Спiваючi зорi

[ProrokArkadij]

ніпоніл:confused: я тут нідавна ваще та))) Сусiд, всеж-таки. :aga:

[ProrokArkadij]

ПРОРОК

Духовной жаждою томим,
В пустыне мрачной я влачился,
И шестикрылый серафим
На перепутье мне явился.
Перстами легкими как сон
Моих зениц коснулся он:
Отверзлись вещие зеницы,
Как у испуганной орлицы.
Моих ушей коснулся он,
И их наполнил шум и звон:
И внял я неба содроганье,
И горний ангелов полет,
И гад морских подводный ход,
И дольней лозы прозябанье.
И он к устам моим приник,
И вырвал грешный мой язык,
И празднословный и лукавый,
И жало мудрыя змеи
В уста замершие мои
Вложил десницею кровавой.
И он мне грудь рассек мечом,
И сердце трепетное вынул,
И угль, пылающий огнем,
Во грудь отверстую водвинул.
Как труп в пустыне я лежал,
И бога глас ко мне воззвал:
"Востань, пророк, и виждь, и внемли,
Исполнись волею моей
И, обходя моря и земли,
Глаголом жги сердца людей.
... :)

[ProrokArkadij]

Шёпот

Я не кричу... Этот шепот мой
О тех днях, что было той порой
И что может повториться вновь,
Что холодит в сосудах кровь.

Когда к власти пришел урод,
Шептал не один, а весь народ.
Молчала ты, не роптал и он,-
Ведь рядом с вами жил шпион.

Судьба у многих была одна -
Ссылка, гулаг и даже тюрьма.
Захирели многие сады
И не слышен смех был детворы.

Вот и ты, судьба моя, молчишь,
Без мужа, одна детей растишь.
Ну скажи, что ждет твоих детей?
Я пойму, слов только не жалей.

Говори, не бойся слов своих,-
Они звучат лучше ведь моих,
И оттает не одна душа.
Кричи! Я хочу понять тебя.

Ведь вместе, бок о бок будем жить
И детей своих людьми растить.
Надежда во мне ещё живёт,
Не угасает, тлеет. Пророк.

[ProrokArkadij]

Мне ярких красок не хватало,
Теперь же я насытил страсть.
Любил ночное покрывало -
Я не старался в рай попасть.
Мне вечный холод сердце ранит,
Меня оковами судьбы
К гранитной стенке приковали,
Мне лишь слова твои нужны.
Я полон думой бесконечной.
Я помню песни наизусть.
В слогах я верен пене пенной.
Я уничтожен - ну и пусть.
Что мне печали, беды, грезы?
Я обхожу их стороной.
Мне лишь твои бесценны слезы:
Они мне посланы судьбой.
Я вновь восстану, снова мощью
Буду полуденной дышать.
Но вдалеке маячит призрак -
Его мне в жизни не поймать.
Как вечный зов, пустынный ветер,
С каким стремится ввысь душа,
К твоей печали-скорби близок,
Я воскресаю не спеша.
Я вновь хочу почуять бурю
Вселенских сил в основах душ,
Но вот застрял я меж мгновений
В твоих ресницах, словно тушь.
Мне нет покоя. И печали
Взрастила вновь моя душа.
Но помню - ангелы кричали:
- Здесь воскресают не спеша…
(Mэpи_Пoппинc)

[IrnaRenko]

Вірші хороші, нема мені більше чого казати. Лише ще одне - нам треба вчитися сприймати сучасну українську поезію і прозу. Вчитися самим писати тільки УКРАЇНСЬКОЮ, адже вона така поетична мова! Дякую за твої рядки.

[ProrokArkadij]

Дякую за твої рядки. Це - що? Кiнець вiйнi
I можна вiдпочити?
Ще спогади живi,-
Як тут не помилитись?

Дуже гарно пишеш!
Навiть дякуєш менi
О, моє ти лихо!
Нахиляюсь до землi. :8

[Андрон Кобила]

Дякую, Пророче!

[ProrokArkadij]

Дякую, Пророче!Що ти пишеш, брате мiй!
До чого тут це - дякую...
Був для мене завжди свiй
I прикривав вiд слякотi… :thank_you

[ProrokArkadij]

Затихли струни

Ще не затихли струни,
Ще вогонь тут мерехтiв,
А ми про все забули,-
Смак приємных любих слiв.

