Показати повну версію : Дещо для початку, для розсуду, для милої критики
Maybe
Безсонний туман, місячна ніч
Я знову кривляюсь долі, думкам, провокаціям, пристрастям
Я воїном покину порочну днину
Прокинусь maybe вже ангелом, що залишив сім"я своє у тобі
Прощальний погляд в метро
І щось задимілось, затліло в грудях
Я не зна куди подіти свої страхи
Перемкнуло...я залишаю в play off свої минулі гріхи
Без крил, та все ж з надією
Озираюсь в пекельні, смоляні вогні
Бульбашки в голові...
Ти безперечно прекрасна, та справа №39 в мені
Ігрива птиця з червоних сторінок
Ти прочинила двері до мого Его, до мого нечленороздільного "Я"
Я по-зоофільськи шукав
І знайшов вим"я твого материнського майбутнього...
Maybe сім"я
Проща(е)ння
Силою даною мені я прочиняю двері до свого серця вітрам та променям сонця Солоним водам океану, зогнилим димарям та запрілим холодним думкам Скривавленій правій долоні та побляклим очам
Постмодерністським безумцям та психоделічному Арт
Левова частка, що скорила добро у мені
Віднині й навіки полишить плотські поріддя мої
Розбитими геніталіями ангельську Приму на шматки розірви
Сонячна днина прикрасить сліди крові її на землі
І коли я покінчу з розправою над почуттями в собі
Я забуду картини поцілунків фантазій, що набридли мені
Глядячи на надгробну плиту, пущу на волю сльозу
Без докорів сумлінь та совісті…
Та навіть мертвою я тебе люблю!
Ліміноїдна пора
Завмерло світло ночі
Для часу ми раби
Заковані у власні погляди
Заручники реальності,
що насправді не бажаєм ми
Від чесності й відвертості
до самих себе
Втікаючи, відвикли
від твердості повітря і води
Забули, що володарі тут ми
Обставини з"юрмились
Тепер нам їх вже не перемогти
Голова Свободи
втоптана в землю
з волі нашої ж ступні
Забули, хто були насправді боги
І на вістрі Смерті
тільки відкриваються нам
інші шляхи
Та для когось вже пізно
А всі інші всерівно відвикли
від твердості повітря та води
Кров і віра
Пакети і пачки, окурки без здачі
В тумані надій ми втратили цілі
Хоч вікна відкриті, та двері закриті
А в коридорах звірі екраном нагодовані та вмиті
Будучи злим на близьких та далеких
Будучи злим на низьких та високих
Дайте ще трошки віри
Не дайте втонути у крові
Один. Ні, нас двоє. А все таки троє
Казки від Фройда наніч. Слухайте дорослі діточки!
Вогні тривоги згасли не дочекавшись нікого
Чекаєм осені...і проклинаєм літо!
Холодна війна з божествами у собі
Тримайтеся поручнів, ми злетіли з колії!
Обличчя
Покинута правда - єдина жива
Мертва весна, вічна зима
У кам"яних серцях
єдина потреба - щаслива пора
Сука, не варта свого ім"я
Що ти? Кому ти важлива? Для кого ніщо?
Тиша й тепло на моїх руках
благають подарувати їм твоє життя
Це ненависть, смерть у моїх очах
Надія - спасіння, що зникло давно у сльозах
Ти мертва, я в ранах і пекло -
майбутнє моє
Та усе ж радий, що у смерті твоєї
обличчя було моє
І навіть у клітці моя душа
віднайде спокій і не втратить лиця
;) Доброго ранку, життя!!!
"Доброго ранку" прошепче нова зоря
Приховає на обличчях залишки
нічного гріха
Вона не варта, вона зовсім не та
Марно тратить надії на її ім"я
у думках
Єдине, що радує - можливість
проклясти її майбуття
Сила фантазії на масках,
що приховують наші реалії
Та для нас це зовсім не брехня,
єдина надія не випускати щастя,
обійти внутрішній страх
Гра для героїв, гра у героїв
Шлях до відмирання ніжностей
єдине, що для раба живріє у думках
Кислотність бажання спалює, виїдає
кольори, останні краплі почуттів
у моїх очах
Невже я знов себе втрачаю?
Дріт
Без межі, захлинувся, оговтався
і знову побачив поряд небес саме її.
Чи то зорі зізнались,
чи то вітер стикнувся
з камнем останніх подій?
Я залишив все ж дріт...
од своїх небес...до неї!
***Коли перші краплі дощу торкнуться землі***
Коли перші краплі дощу торкнуться землі,
я не дізнаюсь ніколи
В очах завмирає постйіно питання
Чому ж в дзеркалах вони шукають зізнання?
Пошук надії і пошуки пісків мрії,
щоб потім схопити і кожну зернину між пальців
повільно, разом зі слізьми відпустити
До Сонця! Щоб в його сяйві зітліти!
Усі королеви й принцеси. Усі бажають принців й королів.
Гріш ціна аристократичній крові.
За нею не в силах встояти жодна чиста душа.
В ній розчинилась разюча Аполлонова стріла
Пісні Арітрею, пісні до Тесея...без протистоянь і бою до крові.
Сьогодні велика подія - Страх зайняв місце Бога!
Жодної віри, тільки жреці й пусті гаманці.
Історичні ідоли ще досі владні над світом та людьми.
Коли перші краплі крові торкнуться землі,
я не дізнаюсь ніколи.
Відчую щось нове...можливо приємне, можливо останнє.
Та ти будеш радий...власне, як і я
Деяк Томаш
12.10.2009, 00:08
to many русізмус фор найс розуміння :)
Ніколи не чув такого типу зауважень, щодо своїх робіт. Я проте, щоб розумінню їх завжав русизм, який я сам власне не помічав ніколи!) Було недорозуміння через недосприйняття слів та фраз, через віднаходження інших ідей читачами (що до речі мені якраз подобається), через просте важке спийняття такого формату на емоційної наповненості, але не через русизм! Та я прийму зауваження до уваги! Спасибі!
