oksana
30.01.2006, 03:15
Любов по-афро-американськи.
Відразу хочу зауважити: я - не є расист, я не маю ніякого відношення до політики, я не заперечую той факт, що афро-американці по праву посідають поважні державні чи адміністративні посади, але споглядаючи життя більшості афро-американців, мене хвилює таке питання: невже колір шкіри справді має великий вплив на навчання, працездатність і розумовий розвиток, че це лише бажання надати собі особливості?
*
Коли тихенько сидиш в квартирі, займаючись своїми справами, раз-по-раз до тебе долинають якісь не зовсім людські крики. І ти невільно починаєш думати: чи то мова інша здається тобі такою гучною, чи дійсно то щосьнеймовірно-збентежуюче відбувається.І вже твоя рука тягнеться до того підвіконня, і ти визираєш якось невпевненно.
А там...А там нічого особливого не трапилось, то звичайна справа - якийсь-собі афро-американець гучно відстоює свої права. І така лайка лунає навкруг, що як кипятком по шкірі...
І такі-от викрики, такий незвичайний обмін інформації ти зустрінеш в будь- якому штаті, на ( переважно) будь-якій вулиці і ( що ймовірно) біля будь-якого будинку. Чому ? Тобі хочеться запитати - бо право афро-американців - для тебе правило N 1. Іншими словами ти маєш, повинен, зобовязаний оберігати і цінувати цю велику націю.Бо хто ж як не вони будуть для тебе диктувати, звісно, незрозумілі, але необхідні в сьогоднішньому дні слова пісні типу " In de club" ; хто ж як не вони допоможуть тобі підібрати одяг в стилі американської молоді ; і хто ж як не вони будуть так ненав'язливо навчати тебе сленгових слівців чи якоїсь "необхідної" тобі лексики?
*
Так історично склалося , що нація африканців повільно поділилася на дві: африканці і афро-американці. Здавалося б різниця має бути лише в тому, що перші залишилися жити на континенті Африка, а другі, за жорстоких обставин, потрапили в Америку. І десь ще в 17 столітті почала зароджувтись ота величезна проблема Америки, яка не дозволяє тобі називати негра , хоч так воно є в усьому світі , негром. І та проблема, незважаючи на те, що минуло енно років, дозволяє афро-американцеві залишати за собою версти сміття, спілкуватися на підвищенних тонах, напічканих до "не можу" жаргонізмами і варваризмами.
*
Центральний парк ...Відпочинок ...Діти...Дорослі непомітно насолоджуються кожним подихом вітру...І тут же із далека різке " Бух- бух!!!"...Летить, гримить , наближається...
І нічого страшного...То просто афро-американець слухає свою улюблену музику, в своїй улюбленній машині...
А хто сказав, що то негарно ??? Демократія- ось наш девіз!!!
Потім він, ледве тримаючи колінами свої витерті джинси, наближається до неї ...
Кроки уповільненні, жуйка в роті, кілька тяжких побрязкуючих хрестів на шиї (що звісно свідчить про його "щиру" набожність) і футболка червоного кольору з емблемами місцевої футбольної команди (що теж є показником його глибокого почуття патріотизму)...
А вона ...Вона стоїть посміхається, протягуючи біленькі руки йому на зустріч...
То в чому ж тоді полягає проблема "білі -чорні"? І чи існує вона взагалі?
*
Там, де обмеження 35 миль на годину вони прошмигують з усіма 60, незважвючи на червоне світло, та де там? Вони ж поспішають. Там, в центрі міста, де багатоповерхові будинки кишать великими і маленькими офісами, де П'яте Авеню перетинається ще з якоюсь дрібною вуличкою, на них чекають " важливі люди".
Вже час. Вже можна. Вже всі ті, хто не мають права розгулювати вулицями Даун Тауна, залишили його.
Тому тут головне успіти...Успіти ухопити ту цигарку, отой основний присмак кохання по афро - американськи .Бо більше чим білявок, мобільний телефон чи пиво, вони все ж таки люблять отой " ваніла блант" наповненний ще чимось, що дурманить їх " БЕЗМЕЖНИЙ СВІТОГЛЯД".
І вона...Вона з таким сяючим біленьким, туго заплетиним в дреди, волоссям аж підстрибує з тією цигаркою...
*
Намагаються потрапити в якийсь дешевенький паб, бо треба ж підготуватися до тих танцюльок в модному нічному клубі.Припаркувавши автомобіль під знаком, що забороняє парковку, він, міцно зжимаючи її біленькі пальчики, переходить дорогу. І яка йому різниця, що там хтось може їхати на якійсь певні швидкості, йому предки вибили його право першості. І от, під скрип чиїхось колес, він повільно проштовхує свій шлях.
