Геніальність!!! Якщо її немає????

[Дзвінка-Рутенка]

Відгукніться, жителі форуму!!! Дл мене і не тільки для мене роздуми над цією темою є дуже важливими. Спробуйте нам допомогти. Пліз....

Короче кажучи, сьогодні я якось подумала, що мой мрії - це всього лиш мрії. Тобто всі сподівання на прикольну кар"єру і щасливу сім"ю - це ніщо інше, як максималізм. Тобто, що насправді я проживу звичайне життя і помру не під час виступу десь на кафедрі перед аудиторією на тему по філософії, а в простому селі десь на Черкащині, в товаристві простого діда, з якими доживатиму роки не тому, що кохаю, а від того, що інших варіантів не буде. Що мої мрії про шість дітей - це результат надмірного романтизму. Що я можу стати чи не курвою... Що на свято життя я можу не потрапити. Я подумала про це, і злякалась власних думок, хоча вони цілком реальні. А найбільше я боюсь звичайного життя, такого, як в моєї мами, мого тата, дідуся та бабусі. Мені стало страшно, що на мою могилку приходитиме один лиш дід, та й лиш для того, щоб знайти привід для випивки. Ніхто ніколи не буде писати на стінах "Дзвінка-Рутенка форевер!!!" Ніхто не цитуватеме моїх приколів чи філософських думок.
Я подумала і злякалась... Чи не краще тоді померти зараз, коли ще не повністю розчарувалась в цьому гівняному житті???

Це може видатись дивним, і я розумію, що не всі мене зрозуміють, а лиш ті, хто вже пережив таке або ж переживає зараз.

Дискутуйте, панове.

[acid drinker]

тримайся, мала...
мене так теж часто плющить - тільки у мене інша проблема. моє кохання - програміст, і я почуваю шалені комплекси через свою непридатність до практичного використання у реальному житті. тоді він починає мене заспокоювати, колись навіть видав, шо тільки гуманітарії ше можуть врятувати світ, але наступного дня сказав, шо не міг він такого ляпнути;)
а вмирати не варто... у житті так мало задоволень - не можна ж іще й від них відмовлятися...

[Iryska]

і мене так колись плющило. і зараз плющить. я теж колись думала, що шлюб і кохання - це насправді гормони і весна... і жити я буду самотньо і без великого кохання, а просто щовесни приваблюватиму лише тих, кому видалася доступною...
а потім з'явилося кохання. буденно так прийшло, всілося в серці і сказало, не зважаючи на всі твої депресії і відчай, постійні сумніви і скептицизм, я є. і я буду жити, якщо ти про мене і про мій об'єкт закоханості будеш турбуватися, цінити і розуміти.
він у мене - коханий тобто, теж комп'ютерщик. а я - шалений гуманітарій. і це чудово. хто напише йому резюме, яке вразить всіх... а хто налаштує мені комп, щоб я могла лазити по інету? так що в цьому є своя гармонія, я пояснюю йому часи в англійській мові, а він мене вчить не боятися чорного екрана компа.... от тільки вінду я не буду переставляти. :)
боялася, що не насправді я дурепа і тупа заучка. і що вивчена лексикологія не врятує мене і не дасть заробити на хліб. а тепер з вдячністю згадую всі рпари в універі. пригодилося багато чого. і на хліб вистачає... і обота приносить просто КАЙФ.
так що не бійся звичайного життя. не захочеш - не буде звичайним. все таки багато від тебе залежить. а отакі сумніви і допоможуть тобі не прожити життя намарно.
а твої рідні не живуть звичайним життям. у них є ти - така незвичайна!!! тішся цим

[Liet]

Весь час у таких роздумах. І ні до чого не дійшов. Зрозумів лише, що буду намагатись зробити все, щоб зробити своє життя веселішим і цікавішим.
Так рожают детей, не зная отца,
Так встают во весь рост, не боясь свинца,
Это так больно - дорога в рай,
Но жизнь - из яйца, а начало - с конца.
(с) Ольга Арефьева

ІМХО, живи в своє задоволення, займайся тим, чим тобі цікаво, твори свою долю сама. І тоді буде тобі найбільше щастя...