Деяк Томаш
27.10.2009, 22:07
Вибачте за жарт)) справді годилося б мотивувати))
почну з зауваження: все викладене нижче є моєю суб'єктивною думкою і може не бути істиною у першій інстанції
щодо русизмів, я був трішки не правий, їх тут таки небагато, більше недоречно, як на мій смак, вжитих слів. Тобто я б вжив у цьому контексті якісь їхні синоіми.
отже "порочна" русизм, хоч і присутній у словнику укр мови, проте має більш "український" аналог "вади" або ж порочний - розпусний, розбещений
Ігрива - грайлива...
окурки - недопалки
щодо техніки, дуже багато закінченнь рядків "мої", "мені", "собі", "тобі" і т.д. римування такого контенту звісно не складне, проте звучить все воно по дитячому
також величезна кількість дієслівних рим, що як на мене взагалі несмак
це щодо римованих.
неримовані це просто проза в стовпчик... тут без коментарів взагалі, тим штукам місце у розділі прози
тепер по змісту: я знайшов кілька дуже смачних і непотертих метафор, а такох кілька оригінальних думок
все інше одноманітна, недоготична графоманія... всі викладені твори читаються якось на одній хвилі але об'єднує їх тільки якась однобокість думки
про треш мовчу, знаю деяким людям він подобається, яби не ті кілька фраз не читав би взагалі...
але якщо Ваша ласка то пишіть далі я почитаю може
з повагою
Ооо...оце мені аж приємно самому було читати!) Ось таку повчальну критику я люблю і змушений виразити свою вдячність за всі зауваження, котрі я звичайно ж візьму до уваги! Так як не погодитись з чимсь я не можу...окрім того моменту, де було відмічено, що декотрі з робіт варто перемістити у розділ прози! Власне чомусь саме така прозова стилістика поезії мені навпаки більш притамана. Пишучи саме так, я взагалі не намагаюсь римувати. Мені хочеться вкласти якусь мелодику, котру не обов"язково відчує читач. Якщо бути повність відвертим, то це швидше за все вплив на мене перекладів Андруховича американських бітників, таких як Роберта Данкена, Кеннета Кока і тд.
В будь-якому разі, буду старатись виправити усі свої помилки і надіюсь порадувати більш яскравішими наступними роботами!
з повагою
Фонтан
У кожного колись була заповітна мрія
Так само у кожного була амнезія...
Куди ж поділась ідея гуманності й справедливості,
де ж люди приховують свою п"янку чорну віру?
З протестами до крові у очах,
що не відають призначень картин у снах
З ненавистю до усього й усіх,
хто вирощував цей погляд у мені
З краплею смерті в собі,
що подарує Шебальба мені.
Перший Батько віднайде свою Єву
І я зплетусь з Деревом в садах Ельдорадо
Так закінчиться книга
Та продовжиться пошук мого Фонтану Життя.
Осінь
Опале листя. Вогні, в котрих захлинулась земля
Гола природа. Закутані в брили брехні прохожі тіла
Холодна натура. За вікном в небесах виблискують її очі
Осіння пора
Танці Орла. Вітер розвіє минулі сумніви і імена
В польоті. Біль відпущу на волю...21 грамм
Ангельський меч. У любові та смерті спільний знак
Серце та краб
Кротячий забіг. Фінал не залишить байдужих стояти біля стін
Чорне та біле. Колір неволі єдиний поряд інших свободи
Чорна коробка. Думки обрали повітря
Осінь. Стихія.
І тільки я, а не ми
Пандемія(Хто ти і хто я?)
Канувши у природні інстинкти, в притулок власного звіра потрапляєш
Себе в жодних очах не впізнаєш
Від милосердя приховуєм інструменти власної смерті та каяття
Хіба ж для цього існує щастя?
Залежність від інформаційної реальності...очі протерти лінь
В серце закласти нову іскру - гріх
З надлишком, з руки Творця травиться Його ж дитя
Пандемія. Людство. Земля
Останні імена згодна прийняти моя дзеркало-душа
Змию бруд з них у власному поті, в крові
Торкнуся проміння, дістанусь твоїх безціних крил
Я не осінь,..та все ж листя зірву
Ти тіло, а я безсмертна душа!
***
Сірі палати, лежаки і глухі медсестри
Персонал реанімаційного відділу надій
Де не місце апаратам підтримки та добрим словам
Де завмирає і ніколи не спадає на землю жодна сльоза
Так в жахливих муках гинуть мрії, чуже, наше майбуття
Десь давно прогавили вірний шлях
Схаменутись вже пізно, та ми й не намагались
У вагонах, що прямують в обійми Цербера
Пожираєм гниль думок в чужих кишенях, головах
Поглянеш у очі навпроти, а в них переповненість
Спустошити цивілізацію час
Культурні й технічні пороги пролетіли на швидкій течії
Не вспівши, анічьогісінько осмислити
Залишити не дітям, а собі
Таємницями оточені, наче первісні загнані
Страхами власними гонимі все глибше у пітьму
Час спустошити цивілізацію
Деяк Томаш
29.11.2009, 11:37
Шановний у правилах вказано що вірші викладаються в одну тему
Вибачаюсь...недогледів!
Вдячний за інформацію і Вам, шановний!
Насолода
Ступити в безодню, віддатись в руки страхам
Поринути в згустки аналогій у власній темній стороні
Зруйнувати завали своєї сльозової залози
Напитись крові з долоні її
Відірвати шматок її плоті
Дати їй ім"я, сказати "ти моя"!
Я
На вістрі натхнення, коли ти вже й не ти
Пізнається призначення, образ сповнений
відродженої душі
У вогні благословення, здавалось би
Не маючих значення слів
Відчувається відгук власних бажань
Покірності власній волі
Нехай зупиниться час, відчиняться всі двері
До глибини, до кожної деталі
Вже пройдених шляхів
Неважливо. Чи то у темних, чи то у світлих тонах!
