Загублена дитина: ()()() Heart Shaped Box ()()()

[Загублена дитина]

Створюю свій нотатник. Правіше віконечка "заголовок" напис: "Ви увійшли як Загублена дитина". Цікаво...
Через годину я читатиму. Бо читаю в метро. Хтось читатиме мою книгу разом зі мною. Через плече. Наче красти...
Потім поділюся з кимось парасолькою - бо майже напевно зустріну когось із знайомих, а на вулиці дрібний мерзотний дощ...
Надалі я зустріну багато людей і речей, або наполовину моїх, або моїх "співвласників"...
Я не Загублена дитина. Я Дитина, що губить.
І замість серця - тільки порожня Heart Shaped Box.

А читачі кричать "Браво"...:clapping:

[Загублена дитина]

Сьогодні близька мені людина, думка якої багато для мене значить, повернула мені зошит з моїми віршами. А разом із зошитом повернула мені втричі усю мою прив"язаність до неї - бо не тільки похвалила (хоча я цього дуже хотіла), а й допомогла. І дещо пояснила.
І ще - тільки-но я попросила вибачення у людини, перед якою завинила хорошим і без її відома. Просто попросила без пояснення і тепер щаслива.
І ще - позбавилася від завої людини у своєму житті.
І мені цікаво, що буде завтра на форумівці без модерів, і без Профет, яка мене туди й запросила.
Наразі, все.

[Soul]

то розкажи про форумiвку! менi страшно цiкаво! невже нема чого розповiсти?!

[Загублена дитина]

Ну що ж, титул Загубленої дитини передбачає і виправдовує деяку загальмованість...
Ось вона, розповідь про славнозвісну форумівку!
Якби не зошит з жовтим метеликом на рожевому тлі (Ейсід:"Так ось у чому глибинний зміст!)"), наврядче Андрон Кобила мене вирахував би у тій тупій ярмарці на Контрактовій площі. Єдине, що змусило про неї пожалкувати - там продавалися чудові сокирки по 14 гривень, за допомогою яких ми б легко підшукали собі набагато краще місце на БЖ (не київські цього пассажу не зрозуміють), ніж шматочок травички поруч з якимись півпанками, які намагалися зіграти на гітарі Aerials (System Of A Down). Всього нас було 6, а потім 5 (Квітка пішла).
Цікаві моменти: горіховий тортик, просвітницький жест Ейсід (розповісти Квітці про справжнє єство Ктулху) і, звичайно, сонечкааааа)))) + гонитва Ейсід за викинутою пляшечкою (я так більше не буду, чесно)))) і її пошук "штучки" на Андріївському узвозі)))
Негатив: дощ, мало часу, я не питуща. Але то - моя провина)))
До речі, дуже дякую Ейсід за той дзвінок Мерсенарі. Здається. в мене є літературна студія.
Останнім часом все було дуже паршиво, не було власного інету і натхнення, не було позитиву, ніякого просвіту, все якось потьмянішало - весь колір і тепло пішли на весну. Мені нічого не залишилось...
Заплуталось все якось - ніколи не уявляла себе в ролі розлучниці, але саме то і відбулося. Майже без моєї волі, але за моїм бажанням. Я нічого не зробила, крім того, що просто дуже цього хотіла. Я врятувала друга від хибних стосунків, і відчуваю себе повним янголом))
Напевно. я скоро видалю цей нотатник... але поки - хай буде.

[Загублена дитина]

не знаю, що зо мною діється... щось перегоріло, вмерло, я більше не відчуваю себе не те що геніальною - так, навіть здібною... просто - "підліткове графоманство", як пише Профет. Боже, як все жахливо... нє. це не кінець світу і навіть просто не кінець, я читаю чудову книгу і живу якимсь зачудованним життям взагалі, але - що буде далі? багато слів. мало змісту. мало думок, а так бракує цього стану... я наркоман. і вмене жорстка ломка... Поможіть, хто-небудь!

[Prophet]

Неправда. Ніяке то не підліткове графоманство. Ти так просто не вмієш) Тобто по-графоманському. А ставлення до своєї творчості, здається, у всіх коливається. Ну й геніальним себе вважати не надто корисно, бо треба ж прагнути розвитку.
Чим допомогти?

[Загублена дитина]

все. вельмишановна пані ейсід морально (телепатично) мене відлупцювала, я потерла набиту дупу і пішла читати Фаулза (як же цікаво)/ їсти (багато)/ слухати музику (обіцяла слухати хорошу, але перебилася емовським роком)/ спати і не бачити сни. насправді, все нормально. в порівнянні з маленькими даунятками - я таки генвальна. і хто сказав, шо мені взагалі потрібна геніальність? просто випадкове слово. мені більше подобається епітет "віртуозний". "віртуозна юристка" - разом звучить тупо... треба шукати інше самовизначення...
чим допомогти... то було риторичне прохання. фігура мовлення (цікаво, чи можна так перекладати російський відповідник?). але приємно, що вона знайшла відгук.
ставлення до творчості таки повинне мінятися. якби я на самому початку не психанула через дибільність перших "віршиків" /підкреслено-презирливо, на більше вони не гідні/, то взагалі не зрушила б з місця. може, мене врятує літстудія? може. сліпий сказав: "подивимось".
І все-таки,яка файна книжка "Волхв" Фаулза. Краща за "Колекціонера" однозначно.
Мені тато сьогодні розповів історію свого друга програміста, який поїхав до Америки і відкрив там власну школу аргентинського танго. От і будуй після цього якісь плани на майбутнє... Але самий факт можливості такого повороту - радує. Непередбачуваність однозначно краще.
Як я наїлася...

[acid drinker]

наїстися - то добре. а таке саморефлексування мене трошки лякає. але менша з тим.
щодо фаулза згідна, хоча "колекціонер" мене теж порвав на мнєсо. а найперша в особистому хіт-параді - "вежа з чорного дерева" (the ebony tower), дуже раджу.
може, тобі музики? :)

[Soul]

зараз почуваюся теж дещо загубленою, бо себе так і не знаю, а те, що навколо- якось мені не пасує. виходить- " не при делах", зайва якась. але то таке.
Чому ти теж збираєшся знищити нотатник?! що за мода?! до того ж він у тебе тільки почався- а вже цікавий;) я тут для себе багато знаходжу корисного( як і у інших часом).
п.с. назвати свої вірші дибільними... хм... я б не змогла хоча б тому, що вони усі виросли в мені... це як діти... для всього свій час. і те, що ми змінюємося- не викреслює минуле)) воно віддаляється, але воно є. хоча тут у кого як...
просто в перших твоїх віршах відчувається дівчина з широко відкритими очима- а потім вони якось закриваються, і дивишся ти вже крізь щілиночки, "підкреслено- призирливо". може, це суб*єктив)) але так є.

[Загублена дитина]

просто в перших віршах відчувається дівчина, яка напружено шукає ритма і рими. яка "апять влюбілась" чи просто "погано". по-моєму, писати вірші тільки про себе (ну, про свої почуття) - то і є той самий егоїзм. форма рефлексування. і я дуже сумніваюся в їхній художній цінності для нащадків. і мені якось здавалося, що якщо у вірша безліч значень і розумінь, якщо він залишає по собі якесь враження (а я точно знаю, що залишають навіть ті, які Ейсід критикує))), то він не може бути "написаним крізь щілиночки"... то не захист і, тим більше не напад (я себе знаю, так може здатися), просто ти любила не мої вірші, а мій внутрішній стан.
2 Ейсід: до шести ранку сиділа в інеті, лягла, встала, знову наїлася (о, Великдень!)), перечитала усе це і подумала, як добре, що я така буваю дуже рідко і недовго. все-таки, требі мене інколи лупцювати, щоб не втрачала форму. тепер енергійно шукаю, кого можна конструктивно і саркастично покритикувати, кому відкрити очі на цей світ і т.д. і т.п.
2 Соул (і ще хтось про це питався...): хотіла видалити, бо взагалі не хотілося писати. але зараз маленькі нейрончики у моїй розумній головці вже пожвавлено рухаються по лініях нової "картинки". файний такий малюночок вийде. якщо перше не зіпсую... і взагалі. мені зараз писати 50 білетівпо алгебрі. обожнюю геометричну і арифметичну прогресію. яка тут поезія?
Знову 2 Ейсід: в мене "Колекціонер" викликав багатовимірне де-жавю (ситуації, характери). Я його ще переварюю. Намагаюся якось скласти ці коржики до купи у тортик. Бо враження вийшло не ціле, а таке от, шматочками. А "Волхв" подобається тим, що тримає. Мене великі книги рідко тримають. Я більше люблю сильні новели та оповідання. і побільше алегорії, метафор, посилань на інші тексти...
Щось мене понесло... Ша писати... )))))
п. с. 2 ейсід: у те є електронний варіант "Вежі..."? щодо музики: ніколи не проти))))

[acid drinker]

він є на альдебарані: http://lib.aldebaran.ru/author/faulz_dzhon/faulz_dzhon_bashnya_iz_chernogo_dereva/

[Загублена дитина]

сенк фор хелп, френд)))

[Загублена дитина]

Дивилась зараз "Ілюзіоніста". Файний фільм. Ось вона - справжня геніальність. Один з її проявів. Хочу вірити у дива. Не в глобальні, а в отакі - фокуси.
Коржики склалися у тортик. "Колекціонер"... Зрозуміла головну різницю з "Волхвом": у першому романі все зрозуміло вже спочатку, ще коли цей ниций схиблений тільки відкриває рота; є окремі несподівані моменти (хоча, знову ж таки, зрозуміло, що Ч.В., принаймні для Міранди, повинен бути саме таким і вчиняти саме так); прочитала вже половину "Волхва" і навіть на одне слово не наблизилася до кінця. Він, видко, з тих книжок, які не дочитуєш, навіть простеживши очима за останньою буквою. Прочитуєш, прочитавши, потім.
Зате я назавжди запам"ятаю "Колекціонера" за постійні паралелі і зупинки: моє!!! З "Волхвом" не так.
Щось надто багато про книги, при чому про чужі)))
Мені добре.
Мені не байдуже, мені ХОЧЕТЬСЯ!!!
Я чекаю. Я мрію. Я зла і енергійна.
І знову їжа...

[Anatoliy]

"зла і енергійна"... ах, як звучить...
додаю позитиву смайликом :)

[Загублена дитина]

все-таки, як багато зачіпає Фауст, якщо читати його не за шкільною програмою (перша частина з традиційними коментарями)...
пункт перший: лемури. ну чому лемури? "Мадагаскар". лемури - зіпсовані і безвольні традиційно?
пункт другий: суперечка за людину. Біблія. книга Іова. суперечка за Іова. історія Іова - окремий шок.
пункт третій: пудель. чорний пудель-Мефістофель. чорний пудель на медальйоні Булгаковської Маргарити на балу. Жесть.
+ чудовий класичний переклад Пастернака.
особисте: ту свою "мить" він пережив в уяві. Ну, і звичайно, Гретхен... =(((
той, хто не помітить всього цього - взагалі не читав книгу. і де ви бачили таке в шкільній програмі?
прочитала давно. а згадала - бо мені бракує Мефістофеля. шанса побачити світ в обмін на особистість (до речі, це не така вже велика пожертва, бо в кожної людини ще купа мінусів і заморочок...) після смерті, а не одразу... ну де тут програш?

[Загублена дитина]

Такий настрій на мене не дуже схожий... Прочитала у газеті, колись чула як його декламували на тлі зимових картинок... Файно.

БАЛЛАДА О ПРОКУРЕННОМ ВАГОНЕ
- Как больно, милая, как странно,
Сроднясь в земле, сплетясь ветвями,-
Как больно, милая, как странно
Раздваиваться под пилой.
Не зарастет на сердце рана,
Прольется чистыми слезами,
Не зарастет на сердце рана -
Прольется пламенной смолой.

- Пока жива, с тобой я буду -
Душа и кровь нераздвоимы,-
Пока жива, с тобой я буду -
Любовь и смерть всегда вдвоем.
Ты понесешь с собой повсюду -
Ты понесешь с собой, любимый,-
Ты понесешь с собой повсюду
Родную землю, милый дом.

- Но если мне укрыться нечем
От жалости неисцелимой,
Но если мне укрыться нечем
От холода и темноты?
- За расставаньем будет встреча,
Не забывай меня, любимый,
За расставаньем будет встреча,
Вернемся оба - я и ты.

- Но если я безвестно кану -
Короткий свет луча дневного,-
Но если я безвестно кану
За звездный пояс, в млечный дым?
- Я за тебя молиться стану,
Чтоб не забыл пути земного,
Я за тебя молиться стану,
Чтоб ты вернулся невредим.

Трясясь в прокуренном вагоне,
Он стал бездомным и смиренным,
Трясясь в прокуренном вагоне,
Он полуплакал, полуспал,
Когда состав на скользком склоне
Вдруг изогнулся страшным креном,
Когда состав на скользком склоне
От рельс колеса оторвал.

Нечеловеческая сила,
В одной давильне всех калеча,
Нечеловеческая сила
Земное сбросила с земли.
И никого не защитила
Вдали обещанная встреча,
И никого не защитила
Рука, зовущая вдали.

С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
С любимыми не расставайтесь!
Всей кровью прорастайте в них,-
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
И каждый раз навек прощайтесь!
Когда уходите на миг!
1932

[acid drinker]

я так плакала колись, коли його вперше побачила... гарнючий...

