алгоритм страху

[acid drinker]

це казка. про маленьку дівчинку, яка навчилася не боятися. річ вже досить стара, але час від часу я до неї повертаюся. сьогодні теж. чомусь.

АЛГОРИТМ СТРАХУ
І
троє
чиї кроки ти
чуєш позаду
мабуть
мисливці за привидами
їхнє дихання
смакує як кров
вони копають
тільце ночі
яка циганчам скавулить
про милість
ти теж пригадуєш
що колись була
злим духом
і пришвидшуєш крок
але їх
троє

ІІ
коли-небудь доведеться
зізнатися
чи боїшся ти темряви
краще хай це буде
при вимкнутому місяці
і без жодної батарейки
в кишені
щоб ліхтарі
дарма не раділи

ІІІ
раніше дракони
уміли
літати без пального
а ще вони
інколи дихали полум’ям
тепер хіба перегаром
ти досі хочеш
осідлати якогось
бажано щоб не кусався
однак
третю сторінку списано
а він ще не прилетів
чути лишень
чиєсь сопіння
цікаво
привиди чи мисливці

ІV
смерті
зазвичай боїшся
коли темно
або самотньо
бо
вона ніколи не приводить
купу знайомих і
на запрошення
не відповідає
гуляє сама
як чорна кішка
смерть
звірятко невибагливе

V
це у снах
бувають
дракони вампіри привиди
а ти вже
звикла
прокидатися у холодному поті
й шукати
страховиськ
під власним ліжком
досвідчений лікар
назвав би це
параноєю
але нащо він тобі
цілком здоровій

VІ
музику
вигадують боги
а люди
дописують до неї
невдалі партії
ти боїшся
зачіпати симфонію
свого життя
щоб не полетіло
шкереберть
є важливіші справи
поки
не стихає
дихання за спиною
куди там до нот

VІІ
твоя релігія
забороняє плакати
навіть
коли дуже
дуже хочеться
і заперечує існування
драконів
які вибивають вікна
крилами
щоб з’їсти тебе
ховаєшся до шафи
від усього сущого
довго грішиш слізьми
не каєшся
не шкодуєш
просто боїшся

VІІІ
не чекай ніякого дива
ні з неба
ні від інших
адже
світло в кінці тунелю
зрештою виявляється
потягом що летить
на тебе
жодного листочка конюшини
жодної підкови
щоб на щастя
та й заячі лапки
свіжообрубані
не схожі на амулет
ну гаразд
залишмо зайців
хижакам

ІХ
шукай і знищуй
о так
хай тепер
це стане твоїм кредо
шукай і знищуй
ти сильна
тобі не лячно
у тебе рушниця
сама перестріляєш усіх
привидів
шукай
вони тікають
під ліжко
за простирадло
і знищуй
це ті
що хотіли тебе
злякати
тепер самі бояться
так
шукай
так
знищуй

[Iryska]

сподобалося. чуттєво. особливо про смерті
зазвичай боїшся
коли темно
або самотньо
бо
вона ніколи не приводить
купу знайомих і
на запрошення
не відповідає
гуляє сама
як чорна кішка
смерть
звірятко невибагливе
і фраза
музику
вигадують боги
а люди
дописують до неї
невдалі партії
ти боїшся
зачіпати симфонію
свого життя
щоб не полетіло
шкереберть
це твоє?
я здебільшого привязую асоціації з прочитанням чогось до ще якихось почуттів.
ця річ пульсує.
заворожує.

[acid drinker]

та моє... розкритиковане сотню разів людьми, які вміють писати, але досі одне з улюблених. дякую /мені знов не вистачає смайла з кніксеном.../

[Iryska]

ну критикувати може хто завгодно, а от писати відважуютьсяне всі...
а насправді воно таке темне і пульсуюче... і мені подобається такий от собі стиль... втілення метафор, подій, вражень саме у такій от формі.
незнаю, заіпа воно і все... а братися за окуляри та робити сурйозну морду, згадуючи основи критикознавства... мені зараз ліньки... це моя субєктивна думка - зачіпа і все.
а смайлик з захоплено відкритим ротом - теж був би вельми в тему.

[acid drinker]

все, я абсолютно розтануло і по-дитячому посміхаюся - незважаючи на те, шо дівчинці з кулеметом (чи то пак рушницею) воно не пасує зовсім;)

[Iryska]

дівчинко, кулемет кулеметом, а тра брати до рук ручку і писати ЩЕ!!!! :p
і кидати на форум. :aga:

[Prophet]

Подобається. Хоча ближче до кінця, ІМХО, ритм де-не-де збивається. А загалом пристойно. Виклади ще щось!

[acid drinker]

ось. перша річ - абсолютно неритмічна і теж стара, як світ до сотворення =) другий - просто про дощ. а третій... коротше, з третім розбирайтеся самі;)

***
Їх проганяють із раю, відбирають у смерті –
І в першу ж ніч
Художник малює на асфальтовому мольберті
Людей без облич.

Сірою фарбою схлипує невидимий пензлик,
Молиться Бог
Тим, що, дізнавшись про гріх, навіки щезли
Гріх ділити на двох.

Пророки заборонили дивитися їм у вічі,
Та о нічній порі
Мокрий асфальт, татуйований контурами обличчя,
Співає про гріх.

Моління
Виє голодний пес,
Душі тікають з дому.
Боже, я зовсім змерз,
Кинь мені хоч би промінь.

Літо. Краплі дощу
Тешуть берези криво.
Боже – якщо почув –
Визволь мене від зливи.

Я не сховаюсь, бо
Кожен прихисток – пастка.
Боже, котрий Любов,
Охорони, будь ласка.

Дощ і голодні пси –
Більше жодного звуку.
Боже, коли єси,
Дай мені Свою руку...

***
давай
поспіваємо по-арійському
я ще раз
заперечу
всі норманські теорії
твого сходження з небес
коли віддаватимусь
на теплій ріллі
блакитноокому велесові
я розмішаю його білявість
з чорною землею
аби
прорости колосом
запахнути хлібиною
а тоді надійде ніч
і розпалить нам вогнище
я забуду
про існування білизни
буду
зеленою лісовичкою
і ходитиму лише навшпиньки
щоб не осквернити
невидимі капища
звуком подиху

давай заручимося
по коліна у траві
я стану твоєю музикою
і язичницький профіль долоні
розповість про небо
і пахощі зерна

[Tantro]

Все супер!!!. Писати, писати і ще раз писати.

[Iryska]

Третя річ мені найдужче сподобалася.
свіжо. знов чуттєво. несподівана перспектива "язичницького профілю долоні"... гарно.

[acid drinker]

приємно, шо вам подобається =) ну... тоді нате ше трошки, цього разу ше одна стара річ, яку я сьогодні знов відчуваю.

/стервинське/
Ти не кричиш „ich liebe”,
і це шалено втішає –
Я просто не вірю в прикрі
трафунки типу „ich liebe”.
Ти не доводиш душу до сказу,
тіло до краю,
Не пропонуєш видовиськ –
хіба що ділишся хлібом.

Ти не даєш відчути
надмір якогось сенсу
В нашій з тобою купі
глюків і парадоксів.
Можна дивитись фільми,
можна займатись сексом,
Зранку зібрати речі
до завтра або назовсім.

В мене є плахта неба
і особистий простір,
Трохи музики в вухах,
жодних обмежень в русі.
Більше, мабуть, не треба –
добре з тобою просто.
Я забираю шмотки.
Я іще повернуся.

[Iryska]

класно, що ти свої речі ВІДЧУВАЄШ!!!
єдине, що мене смутило - це повторення в першій строфі „ich liebe” вдруге.
ща найбільше сподобалося, і чого всім бажаю
В мене є плахта неба
і особистий простір,

[acid drinker]

та можна, воно не римується і виступає у двох абсолютно різних контекстах - в принципі, навколо цього повтору і задумувалася вся річ...

[Iryska]

:D Он воно як все задумано
я просто того, що навколо цих слів все крутиться - не відчула. бо мені ж більше до вподоби наступні строфи :p
кидай ще щось своє. мені твій стиль подобається. :aga:

[acid drinker]

не крутиться, а - задумувалося =)
кидаю... скоро покидаю все, шо було, лишуся без козирів у рукавах... та в принципі, нафіх вони мені, я все одно зараз в маєчках ходжу....

***
поїзд рушив як лід рушає на захід
кинувши небо і прибережну смугу
щось необхідне звичайно забувши взяти
але уперто не повернувшись вдруге

повз пропливають дерева і біла птаха
б’ється об лід тобто в вікна тобто у скроні
поїзд колишеться наче блакитна яхта
як паперовий кораблик в божих долонях

зверху сіріє сонця зів’ялий сонях
в нього на променях смуток ніби налигач
небо рушає на ірій з того ж перону
поїзд дрейфує уламком брудної криги

***
Маленький червоний чортик скаже: «Вітаю», -
І стіни стануть чимось на кшталт фортеці.
Стягну з себе джинси, запарю чорного чаю –
Вчорашній зелений плескатиметься на денці.

Вмощуся на ліжку, зверху вляжеться втома,
І чортик мені підморгне і стулить повіки.
Маленька ремарка: мене нема, я вже вдома.
У тіло вповзає сон непочутим криком.

А потім з’явитесь Ви, я не зможу спати,
Фортеці впадуть і крики позатихають.
І чортик, зараза така, перетворить раптом
Моє «Я Вас хочу» в банальне «Хочете чаю?»

***
десь за двадцять північ
дівчина на кухні
фарбує нігті в чорний
під звуки
погано закрученої холодної води

вона цілком може бути курвою
відьмою
шизофренічкою

та знаєте
так само у неї може бути
банальне безсоння
чи передоз кофеїну

чоловіки
яким вона подобається
вже звикли
що кава у неї ледве світліше
за манікюр

у неї взагалі багато чорного
і то наводить на думку

а раптом
за двадцять північ
просто пасує до її гардеробу

[Iryska]

по чортика найсуперовіше. імхо.
а про поїзд... я скоро їхатиму додому і згадуватиму цей вірш. блакитна яхта, паперовий кораблик в божих долонях і уламок криги - супер.
а щодо останнього вірша
чоловіки
яким вона подобається
вже звикли
що кава у неї ледве світліше
за манікюр

я б радила замінити "що кава у неї ледве світліше"
на "що кава в неї ледь світліша"
але то таке... головне, що вірші - живі :aga:

[acid drinker]

стільки гарних слів одразу я давно не чула))
шалене сенкс...
до речі, вчора була надто втомлена, шоб про то думати, проте... як можна власні речі - не відчувати? якшо навіть у самого автора вони не проникають, то тим більше не зможуть проникнути у читачів. я, мабуть, просто боялась би тих людей, котрі своїх речей не відчувають... це мутація якась, певно;)

[MEOW]

Чесно кажучи, добряче покайфувала, доки читала.
хоча
1. не люблю поезію
2. не люблю поезію, бо вона має чіпляти, а часто того не робить і являється набором простого випіндрьожу, гарних метафор та оборотів.

але
мене зачепило, реально кльово.
відчуття, що описані образи можна тримати у долонях...

і
не тре слухати людей, про котрих ти думаєш, що вони вміють писати, чи так вони вважають, чи це думка загалу.
так само ми з Ірискою впевнені, що твої вірші гарні, а ми вже - загал :D

так шо уперьод і подгоні ше шось, шоб потішити естетичні рецептори :friends:

[acid drinker]

моє повернулося=)
правда, пишу не з дому, тому підігнати можу рівно ніц, проте ще раз шаленсько дякую і обіцяю нових - відносно - речей... а поки шо ночі теплої...

[acid drinker]

графоманія за квадранс перша ночі... тобто дві речі, написані останнім часом по півночі.

