Показати повну версію : Шлюб, кохання і все таке
Яке ваше ставлення до шлюбу? :) Це просто черговий неминучий етап житя... найлогічніше продовження стосунків чи все-таки щось інше?
Це лиш логічне продовження стосунків для більшості людей. Не заперечую, що для когось шлюб - це все. Частково згоден з Профет. Це дурниця. Якщо люди кохають один одного - шлюб не примножить їх закоханість. Але якщо вони не кохають один одного - шлюб усе тільки погіршить.
О, то я маю однодумців! :) :) :)
це дурниця
Абсолютно не згiдний. Шлюб це вища форма стосункiв.
Той хто уникаэ подружнiх взаэмин з коханою людиною, скорше э таэмний еротоман, схильний до флiрту, частоi змiни партнерiв, самозакоханий...
Старомодний я, виявляэться...
Цитата:
Шлюб це вища форма стосункiв.
Той хто уникаэ подружнiх взаэмин з коханою людиною, скорше э таэмний еротоман, схильний до флiрту, частоi змiни партнерiв, самозакоханий...
У цьому щось є
Шлюб це вища форма стосункiв.
Прошу аргументів.
Категорична відмова від шлюбу - це, на мою думку, або небажання брати на себе відповідальність за тих кого приручили, або небажання жертвувати своєю незалежністю. В обох випадках основи для шлюбу таки не достатньо, тому що по-справжньому сильні почуття виключають подібні прояви егоїзму.
oddysseus
24.02.2006, 12:51
Сказати, що шлюб - загальнообов`язковий етап стосунків, безперечно, не можна. По суті, це всього лиш формальність. Головне ж власне стосунки, а не те, як називаємо їх ми чи як про них напишуть у нашому паспортах.
Це загальна теза. Щодо особистого суб`єктивного погляду. Вважаю, що оформлення стосункі таки потрібне. Можна пожити разом кілька місяців, щоб зрозуміти, чи підходите один одному, і - реєструватись. :) Постійний громадянський шлюб - це якось не по-людськи. Це погляд, повторюся, мій особистий, а не рецепт для всіх. Тим більше не аргумент для панни Профет, яка взагалі, наскільки відомо, проти моногамії :p
Постійний громадянський шлюб - це якось не по-людськи.
Ага... Ось воно. Називається "А шо люди скажуть...?". Один з найрозповсюдженіших суспільних комплексів українського менталітету. "Не по-людськи" гиии. А як тоді? Чому це ставити штампики, а потім їх "витирати" - по-людськи? Алогічно.
Тим більше не аргумент для панни Профет, яка взагалі, наскільки відомо, проти моногамії
І моноандрії, не забувай :)
Категорична відмова від шлюбу - це, на мою думку, або небажання брати на себе відповідальність за тих кого приручили, або небажання жертвувати своєю незалежністю.
А як щодо небажання бути сліпим кошенятком в смердючих лапах суспільних стереотипів і виконувати сумнівні архаїчні ритуали, які ні до чого не приводять?
oddysseus
24.02.2006, 15:04
Ага... Ось воно. Називається "А шо люди скажуть...?". Один з найрозповсюдженіших суспільних комплексів українського менталітету. "Не по-людськи" гиии. А як тоді? Чому це ставити штампики, а потім їх "витирати" - по-людськи? Алогічно.
Ніякий це не комплекс! Для мене важливо відчувати, що я не просто людину трахаю, а ми - сім`я. Реєстрація шлюбу в цьому плані, звичайно, не все, але Крок. І "ставити штампики", і їх "витирати" - нормальні людські життіві кроки в цьому скаженому світі умовностей :p
Те, що ти не відчуваєш "сімейності" - твоя психологічна проблема, і шлюб анічогісінько не змінить. Навіть якщо дасть ілюзію ненадовго - потім буде тільки гірше усвідомлювати реальність. А якщо твої стосунки з людиною зводяться до "просто трахання", то тут взагалі нема підстав говорити про шлюб. Шлюб жодним чином не змінює почуття і відчуття.
А як щодо небажання бути сліпим кошенятком в смердючих лапах суспільних стереотипів і виконувати сумнівні архаїчні ритуали, які ні до чого не приводять?
Небажання бути "сліпим кошенятком" мені дуже зрозуміле, і мене теж обурюює більшість тих "архаїчних ритуалів". Але ж мені здається, що виконувати їх чи ні – це особиста справа кожного, і ти не зобов’язана підкорятися суспільним стереотипам у своєму подружньому житті. Все залежить від тебе і того ладу, який ти заведеш у своїй конкретній сім’ї.
oddysseus
24.02.2006, 17:36
Те, що ти не відчуваєш "сімейності" - твоя психологічна проблема, і шлюб анічогісінько не змінить. Навіть якщо дасть ілюзію ненадовго - потім буде тільки гірше усвідомлювати реальність. А якщо твої стосунки з людиною зводяться до "просто трахання", то тут взагалі нема підстав говорити про шлюб. Шлюб жодним чином не змінює почуття і відчуття.
А ти пробувала? :p
Зрештою, в мене до біса психологічних проблем :8
Але ж мені здається, що виконувати їх чи ні – це особиста справа кожного, і ти не зобов’язана підкорятися суспільним стереотипам у своєму подружньому житті.
Так, але ж сам шлюб є стереотипом, і виходячи заміж ти так чи інакше йому підкоряєшся, тобто виконуєш роль сліпого кошенятка.
А ти пробувала?
Виходити заміж? Ні. Але прекрасно знаю різницю між "просто трахатись" і "відчувати себе сім'єю" - ці речі настільки далекі, що ніякий шлюб тут не зарадить.
oddysseus
24.02.2006, 19:39
Виходити заміж? Ні. Але прекрасно знаю різницю між "просто трахатись" і "відчувати себе сім'єю" - ці речі настільки далекі, що ніякий шлюб тут не зарадить.
А якщо подивитися на шлюб як на всього лиш останній штрих в оформленні картини стосунків?
Я ж, здається, й не абсолютизував, ні?
Останній штрих в стосунках - це їх розрив навічно, інакше "останнього штриха" бути не може апріорі, адже стосунки між людьми - динамічні і постійно змінні, статичної картини вони становити не можуть.
oddysseus
24.02.2006, 20:07
Мова йде не про "статичну картину", а про картину стабільну. Це трохи різні речі.
oddysseus
24.02.2006, 20:20
А ви, панно, таки витягли з мого попереднього посту двозначність, хоч я й намагався її уникнути :D
Ух. Стiльки аргументiв... Хотiв долучити цитату, але передумав.
Людина маэ право вибирати будь-яку форму iснування ( чи то в калюжi, чи то в "пентхаузi" ), а також манеру поведiнки ( пригнути з 9-ти поверхiвки чи нi ). Правдаж?
Але закон причини/наслiдку нiхто не вiдмiняв. Життя в калюжi буде видаватись менш комфортним, а короткочасний вiльний стрибок з будинку принесе багато болю ( в кращому випадку ).
Наш мозок так працюэ, що бiльше щастя i задоволення можна вiдчути лише за певних умов.
Ну, якщо в свiтлi сiмейних вiдносин, то Бiблiйнi принципи iдеально пiдходять для вашого щастя. Взагалi я захоплююсь цiэю книгою...
Не вiрте тим психоаналiтикам котрi вам радять, що "левак укрепляет брак". Зрозумiйте, що своi поради вони дають так, що ви назавжди залишались iхнiми клiэнтами, тобто, нiколи не справились зi своiми проблеммами.