[Загублена дитина]

а ще є такий фільм радянський "Вам и не снилось", і книга така є, хочу знайти і прочитати. там таке чисте світле кохання, майже Ромео і Джульєтта, я в кінці навіть заплакала, і ми з подругою посперечалися: в кінці фільму хлопчик вдало стрибає з вікна і щасливий обіймає дівчинку. але у книзі написано, що він вдарився об трубу, впав на газон і в нього на обличчі з"явилася цівочка крові, і звідусюди до нього кинулися люди. Напряму нічого не сказано, але хіба не зрозуміло, що він помер?
І вбила його не бабуся, яка не пускала до дівчинки (дибілка стара), а дівчинка, до якої він стрибнув.
І Фауст не кохав Маргариту. Хтось сказав: "не так сильно, як вона". значить, взагалі не кохав.
я так однобічно не думаю. зазвичай. це просто вирвалося))))
2 Ейсід: щодо спокою: сиджу і плету з пластикових поворозочок кислотну (Ейсід-Ейсід))) жовто-зелену фєнєчку. тільки-но вигадала особливу техніку, і тепер вона у мене має грані (прямокутна форма), дві чисто-зелені, а дві - золотаво-перламутрово-зелені. дуже файно буде. і нерви заспокоює.

[Загублена дитина]

у мене за вікном цвіте маленька файна сакура. а колись я дивилася такий мультик... аніме люблю і досі.
Крістін клоуз хьор айс ту дай...
Самбаді хелп мі тейк зіс енімал ай хев бікам...
А Ви вірите в реінкарнацію?

[Soul]

просто в перших віршах відчувається дівчина, яка напружено шукає ритма і рими. яка "апять влюбілась" чи просто "погано". по-моєму, писати вірші тільки про себе (ну, про свої почуття) - то і є той самий егоїзм. форма рефлексування. і я дуже сумніваюся в їхній художній цінності для нащадків... просто ти любила не мої вірші, а мій внутрішній стан.

так, я завжди за віршами бачу людину, яка писала їх. це погано? і ти мені дуже подобалась! зараз пішли тексти, а я не профі, щоб оцінювати тексти. чомусь згадався підпис Ейсід "я не поэт- и слава Богу..."))
а нотатник цікавий справді. і той вірш з "Іронії долі" теж люблю.

[Андрон Кобила]

вірю.

[Загублена дитина]

2 Соул: як видко з дати, віршик (який все-таки файний!) був раніше за "іронію")))
п. с. 4 Соул: двозначний такий допис вийшов)))
2 Андрон: кого я бачу! а я скоро з Настею побачуся (з Пєтушковою)))
до речі, прочитав, чи наступного разу знову зошит брати?)))
2 всі: якось вночі загублену дитину осяяло. вона написала е-листи до двох видавництв ("треба жити сьогоднішнім днем... хапати синю птаху за хвіст поки вона пролітає повз... а-а-а-а...")))) сьогодні прийшла одна відповідь. у наступному дописі кину оригінальний текст. в цілому - моє самолюбство потішене, але не більше)))

[Soul]

двозначність? хм... випадкова, бо я стараюся казати прямо, якщо шо. просто записала потік думок в той момент. ти про те, що я не поет і слава Богу?- це я себе виправдовую, що не пишу регулярно))
в реінкарнацію вірю теж( щось у мене суцільне погодження виходить... випадково))

[Загублена дитина]

2 Соул: та я про свій)))) іронія і вірші)))) глибинний зміст)))
2 всі: от він той лист від редакторки літературно-мистецького журналу "Золота доба" (з другого видавництва ще не прийшов))
2008/4/28 Катя Луганская <morella14@ukr.net>:


Привіт!
Спасибі за щирий і теплий лист!
Але якби він надійшов енну кількість місяців тому, ми б неодмінно відповіли згодою і надрукували вірші у журналі.
Тепер, на жаль, журнал здіх. Перестав існувати, тому що в умовах сучасної дійсності вкладати гроші у культурні проекти нікому не цікаво(( Ми маємо надію, що з часом (можливо, з осені), за вдалого розташування зірок, ми знайдемо спонсора і віндовимо видавництво журналу. В такому випадку, безумовно, згода щодо співпраці лишатиметься в силі))

Тепер щодо віршів - моє суб*єктивне бачення: загалом - вірші сильні і цікаві. В деталях - є, як на мене, подекуди певні неузгодженості з мелодикою (типу, відчувається зайвий склад, але це, в принципі, дрібниці...). Але деякі моменти особливо яскраві і влучні, за них окремий респект. Приємно також, що тексти досить непередбачувані (що рідко трапляєтсья у сучасних авторів). Знов-таки, як ти сама вірно зазрачила, вірші досить різноманітні - як за рівнем, так і за настроєм.

Як альтернативу друку в журналі можу запропонувати такі речі:
1) друк на літературних сайтах (можу підкинути кілька відповідних посилань окрім тих, що уже є)
2) а ще є такий захід, як "Літтусівка". Відбувається в середньому раз на місяць. суть у тім, що збирається купа творчого люду (абсолютно різного віку і ідейного забарвлення), читає свої тексти. іноді відбуваються обговорення прочитаного.
3) також існує такий собі КТМ - Клуб Творчої Молоді. Відбувається раз на тиждень (зазвичай по вівторках) у видавництві "Смолоскип" (на Подолі). Там можна послухати творчість інших, а також провести свій авторський вечір.

Тобто, це є можливі варіанти заявити про себе. Бо заявляти варто))

Зі святами, натхнення і вітру!

Олена, редактор

[Загублена дитина]

10 білетів ДПА по алгебрі подолано.
залишилось 40.
Життя прекрасне!!!
могло би бути і сонячніше.
перечитувала окремі сторіки "Колекціонера". МІРАНДА.
майже Матильда))) (хто був на форумівці, зрозуміє))))
Мефістофель. мені не вистачає Мефістофеля.
"мозку. тобі не вистачає мозку".
спитати про реінкарнацію спитала, а сама не відповіла. моє ставлення до неї: десь у креативні є моя прозова темка. у ній є допис "кролики". хто зацікавиться - прочитає. не хочу витягати то сюди - лінь шукати.
я відчуваю себе Мірандою. Матильда без магії, яка дорослішає. А от "Буря" Шекспіра мені не подобається. краще "Дванадцята ніч". і Булгаківська Маргарита - ну ніколи б не хотіла бути такою. Хоча для неї Воланд був тим самим Мефістофелем, якого я чекаю. хтось мені нещодавно сказав, що Мефістофель - це не зовнішній прояв чи вплив, а внутрішній стан - він приходить до тих, хто до цього готовий. у цьому я не схожа на Міранду - в неї було надто багато принципів, щоб погодитися на щось таке. стійке уявлення про правильність. комплекс відмінниці.
безпринципність - це спроможність до змін. принаймні в одному з розумінь. а Міранда сама писала після спілкування з Ч.В. : "я закостеніла. я втратила гнучкість". так жити не можна. хамелеон - ідеал світосприйняття. і світ сприймає його так само ідеально. головне - не розчинитися, бо тоді втрачається зміст. треба всотувати світ у себе з усіма його проявами.
а перлина - той же крихітка Цахес. вона живе за рахунок серцевини. але з іншого боку - серцевина перлини - її Мефістофель. її поштовх. з іншого боку - місто Фауста будувалося за його допомогою, але вигадав його все одно Фауст,пороховинка сама по собі - ніщо, аттський талант Цахеса реалізвував він сам, перламутр надбання перлини, Цахес сам надибав на свою голову перукаря)) Мефістофель це не просто внутрішній стан + зовнішній фактор - це вибір.
це так, невідредаговані думки...

[Загублена дитина]

питання, які мене хвилюють:
- суккуба міг придумати тільки дебіл;
- а якщо покласти хамелеона на дзеркало?
- "Волхв" Фаулза;
- ще 15 білетів;
- чому я пропустила "Зелену милю", а не "Труп нареченої"? =(
- як там форумівка?

[Загублена дитина]

мене ігнорують. добре. я звикла.
в мене нарешті завантажилась аська - прошу)))

[Загублена дитина]

Знаєте, червону троянду, що в’яне, вкривають темні плями? Як покусані вуста. І кінчики пелюсток згортаються у малесенькі сувої, зморшкуваті і неживі, як корки на вустах, покусаних до крові. Чим рішучіше вони розтуляються, чим швидше червоні пелюстки відштовхуються одна від одної, як південні полюси тонких пласких магнітів... Можна годинами дивитися у широко відкритий порожній рот зов’ялої троянди, зазираючи аж у горло, намагаючись прочитати слова у рухах м’язів, у скороченнях пухирчастих, набряклих слизових оболонок, – не розуміти, що пелюстки вигинаються і тремтять, хитаються, опуклі, бо ти штовхаєш їх власним диханням; читаєш свої слова і думки.
…Так само дівчинка з першої парти заглядала до рота улюбленій вчительці – кожна жінка схожа чимось на троянду, а після сорока – на троянду, що в’яне; кожна дитина шукає у дорослих своє майбутнє – якою стане вона.
…Хотіла б я хоч у театрі тіней, най не в головних ролях, побачити ті руки, що поставили свіжу, червону, як рана, вирізана у повітрі садовими ножицями, ні, навіть не червону і не пурпурову, а шарлатну, зухвалу троянду в одну вазу з тою зов’ялою квіткою, з тим ледь загоєним, ледь затягнутим шрамом; дві троянди; парна кількість – до похорону: одна поховала свою мрію, а інша – своє дитинство.
…А хто б не хотів побачити Бога?

Оце таке.

[acid drinker]

ейсід повернулося =)
тепер про хамелеона і дзеркало її теж хвилює. але, на жаль, піддослідних особин нема...
а суккубів придумали по-своєму розумні дядьки. а ще я спізнююся на пару, тому решту напишу годині так о першій-другій дня.

[Загублена дитина]

Ахматова з"їсть мій мозк... це позитивне явище? "Сіроокий король"; решта крутиться в голові не через сюжет, а через настрій. МОЄ, МОЄ, МОЄ!!!!!!!!! + яка доля! =(

[Black3012]

Суккуба придумали заздрісні жіночки, котрим бракнуло чарів, щоб причарувати предмет бажання :)
Хамелеон в дзеркалі побачить не тільки себе. То вже як йому схочеться :) Хіба що оточити його дзеркалами, це було б цікавіше.
Усьо решта в моє айкю не влізає.

[Загублена дитина]

враховуючи, що зовнішність у суккуба, сказати б м"яко, доволі своєрідна... =)))
хлопці, а можна змінити нік?

[Загублена дитина]

повернувся настрій шось писати у цій штуці.
загалом, усе позитивно, я знову змінила авкуі хочу змінити нік.
та є ще так багато, чого ви не знаєте ()()()
отже, по-перше, ви б здивувалися, якби дізналися, яким способом розважається на свята ваша Дитина (до речі, допомагає знайти думку): у брата електронне піаніно, яке втикається в розетку; так от, коли воно вимкнене з електромережі, і на ньому не блимають лампочки, і воно не видає жодних звуків, Дитина стоїть і тупо тисне на клавіші у різних послідовностях з творчим виразом обличчя; до речі у мене без розтяжки виходить ціла октава і ще одна нота. а грати я вмію тільки партію лівої руки в "Місячній сонаті" Бетховена. в моєму репертуарі)))
по-друге, я тащуся від аськи і від кількості людей, які додалися туди за два дні.
по-третє, у мене в голові постійно крутиться Ахматова: "Слава тебе, безысходная боль, умер вчера сероглазый король!"... Блукаю по хаті і як зачарована з різними інтонаціями шепочу; брат явно трошки наляканий, він намагається вивчити Тютчева по програмі, і тут приходжу я зі своїми мантрами-закляттями))))
по-четверте, подружка по телефону прочитала мені прикольну річ з "Шо" (про "Комплект самогубця", чи шось на зразок того, у подарунок нав"язливому кавалеру - якщо не допоможе йому, то знадобиться для себе; в оригіналі уморітєльно) і цитату з Бегбедера про романтиків.
по-п"яте, я повернулася до Кобо Абе - "Чєловєк-ящік" у російськомовному перекладі. цікава штука. мені подобаються практичні поради)))
по-шосте, у вівторок, якщо у лісі нічого потужного не здохне, Дитина йде на збори літстудії "Перехрестя" до НСПУ, до пані Вікторії Осташ. ще раз дякую Ейсід і Мерсенарі)))
треба вже складати план складань-перескладань. тупий і зовсім не смішний каламбур.
останніми днями мене жостко пре. я можу робити алгебру (о, симетричні ситеми рівнянь з замінами! о, о, о!) і раптом пре. пишу. викидаю)))
хотілося б подивитися "Скафандр і метелика" в "Кінопанорамі", але він уже минув =((
а знайомий ходив на Жолдака в четвер. ще не розповів.
а ще мені прислали одну класну штуку, зара скопіюю і викину сюди. це щодо релігійних питань)))

[Загублена дитина]

Разговор младенцев в утробе матери.
Один из них – верующий, другой – неверующий.
Неверующий: Ты веришь в жизнь после родов?
Верующий: Да, конечно. Всем понятно, что жизнь после родов существует. Мы здесь для того, чтобы стать достаточно сильными и готовыми к тому, что нас ждет потом.
Неверующий младенец: Это глупость! Никакой жизни после родов быть не может! Ты можешь себе представить, как такая жизнь могла бы выглядеть?
Верующий: Я не знаю всех деталей, но я верю, что там будет больше света, и что мы, может быть, будем сами ходить и есть своим ртом.
Неверующий: Какая ерунда! Невозможно же самим ходить и есть ртом! Это вообще смешно! У нас есть пуповина, которая нас питает. Знаешь, я хочу сказать тебе: невозможно, чтобы существовала жизнь после родов, потому что наша жизнь – пуповина – и так уже слишком коротка.
Верующий: Я уверен, что это возможно. Все будет просто немного по-другому. Это можно себе представить.
Неверующий: Но ведь оттуда ещё никто никогда не возвращался! Жизнь просто заканчивается родами.
И вообще, жизнь – это одно большое страдание в темноте.
Верующий: Нет, нет! Я точно не знаю, как будет выглядеть наша жизнь после родов, но в любом случае, мы увидим маму, и она позаботится о нас.
Неверующий: Маму? Ты веришь в маму? И где же она находится?
Верующий: Она везде вокруг нас, мы в ней пребываем и благодаря ей движемся и живем, без нее мы просто не можем существовать.
Неверующий: Полная ерунда! Я не видел никакой мамы, и поэтому очевидно, что ее просто нет.
Верующий: Не могу с тобой согласиться. Ведь иногда, когда все вокруг затихает, можно услышать, как она поет, и почувствовать, как она гладит наш мир.

