Вірші

[der Meister]

КОЛИ ВМИРАЮТЬ МОЛОДИМИ


Це сумно так, коли вмирають молодими,
Не скуштувавши смак життя.
Коли під плач жалобний материний
Нас проводжають в забуття.

Під передзвін і рідних дике голосіння,
Під вітру спів і траурних вінків,
Нас проводжають, як героїв, і тужіння
Перекриває наші імена дзвінкі.


02.08.2005


КВІТИ


Поглянь-но на квіти прекрасні,
Що влітку ростуть на полях ;
У травах цвітуть вони рясно
І квітнуть у наших серцях.

Ці квіти щороку збирали
Подруги й сестри твої ;
Пісні вони гарні співали,
Сплітали вінки золоті.

А ти у полях не співала,--
Образи у собі знесла.
Ти осторонь тихо стояла,
Вродлива така і сумна.

21.07.2004

Усе як у Фільмі Кустуриці


Падає на тебе
Теплий дощ із неба
Ти ловиш краплі долонями
Дощ іде над містом
Із зірок намисто
Вітер із сивими скронями
Нічого нам не треба
Ні зірок ні неба
Все це у наших кишенях є
Все у нас так просто
Ми уже дорослі
Мокре і тепле лице твоє
Життя наче диво
Усе як у фільмі Кустуриці
А нам усе глибоко байдуже
Босоніж ми крокуємо по вулиці

19.01.2006

МЕЛАНХОЛІЯ


Часом нам сумно
Деколи ні
Деколи радість
Приходить вві сні

Дні, золоті дні
Сняться ночами постійно мені

Дещо втрачаємо
Віримо в щось
Щастя приносить
Нам літній дощ

Шлях, срібний шлях
Місяць холодний стелить в полях


06.05.2006

[der Meister]

ПЕЧАЛЬ


Там, де дівчата у луках співають
І линуть до неба їхні пісні,
Де люди прекрасні квіти збирають,
Так гарно й чудово там було мені.
Де небо вранішнім сонцем палає,
Там дівчина в сукні червоній стоїть
І вітер легенько її розвіває,
Де небо кривавим світанком горить.

На пагорбі самотнім вона завжди стояла,
Самотня і одна, із квітами в руках,
І з вітром розмовляючи, вона завжди ридала,
А він сушив їй сльози на щоках.
Коли тим пагорбом я вранці йшов,
Її волосся, чорне, розвівалось,
І повертаючись, її я бачив знов:
Вона мені, прекрасна, посміхалась.
Та дні пройшли, померло літо,
І сонце вранці не горить,
З гілок на землю листя вітром збито,
Та дівчина на пагорбі вже не стоїть.

Її знайти я більш за все бажав,
Але мені це не вдалось, на жаль,
І дивний старець з тою сукнею в руках
Мені сказав, що то була печаль.

11.09.2004

[IRENKA]

КОЛИ ВМИРАЮТЬ МОЛОДИМИ


Це сумно так, коли вмирають молодими,
Не скуштувавши смак життя.
Коли під плач жалобний материний
Нас проводжають в забуття.

Під передзвін і рідних дике голосіння,
Під вітру спів і траурних вінків,
Нас проводжають, як героїв, і тужіння
Перекриває наші імена дзвінкі.


02.08.2005
МЕЛАНХОЛІЯ


Часом нам сумно
Деколи ні
Деколи радість
Приходить вві сні

Дні, золоті дні
Сняться ночами постійно мені

Дещо втрачаємо
Віримо в щось
Щастя приносить
Нам літній дощ

Шлях, срібний шлях
Місяць холодний стелить в полях


06.05.2006
хороші вірші особливо прший, за душу взяв трохи :(

[der Meister]

Дякую за підтримку, бо я вже почав сумніватися у своїй творчості. А то 80 переглядів і тільки один допис. Хоч би якусь критику хто надіслав, бо не знаю, що люди думають про мої вірші.

[Iryska]

деколи бува, що читаєш... і не знаєш, що сказати. це не обовязково значить, що віріш погані чи навпаки - суперові, від яких втрачається дар мови... просто так бува... ти не бери до голови і пиши ще. кидай дописи. цікався... будь настирливим. поки не назвали графоманом - вважай, не помітили тут :) жартую, звісно ж... ;)
з вірша мелнанхолія можу відзначити структуру віршування. пробуй писати по всілякому...
а щодо римування - здається мені, слід уникати дієслівних палає-розвіває рим... бо вони мені особисто видаються заїждженими, так самро як пішов і знов... шукай щось цікавіше.
гарно, чудово, прекрасно - це гарно, чудово і прекрасно... а пошукай щось більш емоційно забарвлене... вишукані, знадливі, привабливі, блискучі, дивовижні, ну і так далі.
тобто набутки є, слід розвивати далі...