"...что б потом не было мучительно больно..."
Якось ви надто просто говорите про шлюб: І "ставити штампики", і їх "витирати" - нормальні людські життіві кроки в цьому скаженому світі умовностей :p Шлюб це не лише підпис і штамп, це поєднання двох людей, котре засвідчується небом! Хіба ж не так?! Я не розумію тих, для кого одруження і розлучення в ході речей, як звичка. Це не правильно. Ми ставимось до шлюбу, як до обов`язку в своєму житті. Часто люди сплутують закоханість з коханням, одружуються, а як наслідок і виникає моногамія. І нічого дивного, що зараз дуже рідко зустрічаються біархатні сім`ї.Шлюб,-- він не для всіх, тобто не всі можуть бути у ньому щасливими. Шлюб лише для справжнього кохання, а вся проблема у тому, що дуже легко помилитися у його розпізнанні.
... але ж сам шлюб є стереотипом...
Стереотип перестає бути шаблоном, коли стає особистою потребою. :o
oddysseus
27.02.2006, 12:07
Може, панна Профет тому так опирається, що Заміжжя небезпечне для здоров'я жінки! (http://rep-ua.com/25976.html) :p
Masoret, я просила аргументів, а не метафор. Спробуйте якось свою думку логічно обґрунтувати, чи що... Або хоч реальними прикладами.
Бiблiйнi принципи iдеально пiдходять для вашого щастя
Говоримо за себе, пане, за себе... Я не бачу щастя в сліпоті.
Не вiрте тим психоаналiтикам котрi вам радять
Див. вище.
Шлюб це не лише підпис і штамп, це поєднання двох людей, котре засвідчується небом!
Ха-ха-ха (особливо щодо абстрактної категорії "небо"). Що значить "поєднання" (тут хочеться матюкнутись, але стримаюсь) ? Люди або вже "поєднані" (ги), або не стануть такими ніколи. Знову ж таки, ритуал може лише дати ілюзію.
Шлюб лише для справжнього кохання
Ваше незвідане, проте багаторазово оспіване і замащене соплями "справжнє кохання" доказів і доповнень не потребує, чи не так?
Стереотип перестає бути шаблоном, коли стає особистою потребою.
Ця "потреба" викликана нічим іншим, як старанно вбитим в голову (може, й на генетичному рівні) стереотипом. Ага, підсвідома така потребка, ви ж її довести не можете, просто сама "вилазить".
Заміжжя небезпечне для здоров'я жінки!
... а розподіл домашніх обов'язків - взагалі глобальне загальнолюдське зло!
Ця "потреба" викликана нічим іншим, як старанно вбитим в голову (може, й на генетичному рівні) стереотипом. Ага, підсвідома така потребка, ви ж її довести не можете, просто сама "вилазить".
Я мала на увазі не підсвідому запрограмованість на заміжжя, а потребу бути з людиною, яка робить твоє життя відносно щасливим.
А що заважає цьому БЕЗ заміжжя?
"Відносно щасливим"... гм... щось я взагалі ніколи не думала, що можна бути щасливим "відносно".
Єм, одружуватись не обовьязково, хоча від такого "задоволеня" я б не відказався у років 30ть, а поки.... чхав я на те все!!!!)))
Masoret, я просила аргументів, а не метафор. Спробуйте якось свою думку логічно обґрунтувати, чи що... Або хоч реальними прикладами.
Говоримо за себе, пане, за себе... Я не бачу щастя в сліпоті.
Шановна Профет, зрячiсть маэ переваги перед пред слiпотою.
Ви просили аргументiв.
Людина веде активне статеве життя з рiзними партнерами, не бажаэ накладати на себе обов'язки. Проходить час i вона зустрiчаэ справжнэ кохання. Чи оформлять вони стосунки, чи нI, вона починаэ вIдчувати замiсть щастя й эйфорii низкi деструктивнi почуття. Ревнощi, страх, невпевненiсть. Вона, почасти, не усвiдомлюючи цього, буде приписувати свому партнеру всi своi грiхи. Злодiй вважаэ, що всi крадуть; перелюбник, що всi зраджують; хабарник, що всi беруть хабарi; лицимiр, що всi лицемiри...
...Часто пiсля безладних статевих стосункiв, жiнки вiдчувають себе використаним непотрiбом...
Але ви господар свого життя... "Не може людина взяти палюче вугiлля на своэ лоно i не обпалитись...(Бiблiя)" Може вам вдасся?!
Даруйте, але жодного аргументу на користь шлюбу я не помітила.
Ви описуєте чиїсь особисті психологічні проблеми (причому знову узагальнюєте).
Хто як веде своє статеве життя - у всіх по-різному, і це свідомий вибір кожної людини. Далі: "використані" жінки - дури. Їм мозок Богом даний, нехай відповідають за своє життя. Якщо їх хтось "використав", то вони цього хотіли або принаймні це дозволили. Нєфіґ прикидатись бідними овечками.
Словосполучення "справжнє кохання" для мене саме по собі є сумнівним. І це надто абстрактне поняття, щоб оперувати ним як аргументом.
Про приписування своїх гріхів партнерові - те дивно, не знаю такого. Яке таке "справжнє кохання" без довіри? Якісь ви, прибічники шлюбів, непослідовні. І шлюб зовсім не позбавляє людину від її психічних розладів, і ревнощів не зменшує, тільки зменшує свободу одноосібно керувати своїм життям (й без того огидно-буденним і заглузлим у дріб'язкових побутових проблемках).
Не треба мене тикати носом у Біблію (і тим паче цитатами, які не стосуються предмету дискусії). З таким самим успіхом я можу апелювати збіркою народних нанайських казок.
Усе ще сподіваюсь на аргументи, або заперечення моїх аргументів, або визнання того, що вам нема чого відповісти на мою обґрунтовану й реалістичну позицію.
а кому потрібні аргументи на користь чи не накористь шлюбу? аргументи за чи проти мало вплинуть на окремих особистоей, що робили і роблять це залежно від власних стереотипів, бажань тощо.
я вийшла заміж. і що? у мене нове прізвище. я довго думала, чи змінювати і потім таки прийняла чоловікове. якби він наполягав - стовідсотково залишила дівоче. але він надав право вибору мені. а відносини від штампу в паспорті не змінились. і відповідальність не стала ще відповідальнішою, і кохатись не перестали... хіба що щоранку можна спостерігати як він спить.
шлюб не може зменшувати вашу особисту свободу. її зменшуєте лише ви. або ж якщо до шлюбу ви важали себе вільним, як птах, а після шлюбу почуваєтесь змотузеним жабеням - то тут річ йде про неправильні відносини. відносини самі по собі впливають на вас, а ви вже зменшуєте чи принаймні контролюєте свою свободу. щось я плутано все напояснювала... але стверджую - чи в шлюбі чи ні, слід будувати хороші відносини. а мітка у паспорті чи плітки сусідів - не важать нічого...
oddysseus
01.03.2006, 18:02
Хей! Я відразу наголосив, що не навожу аргументи, а просто висловлюю свою суб`єктивну позицію. Власне, аргументів у мене й нема, визнаю. Питання "Навіщо шлюб?" резонне й відповіді я не знаю. Але не для того "щоб люди нічого не сказали" - це точно, а відтак, ваші інсинуації, панно, відкидаю "напрочь". Сентиментальність, мабуть. Хочу так. І зроблю все-таки по-своєму, коли прийде час. Ось!
