robie
16.11.2005, 01:09
Великій Депресії присвячується... Написано швидко, без зайвих роздумів...
Буду радий почути відгуки, критику і т.д. Просто думки та трохи фантазії...
Колонки тихенько шуміли. Я сидів і тупо втикав в екран свого ПК, навіть не усвідомлюючи, що там було зображено. Поволі я схилив голову на руку та закрив очі. Шум став чіткішим... Єдине слово, яке приходило мені на думку було слово „шум”. Як у телевізорі, коли закінчується трансляція, десь вночі... Шум, який, чомусь, здавався вісником кінця. Кінця цього дня, або навіть всього життя. Я навіть дихати перестав, заворожений цим монотонним шумом, що лився і лився, і не було йому ні кінця, бляха, ні краю...
Раптом, я усвідомив ще один звук. Це був холодильник. Банальне торохкотіння старого холодильника перервало всю апокаліптичну атмосферу. Я випростався на стільці, до речі не дуже зручному, глянув на годинник: було пів на шосту ранку.
Взагалі, я це вже десь, комусь казав, спати я люблю і коли засинаю, сплю досить міцно... Єдина проблема – це процес засинання. Він затягується на години, дні, тижні... Ну може трохи перебільшую, але години це точно. Того дня, вірніше – ночі, я просто взагалі не міг заснути і це мене просто дико дратувало. Є мало речей, які можуть мене дратувати так, як неможливість заснути і єдина річ, якій я завжди заздрю – це вміння засинати в інших. Я знайомий з людьми, які можуть заснути будь де, у будь якому положенні, за будь яких обставин. Це просто знущання якесь.
Так от, я не міг заснути, тож просидів всю ніч поперемінно то в інеті, то граючи в якусь недоумкувату стратегію. Вимикаючи комп’ютер я помітив, що в стратегії я програв. Хм... навіть не пам’ятаю, чого б це. Здається непогано грав. Буває.
День почався програшем, але мені не звикати до цього... Хтось десь казав, що потрібно вміти програвати... можливо. Не знаю, я програвати мабуть не вмію, а може і вмію... Що значить „вміти” програвати”? Скористатися з поразки і уникнути в майбутньому тієї ж помилки? Якщо так, то я програвати не вмію... Завжди ті ж самі ідіотські помилки.
Та й хто ти взагалі такий? Невдаха, без копійки в кишені, без друзів, без дівчини, без... Може здасться дивним, але почав я вважати себе невдахою зовсім недавно, і сприймати, як програші ситуації, також... Якось раніше я вважав себе багатим (не в грошовому плані), я думав, що я досить забезпечений, досить розумний, досить здібний. Думав, що в мене досить друзів... Що стосується дівчат, то в мене їх ніколи не було, в тому сенсі, що не знайшов я дівчини, яка б могла мене задовольнити, як кажуть в народі – завеликі претензії. Вони були, але завжди не ті. Можливо я забагато хотів... Я ненавидів банальність, буржуйство в усіх його проявах, я зневажав дівчат які мало не кінчали від самої назви крутих закладів для багатих, крутих дискотек, чи барів. Мене нудило, коли дівчата перш за все цікавилися твоєю платоспроможністю, а не тобою... Мене заставляли відчувати себе ідіотом, коли виявлялося, що я не знаю в якому магазині зараз продається найкрутіший одяг, про свою зачіску я краще змовчу... Тут завжди знаходилася розумниця, яка починала давати мені поради, на що я відважно відповідав, що мусить же бути хоч якийсь недолік? Так у мене їх два, казав я наступній модниці: перший, зовнішній недолік - це моя зачіска, а другий, внутрішній – це моя зайва скромність.
Взагалі, пішли вони всі! Пішли вони всі!!!
Що не кажи, але Снікерс - це також їжа і, до речі, дуже смачна та ситна... Я купив собі Снікерс і вирішив ним пообідати (снідати я взагалі не люблю). Я знав все, що відбудеться сьогодні наперед: нудне сидіння на роботі, вирішення зовсім непотрібних мені питань, очікування шостої, щоб вже нарешті піти додому та ввімкнути комп’ютер. Ну, звісно, не забуваючи на обід з’їсти свій над поживний шоколадний батончик! З горіхами та нугою... Тьху!
Бос, як завжди, не в дусі, цілий день парить тобі, та ще десятьом службовцям, голову. В нього це виходить просто професійно. Бувають же такі люди. Незадоволені собою, чи може своїм життям, так замість того, щоб щось змінити – зриваються на інших. Я давно навчився сприймати всі його ідіотські критики та докори з не менш ідіотською посмішкою та, сподіваюся, дурнуватим виразом на обличчі. Це допомагає. Я, взагалі, ставлюся байдуже до цього всього: до роботи, до біганини. Стримано ввічливий з колегами, навіть жартуючи, мовби все в мене гаразд, слухаю чужі проблеми, даю поради, домовляюся про те, аби піти в цю суботу на пиво, а через тиждень на концерт нікому не потрібної групи, мене навіть вважають симпатичним, хорошим хлопцем... Блять. Ненавиджу матюки, але коли звертаюся сам до себе не можу без них. Вони, напевно, краще за все мені пасують. Така ось інтроспекція. Не об’єктивно, зате ефективно... Такі от пиріжки.
