Baltis
15.11.2005, 00:25
Уривок з моеї повісті, це тільки частина початку.
Марива
Початок:
Погожего ранку він вийшов на майданчик і побачив мариво, таке якого він раніше не бачив, й перше що йому спало на думку- це пошукати у кешені гаманець з візиткою місцевого "лікаря-психіатра".
Але марево не змусило себе довго чекати і зникло у кущах біля басеїну.
"Що то було?" подумав Глімо і пішов назад до дому озираючись, щоб капець не застав зненацька.
По дорозі швидко сковзали автомобілі, а сонце все так само припікало у потилицю. Він вирішив зайти до перукаря, бо вже давно хтів змінити зачіску на більш сучасну, а потім забігти до тітки Лілітт, на минулому тижні їй виповнилося 50, а я її ще не привітав, так як був на конференції у Парижі.
двері відчинилися за п*ять хвилин після дзвінка, тітка Лілітт втратила ноги на громадянській війні, була медиком та після бомбордування їхнього намету ніхто не вижив окрім неї, я майже нічого не знаю про громадянську війну окрім того, що написано в підручнику. А може й так краще, бо чути ті жахи що відбувалися на полі бою, тай в тилу було гаряче: постійні арешти, й репресії, мені не хтілось, моя доля хтіла забути про ненастя й катастрофи як найшвидше, щоб не скребла пекуча біль пам*яті про загиблих.
Вона запросила мене до столу й почала потехеньку возити тарілки й чашки продовжуючи початий діалог ще напорозі.
-Як зйіздив?
-Непогано, от тільки трохи поболює голова після переїзду.- сказав я потираючи потилицю.
Вона зробила ще одну ходку до кухні і приїхала вже з склянкою води і баночкою пігулок.
-Ось випий,, одразу стане легше.- промовила вона ніжно всміхаючись- в тебе такеж гарне волося, як і в твоєї матері.
-Я знаю - ковтнувши пігулку від болі продовжив - я збираюсь переїзджати.
-Скільки ж можна ти ж тільки повернувся додому- вона широко розкрила очі і дивилася на мене з розпачем- знову відїзджаеш. куди?..
-Ще не знаю сьогодні ввечері повині подзвонити. Можу наперед сказати, що до Європи.
-Обов*язково попередь Джолі,- через коротку паузу-зітхання, мабуть, щось відчула, вона продовжила - вона й так ізвелася доки чекала на тебе, а тут от тобі ще й таке.- вона засмутилася так як бачила у мені примірного сім*янина, а не мисливця за маривом, повечорах сидячи біля каміну і слухаючи одним вухом радіо, вона уявляла мене з Джолі- подругою мого дитинства, вона уявляла нас разом як ми могли б жити у будиночку біля Тихого океану, котрий я отримав у спадок від батька, та я там вже довго не бував, й навіть не збирався знов повертатись туди.
-Так. Я попереджу її. А знаеш Лілітт, я й не голодний зовсім - я зніяковіло опустив голову - проведи мене до дверей будласка.
Взуваючись, я раптом згадав про конверт у кишені.
-А трохи незабув, ось це тобі - я нахилився й ніжно поцілував тітку Лілітт у щоку - з днем народження - прошепотів я.
-Ой, нетреба було- вражена подарунком, вона зазирнула у конверт і посмішка застигла на її обличі - так багато ти зробив для мене.
-Ви ж знаете Ви в мене єдина рідня - зі словом рідня в мне чомусь зявлялось якесь дивне почуття. В мене протягом усього життя не було чистих, яскравих почутів, наче зв*язок мій із світом був дуже тонкий.
Я розпрощався і вийшов на вулицю. Все життя шкереберть, не закінчивши університету у Оклахомі, в мене померає мати і я кидаю їого щоб присвятити себе лише одній справі - пошуку марив.
Вони з*явилися ще до кінця громадянської війни, війна розпочалася на передодні виборів призидента США от тоді і зійшлися, дві майбутні влади у запеклий поединок, війна тривала б не так довго, якби не послаблення армії США в "Бурі у пустелі" та шей втручення інших країн до подій що розгорталися повсюди на обох континентах, але це була цілком моя думка книжки ж казали зовсім інше.
Так от повернемось до марив, вони з*являються у хаотичному порядкку і поки не можна взнати де з*явиться наступне, вони представляли собою кольорові зображеня, частіше не зрозумілі й не розбірливі, і рідше людей, тварин, або предмети котрі вказували і слугували певними знаками, от тут думки людей розходяться.
Релігія ( тобто церква) наголошує що це знаки Божі й що Бог попереджуе нас аби застеригти від помилок та гріхів котрі може наробити людина, містики стверджують що це душі, або духи померших котрі дають нам послання з того світу, будисти й вудуісти в один голос кричать що це їх богів рук справи, тай вже не одна релігія знайшла собі велику кількість прихильників оперуючи трактуваням марив.
Та залишается купка скептиків котрі не хочуть одразу погоджуватись ні з одніею з придявлених думок, а хочуть самі розібратись в усьому, й до котрих належу я.