[oddysseus]

Для мене і не тільки для мене роздуми над цією темою є дуже важливими.

Це справді важливо. Може, не в тій провокаційній формі, в якій заявлена тема, але важливо, поза всякими сумнівами. Хтось із великих свого часу сказав: "Якщо боротьба йде всередині людини, значить, вона чогось варта". Правда, так можна дійти до межі із шизофренією, але то вже іздєржкі проізводства. Сам як почну паритись із подібних приводів, то доходжу врешті-решт до питання, чи не псих я.

Короче кажучи, сьогодні я якось подумала, що мой мрії - це всього лиш мрії.

Не ВСЬОГО ЛИШ мрії, а МММрії!

Тобто всі сподівання на прикольну кар"єру і щасливу сім"ю - це ніщо інше, як максималізм.

Ну, то й що? Вимагай неможливого - і отримаєш те, на що заслуговуєш.

Що мої мрії про шість дітей - це результат надмірного романтизму.

Ха! Це справді романтизм. Любив я колись казати, що в мене буде п`ятеро дітей... Але ж не в кількості суть.

Що я можу стати чи не курвою... Що на свято життя я можу не потрапити.

Якщо в тебе є життя, ти завжди можеш зробити з нього свято. Свято (якщо вже використовувати цей "термін") - там, де ти. Не шукай чужого свята!

А щодо курви - що для тебе означає стати нею? ;)

І наостанок. Не переймайся ти так через те, що буде чи не буде після тебе. Усе, що тобі потрібно, обмежується рамками твого життя. Це прагнення продовжити себе у вічність зрозуміле, але краще, коли тебе гріє теперішній момент, а не те, що про тебе скажуть після твоєї смерті. Там тебе вже не буде!

Ось такого опитмізму я наговорив, хоча в самого, чесно кажучи, та-а-акий депресняк... :8

[Рабат]

На мене теж деколи находить: і все не так, і нічого не світить.
Але депресія, якщо на неї не надто зважати, має одну непогану властивість - все таки минати. І тоді сам собі дивуєшся, що так "мало летів" а стільки дурні до голови налізло :o
Найкращі ліки від цього - робота. Не залежить яка, аби улюблена. Наприклад: писати...
А щодо геніальності: то її визнання, як правило, приходить лише з зачитуванням першого некролога. Тому цим взагалі перейматися не слід. Щодо себе: я все-таки хотів би щоб для мене цей момент настав якомога пізніше :p

[Iryska]

Ось такого опитмізму я наговорив, хоча в самого, чесно кажучи, та-а-акий депресняк... :8
А мені здається, коли в тебе депресняк, то якраз дуже добре інших втішати. ти їх розумієш, і говориш вірні слова, які самі для тебе ж і важливі. так що оптимізм oddysseus-а мав би позитивно вплинути і на нього теж. І на дзвінку. і на мене. :( бо сиджу тут, перекладаю черговий проект і залазить така бриденька думка, а кому то треба.... ну перекладу... а де визнання? де всесвітнє захоплення барвистістю фраз? хоч би хто з проект-менеджерів похвалив би... :8 все, я йду в депресняк :eek:

[oddysseus]

Все - час відкривати на Літфорумі курси психотерапії. :)

[Нюта]

так, товариші, щось у вас тут сумненько. Лікуєте всіх, радите. Хоча реально розумієте, що вплинути ні на що не можете. Ну просто не можете. Просто через те, що язиками ляпати ви вмієте, а зробит конкретно - сил, мужності і всього такого замало.
Ну поговорили, повтішали, покритикували.... і все....
Діяти треба. а нерозмірковувати ро гшеніальність та про самотність. Так все життя у форумі і просидите.
А життя проходить.... повз....

[Liet]

Все - час відкривати на Літфорумі курси психотерапії. :)
Пишіть мені в аську :). Побачити, що можуть бути люди з іще гіршим настроєм ніж у вас :).

