Повернення Героя.

[Оса]

Котигорошко: повернення героя


Чи знаємо ми, хто ми є? Чи пам"ятаємо, звідки прийшли? Чи чуємо голоси наших пращурів? Чи розуміємо те, що наспівують нам вони зі свого прадавнього світу?.

За вікном тихесенько шепочеться з вітром тополя, і дзвін її листя відлунюється в душі й нагадує про щось майже забуте...

Колись давно, у світлому кольоровому дитинстві, дід розповідав мені казки. Він знав їх безліч! Затишно гуділа піч, знадвору чувся шурхіт дощу, або завивання зимового вітру, а у теплій хаті, пригріта у дідових обіймах, маленька дівчинка мандрувала в уяві захопливими казковими світами. А вночі приходили у її сни ті, кого вона любила, за кого тривожилася її душа - зеленоока Мавка, вогнечубий Перелесник, пшеничнокосі Русалки, сумні Потерчата, мудрі Лісовики, Водяники, Хованці, пухнасті веселі Хухи... А потім ставало страшно: щось велике й небезпечне затуляло лускатими крилами дивосвіт, пирхало вогнем і наводило жах... І маленька дівчинка кликала Його - того єдиного, Обраного, який врятує, захистить від біди, прожене нічне страхіття геть. І він з"являвся - богатир, народжений з горошини, мужній лицар у шкіряному обладунку, з важкою сяючою булавою в дужих руках... А з ним приходили і троє його побратимів - троє чудних чарівників-характерників. І дівча відчувало: більше нічого лихого ні з ким і ніколи не станеться!
Яка ж то була щаслива пора!
Якби ж то знати достеменно, у який саме день і час нас полишає Дитинство, якби ж то можна було не прогавити ту мить і встигнути зупинити, затримати, запам"ятати... І ніколи вже не забувати мову квітів і дерев, не втратити здатність бачити те, чого дорослим бачити й знати не під силу...
Виростаємо і забуваємо. Втрачаємо себе...
Запитайте-но у пересічної людини на вулиці, що заклопотано чимчикує у справах, чи знає вона, хто такий Перелесник?
Питала і жахалася: майже ніхто не знає. Забули!
- А хто в Україні наймогутніший богатир? Хто боронив землю від Змія? - знову питаюся.
- Не знаю…Добриня Нікітіч?…Ой, ні… Може, козак Мамай? Чи ще хтось… Ой, та то, здається, колись дитяча книжка була, я вже й не пам"ятаю... - відповідають, а в очах нерозуміння: до чого тут якісь казки та богатирі?...
Питаюся дітлахів, що роздивляються комікси у книжковому:
- А хто ваш улюблений герой?
- Спайдермен!
- Гаррі Поттер!
- Голлум!…
- Ні, такий сильний, і не боїться нічого! - підказую.
- Шрек!!! - радіють дітлахи.
От тобі й маєш… І діти туди ж.
Сумно мені стало тоді. Сумно й гірко.
Ні, зрозумійте правильно, я нічого не маю проти Шрека, я навіть тепер, у дорослому віці залюбки перечитую казки про Гаррі Поттера, і не можу не захоплюватися дивовижними світами Джона Рональда Руела Толкієна… Іх знав і знає цілий світ, у тому числі й ми, українці. А чи знають у світі нас?
Спочатку було так:
" - Україна? Оу, йес, йес - Москва, Красная площадь! Мавзолей!"
Здобули незалежність:
" - Вау! Козаки-шаровари-горілка-сало! Хахли! Вєрка Сердючка!"
Вже трохи краще, правда ж? Але, все ж, не те… Якось воно однобоко, надто поверхово.
2004-й, осінь:
"- Ющенко! Так! Майдан! Разом нас багато!…"
Зовсім добре, додалися героїчні нотки у сприйнятті. Але чогось-таки, все рівно, бракує, еге-ж?
Нас вже знають, ідентифікують у світі, але… Невже знову - сало й вареники?…

Здається, саме настав час розповісти усім про себе справжніх, спростувати таку нездалу міфологему про чубатих дурників у шароварах…
Хіба ж ми гірші за стародавніх кельтів, чи антів? А що скажете про Трипілля? А відомо вам, що Трипільська культура така ж древня, як, скажімо, Єгипетські піраміди? Їх ще не було і в проекті, а трипільці вже будували свої сонцеподібні городища! І куди потім зникли ці люди? Чому палили свої міста, куди йшли? І хто зна, яку таїну ховають ті теракотові чоловічки, що лишились нам на згадку про них?… А може не самі палили, може щось гнало їх у чужі світи? Тоді що? Може, то Змій вогнедишний палив домівки і забирав у полон людей? От вам і жива казка! Справжнісінький епос, хіба ні? А коли є справжній дракон, то десь тут мусить бути і лицар. Та ось же він - Зміеборець Котигорошко! А ми й забули…
Але, виходить, не так вже й просто забути про цього казкового героя!
А якщо уявити, що такий персонаж насправді колись жив на землі? Ось воно, ключове слово - "насправді"!
Отже, жив собі звичайний хлопець-землероб…Ні, не звичайний, бо народження його з горошини було дивом, і жив він серед живої Природи, оточений усіма дивами цього надзвичайного світу… Кохав свою Оленку, мріяв про сім"ю, і все було б добре, якби не Зло, що прийшло, як завжди, зненацька… І тільки Котигрошкові під силу подолати його, …
І так я це собі чітко уявила, що з цього написалася ціла повість, яка називається "Котигорошко: як це було насправді". І все, що я пам"ятала і любила змалечку, віддзеркалилося у ній. Вийшло справжнісіньке фентезі, але не американське, не чуже, а наше, рідне - українське.
Тепер трохи про себе. Народилася й живу у Львові - у чарівному місті казок і легенд, де просто неможливо не стати художником, поетом, музикантом чи писменником. Саме тому я малюю, складаю вірші й музику, а от тепер написала і презентую свою першу книжку, яка з нетерпінням чекає свого видавця.
Хочеться вірити, що вона буде цікавою й потрібною моїм співвітчизникам, та читачам з інших країн, будь-якого віку.
З любов"ю і надією, авторка - Рената Бедро.