А в тому пабі вже на нього чекають знайомі, що донесуть йому результати місцевої лотереї.
І до біса та граматика англійської мови, математика чи ще ( не дай Боже!) комп'ютерні знання!
Життя іде якось поза його розумовими здатностями.
*
Грає музика чи просто певний набір звуків, що не є зрозумілим навіть тому, хто, як кажуть, носій англійської мови.
І він, тримаючи її вже не за руку, а за стегна - ТАНЦЮЄ (якщо то можна назвати танцями). Скоріше, то якісь ази, що стосуються заняття коханням, чи так неймовірне крутіння бедрами...Та якби лише з нею. А ні! Тут він уже мастак. Тут він вже дасть волю своїй великі уяві.Ту зацепить, ті слівце відпустить. А чому б і ні? Він же весь виснажливий безробітній тиждень чекав на вихідні. Все заслужено. Все як треба.
*
Друга година ночі. Ти вже, як кажуть, третій сон міг би бачити, як би не неймовірний дикий крик за вікном. І це тебе повинно турбовати, бо то афро-американці відстоюють свої права!
З почуття провини перед афро-американцями білі громадяни США мають всмоктувати з молоком матері екскурс в американску історію. Вони мають поважати і цінувати те, що пережили жителі Африки. Вони мають незважати на сьогоденні нахабні пограбування, масові виступи і забрудення навколишнього середовища.
І коли на місце якогось певного службовця прийде девять білих людей і один чорношкірий, то обовязково візмуть останнього, а інакше він може заявити в суд, що "так і так мов... хотів працювати... а тут расизм... дискримінація...".
І дивлячись на це все вкотре постає питання: "хто ж кого дискримінує?".
І невже ті, хто так завзято беруть участь в Марші міллійона є насправді такими нужденними? Чи то справді їм не пропонують роботу чи навчання? Чи в отаких маршах вони просто собі розважаються, аби не працювати? А коли не працюєш, то час іде повільно, от і сновигають вони туди-сюди. "Від заправки - до магазину" - вічний марш убивання часу і без мети чи цілі, а так, як вони кажуть "for fun only", тобто за ради розваги.
Отакі вони великі, а вимоги їх ще більші...Шкода, що почуття і обовязки їх до жаху маленькі...Жалюгідні, як ми кажемо.
Відразу хочу зауважити: я - не є расист, я не маю ніякого відношення до політики, я не заперечую той факт, що афро-американці по праву посідають поважні державні чи адміністративні посади, але споглядаючи життя більшості афро-американців, мене хвилює таке питання: невже колір шкіри справді має великий вплив на навчання, працездатність і розумовий розвиток, че це лише бажання надати собі особливості?
*
Коли тихенько сидиш в квартирі, займаючись своїми справами, раз-по-раз до тебе долинають якісь не зовсім людські крики. І ти невільно починаєш думати: чи то мова інша здається тобі такою гучною, чи дійсно то щосьнеймовірно-збентежуюче відбувається.І вже твоя рука тягнеться до того підвіконня, і ти визираєш якось невпевненно.
А там...А там нічого особливого не трапилось, то звичайна справа - якийсь-собі афро-американець гучно відстоює свої права. І така лайка лунає навкруг, що як кипятком по шкірі...
І такі-от викрики, такий незвичайний обмін інформації ти зустрінеш в будь- якому штаті, на ( переважно) будь-якій вулиці і ( що ймовірно) біля будь-якого будинку. Чому ? Тобі хочеться запитати - бо право афро-американців - для тебе правило N 1. Іншими словами ти маєш, повинен, зобовязаний оберігати і цінувати цю велику націю.Бо хто ж як не вони будуть для тебе диктувати, звісно, незрозумілі, але необхідні в сьогоднішньому дні слова пісні типу " In de club" ; хто ж як не вони допоможуть тобі підібрати одяг в стилі американської молоді ; і хто ж як не вони будуть так ненав'язливо навчати тебе сленгових слівців чи якоїсь "необхідної" тобі лексики?
*
Так історично склалося , що нація африканців повільно поділилася на дві: африканці і афро-американці. Здавалося б різниця має бути лише в тому, що перші залишилися жити на континенті Африка, а другі, за жорстоких обставин, потрапили в Америку. І десь ще в 17 столітті почала зароджувтись ота величезна проблема Америки, яка не дозволяє тобі називати негра , хоч так воно є в усьому світі , негром. І та проблема, незважаючи на те, що минуло енно років, дозволяє афро-американцеві залишати за собою версти сміття, спілкуватися на підвищенних тонах, напічканих до "не можу" жаргонізмами і варваризмами.