***
я назбираю сотню чорних трав
аби зробити приворотне зілля
аби ми на траві з тобою сіли
і ти мені про небо розказав
аби у кеди заповзав пісок
підступною брунатною змією
аби легально зватися твоєю

солодкий корінь що давно засох
розтовчений на магії шматки
розчиниться у вариві так тихо
що буде чутно як на вухо диха
із лівого рамена чорний кіт
і темрява товариш-ворожбит
покотить язиком отрути крихту

***
чуєш, мале, здається, я вчора вмерла.
навіть, здається, під синьою вантажівкою,
точно не знаю - прикинь, які були нерви...
нас опізнали - мене і ще одну жінку.

потім нас повезли в якусь холоднечу.
нудно було й не видно майже нічого.
хтось милосердний світло ввімкнув увечері.
жінка - сусідка - вже говорила з богом,

спершу я навіть не зрозуміла, хто то,
потім лишень, коли прийшла моя черга...
знаєш, мале, а він незвичний на дотик -
начебто зроблений із дорогого дерева.

чуєш, ти чуєш? у нього холодні пальці,
сиве волосся й очі з рисами неба.
я там лежала - не те щоб навіть злякалася,
просто так не хотілося йти від тебе.

мабуть, він досі сміється, як мене згадує,
мабуть, розповідає друзям за пивом...
віриш, мале, усе страшне вже позаду,
в мене тепер навіть шмотки такі красиві -

все якесь півпрозоре і невагоме,
кажуть, спокусливо. ти б зацінив, я певна.
а все одно почуваюсь майже бездомною.
чуєш, мале... може, прийди до мене?...

[Tantro]

Не люблю повторюватись, але не можу мовчати. Я млію від твоїх творінь. Молодець!!! :victory: Якщо комусь це може не подобатись, то хіба завистникам, що самі ні на що не здатні.
Недавно мала прикрість зіткнутись з мотоциклом на дорозі, трохи потовкло мене, але жива і вже все в нормі, хоча спогади не з приємних, бракувало півметра чи 5 сек. Тому останній вірш якраз для мене.

[MEOW]

ваша, ваша правда, дуже файно.

знаєш, як кажуть цікаві люди, пЫшЫ есчо ;)

на мене також після дванадцятої муза нападає, хапає мене за руки і мучить, мучить... :D

[JAA]

Таке хочеться читати.
Друга річ ("чуєш, мале, здається, я вчора вмерла.
навіть, здається, під синьою вантажівкою...") чимось нагадало Ахматову.
Найбільше чіпляє безпосередність.

[Sun_4ever]

Я не можу не написати свій відгук.
Думала як сказати, що мені сподобалось, але не повторюючи всіх, і при цьому висловити щось особисто своє.
Скажу просто, що від твоїх віршів мені чомусь хочеться плакати, і сльози накочуються навіть зараз.
здається, в твоїх віршах можна знаходитти відповіді на питання. Дякую за то.

[acid drinker]

та нє, люди... то вам - ДЯКУЮ... за те, шо ви їх відчуваєте. одразу стає якось.. тепло, чи шо =)

[Iryska]

у тему про кохання=творчість а б кинула твій вірш
я назбираю сотню чорних трав
дуже гарно написано. свіжо і майстерно.
пиши обовязково!!!!! і головне, там дійсно живуть почуття. от чому всі так реагують.

[IRENKA]

Так дуже багатосторонні вірші, кожен можна прочитати по своєму, і відчувати при кожному читанні нові відчуття. Може ти ще шось скинеш, я із задоволенням прочитаю

[acid drinker]

скидаю.. поки шо востаннє - моє трошки надовго може зникнути, ви головне не сумуйте =)

***
Магдебурзьке право твого серця
залишилося
в кишені
інших
джинсів.
Опа.
Тепер твої
подерті
стали твоєю ж в’язницею.
Самоврядуйся,
поки можеш,
бо прийде хтось...
А може,
сьогодні
ніхто й не спитає
про документи.

***
будьте моїм інквізитором
полум’ям гладьте ноги
витріть ці сльози витріть
я молекула бога

хай там публіка свище
ріжуть погляди люті
вічним вогнем очищення
шию мою цілуйте

бийте по пальцях іскрами
в танці щастя і смерті
небо наспраді близько
я десята планета

***
Блукати небом краще у четвер –
Під трепет зливи і під коломийки,
Коли закінчаться від кашлю ліки
І остаточно збридне солітер,

Коли піковий випаде король,
Упавши тут же на сиру підлогу.
На заклики дивитися під ноги
Хтось відповість, що ми лиш граєм роль

В театрі божевільного абсурду,
Де кожен із ярмом – тавром на лобі.
Коли в четвер, то краще – на зорі.

Блукати небом – небезпечне хобі.
А дощ глухий, тому всі рухи в сурдо-
Перекладі на мову ліхтарів.

***
кава
уміє дивитися карими
щоправда
темнішими ніж твої нерозчинні

і коли ти розчиняєш
кватирку в космос
робиться ясно
ясніше
ніж від тисячі сонць
бо ти сам зірка
з іншого виміру

хоч тебе й зовсім мало
всього кава
а посередині
вуста з варенням

Сага про мертві дерева
Білі троянди.
Постіль з чорного шовку.
Готика.
Все вже позаду.
Заспокойся, замовкни,
Котику.

Маренням терпнуть
Сни, розіп’яті на німбах
Сонячних.
Дерево мертве
Вже не сумує ніби –
Молиться.

Плече опале –
Сльози важкі, мов крила
Зчовгані.
Квіти зів’яли.
Постіль лишилась
Чорною.

Темрява ночі
Вкриє зірки і кров їх
Питиме.
Стомлені очі
Сни виливають знову
В літери.

Мертві дерева -
Наче доісторичні
Цвинтарі –
Плачуть у небо,
Молять небо, щоб вічність
Витерти.

Ти не воскреснеш.
Ти навік розіп’ятий
Дотиком.
Смуток небесний.
Чорний шовк. Запах м’яти.
Готика.

***
Зашпилена готичністю церков,
Весна благає темряви і тиші.
Дві різні долі сплять в одному ліжку,
Але це ще, напевно, не любов –

То лише ніч спинилась на льоту,
Це просто провесняно двоїть душу.
Долоні наче зроблені із плюшу –
Такі м’які, хоч голкою катуй.

Стоять шпилі. І час також стоїть,
Хоч у квача й розбіглися хвилини.
І постіль від весни яскраво-синя,
І ніч заплуталась між верховіть.

Так на колінах моляться, либонь,
Дерева із нерубаного лісу.
Двом долям в ліжку аж ніяк не тісно,
І лише тіло схлипує крізь сон.

думаю, поки шо таки досить... практично всі речі старі - ше з одинадцятого класу починаючи...

[MEOW]

оооооой, ооооооой, ну не можу...
там де про четвер і коломийки, аж розплакалась...
ну навіщо ж так?
:)
слухай, а ти не публікуєшся?

[Mercenary]

Люде, ви абсолютно праві. "Маленька дівчинка Ейсід" ;) вже занесла ногу над порогом, за яким - майстерність.
Дуже подобається, правда - правда!
Пишіть ще.
І друкуйте на форумі.
:friends:

[Mercenary]

Перечитав ще раз. Мабуть, вже перейшла той поріг...

[кошеня]

ейсід, ти геніальне створіннячко, я тобі казала?
пиши, малеча, бо то - твоє)))

[кошеня]

вчора була в "смолоскипі" - там читала ейсід. ти вумнічка. повертайся швидше, чудечко, а? :8

[Okean]

непогано, особливо останні речі - відчувається наростаюча з кожною стрічкою зрілість. хоча, як на мене, трохи похмуро.перші творіння викликали асоціацію з баффі - улюблинецею усіх вампірів:) але чим далі - тим більше відчувається приємна терпкість від прочитаного.і ритм стає виразнішим.
молодець
пиши, не зупиняйся

[acid drinker]

я люблю вас, знаєте? /розчулене до неймовірності.../
маленька дівчинка ейсід скоро повернеться, чесно-чесно, вона вам ще щось скине - цього літа писалося мало, але... до скорого.
/а так приємно сюди повертатися.../

[Iryska]

нарешті повернулася.
ну канікули, ну літо... я ще розумію... натхнення шукала. а так вже все - вересень і вчитися пора. і повертатися.
чекаю!!!

[acid drinker]

вррр... яке літо, які канікули?
ми відколи переїхали, я без нету банально сиділо. сьогодні провели:)
тримайте свіжу штуку...

***
виплітаючи на фєньці
ще одну золоту рибку
на мить почуваюся
полковником Ауреліано Буендіа

може і моїм рибкам
судилося стати знаками
за якими революціонери
впізнають один одного

тільки я ще не вигадала
проти чого вони повставатимуть
і скільки крові проллється
перш ніж зносяться фєньки

обереги не бувають зайвими
посміхаються йдучи мої воїни
виплітаючи ще один отал на фєньці
на мить помічаю навколо Мітгард


***
коли ти розплющиш очі
то перше що ти побачиш
буде спалене місто
і сонця кривавий захід

ти знову заснути схочеш
як інші так само зрячі
та зрозумієш що пізно
від цього болю ховатись

коли зведешся на ноги
посеред попелища
то першим імпульсом буде
назад у землю сховатись

проте дарма допомоги
зараз просити звища
за божі послуги людям
надто висока плата

босоніж ітимеш містом
під сонця втомленим зором
дивитимешся у вікна
а вікна будуть сліпими

ніщо не матиме змісту
і ти зневіришся скоро
всуціль розбитий принишкнеш
але все одно ітимеш

коли ж ти від перевтоми
кричати почнеш нарешті
слова неначе повії
тебе обступлять рядами

і стане ясно на тому
останній звучить як перший
і ти тоді зрозумієш
що значить бути Адамом

[Prophet]

Шкода, що ти на форум не приїхала :(

останній вірш ("коли ти розплющиш очі...") мені щось не дуже. А про фєньки - класний.

[Nike_Велес]

твого сходження з небес
коли віддаватимусь
на теплій ріллі
блакитноокому велесові
я розмішаю його білявість
з чорною землею

це дуже мене обнадіює :8

[acid drinker]

найк, я ледь чаєм не захлинулася =)
це... ну, як би тобі пояснити... о. метафора =)
але за піднятий настрій - дякую))))))

[Prophet]

гггггггг

Порадували!

:D :yahoo:

[Nike_Велес]

ейсід, твої вірші здаються гарними, але, вибач, все одно мене більше втішили і припали до душі вірші ПророкаАркадія...

[acid drinker]

скажи це пророкові;)

[acid drinker]

старе. і болюче.

Арахнофобія

По твоїх білих пальцях повзають чорні вдови –
Їхні кохані, певно, згинули на війні.
Може, більше нікого просто немає вдома,
А навулиці вітер, холод, асфальт і сніг.

Руки заклякли, губи не відчувають страху,
Біль роздирає вени, гаснучи на ножах.
Світ із одного боку сперся на черепаху,
З іншого – павучиха гострить лапи об жах.

А за вікном так пусто, а на очах так сонно,
А застуджене серце б’ється тепер навскіс.
По твоїх почування чорна повзе судома,
І крізь зіниці лізуть в голову павуки.

[acid drinker]

цьогонічне

***
твої слова нагадують камлання.
в очах твоїх горить священа ватра.
стули повіки, хлопчику-шамане -
я в ніч тебе не хочу відпускати.

ти ж пам'ятаєш, там живуть потвори,
там небеса од ворона чорніші.
ти ж був іще дитиною учора,
сьогодні йдеш. такий раптово інший.

співай. чаклуй. хай пальці б'ють у бубен,
хай духи предківстануть над тобою -
тобі дороги іншої не буде,
мені повнішого не буде болю.

ти полетиш - і зорі не обмануть,
але журба всередині ростиме.
пробач, маленький хлопчику-шамане.
я заплела між нами павутину.

[acid drinker]

мені тут нагадали, шо я все-таки пишу...