[Iryska]

діяти і щось робити безперечно треба. але деколи так корисно посидіти в депресії і постраждати. це як очищення, адже обовязкова умова катарсису - попередні страждання. а потім виходиш на сонечко і з подвійною енергією вирішуєш всі свої проблеми.
а роздуми про сенс буття і світоглядні відносини з власними уявленнями про майбутнє - невідємна частина становлення будь-якої особистості.
курси психотерапії - відкрито. всі бажаючі - ласкаво просимо... сеанси психоаналізу та простої людської підтримки у режимі он-лайн.

[Дзвінка-Рутенка]

От чортяка!!! Тільки вчора тему створила, а вона вже як розійшлась!!! Аж трошки починаю пишатися собою...
Чесно сказати, рада, що моя проблема не лишилась для вас чужою. Прочитавши ваші відгуки я зрозуміла багато чого позитивного, але є неуточнені речі.
Перше: щодо курви.
Я боюся стати курвою в тому сенсі, щоб не впасти низько впродовж життя від розпачу, що нічого мене більше не задовольняє в цьому житті. Саме тому вважаю, що найстрашніше, це коли у людини немає улюбленої роботи, яка б її вдовольняла духовно. В іншому випадку увага приділяється інстиктам. По собі знаю, коли змушую себе щось вчити таке нудне-нудне, то через кожні 5 хвилин бігаю на кухню: щось попоїсти.
Тут багато хто казав про улюблену справу... Ага, це дуже класно!!!! Це найкраща річ у житті!!!! Тільки якби вона була... От я і не можу визначитись: займатись мені політологією, йти на хімфак чи спробувати себе в акторському мистецтві. А може я за тиждень до екзамену захочу в консерваторію вступити????
Щодо кохання::::: Ой, і не питайте...

І от коли ти такий радісний-радісний вважаєш, що все в тебе буде ок, мрієш, мрієш, мрієш, тримаєш свою дупу біля фортепіано по 8 годин на день... І все заради однієї мети - досягти чогось. А потім вчехляєшся: це все не те. Ти все життя займалась не тим, чого хотіла. А чого, зрештою, ти хотіла? Ой, не знаю, батьку, не знаю...
Це був не той хлопець і не той музичний інструмент. Це був не той вчитель з фізики і взагалі не та школа... Все не те. І ти вже стала настільки стереотипною людиною (бо ж всі ми живемо в суспільстві), що вже і не знаєш, чого ж ти хотіла...
Найстрашніше те, що спарава не в депресії... Час від часу до мане приходять такі думки. Можна, звичайно, закрити очі на все це і сказати собі: "Це все фігня!!!" Але ж проблема від того не зникне...

[Iryska]

Дзвінка, до кінця не зрозумієш, чи є твоє занняття політологією тим, про щоти мріяла, поки не спробуєш... а спробуєш - і не сподобається... завжди можна різко змінити життя і змінити уподобання... це я кажу з власного прикладу. в мене такі зміни, тепер таке життя насичене, що не вистачає часу думати, що це все не те. бо воно те, поки я займаюся улюбленою справою. хоча часто нарікаю... от вчора був приступ депресії... так що на це не зважай. а в тебе стільки планів і прагнень , що стереотипам ти не піддасися. і досягнеш чогось... а те, що поки не знаєш чого досягнеш - не проблема. поживемо - побачимо.

[Дзвінка-Рутенка]

Дякую за теплі слова.

[Aureliano]

У Хуана Рамона Хименеса есть такие строки:

Я не вернусь. И на землю
успокоенье ночное
спустится в теплую темень
под одинокой луною.

Ветер в покинутом доме,
где не оставлю и тени,
станет искать мою душу
и окликать в запустенье.

Будет ли кто меня помнить,
я никогда не узнаю,
да и найдется ли кто-то,
кто загрустит, вспоминая.

Но будут цветы и звезды,
и радости, и страданья,
и где-то в тени деревьев
нечаянные свиданья.

И старое пианино
в ночи зазвучит порою,
но я уже темных окон
задумчиво не открою.