Я думаю, що шлюб потрібен! Якщо немає шлюбу то людина може дуже легко зрадити! А якщо є шлюб, а тим більше в ньому є діти, то це буде зробити важче.
Iryska, а я про що? Шлюб нічого не міняє (а отже, нічого не дає).
Про зменшення свободи тощо я говорила в контексті бачення пана Masoret'а (якщо вже там пристуні "низькі деструктивні почуття" і шлюб як намагання їх подолати).
І зроблю все-таки по-своєму, коли прийде час.
Чим би дитя не бавилось... :)
Якщо немає шлюбу то людина може дуже легко зрадити!
Даруй, а нащо взагалі мати родину з людиною, яка може дуже легко зрадити??? Тебе влаштує, щоб тебе не зраджували тільки тому, що утримує штампик, діти і те ж саме "що люди скажуть..."? І взагалі, це насильство над особистістю...
Тоді вже краще песика завести.
"Відносно щасливим"... гм... щось я взагалі ніколи не думала, що можна бути щасливим "відносно".
Щастя - це взагалі поняття відносне. І абсолютно безхмарним воно бути лише для тих, хто ховається за самообманом.
А що заважає цьому БЕЗ заміжжя?
В принципі, ніби нічого і не заважає. Але шлюб - це символ, який підкреслює важливість і глибину стосунків.
А взагалі, мені не зрозуміло, чому виникла суперечка. Для кожного поняття шлюбу має своє змістове наповнення, і кожен, роблячи свій вибір, керується особистими мотивами. Тому, як на мене, намагання переконати людей, у яких вже склалася власна думка, - це неконструктивне витрачання часу.
Хочу Профет лиши нагадати, що я не намагаюсь ii переконати, або сказати, що вона помиляэться. Як сформована особистiсть вона може i мусить керувати своiм життям сама.
Зi своэi сторони скажу, що дослiдження психологii, привели мене до висновку, що в статевому життi i в будуваннi сiмейних вiдносин варто дотримуватись Бiблiйних принципiв. Хоча бIльшiсть психоаналiтикiв будуть суперечити цьому погляду,.. чому вони це роблять, про iхнi мотиви, я вже говорив вище.
Ну i на закiнчення...
А взагалі, мені не зрозуміло, чому виникла суперечка. Для кожного поняття шлюбу має своє змістове наповнення, і кожен, роблячи свій вибір, керується особистими мотивами. Тому, як на мене, намагання переконати людей, у яких вже склалася власна думка, - це неконструктивне витрачання часу.
стронґовський
03.03.2006, 09:34
Шлюб "потрібен", бо наші батьки ним користались. Наше покоління відійде від цієї моделі, але все ще буде сумніватися. А от що може стати нормою для наших дітей...
як ми виховаеємо дітей, так у них все і складеться. що краще, мама і тато, що не живуть разом, неодружені, але досягли певних компромісів і удвох виховують дитину? чи коли дитина живе в сімї і стає свідком скандалів, криків та деколи і бійок, хоча батьки у шлюбі... і може навіть вінчалися...
хоча розлучення теж травма незалежно від того, були батьки у шлюбі чи ні.
oddysseus
03.03.2006, 19:23
[B]Чим би дитя не бавилось... :)
:D :D :D
LanceloT
04.03.2006, 15:53
як ми виховаеємо дітей, так у них все і складеться. що краще, мама і тато, що не живуть разом, неодружені, але досягли певних компромісів і удвох виховують дитину? чи коли дитина живе в сімї і стає свідком скандалів, криків та деколи і бійок, хоча батьки у шлюбі... і може навіть вінчалися...
хоча розлучення теж травма незалежно від того, були батьки у шлюбі чи ні.
Одружитися - це означає наполовину зменшити свої права і вдвічі збільшити свої обов'язки А.Шопенгауер
Не треба мене тикати носом у Біблію (і тим паче цитатами, які не стосуються предмету дискусії). З таким самим успіхом я можу апелювати збіркою народних нанайських казок.
:D :D :D
/me валяється під столом в судомах від сміху
/me трохи заспокоюється
Профет, ти просто чудо! Я тебе скоро цитувати буду! ;)
/me поліз під стіл реготати далі.
Любі мої дівчатка та хлопчики!
Ви всі такі симпатичненькі, виключно милі, інтелектуально просунуті, що мені, 43-річному дядьку, аж незручно вставляти у ваш вчений дискус свої "п’ять копійок".
Справді - що можу сказати вам я, вихований за "совка", котрий прожив у шлюбі майже 22 роки і при цьому не мав навіть "просто траху" (як тут було сказано) ні до шлюбу, ні під час нього?! Так само, як моя кохана дружина...
Нема в мене аргументів на користь шлюбу! Розумієте? НЕМАЄ!!! І проти нього - теж. Так - це обмеження особистих прав і свобод. На 100% згоден!!! Але чи знаєте, скільки отримуєш взамін?! І що це за щастя - давати щось одне одному?! Бути одним у двох тілах?!
Тут PROPHET написала ну ду-у-уже мудру річ:
Не треба мене тикати носом у Біблію (і тим паче цитатами, які не стосуються предмету дискусії). З таким самим успіхом я можу апелювати збіркою народних нанайських казок.
Панночко, та мені не треба Вас "тикати носом" - не збираюсь! Просто скажу, що коли ми не змогли жити одне без одного - ми побрались. Закохались - через 5 місяців після першого побачення подались до ЗАГСу. При тому, що радянська держава змусила нас "думати" ще 3 місяці. Я просто привів її до дому. Потім запропонував піти до ЗАГСу. Я запропонував - не вона. Бо вона боялась те мені сказати - бо наслухалась від подружок, як чоловіки того бояться.
При цьому на 6-й день шлюбу дружина заявила мені, що ми назавтра йдемо в той же ЗАГС розлучатись. І так ще років 10 періодично заявляла - в нас вже й дочка підростала... та й досі вона дивується, як ми прожили разом майже 22 роки - при тому, що ми настільки різні за характерами, цільовими установками, за релігійними переконаннями і купою бозна яких ще речей!..
Хіба що за всіма гороскопами наш брак ідеальний, але в гороскопи я не вірю.
А тепер таку казочку розповім. У біблійному дусі - "нанайську", тобто. Оце я 14 травня порвав зв’язку на лівому коліні (пам’ятаєте, восени з ціпком бігав?..), лежу вдома із загіпсованою лівою ногою. Десь числа 20 дружина поїхала у відрядження до Італії, повертається - кульгає на ліву ногу! Що сталось?! Фірмачі влаштували прийом. Пішли купатись у басейні, вона вилізала з басейну, посковзнулась - вдарила гомілку лівої ноги! Почався набряк. І от - в обох хвора ліва нога...
Що там сказано у "збірці нанайських казок"? Здається, так: і приліпиться чоловік до жінки, і будуть двоє однією плоттю?..
На цю тему - старий єврейський анекдот.
Питають Абрашу: "Як ся маєш? Як здоров’я?"
Відповідає: "В нас із Сарою болить права рука".
"Не кажи дурниць! То в твоєї Сари чиряк на пальці скочив, тож рука болить не у вас, а в неї!"
"Помиляєтесь: це в НАС болить права рука".
Це старий анекдот - а я розповів вам те, як в нас із дружиною заболіла ліва нога. На 100% реально.
Отже, молоді та симпатичні, живіть, як хочете - хоч разом, хоч окремо, хоч самотньо. Зі штампом у пачпорті або без нього. (До речі, штамп і справді нічого не змінює...) У вас своя мораль - в нас своя.