***
хтось намагається достукатися до неба
хтось шукає двері трави
а я
опинилася у твоєму просторі
де жодного входу
звідки жодного виходу

стукайте і відчинять вам
казав колись той хто не знав тебе
той хто надто вірив у доброго бога
і не здогадувався
що богам буває байдуже
до загублених у вічності простору

і коли навіть я знайду двері
виявиться що вони забиті дошками
забиті ззовні
що поробиш котику
виходу нема
виходу нема

[MoyaMorkov']

Останній розміщений вірш - суцільні ремінісценції з "синкретичних" джерел ("двері трави"; "виходу нема" - як не "Сплін", то вказівники; "стукайте і відчинять"). Судячи з того, що вірш викладено раніше за "хрестові походи" проти наслідування - людині просто хочеться, щоб нарешті прийшли і її полаяли. Лай-лай-лай.
Першим твором, по-моєму, можна пишатися, оскільки він далекий від безформності, ІМХО, його сильні місця - цілісність і традиційна композиція. З наступних у римованому гарний стиль, підбір лексики тобто ("Дощ і голодні пси –//Більше жодного звуку.// Боже, коли єси,//
Дай мені Свою руку...."). Тематика обох віршів - "дев'ятий клас"...

[acid drinker]

суцільні ремінісценції з "синкретичних" джерел ("двері трави"; "виходу нема" - як не "Сплін", то вказівники; "стукайте і відчинять").

приємно, що помітили. знаєте слово інтертекстуальність? ;)
(до речі... хтось намагається достукатися до неба - від knocking on the heaven's door, двері трави - грєбєнщіков, опинилася у твоєму просторі - ремінісценція з самої себе, новозавітнє стукайте і відчинять вам, про яке ви здогадалися, богам буває байдуже - перефразований вислів уже й не пригадаю, кого, теж відчитане вами виходу нема сплінів... а тепер додаємо всі ці контексти - і отримуємо те, що я хотіла сказати з самого початку).
Тематика обох віршів - "дев'ятий клас"...
які саме речі ви маєте на увазі під "обома"? і чи можете ви похвалитися тим, шо зрозуміли їх тематику? =)

[MoyaMorkov']

Не так висловилася - перший курс - що візьмеш: не тематика, а інфантильна проблематика. Дівчинці страшно, а песика шкода. Я не кажу, що це погано - але людей це, як правило, дратує. З власного досвіду - мою вчительку української (а це було майже 20 років тому) не вдовільнив мій розчулений, пересипаний риторичними фігурами твір про бродячих песиків. Але, судячи, з Вашої "небанальної" всюдисущої критики, Ваші вчителі були знааааачно суворішими...

[acid drinker]

цього разу ви майже правильно підмітили - у мене були дуже хороші вчителі... суворі, але талановиті. може, мені не дуже вистачає їхнього педагогічного хисту - але повторювати для кожного абсолютно прописні істини відверто втомлює. шоб критика була небанальною, треба, шоб критиковані писали хоч трошки оригінально...
крім того, графомани, як правило, вважають себе геніальними авторами, шо навіть ускладнює спілкування з ними.
тому - доводиться бути такою, яка я є.
досі не зрозуміла - про які обидва вірші ви говорите? і чому тільки про два? по-моєму, серйозні ляпи можна знайти практично у всіх... якшо захотіти пошукати (чого у мене, як і в кожного графомана, котрий себе поважає, практично не буває).

[Miranda_]

нах критику - вірші вражають і викликають мурашки. люблю "антикласичну", ламану поезію..

ЗІ. А апеляція до віку - це вже взагалі... =\

[MoyaMorkov']

ЗІ. А апеляція до віку - це вже взагалі... =\

До соціального стану? Культурного рівня? Інтелектуального? Ідеології? Смаку/нЕсмаку?

Взагалі людина, що сама тут же розміщує свої вірші, "топить" конкурентів - це красиво, а, панове естети?

Напишіть, правда, слоган на вході:
"Тільки для тих, хто хоче в літпроцес" або "приготуйтеся до критики".
Або розділіть на дві частини - для тих, хто критики хоче і не хоче.
Просто для дотримання бойової етики, "Іду на Ви", так би мовити.
А то, їй-бо, якось навіть зі сторони лякає...

P. S. Мені вік авторки якось ні до чого, і вади - якраз я - у віці чи рівні світогляду не вбачаю. Я її ж висловлювання про "дев'ятий клас" цитую - з іншого топіка.

[acid drinker]

перепрошую, але конкурентів у літературному процесі вишукувати - це теж ознака несмаку. я не топлю, я кажу, шо тексти фуфлові, коли фони фуфлові. ви з андрусяком поспілкуйтеся - взагалі не захочеться згадувати, шо колись ручку тримали (якими б хорошими не здавалися вам ваші тексти). після такого приходьте і кажіть, шо я топлю конкурентів, якшо захочете.
якшо у вас є конструктивна критика (крім придирок до інтертекстів і проблематики віршів, які ви вперто відмовляєтеся називати... про дівчаток і песиків у мене там трохи немало) - рада буду вислухати. поки шо ви мені не запропонували навіть розбитого ритму чи фігового римування. будь ласка, чекаю. рівень дев'ятого класу - прекрасно, тільки варто було б його прив'язати до чогось конкретного, а не просто зацитувати; а ви мені покажіть шось доросліше... серед тої графоманії, яку так прагнете захистити, наприклад.
до речі. мої вірші тут лежали тихенько десь на периферії активних тем, поки мене не спровокували їх витягнути. цікаво, якби їх не було, чи поставилися б до моєї критики всерйоз?
вибачте, поки не буде змістовнішого діалогу (крім автор хароший - критик бяка, бо каже авторові гадасті), я у темі зі своїми віршами оффтопити не збираюся - раптом ше колись доведеться її використати за призначенням?

[RockerША]

Ейсід!!!
Ти з глузду з'їхала?! Мене, маленького й нетямущого дитинча твої вірші змусили серце калатати швидше! :( Не буду казати, що критик - бяка - кожен має право на висловлення власної думки, проте, хотілося б, щоб критик показав на конкретному прикладі помилки Ейсід.:nono:
А насправді, Ейсід, на твої вірші потрібно писати музику. Чесно тобі кажу - я читаю їх, та уявляю їх піснями. Ти подумай про це - зараз багато усілякого трешу в музичній Україні, а твої речі піднялися б одразу на музичний Олімп з позначкою "Супер!".

[Joan72]

Ейсід!!!
А насправді, Ейсід, на твої вірші потрібно писати музику. Чесно тобі кажу - я читаю їх, та уявляю їх піснями. Ти подумай про це - зараз багато усілякого трешу в музичній Україні, а твої речі піднялися б одразу на музичний Олімп з позначкою "Супер!".

Згодна. Я з українського мало дуже слухаю, хіба що по роботі доводиться, найбільше сподобався "СКАЙ", бо нагадує одну з моїх улюблених груп - американців "Counting Crows". Але ж тексти... У більшості своїй не дотягують до музики. Та й хіба тільки в них?

[Korkuna]

ось. перша річ - абсолютно неритмічна і теж стара, як світ до сотворення =) другий - просто про дощ. а третій... коротше, з третім розбирайтеся самі;)

***
Їх проганяють із раю, відбирають у смерті –
І в першу ж ніч
Художник малює на асфальтовому мольберті
Людей без облич.

Сірою фарбою схлипує невидимий пензлик,
Молиться Бог
Тим, що, дізнавшись про гріх, навіки щезли
Гріх ділити на двох.

Пророки заборонили дивитися їм у вічі,
Та о нічній порі
Мокрий асфальт, татуйований контурами обличчя,
Співає про гріх.


Як обіцяла, то треба щось накалякати Вам :D Я ще усі детельненько не розібрала, тому висловлюсь лише про деякі. Ейсід ви збиваєтесь з ритму, але я вперто не віру у те, що це у Вас виходить без певного задуму. Можна тут зараз щось писати про тоніче римуання, та я аж ніяк не відношусь до цого прихильнків. Словом, як на мене то в риованому вірші немає ніц кращого а ніж прийняти певну парадигму(моє термінологія може ьути зовсім спольщена даруйте уже), тобто коли все гарненько рівненько відміряно, як очні краплі. Якщо пригадуєте на одній гілці я кинула лінк до віршів Олексія Бика - ось такий перфекціоністичний парадигмізм мені найбільше до вподоби. Звісно парадигмає лиш тоді має сенс, коли вірш створює враження, що слова самі вкладається в вибраний розмір, а не коли їх туди насильно тиснуть. Коли ж творити так як ви робите це у вірші, що вище, чи "поїзд рушив як лід рушає...." то я б бачила їх радше в нерівномірних строфах (це я про різні кількість рядочків), а ніж от так, аби створити враження, що це автор іде за словами, які вкладаюсься в певні рими (асолютно відірвані від розміру) тільки їм відомим способом. Таке моє субєктивне баяення, що коли і відриватись від парадигми то дозволяти собі біоьше свободи, як так це означила, бо маневруєте ви на лезі між майстерними віршами, а браком майстерності.

Моління
Виє голодний пес,
Душі тікають з дому.
Боже, я зовсім змерз,
Кинь мені хоч би промінь.

Літо. Краплі дощу
Тешуть берези криво.
Боже – якщо почув –
Визволь мене від зливи.

Я не сховаюсь, бо
Кожен прихисток – пастка.
Боже, котрий Любов,
Охорони, будь ласка.

Дощ і голодні пси –
Більше жодного звуку.
Боже, коли єси,
Дай мені Свою руку...

В світлі всього вище сказаного :D ось це вірш достойний того аби вам складати оди :D Тим паче що я маньякально люблю милозвучніст, плинність мови. І длречі прекрасний виразний образ:
Літо. Краплі дощу
Тешуть берези криво.
Одним словом, що тут говорити, як наме чудовий вірш.

***
давай
поспіваємо по-арійському
я ще раз
заперечу
всі норманські теорії
твого сходження з небес
коли віддаватимусь
на теплій ріллі
блакитноокому велесові
я розмішаю його білявість
з чорною землею
аби
прорости колосом
запахнути хлібиною
а тоді надійде ніч
і розпалить нам вогнище
я забуду
про існування білизни
буду
зеленою лісовичкою
і ходитиму лише навшпиньки
щоб не осквернити
невидимі капища
звуком подиху

давай заручимося
по коліна у траві
я стану твоєю музикою
і язичницький профіль долоні
розповість про небо
і пахощі зерна

Навіть важко щось сказати. Прекрасний початок із
давай
поспіваємо по-арійському

Далі щось мені не клеїться цей запах хліба.
Під кінець знову ж таки чудовий яскравий образ
язичницький профіль долоні
І я б краще бачила цей вірш, коли б він зарешувався саме цим образом, бо два остання рядки мені видаються не зовсім потрібним.
Та все ж досить хороший вірш.

[Korkuna]

не крутиться, а - задумувалося =)
кидаю... скоро покидаю все, шо було, лишуся без козирів у рукавах... та в принципі, нафіх вони мені, я все одно зараз в маєчках ходжу....

***
поїзд рушив як лід рушає на захід
кинувши небо і прибережну смугу
щось необхідне звичайно забувши взяти
але уперто не повернувшись вдруге

повз пропливають дерева і біла птаха
б’ється об лід тобто в вікна тобто у скроні
поїзд колишеться наче блакитна яхта
як паперовий кораблик в божих долонях

зверху сіріє сонця зів’ялий сонях
в нього на променях смуток ніби налигач
небо рушає на ірій з того ж перону
поїзд дрейфує уламком брудної криги


***
Маленький червоний чортик скаже: «Вітаю», -
І стіни стануть чимось на кшталт фортеці.
Стягну з себе джинси, запарю чорного чаю –
Вчорашній зелений плескатиметься на денці.

Вмощуся на ліжку, зверху вляжеться втома,
І чортик мені підморгне і стулить повіки.
Маленька ремарка: мене нема, я вже вдома.
У тіло вповзає сон непочутим криком.