наверное каждого человека порою посещают мысли о смысле жизни или ее бессмысленности, ибо она утекает словно вода сквозь пальцы... А может быть правл был Камю - выход в творчестве

[Sun_4ever]

Саме тому вважаю, що найстрашніше, це коли у людини немає улюбленої роботи, яка б її вдовольняла духовно. В іншому випадку увага приділяється інстиктам.
Є безліч прикладів геніальних митців, що спокійно пірнали в інстинкти, і надихались з того...Страшніше, коли людина взагалі не задумується над духовністю, не думає про глибину життя .
Здається, саме це лейтмотив твоїх думок- прожити життя не пересічної людини, що пристосовується під оточуючий світ, а бути сильною настільки, щоб він пристосовувався під тебе(бо якщо вистачить сил, цей світ, що десь не сприймає неординарних людей, буде реально змінений)...
Можливо, це занадто пафосно і егоістично: вважати себе винятком з правил, плисти проти течіїї, тобто на основі існування потягу до творчості (я тут кажу про всіх нас) вважати себе особливими, представниками елітарної культури... АЛЕ!!! ХТО КРІМ НАС ЗМІНИТЬ ЦЕЙ СВІТ???
Щодо не того хлопця і т.д. Я вважаю,що все в житті, що з нами трапляється корисне. Просто треба час щоб зрозуміти, для чого воно було
І я взагалі сумніваюсь що можна сказати моє-не моє...Радше подобається-не подобається. Ми просто не знаємо свого істинного призначення...Є фраза така:"Хочеш розсмішити Бога- розкажи йому про свої плани " (і не важливо вірите в Бога чи ні, але сам сенс життя нерозгаданий- бо не було б стільки філософів!!!)

[Дзвінка-Рутенка]

Камю мав рацію!!!! Шановні, тільки-но перечитувала свої твори. Так, вбільшості вони занадто жорстокі, але вони мої і я їх люблю. а ще, я горда за себе, що таке написала. До слова, де можна викласти хоч щось?

Ось пара фраз (не перефраз) з мого доробку:

" Глибока-глибока ніч... За вікном кричить дибілкувата молодь. Змучена постійними нервами Марися мирно лежить калачиком на моєму ліжку...
Одна я „прибалділа” за комп’ютером: копію фільми, що люб’язно дав мені Свино Вельхорович, пишу всяку нісенітницю і думаю про Завтра. Як я не піду в школу, і замість омріяного читання художньої літератури як завжди буду займатися наукою. Нічого, Дзвінко, вже скоро кінець. Лише не втрачай в собі сили йти до своєї мети!!! Нехай цю путь ти будеш проходити 24 години на добу: вдень, вночі, за сніданком, у школі... Лишилось мало, і жаль кидати напрацьоване. Дзвінчатко, не зійди з цієї дроги: тобі не можна...
ЩО ЗНАЧИТЬ НЕ МОЖНА? Хто мені тут указ? Таке враження ніби моє бажання йде ззовні. Адже, якби сама дуже сильно того хотіла, то не мала б так часто депресивних настроїв під час підготовки до вступного тестування. Якась клята істота постійно каже мені, що робити. Страшно те, що я її слухаю...
Чому? Бо не маю власної позиції, котру б могла відстоювати. Тому легко піддаюсь на все те, що йде ззовні. Просто тому, що не маю внутрішньої опори...
Хто ж та клята тварюка, яка заважає мені реалізовувати своє внутрішнє Я? О, я знаю! Це клятий вчитель історії! Сволота рідкісна... Чи ні? Це – Блоха Витка, тупа жирна корова! Ні, вибачте, клята тварюка – моя мати, що постійно читає мені моралі... Та ні, все не те... Моє життя – накатана доріжка. Моє життя – подібне до життів всіх тих, хто жив до мене і живе зараз. Унікальність мого долі – її абсолютна схожість з долями мільярдів інших.
Такий життєвий стереотип (постійний порядок, типу, I get up at seven o’clock every morning, go to bath, wash up….) нав’язаний мені саме суспільством, в якому я маю нещастя мешкати. І тут справа не в суспільстві. Напевно, справа, в мені, у відсутності власної чіткої життєвої позиції. І чорт його знає, коли вона сформується. Якщо і сформується, то знову ж таки під впливом соціуму, яке нещадно мене виховує в своїх традиціях.
А найстрашніше те, що я не маю жодного поняття, що як з цим жити і, до того ж, як впродовж життя бути щасливою!!!