Як швидко пролетiла
Нашого кохання мить.
Ми щось не так зробили
I лишилась тiльки злiсть.

Тепер мiж нами вiчнiсть,
Порятунку вже нема.
Одна ще є можливiсть
Нам зустрiтись, це - дитя. :(

[ProrokArkadij]

Усе в минулому...

Я не знаю, чому так тяжко,
І не можу припинити біль...
Відпустити від серця так важко -
Линуть думки сумні звідусіль...

Ти лишаєш мене наодинці
Із думками моїми, одну,
Як дівча те мале на картинці -
У полоні думок я тону...

І ніхто не врятує від цього -
Від палкого і ніжного сну -
Я невзмозі позбутися нього -
До палких твоїх губ я прильну...

Це і буде останній цілунок
І останнє признання моє,
Моє серце тобі в подарунок -
Та розбив ти його - не твоє...

Час пройшов - я тобі не належу,
Та насправді з тобой не була...
Вже від дій я твоїх не залежу...
Бо наївна була... і мала....

(Dashyta)

[ProrokArkadij]

Злетiти б в небо

Злетiти б в небо
I xмapy oбiйняти.
I щo зpoбити треба,
Для цього сил дiстати?

Шукав свою я долю,
А днi кудись летiли.
I скiльки з’їв я солi,
I одежин зiтлiло.

Сьогоднi ти приснилась,-
Поралась бiля хати.
I трохи навiть злилась,-
Чому? - хотiв би знати.

Невже ти недалеко,
I ще мене чекаєш,
I може ця лелека,-
Та, котру я шукаю?

[Lewis Kerol]

... - Storm of Applause -

[ProrokArkadij]

Злетiти б в небо

Мрію не впіймаєш,-
Склалось так життя.
Ти мене чекаєш?-
Я навік твоя!

(prostostar)

[ProrokArkadij]

Що там, у майбутньому?
Невпевнений жест.
Що там, у майбутньому?
Якийсь новий тест…
Не приймати поспішних рішень!
Я собі безупинно тверджу.
Не приймати поспішних рішень
Намагаюсь, але все ж роблю.
...

[ProrokArkadij]

http://www.likimas.com/Tamsa/Gamta/let/foto/image020.jpg

[ProrokArkadij]

...
Я затримую подих і знову
У далеке майбутнє лечу.
Так я мрію все, мрію, і знову
Прокидаюсь раптово зі сну.
А прокинувшись, я розумію,
Що майбутнє не знає ніхто.
Захотіла впіймати надію,
А вона утекла крізь вікно.
Захотілось спіймати удачу,
Не отримала більше, ніж є.
І взяла б я кохання на здачу,
Але й крихти ніхто не дає…
...

[ProrokArkadij]

...
Зупинитись на мить захотіла,
Щоб проглянути те, що було.
Але час підганяє невпинно,
І минуле не спинить ніщо.
Та й майбутнє непевне й вертливе,
Моя доля незнана, незрима.
Моє серце жахливо нестримне,
Ну а я, яка є - нещаслива…
Бо болять в мене рани свої та чужі.
Бо болять однаково давні й нові.
Бо болять, не вщухають,
І нестерпний той біль.
...

[ProrokArkadij]

...
Невблаганно питаю:
Ти ще мій чи не мій?
Я нестримно ридаю:
Ти не мій, більш не мій!
Я палаю, згасаю
Від розбитих надій.
Я жива? Ні, вмираю.
В серці бджіл шумний рій.
Я в майбутнє тікаю,
Але що там? Не знаю, повір!..

(prostostar)

[ProrokArkadij]

Почему молчит земля?
(фрагмент)

Кто в землю вернется - навеки замолчит
И уже никогда, никогда, никогда не заговорит,
Ягода красная начнет под кустом созревать,
Желтую песчинку, ветром подымет.

Почему молчит земля,
почему кивает головой солнышко,
Тебе я объяснить, ребенку, не могу.
Только знай: не умрем, никогда не пропадем,
Пока будет катится земля по вечному пути.