А потім з’явитесь Ви, я не зможу спати,
Фортеці впадуть і крики позатихають.
І чортик, зараза така, перетворить раптом
Моє «Я Вас хочу» в банальне «Хочете чаю?»
Все що стосувалось першого вірша у попередньому дописі я відношу і до ци двох. Тільки от зовсім мені порізало вуха:
мені підморгне
та
мене нема

а ось червоний чортик :D цікавий образ цікавої дійсності :rolleyes:

***
десь за двадцять північ
дівчина на кухні
фарбує нігті в чорний
під звуки
погано закрученої холодної води

вона цілком може бути курвою
відьмою
шизофренічкою

та знаєте
так само у неї може бути
банальне безсоння
чи передоз кофеїну

чоловіки
яким вона подобається
вже звикли
що кава у неї ледве світліше
за манікюр

у неї взагалі багато чорного
і то наводить на думку

а раптом
за двадцять північ
просто пасує до її гардеробу

Навіть дуже і дуже добре. Особливо закінчення гармоніюючи з цільстю, нав"язуючи до початку, зовсім неочікуаний.
Лиш
чоловіки
яким вона подобається
як на мене трішки не вписується посилання саме на чоловіків.
і "то" можливо варто змінити не "це" - як на мене додало б витонченості.

Щсь і на разі вичерпалось моє критиканцтво :D
І я повністю підтримую своє висловлювання, що вашими віршами варто зачитатись.

[acid drinker]

ггг, як тут давно ніц не було.
цьогонічне.

зима - то час на каву і думки,
на солітер і пиво з аспірином.
я досі сплю, але вже пофіг, з ким,
за принципом "мій дім - моя перина".

погода, долучаючись до гри,
лаштує барикади під порогом,
і сняться сни, та - біс його бери -
у мене взимку завжди мерзнуть ноги...

[Дим]

осінь...
ноги мої-дві удови-
холодно їм...

[acid drinker]

кумедно.
форми не дотрималися, але ладно вже, не всім писати правильні хоку.

[Дим]

)))))
1-Насправді.це ніяке не хокку.а частина віси Егіля.просто я подражнить тя хтів)
2-я не з тих .хто їсть правильні бутерброди)таких і без мя тут вистачає.Шоправда .дрібні всі якісь...навіть ізойтіся нема із ким)

[IrnaRenko]

Ви знаєте, Ейсід, ви казали "Де вірші?", а тут їх щось замало. Ні, рідки є, але я чомусь не сприймаю поезію про "солітер і пиво з аспірином". Також в моє поняття про поетичні рядки не входять такі слова як "пофіг" та таке інше. Ви скажете, звичайно, що я не розуміюся на літературі і не всім же бути Українками і Шевченками, але таке в мене, пробачте, ставлення до літератури. Ви можете казати, що класичні напрямки зараз не в моді, але я, наприклад, романтик, і полюбляю класичні напрямки.
Всі вам кажуть "Молодець! Пиши ще!" Так, звичайно, молодець, що пишете, так, треба писати ще, але я знаю по собі, що відкривши свої вірші років через 10, ви скажете "І хто його написав? Невже це була я?"
Я вірші стабільно писала з 12 років, але зараз їх навіть не перечитую. Пізніше, відвідувала літературний гурток, але мені не вистачало часу, тому прийшлося кинути. Тепер, читаючи те, що писала раніше, думаю про себе "Краще б не писала".
Так от, ближче до діла. Пробачте, звичайно, я не критик, а так, просто висловлюю думки. Ви просто не робіться графоманом, а ставайте справжнім поетом. Все-таки, поезія - то мистецтво і не вплітайте в нього таких словечок, вони сюди не личать. Ламати риму і розмір теж не завжди треба - втрачається думка.
Але критикувати і говорити тільки погане не треба - мене так вчили. Тому скажу хороше - деякі з віршів (ну, звичайно, на мій смак) дійсно непогані - і теми актуальні, мова виразна і яскрава - таке я люблю читати. (Конкретніше
"...повз пропливають дерева і біла птаха
б’ється об лід тобто в вікна тобто у скроні
поїзд колишеться наче блакитна яхта
як паперовий кораблик в божих долонях

зверху сіріє сонця зів’ялий сонях
в нього на променях смуток ніби налигач
небо рушає на ірій з того ж перону
поїзд дрейфує уламком брудної криги" (це мені ДУЖЕ сподобалося)
Є звичайно ж іще, але щоб його все перерахувати, не вистачить години. Дякую.

[acid drinker]

о, кумедно, мене критикують :)
дякую, візьмемо до уваги під час підбору аудиторії.

[Desert_Eagle]

Респект Acid Drinker'ci та гучний свист на адресу "матьорих критиків": "Харош, товаріщі, критикувати - пишіть краще!")))))))))
А супер-мега критик IrnaRenko - то взагалі повний атас!!! Таких правильних скоро в заповідники треба буде заганяти.....я в шоці.....все знає - і хто такі справжні письменники і що таке справжня література - відверто заздрю таким фундаментальним знанням і вишуканим манерам!!!
Даруйте, IrnaRenko, коли чим образив - намагався якнайщиріше висловити думку...

[Dara]

о! а мені останній сподобався якраз... усміхнуло так, точно в настрій)

[Desert_Eagle]

о! а мені останній сподобався якраз... усміхнуло так, точно в настрій)

Це ви про IrnaRenko?)))

[Dara]

ні,я про вірш зимовий

[Desert_Eagle]

ні,я про вірш зимовий
Підтримую!)))

[IrnaRenko]

Ми з вами просто живемо різним життям і тому не розуміємо одне одного. А знущатися не треба - я ж сказала, що я не критик, а просто висловлююся. А що - це заборонено (критикувати модераторів?) І взагалі - невже ви не розумієте, що кепкувати і глузувати ("в заповідники треба буде заганяти") це якраз про вас, а от я горджуся тим, що не така, як інші, хоча, може, й дурніша за вас. Але я не хочу бути "сіренькою мишкою", тому і кажу відверто все, що думаю (хоча зарікалася цього не робити, але такий характер, що ж поробиш), а щодо "вишуканих манер", то я не бачу тут нічого поганого чи смішного - я так вихована. Респект.

[Desert_Eagle]

Ми з вами просто живемо різним життям і тому не розуміємо одне одного.
То й хвала Богам, що різним....

А знущатися не треба - я ж сказала, що я не критик, а просто висловлююся.
А хіба я садист, чи великий сатир щоб знущатися...теж просто висловлююся...

А що - це заборонено (критикувати модераторів?) І взагалі - невже ви не розумієте, що кепкувати і глузувати ("в заповідники треба буде заганяти") це якраз про вас, а от я горджуся тим, що не така, як інші, хоча, може, й дурніша за вас.
Та при чому тут модераорів чи не модераторів....мова тут не про них, а про поезію...В якій ви вважаєте, що розумієтеся, І МАЛО того, ви навіть знаєте хто такі СПРАВЖНІ поети і що таке СПРАВЖНЯ поезія...це відверто вражає....і крім того дратує(думаю не мене одного)...

Але я не хочу бути "сіренькою мишкою", тому і кажу відверто все, що думаю (хоча зарікалася цього не робити, але такий характер, що ж поробиш), а щодо "вишуканих манер", то я не бачу тут нічого поганого чи смішного - я так вихована. Респект.

Смішать вони (манери) мене чомусь дуже! Трохи не до місця...Особливо коли самі собі пишете "респект" - пік скромності....
Пропоную не спамити тему - якщо є бажання продовжувати - пишіть у приват!

[IrnaRenko]

Так-так. Кажете "респект" - це "пік скромності"? А ви взагалі-то заглядали у словник з англійської мови? Всі вживають його, але не знають, що воно означає - 1. Повага, 2. Увага, 3.Привіт, 4.Причетність. Тож не тикайте мені пальцями.
А щодо того, що ви пишете "...В якій ви вважаєте, що розумієтеся, І МАЛО того, ви навіть знаєте хто такі СПРАВЖНІ поети і що таке СПРАВЖНЯ поезія...це відверто вражає....і крім того дратує(думаю не мене одного)...", то читайте, будь ласка, уважніше, бо я писала не так, як ви тут висловилися, а от так "Пробачте, звичайно, я не критик, а так, просто висловлюю думки", а те, що сказала, що поезія - то мистецтво, так це навіть школярі знають.

А якщо ви знаєте більше, ніж я, то просвітіть...

[Nike_Велес]

о, кумедно, мене критикують :)
дякую, візьмемо до уваги під час підбору аудиторії.

овва, Ейсід, померти від скромности Вам не загрожує... добре, що вірші - це не прозові тексти... а то ми знову потішились би чимось на кшталт "Адась заліз на найвищу гілку, щоб зірвати найкраще яблуко"... це при тому, що гілки яблунь іноді ламаються під вагою одних тільки власних яблук! а тут ще Адась лізе... :)
от де Ваш "Адась" зламав би собі карк! ;)

а поезія Ваша... так... ні про шо... банальщина...
тобто зміст якийсь є, але він настільки банальний, що ну його (це я перефразовую одну нашу спільну знайому, ця фразочка мені дуже сподобалась, вона вже задіяна і проти авторки)...

[Desert_Eagle]

А можна приклади небанальщини...

[4esterfielter]

"любов банальна,
як смак банана
в роті..."
- це теж небанальна поезія)))
сорі, не втримався з п"ятьма копійками)))

[Dara]

а поезія Ваша... так... ні про шо... банальщина...
тобто зміст якийсь є, але він настільки банальний, що ну його

перепрошую, але зміст банальний завжди. просто тому, що люди за останні кілька тисяч років існування писемності вже розказали один одному все, шо могли. різняться способи, але залишається зима, від якої холодно, почуття, які хочеться викричати чи виплакати, соціальний устрій, який хочеться критикувати.

[Nike_Велес]

перепрошую, але зміст банальний завжди. просто тому, що люди за останні кілька тисяч років існування писемності вже розказали один одному все, шо могли. різняться способи, але залишається зима, від якої холодно, почуття, які хочеться викричати чи виплакати, соціальний устрій, який хочеться критикувати.

Згоден з Вами... я й не написав, що банальщина - це погано... (хоча Профет за неї нерідко докоряє)..але саме оригінального в поезії ейсід я не зауважую... зараз багато хто навчився отак-о писати... "поезія ж - це завжди неповторність..." (Л.Костенко).

[Dara]

Шановний Найку), якщо дозволите так скорочувати ваш нік. Кожній епосі - своє "отак-от". Були часи "символа і слова" в поезії - Мендельштам, Ахматова, Цвєтаєва (та ін), писали одними методами, але ж різне. Був арт-нуво в малюванні - Клімт, Муха, Ґодлер - малювали схожими методами зовсім різне.
Коли "багато хто навчився отак-от" - це тягне на гурток, чи школу, чи стиль - в залежності від))))

[Desert_Eagle]

Тю, блін....
Якісь ви дивні...Поезія це набір метафор....Банальною вона була завжди...Як тисячі років тому так і тепер про любов пишуть - то що треба напплювати на все і сказати що це банальщина???
Згідний з Дарою - "от так от" на аргумент!))

[acid drinker]

а потім виявилося, шо це все-таки п'ятистопний ямб... шо мене немало здивувало.

такий невиліковний артистизм
акторів провінційного театру.
ще небагато - і, можливо, завтра
це буде найпрекрасніша зі схизм.

ти колеш очі легко, ніби лід,
що в холодильнику намерз до стінок,
але і в самоті нема спочину.
триває гра. поводимось як слід,

сплітаючи панно банальних слів:
ти брешеш, я вдаю, що не розчула, -
точнісінько, як режисер хотів.

до ніг, мов пес, чіпляється минуле,
але й воно нікого не розчулить,
хіба що провінційних глядачів.