Марива
Початок:
Погожего ранку він вийшов на майданчик і побачив мариво, таке якого він раніше не бачив, й перше що йому спало на думку- це пошукати у кешені гаманець з візиткою місцевого "лікаря-психіатра".
Але марево не змусило себе довго чекати і зникло у кущах біля басеїну.
"Що то було?" подумав Глімо і пішов назад до дому озираючись, щоб капець не застав зненацька.
По дорозі швидко сковзали автомобілі, а сонце все так само припікало у потилицю. Він вирішив зайти до перукаря, бо вже давно хтів змінити зачіску на більш сучасну, а потім забігти до тітки Лілітт, на минулому тижні їй виповнилося 50, а я її ще не привітав, так як був на конференції у Парижі.
двері відчинилися за п*ять хвилин після дзвінка, тітка Лілітт втратила ноги на громадянській війні, була медиком та після бомбордування їхнього намету ніхто не вижив окрім неї, я майже нічого не знаю про громадянську війну окрім того, що написано в підручнику. А може й так краще, бо чути ті жахи що відбувалися на полі бою, тай в тилу було гаряче: постійні арешти, й репресії, мені не хтілось, моя доля хтіла забути про ненастя й катастрофи як найшвидше, щоб не скребла пекуча біль пам*яті про загиблих.
Вона запросила мене до столу й почала потехеньку возити тарілки й чашки продовжуючи початий діалог ще напорозі.
-Як зйіздив?
-Непогано, от тільки трохи поболює голова після переїзду.- сказав я потираючи потилицю.
Вона зробила ще одну ходку до кухні і приїхала вже з склянкою води і баночкою пігулок.
-Ось випий,, одразу стане легше.- промовила вона ніжно всміхаючись- в тебе такеж гарне волося, як і в твоєї матері.
-Я знаю - ковтнувши пігулку від болі продовжив - я збираюсь переїзджати.
-Скільки ж можна ти ж тільки повернувся додому- вона широко розкрила очі і дивилася на мене з розпачем- знову відїзджаеш. куди?..
-Ще не знаю сьогодні ввечері повині подзвонити. Можу наперед сказати, що до Європи.
-Обов*язково попередь Джолі,- через коротку паузу-зітхання, мабуть, щось відчула, вона продовжила - вона й так ізвелася доки чекала на тебе, а тут от тобі ще й таке.- вона засмутилася так як бачила у мені примірного сім*янина, а не мисливця за маривом, повечорах сидячи біля каміну і слухаючи одним вухом радіо, вона уявляла мене з Джолі- подругою мого дитинства, вона уявляла нас разом як ми могли б жити у будиночку біля Тихого океану, котрий я отримав у спадок від батька, та я там вже довго не бував, й навіть не збирався знов повертатись туди.
-Так. Я попереджу її. А знаеш Лілітт, я й не голодний зовсім - я зніяковіло опустив голову - проведи мене до дверей будласка.
Взуваючись, я раптом згадав про конверт у кишені.
-А трохи незабув, ось це тобі - я нахилився й ніжно поцілував тітку Лілітт у щоку - з днем народження - прошепотів я.
-Ой, нетреба було- вражена подарунком, вона зазирнула у конверт і посмішка застигла на її обличі - так багато ти зробив для мене.
-Ви ж знаете Ви в мене єдина рідня - зі словом рідня в мне чомусь зявлялось якесь дивне почуття. В мене протягом усього життя не було чистих, яскравих почутів, наче зв*язок мій із світом був дуже тонкий.
Я розпрощався і вийшов на вулицю. Все життя шкереберть, не закінчивши університету у Оклахомі, в мене померає мати і я кидаю їого щоб присвятити себе лише одній справі - пошуку марив.
Вони з*явилися ще до кінця громадянської війни, війна розпочалася на передодні виборів призидента США от тоді і зійшлися, дві майбутні влади у запеклий поединок, війна тривала б не так довго, якби не послаблення армії США в "Бурі у пустелі" та шей втручення інших країн до подій що розгорталися повсюди на обох континентах, але це була цілком моя думка книжки ж казали зовсім інше.
Так от повернемось до марив, вони з*являються у хаотичному порядкку і поки не можна взнати де з*явиться наступне, вони представляли собою кольорові зображеня, частіше не зрозумілі й не розбірливі, і рідше людей, тварин, або предмети котрі вказували і слугували певними знаками, от тут думки людей розходяться.
Релігія ( тобто церква) наголошує що це знаки Божі й що Бог попереджуе нас аби застеригти від помилок та гріхів котрі може наробити людина, містики стверджують що це душі, або духи померших котрі дають нам послання з того світу, будисти й вудуісти в один голос кричать що це їх богів рук справи, тай вже не одна релігія знайшла собі велику кількість прихильників оперуючи трактуваням марив.
Та залишается купка скептиків котрі не хочуть одразу погоджуватись ні з одніею з придявлених думок, а хочуть самі розібратись в усьому, й до котрих належу я.