Девор
05.06.2006, 23:19
Знаєш, кожного дня в заїждженому середовищі, відчуваю як впадаю, провалююсь в цей театр, цю ілюзію «контакту». І коли переходиш в іншу компанію ти разюче це помічаєш, спочатку ніяково оглядаючись, а згодом наново відбудовуючи свою авторитарність з задоволенням помічаючи результати, багаті плоди.. маю на увазі, наприклад, тобі звалиться на голову розумниця-краля, друг-поет, філософ-догмат, художники-реставратори, актори-памфлеїсти.. – і тут ти починаєш існувати, по-справжньому спілкуватись, відчувати що поміж тебе є ЛЮДИ!!! Це чудове відчуття… Мабуть не помилюсь, якщо скажу, що час від часу треба міняти обстановку..коло спілкування, постійно його звужуючи.
Але звужуючи це коло, ти хочеш вкласти туди своє минуле, людей які ніби і віддаляються від тебе(за твоєї ж провини), але ти потребуєш їх, тягнешся до них… і тут ще одна метаморфоза – зміна у тобі, ти змінюєшся, на противагу усім навколо, лягаєш на «хвилю» і слухаєш спів тиші. Ти важаєш себе генієм, а насправді ніхто інший, як усі інші – савець, тварина, крок еволюції…
Я тебе не лякаю?
Але звужуючи це коло, ти хочеш вкласти туди своє минуле, людей які ніби і віддаляються від тебе(за твоєї ж провини), але ти потребуєш їх, тягнешся до них… і тут ще одна метаморфоза – зміна у тобі, ти змінюєшся, на противагу усім навколо, лягаєш на «хвилю» і слухаєш спів тиші. Ти важаєш себе генієм, а насправді ніхто інший, як усі інші – савець, тварина, крок еволюції…
Я тебе не лякаю?