[der Meister]

ВЕСНЯНКА


Під дощем над водою
Стоїть явір самотньо
Край шляху ми з тобою
Залишились сьогодні
По дахах попід небом
Скачуть промені сонця
В небі хмари над степом
Заглядають в віконця
Сонце золотом сліпить
Дітям радісним очі
Місяць срібний нам світить
Серед темної ночі
У садах свято квітів
Птахи дзвінко співають
Серед цілого світу
Люди палко кохають...
...Була свіжа весна, коли я помирав
І земля молода
квітла буйно травою,
Над землею моя вирувала весна,
та мене не було вже,
Я був разом з тобою.

30.03.2006


РОЗСТАВАННЯ


Коли ми розлучалися з тобою,
На серці я полегшення відчув,
Та тільки як ридала ти за мною—
Цього, на жаль, я не почув.

А ти радій!
Бо на шляху твоєму
Зелені трави, квіти, пелюстки;
А мій
Пожовклим листям вкритий,
Що після сильних злив згниє.

В твоїх очах я часто сльози бачив,
Хоча вуста твої у посмішці цвіли;
Пробач! Тобі я не віддячив
За те, що ми щасливими були.
В твоєму домі завжди щастя й радість,
А в мене вдома оселився сум,
Я відчував до ласк твоїх ненависть,
Бо заздрісним я дуже був:
В моїх садах завжди холодний вітер,
Не чути солов’їний спів;
В твоїх садах завжди весна і літо,
Притулок для моїх солодких снів.
В твоїх садах заквітчані дерева,
А на моїх деревах круки гнізда в’ють,
Над ними простяглося сіре небо
І блискавиці по деревах голих б’ють.

Ти підеш у сади, заквітчані весною,
Я в темряву ввійду і зникну назавжди.
Покличеш ти мене, я знаю, за собою,
Та тільки в снах страшних з’являтимусь тобі.

5.10.2004

[der Meister]

Дякую за конструктивну критику.Щодо рим у вірші "Печаль",то я хотів,щоб він був якомога менш емоційним,тому й використав такі стандартні рими.

[Iryska]

а чому саме якомога менш емоційним? зазвичай навпаки стараються.

[radus]

Це сумно так, коли вмирають молодими
З цього приводу, sehr geherte Herr Meister, є й прямо протилежна думка (не моя):

Когда ты в старости умрешь,
Судьбу благодари.
Удачной была твоя жизнь,
Ты выиграл пари.
Ты сладко ел, ты вдоволь пил,
И счастлив был в любви.
Теперь встречай свой смертный час
И тихо отдохни.

Когда в расцвете сил умрешь,
Судьбу благодари.
Не знал ты старческих забот,
Болезней и тоски.
Ты вовремя покинул мир,
Ушел в разгар утех.
Тебе не ведом срам детей
И внуков тяжкий грех.
Когда ты юношей умрешь,
Судьбу благодари.
Избег ты множества невзгод
И спасся от нужды.
Тебя не изведет жена,
Не предаст лучший друг.
Ушел в свой предрешенный срок
Цветок, не знавший мук.
Когда младенцем ты умрешь,
Судьбу благодари.
Ты выбрал самый лучший путь,
Что тут ни говори...
Такое гнусное житье
Достойно лишь скота.
И лучше смерти поцелуй,
Чем жизни блевота.

(с) Брайдер з Чадовичем.

[der Meister]

Цей вірш--моя відповідь на події, що відбуваються в країні.


Моя Свобода

Моя свобода, ніби помаранч:
Її обкраюють, як чистять помаранчі,
Й кладуть у руки біло-голубі,
Що надають їм смак гіркий
РОЗЧАРУВАННЯ
Моя свобода--прапор з словом "ТАК!"
Й підковою, прибитою на щастя,
Прив"язаний до крісла стрічкою скорботи,
Прив"язаний до серця стрічкою скорботи.

Моя неволя--синій помаранч,
Моя неволя--чорний прапор "ТАК!"