[Iryska]

як можна придбати повість? де? тобто тільки в книгарнях шукати чи можна через книгоношу замовити чи ще якось?
а електроного варіанту немає???
не терпиться мені почитати!!!!!

[Оса]

Книга іще не видана, вона тільки шукає свого видавця. Складно і довго це буде, адже в нас тут книжна справа не дуже вигідна.

Ну а ознайомитись з першими розділами, побачити що там і як, у якому ключі написано, можна тут:
http://www.domivka.net/forum/showthread.php?p=110081&posted=1

Усю книгу, мабуть, вішати не варто, бо якщо хтось з видавців зацікавиться раптом, видасть, а всі вже читали і знають, хто кого, коли і як, - то не стануть купляти;)
І ще мабуть, варто додати, що рукопис захищений міжнародним копірайтом, а це означає, що ніякі "треті особи" на рукопис не зазіхатимуть - усі майнові й немайнові права належать виключно мені. Ну, це інфа на той випадок, якщо у когось виникнуть певні питання чи бажання пов"язані з авторським правом. ;)

[Iryska]

Молодець!!! з правами ти гарно розібралася!!!
велике дякую за перші розділи. читатиму.
видавця, вірю, знайдеш.
успіхів!!!

[Iryska]

Прочитала!!! гарно так!!! особливо мені сподобадися хухи
З недалекого Лісу прибігали Хухи – пухнасті, різнокольорові, з великими цікавими очима…
очима цікавими чи допитливими? бо тут може бути і так, що очі в них цікаві своєю незвичайністю, чи що в очах до них цікавість і допитливість до навкілля...
чудові рядки Так, Дитино, усі ми – Родичі. І я, і ти, і Котигорошко, і Ліс, і Поле, і Хухи, і Метелики з Бджолами, і всі Істоти, що живуть у наших Травах, Лісах і Водах, у ваших Обійстях… Усі ми – Діти однієї Матінки-Землі.
в мене поки що немає дитини, але як тільки буде, я хочу читати їй таку книжку.
подобається метафора - замість минуло кілька років чи ще там якось гарніше
Знову колесо Воза зробило кілька обертів і зупинилося посеред Літа, коли достигли вишні й наливалися живим соком яблука…
Пролог - теж прекрасний.
вражень - купа. всі позитивні. одне негативне. хочу читати далі :)
з нетерпінням чекаю, коли знайдеш видавця. сподіваюся в Львові тобі пощастить... повість - надзвичайна.

[Оса]

Іриско, велике дякую! Просто бальзам на душу! :thank_you
Є ще одне, що мене дуже-дуже тішить: за моєю повістю хочуть знімати порвнометражний мульт. Коли це буде й чи буде взагалі - складно сказати, адже тривимірна анімація - річ дуже дорога. Звичайно, добре було б, зробити "нашу відповідь Чембер...ееее...Шреку". Тим більше, що вона була б дуже актуальна тепер. Ну, це покаже час та порядність наших митців. Про всяк випадок вивчаю усі види різних договорів, щоб не "обемберитися" раптом, як діло піде на лад.;)
І хочу писати далі. Про те саме, але інше. Ось.;)

[стронґовський]

Я можу не пам’ятати прізвище автора, російськомовний письменник початку століття, але він теж про хух писав...
Ось і він, до речі:
http://www.parfenov.org/cgi-bin/booklist/bookpage.pl?book=847
І тут ще є: про хух:
http://www.zaistinu.ru/articles/?aid=1042
"В следующей сказке - «Хуха-Моховинка» - речь идет о лесной нечисти - «дуже гарній Хушці», и «була вона добра, лагідна... слухняна, роботяща»; родилась она в густом бору, где издавна «жив увесь її славний рід». Поселившись в доме, Хуха подружилась с детьми:
- Ненечко! - гукали вони одне поперед одного. - До нас у ліжко вскочило щось таке, мов котик...
И далее читаем: «Тепер вони приносили Моховинці крихітки всього того, що їм давали найсмачнішого. А Хуха, коли ніде поблизу не було когось із людей, показувалася дітям, гралася з ними, дуже їх бавила».
Когда дед (по определению автора сказки - «лихий», «злий») говорил детям, что «це - лихі тварини», они не верили ему.
И вновь, по сюжету сказки, деда спасает в зимнем лесу именно Хуха, которая (мы-то знаем) врет детям: «"Знай, що всі хухи на світі ніколи не шкодять людям... Ми - добрі й не пам’ятаємо лихого..."
І з того часу дід почав переконувати і дітей, і дорослих, що не слід боятися маленьких, добрих та гарнесеньких хух». "
Коротше - вторинно, як на мене.
Але я завжди недобрий :)))

[Marvin]

якщо хтось вже про щось подібне писав - це добре, значить такі істоти дійсно існують. Потрібно, нарешті, доносити знання про них до людей (для початку до дітей) !