Девор
27.07.2005, 11:49
Наші мрії, як це не дивно, переплітаються допомагаючи видряпатись усім на вершину реальності.
Завтрашній день часто буває вчорашнім.
Історії сьогоднішні відбитки майбутнього, закінченого минулого.
Ніхто, як не ми вміємо закопувати власні мрії в могилах чужих людей.
Друзі—це так повчально.
Вороги— це так захоплююче.
Андрій ніжно гладив шовковисте волосся Софії.
Та тихо схлипувала в нього на грудях. Всього місяць його не було, а Софійка так плаче, хоча йому також не було легко.
Зброя безвільно лежала неподалік у траві…
Бластер був прикріплений до ноги Андрія навіть у сні, коли він борознив дальні регіони Сонячної Системи в пошуках піратів. Зараз у нього довгоочікувана відпустка і страхи йому ні до чого.
Він підвів обличчя Софійки на рівень власних очей, з радістю в них споглядаючи.
Сльози ще жевріли в її голубих оченятках, як він їх любить.
Він їх снив в години темряви й затишшя. І воював заради них захищаючи власне і її життя…
Пірати зайшли занадто далеко. Вже цілі флотилії грабували звичайні торгівельні і пасажирські судна.
І прийшов час найманцям дотримувати закони, які так чесно плекають на планеті під назвою—Земля.
Місяць пустих пошуків…щось змінилось і то не в кращу сторону. З одного боку жодного розбійника не було зафіксовано, а з іншого … де ж вони все таки поділись?!
Зараз Андрій у спокої, в обіймах коханої посеред гарячих лук, що окутують теплими ароматами літніх квітів.
--- Хочеш їсти?—спиталась схаменувшись Софійка --- ти ж так довго смачної домашньої кухні не їв! Ідемо швидше, сестра, якраз, експериментує з маминою книжкою!
Андрій драматично злякався.
--- Тільки не це, вона ж планету спалить!
Як тільки він це промовив, над їхніми головами пронісся транспортний корабель класу ПВ-3… в напрям дому.
Софійка ще здивовано за ним спостерігала, а Андрій вже стояв поруч з кинджалом у лівій і бластером в правій руці.
--- Чекай тут --- спокійно сказав Андрій Софійці не повертаючи голову, а спостерігаючи, як він повільно опускається транспорт.
В наступну мить він вже забігав з чорного входу у маленьке помістя де живуть дві сестри Софія і Марта.
Софія злякано принишкла у високій траві, де вже сховались тривоги про смерть…
Андрій тихо відчинив двері одразу ж придумуючи план захисту. Раптом по заду хтось непомітно прокрався.
--- Руки за голову! Ви хто? --- промовив жіночий голос.
--- Марта? Це я, Андрій… --- і не встиг докінчити.
--- Це ти прилетів?!
Рвучко розвернула його і обняла.
--- Ти вже бачив Софійку…
Тепер не закінчила вона, Андрій наказав пальцем їй замовчати.
--- Це не я прилетів… Мій шатл приземлився за пагорбом, а це… навіть не уявляю. Це ж військовий корабель…
Він перервав свої роздуми.
--- Вибігай в двері і прямуй повзучи до он того дерева. Там зустрінешся з Софією… Давай? без запитань…
Марта і не хотіла питати, на вулиці вже було чути, як відчиняються з диким скрежетом люки транспорту.
Вона пригнувшись вийшла в відчинені задні двері, а далі по-пластунськи поповзла до верби.
Андрій розгледівся навкруги, все було заставлено меблями, громіздкими і незворушними. Далі не роздумуючи він ввімкнув свій гравітаційний пояс і піднявся під стелю.
Вже було чути як невідомі воїни обійшли дім і поставали на позиціях. Центральні двері були вибиті сильним ударом.
Андрій усміхнувся.
--- Як грубо…
По кімнатах розбіглись короткими перебіжками чиїсь ноги.
В кімнату де висів Андрій вбіг андроїд.
--- Як примітивно --- подумав Андрій.
Тепер він знав, як саме поступити. Відкрутивши лампочку у люстри, що мирно висіла поруч він жбурнув нею в шафу, що стояла протилежно до заднього входу.
Андроїд розвернувся і вистрілив зі своєї модифікованої під кулемет руки. Нічого не побачивши він звів свою пів-людську голову у гору. Там нікого не було. В наступну мить робот гримонувся об землю. Андрій вирвав зі спини датчик. Почувши кроки за спиною він легенько озирнувся.
--- Привіт --- промовив до чотирьох андроїдів, що скупчились у тісному дверному косяку. --- Як мило..
Відчепив з пояса якийсь пристрій і кинув прямісінько в голову найближчому з них, далі розбивши шкло вистрибнув у сад.
Пристрій розбився на голові у андроїда і маленькі частинки, що там були почали миттєво в’їдатись в його програму. Переустановлюючи все так, що робот буде відкривати вогонь по всіх цілях. Троє кинулись за Андрієм у вікно, але їх зупинив вогонь третього, що їх всіх скосив з-за спини. Їхня броня не витримала власної зброї.