5.08.2006

[der Meister]

ПІД УКРАЇНСЬКИМ НЕБОМ


Земля, обласкана промінням сонця,
Піснями ранок зустрічає,
Цей день нове життя несе,
І небо, й світ його вітають.
І ти щасливий, бо живеш
У Богом даній Україні,
З дитинства чуєш кожен день
Пісні журливі й солов’їні.
Тут сонце сходить і заходить,
Тут можна все, чого не дасть життя,
У нашій вільній молодій країні
Щасливе кожного буття.
Посеред світу висохлих степів
Течуть могутні наші ріки,
Усе це під єдиним небом,
Це нашій нації дано навіки.
Коли приносиш ти із бою
Святі великі перемоги,
Тебе виходять зустрічати
Дві жінки, що завжди з тобою:
Кохана дівчина і мати.
Любов’ю зігріваєш світ,
Який дарований всім нам,
Із неба знов зриваєш цвіт,
Любов затуляє сонце ланам.
А ти стоїш серед заквітчаних садів
Під сонцесяйним небом України,
І скільки б не було розчарувань в житті,
Кохатимеш її ти до загину.
Кохатимеш її пісні і мову,
Тривожний шум її полів,
Вмиратимеш і будеш воскресати знову,
Кохати Україну Бог звелів.
Нестимеш все життя її любов,
Її страждання і тривоги,
За неї проливатимеш ти кров
І знов ставатимеш на ноги.
І де б ви не були, завжди
Над вами небо України,
Її стенання і жалі
У кожній посмішці дитини.
24-25.04.2005

[IRENKA]

останній дуже гарний, але чи то я так читала чи трошки рима кульгає, ну незнаю, а РОЗСТАВАННЯ також припало до душі!!!

[Девор]

ААА!!! А в нас ратушу синьожовтими прожекторами підсвічують, хо-хо-хо :)
В мене питання до всіх поетів форуму: скільки, умовно, часу у вас йде на вірш? Або ж скільки віршів в день? Чи є ліміт якого ви дотримуєтесь? Чи ви хаотично-врівноважені? :)

[der Meister]

Я би відповів на твоє питання, якби знав, що ти маєш на увазі. Чи тобі не до вподоби патріотичні вірші, чи сама конструкція вірша тобі не сподобалась? Поясни, будь ласка.

[IRENKA]

в мене вірші як музика, читаю коли заманеться, і пишу також!!! відпвіла ,сподіваюсь, на твоє запитання

[der Meister]

СВІТЛИЙ СУМ


Я відмовляюсь від примар кохання
І від звичного служіння тіням;
Радість відчинила двері для страждання,
Залишаючи помешкання моєї тиші.

Гущавина світлого суму солодко мене чарує,
Мертва весна загибле щастя дарує.

Ти сьогодні вночі вінок для мертвих сплела
Зі скорбних квітів польових,
Крізь срібні води й зоряні поля його несла,
Тепер сплети вінок для сонця й щастя!

Залиш у них ти папороть й барвінок,
Перев’яжи двома стрічками:
Червона—то любові нашої відтінок,
А чорна—смерть, яка прийде з роками.


07.07.2005

[der Meister]

Святкові Ігри


1 Боги Олімпу на землю зійшли,
Побачити змагання між богом та смертним.
Нещастя і Смерть сюди також прийшли,
Щоб свято обернулося горем нестерпним.
5 Спокійна тепла ніч на землю тихо впала,
В садах весни зібралися боги та гості,
За лісом і левадою ріка швидка ридала,
Спадаючи у прірву, несла утоплеників кості.
10 А чорні хмари сумом місяць закривали,
І бліднули у небі тихі зорі.
Прекрасні німфи між деревами співали,
Тужливий вітер сукні розвівав прозорі.
15 Боги й герої журби не помічали—
Вони зібралися-бо на святкові ігри,
Співці сліпі для них на арфах грали,
Коли ж учасники прийшли, вони всі стихли.
20 Двоє друзів вийшли на змагання
І перемогти ніхто не збирався.
Відразу ж почали вони дисків метання,
Кожен з них духу ігор віддався.
25 Першим був Феб, що як сонце сяє,
Красою зваблює дівочі очі,
Чудову музику на арфі золотій він грає,
Очами світлими він розриває габу ночі.
30 А Гіацинт прекрасний, як весна,
Як боротьба і юність сильний,
Його кохали Небо і Земля,
І Смерть, що навівала дух могильний.
35 Зефір Гіацинта також кохав,
Він—вітер, дикий та нестримний,
То юнаку волосся розвівав,
То напускав на нього подих зимний.
40 Він зради юнаку пробачити не зміг,
Коли той замість нього вибрав Аполлона.
Між гіллям у садах весни заліг,
І опустилася на землю тиша сонна.
45 Найдалі Гіацинт метнув свій диск,
Настала черга Феба,
Юнак відчув важкий у грудях тиск—
Зефір здійнявся на крилах до неба.
50 Він юнаку на плечі опустився,
І спогади йому на вухо навівав,
Раптово час для Гіацинта зупинився,
А вітер вже до Аполлона поспішав.
55 Коли кидок свій бог зробив,
Тривожний сум заколисав всі трави,
Зефір диск Феба підхопив
Й на юнака його направив.
60 І юнаку диск в голову потрапив,
Стікала кров з його чола,
І Феб назавжди свого друга втратив,
І вже богиня Сонця свої промені несла.
65 У сонячному світлі бог побачив
Блідого юнака і сам смертельно зблід,
Він західному вітру ніколи не пробачив
Й собі, бо друга він не застеріг від бід.
70 Чому ніхто з богів не зупинив часу,
Дозволивши на іграх панувати Смерті?
Чому віддали ви сирій землі красу?
Не зупинить потік вам сліз відвертих!
75 На руки юнака взяв Аполлон
І ріки крові намагався зупинити,
Та хлопця Смерть уже взяла в полон,
І наймогутнішим богам нічого не зробити.
80 Кров юнака пролилась на траву,
Невічну й молоду, як він сам,
Перетворившися у квітку нову,
Його душа злетіла в небеса.
85 В риданнях голосних закінчилися дні,
Боги й герої заспокоювали Феба,
Звивались над садами жалісні пісні,
І місяць сумував на траурному небі.
1.03—15.03.2005р.
м.Южноукраїнськ