У відповідь дрібниця - моє спасибі
Та в ньому щирість
І я відчув знову, що я це саме я
Рай
В бесконечность плевал
Рать моя искупила вину
Для снов окончилась пора
Я всего лиш безумец
Погодь...я вид из окон
И печаль не в пепел
И почемуто летом пахнет
Я прикасаюсь к сладкой плоти
Она отвечает, режет неба, убегает
Не в ответах, не в вопросах
В обычных моральных оковах
Заблудилась отпела моя мечта
Я подроч*л...
Спасибо...
Пока!
Портрет зневаги
На пісках будували свої перехрестя
Вітрами байдужості розвіяло терпіння
Принципіальність правлячого мислення
принесла зиму в наші пустельні краї
Координати віри втрачені
Для дружби вже не придатні ми
Затьмарені змієм зелені обличчя
В жодного не прокинеться розуміння
з вранішнім співом півня
А для підгнилих душ...
Спитайте ради у Доріана Грея!
Спасінню не бувати
З дороги, на котру ступили
вже пізно тікати
І не в пікселях, не в байтах,
не в дзеркальних застарілих полотнах
А у вже смакуючих плоть нашу опаришах
Дозування порушено
І не з чужої подачки
Так самі вирішили ми
Ще одна порція чогось новенького
Вперед...знову каятись за нові гріхи
Замилювати очі собі і святим ріелторам
райського милосердя і манни
acid drinker
20.01.2010, 20:11
а, я знаю. ви пишете тексти для блек-метал гурту. принаймні те, шо лежить у шостому повідомленні, іншим поясненням не піддається. рими (навіть там, де вони наче є) відсутні, ритміка (навіть ненав'язлива верліброва) відсутня, зате є купа філософсько-соціального пафосу, розбитого на рядки, які якраз можна прогроулити на одному диханні.
на майбутнє: перед к,п,ф,т,х (мнемонічне правило "кафе птах") префікс з- змінюємо на с-. тому не зплетусь, а сплетусь. звук "ч" майже не пом'якшується (хіба перед "і"), тому анічогісінько, а не анічьогісінько.
"у вже смакуючих плоть нашу опаришах" - чорт, образ, який постає з цього рядка, навіть не в половину такий гидкий, як сам рядок. бо не існує активних дієприкметників, а слова опариш не буває (якшо тільки це не майбутній час другої особи дієслова "опарити").
коротше, так. правопис - чтиво нудне, але потрібне, так шо візьміть його якось і погортайте.
тепер щодо образів.
просто поясніть мені, шо ви хотіли сказати цими фразами:
- образ сповнений відродженої душі
- відгук власних бажань покірності власній волі
- З дороги, на котру ступили \ вже пізно тікати \ І не в пікселях, не в байтах, \ не в дзеркальних застарілих полотнах
якесь госпадібожежтимій виходить. якби російською було краще, я би подумала, шо ви просто не знаєте мови. але ж не краще. не можете ж ви не знати вапше жодної мови. може, китайська?
Перше - велике спасибі за здорову критику та роботу, що ви проробили над моїми творіннями!) Саме цього я чекав публікуючись тут!
Я й сам прекрасно розумію, що далекий від якихось ідеалів!
І змушений правда розчарувати - я не пишу текстів взагалі ні для кого!)
На рахунок форми написання - тут вже мене не зміниш, так як саме до цього я прагнув. Можете вважати мене вандалом, але все це з"явилось на грунті поезії американських бітників в перекладі Андруховича. Я доречі помітив, що ви навіть тему таку колись створювали для обговорення!)
З приводу правопису. Мені немає, що казати! Все й так зрозуміло! Вчитись!
Доречі, з приводу слова "опариш", я сам намордувався і довго вивчав його існування, хоча в якісь мові, ну, або хоча б якись синонім! Після довгих пошуків знайшов легкі підтвердження існування все ж цього слова і жодного синоніму! Насправді, самому було неприємно, але довелось вжити все ж саме це слово!
Так, тепер щодо фраз:
- образ сповнений відродженої душі - тут найперше бралось за основу художнє мистецтво, так як присвячувалось людині, що саме займається цим. Малась наувазі картина душі, наче фенікс, воскреслої з попелу, "відродженої".
- відгук власних бажань покірності власній волі - тут узагалі-то існує умовна кома після "бажань". Слова ці знаходяться в різник рядках, а в мене є манера не ставити коми в кінці рядків. Це має для мене певне своє особисте додаткове значення. Я гадаю більше пояснень не потрібно, так як наче все відразу стає зрозумілим!
- З дороги, на котру ступили \ вже пізно тікати \ І не в пікселях, не в байтах, \ не в дзеркальних застарілих полотнах - тут мається на увазі саме спасіння, що вжито двома рядками вище. Не знайти його в завоювавшій нас віртуальності і навіть не знайти у варіанті також вище згаданого Доріана Грея - "дзеркальних застарілих полотнах"!
Власне, може й бути варіант,що просто намагаюсь затерти свої помилки! А може...всяке бути!
Напевне все ж найперша моя проблема в тому, що я спочатку філософ, а потім вже письменник!)
acid drinker
21.01.2010, 09:19
бітників? хм. переклади андруховича - то таке дуже обмежене джерело, шоб посилатися на бітників, варто почитати ше самих бітників. а тексти таки можете продати блекерам-початківцям - нашо ж марнувати півгодини роботи.
"не пишу текстів ні для кого" - васхітітєльно, три чверті майстерні креативу ні для кого не пише, ви з кожною фразою стаєте все банальніший. правда, питання, чим тоді взагалі пояснити появу цього трешу.
ух. утім, чого я чекала.
будемо розбирати на детальки - може, так вам стане видніше.
лексичні значення слів, як не дивно, мені відомі. мене знічує інше - відсутність логічних зв'язків.
про відроджену душу ясно, але як ви взагалі собі уявляєте образ, сповнений відродженої душі? як можна таке робити з мовою...