А переконувати?.. Коли PROPHET вимагає аргументів, а потім заявляє: непереконливо! - знаєте, це мене теж ні в чому не переконує.
На тому бувайте щасливі!..
Незнаю, незнаю. Я вважаю, що шлюб потрібен. Як інакше дітей виростити. Ну ясно можна і без шлюбу, але тоді дитина буде зовсім інакше дивитися на світ, якщо буде рости тільки з татом, або мамою.
Незнаю, незнаю. Я вважаю, що шлюб потрібен. Як інакше дітей виростити. Ну ясно можна і без шлюбу, але тоді дитина буде зовсім інакше дивитися на світ, якщо буде рости тільки з татом, або мамою.
Не розумію логіки. Чому, якщо люди не у шлюбі, то вони не можуть разом виховувати дітей? Чому діти повинні залишитись лише з одним з батків?
Але чи знаєте, скільки отримуєш взамін?!
Скільки?
І що це за щастя - давати щось одне одному?! Бути одним у двох тілах?!
Ну це ясно. А шлюб тут до чого?
До речі, штамп і справді нічого не змінює...
"Что и требовалось доказать" :)
Коли PROPHET вимагає аргументів, а потім заявляє: непереконливо!
А хіба я хоч раз відповідала так на власне аргумент, а не намагання "з'їхати з теми"?
можна і без шлюбу, але тоді дитина буде зовсім інакше дивитися на світ
"Інакше" - не значить неправильно. І відсутність шлюбу не означає окреме проживання й окреме виховання дітей.
LanceloT
17.03.2006, 17:02
Тім-Літ-у:
"Промова" Тім-Літ-а велика, але я так і не зрозумів його думки,
потрібен шлюб для кохання, чи кохання для шлюбу? Чи то ніяк не пов'язані речі?
LanceloT
17.03.2006, 17:10
Скільки?
...
"Інакше" - не значить неправильно. І відсутність шлюбу не означає окреме проживання й окреме виховання дітей.
А хтож погодиться виховувати спільно? Лише той хто є відповідальним, тому шлюб додає Духовності, і для сухих прагматиків- юридичну можливість керувати процесом "у вузьких місцях"!!!
Хоча мабуть, якщо не має віри, то не вартує "кривити"
А хтож погодиться виховувати спільно?А тобі що, для того щоб спільно виховувати дитину конче необхіден штамп у паспорті?
Попереджуючи виправдання, що це ти не про себе: я так зрозумів тут всі говорять про своє відношення до його/її шлюбу (для багатьох - теоретичного :) ). В загальному випадку ми, здається, не розглядаємо.
З.І. Власне, міг би висловити свою думку, але вона практично повністю покривається висловленнями Профет та Іриски плюс одна маленька дрібничка яку мені зараз ліньки набирати :)
А хтож погодиться виховувати спільно?
Я!!! Мені все одно чи буду я одружений з дівчиною, котру кохаю і котра кохає мене.
А хтож погодиться виховувати спільно?
Якщо людина любить свою дитину, та ще й її матір, то погодиться. Якщо ж на дитину їй начхати, то від такого примусового "виховування" дітям тільки гірше буде.
LanceloT
20.03.2006, 15:33
А тобі що, для того щоб спільно виховувати дитину конче необхіден штамп у паспорті?
:)
Ми про шлюб говоримо чи про одруження???
Ти різницю знаєш? Якщо так, напиши що таке в твому розумінні шлюб?!
Якщо ти ще раз напостиш 9 аналогічних відповідей, модератор образиться.
Модератор
Ми про шлюб говоримо чи про одруження???
Ти різницю знаєш? Якщо так, напиши що таке в твому розумінні шлюб?!
Препрошам вельмишановного пана, але нащо тоді було казати фразу, на яку відповів Грей? Адже Грей відповів так, як зрозумів Ваш пост. Тому не думаю, що ви в данному випадку праві. Думаю варто точніше висловлювати свою думку.
ЗІ.
Прошу вибачення за оффтоп.
LanceloT
21.03.2006, 10:04
Я!!! Мені все одно чи буду я одружений з дівчиною, котру кохаю і котра кохає мене.
Це слова!
І не більше, нас розсудити може лише життя. Згідний?
А що-до офтопа, ми для того і спілкуємся, щоб побачити світ ширше ніж ми його бачимо - все ОК!
Це слова!
І не більше, нас розсудити може лише життя. Згідний?
Не згіднй. Лієт не любить, коли вважають його забавкою і ніколи нікого не вважає іграшкою в своїх руках. І Лієт майже ніколи намагається не залишити невиконаних обіцянок. А таке я ніколи не полишу поза своєї уваги. Тож думаю Вам не варто казати про мене так, ніби я такий як інші.
LanceloT
22.03.2006, 14:05
Не згіднй. Лієт не любить, коли вважають його забавкою і ніколи нікого не вважає іграшкою в своїх руках. І Лієт майже ніколи намагається не залишити невиконаних обіцянок. А таке я ніколи не полишу поза своєї уваги. Тож думаю Вам не варто казати про мене так, ніби я такий як інші.
Я не прирівнював Лієта ні до кого! Прошу не перекручувати слова, як часом любить це робити прекрасна половина людства!
Все що ми написали -це слова. Вони не підтверджені діями, дії настануть тоді коли кожен з нас буде в тій ситуації, про котру говоримо! Від так між словом і ділом далека дорога. І ні Лієт, І ні LanceloT і ніхто інший не знає як він поступить. Думка і слова це ще не дія, це лише перший крок до неї! Прошу це зрозуміти...
Для LanceloT'a:
"Промова" Тім-Літ-а велика, але я так і не зрозумів його думки, потрібен шлюб для кохання, чи кохання для шлюбу? Чи то ніяк не пов'язані речі?
Дуже перепрошую - перед виборами був журналістський напряг, тож не відразу відповів...
Наскільки я зрозумів, шановний LanceloT хотів би отримати коротку відповідь: що є передумовою чого - шлюб як передумова кохання або кохання є передумовою укладання шлюбу? Особисто я обстоюю особисто для себе саме другий варіант. І нізащо б не погодився на перши. Я сам знайшов собі дружину за покликом серця й не хотів би бути у шлюбі ні з ким іншим. Все. Крапка.
Але як вирішать інші - я не знаю. Більш того - нікого не маю намірів переконувати в чомусь іншому... або в цьому ж. Кожна людина мусить вирішувати свою долю сама. Просто кожен мусить також відповідати за свій вибір. Жити в шлюбі офіційному чи неофіційному, або на самоті, виховувати дітей самому чи з коханою "половинкою". Або з некоханою "неполовинкою"... От і все!
Зокрема, я не хочу нікому нав’язувати свою точку зору з двох причин:
1) я - журналіст у другу чергу, а в першу - письменник; тобто, людина емоційна, і щоб ефективно творити, мені потрібен душевний комфорт, в свою чергу для чого мені потрібна нормальна сім’я і шлюб; інші не такі, як я - отже, в них можуть бути інші мотиви;
2) весь цей розлогий диспут (на тему змінює щось штамп у паспорті чи ні) дуже нагадує мені дискусію першої половини ХХ ст., коли від церковного вінчання громадяни СРСР перейшли до реєстрації шлюбів у ЗАГСі; так от, для тодішніх "консерваторів" (прибічників церковного вінчання) тодішній "громадянський шлюб" (з отим самим штампом у паспорті) був такою самою "дикістю", якою для нинішніх "консерваторів" (прибічників штампу в паспорті) є "вільне" від цих формальностей співіснування двох людей "одним домом".