[Anatoliy]

я в темі доля це теж писав для ауреліано як асоціацію на нашу розмову (тільки без конкретних осіб, тобто лише асоціації). він назвав це невдалим прикладом аналогії (тільки це була не аналогія). але річ дійсно класна :) може, ТАМ дійсно ще краще? :)

[Загублена дитина]

хлопці (не в сенсі статі. а в сенсі "рєбята"): ну за що мене можна любити? га? я в шоці!!!! ппц.

[acid drinker]

нік змінити можна, це треба прімові постукати. любити - таки є, за шо =)

[Soul]

твій брат весь час грає на синтезаторі?! о-оу... тоді я тебе розумію. це ж здуріти можна від електронних звуків!
"Человек- ящик" теж вразив( правда, польською), особливо кінцівка, та й взагалі.
Ахматову зараз теж раптом стала цитувати для себе, особливо "Сжала руки под тёмной вуалью"(особливо- "Задыхаясь, я крикнула: "Шутка
всё, что было. Уйдёшь, я умру."
Улыбнулся спокойно и жутко
Исказал мне:"Не стой на ветру".),
"Невольно пощады просят..."

[Загублена дитина]

нє, це не синтезатор, а електронне піаніно. воно звучить дуже гарно, але його забагато.

[Загублена дитина]

а Ви знаєте, шо то таке - ()()() /друга версія - (0)(0)(0)/? то глечики і/чи дерева. довго пояснювати...
отже, найсвіжіше питання: як ви вважаєте, краще залишитися Загубленою дитиною, чи стати kai hara?

[acid drinker]

ммм... а шо є kai hara?
якшо це з аніме, то краще залишитися так ;)

[Anatoliy]

залишитися так

[Загублена дитина]

я сама не знаю, шо таке. коли знайду - поясню)) десь чула. шось східне. таємниче...
а "Загублена дитина" - надто чесно по відношенню до інших форумчан; є такі прибацані, кого відлякує; є упереджені; хоча, по-моєму, я вже скидаюся на звірятко-талісман пожежної команди з якогось американського фільму)))

[Загублена дитина]

Ейсід, введи каі хара англійськими літерками в гуглі - тобі сподобаються ссилки)))
Каі Хара - це кореянка, яка робить наших з тобою улюблених фантастичних лялечок.

[Загублена дитина]

Загублена Дитина планує завтрашній день: у ліцей вона не ходе зара, а завтра - імпровізована форумівка спешелі фор Дитина + літстудія, тому файно було б одягти щось довільне і файно нафарбуватися.
Але, з іншого боку, в ліцей таки доведеться сходити, щоб здати історію, поки інші сидітимуть на факультативі (або одразу після нього; в такому разі я буду біля Будиночка з химерами десь о четвертій), щоб оминути чергу. Оскільки я за довідкою ще офіційно хвора (і це таки допомагає тиснути Гольду на жалість), доведеться виглядати трохи блідо.
Чорні брюки, біла рубашка-рукава-три-чверті, пара підручників, килотна фєнєчка, волосся під чорний обруч і посмішка. Впізнаєте?
Шарилася вчора з мамою цілий день по інет-каталогах косметики і шмоток; Дитина - "шмоточніца". Тато в шоці.
у мене (чи не тільки у мене?) гахнувся контакт. прикро.
за ніч вимучила із себе примітивний твір про "Несподівану знахідку" для молодшого брата. половину образів довелося повикидати, кожне речення розбити як мінімум на дві частини; але то таке.
Найголовніше: у Дитини от-от мають вилупитися метелики в сараї.

[acid drinker]

припустімо, робить вона не ляльок, а макіяж їм... але це все одно не привід змінювати нік =)

дитина-шмоточніца - це прикольно. і природно. ми ж ета.. жінки... ;)

[Загублена дитина]

впадете під стіл, коли дізнаєтеся, звідки повернулася Дитина: з чистки обличчя у косметичному салоні. тому якшо завтра на форумівку припреться істота з червоною опуклою мармизою - не лякайтеся))) фу.
викинула трошки на ГАК. нє ахті.
настрій норм - купила шоколадне яйце "Подружка" - а вньому рожевий браслетик))) чого іще дитині)))
п. с. нік не мінятиму. поки)))

[Загублена дитина]

по-перше, Дитина напаскудила по-свиянчому і просе у вас за то пробачення. всі зрозуміли, за шо, і забули)))
по-друге, Дитина цілий день пахла ваніллю)))
по-третє, Дитина НЕНАВИДИТЬ весняні зміни погоди...
по-четверте, Дитину таки похвалили на ГАКу)))
по-п"яте, сьогодні Дитина таки сходила на літстудію в НСПУ до пані Вікторії Осташ. враження від конференц-зали на другому поверсі будівлі НСПУ: надто багато всього наляпано. надто. враження від студії: різна публіка, цікаві персонажі, свої графомани є, видко, всюди, всього дев"ять чоловік, а сама пані Вікторія - дуже мила жіночка))) мені сподабалась)))
мене похвалили (в принципі), мої текстики взяли почитати на кілька днів і запропонували виступити у п"ятницю на п"ятиріччі студії. ну, і плюс перспектива участі у "Гранослові".
це все трошки позитивно вплинуло на батьків Дитини, близькі люди (вчителька зарубіжки, подружка) - раді і веселі. все добре.
я дуже себе люблю - саме таку і ніяку іншу. Дитина - зе бест. бєз ложной скромності)))

[Загублена дитина]

у Дитини зараз стільки всього...
по-перше, завтра Дитину нагороджуватимуть грамотою за МАНівську роботу з біології про моїх метеликів; а ще цю роботу відібрали на якийсь екологічний конкурс у неділю; пишу промову, роблю презентацію;
завтра у дитячій бібліотеці №9 на вулиці Білоруській 34 (біля Лук"янівки) - раптом хто поруч опиниться - я, може, побачу Герасим"юка, а він мене - почує))) якщо. я звісно, встигну... бо Дитина другий ранок поспіль приповзає до ліцею о восьмій ранку - для Дитини це ДУЖЕ рано; і здає історію...
а так... нє, все-таки я се ду лю)))) і вас то)))
п.с. і про які "Київські лаври" тут може йти мова? =(
+ мене, мо, позбавлять аж від двох екзаменів - залишиться три. два - шара. один - вивчабельний))))

[Загублена дитина]

ну от і трапилося те, про що я себе попереджала, до чого типу була готова, але все одно образливо і страшно. всьо. дитина більше не пише і не зачіпає. а так хотілося... навіть почало виходити... ніби. пусто. порожньо. могли назвати талановитою. могло комусь сподобатись. а вийшла кремова прикраса на торті: доки вершки вичавлюють з такої прикольної кондитерської штуки, здається, що вони ніколи не закінчаться... але ж потім хтось перетискає, зупиняє... і від різкої зупинки, як у ліфті, що піднімався вгору (бо я не впала, просто стоп) - дивне почуття в животі. а звідти - у мозок перш, ніж у серце. бо серце на початку знало, що так буде, що не варто і починати; а мозку, видко, просто не було поруч... соромно. наче вилив келих вина і зізнань комусь на голову, а от тепер зустрівся з ним... а хотілося, щоб було соромно по-іншому: з даху впали сотні, а підвелася тільки я. але - ні. отже, напевне, бувайте.
дитинство закінчується...

[Soul]

Катю, спокійно. Тобто- це мине. а потрібне прийде. Думаєш, у всіх завжди пишеться?! ха. так не буває.
Ти талановита, але щоб писати( це ми з Честером вчора обговорювали), треба стан горіння( це може бути і душевний спокій, не обов*язково лихоманка))), певна внутрішня температура, в якій може "приготуватися" твір. Звісно, можна і просто написати- cкомбінувати, маючи ідею, набір метафор тощо, але тоді воно "не те"...
Дитинство як уміння дивуватися світові- нехай ніколи не закінчується!

[4esterfielter]

джаст кіп йор дорз оупен:) енд лак вілл кам ін:)

[Загублена дитина]

ой-ой-ой)))) яке знання мови, яка, власне, ВИмова))) віримо. додати нічого.
вилупився метелик. липовий бражник. гарний. зелений. але крила так і не розгорнув. вже два дні. зламав одну ніжку до тогож. а добити не маю силю так шкода... =(

[4esterfielter]

ммм... та?!.. точно, ти ж в приватному будинку живеш...

[Загублена дитина]

Дитина читає Чехова. впереміш з культорологією і диктантами для ДПА.
віддала татові недовирішені японські кросворди, ощаслива людину)))
потягло на архітектуру, днями скачую картінкі з інету... в голові чомусь постійно пульсує якийсь невловимий образ, силует, контур будівілі: щось готичне і барокове водночас, щось металево-склисто-візерункове і одразу з тим - ліпнина, щось однозначно дуже високе і з характером, як у старих соборів; тільки навряд релігійного призначення - хіба в минулому. і бракує чогось на зразок вітражної троянди Нотр-Дам-де-Парі; взагалі не можна вловити колір.
...тобто, було у мене так з книжками, з картинами, з музикою, з квітами, з їжею, з кольорами, навіть з людьми, але з цією от спорудою, з архітектурою - яскраво, як ніколи; лякаюче навіть... відуваєш фізично, постійно, майже на смак, як пірсинг у роті - бо чужеродне, хоча на на нього й погодився, сам хотів; єдине, що втішає за такого порівняння - коли вийняти штангу, дірка в язику швидко заросте)))

...я люблю свою Сашку. вона вередлива. вона закохана дурепа. вона пряма, як куток будинка. ми сварилися тисячу разів - вірніше, просто переставали розмовляти чи крижаніли одна до одної. ми кидали слухавки, кричали, плакали, спокійно зупинялися, відпочивали, ховалися, наздоганяли, зневірялися і порівнювали... і все одно залишилися разом. і все одно - коли погано відчуваємо одна одну безпомилково, і телефонуємо. і знову кидаємо слухавки, кричимо, плачемо...
знаємо, що знаємо одна про одну не все - і цього нам достатньо. ми геть різні, ми не перетинаємося, ми паралельні, альтернативні одна до одної. випадкові. але - такі і так вже довго.
...а вчора разом відпустили. попрощалися. поділилися. стало легше. і як після цього я можу НЕ любити мою Сашку?
...інша тим часом намагається щось мені довести, чимось пожертвувати, переконати, вмовити, прислужитися, запевнити... я ніби постійно заборгована... і як я можу любити людину, якщо між нами - вексель?

а там - весна, там жасмін, там так!!!!.... там-тами, язичницька якась атмосфера, важка, густа, загортаюча...

був останній дзвоник. янголи на плечах просовують пальці між локонами високих, майже архітектурних (і все один мотив...) зачісок, і вони світяться наскрізь не від блискіток і не від блискавок; сукні кращі, ніж на випускному - простіші, тонші; банти... кульки в небо; випускають; летять; застрягають, зачеплюються за електро-дроти над шкільним подвір"ям, і залишаються там; на дротах за роки вже десятки оберемків стрічечок, що залишаються по них після кількох сезонів... мій останній, хоча, власне, і перший вальс з Наталечкою Балан, яка, може, стане відомою моделькою, а поки сдає англ. мову, під "Відірватись від землі" Даринки Кирилко, яка тепер може стане співачкою; бо цей день розв"язав усім руки, ноги, голови, очі, і всі тепер окремо. незалежно один від одного, вільно, ще не самотньо, і тому так добре... і сумно...
і я така буду через два роки?!
отже, з наступного року я буду в юридичній групі, в мене буде новий куратор і інші вчителі, в мене не буде мого улюбленого третього курсу, одинадцятого класу, не буде вже величезних блакитиних очей Янки Овдій і її наглого тембру голосу... я проводила випусників, частинку свого життя, маленьку мить свого майбутнього...

я проводила ще одну людину. так легко і зрозуміла, і прийняла, хоча знала все вже якийсь час, але не могла зголоситися на це...
а епізод - цікавезний, тому подам його тут з умовними позначками...
...отже, деяка людина у моєму житті - назвемо її [Х], в день останнього дзвоника (як символічно!) отримала квіточку, трояндочку, в плівці. далі було таке: на спільному шляху до метро розочку розгорнули зі словами "квіти у плівочці - яке жлобство!", перев"язали стрічечку на голеньке стебельце, завили їй кінчики ключиком (тут знак, зрозумілий тіко мені...), уважно роздивилися результати своєї діяльності... тут іде миттєве фото, на якому зафіксовано, як мені дарують трояндочку, що зазнала вищезображених перетворень. ідилічно. якщо не читати комент до світлини: "...хм... вона таке не любить, ще покусає... [швидкий погляд довкола і на мене] ...Дитино (тут було справжнє ім"я), хочеш розочку? а то неприродньо якось - ми вдвох, я з квіткою, а ти - без... тримай!" ...отаке. далі було... нічого. нічого далі не було і не буде. показовий ролик, еге ж?