щодо відгуку. якшо я вас правильно розумію, то ви маєте на увазі, шо відчуваєте відгук бажань і покірності волі одночасно. відгук на шо? яким чином - одночасно бажань і покірності? тут ше багато й багато треба пояснювати, шоб воно почало make sense, хоч якийсь слабенький сенс.
з дорогою, з якої пізно тікати - ясно, але чому тікати - в пікселях і байтах? так само неясно, чому тікати - в дзеркальних полотнах. як цей процес узагалі відбувається, ви самі розумієте? тобто не так. спочатку поясніть, як відбувається втікання в чомусь. а потім перейдемо на складніший рівень - до пікселів.
мушу вас розчарувати. ви не письменник. і не філософ. тому шо ані письменником, ані філософом людина, котра не може зв'язно й логічно висловити думки, за визначенням бути не може. ви не вмієте складати слов докупи - яка тут уже філософія...
Хо...згоден практично з усім окрім банальщини і логічності!!!
Критику я сприймаю з подякою, та я все ж був би вдячний, якби сарказм, ви залишили при собі!)
Щодо "ви не письменник. і не філософ."! Що ж, якщо це так, тоді ви узагалі даремно витратили свій час! Було б доцільніше надавати допомогу тим, у кого в ваших очах є талант!
Коротко напишу, щоб не заглиблюватись у детальні аналізи кожного вірша.
1. Працюйте над лексикою, і мовою загалом. Там у першому вірші слово "maybe". Ну от для чого? Ну чому не "мабуть", чому не "наверно", а може "supposenly"? Невиправданими є такі слововживання. Цим Ви не показуєте абсолютно ні-чо-го. Ну написали слово мабуть англійською мовою. і що?
2. Римування. Складається враження, що Ви от пишете вірш. Ще не знаєте, чи він римований, чи може то верлібр. А тут хоп - і придумали риму на одне слово. Взяли і всунули ту риму зразу ж в наступному рядку. До того ж рими, навіть якщо вони і є, не дуже майстерні.
3. Мені здається, чи то Ви самі не знаєте, про що пишете вірш, і чим він закінчиться, поки його самі не допишете? Взагалі-то над такими речами треба задумуватись ще до того як брати до рук ручку. Інакше ні ідеї, ні форми, ні змісту у роботі не буде. Я вже мовчу про образність.
4. Андрухович - далеко не найкраший вчитель перекладів поезій, а вже тим більше не варто з перекладених ним поетичних творів вчитись писати і собі. Маю до Вас питання, яке задаю часто і методично. Кого з українських поетів знаємо і читаємо?
Ось дещо з останнього. Останнє правда більш адаптоване як лірика для пісні. Чекатму нових думок і критики!)
***
Війна світів зіткнулась в мені
І не в змозі вже стримати
Не в змозі далі йти
З тягарем, що я за звичкою віддаю тобі
Відпусти...
Дай волю їй хоча б, не мені
Каяття своє віддам
Я буду горіти з ним у пекельнім вогні
Відпусти її
Зап"ясття мої затвердли
Жодному лезу не відібрати
Не ампутувати почуття мої
Я залишусь назавжди поряд
З бажанням бути тим,
Кому дарувала віру ти
Я зникаю...
Я зникаю...
з горизонтів поглядів твоїх.
Ні під снігом, ні під звуками падіння дощів,
ні в проміннях сонячних, ні в піснях вітрів.
Не побачиш ти мене навіть серед своїх снів
Я зникаю...
з глибин людської свідомості зберу плоди:
обривки образу, картини минулих подій,
забуті спогади, покалічені мною думки.
Не згадає ніхто "як же звали його?"
Я зникаю...
з власних паралельних світів.
Спалю некролог почуттів, досягнень незбутих,
картини власної плоті, своє ім"я на устах чужих.
І не втримати силі тяжіння мене, котрого вже нема.
Сльоза
Моїми помилками й мріями
вже наситились холодні дзеркала.
Як помста, тепер в них справді я.
Але жодного слова, оніміли вуста.
Загрався в жерця,
не помітив як сам став жертвою я,
приносячи в дар
власні пророцтва та ілюзії життя.
Та ні прощення, ні милосердя
не проситиму я.
І тільки одна сльоза
поверне мені моє ім'я.
Як колись вже ніколи не буде.
Впавши, повзи, повзи, повзи до мети.
Глядячи в небеса,
чи ти бачиш стопи свого Бога?!
Я не бачу, тому й без одного крила,
що вкрали в мене в Його ім'я!
хХх
В голові суспільні моралі
а навколо свавілля і одвічне ходіння на грані
Наді мною нависла лиш стеля
обережно,зачинилися двері до раю
Покоління покори стереотипам,рекламі
І я серед них забув,що є віра
Тепер я внизу, та йтиму я далі,
хоч на колінах
У крові моїй знову прокляття
од котрого звільнився здавалось мені
І знову в руїнах, в своїй голові
та тепер відомий мій ворог мені
Зупинись, нам не потрібна чужа історія
Ми ще в змозі зірвати пелену з очей
Зруйнуй систему в собі - ось твоя ціль!
З повагою та вдячністю звертаюсь до Вас, Фрау Де!!!
Вибачаюсь, що відповідь моя з такою от не маленькою затримкою!
Щодо 1 та 4 пунктів у Вашому повідомленні абсолютно згоден і визнаю усі зазначені помилки і намагаюсь виправлятись! На рахунок самого запитання у 4 пункті, відповідаю: якщо говорити про класиків української поезії, то в руках і в очах моїх були Шевченко(само собою), Сосюра, Багряний та на мене вплив вони мали дуже малий. В основному надавав я перевагу російській поезії з-під пера Пушкіна і Єсеніна, а також зарубіжним авторам(нажаль тільки в перекладах) - серед них були Байрон, Бодлер. Якщо ж говорити про сучасників тут мені важко визначитись з авторам, так як здебільшого потрапляю на поетичні роботи "героїв нашого часу" хаотично, та найчастіше такими для мене являються усі знайомі мені люди, котрі також пишуть(а в мене їх, так вийшло, що багацько).