Продовження нижче...
Буду радий почути відгуки, критику і т.д. Просто думки та трохи фантазії...
Колонки тихенько шуміли. Я сидів і тупо втикав в екран свого ПК, навіть не усвідомлюючи, що там було зображено. Поволі я схилив голову на руку та закрив очі. Шум став чіткішим... Єдине слово, яке приходило мені на думку було слово „шум”. Як у телевізорі, коли закінчується трансляція, десь вночі... Шум, який, чомусь, здавався вісником кінця. Кінця цього дня, або навіть всього життя. Я навіть дихати перестав, заворожений цим монотонним шумом, що лився і лився, і не було йому ні кінця, бляха, ні краю...
Раптом, я усвідомив ще один звук. Це був холодильник. Банальне торохкотіння старого холодильника перервало всю апокаліптичну атмосферу. Я випростався на стільці, до речі не дуже зручному, глянув на годинник: було пів на шосту ранку.
Взагалі, я це вже десь, комусь казав, спати я люблю і коли засинаю, сплю досить міцно... Єдина проблема – це процес засинання. Він затягується на години, дні, тижні... Ну може трохи перебільшую, але години це точно. Того дня, вірніше – ночі, я просто взагалі не міг заснути і це мене просто дико дратувало. Є мало речей, які можуть мене дратувати так, як неможливість заснути і єдина річ, якій я завжди заздрю – це вміння засинати в інших. Я знайомий з людьми, які можуть заснути будь де, у будь якому положенні, за будь яких обставин. Це просто знущання якесь.
Так от, я не міг заснути, тож просидів всю ніч поперемінно то в інеті, то граючи в якусь недоумкувату стратегію. Вимикаючи комп’ютер я помітив, що в стратегії я програв. Хм... навіть не пам’ятаю, чого б це. Здається непогано грав. Буває.
День почався програшем, але мені не звикати до цього... Хтось десь казав, що потрібно вміти програвати... можливо. Не знаю, я програвати мабуть не вмію, а може і вмію... Що значить „вміти” програвати”? Скористатися з поразки і уникнути в майбутньому тієї ж помилки? Якщо так, то я програвати не вмію... Завжди ті ж самі ідіотські помилки.
Та й хто ти взагалі такий? Невдаха, без копійки в кишені, без друзів, без дівчини, без... Може здасться дивним, але почав я вважати себе невдахою зовсім недавно, і сприймати, як програші ситуації, також... Якось раніше я вважав себе багатим (не в грошовому плані), я думав, що я досить забезпечений, досить розумний, досить здібний. Думав, що в мене досить друзів... Що стосується дівчат, то в мене їх ніколи не було, в тому сенсі, що не знайшов я дівчини, яка б могла мене задовольнити, як кажуть в народі – завеликі претензії. Вони були, але завжди не ті. Можливо я забагато хотів... Я ненавидів банальність, буржуйство в усіх його проявах, я зневажав дівчат які мало не кінчали від самої назви крутих закладів для багатих, крутих дискотек, чи барів. Мене нудило, коли дівчата перш за все цікавилися твоєю платоспроможністю, а не тобою... Мене заставляли відчувати себе ідіотом, коли виявлялося, що я не знаю в якому магазині зараз продається найкрутіший одяг, про свою зачіску я краще змовчу... Тут завжди знаходилася розумниця, яка починала давати мені поради, на що я відважно відповідав, що мусить же бути хоч якийсь недолік? Так у мене їх два, казав я наступній модниці: перший, зовнішній недолік - це моя зачіска, а другий, внутрішній – це моя зайва скромність.
Взагалі, пішли вони всі! Пішли вони всі!!!
Що не кажи, але Снікерс - це також їжа і, до речі, дуже смачна та ситна... Я купив собі Снікерс і вирішив ним пообідати (снідати я взагалі не люблю). Я знав все, що відбудеться сьогодні наперед: нудне сидіння на роботі, вирішення зовсім непотрібних мені питань, очікування шостої, щоб вже нарешті піти додому та ввімкнути комп’ютер. Ну, звісно, не забуваючи на обід з’їсти свій над поживний шоколадний батончик! З горіхами та нугою... Тьху!
Бос, як завжди, не в дусі, цілий день парить тобі, та ще десятьом службовцям, голову. В нього це виходить просто професійно. Бувають же такі люди. Незадоволені собою, чи може своїм життям, так замість того, щоб щось змінити – зриваються на інших. Я давно навчився сприймати всі його ідіотські критики та докори з не менш ідіотською посмішкою та, сподіваюся, дурнуватим виразом на обличчі. Це допомагає. Я, взагалі, ставлюся байдуже до цього всього: до роботи, до біганини. Стримано ввічливий з колегами, навіть жартуючи, мовби все в мене гаразд, слухаю чужі проблеми, даю поради, домовляюся про те, аби піти в цю суботу на пиво, а через тиждень на концерт нікому не потрібної групи, мене навіть вважають симпатичним, хорошим хлопцем... Блять. Ненавиджу матюки, але коли звертаюся сам до себе не можу без них. Вони, напевно, краще за все мені пасують. Така ось інтроспекція. Не об’єктивно, зате ефективно... Такі от пиріжки.
Продовження нижче...