...Каву, дайте мені каву. Лише одну філіжаночку, ковточок. А ще... Хочу теплу м’яку ковдру і ... книжку до душі. Хочу ще спокою, хоч трошки. Але знаю, що зі спокоєм в моє життя прийде глибока-глибока ніч, що затягнеться навічно...
А помирати мені ще рано."

[Дзвінка-Рутенка]

Знаєш, це не егоїстично. На мою думку, це нормальне бажання. Бути щасливим - це значить бути дійсно винятком із правил. Виходить, якщо я прагну щастя, то я егоїстка????

[Aureliano]

До слова, де можна викласти хоч щось?


можно например здесь
http://www.proza.ru
http://www.stihi.ru

[Sun_4ever]

Бути щасливим - це значить бути дійсно винятком із правил. Виходить, якщо я прагну щастя, то я егоїстка????
Знаєш, я теж прагну бути винятком.. Та навіть вважаю що так воно і є :)
але я просто прикинула, як можуть бути закиди зі сторони оточуючих(тобто всіх інших) До речі, для них може бути щастям не виділятися... і вони прагнуть до зовсім іншого

[Дзвінка-Рутенка]

Думка інших з цього приводу мене ніяк не колише.

[LanceloT]

можно например здесь
http://www.proza.ru
http://www.stihi.ru


Можна викласти твори тут
http://www.biblos.ternopil.net/sampub/

Буду радий бачити щось виняткове, якщо воно таким є ;-)

[Iryska]

усі ми винятки... де не глянь, сіра маса розбивається на різнокольорові веселки... просто одні виняткують в творчості, інші ще в чомусь - можливостей безліч.
Думка інших з цього приводу мене ніяк не колише. варто робити те, що самій (самому) до душі.
так що в - підтримую

[Дзвінка-Рутенка]

Ви трошки не розумієте мене. Вже 17 років я займаюсь пошуком Себе,пошуком тієї справи, що довподоби. І вже 17 років я страждаю через те, що не маю справи, за якою можна було б відпочити свідомістю і працювати душею. Я божеволію від пошуків, бо вони мене вводять в оману, що скоро я знайду шукане. Але ж це ілюзія. Я йду по дорозі і не знаю, коли вона закінчиться. Та й чи закінчиться взагалі????

[Девор]

Гоп-стоп! А тобі не здається, що нафіг шлятись , може в тебе воно вже давно є!! Подивись навколо!
Людина створю' 90% все те, що вона бачить, 10% - це реальність.

[Liet]

Ви трошки не розумієте мене. Вже 17 років я займаюсь пошуком Себе,пошуком тієї справи, що довподоби.
День народження:
17.04.1992
:eek:

[Дзвінка-Рутенка]

Ніфіга.
Я в цьому році школу планую закінчити.
А в цьому році я таки провела найхеровіший свій День Народження, відсвяткувавши 17 років. Тепер хоч заміж можна виходить...

[Prim]

Щось тут не те.
Ти сама ввела 1992, чи це глюки?

[Iryska]

глюки не глюки, а заміж виходять не від того, що відсвяткували 17-річчя чи навіть 20-ліття. так що не поспішай ;)
з власного досвіду знаю...

[LanceloT]

А хто визначає геніальність?

[Дзвінка-Рутенка]

Геніальність визначаю Я! Сама для себе, звісно. Один з моїх критеріїв - визнання тебе людьми.і потім є тисяча влучних приколів з цього приводу. Дозволю собі процитувати один:
" Талант - це коли ти влучаєш в точку, яку бачать всі; Геній же влучає в точку, яку не бачить ніхто"

[Дзвінка-Рутенка]

Щодо заміжжя:
Та хай воно горить синім полумя"м!!! Ідіть сюди http://www.litforum.net.ua/showthread.php?t=502 , щоб зрозуміти, як мені ще до цього далеко. Хоча, інколи, (брешу - завжди) мрію про нормальну сім"ю. Але вона може бути нормальною не в мої 17.