Тепер 2 пункт. Риму як так ніколи не ставлю за ціль. Усе написане зв"язується з тією мелодєю, що в той самий момент у моїй голові. Я інколи прошу людей читати мої роботи так як вони це бачать і тільки зрідки вони відчувають саме той мотив, що я вкладаю. Через це й завжди виходить не то рима, не то верлібр, що й зазвичай дратує читаючих. Що ж, я експериментатор і важаю таку реакцію повністю здоровою!
3 пункт. Ви праві, я рідко знаю про що пишу, чи то писатиму. Інколи, коли емоції просто бурлять і переповнюють, а ти не в змозі зрозуміти, що з тобою коїться, і от береш в руки ручку й лист, чи то клавіатуру і монітор. Далі все спонтано...я це називаю поезією підсвідомості. Часто я й сам написане перечитую і не розумію про що це. Та потім сяду через недільку,перечитаю знов і все стає зрозуміло, бо свідомість за цей час уже дозріла і осмислила те все, що не давало спокою.
Взагалі-то я сам прекрасно розумію, що дуже і дуже далекий від ідеалу. Сам я рідко задоволений своїми роботами, такі я можу перерахувати на пальцях, хоча їх в мене сотні за вже майже 10 років старань.
Та мушу відмітити все ж одну річ. Для мене поезія в першу чергу це можливість злити все, що тривожне й негативне. Це метод звільнитися від зайвих думок. І тільки потім вже творча робота!
Історії поетів, що не пережили тієї війни
Історії поетів, що не пережили тієї війни,
В котрій зійшлись мої емоції та сни
Стискаю зуби, щоб не зірвались з ланцюга,
щоб облишили хапатись за дзеркальні нитки
В істерії знову, вже вкотре, потопають мої думки
Чи то якорю до дна не дістатись,
Чи то корабель мій відмовились віддавати щурі?
Екстаз од слів, що надули мені вітри
Тепер осліплий од пісків, що в додаток...Ехо в пітьмі!
Жнива. Завмерла й з острахом чекає
На перший дотик Земля.
Я хотів би її врятувати,
Та в змозі тільки опісля відплатити
Віддавшись в обійми її.
Та чи варто нам воз"єднатись,
Чи не пробудить моя плата апетит до плоті й крові?
Каміння. Нехай. Краще каміння.
Каміння дарує удари і захист від голоду Землі.
І поцілунок, на плечах його тяжкі сліди
З поцілунку проростають крила
Та без нього зів"януть вони
То чи варто дарувати небеса та пір"я
Чи гарантія все ж більше,
що ніхто не виживе впавши з тієї висоти?
Та я поставлю на Чорне
Щоб не нудьгувало Біле
Щоб були нові цілі і нові кольори!
Загроза Українській державності!
Опір
Увага прохання цей текст розмножити по всіх сайтах, допомогти перекласти на інші мови.
Офіційне звернення Українського Віртуального Опору з приводу продовження базування Чорноморського флоту РФ в Севастополі до користувачів Інтернет.
Шановні брати і сестри українці!
Вимушені звернутись до вас з приводу підписання угоди між президентами України та Росії Віктором Януковичем і Дмитром Медведєвим про пролонгацію базування російського Чорноморського флоту в Севастополі до 2042 року. На тлі подій, що стались 21 квітня, всі ті загрози, що існували до цього дня, були лише підготовчим етапом перед початком примусової реалізації проекту "третього Риму" через створення на основі Росії, Білорусі та України так званої "братньої" держави. Якщо до цього дня існували якісь ілюзії та надії на майбутнє України, як незалежної та суверенної держави, то на сьогодні наша українська земля окупована та перебуває під повним контролем сусідньої держави.
Україна фактично перестала бути незалежною та суверенною державою. Причиною є не тільки втручання інших держав, зокрема Росії, а і українська компрадорсько-клептоманська бидлоеліта, яка кожну хвилину перебування при владі використовувала в своїх корисних цілях, продаючи та розтягуючи національні багатства України та продаючи нас з вами.
Віктор Янукович, якого народ обрав Президентом України, з першого дня перебування при владі розпочав швидкий процес знищення України, як держави та поступового перетворення на територію. Нам кожного дня доводять, що ми не є нацією, що наша мова це сільський діалект російської мови, що ми тупі хохли-салоїди, тобто нашу національну ідентичність намагаються повністю нівелювати. Україну за допомогою нас самих намагаються розєднати за релігійними, мовними, ментальними та територіальними ознаками. І перші наслідки вже є. Українці, як ніколи до цього, налаштовані один проти одного, наслідком чого може стати громадянське протистояння.
Підписання угоди Віктором Януковичем в обмін на сумнівні контракти є зрадою національним інтересам України та посяганням на державний суверенітет України. 21 квітня була підписана де-факто капітуляція України без розгрому та без жодного пострілу. По суті, протягом останніх кількох місяців, ми українці, мовчки споглядали, як відбувався ненасильницький державний переворот. Подальше перебування Віктора Януковича на посаді Президента України створює загрозу для існування України, як держави, створює загрозу для майбутнього всіх громадян України.
За таких умов, Український віртуальний опір (Вільне, Народне об’єднання Українців всього світу в мережі Інтернет) закликає всіх, кому небайдужа доля України, незалежно від політичних поглядів, релігійних переконань, соціального статусу, віку та національності до єднання, до виявлення громадянської позиції, до активних дій, що спрямовані на захист України та її національних інтересів, суверенітету та незалежності, як в мережі Інтернет, так і поза її межами.
З сьогоднішнього дня ми оголошуємо війну ворогам України, закликаємо приєднатись до нашого опору та організувати потужний фронт в мережі Інтернет. Ми переходимо до рішучих дій. Досить облесливих слів та вмовлянь. Нас не зупинити.
Януковича та його команду у відставку!
Окупанти геть з України!
Слава Україні!