/щодо банальщини і нє... я чесно розумію, в чому ваші претензії - і з ними частково погоджуюся. воно справді дуже банальне (особливо в контексті того, про шо я люблю писати - як сказав мені знайомий, "чи можеш ти зробити текст, в якому з-поза кожного слова не визиратиме ейсід?"). але блін, теза про відсутність поезії у слові пофіг мене винесла з одного удару.../

[Dara]

пиши ше, будьласка

[Nike_Велес]

а от останній вірш Ейсід мені чомусь сподобався... навіть не знаю чому... мабуть, усе ж таки, тому, що я там хоч якусь думку побачив...
а, мо', я такий провінційний... сиджу тут у Франику, світа божого не бачу... я б так хотів піти на Бегбедера, питання йому позадавати... млін...

[Desert_Eagle]

але блін, теза про відсутність поезії у слові пофіг мене винесла з одного удару.../

Еге ж... Особливо коли це пишуть люди, які знають що таке сравжня поезія і хто такі спавжні поети))....бо вони ж, блін....на літгурток ходили....це торба....

[Korkuna]

Айсід, цей про зиму - мені став у приклад щодо зими)))

[Prophet]

дуже кльовий сонет

[IrnaRenko]

2 Desert Eagle - Ви, звичайно, хоч і орел, але мене ви не знаєте. І можете хоч скільки тикати в мене пальцями, і чіплятися до слів, я просто не звертатиму на це увагу, бо така поведінка є надто інфантильною, щоб на неї ображатися. І не тільки я (на вашу думку) говорю те, на чому не знаюся, але і ви, фактично, робите теж саме. Ви краще розкажіть, де ви вчилися писати і що пишете, де друкувалися, в яких конкурсах приймали участь і т.д. А потім вже "прикалуйтесь", блін...

[Desert_Eagle]

ОСТАННІЙ КИТАЙСЬКИЙ РАЗ ПИШУ -- ДОСИТЬ СПАМИТИ ТЕМУ -- ХОЧЕТЕ ПРОДОВЖИТИ ПИШІТЬ У ПРИВАТ!!! ВСЕ РОЗКАЖУ -- І ПРО РОМАНИ І ПРО ПРЕМІЇ І ПРО КОНКУРСИ І ЩЕ БАГАТО ВСЬОГО!!!

[acid drinker]

дуже кльовий сонет
дяку...
/смайли закінчилися/

а про спамлення теми - та на здоров'я, мені теж цікаво почитати, та й не треба буде шукати далеко, якшо через кілька тижнів ше шось запостити захочу ;)

[acid drinker]

тут обов'язково треба шось змінити - блін, з верлібрами у мене таки складні стосунки.
але... занадто вразили оті витинанки (я одну виклала в красівостях, можете подивитися і спробувати зрозуміти)...

опіатне

віднедавна я п'ю
так багато зеленого чаю
й червоного вина
що нагадую собі
маківку

моє єство
зелене й чисте
стає м'яким і пружним
водночас

мої думки
червоні і п'яні
здаються тендітними
що аж майже прозорими

сік що тече крізь мене
то чай
бергамотовий із жасмином
або о сьомій ранку
із м'ятою

кров що тече крізь мене
то вино
без натяків на месіанство
звичайне напівсухе
особливо о третій ночі

коли мені подарують
букет маків
обов'язково знайду там себе
і викину

мабуть то й добре
що маки не вдається засушити
принаймні
поки є чай

[Prophet]

от наче все нормально, але щось із ним не так...

[acid drinker]

ага, от і я про те саме... =(
вночі наче знала, шо саме треба переписати, а прокинулася - забула.
поки буде так, потім вирішимо, шо з ним робити...

[acid drinker]

я це зробила.
після доволі складних маніпуляцій із собі ж заданими римами, після викидання половини рим і зміни в іншій половині, після півгодинного душу (я ж казала, я таки мала рацію, в душі пишеться найліпше)...
сіль ву пле.

мов списки закупів, твориш першопричини,
малюєш усе нові історичні віхи.
із книги твого буття інша книга - вихід,
бо розумієш, що зараз правильно чиниш,

бо відчуваєш, як бог, у якого віриш,
стукає в двері, але заходить у вікна,
і пополудні, коли ваші тіні зникнуть,
ви вип'єте на коня, щоб піти у вирій.

ви вип'єте, щоби наблизити невагомість,
вдихаючи голосно, але не надто часто.
на медитації лишиться обмаль часу

й ви, осягнувши суєтність доріг, натомість
ляжете разом, заплівши тіла у втомі
так притаманній вашій небесній касті.

[4esterfielter]

гарно... потребує роздумів... бог стукає в двері - ти просиш про саме такий хід подій, роздумуєш над шляхом вирішення проблем. заходить у вікна - все робиться навіть краще, не тим шляхом, який ти вибрав, а простішим, геть простішим. так працює НАМІР. віват, ейсід!

деякі місця надто накручені... але з часом сенс випливає... в мене буде таке порівняння, трохи не поетичне, наче ти сидиш дивишся у вірш, як на воду, і тут з глибини спливає труп... істина... навряд чи труп ворога (то асоціації, не зважай)

сподобалось, але можеш краще;)

[acid drinker]

канєшно, можу, я все можу...
/ейсід задумано колупає ногою підлогу, розмірковуючи про суєтність буття й інваріантність інтертекстів, але, згадавши, шо авторські інтенції й сам автор уже давно повмирали, припускає повну легітимність вищенаведеної інтерпретації... ;)/

[Загублена дитина]

Мені сподобався той, про червоного чортика... Боже, скільки разів мені всі казали, шо я ще просто дитина... це може втішити мене, якщо я знатиму, що колись буду писати ТАК... я маю на увазі не форму, а почуття...

[acid drinker]

дякую, хоча, здається, ви там щось переоцінили...
але все одно приємно.

[Soul]

знаєте, менi подобається "Молiння". от:)

[acid drinker]

я знову починаю писати. але стаю мало не забобонною, і страшенно боюся того, як починаю писати. воно ж відбувається, воно ж відбивається, а раз я цього не можу не писати, не відбутися воно теж не зможе.
біс його зна, як довго вже почуваюся текстом. дуже інтертекстуальним текстом. але, якшо вже не можу впливати на інтертексти, які в мене вплітаються (щонайменше тому, шо 90 відсотків їх не помічаю), могла б хоч сама не писати того, чого не треба писати. це таки хвороба. яка мені подобається, але від того не менше лякає.

ой, а чьом ета я? :)
в сенсі, можете уявляти все сказане преамбулою до цього тексту, а реальність (реалістичність) преамбули й тексту визначайте самі - я ж просто скриптор...

ви говорите так мов щоразу творите слово
і можливо біс його зна маєте рацію
розуміючи що тону в потоках нарації
я відхаркую вже не літерами а кров'ю

все що я можу знати не має жодного значення
це суцільна відсутність симулякровість бога
а ви дивитесь так мов крізь вас промовляє логос
ви смієтеся так наче це давно передбачили

загубивши всі маски у нетрях світобудови
я від розпачу у дзеркал запитую хто вона
та стою вашим голосом ініційована
в ефемерність себе й матеріальність слова

[ШумІлінь]

а про кого це ви так? не таємниця?

[acid drinker]

про логос. конкретно - про одного чоловіка, якого знаю я й моя одногрупниця. але не все. більше - про те, шо в мені твориться і шо треба на когось таки списати. узагалі - поняття не маю, про кого і про шо. я ж скриптор ;)

[Prophet]

Симпатично, але от оце: "я відхаркую вже не літерами а кров'ю"... Ну, Ви розумієте?

[4esterfielter]

оце порвало. класно порвало. сподобалось...

[acid drinker]

2 Prophet - приблизно :)

я його зараз намагаюся ввести в цикл, і тепер він зветься "логос" (буде ше обов'язково "фюсіс" і ше шось).

2 4esterfielter - дяку.

і взагалі... читаю шувалову. знайшла в її текстах багато-багато фраз, які мені хотілося написати (не хотілося б, а саме хотілося - я їх вже колись вигадувала). і не знаю, чи то я себе накручую, чи то воно справді - один великий текст.

[4esterfielter]

воно справді, й не лише текст)))

[Korkuna]

гарно, гарно, годі й казати щось.
лише оте відхаркування кровю, щось схоже у Вас вже десь було, з котом япригадую)) і тому воно якось, скажімо, "не катит"....)

[acid drinker]

і, шо найсумніше, маєте рацію - навіть не щодо вже використаного у мене, а щодо заношеного взагалі. але передати враження словесного туберкульозу по-іншому не вдалося (здається, навіть у такий спосіб не зовсім вдалося :)).

[Prophet]

А Ви сама достатньо чітко той "словесний туберкульоз" уявляєте?
Туберкульоз - то ж не тільки кашель із кров'ю...

[acid drinker]

ага. сподіваюся, шо правильно уявляю. більш-менш адекватно. він найбільше пасує - поступове не-ставання, біль, розглядання своїх слів так, ніби вихарканої в умивальник крові (йолки, не відпускає =))... гаразд, то все фігня, тіло - це тіло, а букви - інше. шось придумаємо. або й нє, тоді лишимо так.

[ROMB]

Алгоритм страху простежений повністю. Тепер ви нічого не боїтеся. Говорю як психолог. (А можна на ти?)

[ROMB]

Річ дуже класна (про чоловіків і каву). Є смисл, при чому ще й який. А ви не пробували поєднати смисл з вашими емоціями.
P.S. Мені б ваші емоції.

[Soul]

о! подобається "Коли ти вiдкриєш очi"... ну i в'язко ви пишите! наче з головою кудись засовуєте)))

[acid drinker]

власне, виходять переспіви =)
як вам? і чи варто далі мучити тексти цього чудового дядька?

Mikroliryka
Grochowiak Stanisław

Kochając drzewa, kocham je głównie w słojach,
Kochając ptaki, kocham je ściśle w kostkach -
Nie to,
Co w kształcie,
Lecz to,
Co w szumiącej,
W gęstej jak syrop mikroliryce materii.

Gdy o księżycu - to mówić łyżką od soli,
Gdy o słowikach - to znać kaniony ich gardeł,
Gdy o miłości - to kłaść w milczeniu na stolik
Włosy twoje osobne
I twarde.

/Мікролірика

Люблячи дерево, в ньому люблю стояння,
Люблячи птахів, люблю тонкі їхні кості -
Не те,
Що видно,
А те,
Що в шумливій,
В густій як сироп мікроліриці матерій.

Коли про місяць - то мовити сріблом ложки,
Про солов'їв - то знаючи кратер горла,
А про кохання - то класти на столик мовчки
Пасма твого волосся
Твердого/.

[Soul]

прийом- прийом, говорить Варшава)) трохи можу оцінити Ваш переклад, він силу вірша не зменшив! я- то як не пробую, а перекласти з польської не можу. надто мелодика своєрідна, гостра якась, як періщення дощу.

[GoldAngel]

Айсід, вибач, що трохи наспамили:) А Поезія в тебе справді оригінальна. Так держати! Та удосконалюватися теж! Мені б так. А то рима не завжди така, як хотілося. Нічого з цим не можу вдіяти... На одній хвилі несе...
Маєш ще якісь свої цікаві переклади?

[GoldAngel]

А це взагалі мої улюблені вірші. Справили чудове враження, не кажучи вже про Алгоритм. Є над чим помислити. Маєш ще щось новеньке в такому дусі?

"давай
поспіваємо по-арійському
я ще раз
заперечу
всі норманські теорії
твого сходження з небес
коли віддаватимусь
на теплій ріллі
блакитноокому велесові
я розмішаю його білявість
з чорною землею
аби
прорости колосом
запахнути хлібиною
а тоді надійде ніч
і розпалить нам вогнище
я забуду
про існування білизни
буду
зеленою лісовичкою
і ходитиму лише навшпиньки
щоб не осквернити
невидимі капища
звуком подиху

давай заручимося
по коліна у траві
я стану твоєю музикою
і язичницький профіль долоні
розповість про небо
і пахощі зерна


Сага про мертві дерева
Білі троянди.
Постіль з чорного шовку.
Готика.
Все вже позаду.
Заспокойся, замовкни,
Котику.