Завтрашній день часто буває вчорашнім.
Історії сьогоднішні відбитки майбутнього, закінченого минулого.
Ніхто, як не ми вміємо закопувати власні мрії в могилах чужих людей.
Друзі—це так повчально.
Вороги— це так захоплююче.
Андрій ніжно гладив шовковисте волосся Софії.
Та тихо схлипувала в нього на грудях. Всього місяць його не було, а Софійка так плаче, хоча йому також не було легко.
Зброя безвільно лежала неподалік у траві…
Бластер був прикріплений до ноги Андрія навіть у сні, коли він борознив дальні регіони Сонячної Системи в пошуках піратів. Зараз у нього довгоочікувана відпустка і страхи йому ні до чого.
Він підвів обличчя Софійки на рівень власних очей, з радістю в них споглядаючи.
Сльози ще жевріли в її голубих оченятках, як він їх любить.
Він їх снив в години темряви й затишшя. І воював заради них захищаючи власне і її життя…
Пірати зайшли занадто далеко. Вже цілі флотилії грабували звичайні торгівельні і пасажирські судна.
І прийшов час найманцям дотримувати закони, які так чесно плекають на планеті під назвою—Земля.
Місяць пустих пошуків…щось змінилось і то не в кращу сторону. З одного боку жодного розбійника не було зафіксовано, а з іншого … де ж вони все таки поділись?!
Зараз Андрій у спокої, в обіймах коханої посеред гарячих лук, що окутують теплими ароматами літніх квітів.
--- Хочеш їсти?—спиталась схаменувшись Софійка --- ти ж так довго смачної домашньої кухні не їв! Ідемо швидше, сестра, якраз, експериментує з маминою книжкою!
Андрій драматично злякався.
--- Тільки не це, вона ж планету спалить!
Як тільки він це промовив, над їхніми головами пронісся транспортний корабель класу ПВ-3… в напрям дому.
Софійка ще здивовано за ним спостерігала, а Андрій вже стояв поруч з кинджалом у лівій і бластером в правій руці.
--- Чекай тут --- спокійно сказав Андрій Софійці не повертаючи голову, а спостерігаючи, як він повільно опускається транспорт.
В наступну мить він вже забігав з чорного входу у маленьке помістя де живуть дві сестри Софія і Марта.
Софія злякано принишкла у високій траві, де вже сховались тривоги про смерть…
Андрій тихо відчинив двері одразу ж придумуючи план захисту. Раптом по заду хтось непомітно прокрався.
--- Руки за голову! Ви хто? --- промовив жіночий голос.
--- Марта? Це я, Андрій… --- і не встиг докінчити.
--- Це ти прилетів?!
Рвучко розвернула його і обняла.
--- Ти вже бачив Софійку…
Тепер не закінчила вона, Андрій наказав пальцем їй замовчати.
--- Це не я прилетів… Мій шатл приземлився за пагорбом, а це… навіть не уявляю. Це ж військовий корабель…
Він перервав свої роздуми.
--- Вибігай в двері і прямуй повзучи до он того дерева. Там зустрінешся з Софією… Давай? без запитань…
Марта і не хотіла питати, на вулиці вже було чути, як відчиняються з диким скрежетом люки транспорту.
Вона пригнувшись вийшла в відчинені задні двері, а далі по-пластунськи поповзла до верби.
Андрій розгледівся навкруги, все було заставлено меблями, громіздкими і незворушними. Далі не роздумуючи він ввімкнув свій гравітаційний пояс і піднявся під стелю.
Вже було чути як невідомі воїни обійшли дім і поставали на позиціях. Центральні двері були вибиті сильним ударом.
Андрій усміхнувся.
--- Як грубо…
По кімнатах розбіглись короткими перебіжками чиїсь ноги.
В кімнату де висів Андрій вбіг андроїд.
--- Як примітивно --- подумав Андрій.
Тепер він знав, як саме поступити. Відкрутивши лампочку у люстри, що мирно висіла поруч він жбурнув нею в шафу, що стояла протилежно до заднього входу.
Андроїд розвернувся і вистрілив зі своєї модифікованої під кулемет руки. Нічого не побачивши він звів свою пів-людську голову у гору. Там нікого не було. В наступну мить робот гримонувся об землю. Андрій вирвав зі спини датчик. Почувши кроки за спиною він легенько озирнувся.
--- Привіт --- промовив до чотирьох андроїдів, що скупчились у тісному дверному косяку. --- Як мило..
Відчепив з пояса якийсь пристрій і кинув прямісінько в голову найближчому з них, далі розбивши шкло вистрибнув у сад.
Пристрій розбився на голові у андроїда і маленькі частинки, що там були почали миттєво в’їдатись в його програму. Переустановлюючи все так, що робот буде відкривати вогонь по всіх цілях. Троє кинулись за Андрієм у вікно, але їх зупинив вогонь третього, що їх всіх скосив з-за спини. Їхня броня не витримала власної зброї.