божка, а ведь это был ты сам! Как ты сам себя измучил!
— Это и есть путь к магии? — спросил Фридрих. Он глубоко утопал в кресле, как старик, голос его был мягок.
Эрвин сказал:
— Это и есть путь, и самый трудный шаг ты, должно быть, уже сделал. Ты сам пережил это: мир внешний может стать миром внутренним. Ты побывал по ту сторону привычки противопоставлять эти понятия. Тебе это показалось адом — познай, друг, что это рай! Потому что тебе предстоит путь в небесные выси. Вот в чем состоит магия: менять местами мир внутренний и мир внешний, не по принуждению, не страдая, как это делал ты, а свободно, по своей воле. Призови прошлое, призови будущее: то и другое скрыто в тебе! До сего дня ты был рабом своего внутреннего мира. Учись быть его повелителем. Это и есть магия.
ЧТО ВНУТРИ И ЧТО ВОВНЕ
INNEN UND AU?EN
Новелла написана и опубликована в 1920 г., вошла в сб. «Fabulierbuch».
. ...«Что внутри...» — Гессе цитирует строки из стихотворения Гете «Эпиррема»:
Мирозданье постигая,
Все познай, не отбирая:
Что внутри — во внешнем сыщешь,
Что вовне — внутри отыщешь.
Так примите ж без оглядки
Мира внятные загадки.
(Пер. Н.Вильмонта)
весілля)
Соул - а де твоя сукня з декольте, кабли і стрази))))? Ти просто молодчина - чесно)
і з сестрою ви як дві краплі води
я молодець, що все- таки була дружкою, бо напередодні на мене найшов депресняк...
весілля я в принципі не лю. хоча, думаю, вдягти весільну сукню мріють усі дівчата.
а стрази, обцаси- то не моє. поки що принаймні. начепити можна, звісно, але почуватимусь я опудалом:) така вже я... декольте маю;)
З сестрою ми не такі схожі, як здається, а голоси- ото ідентичні! усі плутають.
Наука! дякую ще раз! Ну і взагалі. Ти знаєш, як я рада.(купа вдячно всміхнених смайлів)
Я прочитала Гессе. Тепер справді - в тему. Ти класний!;) Знаєш, що мені і коли порадити прочитати!
Голос пропав. Застуда. Здається, жар. Сесія-сесія-сесія. Врр...
Мене збиткує ніч осіння.
Прокльоном стертим серед страти
холодне полум’я душі стає.
Чи не вмираю? щедро ще?
питайте в нього
зліться
брустé кустáнами їлóве ми
багате чисте золоте
крізí дусá будую ма
лишень зітхá будá на ранок
нам
не питá:
(згори-бо зерна та вода
насаждено-(у глек)-підлита)
чому так? з небу слів
видобувала я
хіба-шо сам себе зачарував
мене услід сказав сказала я
збитковій ночі вдарував.
І не зізнався.
_______________
тільки не називай мене, будь-ласка, Наукою
(це ім'я я вигадав лише для того щоб заступитися за своїх недолугих діток (страх як люблю цю метафору) і ще, можливо, бо хотів хоч якось натякнути на своє "індійське чи там шо" коріння...
мир
Потріскані долоні неба
нічного хай тебе торкнуться
і заберуть у сон
_____________
ок, Андріє;) мир завжди!
це наша красуня. любить сестрину сумку.
http://i.piccy.kiev.ua/i2/3f/3c/38346de79329af6e5574bb7770ff.jpeg (http://piccy.info/)
філософ (а кажуть: які хазяї, така й кішечка ;)))))
http://i.piccy.kiev.ua/i2/12/57/ec84bfedc76c4d345ca16aa3a16b.jpeg (http://piccy.info/)
Тиша – це мова, якою до людини говорить Бог
це РеміК процитував класно! звідки, правда, не вказав, але дуже для мене, і дуже про ці дні, в які я випала з реальності. Такої зоряної тиші, такого безміру в добі...
Всім тілом проходить трем. Дихається легко. А ті, хто захоче, простять мені тимчасове мовчання. Ну не можу я говорити зараз! Надто дорогі такі моменти фокусування- споглядання- забуття.
небо застыло на верхнем
си
кажется миг
и мелодия канет
в долгие взмахи птичьих крыл
в жаркого моря густое сиянье
но
вновь возникает из тишины
неба и моря
нотные волны
неизъяснимый мир тишины
необъяснимым дыханьем наполнив
***
вновь душа моя отлетела
позабыв, что сама коротка
смотрит искоса
свысока
на куда- то спешащее тело
всё что выпало
наболело
как из прошлого
издалека
ей поплачется неумело
и она пожалеет слегка
только это не на века
непременно опять возвратится
<...> и засуетится
щедро розданная пустякам
но порою ей будут сниться
бесконечные облака
Игорь Лосинский (пишу по пам*яті)
p.s./ у мене 25 друзів на форумі! це таки кругла цифра))
миррр
http://lh5.ggpht.com/_m_IsjLBALZ4/RrG7iaim_bI/AAAAAAAAAq0/8K9C_Bk686I/s720/IMG_2884.jpg
розправляю крила - і лечу. у відкритий космос. усе як має бути. але не питайте - що. бо я це навіть не відчуваю - а передчуваю. десь ще у лівому куті кімнати, або на горищі навіть. ще ховає своє обличчя. але вже знає, що збудеться.