Не маю намірів патетично вигукувати: "О времена! О нравы!.." Просто нехай кожен вирішує свою долю САМ! На власний розсуд...
LanceloT
26.04.2006, 17:27
Для LanceloT'a:
...
Не маю намірів патетично вигукувати: "О времена! О нравы!.." Просто нехай кожен вирішує свою долю САМ! На власний розсуд...
Я можна замість вас вигукну:...
І цілком погоджусь. Єдиний "технічний момент" - свобода вибору і безвідповідальність дві кардинально різні речі, які власне таких ситуаціях зводять в одне або ж відкидають!
-- Ребята, я не хочу женится!
-- А замуж выходить не пробовали?
Останній штрих в стосунках - це їх розрив навічно, інакше "останнього штриха" бути не може апріорі, адже стосунки між людьми - динамічні і постійно змінні, статичної картини вони становити не можуть.
Супер! Погоджуюся на всі 100:)
Справді, люди майже виключно дивляться не тільки на шлюб, а й загалом на стосунки з коханою людиною як на якусь трасу, що має обов"язково кудись привести, досягнути мети - це зазвичай шлюб. І що, опа, зупинка, всі виходьте, генделик закривається?
Мети й не має бути, і ставити собі якусь мету у стосунках - це наближати їх кінець. Приміром - народити дитину. Народили, мету досягнуто. І що далі?
Тім-Літ наводив цікавий приклад з ногою - що дружина теж пошкодила ногу. Ну шо сказать з цього приводу... Кожен може навести купу прикладів, коли навпаки, чоловік хорий лежить - а дружина - ого, нівроку ся почуває! :D Не треба випадковостям надавати сакрального значення, хоч і кортить.
І загалом - найважче у житті - це на складне дивитися просто.
Шлюб - схоже вибір майбутньої професії: присутні і сентиментальні чинники, і прагматичні, і схильності, і миттєві уподобання... І обов"язки виникають теж. Але завжди романтика професії - коли починаєш працювати, - зникає. Хтось потім жалкує, що одружився, хтось щасливий, але більшість потім переконують себе, що ні, все таки чотко, життя не змарноване! :( Бо - час назад не вернути. А визнати поразку - це страшно.
ОТже - це справа кожного, головне - не помилитися.
LanceloT
29.05.2006, 15:42
Супер! Погоджуюся на всі 100:)
...
Шлюб - схоже вибір майбутньої професії: присутні і сентиментальні чинники, і прагматичні, і схильності, і миттєві уподобання... І обов"язки виникають теж. Але завжди романтика професії - коли починаєш працювати, - зникає. Хтось потім жалкує, що одружився, хтось щасливий, але більшість потім переконують себе, що ні, все таки чотко, життя не змарноване! :( Бо - час назад не вернути. А визнати поразку - це страшно.
ОТже - це справа кожного, головне - не помилитися.
"Життя це хвилі"...
"Життя це хвилі"...
Ой, дуже поетічно сказано - але про що? :) З таким самим патетичним успіхом можна сказати - "Життя - це скелі (гори, дороги, хмари, смерчі, зірки вікна, двері, посуд, макулатура ... і т.д." :D
Добавлю, що життя - це лотерея: дуже рідко під яскравою і звабливою обгорткою (тобто - романтичним дошлюбним періодом) випадає крупний виграш (гармонія на все життя), дещо частіше - виграєм копійки (тобто так собі стосунки, життя терпиме), але найчастіше - ніц нема ;)
не згідна, що під яскравою обгорткою - сіра буденність... все залежить від самої людини. у мене і коханого був чудовий романтичний період.. та він і зараз продовжується... хоча вже давно (ну, рік ;)) одружені. зустрічаємся довго. і стосунки в нас супер.
якщо люди вміють знаходити компроміс, цінять один одного і власні відносини, їм світить гармонія незалежно від штампу в паспорті...
Дай Бог, дай Бог:) Сплюнь три рази, щоб не зурочити:)
Я ж не писав, що винятково сіра буденність - казав, що найчастіше. Ти "підняла" хороший виграш, надіюсь:) А більшість інших? І загалом - рік спільного життя - це ще не вечір, це лише медовий місяць.
тьфу, тьфу, тьфу ;)
ага. рік в щлюбі. до цього три з половиною чи навіть чотири - зустрічання. спільні походи в карпати. що дуже міцно зв'язало. я взагалі не уявляю, що могла б вийти заміж за когось крім нього. я і не збиралася... нам і так було добре. але так сі стало, що вийшла заміж.
всім бажаю чітко визначитись з тим, чого хочете від життя взагалі... і знайти свою людину.
... нам і так було добре...
Безперечно. Але оця уся перемовина, в основному, підтримується молоддю, яка ще не була у шлюбі (окрім Іриски, напевне) і не має дітей...
Ви бачили колись погляд дитини, яка виховується без одного з батьків, коли поряд, скажімо у початковій школі, за однокласником приходить тато і мама?
Ви бачили колись погляд дитини, яка виховується без одного з батьків, коли поряд, скажімо у початковій школі, за однокласником приходить тато і мама?
бачила. дітей таких шкода. але я бачила і очі дітей, чиїх маму постійно бє тато. або чия мама загулює з іншими мужчинами, а дитина залишається з батьком, що пє і проклинає все і всіх на світі.
і ці погляди печуть... вони як опіки на душі. раз побачив - обпекло. пухир. а потім через якийсь час пухир відкривається гнилими ранами... і це все дуже печально. ці очі вражають, незалежно від того, виховуються такі діти в неповних сімях, чи їх батьки в минулому відгуляли весілля і врочисто взяли шлюб...
Ви бачили колись погляд дитини, яка виховується без одного з батьків, коли поряд, скажімо у початковій школі, за однокласником приходить тато і мама?
Я росла без батька. Навіть не уявляю, хто він і як виглядає. І нічого, головне - правильний підхід у тому, щоб пояснити дитині "а чому у всіх є татусі, а в мене нема?". Довгий час називала татом хрещеного...
По-справжньому щасливих сімей я бачила одиниці. А от у багатьох подружок були такі татусі-тирани, що їм і жити не хотілося. І дружину, й дітей такі вирордки вважають за свою власність. Так от, я рада, що батька в мене нема. Бо ним з великою вірогідністю міг опинитись отакий-от "добренький" мужик, яких, ІМХО, загалі треба ізолювати від суспільства.
Про це вже говорилося: якщо тато й мама одне одного кохають і поважаютьт, то будуть разом зі штампом чи без; якщо ж стосунки батьків далекі від "великої і чистої любові", а разом їх тримають тільки формальності і нащадки, то дітям у такій родині буде тільки гірше.
якщо ж стосунки батьків далекі від "великої і чистої любові", а разом їх тримають тільки формальності і нащадки, то дітям у такій родині буде тільки гірше.
ага, от і я кажу, що щасливість дитинства не визначає чи одружені батьки.