Маренням терпнуть
Сни, розіп’яті на німбах
Сонячних.
Дерево мертве
Вже не сумує ніби –
Молиться.

Плече опале –
Сльози важкі, мов крила
Зчовгані.
Квіти зів’яли.
Постіль лишилась
Чорною.

Темрява ночі
Вкриє зірки і кров їх
Питиме.
Стомлені очі
Сни виливають знову
В літери.

Мертві дерева -
Наче доісторичні
Цвинтарі –
Плачуть у небо,
Молять небо, щоб вічність
Витерти.

Ти не воскреснеш.
Ти навік розіп’ятий
Дотиком.
Смуток небесний.
Чорний шовк. Запах м’яти.
Готика.

***
Зашпилена готичністю церков,
Весна благає темряви і тиші.
Дві різні долі сплять в одному ліжку,
Але це ще, напевно, не любов –

То лише ніч спинилась на льоту,
Це просто провесняно двоїть душу.
Долоні наче зроблені із плюшу –
Такі м’які, хоч голкою катуй.

Стоять шпилі. І час також стоїть,
Хоч у квача й розбіглися хвилини.
І постіль від весни яскраво-синя,
І ніч заплуталась між верховіть.

Так на колінах моляться, либонь,
Дерева із нерубаного лісу.
Двом долям в ліжку аж ніяк не тісно,
І лише тіло схлипує крізь сон." - якраз до теми. Адже зараз весна... Є над чим задуматися... Готишненько...

[acid drinker]

ххух...
ейсід бере себе в руки... береться за голову... відкладає кувалду, якою збиралася чинити акт помсти...

користуючись нагодою, хочу передати привіт усім, хто мене знає, і попередити, шо терпіння моє не безконечне... наступного разу будемо чистити з виставленям попереджень у профіль. просто так, від доброти душевної.

так отож. вірш, знайдений під час наведення якого-небудь ладу в паперах... датований жовтнем 2005.

ти дієш на ліхтарі неначебто каменюка
тільки найсміливіші не гаснуть від твоєї ходи
намагаються вхопити шию твою руки
упіймати перестук серця зловити вдих

ніч стає чорніша коли ти проходиш крізь неї
блискуча сталь лезо оголений ніж
вікна заплющують очі вулиці тонуть у клеї
ти застигаєш сама і наче ліхтар стоїш

вулиці зовсім темно відколи погасли лямпи
тільки твоє тіло досі тьмяно горить
у неба зв'язані руки і рота заткнуто кляпом
і в цій бездонній прірві не видно ані зорі

[Korkuna]

Про переклад

справді вийшов переспів. Непогано
Лишень
Kochając drzewa, kocham je głównie w słojach,
Kochając ptaki, kocham je ściśle w kostkach -

Люблячи дерево, в ньому люблю стояння,
Люблячи птахів, люблю тонкі їхні кості -

не добре
перше - чи точно (чи без помилки написали Ви) тут вжито słojach. Якщо так то абсолютно не йдеться про стояння.
друге w kostkach - не кості
як на мене в цьому добряче губиться смисл.
а далі усе ніби добре:)

[acid drinker]

ага... а можна для глупих, як це нормально передати? тому шо я сама в курсі, шо там зламано (по-дурному ше й), але не можу ніц знайти...

[Korkuna]

так от я думаю
з тими słjamy - тупік повний
а w kostkach - це як цукор в кубіках, думаю в кубіках можна вжити. тільки думається мені, що кубіки в нас мають трохи інші асоціації ніж у поляків kostky.
а взагалі до біса складний вірш для перекладу
а ще думаю кінцівку можна б по-коректувати.
нда, от і і сама озадчилась
якщо ви не проти я спробую вдома трохи по-шаманити, тай собі порівняємо, що вийшло))) бо це і справді перекладацька головоломка

[acid drinker]

ага, а тепер дивимося на конотації... пташиний бульйон виходить, чи як? :)
з тими пасмами волосся, як я то бачу: у нього на пам'ять - лише кілька її локонів, і він, аки справжній кінестетик, торкає їх пальцями, коли про неї думає... інтерпретація крива чи нормально?

[Korkuna]

з пташиним бульйоном буде повний провал)))
хоча. може вона й не так зле....лірично відноситичь до птахів у кубиках))
інтерпретація волосся ніби добре
хоча я швидше схилась до того, що він показує як мікро речі знаходяться в істоті влеликих, які ми зазвичай вживаємо в ліричному контексті.Тобто згідно назви мікролірика. Волосся, як один локон що в нього є вписується. Такий собі останній акцент, що кохання виражаєтся в фактично кількох мертвих і вже зовсім не ніжних, шовковистих і тп. (Twarde) волосках. Тільки думаю слово "пасмо" самому вірші не можна вживати. Вона таке романтично-роздуте, і до ідеї здається не підходить.

[acid drinker]

гг, мій викладач польської (нейтів спікер) подивився на то і сказав, шо в польській таких слів не буває =)
чого ми й чекали, в принципі.

ще одна спроба перекладу. чогось мене проперло мучити ці вірші...

Zamieć
Grochowiak Stanisław

Bo teraz popatrz: znowu mamy śniegi
Szklane trumienki twych powiek pokryte
Zawiane usta -
Pajęczyny lodu
Śpią w twoich nozdrzach jak w maleńkich grotach

Bo teraz poczuj: znowu wieją mrozy
Żyły twe stygną jak kwiaty na szybie
Na ciepłym języku usiadł anioł chłodu
Szronem się pokrył strop podniebienia

Bo teraz posłysz: drwale dzwonią w drzewa
Sanie po śniegu jak po srebrnym chruście
Ptak skostniał
Zapadł
I uderzył w biegun

A dźwięk tak cienki jakby ktoś zakrzyknął

/Заметіль

Бо ти побачиш: замело снігами
І холод вкрив твої шкляні повіки
Вуста в завії -
Павутиння льоду
Заснуло в ніздрях як в маленьких гротах

Бо ти відчуєш: знов морозом віє
Застигли жили як квітки на шибах
На твій язик холодний сяде янгол
Покривши інеєм склепіння рота

Бо ти почуєш: дзвонять дроворуби
А сані снігом хрускотять як сріблом
Птах скостенів
Завмер
І вдарив дзьобом
А звук тоненький як з чийогось крику/

[Prophet]

все ж перечіпаюся об те "шкляні"

і чому не "санИ"?

ну, і "хрускотять" - не тойво...

[acid drinker]

шкло, як на мене, ліпше звучить. свист від с - не тойво.

сани - ага, завтик, дякую.

ХРУСКОТІТИ, -очу, -отиш, недок., розм. Підсил. до хрустіти.
ХРУСТІТИ, хрущу, хрустиш, недок. 1. Видавати тріск, хрускіт.
ХРУСКІТ, -коту, ч. Тріск від ламання, дроблення, розпадання чого-небудь (сухого, твердого).
наче нормально...

[Prophet]

та справа ж не в тлумаченні... як на мене, настрій у цього слова не той.
а шкло - то вам через польську так видається. як собі знаєте... :)

[acid drinker]

не наю... здається, шо звук ламання насту (чи як його правильно... така тоненька шкірочка льоду), яктй мені якраз зі сріблом асоціюється, передає...
а за шкло боротимуся до останнього )))

[acid drinker]

те, що вчора було нав'язливою ідеєю двох рядків із двома рядками не такої нав'язливої ідеї.

ти палиш міста як інші палять мости
ти йдеш по вугіллі як по воді ходили
і тільки одяг наполовину зотлілий
підкаже комусь що ти напевно не з тих

хто білими ходить не переможуть білі
всі інші воскресли а ти на біду не встиг
у горлі клекоче холодний нервовий сміх
це їхня біда і ти розправляєш крила

і спалах пожежі прострелює ніч навиліт
небесні долоні беззахисні і безсилі
торкаються продірявлених рук твоїх

повітря довкола гостро пахне кадилом
до тебе ніхто не має жодного діла
ти вийшов нарешті за больовий поріг

(гг, алюзії на бриниха, прикиньте :) тому шо я справді тепер думаю про нього, коли думаю про шахи - асоціативний ряд склався всерйоз і надовго, але дуже вже несерйозний якийсь)

[4esterfielter]

метафорика класна, але докупи не складається, ІМНО...

[ШумІлінь]

пахне кадилом? мо ладаном?

[acid drinker]

ймовірно. але йдеться якраз про оту фізичну хрєнь, з якою носяться і якою розмахують. ритуал, так би мовити.

до речі, шо дуже цікаво й неочікувано...
КАДИЛО, -а, с. 1. Металевий посуд на довгих ланцюжках із прорізною накривкою для куріння ладаном під час відправи православного й католицького релігійного культу. 2. Однорічна трав'яниста рослина, квітки якої розкриваються вночі й сильно, приємно пахнуть.
розширюємо коло асоціацій...

[Roman_Mozok]

оце тільки втрапив на вашу сторіночку.почитаю.дещо не сприймаю, але є такі славні місця що го-го

[Загублена дитина]

чуєш, мале, здається, я вчора вмерла.
навіть, здається, під синьою вантажівкою,
точно не знаю - прикинь, які були нерви...
нас опізнали - мене і ще одну жінку.
________________________________

чуєш, мале... може, прийди до мене?...

ааа... Ейсід... воно таке... бракує слів =) якесь дитяче (по-хорошому...))

[4esterfielter]

ні, воно ніяке не дитяче... діти до такого не накурюються *рофл* а якщо чесно -це один з моїх улюблених віршів ейсід.

[Dara]

"опіатне

віднедавна я п'ю
так багато зеленого чаю
й червоного вина
що нагадую собі
маківку

моє єство
зелене й чисте
стає м'яким і пружним
водночас

мої думки
червоні і п'яні
здаються тендітними
що аж майже прозорими

сік що тече крізь мене
то чай
бергамотовий із жасмином
або о сьомій ранку
із м'ятою

кров що тече крізь мене
то вино
без натяків на месіанство
звичайне напівсухе
особливо о третій ночі

коли мені подарують
букет маків
обов'язково знайду там себе
і викину

мабуть то й добре
що маки не вдається засушити
принаймні
поки є чай"

пвгодини шукала в твоїй темі щось знеболювальне на свій випадок
знайшла.
опій - він не може не допомагати :))


опій - не може
не допопмагати
певно така його суть
і така вже природа
я би тебе тоді
полюбила навіть
коли б не знала
зовсім твоїх очей
і їх срібного болю
я б тебе полюбила
за вечори й ранки
що їх сама вигадую
так - щоночі
допоможи
дожити мені до світанку
ім"я твоє
сльози мої лоскоче
ти назавжди
далі від всіх
антарктик
навіть коли
вариш мені
каву
знаєш - а я майже
тебе знаю
ну хоча б те
що зі мною тобі -
не цікаво
...

сорі.не найкращий мій вірш. аж соромно присвячувати :)

[Загублена дитина]

я Ейсід навіть гірший не посоромилася присвятити, але колись виправлю =)
гг. моє майже-гуру=)
між іншим, Ейсід, коли я вас ще на ви називала, я вашу тему по три рази на дню перечитувала. памагло =)))

[acid drinker]

таааксь, у мене роботи на кілька тижнів - знайшла старі записники з геніяльними рядками, які так і не вдалося вписати в тексти. може, зараз вийде?
один з таких, уже наче закінчений:

густолісся
густолистя
ліве око вкриє локон
всі дощі в один сплелися
вулиці такі глибокі

робиш вибір
ти як риба
між повітрям і водою
сірі звірі просять хліба
срібне тіло хоче болю

надто темно
зміниш тему
подивившись оком правим
кожному свої тотеми
цей потоп то гра без правил

дощ на шкірі
ти не віриш
але падаєш на лапи
ця земля любила звірів
доки рибою була ти

[Загублена дитина]

мені сподобалося. тобто, я всьо поняла =)
краще срібне. ІМХО.

[Dara]

клаас :))
срібне наче краще :))

[acid drinker]

дякую ))
я теж вирішила, шо буде срібне.

