taska
31.10.2006, 13:59
Діалог зі смертю
-- життя..., це настільки технічно, що просто безглуздо
-- спокій - це не бунт, бунт - це самогубство, самогубство - це коли ти повен життя на стільки, що хочеться померти
- логічно
-- вчитись грати в шахи і як результат - стати абсолютно інертним
-- замкнутість - це найбільш широкий у своєму розмаїтті світ!
-- споглядання всесвіту через себе
-- егоїзм і послуга іншим одночасно
- який твій наступний хід?
-- загинути в собі
Щастя перед життям
Коли я вперше почула для мене це було дуже несподівано. Хотілось втекти. Все було марно, якщо встати - це зайвий рух, тобто в кожній дірці мого тіла, яку утворили цвяхи виникав пекучий і ще більш нестерпний біль. Я лежала на цій дошці і цвяхи під моєю вагою все глибше проникали в тіло. Я привикла до болі, метою мого існування було чекати. Це сталось, ти прийшов і зробив це різко, я знепритомніла, але коли отямилась - болі вже не було був тільки ти.
Коли я вперше побачила, то не встигла зробити висновки з попередньої події, тому не була підготовленою. Найгірше було те, що спочатку на землю кинули мене, а тоді вже дошку. Вона впала мені на обличчя, груди і що найгірше - на моє лоно. Я не знаю чи витримає моя дитина такий біль. Я вже не шукаю(не відчуваю) допомоги.
Це було щастя і смерть водночас. Людина бачить і чує тільки підчас передсмертного подиху.
-- життя..., це настільки технічно, що просто безглуздо
-- спокій - це не бунт, бунт - це самогубство, самогубство - це коли ти повен життя на стільки, що хочеться померти
- логічно
-- вчитись грати в шахи і як результат - стати абсолютно інертним
-- замкнутість - це найбільш широкий у своєму розмаїтті світ!
-- споглядання всесвіту через себе
-- егоїзм і послуга іншим одночасно
- який твій наступний хід?
-- загинути в собі
Щастя перед життям
Коли я вперше почула для мене це було дуже несподівано. Хотілось втекти. Все було марно, якщо встати - це зайвий рух, тобто в кожній дірці мого тіла, яку утворили цвяхи виникав пекучий і ще більш нестерпний біль. Я лежала на цій дошці і цвяхи під моєю вагою все глибше проникали в тіло. Я привикла до болі, метою мого існування було чекати. Це сталось, ти прийшов і зробив це різко, я знепритомніла, але коли отямилась - болі вже не було був тільки ти.
Коли я вперше побачила, то не встигла зробити висновки з попередньої події, тому не була підготовленою. Найгірше було те, що спочатку на землю кинули мене, а тоді вже дошку. Вона впала мені на обличчя, груди і що найгірше - на моє лоно. Я не знаю чи витримає моя дитина такий біль. Я вже не шукаю(не відчуваю) допомоги.
Це було щастя і смерть водночас. Людина бачить і чує тільки підчас передсмертного подиху.