як Шахріар, наказую долі ... =)
acid drinker
08.12.2008, 00:55
воно дивиться О_о
привіт тобі у моєму нотатнику) рідка ти гостя. завжди раді =)
а воно... воно за нами спостерігає щохвилини.
___________ _______ __________- _______________- _ _ ____
:)Я сделаюсь неуловимой
как лёгкое дыханье вод,
я сделаюсь недостижимой,
как величавый небосвод,
я сделаюсь неуязвимой,
как леший в сумрачном лесу.
Я сделаюсь невозмутимой...
И с удовольствием умру!:)
це по прочитанню Кастанеди колись написала. хіба не кумедно?)) архіви у вигляді блокнотів - то святе у нас із сестрою.
....... це верх! я не можу спати. еей! СПА-ТИ! на поезію серед ночі потягнуло.........
Джен Єйр
08.12.2008, 04:09
Люба ,люба Soul!Хотілося б тобі допомогти знайти натхнення! До речі зараз у мене настільке величезне натхнення творити, створювати, щось глобальне, космічне, величне, гарне, шедевреальне, але боязко братися до пера, я не поет, може в прозі б себе знайшла, усе життя мрію написати книгу, але сміливості не вистачає! Е-ех! Якби моє натхнення і Ваш талант поєднати в одній людині....!!!
натхнення не поможеш знайти, героїне Ш. Бронте!;)
(але є й такий спосіб- розізлити мене, якщо це комусь вдасться:))
гутен морген. кашлем розпочатий той морген. до лікаря бігом.
Міша З. сказав би: це вже пурга. час припиняти. дочасність і міра.
бум- бурум-бурурум.
Если я чешу в затылке -
Не беда,
В голове моей опилки,
Да-да-да!
Но хотя там и опилки,
Но кричалки, и вопилки,
А также шумилки,
Пыхтилки и сопилки...
Сочиняю я неплохо
Иногда!
Да!
Як усе швидко змінюється! В мені і навколо.
Прем*єра "Дяді Вані". Добре, що студенти творчих ВУЗів проходять безкоштовно.
Дуже і дуже. Актуально. Зі Смоктуновським треба скачати...
А де ж вчорашнє "безсліддя"?.. Зникло?;) Та ні. Просто я продовжую іти.
(Усе не намилуюся нашою Чилітою. Ахахах!)
http://flashpark.ru/flash/961/pojuschie_ezhik_i_myshka.html
http://cs273.vkontakte.ru/u15964294/49735749/x_38c3210f.jpg
Благодарю Тебя
за песенность города...
в розбіжностях найдуться смисли
цікаво. тільки помітила, що не один смисл, а кілька...
І взагалі, звідки людина знає? вона сама може пояснити? І чи варто докопуватися до джерела інформації? від цього стане легше?
віра = знання.
вода з крана вибиває такий ритм, що барабанщик би позаздрив.
ще раз про почуття міри. моя кішка жере (вибачте за грубість), скільки даси. а маріупольська Мурка знала міру. і була тою, що гуляє сама по собі. наша - ні. вона підтверджує думку Б. Шоу про залежність усіх одне від одного. гарна вона!
думаю, що коло мого спілкування розростається щоденно. і цих різних людей щось таки ріднить зі мною... радість буття? "Проснуться- это присниться солнцу..."
Не люблю людей, які знають собі ціну. Збоку це жахливо...
Михаил Золотарёв
Орфей как всегда поднимается в Рай,
Эври Дикая бежит за ним:
-Постой, любимый, не оставляй,
без тебя я как без огня дым.
Но он, не оглядываясь, уходит,
словно нет никого внизу,
лишь печальное белое облако вроде
безмолвно кого- то зовёт: -АУ,
где же твои глаза, любимый,
слишком лёгкий мой господин?
А они уже небу подарены,
отпусти его,
он теперь не один.
Вновь ею стягиваемый за уши вниз,
Орфей восходящий, не обернись!
;) мир.
:yahoo: удача. розуміння. відчування. встигання.
Бандероль. спів. гітара. гітарист(!). вірші. вечір.
"Я жду тебя внутри тебя. Я твой внутренний голос."
"А я уже, похоже, не могу молчать.
От молчанья лопается кожа на плечах!"
гурт "НииТи".
дім. дудочка. вірші. мир (тобто найсправжній! запанував!!!):yahoo:
( і від хорошого мене "заносить"...)
а сесія триває. переможно. от.