До того ж:
Сьогодні мене щапрягли робити один проект (і це в кінці навчального року!!!). І от чувак мене хвалить: "Ой, Дзвіночко, Ви така... Тільки у Вас є один недолік: Ви дуже молода" Інший чел контраргументує: "Цей недолік з роками щезає..." Тому, думаю, сім"єю в цьому житті я ще буду насолоджуватись. Якщо поталанить.

[Iryska]

сім'ю, а саме чоловіка, ти сама собі вибиреш. тому якщо не пощастить, то кого слід буде звинувачувати? саму ж себе. принаймні я так думаю. а заміжжя це класно, насправді. особливо, коли вибрала саме ТУ людину. (знову з власного досвіду) незнаю, чи хотіла б я нормальну сім'ю, бо в нас зараз не дуже нормальна - занадто весела і хуліганська, так що жити разом весело...
а недолік малого числа років з часом дійсно проходить. зате дуже класно, коли незважаючи на вік, в житті вже є певні набуті проекти, справи, інтереси і так далі. хоча саме зараз я повністю задоволена своїм віком. раніше хотілося то старшою бути, то молодшою. а тепер я суперово почуваюся - саме так як мені зараз треба!

[Iryska]

А хто визначає геніальність?
великий тлумачний словник сучасної української мови. Перун, 2004 рік.
сторінка 177, третій стовбчик, майже вгорі
геніальність - найвищий ступінь обдарованості людини, виразом якої є творчість, що має для життя суспільства історичне значення.

гм, визначення якесь кострубате, чи то творчість є виразом обдарованості, чи то людини... гм...
тим не менше, з цього визначення випливає, що геніальність визначає суспільство. тобто навколишні. тобто ми з вами в нашу історичну епоху.

[acid drinker]

...тобто критики після смерті розберуться...

[Дзвінка-Рутенка]

...тобто критики після смерті розберуться...

Я саме так колись і мріяла. Фантазували ми одного разу з друзями, жартували... Що я буду писати всяку дурню з фізики, що її всі будуть критикувати, бо вона міститиме в собі тільки нісенітницю. А я саме і буду таку дурню писати, бо що може людина без елементарних понять з фізики??? А потім, після моєї смерті, науковці відкриють, що мої теорії є справедливими тільки для певного місця в космічному просторі. І ось так я стану Генієм!!!
Тобто, визнання через сотні років мені теж підходить. :)

[LanceloT]

великий тлумачний словник сучасної української мови. Перун, 2004 рік.
сторінка 177, третій стовбчик, майже вгорі
геніальність - найвищий ступінь обдарованості людини, виразом якої є творчість, що має для життя суспільства історичне значення.

гм, визначення якесь кострубате, чи то творчість є виразом обдарованості, чи то людини... гм...
тим не менше, з цього визначення випливає, що геніальність визначає суспільство. тобто навколишні. тобто ми з вами в нашу історичну епоху.

Початкова точка "старту" є - тлумачний словник!

Чому ніхто Тебе, Чи Руту чи ще кого із форуму не вважають геніальними?
Адже кожен робить добрий кусень роботи, дехто літературної?
В чому річ?

[Iryska]

я всіх вважаю геніальними... за замовчуванням. просто геніальність може проявлятися в різних формах та кількісних величинах. ті, в кого геніальність яскрава, в сучасно-потрібній галузі, кусень тої геніальності гарненько випирає з тої чи іншої людини - тоді її помічаютть інші і починають критикувати. людина або витримує критику, плює на неї і професійно робить свою справу, стає відомою за життя, або не витримує і стає генієм після смерті. а більшість перестають вважати себе геніями і вона в них відцвітає. тому всім кажу - плекайте в собі геніальність, вона в вас точно є. лише знайдіть її та плекайте.

[LanceloT]

Чи це не за "круто"?!