цим і живемо...

[Загублена дитина]

отепер я знаю, що таке біль...
біль - це коли знаєш, що більше не зможеш зайти в кімнату, зняти піджак, кинути разом із сумкою на стіл, закатати рукава вічної білої блузки, розстібнути на ній ґудзики, покласти перед...[неважливо ким]... зошит із новими віршами, здертися на підвіконня і дивитися вниз, знаючи, що тобі дивитимуться у спину ще не дочитавши... не зможеш надИхати тим часом на скло і намалювати на воді сердечко, солодко потягнутися, покликати, щоб подали закинуту (невипадково ж...) туфєльку, обійняти, зістрибнути, показати намальоване... не зможеш залізти до талії в шафу, знайти чайник, чисті чашки (їх завжди бракує...) і цукор, заварити на двох дешеву розчинну каву прямо на підлозі... не зможеш спитати: "скільки цукру?", чудово знаючи, скільки люблять... не зможеш спитати, чи люблять (?), чудово знаючи, що люблять... або: не зможеш прийти у порожню кімнату, перевірити тихенько зошити (тим же кольором ручки, тим же почерком...), взяти з полиці чиюсь* улюблену книжку і забрати замість спогаду, залишити смішну записку оранжОвим фломастером під склом і повернути ключ у дверях - ззовні, три рази... або: не зможеш отримати електронного листа з віршем, присвяченим тобі, або з вічними (як біла блузка) рядками Цвєтаєвої... не зможеш отримати за три секунди на дванадцяту смс-ку вічним (як твоя біла блузка) транслітом і набрати номер рівно о дванадцятій...
нічого не зможеш...
оце - біль.

хтось радив мені писати прозою?

[Soul]

дивовижна людина! це я комусь вже казала... взагалі у мене в житті чим далі- тим дивовижніші люди трапляються.
а я от подумала. мій викладач з фортепіано казав: коли досягнеш досконалості у грі, то вже не буде гра- то буде "не-гра".
а в літературі так буває- неписання, НАДписання?..

[acid drinker]

зате тепер ти знаєш, як то - бути сильною дівчинкою. і не хотіти навіть того, і намагатися того позбутися, а бути. і це добре.
назовсім?

[Загублена дитина]

2 ейсід: мабуть............................................ ...............................

[acid drinker]

зате в тебе - не назовсім. відпустить.

[Загублена дитина]

сиджу на підлозі і рву на шматки сторінку з книжки, на слова, на літери:
Я сейчас лежу ничком
- Взбешенная! - на постели.
Если бы Вы захотели
Быть моим учеником,

Я бы стала в тот же миг
- Слышите, мой ученик? -

В золоте и в серебре
Саламандра и Ундина.
Мы бы сели на ковре
У горящего камина.

Ночь, огонь и лунный лик...
- Слышите, мой ученик?

И безудержно - мой конь
Любит бешеную скачку! -
Я метала бы в огонь
Прошлое - за пачкой пачку:

Старых роз и старых книг.
- Слышите, мой ученик? -

А когда бы улеглась
Эта пепельная груда, -
Господи, какое чудо
Я бы сделала из Вас!

Юношей воскрес старик!
- Слышите, мой ученик? -

А когда бы Вы опять
Бросились в капкан науки,
Я осталась бы стоять,
Заломив от счастья руки.

Чувствуя, что ты - велик!
- Слышите, мой ученик?

Чуєш? Ти чуєш? ТИ чуєш мене?..................................

[Загублена дитина]

от тепер з тих літер, які нарвала раніше, складаю інше - знаю напам"ять; складаю і кричу-кричу-кричу; мовчки:

Я тебя отвоюю у всех земель, у всех небес,
Оттого что лес - моя колыбель, и могила - лес,
Оттого что я на земле стою - лишь одной ногой,
Оттого что я о тебе спою - как никто другой.

Я тебя отвоюю у всех времен, у всех ночей,
У всех золотых знамен, у всех мечей,
Я ключи закину и псов прогоню с крыльца -
Оттого что в земной ночи я вернее пса.

Я тебя отвоюю у всех других - у той, одной,
Ты не будешь ничей жених, я - ничьей женой,
И в последнем споре возьму тебя - замолчи!-
У того, с которым Иаков стоял в ночи.

Но пока тебе не скрещу на груди персты -
О проклятие!- у тебя остаешься - ты:
Два крыла твои, нацеленные в эфир,-
Оттого, что мир - твоя колыбель, и могила - мир!

[Загублена дитина]

і ще одне: біль - це коли пальці при одній думці про людину чомусь тремтять так сильно, що не можеш складати на підлозі ті кляті слова з літер...

[acid drinker]

її ж: я учу - губам полезно раскаленное железо, бархатных ковров полезней гвозди - молодым ступням...

[Prophet]

прозу? авжеж.
але тут не можна радити. вона сама прийде, коли буде тому час.

а так - тримайся. з болю можна видобувати надзвичайно красиві речі.

[Загублена дитина]

Слава тебе, безысходная боль!
Умер вчера сероглазый король...

знайшла віршик, який написала в сім рочків:

Я - буду, а ти - ні,
це ти - ні, а я - буду
поруч з тобою - жовті тюльпани, -
щоб не казали тобі люди,
а мені - болотні вогні;
переберу для тебе гречку
і намалюю пальцем сердечко
на мокрому склі у ванній...

Я - буду, а ти - ні,
це ти - ні, а я - буду
приходити з Звідки-нема-вороття
(це така величезна споруда),
тихо сповзати униз по стіні,
витирати собою підлогу
і цілувати твої ноги:
зовсім як за життя.

[Загублена дитина]

я - дитина. у мене дитячі, насправді, проблеми і радощі... як би добре я не вдавала дорослу, я все одно - просто намагаюся зламати крильця вітрякам... цього не було і не буде...
дивні дні. здаю екзамени. диктант - 10. алгебра - 12. біологія - 12. право - 12. географію писала сьогодні, витягла один на весь клас файний шостий білет, до якого одного тільки й готувалася і де найлегша контурна карта. тре ще зробити до консиліуму портфоліо, здати підручники - і я вільна)
прочитала "Чайку" Чехова. багато думок про провінційність, яка не залежить від територіального розташування...
зустрічаю купу людей з минулого і жахаюся тому, як його багато... як багато людей, яких знаєш - якби захотіла сховатися. не змогла б...
потім - новий блокнот. треба писати, а не лише друкувати.
потім - дешевий шалик до дорогої блузки. просто з протесту.
потім - домовленість з хлопцем. який вигадує мій аніме образ і обіцяє малювати ілюстрації до моїх віршів.
потім - у метро молода-мати і донька-зовсім-крихітка; доросла-жінка і донька-підліток. такі схожі. не знаю...
потім - тролейбус. сідала на кінцевій. тисячу років не їздила так.
потім - студія. бібліотека. різні люди. навіть білявки. полуниця. а вдома - черешня. тісний світ.
повертаюся.
кальмари. черга. позика. 25 коп. розмова тих, хто чекає, про те, чого чекають, щоб не так чекалося. ха-ах-ах.
темна вулиця. гарні будинки. все ще відчуваю в собі архітектуру, та вже менше.
дім. порвані шкарпетки. комп"ютер. отак.

ненавиджу цю людину. пускаю до себе. дозволяю усе пояснити. ну як можна прийти миритися з рулоном елітного туалетного паперу? і вирізати з нього сніжинки в травні місяці...

[Prophet]

чудово)))

[Загублена дитина]

додуматися, звичайно... знає, чим мене можна підкупити...
а сніжинки мама викинула. дивувалася дуже.
а сьогодні трійця, і вдома - торт і лимонад.
а вчора було жовте сяйво під час дощу. майже салатове. звідусюди. крізь небо, крізь листя, крізь стиглі чершні, крізь непрозору фіранку кудись у центр кімнати плямами, колами - театр тіней. як на Хрещатику: "Мистецтво силуету"; за кілька дешевих умовних одиниць продають дива (чи принаймні їх назви) - і так повсюди; міняються, випитують, переслідують, підшукують, кидають річ, яку довго тримали в руках, бо це вже нічогісінько не значить...
панос слов)
пи.си. я дивлюся, тут іще одна дитина з"явилиася?) канкурєнтікі?))

[Загублена дитина]

Shadow-Bride
There was a man who dwelt alone,
as day and night went past
he sat as still as carven stone,
and yet no shadow cast.
The white owls perched upon his head
beneath the winter moon;
they wiped their beaks and thought him dead
under the stars in June.

There came a lady clad in grey
in the twilight shinning:
one moment she would stand and stay,
her hair with flowers entwining.
He woke, as had he sprung from stone,
and broke the spell that bound him;
he clasped her fast, both flesh and bone,
and wrapped her shadow round him.

There never more she walks her ways
by sun or moon or star;
she dwells below where neither days
nor any nights there are.
But once a year when caverns yawn
and hidden things awake,
they dance together then till dawn
and a single shadow make.

J.R.R. Tolkien

Невеста - тень

Был одинокий человек,
Сидел всю ночь, весь день,
Сидел он камнем целый век -
Без тени! Где же тень?
Для белых сов он был шестком
Под зимнею луной,
А летом птиц не счесть на нем, -
Ведь камень - не живой.

Однажды в сумерках - она
Пришла из темноты,
Вся в сером, волосы - волна,
А в волосах - цветы.
И вышел он из камня вон,
Распалось колдовство,
В свои обьятья принял он
Ее, она - его.

И под звездой ночной, и днем
С тех пор своих дорог
Нет у нее: она - при нем,
Внизу, в тени, у ног.
Но ежегодно суть вещей
Выходит изнутри:
И вновь их двое, и он с ней
Танцует до зари.

обожнюю цей віршик, колись спробую його перекласти українською мовою (тільки треба трохи краще знати і відчувати англійську), бо так і не знайшла відповідник... а серед російських - купа безбарвних, сірих, неталановитих, однакових, з банальною лексикою, з тупими і передбачуваними розділовими знаками, без жодного настрою. ритмічно огидні... цей - найкращий.
думаю про те, що сама погоджуюся залишатися вічною ученицею, здібно, але малою школяркою, наступницею, улюбленицею, відміннецею, вихованкою... це почуття не полишає, хоча й не псує... просто це неприродно і нерівноправно з усіх точок зору. і я не звикла тільки брати. і я незалежна! була раніше... мене критикують і хвалять, постійно виставляють оцінки, влаштовують маленькі контрольні і самостійні, вчать читати і писати, і це було б добре, і це був би подарунок. якби не водили моєю рукою і моїми очима, коли я сама... якби я не чула в голові коментарі тим самим голосом. детальний аналіз текстів і вчинків... коли доторкаюся вухом до вуха - ковтаю думки і потім перетравлюю вухами... як можуть поєднуватися в одній людині поміркованість і те, що відбувається? а я тим часом звикаю. тінь. жива - для мертвого. щоб помінятися-махнутися. хай поглине. все одно - замалий, щоб всотати все. а так - працюю батарейкою. змінюється. не на краще і не на гірше. але - не камінь.
а сьогодні - трійця, червень, і у мене на вухах - черешні сережки. доторкаюся вухом до вуха - і більше нічого не треба. залишаюся сама - кидаюся писати.
нишком слухаю бумер-саундтрек. думаю про геніальність. про невибагливу, по суті, мелодію, яку легко наспівати. зіграти. скачати рингтон. щось не так. щось є. якась над- і под- асфльтність, дорога невідомо куди, рух, одноманістність, прикрощі, жалість, сум, спогад... для мене і музика, і фільм зараз - хто б міг подумати - зараз співзвучні станом. коли ти зробив невипране, хоча поки - не смертельне - але змінити нічого не можеш. а хотів би. а поки живеш далі і навіть не чекаєш. просто живеш із цим... хтось розуміє? навряд...
вчора була на студії. читала своє. слухала чуже. не схоже. не формат? вічнописання і стіл? а якщо завтра припиниться так само, які почалося менше півроку тому? просто зупиниться. а хто, хто мені сказав, шо буде погано чи навіть гірше, чи важко, чи бодай неприємно? хто мені сказав, шо я буду тихо графоманити-дрочити, як старий імпотент? хто сказав? закидайте його їжачками і равликами, бо я просто забуду. прийшло і пішло. це не я. це щось інше. я не можу такою бути. це не я. не мої думки - я не можу таке придумувати. і не мої вчинки. вухом до вуха... черешні впали... не читай текст на екрані, будь-лачочка...