хочеться ідеалу, щоб і між батьками лад та гармонія і дитина безпроблемна і талановита... і робота супер... і квартира затишна в центрі міста, але так, щоб всі автомобілі було де ставити... от чи буває таке щастя, щоб отак все і відразу? всього доводиться добиватися... головне, розставити пріоритети. і знати чого хочеш від життя. шлюб кохання і все таке дуже важливі для повного щастя. принаймні для мене. але останнім часом задумуюся, що в інших можуть бути інші пріоритети... типу я попрацював і на вихідних зависну в барі, бо там музика і тусняк... тобто життя вирує. і не поясниш, що я хочу додому, до коханого... що завтра я приготую йому сніданок, поки він спатиме, а потім ми підемо гуляти... і життя вирує поки що в нашій кімнатиі, що ми знімаємо... і що потусуватися я встигну, якщо зявиться бажання... а вдома мене чекатиме тепле ліжко, сопіння мого сонечка і його ніжні обійми... тобто я визначилася зі своїми перевагами... чого і бажаю всім-всім...
acid drinker
05.06.2006, 00:20
і не поясниш, що я хочу додому, до коханого... що завтра я приготую йому сніданок, поки він спатиме, а потім ми підемо гуляти... і життя вирує поки що в нашій кімнатиі, що ми знімаємо... і що потусуватися я встигну, якщо зявиться бажання... а вдома мене чекатиме тепле ліжко, сопіння мого сонечка і його ніжні обійми...
починаю ше гостріше відчувати, як скучила за своїм сонцем. воно таке кльове... ніякої сім'ї, шлюбу, ніц такого, просто відчуття близької істоти - сумніваюся, шо будь-шо може зробити це відчуття сильнішим...
починаю ше гостріше відчувати, як скучила за своїм сонцем. воно таке кльове... ніякої сім'ї, шлюбу, ніц такого, просто відчуття близької істоти - сумніваюся, шо будь-шо може зробити це відчуття сильнішим...
відчуття найближчої істоти - найцінніше. так що сімя чи не сімя... в шлюбі чи без - насолоджуйся.
чомусь згадалися слова, що розлука як вітер - захоплення гасить, а вогонь кохання розпалює ще більше. веселого вам багаття!
LanceloT
06.06.2006, 09:30
Страшенно хочеться вас почути через 10 років!
acid drinker
06.06.2006, 10:30
домовилися)))
будеш приватним психіатором?
я розумію, наскільки багато може за найближчі кілька не років, а місяців навіть статися, і не кажу, шо мій стан - перманентний (хоча... хотілося б). тому говорю про зараз - а зараз почуваюся дійсно гарно. усе життя складається з тих моментів, які ми називаємо "зараз" - то чого б ним не насолоджуватися, поки є можливість, і не забити на то, шо років через десять, може статися, можливість насолоджуватися буде в чомусь іншому?
на даному етапі чи чуєш мене після 4,5-5 років. і знаєш, на початку я була стриманіша. типу - ну люблю. ну дуже. а далі подивимся. час дає впевненість.
а ще, мабуть, рятує те, що ми не сидимо на місці і в переносному, і в буквальному значенні слова. є розвиток, є прогрес, є переїзд, є нові обставини, що не дають розслабитись і біситися з жиру. зате є підтримка і підштовхування до прогресу. при чому спільне - він мене надихає на нові офісно-перекладацькі звершення, ну і зі мною він теж росте... он вже залишилося з екзаменів по Cisco експерта (CCIE) в майбутньому здати... ги, то таке, професійно-сімейне. а так він у мене сертифікований, ги...
LanceloT
06.06.2006, 16:06
Психоаналіз тут не при чім! Дуже багато гарного, ейфоричного...
Sun_4ever
06.06.2006, 16:57
Особисто я впевнена, що щасливі сім"ї бувають. Бо я живу в такій сім"ї.
І якщо в мене зараз чорна смуга в житті, знаю, що прийду додому, розповім мамі, татові чи брату і мене підтримають. І на серці стане легко і радісно, і відпущу всю суєту у згустки вечірніх вогників.
Я знаю, що вдома мій тил, мій затишок(Тьфу, тьфу, тьфу, звичайно)
Так, бувають непорозуміння... Але ми дуже багато пройшли випробувань разом, щоб на них звертати увагу.
І найголовніше у шлюбі не кохання шалене, бо воно випаровується, а тиха любов між батьками і дружба. І я горда тим, що мої батьки- мої друзі, і знають про мене фактично все. Головне - любов до дітей в шлюбі, і правильне виховання. Бо без того вони будуть невдячними егоїстами.
А щодо штампу у паспорті. То необхідно, бо є важливим кроком у подальшій побудові стосунків. Саме він засвідчує серйозність.
Так от, я рада, що батька в мене нема. Бо ним з великою вірогідністю міг опинитись отакий-от "добренький" мужик, яких, ІМХО, загалі треба ізолювати від суспільства.
Не кажи так, це негарно. Рада чи не рада, - ця твоя констатація доволі сумнівна і, можливо, спричинена образою. І надто жорстока. Не всі чоловіки такі батьки. Є окроемі випадки (і хай би їх не було), а є загальна закономірність. Попри все, і чоловіки, жінки, і діти щасливі в повній сім"ї...
Про це вже говорилося: якщо тато й мама одне одного кохають і поважаютьт, то будуть разом зі штампом чи без; якщо ж стосунки батьків далекі від "великої і чистої любові", а разом їх тримають тільки формальності і нащадки, то дітям у такій родині буде тільки гірше.
Це точно.
Хоча, все відносне... Інколи навіть "формальність" буває кращою за те життя, яке чекає нещасних поодинці.
Тому до одруження треба ставитися як до роботи:): хочеться, хоча інколи важко і проблемно, але загалом - класно:)
Тому до одруження треба ставитися як до роботи:): хочеться, хоча інколи важко і проблемно, але загалом - класно:)
згідна. як до цікавої роботи, що проносить задоволення, сприяє самооцінці і допомагає жити. адже роботу ми самі собі вибираємо... місцями буває важко, от лиш не треба миттєві негаразди чи образи сприймати як втрату кохання і кінець життя. хоча деколи буває такий паскудний настрій... я відразу своєму кажу - то не ти винен, то я сьогодні хочу побурчати і чи покапризувати, так що то все не сприймай близько до серця. а от викапризуєшся - і вже зі мною можна вести діалог, чого ж я насправді хотіла...
зізнаюся, в мене є дуже погана риса, якої хочу позбутися - злопамятність. якщо мене щось ображає чи просто злить, я не кажу прямо - а приховую в собі. отак приховую, приховую, а потім воно як вилізе через якусь дрібничку. от тепер намагаюся зразу все прояснити. щоб воно не назрівало там всередині і не закінчувалось якось негативно.
Sun_4ever
08.06.2006, 16:49
Всі люди егоїстичні. В більшій чи меншій мірі. Тому шлюб потрібен їм морально, якщо не для кохання, не для дітей, то просто щоб поруч був
СВІДОК ЖИТТЯ. Щоб можна було сказати комусь тихо і затишно: "А пам"ятаєш?.." Щоб хтось спостерігав твої злети і падіння...І якщо це не в шлюбі, то навряд чи сприймається близько до серця
Знаєте, один російський поет говорив: "Гвоздь в моем ботинке волнует меня больше, чем вся философия Ницше" Так і тут. Що кожному з людей дає твоя присутність, що люди дають тобі? Всіх хвилює, щоб хоча б хтось знав про тебе все. І плакав за тобою.