***
Моя релігія, моя домівка, зірвана черепиця
У повітрі концентрат вугільного соку
Розвіяна з волі лебединого крила мрія
Непорочна кров і плоть торкнеться дзеркал
Звільнить тих, хто йде за смаком моєї душі
Тріск розбитих поглядів й думок
Жодної сотої секунди для сумнівів чи страхів
Моє тіло десь поміж середин
Закуталось в іржавий осінній лист
Події
Консерви свободи,крокувати до моди
Цілувати коліна зігнилої породи
За порогом усі залишуться назавжди чекати своєї дози
Раби зеленої прози
Зі століття в хвилини, з покоління в коріння
У очах плями, ознаки сумління
Напрям розкладу протидії
Втопи себе у залишках моралі і міри
Користуючись миттю,пропоную до розгляду реальні події
На плакатах жодної мрії
Хижак,здобич,ворог,здобич
Навмисно,вбивство,події.
***
З босих ніг, що крокували піднебессям
відсканувати досвід в профіль, анфас
Залишки свідомості охоплять псевдоромантичний аромат
На вістрі півночі час захопити в полон власну ерекцію
і трішки залишити сперми, любі глядачі, для Вас!
Дружба
Петля чи віра? Мовчання, останнє запитання
І в підсумках з вуст чужих розчарування
І не в очах...
В останнім недоречнім збурені повітря
Користувачі ідей затьмарили надію
З останньої терпіння краплі
Не у плоті...
Народження вже нової для людства волі
Ні втеча, ні напрям на рожен
Лиш мить посвяти у власну віру
Не у мрію...
Знайти щось вище цього у собі все ж варто
На осілих, не розораних полях
Що мітять внести урожаї нового хаосу
Не вбивством...
Заради толерантності віків, і тільки
***
Потоки чи то жовтих, чи то зелених слів
Не то пронизують, не то вбивають мій спів
Поряд чотирьох і темряви я голосую "на біс"
За свіжу біль та любов
Для кожної букви вигадаю нове призначення
У повітрі віднайду шкідливі значення
Вполюю власну слабкість
Влаштую бенкет, зґвалтую пікову даму
Діточкам таких казок я не розповідаю!
Де ж те вістря, до котрого хтось з нас прагнув?
Щось запізно зазвучала ця пісня
Можливо надто рано, даремно щось дізнатись
Повноліття, весілля, наречену поцупили
Я ж зі штопором в грудях
Пригощайтесь!
І не писатиму більш листи!
Привіт...
Можливо все ж не варто вбивати почуття в собі?
Можливо краще з них сплести нові витки?
Можливо вже без тебе, та все ж з вдячністю?
І не писатиму більш листи!
Прощавай...
Напевне було б чудернацько - я і ти.
Напевне правду відшукали ми, а може тільки ти.
Напевне тепер вільні від грому й світла душі.
І посміхатимусь вже не так щиро як колись.
І знову привіт...
Без жодних сумлінь і приступів чи то болі, не то любові.
І з вірою у краще, що зустрічний вітер принесе.
З надією, що щось нове кожен з нас знайде.
І тоді знову посміхнусь так само щиро як колись.
Спасибі...
За впевненість, котру я прийняв мимоволі.
За нові скорені кордони у мені.
За нову віру, що прокинулась в мені.
І не писатиму більш я листи!
***
Застілля, сьогодні подають Мораль,
на десерт — Надія.
Процес приготування доступний всім
Життєвий досвід, трішки звивин, болі і любові на власний смак
Трошки нереалізованих цілей, провалів і невдач
Завершити усе можна набридливим повчанням,
Якщо було кому відбирати дорогоцінний час.
Щоб було комфортно, тепло й затишно
Спалимо думки, всі до єдиної
Вони чудесно горітимуть у Минулому
Калорійність трапези гарантовано!
Для кращого засвоєння ця трапеза для двох
Для власне себе й Майбутнього свого
Тоді залишиться останній штрих
Дві краплі свинцю і новий погляд на світ
Набридливі картини зникнуть із очей
На дотик стане все доступне
Вловити Фортуни аромат парфумів
Йти вслід за нею
Потім відпустити її у вільний політ
А самому у безодню канути
Аплодисменти. Вічності сміх
Приємного апетиту!
Недоїдки надсилайте мені!
Хто ти?
Синоніми віри прогнили в моїх думках
Я на вістрі леза, що не смакувало ще невинну кров
Вийти з коми емоцій допоможе чергове в усній формі "ні"
Вже немає жодного значення, поглянула ти на прощання, чи ні
Жодна річ, чи думка не дозволять спинитись мені
На поличці "Щоденник" Паланіка, все, що залишилось в пам"ять мені
Наші шляхи паралельні, не то одне одному, не то я тобі
Вже немає жодного значення, бо ніхто ні до кого не прийде увісні
Жовте, червоне, чорне - на все й одразу поставила ти
Жовте, блакитне - ставка моя назавжди
Так зневіра й пошуки невідомого до розпуття привели
Вже немає жодного значення, відлік відчуження, тік-так.
Хто ти?
В'нутрі
Серце стисла рука з моніторів
Іменувати час нову пару
Бажання стали схожі на безумовний рефлекс
Грім, кожна крапля за вікном
В'нутрі завівся годинниковий механізм
Звивини зім'ялись, прагнуть вглиб
До самого дна, де пролягли протоптані шляхи
Нестача сил нести це все на собі
Спустошити чашу, кожна крапля, пісок
В'нутрі прокинулось немовля
Ідентифікацію вже не пройти
На власне відображення в дзеркалах
Спогади зла, список захисних реакцій
Я вже не повернусь в місце, що раніше іменувалось "рідний дім"
В'нутрі зародився новий притулок мій
Усі вибачення залишу при собі
Усі почуття відпущу на волю
Щоб клеймом на гуманізмі зацвіли
В'нутрі ми зустрілись
В'нутрі ми стали одне одному вороги
З0р9
Кроки на воді, надріз моєї крайньої плоті
Я примкнув до sombre волі
Пишу останні рядки - крихти для ЇЇ солодкої ночі
З попелу вже зітлівших в очікуванні rêves
Я не залякую, не благатиму, в очі сплюну образу
Зустріне мене ранок!