[Загублена дитина]

починається щось схоже на нове життя) причому вже досить давно починається) залагоджу кілька старих питань - і туди, мерщій, в нове життя)

[Загублена дитина]

дуже хочу побачити одну людину, особливо посмішку. чи принаймні, щоб вона (він) відгукнувся...)
вчора був день негативу, розриву, здивувань і надій. знаєте, нічого, власне, і не трапилося, але тепер точно трапиться. тобто, вчора було створено передумови для майбутнього, зроблено певний набір вчинків, які стануть приводом змін. не тільки мною зроблено. але я знову переконалася в собі, в тому, шо роблю може й неправильні вчинки, але такі, яких потребую... ні про що в своєму житті не жалію. і тепер якось по-іншому ставлюся до себе та до інших. і нові стосунки будуть легкими. ні, не гра, тобто, я не буду грати кимось, а хтось не буде грати мною. це буде взаємна гра - як теніс) обожнюю теніс) не буде більше ревнощів, образ та іншого... я буду просто щаслива. мене, може, навіть будуть любити. може - обмануть. але я цього чекаю і на це погоджуюся. я це дозволяю і я це контролюю. і тоді це - вже не обман) брюс всємогущій) а насправді... я вчора говорила з одною людиною... і людина сказала мені правильну річ... покохати мене може за певних сприятливих обставин - будь хто симпатичний, розумний і без комплексів. але спокій і довіру я можу знайти тільки в собі - цього мені ніхто не може дати, навіть якшо буде запихати через вуха. за цю думку я вдячна цій людині за будь-якого рохвитку подій)

[Загублена дитина]

"Ідіот" - моя настольна книга. в усіх сенсах. Настасья Філіпповна рулить)

[Андрон Кобила]

,)) - ось посмішка і відгук ;)

[Загублена дитина]

о! не тре було так палитися) дякую)

[Загублена дитина]

от сиджу і думаю, шо не так тре було відповісти) азадачіл)
а насправді - трєтю добу поспіль думаю про одне і те саме. мені добре.

[Загублена дитина]

я одна. мені самотньо. я чекаю. наступний тиждень.
забагато інету... тре було б піти прогулятися ,)
/тут уїдлива посмішка, зрозуміла обраним - ботанам/

[Загублена дитина]

все. йду топитися. хай кусають собі локті)
ну насправді... кожний раз тре через нотатник просити, да? пані - прошена?) а ваша галя балувана?) дуже-хочу-побачити-почути-шоб-просто-відгукнулися!!!!!!!
правда, це вже навіть не одна така людина... нєхароша тенденція(
ціла ванна полуниці. ніц не хо, шоб з неї зробили варево чи компот. зара от піду, з"їм - ше й зі сметаною. ящік сметани в погрєбє) і всьо. буду товста і з діатезом. і не піду на форумівку. шоб знали)

[acid drinker]

товста від плуниць зі сметаною? здається, ти шото плутаєш =)
а на форумівку приходь, скучили вже...

[Загублена дитина]

ейсід, а куда ж та ванна в мені подінеться?) і ще ж сметана. не забувай. а діатез - то вапще смерть... у те є ася?
просто в мене трошки відпав рєзон - це щодо форумівки(

[Загублена дитина]

-- Комедьянту, игравшему Ангела, --
или Ангелу, игравшему Комедьянта --
не все равно ли....

як правдіво... просто акторка... поганенька до того ж(((

[Загублена дитина]

мені дуже погано. дуже-дуже. всьо.

[RockerША]

Дитино, що таке?

[Загублена дитина]

а вже всьо добре) я мега позитивна, ще не товста і ще без діатезу. але по лікті в полуниці)

[acid drinker]

ванна полуниці в тебе банально не влізе. а якшо влізе, то якимось там діатезом не обійдешся...
ася є, але я там не живу. можеш писати на мильце (зараз подивлюся, яке там стирчить), якшо буде в тому потреба.
а погано - то дуже минущий стан. буде добре (якшо ше не добре, хоча, здається, вже такі да).

[Загублена дитина]

дуже добре!!!! і не через полуницю!!!!

[acid drinker]

ну то ж ясно, полуниця сама навряд чи би розрулила такий настрій =)
вітаю. і гарної ночі ;)

[Загублена дитина]

дякую) вона у мну вже щаслива)

[Загублена дитина]

от. сиджу цілий день і втикаю у монітор. скачала "Розу Марену". початок багатообіцяючий. тепер - хоч не на шару втикати бу...
починається інет-залежність =( ну. вірніше. це залежність від кількох людей, прєобразована в інетну)
передивляюся чиїсь фотки, думаю, шо і собі тре, але таааак протівно... =(
ніц не пишеться. але я думала, шо буде дупа. а воно так, нічогенько, проходить майже непоміченим.
їсти хочууууу...
судячи з усього, ціле літо - тута. в києві. і не наю. чи добре то, чи погано. дехто, я сподіваюся, розуміє мої сумніви =)
менше, ніж за місяць у мну - день народження. але. у світлі останніх подій, він може бути не таким вже і днем =( краще б мені дорогу перейшла бабка з пустими відрами, ніж з повними цебрами лайна, які в ітозі опинилися на моїй-то світлій голівці =( мну ображена і лиха на весь світ. оце приперлася сюди о другій ночі - спеціально. шоб нікого не виматюкати...
а взагалі деякі з моїх потягів і нахилів примушують мене останнім часом вважати себе ну дуже стрьомною і темною особистістю... але люди ж мну люблять) прітягатєльне зло, все-таки)

[Загублена дитина]

я хочу, шоб до дня народження минулися всі проблеми. шоб все якось визначилося, шоб було НОРМАЛЬНО, як у людей... як в "Ідіоті": дужже оригінальні люди - я і моє оточення. аж до нєпрілічія. не мона так виділятися, і нічим за це не розплачуватися. за один тиждень (ну хоч у тиждень це все вкладеться???) вирішиться моя майбутня професія (вибити спеціалізацію на другий курс) і (може) ще дещо... все життя - в одному тижні... мдя...
от.
а на день народження я хочу новий мобільний телефончик, тоненький такий і червоненький... чи ай-подік... найбюджетніший)) але - хотіти нєврєдно)) тому - можна букет квітів (от би фрезій...) чи одну квітку. тільки тоді - орхідею)) прикольний товстий блокнотік, гарний шалик чи шалик з монетками)) чи гарне і НЕ золоте колєчко/браслєтік/просто-цяцю)) чи просто піти з кимось, кого хочеться бачити поруч. в якесь гарне місце. тільки - шоб сюрприз) взагалі, в ідеалі, це має бути шось, шо дуже меі сподобається, але не входить до цього списку - шоб я його не чекала. і краще - навіть нематеріальне. але з усього очікуваного - це - найбажаніше. а до дня народження, власне, 15 днів. через 15 днів - мені 15 років.
просто дуже хочеться ХОРОШОГО...

[Загублена дитина]

я не хо бути моделлю чи принцесою. я хо - бути Коко Шанель. і я хо маленьку чорну сукню. ще одну)
шось раптом з Індії перемкнуло на Англію. Лора Ешлі, Маркс енд Спенсер, Тіффані, "Твін Пікс", Лондон, мости (?), класика...
і ше (шо для мене не характерно). хочеться якихось кружавець.
кремовий колір - рулить після чорного і блакитного з шоколадно-каштаново-коричневим... якби у мене зараз було під рукою відро фарби, я б вилила на стіну...
я хочу виглядати цинічним, егоїстичним, строгім і мовчазним стервом-мізантропкою. я хочу якоїсь... кхм... уривчастості. загадковості. недомовленості. тільки не для того, шоб приховати, а для того, шоб завести... дивних речей я останнім часом хо...
якби було відро фарби - вилила б на стіну. якби було темно. пішла б на кладовище /повний гг/. якби був Мефістофель... чи принаймні грішний янгол... втекла би. зіпсувала би і перекреслила би собі життя. потрапила б у пекло. але - втекла би. де???!!!

[Загублена дитина]

в контексті останніх дописів... нє... проституткою чи лесбіянкою я б не стала, хоча - заради самого факту засудження... в цьому сенсі прикольно було би бути циганкою. але я європеоїдна до жаху і мені не світить жодна східність навіть за допомогою пластики =( тільки крутою такою циганкою, на високому ієрархічному рівні. аристократичненько так =)
от.
а малий мій подав цікаву ідею. ми у сні можемо бачити чужу загибель, але самі - ніколи не помираємо, які б смертельно небезпечні речі не коїли. а якшо померти уві сні?...

[Загублена дитина]

глухо. хоч головою об стіну. минуле... але я таки ні про що не жалію. мабуть, як би я не опиралася, я фаталістка...
щодо "добрих" і "злих" людей: особисто я чітко усвідомлюю, шо іду до певної-мети/логічного-фіналу по ниточці, натягнутій між умовними "добром" і "злом"; шоб зробити крок і не впасти при цьому, доводиться нахилятися в різні боки; але якшо я надто нахилюся в один бік чи не буду нахилятися взагалі, то або впаду, або зупинюся. отака розумна думка =)
друга розумна думка базується на твердженні "я не рубль, шоб всім подобатися". по-перше, тре прагнути кращого. долар теж не всім подобається. але набагато популярніший =) по-друге. навіть якшо я долар, поширений в англомовному світі, у нецивілізованому африканському чи якомусь там островному селищі якась ракушка дорожче за мене. бо більш конвертована. і тут є варіанти. в принципі, як долар, я можу багато на що вплинути і змінити; якшо захочу - поширюся і на те забите селище - спрямую туди людей у пошуках невичерпного родовища диво-нафти тощо. але постає питання: чи варті ті кілька тисяч байдужих до мене аборигенів моїх зусиль, які можна спрямувати на підняття економіки моєї рідної країни? для мене відповідь очевидна: ні.
думка третя. протилежна до раніше висловленого у нотатнику. всотувати світ, звичайно, чудово. але дуже важко розділяти газіровку і лайно. краще так... по-своєму. наприклад, навчитися робити газіровку самому. в домашніх умовах =) тоді точно буде без домішок.
оце таке...

[Prophet]

Яка ти вся метафорична...)
Шкода, що в асьці тебе зараз нема. Багато чого відкоментила б, але - особисто.

У мене нема маленької чорної сукні... Але вже точно знаю, як виглядатиме перша)

[Загублена дитина]

я прийшла і чекаю =) завтра буде день без газіровкі =(

[Загублена дитина]

я шарилася по інету і знайшла, нарешті, дім, де хотіла б жити! будь-який дім Гауді. це геніально!! це шедеври!! крутіше за мого улюбленого Ренуара. мо, мені взагалі архітектором стати?)) а краще - міліонеркою...
непогано б ще озеро поруч. і тоді отам я би відсвяткувала весілля у шовковій сукні кремового кольору з "крильцями" і шнуровкою на спині; з маленькими трояндочками у зачісці і без фати; кожного дня лягала би спати і прокидалася - в новій кімнаті; ходила би по такому будинку з дитинкою під серцем; неспала би вночі і слухала б "Лускунчика" Чайковського разом з величезним лабрадором під колір весільної сукні)); дивилася б у вікна: як у "Білосніжці" - на білий сніг і чорну раму, в"язала би шкарпеточки і проколювала би палець до крові...; влаштувала би там три дитячі кімнати - одну дівочу і дві хлопчачі; зібрала би бібліотеку; закинула б на горище, у комору чи в підвал купу чудернацьких речей, шоб малі наштовхувалися на них; час від часу влаштовувала б якісь арт-хаусні мистецькі заходи у веееличезній залі...))
а поруч із домом обов"язково повинен бути розкішний трояндовий сад. це не мої улюблені квіти, але він ПОВИНЕН там бути. я так ХОЧУ. і ще поруч повинен бути ліс. у лісі повинні жити білки і лисиці. мої діти обов"язково повинні з дитинства бачити лисиць. без усіляких символів. просто вони - звірі, що найбільше до всього цього пасують...
місцеві проходили б повз височезну стіну, заплетену диким виноградом. пліткували би про мене і заздрили б. а я була би щаслива. вчила би дітей читати і писати. розповідала би їм про ДИВО, яке живе у озері і у лісі. і вони би виросли дуже дивними людьми. і мене б усі сусіди називали дивачкою. але я була би там щаслива...
як я НЕНАВИДЖУ цей умовний спосіб...

[Загублена дитина]

потім шось напишу... я ще в шоці від сьогоднішнього дня...

[4esterfielter]

футюр іпотетікь)

[Загублена дитина]

поясніть, шо це було? інет з"їв мій мозк енд ай кент андерстенд...

[4esterfielter]

футюр іпотетік (французькою) ф"юче-ін-зе-паст (англійською)... гіпотетичне майбутнє... умовний спосіб:)

[Загублена дитина]

аааа!))

[Загублена дитина]

отже, вчора був мій маленький мортал-комбат. сили зла - у моїй демонішній персоні) - звичайно, виграли. десь годину я і мій шлунок (він якось особливо виділявся серед інших органів і приймав активну участь у внутрішньому діалозі страху і нахабства) чекали на страту в приймальні і обмінювалося з молоденькою секретаркою страшними казочками про маленьких дівчаток, яких тут з"їдали, з"їдають і будуть з"їдати... і от, пані просять до себе...

і от, шо вам сказати... росту мого... комплекція - багатої, але не розбалуваної жінки під шістдесят... колору - їдучо-червоного, як вишневий лимонад... кожна волосина ретельно настовбурчена і припасована до сусідньої... мо, навіть і порахована. і занесена в список... а от очі - НЕЙМОВІРНО блакитні. могли би бути тіпа крижаними (мо, це лінзи для посилення удавно-гіпнотизуючого ефекту?), але, видко, шось цього разу не склалося... і от просто голубі прожектори. схоже на агат. і візерунки такі самі. від них в усі сторони по світлій-світлй шкірі - ніби тонкі нитки (чи це не за них хтось потягнув, шо шкіра така напнута, ніби зараз лусне - і виглядає тонкою, як калька?).

стандартна, коротше, директорка престижного ліцею з мімічними зморшками "примруженості - расчётлівості" і з кількома пластичними операціями.

вона хотіла тихо віддати мені документи. без приміток "про аморальну поведінку". шоб не травмувати дитячу психіку і дати шанс почати з чистого листа. примусила пройти огидний і принизливий консиліум. але - наостанок - викликала мене на особисту авдієнцію.