Лузеру подяка. Теодор Кіттельсен
http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/e/e4/Theodor_Kittelsen_-_Skogtroll%2C_1906_%28Forest_Troll%29.jpg/417px-Theodor_Kittelsen_-_Skogtroll%2C_1906_%28Forest_Troll%29.jpg
_-__ ___ ____ ________ _______ _____________-- ________
Так молять про вічне життя
там молять про вічне життя
бо звідки ж їм знати
що їх існування
і є тим жаданим
душевним спокоєм
їм хочеться мріяти
про не тамтешнє
яскраве, незвичне
побачене вперше
інше життя
Такий! Такий...
Прочитавши сьогоднішнє
Сухие неопавшие листья клёна
шелестят за окном.
А кажется- дождь.
Зима...
згадала найперше
Снег - мех зимы. А мы?
Зима!!! УА.
Или АУ? У!
... ... ...
Бежишь- а трапа нету.
Усталость стрелок. Сонность. Сон...
___
О! То це НииТи співали тоді Цоя і АукцЫон вперемішку зі своїми піснями!.. Ах, але я надибала вже майже усі ті пісні. Балдю тихо.
________________
Була на старій роботі. Учениця танцювала бджілку на новорічному дійстві. Там ще хлопчики років 4-5 були лимончиками. Так зворушливо! Такі карапузики!..
Мене кличуть назад. Але ж як?.. Іти - не іти?..
Директор там вредний)
Мене завтра чекають на літ. зустрічі. Я ж дві підряд пропустила- то вони телефонують! Ну та, молоді їм бракує...=)
растеряна, растрачена, расстроена
размытостью
на каждый квадра-метр
любви моей
чёрточками
размечено
когда и зачем
где и за что
с кем и куда
движусь
своей- не своей
территорией
проветривать
закрома сверхчувств
медленно
выбьют на моём темени
капли безвременья
цыганочку- ?
тарантеллу- ?
сарабанду-
?
расстреляна
раз-два
встречными
нет-да
оооООООООО. Думала, що щось напишу зараз. Але слова не пишуться. Не можу. Надто воно гірко усвідомлювати. Та й стан після вчорашнього дня народжнення - не зовсім...
А взагалі- сесія. Робота. Подарунки. Хороші люди.
Думаю про сублімацію. Енергії нікуди не зникають- просто переходять кудись... ммм... Але чи треба щоб якась конкретна енергія змінювала свою якість? Самообман.
З ученицею сьогодні перед канікулами (!!!!) пограємо у гру, послухаємо казку "Лускунчик". Вчора вона здала свій перший екзамен! Так приємно...
а про себе скажу честеровим- скривавлена туга зіниць.
перенасичена музикою (з вух вилазить!), я хочу спати!
я зазвичай божевільна, часом щаслива. зараз- те й те разом! якось ще слабо віриться. хочеться і не хочеться. очікується! неочікуване...
свідомість відключилася- підсвідомість на вус мотає.
http://i.piccy.info/i3/4b/f7/eed7e72b74ea7bfade8471b1df0a.jpeg (http://piccy.info/view/721161ca21697d40bdaf9e7493097b43/)
я ні про кого не забула!!!
побажайте (можна подумки) мені удачі на завтра. залишиться потім 2 екзамени! Прокоф*єв, Мясковський та інші шановні композитори! не забудьте і ви мене!;)
...невігластво. прикольно, коли воно закамуфльоване. тоді знову- неочікуваність. чи то просто мене усе дивує...
руська музика. люблю.
фінал 3-ї симфонії Гліера. свирель, перегуки дерев*яних духових, протяжність, велич. і віки...
променіти, тривати,
в незамкнені двері
заходити
наші справжні бажання,
великі й маленькі,
під Богом всі...
ВІРЮ.
Толіку, за підпис- респект! Відкопав же!
Я повернулася з моєї маленької, рідної і сніжної Умані! Мы дышим похоже- нам даже встречаться не нужно!(П.Чуклин) Відчуття- що я ніби виросла з одежки.
Їхали, слухали "Гру в бісер".
Сестра- мені: не морщи лоба!!!
http://i.piccy.info/i3/4e/cf/d1cef0bb49b277da37150b6ac984.jpeg (http://piccy.info/)
я:
http://i.piccy.info/i3/5b/bc/e003c4356fcbc0e69b5573d4f325.jpeg (http://piccy.info/)
наше чудо їздило з нами. таке воно кохане! дитятко!
http://i.piccy.info/i3/27/d8/9853c63404e1f427341961318cf7.jpeg (http://piccy.info/)
Подивилася весь проект "Танцюють всі!" Переможець- одесит! Хочу на латинські парні танці!
Усе просто тататата!!!
моє подвір*я (тут Соул зростала!;))
http://i.piccy.info/i3/3b/87/eb7b37224005a4946309ec9422e1.jpeg (http://piccy.info/)
мій балкон- третій зверху справа:
http://i.piccy.info/i3/a8/13/b2c0cc6b72dbb1ce8b66b11ed670.jpeg (http://piccy.info/)
vBulletin версії 3.7.0 Beta 3, © 2000-2009, Jelsoft Enterprises Ltd.
Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2008