[Soul]

у Дари про маки епізод сподобався.
Ейсід- ритміка гарнюча! і взагалі- якщо картинку уявити.

[acid drinker]

от. знову прийшло.
до речі, хтось може сказати, шо там з третьою строфою? тобто чи вона взагалі читається?

колись це місто мене дістане,
що я не зможу у ньому більше -
і буде сірий вокзальний ранок
і кілька сірих вокзальних віршів.

якби курила, ще сірий попіл
вписала б, певно, до атрибутів.
а місто раптом насниться потім -
таке нелюбе, таке забуте,

що навіть імені не лишилось.
і буде стільки мурах по шкірі,
і так болітиме всеньке тіло...
скажу - ніхто, проте, не повірить

у ностальгію, у снів реальність,
в буття такого дивного міста.
тоді мені зрозуміло стане,
що повертатися надто пізно.

і байдуже, чи моя провина,
чи жарт якогось дурного бога -
колись це місто мене покине,
а я ж ніяк не зможу без нього.

[Загублена дитина]

гарно.
/чомусь замислилось/

[acid drinker]

/аналогічно/

[Soul]

3-тя строфа читається, але щось я спіткнулася на останньому рядку. там ритм це змушує зробити. так задумано?

[acid drinker]

о! ))
я вже хвилин двадцять думаю, шо так. тобто шо так треба. подивимося :)

[Prophet]

симпатично) і з третьою строфою мені все добре.

[acid drinker]

от і харашо. я собою задоволена.

[Soul]

мала на увазі останній рядок всього вірша

[acid drinker]

ой, щодо усього - нє, мені нормально читається, може, я шось провтикала.

порахувала навіть наголоси - скрізь нормально. хм...

[Soul]

якщо вже бути прискіпливим, то у Вас по ритміці відрізняється 2-й рядок 4-ї строфи і 4- й рядок останньої. а ну: усюди -/-/--/-/-, а в тих двох -/-/-/--/-
але це допускається, тож Бог із ним)))

[acid drinker]

я би тут могла говорити про тоніку, де важливий не порядок, а кількість, але ми одна одну все одно зрозуміли :)

[Mictuk]

Прочитав усі твори, окрім тих що переклади, бо польською володію дуже мінімально, а читати переклад, не ознайомившись з оригіналом, щось не хотілося. Важко задумався, думки п'явками сповзли на скроні, тільки щось оздоровлюючого ефекту я не відчуваю.
Сподобався передостанній твір, ефектний. Також зацікавило про логос, бо зараз читаю Еко "Роль читача". Все інше виокремилося фрагментарно негативно й позитивно.
А, і про каву, це не лише ваших творів стосується, але й багатьох багатьох інших, та може саме ви зможете відкрити мені очі на цей феномен: чому від неї такий "поетичний торч" (ой щось дуже кострубато, але вже вибачайте), якщо переважна більшість кофеїну з неї вилучена?
А душ та, допомагає в творчості.

[acid drinker]

поетичний торч від кави? маєте на увазі її присутність у багатьох текстах? хм... може, просто її присутність у житті надто важлива. кайф від процесу, так би мовити.

[Mictuk]

Та, присутність... дивно, це більше ілюзія кайфу, ніж задоволення, принаймні я щось не знайшов чогось надзвичайного в каві, тож і дивуюся, коли читаю чи чую про неї щось поетичне.

[Роді о'Нівна]

Вірш непоганий, трохи сугестивний, але не все у ньому справді пережите (може, я помиляюся, але так здається). (До речі, я не сумніваюся, що ваше життя справжнє, лише думаю, що горя справжнього (на щастя) не було).

Якщо не цікавлять мої думки - можете далі не читати (я не ображусь)!

Обрамлення добре грає - спочатку одне твердження:

колись це місто мене дістане,
що я не зможу у ньому більше -

а потім ніби спростування:

колись це місто мене покине,
а я ж ніяк не зможу без нього

Це безумовний плюс!


Проте, строфи 2-3 ніби випадкові: ніби пішли за тим, що було на поверхні (сірий колір): звідси - про куріння...

У 3-й строфі стилістика явно не ваша ( у вас буває так соковито і "по-хорошому" жорстко) - запозичена (загальнолітературні штампи):

і буде стільки мурах по шкірі,
і так болітиме всеньке тіло...

А "скажу - ніхто, проте, не повірить" не дуже зрозуміло, чому (мається на увазі не причина) саме не повірять (і що саме "скажу").

Деінде порушення розміру: у рядку "в буття такого дивного міста" (проситься наголос "дивнОго") і в рядку "і байдуже, чи моя провина..." (якщо порівняти з початком попередньої строфи: "у ностальгію, у снів реальність" - наголос на четвертому складі "у ностальгІю", тоді мабуть "і байдужЕ?)

Розріджує поетичнину тканину тексту вживання таких лексем із "нульовим" змістом: стільки (мурах), так (болітиме). Це зайва описовість, ніби називаєте щось, але не показуєте його...

Мабуть, тре було б ще попрацювати, бо Ви здатні на більше!
Щиро і з повагою!

[acid drinker]

дякую.
про наголоси ми вже говорили з соул - для мене важливий не так порядок, як кількість. до того часу, поки на читання це не впливає.
з рештою проблеми таки відкриті =)

[acid drinker]

waiting for the sun

будь ласка вкуси мене зуби хай лишать відбиток
таємне знамення бо ж тіло нікому не скаже
чекаючи сонця ми добре навчилися жити
мов сонця не буде ми звикли до темряви майже

ми майже осліпли зіниці у наших долонях
навчилися чути зітхання рожевої плоті
а сонце не сходить не гріє сакральний вогонь і
сигнальні ракети залишені кимось на потім

не вміють літати а навіть якби то байдужа
бездонність небесна полою хвости їхні вкрила б
лиши сентименти чужим порятованим душам
ця ніч просить крові взамін пропонуючи крила

вона нескінченність дарує своїм фаворитам
вкуси мене чуєш я губи підставлю і груди
це вихід єдиний покірно її полюбити
бо зорі дотліли а сонця ніколи не буде

[Nike_Велес]

таааксь, у мене роботи на кілька тижнів - знайшла старі записники з геніяльними рядками, які так і не вдалося вписати в тексти. може, зараз вийде?
один з таких, уже наче закінчений:

густолісся
густолистя
ліве око вкриє локон
всі дощі в один сплелися
вулиці такі глибокі

робиш вибір
ти як риба
між повітрям і водою
сірі звірі просять хліба
срібне тіло хоче болю

надто темно
зміниш тему
подивившись оком правим
кожному свої тотеми
цей потоп то гра без правил

дощ на шкірі
ти не віриш
але падаєш на лапи
ця земля любила звірів
доки рибою була ти


оце класнюща річ, нмд... інше - тільки спроби...

[acid drinker]

дякую, приємно.

[Наука]

Справедлива і чесна хвала тому, хто запровадив це річище людських голосів, а також великим сміливцям, що оголені входять в ніч, неначе в священну ріку, аби в ній освятитися…

Хоч я ще в інше не вчитався, найбільше сподобався мені вірш «ЦЬОГОНІЧНЕ», де про хлопчика-шамана (він ще заплів у ньому поза ним із героїнею вірша ліричну павутину, бо всі шамани лише через власне серце з іншими говорять, ну і все таке…).

Може це і не наймальовничіший Ваш вірш, зате він не підвладний моді і часу (бо в ньому живо відбулося щось живе, що у житті відбутись живо, мабуть, не змогло б).

Впало в око, як то кажуть, дуже файне дієслово (добре, що не через дефіс); процитую весь рядок, як побажання: хай духи предківстануть над тобою! Суперклас =)
Тільки-от, ніяк не можу зрозуміти чому в Вас ватра священа, а не священна чи свячена: вона що трохи єретична? чи це просто Ви «боїтеся» таких слів?..

________________________
(Чужого навчаймось і свого не цураймось).
Хай Вам щастить.

[acid drinker]

дуже дякую за аж такі позитивні відгуки (ви, до речі, з віршем гарно вгадали, - здається, це перший, з якого мене почали переслідувати тексти)... але, боюся, розчарую вас трохи. священа ватра, яка насправді священна, загубила літерку просто тому, шо мені б час від часу варто вичитувати тексти. дуже ймовірно, шо це сталося у приступі короткочасного ідіотизму (який, утім, легко сплутати з просвітленням, тому всі ваші припущення на якомусь рівні схожі на правду). у кожному разі, дуже гарно, шо ви мені на це вказали, - сама я б ше нескоро помітила.

[Наука]

От, прочитав нарешті Ваші вірші –
поки непогано, але гадаю від Вас можна вимагати куди більше.

Найсильніші, як на мене, «waiting for the sun» і вірш про хлопчика-шамана.
Досить непогані: «колись це місто мене дістане…», «Арахнофобія», «я назбираю сотню чорних трав…», «ти палиш міста як інші палять мости...».
Не подобаються: вкрай інтертекстуальні (з випадами типу «на мить почуваюся полковником Ауреліано Буендіа» і все таке…) і холодні, типу «Магдебурзьке право твого серця…».

Окрім гарних уривків (про декотрі з яких вже хтось згадував), мені дуже сподобалася (=зацікавила) Ваша туманна фраза (виділення – моє):
«я знову починаю писати. але стаю мало не забобонною, і страшенно боюся того, як починаю писати. воно ж відбувається, воно ж відбивається, а раз я цього не можу не писати, не відбутися воно теж не зможе.»
Якщо я Вас правильно розумію – то Ви говорите про найпрекрасніші, найцікавіші і найнебезпечніші аспекти творчості – зворотній бік взаємовідносин реальності і сну, так би мовити. Бережіть себе, бо самими образами можна в непролазні хащі залізти і «навік» застрянути там.
Дай Вам Боже здоров’я!

(Як казав один мудрий австрієць: Бути художником це означає: відмовитись від розрахунку й підрахунку, рости, як дерево, яке не квапить своїх соків і зустрічає весняні бурі без хвилювання, без страху, що за ними слідом не настане літо. Воно прийде. Але прийде лише для терплячих, котрі живуть так, неначе попереду у них вічність, так безтурботно-тихо й широко. Я навчаюсь цього щодня.)
Творчих успіхів, Вашому поету!
__________________________
бурхлива незахищеність – ось хто ми
(життєва сила і життєвий матер’ял)

[acid drinker]

так, ви мене правильно розумієте. але не тільки аспекти творчості - оточеність текстами (своїми й чужими, бо ми таки філологи) робить до цих текстів дуже вразливими.
дякую.

[Загублена дитина]

ейсід, ця розмова переслідує тебе. ну і мене по ходу.
дякую науці - від себе.

[acid drinker]

цей початок зими люди надто гостро відчули
у відтінках небес і пасьянсах умов погодних
ми з тобою на ми і від цього така розчуленість
що любити тебе виглядає цілком природним

що ділити свій час і вечірні горнятка чаю
виглядає на гарний спосіб буття щасливою
і так тепло бо нас тільки двоє і так звичайно
і не страшно коли голосять останні зливи

але я накидаю плащ бо знадвору знову
чути гавкання псів і сусіди вмикають світло
гарних снів і пробач це така усесвітня змова
про сезон коли всі маргарити купують мітли

[ШумІлінь]

Мені сподобалось..ось тільки "буття щасливого" може краще було б..і ще закінчення..мені здається Булгаков тут зайвий...та й тікала вона від некоханого..а тут все ж "ми".

[Загублена дитина]

ейсід, воно прекрасне.
і ще, я перечитала про дощ і голодних псів. воно прєімущєствєнно теж прекрасне, але у тебе явний прогрес.
шумілінь, ви навіть не уявляєте, наскільки в тему там маргаріта...

[acid drinker]

2 ШумІлінь - щасливого буття - то зовсім інша семантична конструкція, аніж буття щасливою. тут буття - субстантивоване "бути".
про маргариту... ну, як скажете. мені вона там потрібна, але авторські інтенції не мають значення, тому можете інтерпретувати її і як зайву.