"кажи все, шо можеш сказати зі свого приводу" - тобто, на - тобі - твою долю. кажи шо хочеш, вмовляй-переконуй-запевняй-виправдовуйся-тільки-не-звинувачуй-і-не-погрожуй-їй... а вона, так і бути, вислухає-почує-сприйме-чи-ні-повірить-чи-ні-покиває-головою-не-моргне-оком-шось-вирішить-порадиться-з-тараканами-в-голові-і-чекатиме-доки-зупинишся...

тоді скаже, шо вона довго не могла прийняти своє рішення. шо вона чекала моєї дії, моїх слів. шо їй нема чого додати до вищесказаного про відповідальність і проблему. звичано, вона не скаже, шо їй сподобалась промова про зло і добро, про ниточку між ними, про нахили з боку в бік, про баланс і висновок з помилки - крок вперед (див. вище)); не скаже, шо їй сподобалося пояснення вчинків літературним (По) "чортиком протиріччя" (і воно ж знадобилося!)); не скаже, шо і сама розуміє, шо чистого листа не може бути для мене і моєї гідності і шо піти - то втекти від негараздів; не скаже, як, власне, ЇЙ близько, шо людина самотня у своїй біді, як нещасний з "Шуліки" Кафки (потім виявилося, шо таки скаже))...

вона говоритиме дуже тихим голосом /пустить водія, наоре, примусить вантажити комп"ютери і продовжить напівшепотом/, спокійно так... АБСОЛЮТНО без пафосу і фальші (шось у кабінеті здохло? чи в приймальні?)) майже заколисливо... примусить мну твердо запам"ятати, ЧИМ я їй зобов"язана; окреслить пов"язані зі мною сподівання; сконцентрує в собі довіру усього педагогічного колективу, розтлумачить, ЧОГО це буде мені і їй варте... а тоді - запропонує делегувати її від мого імені до педагогічної ради. для цього: піти в коридор, написати заяву-промову на її ім"я за всіма правилами оформлення офіційних документів. в заяві першою фразою уточнити своє прохання-побажання: "прошу дозволити мені продовжити навчання в ліцеї на другому курсі в профільній юридичній групі". от.

тоді - ще півгодинки почекати з папірцем у руках - замусолити його зайвий раз, додати йому солідності старовинним виглядом (тіпа, цей папірець мені дався непросто)?)).

знову пустить до себе. забере і перечитає (з неприхованим задоволенням) папірець з моїми палкими фразами про свідоме рішення, професійне майбутнє і дівочу гідність)) тоді пояснить, шо з ним буде далі. ні, він не стане на шлях захсту її особистої чистоти і гігєни. за ним винесуть ухвалу (позитивну! для мене), яку оголосять педагогічній раді у серпні. пані думають, шо педагогічна рада не суперечитиме її рішенню (ну да, хто хо догану і мінус-премію?)).

і я мушу запам"ятати, шо вона, залишаючись наодинці з собою, зважує ціну кожного свого поганого вчинку-помилки /це так вона називає деякі свої нелюдські жорстокості по відношенню до вчительок-матерів-одиначок чи до вчительок, які непритомніють прямо на уроках, чи до дітей, у яких нема грошей і характеру, шоб їй протистояти/... і так не мусить бути у мене.

і перший раз за все життя мені не захотілося відповісти щось ядуче і гостре на ці слова. бо в них було стільки всього... наче вона мені сповідалася, знаючи, як мало влізе у ту фразу розпачу від скоєного зла і від власної ж самотньості та проклятості... але сказати більше не можна. наче тепер у мені - частина отих її темних таємниць, лихих вчинків, у яких вона розкаюється і не дуже. наче я тепер знаю про неї більше за всіх...

коротше. тітка перевернула (чи поновила) мою систему моральних цінностей...

я ще раз зрозуміла, шо тре вміти пробачати і жаліти людей. шо категоричність - одна з найгірших рис характеру. шо різними бувають компроміси. і різна буває ціна. шо людей складно (практично - неможливо) передбачити. шо тре завжди вірити у себе і боротися до останнього. шо тре відстоювати свою гідність. бути чесною, щирою, відвертою, може навіть трохи іронічною і різкою, але обережною у висловлюваннях і висновках, ввічливою і обережною. шо люди залежать від інших людей. і люди, від яких залежать інші люди, люблять цим користуватися. але і залежати можна по-різному. а ще... я на хвилинку уявила все оте її падлюче життя змії підколодної. як її ненавидять і проклинають. скільки доль вона зламала. випила кров - як павучиха - і викинула жмих на смітник. але не всіх. я знаю тих, хто так хотів перемогти її, шо переміг ледь не півсвіту. і я - тепер - теж. то, мо, воно було таки того варте?

а наостанок вона сказала, шо якшо я буду іншим таким адвокатом, як собі, то воно того варте і для неї. я - під її особистим патронатом. отак.

а тоді я йшла додому і втирала рукавчиком соплі. від напруження довжиною у третину літа. від божевілля довжиною в останній тиждень. від того, шо звідки й взялися слова, які так ладно склалися в моїй голові? звідки взявся твердий голос? прямий погляд? я ж насправді страшна боягузка, я лякаюся і соромлюся людей. мені завжди здається, шо я тут - найнезграбніша... а люди дивляться як зачаровані і слухаються. як пацюки - хлопчика із сопілочкою. і вірять. а чого це коштує для мене, як мене потім вивертає, що потім крутиться в моїй голові, як я не можу себе співвіднести із собою - кому воно тре? загралася я...

і від того я втирала соплі рукавчиком.

а потім - сказала батькам. і всі втирали соплі))

а тепер я втираю соплі вже другий день у Пущі-Водиці. ми - святкуємо))

а потім - я повернуся в Київ. сходжу на форумівку, зроблю портфоліо. поміняю в бібліотеці книжки... до мну приїде репетитор із мгімо. правом займатися. літо кардинально змінилося...

але таких шикарних подарунків на ДР я ще не отримувала... хай навіть і передчасно))

[Загублена дитина]

мну зараз таке мокре і прозоре... і усе в косах. тре буде їх обрізати скоро. але сьогодні я з ними схожа на русалку. просто холлівудська декорація... "русалка vs вампір: дитина проти комаря"))

[Загублена дитина]

десь тиждень чи два мну буде присутнє на форумі лише фрагментарно через довбану зміну інет-тарифіф)

[acid drinker]

а ми за тобою сумуватимемо, тому не пропадай.

[Загублена дитина]

постараюся)

[Загублена дитина]

Дитина буває на форумі раз на день) нєвиносімо)

[Загублена дитина]

всьо. закінчилися дні жахливих страждань, нелюдських тортур, мазохістських задоволень!!! всьо!!! у дитини - мега швидкісний інет. все так і літає, так і порхає на моніторчику; робиться швидко, одночасно, якісно і приємно. от шо значить - связі в "УкрТелеКомі"))
але шось писати не дуже хочеться... отримавши такий простір діяльності - повна до нього апатія. я люблю інет, але він надто впливає на моє життя в цілому. вже скидається на шкільну їдальню, куди не хочеш зайти, якшо там зараз жере за твоїм століком якась ніца падлюка... тобто, менше негативу, канєшно... але... дивно...

[Загублена дитина]

прийшла тут в голову одна думка, злегка перероблена з чужої, але моя, моя, моя! ми ось кохаємо, ми ось хочемо жертвувати собою, типу розчинятися в комусь, віддавати себе, підкорятися, зрештою... про це говорили стількома міліонамі банальних слів, що тут і не знайдеш жодного свіжого і сильного виразу, що само по собі злегка пригноблює...
але! нікому і ніколи не приходило хіба в голову (тільки ось саме з таким поясненням), що поділивши на половини себе і того, хто поряд, і помінявшись цими половинами, не отримаєш жодної цілої душі? адже не складеш з двох вже покалічених, ущєрбних, стиснених, скорочених свідомостей, не складеш з них ціле і світле — тільки те уродське і неповноцінне, яке потім примушує одружених і заміжніх скандалити,жаліти і навіть ненавидіти, але ніяк вже не любити...
віддавши жебракові навіть тисячу євро в нападі добродійності, ти все одно не забезпечиш його більше, ніж на декілька місяців; самій же тобі знову трохи не вистачить на подорож до Фінляндії, про яку мріяла з дитинства; в оригіналі (у Достоєвського) - віддавши біднякові половину свого кожуха, ти призведеш до того, що і він, і ти залишитеся в лахмітті, і ні у кого з вас не буде кожуха. от так...
тому ніколи не збираюся кохати когось віддано. ніколи. дякую небу за мій безкінечний егоїзм і за науку.

[Загублена дитина]

а зараз буде російськомовне...

вчера ночью дома никто не спал и мы с папой разговаривали про книжку "Преступление и наказание".
и стало страшно — ночью папе (что-то у него такое было в глазах — разочарование, удивление и испуг одновременно, игрушечные, но не поддельные), а сегодня утром — мне (и я поняла, почему папин страх был искренним, но каким-то недо-страхом — это страх не перед чем-то существующим или угрожающим, скорее даже это страх перед тем, что в принципе не может произойти, страх перед тем, что в голову пришла мысль о том, что это в принципе не может произойти... тяжело объяснить это понятными словами...)
просто я вдруг подумала, что в этой теории про имеющих и неимеющих право убивать что-то есть — но только при условии, что преступление действительно нужно, что оно принесет пользу, что украденное будет не выброшено, а использовано; подумала еще, что это действительно можно было бы простить Эйнштейну (это певое напугало папу), как цену за гениальность, но когда Раскольников убивал, он должен был понимать, что он никак не Эйштейн и его философия никак не облагородит и не подтолкнет мир, не принесет пользы никому, кроме него; но он и убивал не ради корысти (в итоге) и не ради своей сумасшедшей (а может, не очень?) теории, а просто ради убийства, и хотя в этом преступлении не было настоящей жестокости, наверное, эта жестокость была настоящее любой другой, потому что она была оправдана самим убийцей и он сам не считал ее настоящей жестокостью... запутано вышло...
а еще подумала, как глупо выдал себя Раскольников (это второе напугало папу), как умно и удачно у него все вышло, как ему не хватило самообладания и выдержки, как много лишнего он сам сказал... я вспомнила как врала в своей жизни и жила с этим, и подумала (вот это напугало меня), что на самом деле можно совершить что-то такое и договориться с собой, отнестись к этому, как относится человек к какому-нибудь тяжелому воспоминанию, или к случайному проступку, или к собственному стыду и позору — просто смириться и простить себе, чтобы это стало прошлым, свершенным фактом, фоном; и можно было бы вытерпеть, и изменить себя и что-то вокруг — человеку-то с такой решимостью... то есть главная идея моя была в том, что себе можно простить все... (??????????????????????????????)
у меня это всегда получалось, и именно от этого мне стало вчера страшно...

пи.си. собі можна пробачити все. іншим, в принципі, багато. але буває дивне відчуття непотрібності пробачення, якогось продовження...

[Загублена дитина]

є такі слова, вчинки і події, від яких залишається враження, шо ти на хвилинку заглянув у майбутнє. скоріше навіть, шо тебе просто висмикнули з часу. дивне відчуття.

[Prophet]

тому ніколи не збираюся кохаіти когось віддано. ніколи.
а в тебе не питатимуть)

[Загублена дитина]

гг... отакими правдивими словами можна зруйнувати усю мою теорію егоїзму...

[Загублена дитина]

цілий день проспала... це було більше схоже на лихоманку, мені навіть ввижалася температура)) разом з однією людиною... наваждєніє...

[Загублена дитина]

боже, вбережи мене від цього огидного бажання принизитися. будь-ласочка. сил не має...

[Prophet]

:))))
ета да...

[Загублена дитина]

я все спокійніша. в мені прокидається холодний розрахунок і якась містична впевненість у розв"язці. бу...

[Загублена дитина]

доказом того, шо я остаточно збожеволіла для мене слугує та легкість і гарячєчна надія, з якою я кинулася проходити "Тест Далай Лами". тобто, для мене такі штуки все життя - нонсенс, дурниця, тупість, безглуздість, фігня, жарт, прикол... а ще й посилання надійшло від людини, від якої я найменше чекала такого: від здоровезної тітки-викладачки англійської мови в моїй попередній школі; вона іронічна і гостра на язик аж до того, шо навіть я її побоювалася... і тут - таке?..
але най-най-химерніше - усе отримане у результаті співпало, аж до можливих дат; ставлення до людей і життєві пріоритети - усе. а що ще цікавіше - вже десь два дні у моєму мозку відбувається дивний процес - одна навязлива ідея (все скінчено) трансформується на іншу (все обовязково повернеться). причому я навіть фізично відчуваю тяжіння.... дивні почуття... але останні два місяці я призвичаїлася до одного пасьянсу нашвидкоруч перед сном. просто заради забавки. а потім помітила, шо воно таки збувається... так от - відповідь на пройдений тест абсолютно співпадає з тим, шо вже не один раз випало у пасьянсі.
тобто на мене звідкись із неба впала купа надій. і страху перед тим, що відбувається. я боюся цього. але не хочу зупиняти. хай буде, що буде... я ставлю усе. якщо виграю, то аж ще одне життя. а якщо програю - то лише однісіньке своє. а воно, як я вже переконалася, все одно повернеться... буміранг =)
відьма...

