Спільне оповідання

[Девор]

У літньому, вечірньому лісі було спокійно.. То тут відізветься сова, то там відізветься куниця.
Раптом промінь світла пронизив з диким гуркотом сонне буття природи.
З неба падав...

[Алекс Пелагин]

...шиплячий, кричачий, ріжучий нічну тишу сгусток біло-жовтого пламеню. він досяг землі, врізавшись в неї на глибину чоловічого зросту. клуби густої пари виповзали з ями, розповзаючись по лісу вісниками поганих новин - цей світ віднині став в"язницею для...

[Девор]

...Карателя. Чорний, виплавлений з чорноти Пустоти костюм, виблискував чорними променями навкол свого власника.
--- Ти вже тут Карателю --- почулось навколо у лісі --- невже тебе загнали сюди боги?

[Алекс Пелагин]

Каратель стряхнув рогатою головою, отряхнувся від земляного пилу:
- Боги, боги... Бісові створіння! Шарлатани ярмарочні! Вони думають, що їм все так просто минеться!! Та не так все просто! Думають, що...
Він замовкнув, почувши який тихий став ліс, коли слухав його слова. Ніщо і ніде. Ані звуку. Ліс прислухався до нього.
- Доречі, а ти що за чорт?! З ким я розмовляю взагалі?!!
У відповідь його рикучому крику у стіні лісу зліва від нього щось зашурхотіло...

[Девор]

-- Шо?! абув вже брата свого --- лісовий демон Сільмар скривився у німій усмішці.
--- Фе, як не красиво мій брате Карателю.. Зараз ти у моїх володіннях і прошу не буянити, бо маю зараз над тобою владу друже... Ги-Ги-Ги...

[Тол]

...І тут вони помітили Світлого Мага Левіса:
-Ти знову тут Карателю,-подивився в другий бік,- і ти Сільмаре... Давненько я вас тут не бачив... минуло 100 років твого вигнання, Карателю, після нашої останньої суперечки. А про твої збиткт Сільмаре чую часто... Ха-ха...

[Девор]

--Клоуни..--додав тихо Каратель.
Оглянувся навколо, потягнувся, позіхнув і звернувся до Сільмара:
--- Просто дайте мені печерку.. давно потребую довічної відпустки.
І тут же приліг на м*який, зелений мох.

Левсі побліднів:
--- Що це з ним?

[Тол]

-Ага(тільки без побліднів!), що це з ним? - задумано спитав Льова-ще ж ніц йому не зробив. Так не цікаво..!

[Девор]

Сільмар підняв нуки вгору запустивши блискавку вгору. Та згодом вдарила неподалік.
--- Бачив де вдарила? Отам твоя халабуда нова! --- промовив до Карателя.

[Алекс Пелагин]

- От же ж, і справді, клоуни. - прогуркотів Каратель, дивлячись на них з трави. Обидва клоуни в його очах лежали, бо насправді лежав він. Потім підвівся, загарчав, і, високо підстрибнувши, з силою опустився на землю, від чого десь неподалік впали кілька дерев.
Подивився на завмерших магів:
- Я пішов збирати дерева і будувати домівку, клоуни. - І уже звертаючись до Левіса. - Доречі, тебе, світлячок, я взагалі не знаю. Приходь знайомитися. Отой зелений прищ, - вказав пальцем з кігтєм на Сільмара, - має знати, де його блискавка впала, хай тобі розкаже.

І, зробивши крок назад, зник з очей.

[Clever]

=========
У цей час боги розважалися у своїх небесних шатах.
Вони дрінькали нектар та їли улюблену конячку Карателя.
-"Шмак-шмок" -прочавкав бог їжі та питва Черевань- "добра
з кобили шинка! Треба було раніш Карателя запхати вниз, тоді
б не мерли з голоду, як мухи."
(Треба сказати, що боги випхнули Карателя з голоду, позаздрівши
його господарству, в якому були і свині, і кози, і воли. Тепер, коли
господа залишилась без господаря, верховний бог Мордун скликав
усіх богів на бенкет.)
-"Ти й мені лиши шинки, ненаситний!" -схопився бог розпутства та
борделів Лесбіян- "усе за раз зжере, проклятущий!"
-"Ану тихо там!!!" -заволав Мордун- "нам треба вирішити, що робити
з тим поганцем, як його краще змордувати!"
-"Йоб вашу дружину" -мовив бог смердючості та сміття Пердун- "що тут
мізки сушити? Зараз пердоню йому вниз, хутко здохне!"
І дійсно, оголив Пердун свій зад, і як загуркоче тим задом, як почне
хмари випускати! Полетіли тиї хмари прямісінько туди, де Каратель
халупу будував...
==================

[Алекс Пелагин]

Каратель стояв, задерши голову у небо, з якого на нього важко рушили світло-зелені та темно-жовті хмари Пердуна. Обличчя його було закрите маскою, що вирісла з його чорного костюма. Червоні очі на масці горіли гнівно.
- Чорт, знову в того ембіцила гази.
Він подивився на свої руки, між якими промайнули дві-три іскри.
- Сил майже нема. - Озернувся навкруги. - Кляте місце. Сили глушить.

Хмари були вже зовсім близько... Раптом, щось нестерпно неприємне, та дуже незвичайне торкнулося носа Карателя. Не щось фізичне... Раптом він зрозумів - маска не витримає! - і, вже біжачи лісом, продираючись крізь буреломи, стрибаючи по гілкам та пригіркам:
- Кляте місце!!!!!

[Девор]

Коли Каратель ввалився нарешті у свою печерку, рвучко заткнув ніздрі шишками і полегшено зітхнув то десь біля потічка почулась розмова...

--- Ганс.
--- Вас іст льос Фріц?
--- Вас, вас, ваняє, як в камуністів в туалєті.
--- О, я ... гір явно камунякі табор розкладали..
--- Шеіс камуняки!
--- Шеіс!!
І почали радісно стріляти в повітря.

"Ну це вже занадто" --- подумав Каратель, гнівно виймаючи застрягші шишки через рот і відриваючи з землі найближчу сосну, пішов розбиратись.