Інтерактивні оповідання [Архів]

oleksus

16.04.2008, 10:25

Всім привіт.
Я тут провів кілька місяців опановуючи нову для себе (але давно знайому і таку маловідому) галузь літературних штукарств, як Interactive Fiction. Оскільки на пострадянському просторі така література існує поки що тільки російською, тож довелося певний час спілкуватися з програмістами та літ-аматорами на російськомовних теренах.

Мені пощастило познайомитись з дуже цікавою людиною, програмістом та game-maker'ом з Петербургу, який до того ж, (як потім виявилося на мій шалений екстаз), тепер мешкає в Києві. Він створив чи не першу російськомовну платформу для написання інтерактивних оповідань, яка, до речі підтримує і українську теж.

Першим результатом нашої співтворчості стало моє оповідання "Шорохи" (http://users.iptelecom.net.ua/~oleksus/), створене спеціяльно для конкурсу КРИЛ-07. (Хотів запостити до "Майстерні Креативу" але не певний, в яку гілку його розмістити:paint:, тож модератори на свій розсуд можуть це зробити.)

Зараз я розмірковую над першим своїм оповіданням українською, а також є плани втілення інтерактивної фантазії за мотивами "Книги Страхів" Тані Малярчук.

Буду радий відгукам та міркуванням щодо цього цікавого виду літерування, ну і звісно, відповім на всі можливі з цього приводу запитання.

oleksus

17.04.2008, 00:47

Interactive Fiction - це те, про що можна багато розказувати, але краще спробувати. Власне, у самій назві сказано все: літературний твір, у розгортанні подій якого читач бере активну участь (на відміну від звичайного читання, де читач начебто не впливає на хід подій, а лише споглядає.)

Почалося все це, звичайно, як текстові ігри (ще, здається у 70-ті роки, коли на графіку комп'ютери ще не були спроможні.) Тоді на екрані з'являвся текст, в якому було описано ситуацію, в якій начебто опинився головний герой. Гравцеві треба було вводити прості команди звичайною мовою, в імперативі, щоб головний герой слухався (або не слухався) їх.
Перші ігри зазвичай виглядали за літературною складовою приблизно так:

"Ти стоїш посеред темної та холодної печери. Якщо рухатись на захід, можна потрапити до наступної печери. Якщо на схід - можна натрапити на вихід, що його охороняє чудовисько."

Ну, і гравець пише, наприклад:

> вбити чудовисько
"Ти замахуєшся дещицею на чудовисько, але воно тебе не боїться."
> піти на захід
"Ти чимчикуєш до наступної печери. Тут сидить старий дідуган, і щось курить."

І так далі.

Але згодом до створення таких ігор долучилися люди із більш розвиненою, ніж у рядових програмістів, літературною майстерністю, і почали робити такі штуки, що їх уже просто "грою" називати було якось несерйозно, бо сутність їхня вже виходила на терени серйозної літератури. До того ж в такій цікавій формі, ефекту від якої ніхто не чекав.

Виявилося, що інтерактивна література пропонує зовсім нові засоби емоційного залучення читача до твору.
Наприклад, є оповідання, в якому ви, як читач і головний герой, видобуваєте з шматка мармуру Галатею, і водночас розмовляєте з нею, стежачи, як змінюється хід її думок.
А є таке, в якому ви спочатку сидите на допиті у слідчого, потім пригадуєте як усе було (діючи по ситуації), знову опиняєтесь у слідчого (бо не те пригадали, про що він просив), потім ще і ще несподіваних обертів... а накінець виявляється, що головний персонаж взагалі не той, за кого себе видавав читачеві, бо злочин скоїв... сам читач.
Гадаю, навіть з мого опису можна відчути, наскільки може така штука захопити читача, і наскільки по-іншому примушує мислити писальника. (Уявляєте, якби мав таку нагоду, скажімо, Едгар По?)

Це, звісна річ, одна крапля в океані несподіваних перлин цієї "нетипової" літератури.

Певний час (кінець 80-х початок 90-х) було кілька компаній, які успішно продавали такі штуки на ринку комп'ютерних програм.

Скажу вам, що я сам вперше захопився цим жанром десь у 1993-му, коли у мене ще був комп'ютер ZXSpectrum, а оповіданнями ці ігри ще назвати було важко. Проте, незважаючи на безліч ігор з графікою, кілька текстових квестів постійно залишалися у мене в топ-10. (Пригадую, що це були "Горбаль з Нотр-Даму" та, гм..."Sex Machine".

Вже потім, десь у 2001-му, на мене чекало перше потрясіння від справжньої інтерактивної літератури. Це були оповідання Адама Кадре (http://adamcadre.ac/) і Ендрю Плоткіна "Шрапнель" та "Сутінь". Пам'ятаю, що в той день я нікуди не пішов. В той день я пропав. :aga:

Наразі найбільше пожвавлення у цій сфері панує (що не дивно) в англомовному середовищі.
Але поряд з цим з деякого часу розвивається і слов'янське (представлене поки що здебільшого російськими творами (http://ifwiki.ru/Заглавная_страница)).
Не можу не сказати, що у мене є давня прихована мрія потроху запроторити шлях для цього виду літератури на рідних теренах...