Я вже близько!
Тебе з небес я зірву!
sombre(фр.) - темний, темна
rêve(фр.) - мрія, (-s) мрії
Сублімація
Кисті рук злились в одне ціле
Покотився погляд додолу
У відповідь дзеркальний егоїстичний прийом
Сублімація прагне захопити клапоть чужої плоті
Хто ж тепер жертва?
Та, що вже сьогодні чи наступна...
В прагненнях втонути
Забути про потреби незмінні, вічні
На сторінках першої книги зраду вже вкотре побачити
В небеса поглянути...
І нічого окрім зірок не побачити
Стинання вулицями,
Ковток повітря черговий на самоті
Хоча б раз бути тим, ким насправді є
Та залишається останнє -
Хто я?
Сублімація чи мінус 21 грамм?
Моя любов
Моя любов — це біль й страждання
Вже час би й їм зробити послугу мені
Запнути серце десь в глибокі п'яти
Сумління й страхи пірвати на шматки
Гнів пробудити, руйнуючи ряд принципів і меж
Післати ніжні почуття в далеку путь
І потім повзати у фурорі та екстазі
Од всіх цих благословенних дійств й речей
Інтерпритації, гра слів,
І “кішки-мишки” із самим собою
Пізнати істину як завжди мало,
Варто було б ще визнати її
І те, що легко, не значиться як “просто”
А те, що ненависть, лиш значиться як біль
Та не бувати смерті цій любові
Та прийде час і я забуду, кому призначено її
Єдине вірне
Подарувати її тій, що чекатиме...
Ім'я
Малював. На полотнах свідомості
й у снах. Я спитав би,
чи ще досі не віриш мені.
Та вже байдуже. Адже мушу далі йти.
Ти ж залишишся. Я ж на всяк випадок
запам"ятаю цю мить. При нагоді,
щоб повернутись. Коли попросиш ти,
певно вже не буде мене поряд.
Моє ім'я розчиниться.
Відчиняться. Знайдуться усі двері
та ключі. Як і завше без слів,
або ж тільки мої. Краще обійми.
Достатньо. Та вище твоєї довіри
здається не віднайти мені гір.
Та без цілі лише звір.
Зустрінуться. Пройде любов.
Прийде любов. Можливо вже ніколи.
Я спитав би, чи ще досі
не віриш мені. Заплету себе
у осінь. В зиму впишу
новий шлях. А по весні
кригу гнатиму по венам. Наче пес
я дикий зірвуся з ланцюга
і гнатиму надію до вершини.
Котре тепер даш мені ім'я?
Істина - 7. - Я
Що є у мене? Куди тримаю путь?
За що я вхоплюсь летючи з вершини?
Чим заповню глибину свою?
Про, що кричатиму я в перевулках,
коли на хвильку, на годину з розуму зійду?
За чим ще довго буду бігати
до поки з підошв надію не зітру?
Що люди будуть бачити в моїх очах?
І що ніколи в них бачити не будуть?
Навіщо тінь волочу за собою свою?
Кому я вірю? Й кому не довіряю?
Для кого Перший? Для кого ворог номер два?
Бо перша істина, а далі Я!
хех, спробую свої сили в критиканстві)
Пане (чи пані - я не в курсі, перепрошую) Widevil, мені Ваші вірші нагадують текстовки до пісень якогось метал-корового гурту, типу АННи чи ТОЛа. Припускаю, що промовляння (кричання?) їх під музику дасть більше, анжі звичайне прочитання. Це загальне враження. Тепер по деталях - бо, по-перше, як же без них, а по-друге, я просто люблю колупатися в деталях:)
Мене напряг отой погляд, що "покотився додолу". Котиться зазвичай щось кругле, або принаймні таке, що має бодай-яку форму. А от погляд більш вдатний до ковзання.
Не забуваймо про милозвучність! зіставлення більш ніж двох приголосних (як, наприклад, отут - В прагненнях втонути ) має доволі прикрий ефект. Тим більше, у цьому випадку його цілком можна уникнути.
"Побачити-побачити" у сусідніх рядках. Бє, тавтологія. Змініть якесь одне.
"грам" українською пишеться з одним "м" (п.с. - прозорий натяк на фільм? ;) )
І це тільки по першому вірші.
Другий мені видається трохи неоковирним, недорікуватим ("косноязычным" - сказали б росіяни). Я слабо уявляю, як можна повзати у фурорі. В екстазі - нехай. Але фурор тут трохи зайвий, приберіть.
"дійств й речей " - Ви перевершили себе у збігу приголосних! =)
Мені здається, що, написавши вірш, ви до нього уже не повертаєтеся, не шліфуєте. А варто.
Lina, я вдячний за критику і за усі зауваження, котрі обов"язково прийму до уваги!
Мушу відзначити, що я буває й для пісень лірику пишу, але все публіковане мною тут не є нічим схожим! Нехай це моя суб"єктивна думка, та принаймні поки що її змінювати не буду!)
Тепер щодо деталей.
Буває страждаю я тавтологією. З цим абсолютно згоден.
Стосовно усіх оборотів, метаморфоз ітд., моя фантазія дозволяє їх вживати і без напрягу. Свого роду право автора. Ну і звичайно ж право читача не розуміти, не сприймати це.
Відповідь на п.с. - так, це самий прозорий натяк на кінострічку. Саме тому я й використав другу "м".
Про повернення і шліфування. Повертаюсь рідко, редагую ще рідше. Причина проста - пишу я загалом для звільнення від певних емоцій, думок, а не тому що важаю це своїм покликанням. Я аматор, хоча й пишу вже певно років 10-11. Я люблю екперементувати.
Можливо це ще пов"язоно з тим, що я не пишу "для когось". Я не шукаю читача.
А якщо з"явилось запитання "чому ж я взагалі тоді тут публікуюсь?". То відповідь - заради цієї самої критики, котра завжди несе щось цікаве й нове, звичайно ж, якщо вона здорова, як наприклад Ваша!)