[Загублена дитина]

я така спокійна, я так романтично налаштована... я слухаю тиху-тиху пісню Roxette про молоко, тости і мед =), розглядаю усілякі фотки з сердечками і думаю про те, як сильно я люблю усіх моїх друзів, як затишно мені поруч із ними, як чудово, що я зустріла цих людей, і як сильно я зараз їм довіряю... сьогодні я - вселєнське добро, мегапозитивна істота, яку нереально образити чи роздратувати =) сьогодні я - найпухнастіша морська свинка у світі, яка видерлася на Ейфелеву вежу (гг, побачити Париж і вмерти =) і дивиться звідти на цілий світ, і цей світ належить тільки їй і ще трошки - тому, кому вона (я) захоче його подарувати... і таких (кому хочеться подарувати) - насправді напрочуд багато, як на все її свиняче життя =) а те, що іноді ввижається самотністю - то просто тягар супер-влади =) у мене купа любові і світла, безпричинних і безадресних... мені хороше...

[Загублена дитина]

згадала дитинство... ну, я маю на увазі, раннє дитинство =)
згадала знову казку Андерсена про дівчинку із сірниками... хороше, але моторошно...
слухаю ще один гарнючий роксетівський мєдляк про королеву дощу, яка сумує за сонцем;
моя ідея "харт шейпд бокс" (коробочки у формі серця =) трансформується на ідею "харт шейпд сі" (моря у формі серця... =)... то свідомість розширюється? то я знову "дорослішаю"? мені набридло... я якась сьогодні зовсім не колюча і не егоїстична. зовсім беззахисна і загублена. тільки не так, як колись - тепер я не вважаю це проблемою, просто приймаю, як є... насправді, у мені купа чарівного і доброго, тільки мені чомусь шкода цього для тих, хто його шукає; а тому, кому хочеться все це віддати, воно ніц не треба...
а потім, мені починає здаватися, що мені самій ніхто не тре. може, так мій агресивний егоїзм перетворюється на пасивно-деперсивний, а я цього не помічаю?
сьогодні я люблю себе і світ, тільки мазохістські нахили у мені приколупуються до навколишньої ідеальності, шоб знайти, через шо варто страждати і мучатися фігнею... я сама ускладнюю собі життя... але воно продовжує залишатися чудовим і незвичаним, бо у принцескА й не може бути іншого =)
от мну і нафлудилося... та чогось на форумі нема нікого, хто міг бм зацінити =)

[oleksus]

Heart shaped box
Is it open or closed?
Heart shaped sea
Out there, or within?

[Anatoliy]

насправді, у мені купа чарівного і доброго, тільки мені чомусь шкода цього для тих, хто його шукає; а тому, кому хочеться все це віддати, воно ніц не треба...
чогось пригадалися слова подруги: "та є багато людей, яким я треба, але справа в тому, що ті люди мені й задарма не тре"... ех.. нехороші слова, але то таке :)
а потім, мені починає здаватися, що мені самій ніхто не тре.
класно, що це тільки здається :)

[Загублена дитина]

Heart shaped box
Is it open or closed?
Heart shaped sea
Out there, or within?

Олексусе, яка гарнючааа штука =)

а тим часом морська свинка перетворюється на якогось задрихнючого суслика, бо спить майже цілодобово...

[Загублена дитина]

я обожнюю нічні сорочки, але мене завжди дратували оті маленькі ґудзички зверху на спині... за них коси чіпляються =) останні дні проводжу у ночнушках і з льняним простирадлом десь поруч =) постійно завалююся спати там, де сиджу... а ще мені дуже хочеться солоного чи гострого, гучного (але чогось не тягне на улюблений рок...) і яскравого (всілякі гарні візії шукаю =)
на ДР бабуся подарувала три біографічні книжки про Раневську... мдя... шо тут скажеш... оце характер!!! а ще там є така "байка": мовляв, молода акторка капрізнічає і каже, шо перли, які вона одягатиме у першому акті, мають бути справжніми. на шо Раневська відповідає, шо справжніми будуть і перли у першому акті, і отрута в останньому... у цьому контексті сиджу і думаю про справжність і про її ціну... про те, як багато люди удають... про те, скільки "несправжніх перлів" вішала собі на шию особисто я, шоб тільки не отруїтися... а хто, хто мені сказав, шо отрута - це погано??? може, вона - щось найкраще і найсолодше у світі, що тільки називається отрутою, щоб дістатися тому, хто не зверне уваги на назву??? боже, таке самокопання... фі...
ще один подарунок на ДР (власне, другий і... останній) - це файні фінські цукерки з такими незвичайними, дикими навіть, але такими офігєзними смаками!!! там в одній коробочці і "гейша", і якісь з дивовижно ніжним смородиновим желе. і ще безліч смачнющих... шкода, що чомусь, коли мед є, то от його й нема (перефраз славетного Вінні =)
потім на очі потрапила якась книжка про імена, і виявилося, шо "Елеонори - завжди красуні"... особисто знала двох Елеонор. дійсно дууже гарні. але ж краса не може залежати від і мені?! але десь в памяті відклалося, шо дочку тре Елею назвати =)
а ще знайомий хлопчик-фотограф дуже просив у мене фотосесію =) обіцяв купу гарних фоток... але шось останнім часом мну зовсім не хо потрапляти навіть на дуже красиві світлини... гг. мо, химерне втілення підсвідомого бажання бути "єдиною і неповторною"? фі, як банально...
думок-то в голові багато... але всі вони якісь порожні... самі бачите =)

[Загублена дитина]

наткнулася в інеті на трошки лячні фотки і згадала про славнозвісні японські "лотосові ніжки"... маленьким дівчаткам туго забинтовували ніжки, і в ітозі ступня залишался десь десятисантиметрової довжини. процес зупинявся зазвичай в десять років. потім іх вчили ходити "по дорослому". у тринадцять років вже видавали заміж. такі от штуки мене завжди водночас притягували і відштовхували... а надто - у східних культурах...
а я ж могла народитися кілька сотень років тому. і японкою...

[Загублена дитина]

ну шо ж... так, напевно я дурепа. ні, я точно дурепа. але ж це нічого не змінює, правда? так, напевно я закохалася. ні, я точно закохалася. але ж це нічого не змінює, правда? ну чого ти так мило посміхаєшся?! це нічого не змінює! чуєш?! і тепер я тисячу разів повторю собі, шо нічого не відчуваю до тебе. і ще тисячу разів повторю це тобі. і того - дві тисячі разів. цього має вистачити на кілька перших тижнів... ти ж знаєш, шо ти мені абсолютно байдужий? я ж переконала тебе в цьому? здається, так... у своїй голові. тоді, коли мене температурило... але це нічого не змінює. це те саме, що сказати в очі.
ну, що ти мені можеш дати? що ти хочеш мені дати? чого ще ти мені побажаєш? та я не візьму від тебе нічого! я зроблю все, щоб твої пророцтва-привітання не здійснилися. тепер. ніколи. саме тому, що - так - я закохалася... я ніколи нічого не беру у тих, кого люблю... ні! саме тому, що я закохалася, я вимагатиму від тебе подарунків, щоб ти ніколи не думав і щоб я ніколи не думала, що я у тебе закохалася...
для людини, в яку я закохана, я маю бути таємницею. і саме тому я розповідатиму тобі все, саме тому - ти маєш знати все, щоб ти ніколи не думав і щоб я ніколи не думала, що я у тебе закохалася...
__________________________________________________ _________________________

а крім цього... я у білій піжамі їла червоні ягоди чорною ніччю... класика кольорових тенденцій...
я просто простягала руку за малиною; я стрибала, щоб дістати перші вишні; я повзала у траві, збираючи суниці...
я люблю солодку-солодку останню малину, я люблю по черзі розчавлювати язиком кожну маленьку прозору кульку і ковтати сік.
я люблю кислі і дрібні вишні, я люблю плюватися кісточками у темряві кудись вверх і по діагоналі і не знати, куди вони падають.
але більше за все я люблю суницю, "недо-полуницю", люблю шукати її, і тримати таку дрібну у пальцях, люблю, що її завжди мало, люблю малесенькі кісточки, люблю її дивний-дивний смак... якби я могла бути ягодою, я б стала найкрихітнішою суничиною, майже непомітною під листям, стиглою і від того - потемнілою, колючою і сухою на дотик, вологою і гострою у роті; я б довго-довго лежала на долоні, потім - між губами, потім - танула б і розчинялася б у слині, а потім - лишалася б у горлі смаком і якимись неіснуючими, але відчутними цятками на слизових... я б завжди носила суницю за щокою, і цілуючи - передавала б її... принеси мені кошик суниці...
__________________________________________________ _________________________

мої святкові ромашки починають всихати, мій День народження тепер від мене далі, ніж Лондон... я згадую мультики, які колись любила... особливо - "Каспера". я хочу туди. де не вміла читати невголос ("про себя..."). де були розфарбовки. де були дражнилки типу "У меня трусы в горошек, хороши да хороши, все ребята пристают - покажи да покажи..." =) де були попсові пісеньки типу "Маленькая страна, маленькая страна, кто мне покажет, кто расскажет, где она, где она..." =) де я була блонда =) де я не вміла "давать сдачи". де синець на коліні не треба було ховати довшою сукнею. де не було шкода рожевих шкарпеток, якщо хотілося стрибнути в калюжу... де всі ті, кого тепер випадково бачиш раз на рік, були малими шкетами. де я ще не знала, звідкіля беруться діти =) де я питала у мами, що таке "кохання", і робила вигляд, шо не чую у відповідь її прохання прибрати кімнату =) я хочу туди. я багато хочу...

[acid drinker]

ех, я би теж не відмовилася туди. тільки ненадовго, бо зазвичай там є не тільки оці кльові моменти (і навіть не тільки каспер, якого я теж обожнювала =)).
про ягоди - просто супер... гарно-гарно...

[Загублена дитина]

Еееейсід... Каспер рулив =)
хочеться шось написати, ніц не пишеться, от і вийшли ягоди =)
а щодо ненадовго... ну, я б там затрималася, доки не з"явився би принц на хромованому байку =) а тоді - різко дорослішала б =)
а то в мене зараз дужеее схожі проблеми... принців купа, а я - малявка =(
а принци-малявки мені не тре =)

[Загублена дитина]

десь там, у недосяжних готично-містичних хащах моторошні голоси гордих і самотніх вовків (перевертнів?) огортають коряві стовбури старезних, голих і тонких дерев, надто низьких, шоб подряпати місяць. тут, у реальному загаженому міському житті чиїмись ковбасно-товстими пальцями залазить у вуха огидний вереск ванючіх "масквічєй", ні кому на фіг навіть за доплату непотрібних, але поставлених на сигналізацію. а дерева тут достатньо плодючі, шоб без жодних втрат для врожаю кидати на дахи цих металевих недоносків цивілізації яблука, груші, просто якісь сучкИ і провокувати їх на звуковий аналог захисного механізму американських скунсів...
десь там, у тих же лісах ховаються магічні квітки, в десять разів крутіші за пріснопамятну папороть. витончені і сяйливі, деякі з музичними шкатулками між тичинками... клумбами вони не ростуть, а так, по одному на квадратний дециметр... але ж ті ліси простягаються так далеко, а ще в кілька поверхів-вимірів... хто шукає, той знайде. а тут, на власному городі, навіть колекційні голландські тюльпани з чотирма переходами кольору квітко-чашечки і смугастими листочками, в результаті утворюють огідний огіркоподібний стручок з насінням, яке все одно не проросте - тюльпани ж бо, придурки, розмножуються цибулинами...
от би у казку. а тут навіть уяві нема за шо зачепитися.

[Anatoliy]

де були розфарбовки. де були дражнилки типу "У меня трусы в горошек, хороши да хороши, все ребята пристают - покажи да покажи..." =)
"у кого рубаха в клєтку, тот похож на табурєтку" :) (навіяла спогади про дитинство :) )

[Загублена дитина]

о да...
"Мальчики в поле в индейцев играли, девочки в поле цветы собирали. Катька нагнулась, а в жопе - топор. Метко стреляет индеец Егор!" =)
от і почуваюся, ніби в дупі таки дійсно топор...
перечитую і видаляю смски...
люблюблюблюблюблю.

[Загублена дитина]

га-га. колись світ закінчиться, як гроші на рахунку... не вистачає на одну-однісіньку, таку важливу, останню смс-ку, яка все пояснить, виправдає, виправить, вирішить... часу буде вдосталь. хоч всю ніч набирай, аби не розрядився акумулятор, і літерки на кнопках не стерлися, і пальці не повідпадали від болю. і навіть тоді: встромиш телефон в електричну мережу - і він знову ввімкнеться, згадаєш розташування літер - і набереш ті кляті кілька слів по памяті, хай носом... часу буде вдосталь. а грошей на рахунку бракує. вони скінчилися. треба було менше триндіти. беззмістовні розмови і повідомлення не транслітом зменшують світ... тобто, кількість грошей на рахунку. і не треба було завантажувати той рингтон - через тиждень ця мелодія тобі набридла, а коштувала майже десять місцевих у.о... зрештою, якби ж ти не забув купити картку поповнення! але ти забув. і то правда, що коли прийде кінець світу, виживуть лише таргани... бо у них нема мобілок і номерів, вони ніколи нікому не телефонують і не чекають дзвінка...
і коли світ (сорі, гроші) закінчиться, дуже довго не буде нічого. таргани - не рахуються. нічого не буде, доки краща подруга не подарує тобі (було і таке у нас...) новий і модний стартовий пакет якогось оператора з життєствердною назвою (гг, не тикатимемо пальцями). ти обереш зручний тариф. і тоді все дійсно почнеться спочатку, бо в тебе тепер інший номер, і ніхто зі старих знайомих його не знає...
і в перший день ти купиш силіконовий чохол. і в другий день ти обереш шпалери і заставку. і в третій день ти поставиш собі якусь не дуже дратуючу мелодію на дзвінок. і в четвертий день ти налаштуєш будильник на восьму ранку. і в пятий день ти створиш список контактів. і в шостий день ти створиш чорний список. а в сьомий день ти будеш грати в ігри. так почнеться новий світ.
потім ти випадково упустиш телефон у воду. і буде Всесвітній потоп. і врятується тільки сім-карта. купиш новий телефон (чи все-таки врятуєш старий), переставиш її, даш ще один шанс.
а ще буде купа невидаленних повідомлень. вони ніби спеціально нагромаджуватимуться у такій кількості, шоб якшо записати їх у стрічечку, вона простягнулася до неба, як Вавілонська вежа. і покарані будуть вони тобою. і будуть видалені, шоб очистити память. і все теж буде починатися знову.
і тільки один тут мінус. телефон, ба навіть рахунок на ньому, не розуміють, яке ти у них чудо. атеїсти бісові...