*
Центральний парк ...Відпочинок ...Діти...Дорослі непомітно насолоджуються кожним подихом вітру...І тут же із далека різке " Бух- бух!!!"...Летить, гримить , наближається...
І нічого страшного...То просто афро-американець слухає свою улюблену музику, в своїй улюбленній машині...
А хто сказав, що то негарно ??? Демократія- ось наш девіз!!!
Потім він, ледве тримаючи колінами свої витерті джинси, наближається до неї ...
Кроки уповільненні, жуйка в роті, кілька тяжких побрязкуючих хрестів на шиї (що звісно свідчить про його "щиру" набожність) і футболка червоного кольору з емблемами місцевої футбольної команди (що теж є показником його глибокого почуття патріотизму)...
А вона ...Вона стоїть посміхається, протягуючи біленькі руки йому на зустріч...
То в чому ж тоді полягає проблема "білі -чорні"? І чи існує вона взагалі?
*
Там, де обмеження 35 миль на годину вони прошмигують з усіма 60, незважвючи на червоне світло, та де там? Вони ж поспішають. Там, в центрі міста, де багатоповерхові будинки кишать великими і маленькими офісами, де П'яте Авеню перетинається ще з якоюсь дрібною вуличкою, на них чекають " важливі люди".
Вже час. Вже можна. Вже всі ті, хто не мають права розгулювати вулицями Даун Тауна, залишили його.
Тому тут головне успіти...Успіти ухопити ту цигарку, отой основний присмак кохання по афро - американськи .Бо більше чим білявок, мобільний телефон чи пиво, вони все ж таки люблять отой " ваніла блант" наповненний ще чимось, що дурманить їх " БЕЗМЕЖНИЙ СВІТОГЛЯД".
І вона...Вона з таким сяючим біленьким, туго заплетиним в дреди, волоссям аж підстрибує з тією цигаркою...
*
Намагаються потрапити в якийсь дешевенький паб, бо треба ж підготуватися до тих танцюльок в модному нічному клубі.Припаркувавши автомобіль під знаком, що забороняє парковку, він, міцно зжимаючи її біленькі пальчики, переходить дорогу. І яка йому різниця, що там хтось може їхати на якійсь певні швидкості, йому предки вибили його право першості. І от, під скрип чиїхось колес, він повільно проштовхує свій шлях.
А в тому пабі вже на нього чекають знайомі, що донесуть йому результати місцевої лотереї.
І до біса та граматика англійської мови, математика чи ще ( не дай Боже!) комп'ютерні знання!
Життя іде якось поза його розумовими здатностями.
*
Грає музика чи просто певний набір звуків, що не є зрозумілим навіть тому, хто, як кажуть, носій англійської мови.
І він, тримаючи її вже не за руку, а за стегна - ТАНЦЮЄ (якщо то можна назвати танцями). Скоріше, то якісь ази, що стосуються заняття коханням, чи так неймовірне крутіння бедрами...Та якби лише з нею. А ні! Тут він уже мастак. Тут він вже дасть волю своїй великі уяві.Ту зацепить, ті слівце відпустить. А чому б і ні? Він же весь виснажливий безробітній тиждень чекав на вихідні. Все заслужено. Все як треба.
*
Друга година ночі. Ти вже, як кажуть, третій сон міг би бачити, як би не неймовірний дикий крик за вікном. І це тебе повинно турбовати, бо то афро-американці відстоюють свої права!
З почуття провини перед афро-американцями білі громадяни США мають всмоктувати з молоком матері екскурс в американску історію. Вони мають поважати і цінувати те, що пережили жителі Африки. Вони мають незважати на сьогоденні нахабні пограбування, масові виступи і забрудення навколишнього середовища.
І коли на місце якогось певного службовця прийде девять білих людей і один чорношкірий, то обовязково візмуть останнього, а інакше він може заявити в суд, що "так і так мов... хотів працювати... а тут расизм... дискримінація...".
І дивлячись на це все вкотре постає питання: "хто ж кого дискримінує?".
І невже ті, хто так завзято беруть участь в Марші міллійона є насправді такими нужденними? Чи то справді їм не пропонують роботу чи навчання? Чи в отаких маршах вони просто собі розважаються, аби не працювати? А коли не працюєш, то час іде повільно, от і сновигають вони туди-сюди. "Від заправки - до магазину" - вічний марш убивання часу і без мети чи цілі, а так, як вони кажуть "for fun only", тобто за ради розваги.
Отакі вони великі, а вимоги їх ще більші...Шкода, що почуття і обовязки їх до жаху маленькі...Жалюгідні, як ми кажемо.