Всі люди егоїстичні. В більшій чи меншій мірі. Тому шлюб потрібен їм морально, якщо не для кохання, не для дітей, то просто щоб поруч був
СВІДОК ЖИТТЯ. Щоб можна було сказати комусь тихо і затишно: "А пам"ятаєш?.." Щоб хтось спостерігав твої злети і падіння...І якщо це не в шлюбі, то навряд чи сприймається близько до серця
Знаєте, один російський поет говорив: "Гвоздь в моем ботинке волнует меня больше, чем вся философия Ницше" Так і тут. Що кожному з людей дає твоя присутність, що люди дають тобі? Всіх хвилює, щоб хоча б хтось знав про тебе все. І плакав за тобою.
ну вже ні... знати про мене все... хто ще переживе таке жахіття, :scared: крім мене:)
хоча з коханим багато чим ділюся. і люблю наші спільні спогади... а ще я знаю, що він мене у моїх починаннях підтримає.. і з ним я розвиваюся. мені в цьому багато людей допомагає (сонечка, я всіх люблю!!!! :p ), але йому ж доводиться вислуховувати мої сумніви і тендітні мрії. а я знаю, що він теж багато чого доб'ється. він в мене сильна особистість. але ж навіть таким потрібна підтримка ;)
і так було в нас і до шлюбу.
а печатка в паспорті навряд чи додасть такого тим, в кого цього первісно не було...
згідна. як до цікавої роботи, що приносить задоволення, сприяє самооцінці і допомагає жити
Але навіть найприємніша робота потребує періодичної відпустки... :D
Всі люди егоїстичні. Тому шлюб потрібен їм морально, якщо не для кохання, не для дітей, то просто щоб поруч був СВІДОК ЖИТТЯ. Щоб можна було сказати комусь тихо і затишно: "А пам"ятаєш?
Ну, для цього не обов"язково шлюб. "А пам"ятаєш" можна сказати багатьом хорошим друзям, що трапилися в минулому на життєвому шляху. Навіть більше: після довгої перерви у стосунках саме їм хочеться сказати такі слова ;) А щодо потрібності свідків - теж шлюб не обов"язковий, особливо егоїстам, бо треба відповідати за інших.
Думаю, шлюб часто викликаний страхом і перед самотністю, і відповідальністю. Ну, щодо самотності - зрозуміло... Але вона перегукується з другим визначенням. Підсвідомо людині стає страшно бути єдиним відповідачем за своє не зовсім вдале життя (а в кого воно абсолютно вдале? Завжди є нюанси). І одружившись, частину відповідальності перекладається на супутника життя. Щось не так - не я, а ми обоє, навіть тільки він/вона винуватий...
Але навіть найприємніша робота потребує періодичної відпустки... :D
згідна... життя така штука... деколи треба і відпочивати... але коли мій їде до друзів в суми я за ним сумую. і хочу назад на роботу.
бувають моменти, коли перенасичуєшся спілкуванням навіть з половинкою. але ж ти не заперта в 4 стінах після шлюбу... є друзі, товариші, знайомі...
LanceloT
08.06.2006, 18:08
згідна... життя така штука... деколи треба і відпочивати... але коли мій їде до друзів в суми я за ним сумую. і хочу назад на роботу.
бувають моменти, коли перенасичуєшся спілкуванням навіть з половинкою. але ж ти не заперта в 4 стінах після шлюбу... є друзі, товариші, знайомі...
Якщо це робота - згідний,
якщо це життя - там відпуск явно відсутній
відпустка - для зміни навколишнього середовища. щоб мізки відпочили. щоб за роботою скучити.
а спільне життя - ... ну хай буде не відпустка, а період часу для того, щоб сумувати за коханим, тужити і потім бігти йому на зустріч прямо на вокзалі... залишивши сумки десь у поїзді... ну це я так, спогади заполонили.
А що робити, коли жінка однаково скучає і за чоловіком, і за коханцем? Одного любить як прекрасного сім"янина, батька, порадника у побуті, хорошу, надійну і добру людину, а інший їй дає дещо інше - пристрасть, творчий поштовх (якщо і жінка, і він - творчі натури), спільні погляди на діяльність тощо. Є й такі випадки:)
LanceloT
08.06.2006, 18:58
Ха! Круто Рулез дуінг нав! ;)))
А що робити, коли жінка однаково скучає і за чоловіком, і за коханцем? Одного любить як прекрасного сім"янина, батька, порадника у побуті, хорошу, надійну і добру людину, а інший їй дає дещо інше - пристрасть, творчий поштовх (якщо і жінка, і він - творчі натури), спільні погляди на діяльність тощо. Є й такі випадки:)
чесно скажу, не знаю, що робити... в мене такого не було. колись я довго розривалася між отакими різними типажами, як ти описуєш.. тобто один - творчість і розмови на даху під зоряним небом, другий - порадник і лідер, третій - ще щось. але потім надибала такого, що замінив всіх. в ньому є все, що мені треба. з тих пір ми і разом.
хоча, такі випадки бувають... згідна. сама часто подруг виручала... типу, підказувала що робити. насолоджуватися тим що є ;)
так що шукайте все в одному, ги... хоча мене знайшли, довго мене дружили, а потім вже зваблювали і пояснювали, що і як :) переконалась, дійсно все так як і має бути.
Ну-у-у-у, якщо прийняти аксіому, що ідеальних людей не буває - тобто таких, які мають все, - то... завжди може наступити період вибору між двух копиць:) Або - обидві копиці по черзі і "насолоджуватися тим, що є":)
не кажу, що маю все... але найоптимальніший набір рис коханої людини (найоптимальніший - для мене) в мене є.
ну а дівчатам знайомим я так і радила... по черзі... ;)
Правильно радила :D
Отже, кохання - це найоптимальніший підбір рис в одній людині, які тобі найбільше імпонують. От і добалакалися:)
acid drinker
09.06.2006, 22:29
та ну тебе, розклав кохання на шматки і вважаєш, шо всьо? не проходить.. воно трошки більше, ніж підбір рис...
Міхо, а де ж твій парубоцький романтизм? Ти все до якоїсь механіки зводиш, наче почуттів як таких і не існує...
Мій парубоцький романтизм пропав разом із парубкуванням:)
Що ж до розкладання кохання на шматки, тобто його аналізу - то подумайте: попри все, кожен у житті задумувався і ставив перед собою питання: "І за що я його/її кохаю?". Отож, це і є аналіз. І якщо відповіді не могли дати - то це прекрасно, це і є кохання. Тому що кохати за щось - зовнішність, риси тощо - неможливо, це вже не кохання. В "наборі" отих шматків має бути щось ніколи незбагненне, ото воно й визначає справжнє кохання:)
LanceloT
14.06.2007, 14:08
А як щодо "банального сплетіння" гормонів, феромонів....?
як ми виховаеємо дітей, так у них все і складеться. що краще, мама і тато, що не живуть разом, неодружені, але досягли певних компромісів і удвох виховують дитину? чи коли дитина живе в сімї і стає свідком скандалів, криків та деколи і бійок, хоча батьки у шлюбі... і може навіть вінчалися...
хоча розлучення теж травма незалежно від того, були батьки у шлюбі чи ні.
шановна коли люди живуть разом (одоужені чи ні) вони зазвичай сваряться, частеньоко скандалять ітп. Так що давайте не будемо плутати. Бо я знаю багато одружених пар які живуть НОРМАЛЬНО І ДОБРЕ ВИХОВУЮТЬ ДІТЕЙ та багато неодружених пар ЯКІ ОТРУЮЮТЬ СОБІ ВЗАЄМНЕ ЖИТТЯ І ЖИТТЯ ДІТЯМ
Кохання - це така абстрактна субстанція, до того ж вона дуже не тривала. Поки люди молоді, є запал, натхненя, потяг, а з часом все кудись дівається. Тому важливо, щоб люди були не просто коханцями, а й гарними друзями. Це і є результат такого кохання, коли ти не знаєш за що любиш людину, просто любиш і все!