[ProrokArkadij]

Саломея Нерис (наст. Саломея Бачинскайте-Бучене, 1904–1945) –
самый яркий поэт межвоенной независимой Литвы. Её творчество выделяется чистотой чувства, лёгкостью формы и мелодичностью. Окончив гимназию, С. Нерис в 1924 году поступила на философо-богословский факультет Литовского университета, где изучала литовскую литературу, немецкий язык и литературу, педагогику и психологию. В 1927 году вышел первый поэтический сборник С. Нерис «Рано утром». Закончив университет, преподавала в школах Лаздияй, Каунаса, Панявежиса. Во время каникул путешествовала по Западной Европе, углубляла познания в немецком языке. В 1936 – 1937 годах жила в Париже. В 1938 году опубликован сборник «Божьим деревом зацвету», за который поэтессе присуждена Государственная литературная премия.
Оккупация 1940 года привела С. Нерис к жизненной драме. Она была назначена представителем т.н. Народного Сейма, а также избрана членом делегации, отправившейся на заседание Верховного Совета СССР с просьбой о принятии Литвы в состав Советского Союза. Участие С. Нерис в этих трагических событиях до сих пор оценивается неоднозначно.
После начала войны С. Нерис была отправлена вглубь России. В 1944 году вернулась в Каунас, но тяжело заболела и в 1945 году умерла в московской больнице.

Вот такая Судьба была у этой девушки...

http://www.likimas.com/

[ProrokArkadij]

А потім...

Спочатку був місяць і зорі,
А потім – здивовані очі.
То серпень розлився, як море,
І подих долоні лоскоче.

Той подих наповнила тиша:
На смак - як нічна прохолода,
На дотик - м’яка, найніжніша
І найчарівніша на вроду.

Прилинула в душу, як хвиля,
Вином розлилася по тілу.
І випити страшно те зілля,
І вже зупинитись несила.
...

[ProrokArkadij]

...
Думки розлетілись птахами,
А серце не зна, що ж робити?
Заплуталось поміж зірками…
Не дихати? Отже, не жити?!!

Я двічі страждати не хочу,
Вагаюся, може, не треба?
Та дивиться прямо у очі
Закохане зоряне небо.

(Олено4ка Мур)

[ProrokArkadij]

Ти бачиш? Не сподобався Пушкiн... Нi рима, нi змiст...
А памятникiв понаставили йому на Украiнi i моляться, моляться...
Отче наш! Який ВЕЛИКИЙ!.. :)

[ProrokArkadij]

Тобою я давно хворію

Тобою я давно хворію,
Лиш ти коханий, ти життя
З тобою буду я віднині,
З тобою я до забуття,

Лиш мрії крила ті розпустять
І я до тебе - милий птах,
Ти знаєш ночі не відпустять,
Бо тану я, лише твоїх руках…

Я першим, першим білим снігом
В сліди твої лише впаду,
Я вкрию тебе мій єдиний,
Не підпущу я більш біду.

Коли смієшся ти я плачу,
Коли сміюсь я плачеш ти
З тобою прокидатись хочу
І з теплим твоїм поглядом
з життя піти…

(ЭГОисткаО_o)

[ProrokArkadij]

Мабуть, забула Ти про дні,
Коли була під Чінгісханом.
Мабуть, забула Ти й про те,
Як кров лилася тут рікою.
Мабуть, забула Ти про все,
Але залишилась такою ж.
Ти не змінилася: красива і сумна.
Зажурена... Чому? Невже Ти зрозуміла,
Що поки в рабстві десь гнила
Уся свобода й правда спопелилась?!?
Невже тобі знайомі муки каяття
Й Ти повернулася до доньки і до сина?
Своїх дітей Ти б обняла,
Але вони дорослі, Ти - стара, Тобі несила.
Хоча, навіщо їм Твої обійми,
Ти б краще грошей, грошей їм дала,
Та їх нема, тому Ти і застигла,
Бо Ти жебрачка є, жебрачкою й була.
Чому, чому Ти не така, як інші?
Чому Ти продала нас всіх?
Ти наша, чуєш, Україно,
Хоча не знаю я - це щастя, чи наш гріх...
(prostostar)

[ProrokArkadij]

Ти виживала як могла,
Точніше, як уміла,
Синів своїх ти погубила,
Дочкам вже й плакати несила.
І ти жива, а ти щаслива?
Чому? Весь Захід проти
Сходу й навпаки.
За що нам все це?
За які тяжкі гріхи?
Весь світ сміється з нас, кепкує,
У них син з батьком не воює!
Дочка не проганяє матір з дому,
Бо та свій голос віддала другому.
За що? Ну за які такі гріхи
Так нас покарано, боги?
Як зрозуміти нам де вовк,
а де вівця,
Як розпізнати до вінця?
Вже доля невблаганно наступає,
За що вона нас так карає?
Ми вип’ємо чашу цю до дна,
Навіть якщо не буде їй початку
ні кінця!