[Anatoliy]

не знаю, чи цей останній пост автобіографічний, чи просто вигадка, але класно написано :)

[Загублена дитина]

мдя... шо я вам скажу... мій вік мені останнім часом сильно заважає...

[acid drinker]

бухло не продають? =/

[Загублена дитина]

і це теж...
просто люди якісь дибіли мені попадаються, чи то сила забобонів у суспільстві така... шо на більш-менш адекватну дитину дивляться майже як на відьму у середньовіччі. і методи слілкування - відповідні... =(

[acid drinker]

дитино, нашо ти руки мажеш об оте ге? ні йому, ні тобі від того ліпше не стане. найкращий спосіб боротьби - ігнор. (безвідносно до твоїх дописів, хоча-хоча, а більше стосунково до різних фільозофів-провокаторів та їхніх альтер-егів).

[Загублена дитина]

ааа... нас тут уже сіамськими близнюками визнали... шо поробиш...
хочеться чомусь з тобою побачитись =) а то раптом це дійсно - я =)
а я трошки про інші стосунки. я про коханнячко моє... =(

[Anatoliy]

просто люди якісь дибіли мені попадаються, чи то сила забобонів у суспільстві така...
тут із рокершою говорили про диктанти та розділові знаки... от собі й думаю, де тут мають бути коми.... коми ніби усі є... чи просто дивна конструкція :) але перших 6 слів зв'язати не можу... але це так - думки вголос :)

ні, ти точно не ейсід :) бо монолог у нотатнику - це було би щонайменше дивно :)

[4esterfielter]

я часом не знаю, де ставити кому... тому ставлю три крапки... скрызь - граматично правильно:)

[Anatoliy]

я часом не знаю, де ставити кому... тому ставлю три крапки... скрызь - граматично правильно
ага, дійсно скрЫзь :)

[Загублена дитина]

дізналася одразу від кількох людей, шо вони, виявляється, за мною сумують і за мене переживають. шо навіть я їм потрібна. от сіла і задумалася. нафігам рибам парасольки?......

[Anatoliy]

так розумію, що вони тобі - ні?

[Загублена дитина]

гг... неправильне розуміння.
просто дивно, коли про тебе згадують дуже тепло і дуже рідко. як риба про парасольку....

[Anatoliy]

хіба риби про парасольки взагалі думають? :)

[Загублена дитина]

от і я про це кажу....

[Prophet]

Дитино, зайшла з тобою персонально попрощатися. Сорі, що так зникла, але й самій без нету не надто весело. Так що па-па й до скорого. Люблю тебе.

[Загублена дитина]

дякую =) люблю =) чекаю =)

[Загублена дитина]

іноді думається, як файно було б нікуди не рипатися і плисти за течією... "коли тебе ґвалтують, розслабся і отримуй задоволення..."
вчора з піною з рота доводила це. знайшла масу переконливих аргументів. воно взагалі ідеально пасує до мого світосприйняття..
"ти б не була собою. ти не була б сильною людиною". ахаха тисячу разів. ну і шо? в чому сила? навіщо активно і винахідливо витрачати життєву енергію у випадку, коли це нічим не допоможе? час лікує...
а сьогодні... боже, та якби я рази три в своєму житті не витратила енергію у "безперспективному" випадку, я б зараз мала за улюблену, першу і останню книжку пригоди червоної шапочки...
мені ще тоді сказала одна чудова людинка. шо з моїми амбіціями я або зіп"юся від неможливості їх реалізації - або знищу світ.. хе-хе... оптимістично. але більшість пророцтв тої людини справдилися.. так шо чекаємо...
я в стані рівноваги. вивести мене можна фразою "а шо, кішка тонка?". але поки ніхто не питає. життя спокійне...

[Anatoliy]

"коли тебе ґвалтують, розслабся і отримуй задоволення..."

мдя. як сильно міняються люди. і за такий короткий період.

[Загублена дитина]

гм... хтось зрозумів розхожу фразу буквально...

[Anatoliy]

та не буквально. просто вхопив увесь символізм :)

[Загублена дитина]

не сплю ночами. а місяця все одно не бачу. не люблю слово "місяць". "луна" - гарніше. шоб там не казали, ніщо у світі не сяє так, як місяць. куди там тому сріблу...
а ще мені наснився такий сон, шо прокинувшись я ще хвилин 15 думала, шо то - дійсність. причому я і не зрозуміла, коли ж я відкрила очі. і сиділа щаслива на дивані у залі (знову впала де сиділа), і повторювала "я так і знала, я так і знала, звичайно, я прощаю, звичайно, спочатку, ще раз, я так і знала, ти знову тут"... а потім... мені просто захотілося переконатися, шо мені насправді телефонували. я просто простягла руку за телефоном, узяла його, шоб перевірити останні виклики. а там - нічого... тобто, щось є, але це не той дзвінок, якого я так чекала... я порахувала. наступний повинен бути 20-ого числа. завтра. буду чекати.
не сплю ночами. не бачу місяця. бачу неіснуючі дзвінки... =(

[Anatoliy]

певно, асоціації з темою про цяцьку (там теж сон був) :)

от я щойно зловив муху рукою :)

[Загублена дитина]

а шо за тема про цяцьку? шось не згадуєцця... =(

а... забавка... реінкарнація =) дійшло, як до жирафи. обожнюю жирафів. і зебр.

http://www.negovno.ru/uploads/posts/thumbs/1186565485_zebra_i_jiraf.jpg

зебр - особливо... у них такі прикольні смужечки, і особливо гарно виглядають на блакитному тлі, а взагалі - на будь-якому:

http://hiddenchemistry.com/downloads/2007/01/Zebra%20Crossing.jpg

от мала купу мяких іграшок. а потім їх якось різко перестали дарувати. аж образливо... а зебри чи жирафи так і немала. і ще ніколи не мала чогось такого величезного, шоб буор завбільшки з мене. але це могло бути у шість років. а тепер мені..трошки більше =), я доросліша, і такого вже ніколи не буде. мрії треба здійснювати вчасно... =(

[Anatoliy]

оооооооооооооооо :) мені вчора теж друг надіслав посилання на жирафу та зебру - фотка з контакту :) (це ж треба таке придумати :) ггг) я хотів викласти сам, але не знав, яким боком його причепити до цієї теми (себто до настрою ))))) ). зебри і жирафи - кльові :)

настрій непоганий. дуже навіть непоганий. просто мені весело і хороше ))))) (і хто придумав обмеження на смайли!!!! ненавиджу це обмеження!!!)

[Загублена дитина]

хм. ) а причому тут твій настрій?)

ну що ж. 20-ого числа мені ніхто не подзвонив і не написав. я знову проспала цілий день, шоб нічого не думати. не хочу про це думати. всьо. мій мозк зїли... =(

в мнєніях хтось написав, шо я дура, яких нема. а я нє вазражаю... ну шо, хіба я не дура? коли мені дають вірьовочку, шоб дитина повісилася і не мучалася, я завязую її хитрим вузликом, а потім сидю і думаю, як би то розплутати, шоб використати за призначенням. а заповітний шматочок мила для полегшення процесу, натомість іде на "я вмиваю руки"... дура... так тій людині і відповіла. і тільки одне мене мучає... здогадка... хто це мені написав... 20-ого числа... але перевірити не можу. =/
оце і все...

[Загублена дитина]

мммм... надибала таку цікавезну штуку...
дивно... але співпадає (більш чи менш...)

Твое имя:__________Kora (моє найменування за межами цього форуму))
О тебе:____________Я оптимист, я оптимист, я гетеросексуалист
Дело твоей жизни:__Чтобы солнышку светить, нужно пить, и пить, и пить...
Девиз:_____________Мы играем, во что захотим
Как ты отдыхаешь:__На ковре-вертолете,
__________________мимо радуги, мы летим,
__________________а вы ползете,
__________________чудаки вы, чудаки
И каково по утрам?_Слишком долго мы любили, чтобы всё ещё любить
Твоя эпитафия: ____Сначала я думал - всё будет просто, я всё равно ничего не __________________теряю...

особливо останнє як в точку... а щодо райдуги - то моя улюблена їхня пісня. мені татко таке замість колискових з пяти років стабільно вмикав =)

чомусь згадалося "я убью тебя, лодочник...".............. ноу коментц =)

[Загублена дитина]

ну шо я вам скажу... у мене дуже заплутане світовдчуття. я переплутала всі покази. не вийшло чістосєрдєчного зізнання... шось я сказала чи зробила не те...
а взагалі - сьогодні я як ніколи дитина.
змішалося все в голові... класика. мультики. візії. фотошоп. моделі. кролики. лебеді. жінки. чоловіки. діти. магія))
ну, якшо розшифрувати то вийде, шо мій запалений і надкусаний мозк якось поєднав у собі свої ж уявлення про внутрішній світ Настасі Філіпповни (виховуюся на убой...) і Наташи Ростовой (хе-хе, Болконський, в дальній путь без жодних зобовязань, хе-хе-хе-хе, ржунімагу)... туди ще додалася Аліса з Країни чудес: "Аліса, це пудінг, пудінг, це Аліса...; я пудінг чи Аліса?" і її гонитва за Кроликом, за дибільним білим Кроликом... ммм... мдя... шо тут додаш. просто її падіння в дірочку (затяжний стрибок в повну дупу - от весь символізм) і її гонитва - найгарніша з усіх пАгонь, які я знаю, і найближча до мого божевільного стану. я взагалі люблю все англіцьке. а тут ще дадаткові бонуси... перший плюс - містер Гусениця і його мегафілософія... другий плюс - Чеширський кіт... люблю його за то, шо він мене страшенно дратує...

http://static.diary.ru/userdir/6/6/1/4/661428/30403024.jpg

щодо дітей... в усю цю суміш додайте Одетт з моєї улюбленої (в чотири роки, хі) "Принцеси-лебідь" (злодій Ротбарт: "ето містер наглость ваша роооль" =). додайте, кажу, Одетт і її складні стосунки з самозакоханим Принцем. ахаха.
посміялися? тепер трошки Касперівського облому... від того, шо він - не людина, і мав лише один танець... від того, шо його не можна відчути на дотик... від того, шо він нічого не памятає... від того, шо він - навічно дитина =(
(здаєцця хтось вже мішав Каспера з Алісою))

http://www.michaelspornanimation.com/splog/wp-content/a/Casper%20sm.jpg

і насостанок - ще одне мультове розчарування, моє найулюбленіше - Анастасія, яка ходить уві сні по кораблю (у Каспера амнезія, ця - лінатічка...но-но-но...), яка от-от впаде, над якою чаклує Распутін і яку (по суті, хоть не в ітозі) дурить красівий мальчік... ну і оцей чудови російський дух - співзвучно з вищезгаданним Достоєвським і особливо - з Толстим...

http://opentorrent.ru/imagehost/4766/080416182434f0_1.jpg

Дон Блат - взагалі один з найкращих аніматорів. пінгвін і камушек... і знову - як влучно - патлатий пінгвін у клітці і пісня про мізері... мм... ой... ша писати...
просто: може я і дитина і придатна лише на перегляд мультиків. але я придатна на перегляд мультиків, які мене гідні. так само і з людьми. фі.

пи.си. Quos vult perdere - dementat.

[Anatoliy]

твоє пи.си я зрозумів заледве, і то зі словником :)

[Загублена дитина]

так задумано...
є у мене з моєю "шкільною" подругою прикол (в контакті ми обидві в групі для тих, хто вигадує тупі жарти на двох)). про те, шо коли я кажу шось дуже двозначне (а я роблю це майже завжди зумисне), ми автоматично зараховуємо найбільш пошлий та цинічний з варіантів тлумачення і у неї автоматично зникає потреба спробувати мене підловити =) але вона все одно завжди каже кодову фразу "це як з вівцехлопцями?" ("вівці рулять світом" (це всі знають); "дєвачкі, ми рулимо у цьому клубі..." - "ну-ну, вівцехлопці...") і чує відповідь на пароль (їх дві): "я сказала то, шо я хотіла сказати" чи "так і було задумано"...
десь тут (в темі про цитати) я писала, шо Оскар Уайльд чудово окреслив головну проблему мого життя (ну, принаймні вона у топ-пятірці)): я постійно живу у страху, шо мене зрозуміють правильно. до речі, двозначність у світі ввічливості і брехні (с) - найкращий спосіб бути щирою. усе залежить від толкованія. кожний судить у міру своєї расспущєнності)) так і з людьми сходитися легше, і за реакціями цікавіше спостерігати, і інтелект краще простежується... а взагалі - найкращий спосіб збрехати - це сказати правду (найстрашніший і найнезручніший її варіант) і додати при цьому "канєшна": "канєшна, я бєрємєнна двумя нєграмі, мама...". мама подумає, шо ти жартуєш. а коли все зясується - буде рада, шо одним і білошкірим. хіх...
а ще... часу не існує. рухається лише людина. і є тільки одна мить. отак.