[der Meister]

Всі, хто читає мої вірші, я був би вам вдячний, якби ви залишали тут відгуки на мої творіння. Навіть якщо вони вам не сподобались, я буду радий прочитати ваші зауваження.
З пов. Herr der Meister

[Sage]

Ну в мене є вірші українською мовою, але цей мені подобається більше...

Так тяжело дыша, невинно
Перебирая взглядом рябь
Я взгляд свой опускаю
На сотню тысяч лет назад
И мне не важно боле
Где ты теперь и с кем
Смирюсь уже я с этой болью
Привыкнуть заставляет тень
Ты не винишь себя, ведь знаешь
Как тяжело мне все решать
А я могу ведь просто
Все взять и потерять
Быть может ты не веришь
Что жизнь моя пуста
Без голоса родного
Без каждого звонка
Тебя не убеждаю
И не кричу «пока»
Я тихо улетаю
Летит моя душа
Летит и гордо плачет
Не замечая слез
Не станет все иначе
Меня ты не вернешь
И пусть другие знают
Пусть верят в ту любовь
Которой восхищаюсь
Я вновь и вновь и вновь

[acid drinker]

2 Sage - ви не проти, якшо ми ваші вірші перенесемо в іншу тему? чи то якась концептуальна задумка?

2 der Meister - ну, по ігри я вже намагалася висловитися... а взагалі - дуже посередньо. відверто натягнуті граматичні рими, трошки потаскані образи, недотримання розміру - або дотримання за рахунок росіянізмів чи неправильних форм...
не знаю. ідеї вже давно не свіжі, про них варто було б писати оригінальніше... а поки шо зовсім не йде.

[Sage]

2acid drinker в іншу тему? В яку? Навіщо? Якщо потрібно то не проти звичайно ))

[Nike_Велес]

2acid drinker в іншу тему? В яку? Навіщо? Якщо потрібно то не проти звичайно ))

Я б радив Вам податися в розділ "Неукраїнська література" :rolleyes:

[der Meister]

Дякую, я все зрозумів, але знаєте, важко дотримуватися якихось правил, коли пишеш вірш, коли приходить натхнення (прошу не сміятись-у кожного воно своє). Не буду ж я шукати рими зі словником! Щодо русизмів, то важко їх уникати, живучи на Півдні, де всі, включно із тобою, розмовляють російською чи суржиком, а літературна мова доступна в основному у підручниках з Літератури.
Я хочу представити на ваш розсуд свій останній вірш, який я написав зовсім недавно.


Пізно. Ти сидиш у неї на кухні
Ніч розглядаєш крізь темне вікно
Вона демонструє тобі свої сукні
Тобі чомусь все одно
Ти думаєш про вже забуті життя
Тобі невідомих людей
Вона шукає собі зайняття
І каже що хоче дітей
Їй нудно. Вона тебе тягне в кіно
На нічний еротичний сеанс
Ти сьорбаєш з кружки чорне вино
Волієш не втратити шанс
Знаєш, а вона давно тебе кохає
Це видно по її сумних очах
У своїх грудях наче ніч ховає
Увесь твій біль увесь твій страх.

09.02.2007

[acid drinker]

до останньої строфи - гарно.
а потім...
чотири останні рядки усе псують. ліпше воно б залишилося недоказаним...

[Prophet]

гм... негарно
все

[der Meister]

А можна дізнатися, що саме негарно?

[Блукаюча Вода]

"Якщо можна не писати, то краще, звісно, не писати.."

[Бла-блавське]

Як на мене, то останній вірш справляє враження

[Prophet]

А можна дізнатися, що саме негарно?
моє суб'єктивне враження

[Lewis Kerol]

...як на мене, то якось втомлююче, а інколи навіть зовсім все просто,хоча інколи тарпляється цікавеньке,але це моє власне.....