(prostostar)

[ProrokArkadij]

НЕ ЗЕВС, НЕ ПАН...

Не Зевс, не Пан, не Голуб-Дух,
Лиш Сонячні Кларнети.
У танці я, ритмічний рух,
В безсмертнім — всі планети.

Я був — не Я. Лиш мрія, сон.
Навколо — дзвонні згуки,
І пітьми творчої хітон,
І благовісні руки.

Прокинувсь я — і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.

І стежив я, і я веснів:
Акордились планети.
Навік я взнав, що Ти не Гнів, —
Лиш Сонячні Кларнети.

(П. Тичина)

[ProrokArkadij]

* * *
Ой, піду я лугом
та й понад рікою,
виломлю калину
правою рукою.

А тая калина
у руці зів’яла:
то стріла ворожа
милого спіткала.

Приколю на груди
червону калину:
Візьми мене, княже,
у свою дружину!

(Єва Нарубина)

[ProrokArkadij]

Л.Костенко

А затишок співає, мов сирена.
Не треба воску, я не Одіссей.
Вже леви ждуть, і жде моя арена.
Життя, мабуть,— це завжди Колізей.

І завжди люди гинули за віру.
Цей спорт одвічний віднайшли не ми.
Тут головне — дивитись в очі звіру
і просто — залишатися людьми.

Коли мене потягнуть на арену,
коли на мене звіра нацькують,
о, я впізнаю ту непроторенну
глупоту вашу, вашу мстиву лють!

Воно в мені, святе моє повстання.
Дивлюся я в кривавий ваш туман.
Своїм катам і в мить свою останню
скажу, як той найперший з християн:

— Мене спалить у вас немає змоги.
Вогонь холодний, він уже погас.
І ваши леви лижуть мені ноги.
І ваши слуги насміялись з вас.

[ProrokArkadij]

Сучаснi коментари на старi твори.

http://www.likimas.com/Tamsa/bend/image029.jpg

http://www.likimas.com/Tamsa/bend/ben11.htm

http://www.likimas.com/Tamsa/bend/ben12.htm

[Загублена дитина]

яка дивна, одначе, тема... сказати б, химерна...:confused::confused::confused:

[ProrokArkadij]

яка дивна, одначе, тема... сказати б, химерна...:confused::confused::confused:
Л.Костенко

В маєтку гетьмана Івана Сулими,
В сучасному селі, що зветься Сулимівка,
До кінських грив припадені грудьми,
Промчали хлопці — загула бруківка —

І тільки гриви…курява…і свист…
Лунких копит оддаленілий цокіт…
І ми…і степ…і жовтий падолист…
І цих дворів передвечірній клопіт…

І як за сонцем повертає сонях,
Так довго вслід чомусь дивились ми.
А що такого? Підлітки на конях…
В маєтку гетьмана… Івана Сулими…

[Загублена дитина]

якщо це такий хитромудрий наїзд, то він смішний з двох причин: по-перше, нічого, до чого можна було б приколупатися, окрім мого віку, Ви не знайшли, так?
по-друге, вік взагалі не грає ролі - згадайте маленького Моцарта.
по-третє, будь-які спроби наїхати від людини, чия власна творчість безмежно вторинна і неоригінальна, а чужа виривається з контексту і експлуатується, дискредитуючи (та ні, воно навіть на те не здатне...), намагаючись дискредитувати великих митців і їх ідеї... отже, будь-які спроби наїхати від Вас для мене - смішні. я вже можу собі це дозволити, содіваюся, - сміятися над такими, як Ви.
а ще від Вашого(их) допису(ів) хочеться плакати - бідна пані Ліна... =(((

[ProrokArkadij]

Іван МАЗЕПА

ДУМА

Всі покою щиро прагнуть,
А не в оден гуж всі тягнуть,
Той направо, той наліво.
А все браття: то-то диво!
Не маш любви, не маш згоди,
Од Жовтої взявши Води.
През незгоду всі пропали.
Самі себе звоювали.
Гей, братове, пора знати,
Що не всім нам панувати
І речами керувати.
...