І ще раз дякую!
Шляхи
Черговий напад...божевілля
Кров моя
до ранку стане єдиною краплиною вина
Акваріум для вулиць
мій подих завісою роси до себе впустить
Ім"я, можливо слово - почуття
десь поряд в задзеркаллі стихне
Я - моя мрія
Ти є моє Я
Надії? Містика!
Моя холоднокровна
від дефіциту власних просторових руйнувань
СТРУНА
Поряд тільки тьма
І трошка приємних мелодичних колихань
Я тут
а ти далеко
Та відверто
усе здається абсолютно навпаки
Не вистачає впевненості
ВПЕРТО
Я загубив
у лабіринтах ненависті намагаюсь віднайти
Здається не туди
...
Білий попіл
Вітер, що здійме,
насильно оголить моє зізнання
голіруч зірве вбрання
Залатаний білим попелом
з вогнища,
що залишив мій сумнівний біль
Поминальні ноти
Дорога, знаки...
Закреслені назви міст
В котрих колись можливо були ми
Наші насіння і плоди
Рука в руці
Тепло долонь
Погляди
І посмішки на смертному одрі
По(лі)вір
В моїй нудьзі родилась полігамність муз Серед них тепер, неначе мавпення, у різні боки
кидаюсь. До старого доброго забутого
я повертаюсь.
Неначе рибу глушу у собі
почуття, щоб поряд кожної зостались.
В моїх очах картини утоплеників,
зайців. Трухляві весла і дірявий човен.
Дід Панас і річка Стікс.
Десь у шкурі ангела,
поряд, причаївся біс.
Вогні великих міст
на згарищі, де мій маяк,
що до цілі вів колись.
Тут місце для розпуття
і вибору, до котрого він все ж мене довів.
І світло його збережу у серці
Я з ним...
Я з кожним кроком писатиму свій новий твір.
Лише одна залишиться. Повір!
По(лі)вір
В моїй нудьзі родилась полігамність муз
Серед них тепер, неначе мавпення, у різні боки
кидаюсь. До старого доброго забутого
я повертаюсь.
Неначе рибу глушу у собі
почуття, щоб поряд кожної зостались.
В моїх очах картини утоплеників,
зайців. Трухляві весла і дірявий човен.
Дід Панас і річка Стікс.
Десь у шкурі ангела,
поряд, причаївся біс.
Вогні великих міст
на згарищі, де мій маяк,
що до цілі вів колись.
Тут місце для розпуття
і вибору, до котрого він все ж мене довів.
І світло його збережу у серці
Я з ним...
Я з кожним кроком писатиму свій новий твір.
Лише одна залишиться. Повір!
***
Тепло, що по весні
неначе лезом.
Ще зимній вітер
заграва зі мною,
з примарами
у моєму балагані. Щоночі.
Плід прагнення забути -
той, ким я став,
та не для тебе.
У скронях тільки дим і віра,
що не даремно.
З вуст зірву
краплину крові.
З неї ж істини я відіп"ю.
Хай у тобі залишиться усе,
що я люблю.
В мені краплина, чорнила.
За тебе
у проклятого я молю.
Мене
ти інколи пригадуй.
А джинси твої,
десь поряд них Всесвітня сила.
Сімург
На пероні безсоння
знову залишив опівнічний експресс
Зустрічатиму ранок
і труїтиму його нікотином
Пригадаю чиїсь
забуті давно імена
Намалюю чергові
картини свого майбуття
За хвилину
на себе не схожим вже стану
За годину
можливо знайду я свій спокій
Мине час
не відомо, чи дізнаюсь питання
Щоб наступного разу
не шукати даремно відповідь
З висот Вавилону
нам дарунок - індивідуальність
З тих же стін
нам прокляття - почуття красивого
Десь свободу
хтось увісні одним оком бачив
Не прокинувся вранці
Світ відмовився прийняти назад його
Сироп од любові
Почуття бліді й прозорі
За стінами слів істину ховаєш
Чи то на мою віру,
чи то на свою дурість надії покладаєш
Чаювання, кав'ярня, пивоварня
Тепер байдужі погляди, лицемірні значення
Подвір'я і остання крапля кровоточивої рани
Остання пісня, щось зроду прохань
Таксі довезе додому
На сидіннях його залишаться малолітні сльози
Ми вже щось схоже на ворогів
Співай мені оди, награвай прокляті ноти
Моя звіряча доля поряд мене
і те, що називають “мрія”
Чашка була повна
сьогодні майже пуста
З часом захопить нова
Потім дам їй ім'я
***
Я у достатній кондиції
та для надії не знайдеться позиції
Я згорнуся в клубочки
клубочки мрій не приймуть для наступної продукції
За столу встанемо
кості оголені залишимо
Я десь над прірвою
На вулицях,
за тобою, з кожним кроком,
ліхтарі залишуться згаслими
З під прилавків
продавці дістануть пігулки спокою
Не прийму од них жодної
тебе залишу
себе пішлю ж у далі
Зняти ноти
з мого останнього погляду
Зіграти, забути
у полі ворога пізнати
кулю листівкою дзеркалу післати
Що є для мене ти?.. тебе знати!
Букет
Єдиний,
останній поцілунок,
що поглине мене,
сповнивши напоями постапокаліптичними.
Ніколи не вірив,
не надіявся,
що все це не паде.
Я не прийму в нагороду блюзнірство своє.
На хвилинку,
хоча б
у фігури зібрати єдині.
Зі справедливістю
мені усерівно не порозумітись.
Потайки,
хай горять
букети надії.
Дари од богів
для спасіння...
Мені всерівно їх не зрозуміти.
Вже не хвилююсь,
не піклуюсь
про її любов.
На хвильку зімкну очі...
Я справді...
не хвилююсь!
Гори букет!
vBulletin версії 3.7.0 Beta 3, © 2000-2012, Jelsoft Enterprises Ltd.
Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2008