дитино, дякую. стараємося...

[майстер тіней]

таце прикольно! дякую дуже добрий ритм хоча я звичай таке не підтримую.. але мені сподобалося! ще б мої хто прорецензував

[Загублена дитина]

спочатку я вирішила, шо це коментар. потім я зрозуміла, шо це підпис.
гг.

[майстер тіней]

спочатку я вирішила, шо це коментар. потім я зрозуміла, шо це підпис.
гг.

гаразд лише для вас я його скорочу

[acid drinker]

а написати грамотно слабо?

[Загублена дитина]

гаразд лише для вас я його скорочу

оу.. яку ж жертву поганським богам я мушу за це принести?? =)
ейсід, сорі...

[Загублена дитина]

будьте моїм інквізитором
полум’ям гладьте ноги
витріть ці сльози витріть
я молекула бога

гаааарно.
чогось саме зараз.

[Dara]

ейсід... я от не знаю -боюся, люблю чи ненавиджу тебе з твоїми віршами, кавою та колекцією людей і ляльок.
ти мене зачепила за все, що є хворого двома останніми...

[Загублена дитина]

якшо часто з нею спілкуватися, перестаєш боятися.

[acid drinker]

листя шепче секрети, штовхає мене до єресі -
я ж навчилась читати з вуст і тепер не слухаю.
відчуваю зникання, минаю, ніби я - вересень,
відпускаю на волю свого святого духа.

ми щороку виходимо заміж. боги вивчають нас,
препарують нас, дивляться в очі нашим релігіям,
потім раптом надходить осінь - і світ зачаєний
аж вібрує в передчуванні мокрого снігу.

від вологи росте у наших легенях хвороба ця,
на асфальті червоне листя здається ранами.
відчуваю причетність - всередині мене робиться
те, що завтра в повітрі буде і небом стане.

стільки простору, що й неможливо у ньому дихати.
кожен бог - то закон, кожен день - то така приреченість,
що із неї немає, крім стежки нагору, виходу -
духи прагнуть свободи. лишаються тільки речі.

(нє, душ - це таки ідеальна творча лабораторія).

[Korkuna]

шо й казати
ти як завжди прекрасна
тільки "шепче" - трохи порізало мені вуха - незвучне таке
хоча, якщо добре вслухатись - то те "шепче" імеєт место бить)

[acid drinker]

нє, все-таки нє імєєт =)
дякую.

хоча. вирішила шось із ним зробити, подумала - а більше нічого такого шиплячого (можна свистячого, але все одно) не знаходжу. поки шо. подивимося.

[Загублена дитина]

гарно.
а я бачила його зародишом на папірці =)

але все-таки він надто холодний.

[acid drinker]

жіноча поезія, хє-хє.

у тобі насправді так мало - мармур пальців і шовк волосся,
але я так радо тримала б холод рук у своїх руках.
от - підводишся і виходиш. твої губи кажуть, що досить,
твої очі іще не певні, та різниця тепер яка?

обіцяли весни на вчора, але сніг не спиняє лету.
крізь його тремтливу завісу - силуети човнів твоїх.
привези мені в подарунок хоч камінчик з берега лети -
може, пам'ять тоді відпустить чи принаймні відпустять гріх.

я не буду сумна стояти. я дивитись услід не хочу -
берег знає мене напам'ять, а навіщо комусь іще?
це насправді надто багато для одної: холодні очі,
аж прозорі, й прощальний погляд цих сумних, нічиїх очей.

не зайтримуйся. бачиш, хлопці вже готуються до походу,
в шлях такий рушають, мов таті, не підводячи голови.
і волосся твойого хвилі, як річок невідомих води.
все минає, і це минуло. забирайся врешті. пливи.

[Prophet]

о, із останніх перший гідний бути написаним тобою :) еее, якщо із щойно мною сказаного ти щось зрозуміла...

гарно.

тільки "в шлях" і "твойого" мені не тойво. і якщо перше наче можна й лишити, то з "твойого" я подумала б. а ще не забуваємо, що частка "б" - придієслівна. і знову вгадується, де тобі бракувало слів, але хто з нас довконалий? :)

[acid drinker]

шо-шо, а твойого я лишу, з нього все починалося =)
в шлях і камінчик з берега - місця для посиленого думання поки шо.
але "вирушають у шлях" (особливо після того, як тільки готуються до походу) - не те, шо там має бути. а в рядку з камінчиком мені дуже треба те "хоч".

/ото виправиш ше разів десять - і не забуватиму більше про придієслівність частки б :)/

[Загублена дитина]

оцей гарний. і дуже пасує до мого настрою. молодець.

[Наука]

ой, вельми цікаве щось. не можу стриматись. несе кудись квапливе річище...
(сюди завжди приходжу, щоб корисно помилятися).

не можу не відмітити Ваш вірш - бо в ньому чується велика сила, хоча відверто трохи
недостиг (напружений, бракує легкості й хоча б дрібочок простоти, або ж, пробачте,
вдячності).
мене ж бере він як смілива спроба, як розгортання філософського урок,
тихесенько мене знайомить із собою (з Вами).

не можу зрозуміти тілько нащо не єдиний бог?!

великий мир

(хто хоче бути зі всіма, той ні з ким не буде.
хто хоче бути ні з ким, той буде зі всіма).

хай Вам щастить
_______________________
як не співає о.білозір:
"коли нема того, що любиш -
полюбиш те чого нема"

[acid drinker]

боги - це в передостанньому?
тому шо жоден із них не найважливіший і не всесильний. із богами можна хоч якось сперечатися, коли їх понад одного. в іншому разі це втрачає сенс.
а шо ви маєте на увазі під вдячністю?

[Наука]

боги - це в передостанньому?

так. я говорив лише про передостанній.

жоден із них не найважливіший і не всесильний.

тоді це духи, або ж боги з міфології, а не релігії.

(дякую за увагу, бо раптом через Вас мене читає Бог)

вибачте, що без бійки
мир
____________________
("Дивлюсь на Тебе в телескоп,
а Ти на мене в мікроскоп.
Хоч Я в тобі і Я навколо тебе.")

[acid drinker]

ой, як цікаво... ви не визнаєте політеїзм релігією? ви вважаєте монотеїстичні тексти не міфологічними? /я запитую завсім мирно, мені справді дуже цікаво, в чому ви це розділяєте/.

[Наука]

релігія - (для мене, як мені тепер здається) - то щось більше ніж уявлення, чи ієрархія
небесних жителів - (мені то глибоко усе байдуже). бо по суті я - матеріалістичний-ідеаліст
(вважаю за існуюче лише існуюче (але не як щось абсолютне) - цей світ, у філософії, мені, скидається на притчу,
яку читати треба глибоко не відволікаючись від тексту на свої фантазії-думки, чи що там ще, бо все в житті
куди крутіше). релігія - (для мене) - перш за все, це вдячність за мені даровану спроможність існувати, за красу і все таке.
релігія, по-моєму, завжди єднає. тому, мабуть, моя релігія - любов.

а решта все - література (міфологія та містика чи ще там що)
___________________
я не вірю, бо сподіваюсь

[Dara]

ейсід... я тебе люблю

[Soul]

берег знає мене напам'ять- це гарно.
сподобався "листя шепче секрети".

[acid drinker]

афатичне

більше не буде великих літер -
ти з мене всеньку абетку витер.
ти в мені буря, ти мені вітер,
видмухати б, не лишити сліду,

вимести, наче листки опалі,
вишкребти, нібито зі скрижалів.
поки ти тут, ми в такій опалі -
встань і піди, чуєш, встань і вийди.

будь мені лазар, будь в мені цезар.
кинутий жереб впаде як лезо,
груди порізавши. тихо. це за
те, що ми надто любили ігри:

гра у довіру, у садо-мазо.
ця невимовність, в якій ми разом,
мов ідеальна модель для джазу;
хтось із нас залишки тексту вигриз,

хтось нам позаздрив на наші букви.
тиша тепер - до незмоги бути.
так тобі й треба. живи. спокутуй -
нас уже двоє таких порожніх.

світ завмирає на грані слуху,
біль затихає, як решта звуків.
бачиш, яка це печальна мука:
хочеш кричати, але - не можна.

[Prophet]

не знаю. у твоїх останніх віршах бачу суцільні впливи, але зовсім не бачу тебе. і рими банальні місцями. ти вмієш ліпше. таке враження, що зовсім не пишеш просто з натхнення, від себе, чи як то назвати, але ніби, змушуючи себе написати, умисне констрюєш текст. може, воно й не так, але мені так виглядає.
не твоє воно.

[Prophet]

у принципі, свідоме цілеспрямоване конструювання - то теж спосіб написання, з якого може вийти щось гарне, але я маю на увазі інше, і певна, ти розумієш, що саме.
так само, передбачаючи можливу відповідь про алюзії, уточню, що під упливами маю на увазі певну вторинність, яка не є гуд.

гм. виходить, ніби все зовсім погано. але ні, звісно, вірш симпатичний, зараз поприходять люди і скажуть, що це все надпрекрасно, але ще раз зазначу: єдине, що мені насправді тут не подобається, - те, що це просто не твій рівень.

рада, якщо ти теж усе це бачиш.

[acid drinker]

мене в ньому багато шо не влаштовує (недостатня афатичність, наприклад), але ти не попала в те, шо мене не влаштовує.
це ж дуже кумедно, коли будь-хто інший розповідає тобі, шо шось - це не твоє, нє? тому шо, здається, таки треба звикати до того, шо шось схоже - моє. я росту і змінююся, і цю перехідну ломку треба викричати, якшо є чим, шоб вона в горлі не застрягала.
тут нема про недошувалову, а я так сподівалася хоч на цей маленький комплімент =)

[Prophet]

та я не сумнівалася, що тобі буде кумедно: усе, що не восхваляє ейсід, - кумедно.
мені пофіг, попала я кудись чи не попала, я висловлюю свою думку читача (гадала, тобі то хоч трохи важить, але ні, кидаєшся на критику, як тутешні графомани).
принаймні абсолютно безпомічні рими ти бачиш? ти ж не можеш їх не бачити.

[acid drinker]

останні дванадцять рядків потребують суттєвої реконструкції, я це бачу. останні чотири - терміново. але поки шо не вдається.
не бачу тільки причин, з яких ти вважаєш, шо це - не моє. і це мене не дратує, а смішить. тому й смішно. я не кидаюся на критику, мені цікаво, з чого такі висновки. тому шо ж ідеться, як я розумію, не про текст, який ти називаєш симпатичним і з претензіями щодо якого (наприклад, про римування й невисловленими) я можу погодитися (я згодна навіть із тим, шо можу краще). а про те, шо, цитую,
не твоє воно.
це вже - враження, а не вірш.
і з цими враженнями я не згадна цілковито. тому шо, повторюю, це починає бути моїм, і я зараз із ним працюю.

[Prophet]

вочевидь, ми різне розуміємо під цим "не твоє". пізніше поясню.

[Загублена дитина]

я вже сказала ейсід, шо не зачепило.
але за формою і загальним враженням воно - нормальне.
якшо хтось може краще взагалі - це не значить, шо він може так постійно. я колись вже тут писала про донорство. воно безперервним не буває.

а ще мені більше за всі огріхи у віршах не подобається тутешня атмосфера. припиняйте це. ок?..

[acid drinker]

/ото прийшло і на всіх насварилося =)
цьом тебе/

[Загублена дитина]

та да. ібо я в шоці. розвели тут дитячий садок.
"ты мне больше не дружок, и не какай в мой горшок...", їй-бо!

[acid drinker]

про ігрушкі і іді к другой падружкє забула :)

[Загублена дитина]

"кто старое помянет, тому глаз вон!"

то ість, я нічого не забула. це всєлєнська моя мудрость керує моїми дописами.
ібо я не збиралася когось ображати чи засуджувати, а просто хотіла паказать від збоку. до того ж - з мого боку =)