[ProrokArkadij]

...
На корабель поглядімо,
Много людей полічимо.
Однак стерник сам керує,
Весь корабель управує.
Пчулка бідна матку має
І оної послухає.
Жалься, Боже, України,
Що не в купі має сини:
Оден живе із погани,
Кличе сюди отамани.
Ідем матку рятувати,
Не дамо їй погибати!
...

[ProrokArkadij]

Не дамо їй погибати!
Другий ляхам за грош служить,
По Україні і той тужить;
Мати моя старенькая!
Чом ти вельми слабенькая?
Різно тебе розшарпали,
Кгди аж по Дніпр туркам дали:
Все фортель щоб заслабіла
І аж вконець сил не міла.
Третій Москві юж голдує.
І їй вірно услугує.
Той на матку нарікає
І недолю проклинає:
...

[ProrokArkadij]

І недолю проклинає:
Ліпше було б не родити,
Нежлі в таких бідах жити.
Од всіх сторон ворогують,
Огнем, мечем руїнують,
Од всіх не маш зичливости,
А не слушной учтивости;
Мужиками називають,
А підданством дорікають.
Чом ти синів не учила.
Чом од себе їх пустила?
Ліпше було пробувати
Вкупі лихо одбувати.
Я сим, бідний, не здолаю,
Хіба тілко заволаю:
...

[ProrokArkadij]

Хіба тілко заволаю:
Гей, панове — єнерали,
Чому ж єсте так оспали?
І ви, панство — полковники,
Без жадної політики
Озметеся всі за руки —
Не допустіть гіркой муки
Матці своїй більш терпіти,
Нуте врагів, нуте бити.
Самопали набивайте!
Острих шабель добувайте,
А за віру хоч умріте
І вольностей бороніте,
Нехай вічна буде слава,
Же през шаблю маєм права.

***

[ProrokArkadij]

Тарас ШЕВЧЕНКО

Тарасова ніч

На розпутті кобзар сидить
Та на кобзі грає;
Кругом хлопці та дівчата —
Як мак процвітає.
Грає кобзар, виспівує,
Вимовля словами,
Як москалі, орда, ляхи
Бились з козаками;
Як збиралась громадонька
В неділеньку вранці;
Як ховали козаченька
В зеленім байраці.
Грає кобзар, виспівує —
Аж лихо сміється...
«Була колись гетьманщина,
Та вже не вернеться.
Було колись — панували,
Та більше не будем!
Тії слави козацької
Повік не забудем!

[ProrokArkadij]

Тарас ШЕВЧЕНКО

Сова

Породила мати сина
В зеленій діброві,
Дала йому карі очі
І чорнії брови.
Китайкою повивала,
Всіх святих благала,
Та щоб йому всі святії
Талан-долю слали.
«Пошли тобі матер божа
Тії благодати,
Всього того, чого мати
Не зуміє дати».
До схід сонця воду брала,
В барвінку купала,
До півночі колихала,
До світа співала:

«Е... е... лю-лі,
Питала зозулі,
Зозуля кувала,
Правдоньку казала.
Буду сто літ жити,
Тебе годувати,
В жупані ходити,
Буду панувати.
Ой виростеш, сину,
За півчварта року,
Як княжа дитина,
Як ясен високий,
Гнучкий і дебелий,
Щасливий, веселий
І не одинокий.
Найду тобі рівню
Хоч за морем синім.
Або крамарівну,
Або сотниківну,
Таки панну, сину.
У червоних черевиках,
В зеленім жупані
По світлиці походжає,
Як пава, як пані,
Та з тобою розмовляє.
В хаті, як у раї!!
А я сиджу на покуті,
Тілько поглядаю.
...

[StefanSS]

Ти що, дурню, вірші генія викладаєш?

[Загублена дитина]

Ти що, дурню, вірші генія викладаєш?

абсолютно погоджуюся... =/

[ProrokArkadij]

абсолютно погоджуюся... =/
I це вже всi дурнi? Нема кому i байки розповiдати.
Покликали б ще дурнiв з Росiї, веселiше було би вам. :(

[ProrokArkadij]

Що я зробив для України. :8

http://forum.meta.ua/topic/t/44766.html

[Nike_Велес]

В день рожденья солнце небо гладит,
Я иду, бутылками звеня...
Даже Ленин в этот светлый праздник
Вечно напивался как свинья!!