[Iryska]

це саме так. просто мало хто в себе вірить... а якщо вірить, то задирає носа... графоманить... і вчить інших низенько Генію клонитися... а має бути баланс між власним усвідомленням геніальності та працею над собою. адже плекати, це не просто любуватися і тішитися. якщо пишеш - писати, вправлятися, критично оцінювати себе, розвиватися, прогресувати, не зупинятися на досягненому і не відпочивати на лаврах...

[LanceloT]

Мені здається, що то є гарно, але наскільки це реально? ;-)

[Iryska]

наскільки - незнаю. чесно. всі ми балансуємо... але ж є до чого прагнути, чи не так?

[LanceloT]

Звісно!
"Для мене Ти одна надія,
бо праці не боюся я,
боюся здохнути в нічів'ї
Без почуттів вмирає все життя"

;-)

[Дзвінка-Рутенка]

Знаєте, мені дійсно інколи здається, що я починаю ламатись. Вчора зустріла дівчину, яка за все своє життя тільки себе й любила. І от в неї були проблеми з класом, вона їх вирішила дуже просто. Лише сказала собі: "Це не я не така, як ви; це ви не такі, як я." Згадала свою поведінку в таких ситуаціях і зрозуміла, що суспільствво мене таки ламає і я не можу вистояти, а тим паче не може вистояти моя геніальність...

ЯК НЕ ЗЛАМАТИСЬ?????

[acid drinker]

ну, по-моєму, ти сама відповіла - себе любити... мене сьодні спитали люди з драгоманова (блін, не віддам дітей в школу, якшо то - вчителі....), кого я люблю з авторів.. я сказало, шо себе. і на питання "а ше кого?" відповіло, шо себе... бо то таки правда;) і мені байдуже, шо вони про мене думають, але чогось здається, шо думають вони про мене шось хороше, якшо враховувати їхні погляди, зловлені в районі декольте... отаке))

[LanceloT]

Знаєте, мені дійсно інколи здається, що я починаю ламатись. Вчора зустріла дівчину, яка за все своє життя тільки себе й любила. І от в неї були проблеми з класом, вона їх вирішила дуже просто. Лише сказала собі: "Це не я не така, як ви; це ви не такі, як я." Згадала свою поведінку в таких ситуаціях і зрозуміла, що суспільствво мене таки ламає і я не можу вистояти, а тим паче не може вистояти моя геніальність...

ЯК НЕ ЗЛАМАТИСЬ?????

Реалізуй свою геніальність! Твори, твори до безтями і ти станеш сама для себе стрижнем

[Iryska]

Перш за все, треба чітко визначити, чи тебе ламає все суспільство, чи лише певні групи - оточення, однокласники, сусіди... бо ячкщо виявиться, що є хоч хтось, хто тебе навпаки пілтримує і надихає, то вже не все суспільство зайняте зламуванням твоєї самобутності і розтоптуванням твоєї ж впевненості. а тут на форумі скільки народу тебе підтримуєєє. так що мова однозначно не йде про суспільство.
значить, проблема в оточенні. найлегший шлях - змінити його. це не завжди можливо. тому слід змінити ставлення - ну не розуміють тебе однокласники, тобі ж не все життя йти з ними крок у крок... потім життя так розкидає, забудеш як кого і звали... тому вибирай оточення, що тебе підтримує. а те, яке не сильно сприяє розвитку і плеканню твоєї геніальності слід ігнорувати...
впевненість в собі - явище надзвичайно корисне. воно є стрижнем. як і творчість. як і друзі. однодумці.
є ймовірність сплутати те, що тебе ламають з тим, що тебе просто намагаються притесати до всіх решти... щоб не виділялася. на це взагалі плюнь - і сміливо йди на конфлікт. всі ми різно-геніальні і не можна від всіх чекати однаковості у думках, вчинках, творіннях... ти - це ти. так що це тебе не сильно має турбувати. причесуй не причесуй - всі різними залишаться. а ламають здебільшого саме тебе, не просто роблять подібної до якоїсь невідомої решти, видуманої стереотипно і нікому відомо ким. ламають з заздрості, бо самі не досягли того, що можеш ти. ламають зі страху, а раптом станеш конкуренткою...
такі от сумбурні рядки вийшли...