Тому важливо, щоб люди були не просто коханцями, а й гарними друзями. Це і є результат такого кохання, коли ти не знаєш за що любиш людину, просто любиш і все!
Любиш, бо дружиш, маєш що сказати чи від кого почути. А пристрасть не може зникнути, її треба тільки підігріти ;) Якщо ж розлюбив, тоді й пристрасть не допоможе...
це дурниця
Капулетті, наприклад, з Вами не погодилися б, а я - не знаю... ;)
Пухнаста хмаринка
15.06.2007, 04:22
Як ставлюсь? Скоро шість років у шлюбі...
Он моє сонце тихо спить...
Люблю його...
А вічне кохання, як вічний вогонь - його треба підтримувати, і все буде ок. Просто сучасна людина летить до зміни гострих відчуттів, як метелик на вогонь. Тому часто закоханість, коли пара з вух і волосся дибки, сприймає як кохання. А кохання - то спокійніше. І глибше на всесвіт. Шлюб - це доволі сакральна дія. Нібито нічого не сталося - і змінилось щось важливе.
По-доброму Вам заздрю! Я от інколи сижу і думаю, ну самотня я, ну і що. Ніхто нерви не псує, ні за кого, крім себе, хвилюватись не треба, ніхто в душу не лізе, коли хочеться побути одній. А в тій душі так тоскно, так прикро, що життя схоже на марнотратство. Мабуть таки треба комусь себе присвячувати, крім себе самої.
Nike_Велес
15.06.2007, 11:53
Мабуть таки треба комусь себе присвячувати, крім себе самої.
я до 33 років не здавався у полон (тобто у шлюб), але коли ми з моєю секспартнеркою вирішили "надбати" спільну дитину, то одружились (зареєстрували шлюб), оскільки ні вона, ні я, взагалі кажучи, людям не довіряємо, самі собі тим більше, бо себе знаємо краще, - а дитина має бути захищена законом, та і права на деяку власність також.... до "шлюбу" ж ми були просто "безшлюбними" коханцями, вона була розлучена і чарівна, я взагалі затятий холостяк... і це прекрасно - зараз Іринці вже рочок, вона ганяє у дворі голубів, говорить "мама" і "киця"... це неймовірне щастя!...
так що над "присвяченням" себе чомусь - Богові, продовженню Життя, його вдосконаленню (що в моєму розумінні одне і те ж) - варто задуматись, а потім "долучитись" до співтворення ;)
зараз Іринці вже рочок, вона ганяє у дворі голубів, говорить "мама" і "киця"... це неймовірне щастя!...
От що робить людину щасливою! Шкода, що цей уривок зможе прочитати обмежена кількість людей! Я б зробила величезні бігборди і розвісила по Україні!
Nike_Велес
15.06.2007, 12:44
От що робить людину щасливою! Шкода, що цей уривок зможе прочитати обмежена кількість людей! Я б зробила величезні бігборди і розвісила по Україні!
Щиро вдячний!.. але в той бігборд я б додав на початку Ваші слова про "присвячення"... це дуже знакове слово, дуже сильно Ви сказали!..
колись і я у своїй книжчині подібно писав: "“Як же так? – думалось Віктору, – як знайти в цій колотнечі отой “інваріант” (простімо випускнику фізмату його асоціації з високою наукою)… щось таке визначальне, чому варто було б присвятити Життя, для чого варто було б жити вічно і за що, однак, не жаль було б віддати Життя… в будь-яку мить?..” (1997-2002)
З.І. причому "присвячення" повинно бути важливим вибором для Вас самих, воно повинно насамперед Вас "надихати", бо об'єкт (суб'єкт) "присвячення" зазвичай виявляється недосконалим, як і ми самі... це не повинно нас розчарувати, бо ми свідомо зробили вибір, бо у нас нема кращого вибору, як присвятити себе чомусь такому, що робить нас СПІВТВОРЦЯМИ, учасниками процесу, живими, щасливими, люблячими і т.і...:)
Мабуть, коли є щось, за що можна віддати життя, значить людина як особистість себе реалізувала, або принаймні почала реалізовувати! Думаю, чи змогла б я віддати за щось житя? Байдуже за що: за людину, за ідею... А ще от прийшла така думка: що страшніше - віддати життя чи продати душу?
Думаю, чи змогла б я віддати за щось житя? Байдуже за що: за людину, за ідею... А ще от прийшла така думка: що страшніше - віддати життя чи продати душу? За ідею - ні в якому разі, дуже не благодатна справа, віддати життя - комусь, тобто свій здоровий орган? можливо... Продати душу - якось метафізично це і не природно...
Можливо метафізично, але дуже навіть реально. Маю знайомих, які з успіхом це зробили і продовжують продавати душі і далі. Ми вважаємо це не природнім, тому що смерть людини осягається відчуттями: зором, дотиком. А от запродана душа - то в середині людини, щось не відчутне, як і поняття душі взагалі.
Nike_Велес
15.06.2007, 13:43
особисто я готовий віддати своє життя заради життя своєї донечки...
такі питання ("віддавання життя заради Життя") нерідко постають у критичні моменти (напр. для Камю під час "фашистської чуми" в Європі чи для мене у "бандитські дев'яності" на "пострадянському просторі")... і тоді треба бути рішучим...
А ще от прийшла така думка: що страшніше - віддати життя чи продати душу?
Але продати душу - це теж і життя віддати. Бо по тому вже не матимете спокою. І не життя у Вас буде, а існування...
Я з Вами абсолютно згодна. Продати душу, мабуть, може лише людина, якій для існування душа не потрібна,яка духовно не збагатила себе у цьому житті, людина порожня в цьому сенсі. Просто було цікаво дізнатися, що люди вбачають у відаванні життя і продаванні душі, от і запитала!
acid drinker
19.06.2007, 21:39
сьогодні агата крісті сказала мені дуже правильну фразу...
"давай убьем любовь свободой воли" (с)
це так, не дотично до попереднього діалогу - просто щодо шлюбу, кохання і всього такого.
а ви як думаєте? шо таке свобода волі в стосунках між двома людьми? і чи взагалі вона їм потрібна?
Свобода волі в стосунках....
Це коли можеш сказати "ні!", а інша людина це зрозуміє і не образиться...
Вона потрібна, щоб не виникало почуття цілковитої залежності. Щоб взяємні відносини здавались щасливим і радісним життям вдвох, а не кайданами.
LanceloT
03.03.2008, 18:06
Ой, дуже поетічно сказано - але про що? :) З таким самим патетичним успіхом можна сказати - "Життя - це скелі (гори, дороги, хмари, смерчі, зірки вікна, двері, посуд, макулатура ... і т.д." :D
Добавлю, що життя - це лотерея: дуже рідко під яскравою і звабливою обгорткою (тобто - романтичним дошлюбним періодом) випадає крупний виграш (гармонія на все життя), дещо частіше - виграєм копійки (тобто так собі стосунки, життя терпиме), але найчастіше - ніц нема ;)
Перечитував дописи, оце захотілось запитати-
ЛОТЕРЕЯ? Це як же потрібно життя "замурдувати" щоб це стало лотереєю?
vBulletin версії 3.7.0 Beta 3, © 2000-2008, Jelsoft Enterprises Ltd.
Переклад: © Віталій Стопчанський, 2004-2008