;)

[ProrokArkadij]

Шекспір, Вільям
Пролог до трагедії "Ромео та Джульєтта"
Перекладач: Микола Вороний

В розкішній Вероні, де ця відбувається дія,
Дві рівно поважні родини, підпавши злобі,
Змагалися здавна в запеклій тяжкій боротьбі,
Аж доки не сталась жахливо — трагічна подія.

Під впливом зловісних планет, супротивних собі,
З утроб ворогів, де буяла жорстока стихія,
З'явилася пара коханців, прекрасних, як мрія,
Але їх кохання пішло на поталу судьбі.

Всі люті пригоди тієї сумної любові,
Що жертвою впала ненависті впертих родин,
Обливши їх згоду потоками чистої крові,

Ми маєм явити на протязі двох — трьох годин.
Як зволите пильно дивитись на зміну картин,
Ми вади свої надолужимо щирістю мови.

[ProrokArkadij]

ГЛІБОВ ЛЕОНІД

:rtfm:

ЦУЦИК

Раз на вікні, у панському будинку,
Патлатий Цуцик спочивав;
То ляже на бочок, то догори на спинку
Або на лапки морду клав.
Якраз проти вікна, звичайно під барканом,
Дворовий пес Бровко лежав
І думав: "Бач, яким він паном,
Ледачий Цуцик, став".
- Здоров був, Цуцику! Знічев'я спочиваєш? -
Прийшовши під вікно. Бровко озвавсь.
- Се ти. Бровко?.. Чого-бо так гукаєш? -
Промовив той.- Аж я злякавсь...
Ну, як же ти там поживаєш?
- Нащо питать! Либонь, не знаєш
Собачого життя мого? -
Сказав Бровко.- Далеко до твого...
Живу собі, бо треба жити;
Двір стережу і день і ніч;
Всього доводиться терпіти,
Не так, як ти, панич;
Та ще к тому і їжа препогана,
Хлиснеш помий, коли дадуть,
А як невлад загавкаєш на пана,
То ще й під боки натовчуть.
- Жаль! - каже Цуцик.- Що ж робити!
Буває всяк,-
Обуха батогом не перебити;
А от мені - хоч і довіку б так...
Живу у горницях, на килимах качаюсь,
Жартуючи на сміх;
Частенько з панночками граюсь
І лащуся до них;
І м'яко спать мені, і ласо можна їсти,
І бігаю не в бур'янах,
Сухенькі лапки, хвостик чистий,
Не так, як твій, у реп'яхах...
- Ет, реп'яхами дорікаєш! -
Сказав Бровко.- А пам'ятаєш,
Як у пекарні був щеням?
Чи так жилося там?
Замурзаний під лавкою тинявся...-
Веселий Цуцик засміявся
І каже: - То колись було,
Та загуло...
Дивись тепер, а не рівняй малого! -
І він спесиво глянув на Бровка.
- Як бачу, ти не робиш там нічого,-
Сказав Бровко,- за що ж се честь така?
- Дурний Бровко! Не розумієш,-
Звиняй, що так кажу,-
Я те роблю, чого ти не зумієш:
На задніх лапках я по-вченому служу.-
"Щоб ти сказивсь!" - Бровко собі шепоче,
А вимовити не посмів,
Бо Цуцик дуже запанів:
Скубне й Бровка, коли захоче.

Бровко мовчить, і я мовчу,
Води не сколочу...
Вам сміх, мені гостинців в'язка.
Чи гарна моя казка?

[Nike_Велес]

ой що кого то болит,
та й що кому вадит,
що староста старостіну
в стодолу провадит? ;)

[ProrokArkadij]

Я во дворянстве мещанин
А. Пушкин

Еврей «презренный» и «сребролюбивый» -
У Пушкина другого нет.
А знал Еврей в черте Руси глумливой,
Как поносил его поэт?

А почему? Что он поэту сделал,
Чем родине его он навредил?
Был Пушкин мещанин – совсем несмелый, -
Сам эфиоп – он слабых не щадил.

Шел за молвой и – патриот отменный –
Будь жид .- писал, - и это не беда…
Конечно, он в поэзии был гений,
Но суть его мещанская видна.

(Марк Фельдман)

[ProrokArkadij]

Видео-клип

:paint:

http://arkadijilcuk.brinkster.net/Tamsa/klip/nadezda.wmv