Катеринка
24.11.2006, 19:41
Звільнення
Чотири стіни, ліжко, брудне вікно і лампочка, заліплена мухами. Скрізь мухи, сірі, чорні, вони теж шукають світло майбутнього і під кінець пошуків помирають. В мені немає світла, тільки сірість. Не темрява, звичайно, це вже мене втішає, але й не світло – його я втратив давно. А, втім, навіщо мені шукати світло в житті? Згадати, хоча б тих мух, шукали-шукали... Мені так зручно в моїй норі, ніхто мене не чіпає і ще, я не бачу мух! Та й добре.
Вікно. Дверей немає. Нещодавно до мене в гості прийшов їжак з зоопарку, він дуже розтовстів на казенних харчах. Він і допоміг мені замурувати двері...
І хай там що, у мене є друг – старий грамофон. Кожен день я слухаю одну мелодію, мелодію моїх спогадів, адже спогади – це ніби хронологія розвитку людського пізнання. Завдяки спогадам я відчуваю себе все ж таки частиною суспільства. У ньому я герой. Справжній герой, а не просто випадковий зайда у людські ідеали та критерії якості.
Вікно.
Кожного ранку до мене на підвіконня сідає Пташка. На шиї у неї обірваний мотузок. Вона розповідала мені, як колись була кріпачкою. Вона така худенька і слабка, але її погляд... Я не можу забути її погляду – жагучого та в той самий час несмішливого, а головне вільного та незалежного. Їй все під силу. Скільки разів я її просив допомогти мені звільнитися від кокону пилу, але вона кожного разу відмовлялася. Вона не хотіла знову потрапити у рабство...
Пройшов час...Скільки? Не пам’ятаю. Секунда, рік? Не бачив сонця, вікно моє стало зовсім непроникним від бруду. Ось так лише чекав...І дочекався. Одного ранку, або вечора, вірніше сказати однієї секунди мого безмежного сірого буття вікно розчинилося. І я побачив світло! Мені стало боляче. Очі пронизав різкий біль, я так довго не бачив сонця у сірому відео ролику свого життя. Вона посміхалася. Я відчув її теплі долоні на своїй щоці. Тепло її ніжності розлилося по моєму тілу. Нарешті я вільний від вас, сірі стіни, я більше НЕ БОЮСЯ!Я щасливий! Злітаю на зустріч світлу... Рука в руці... Я тепер потрапив в найкраще рабство на землі, рабство кохання...
Чотири стіни, ліжко, брудне вікно і лампочка, заліплена мухами. Скрізь мухи, сірі, чорні, вони теж шукають світло майбутнього і під кінець пошуків помирають. В мені немає світла, тільки сірість. Не темрява, звичайно, це вже мене втішає, але й не світло – його я втратив давно. А, втім, навіщо мені шукати світло в житті? Згадати, хоча б тих мух, шукали-шукали... Мені так зручно в моїй норі, ніхто мене не чіпає і ще, я не бачу мух! Та й добре.
Вікно. Дверей немає. Нещодавно до мене в гості прийшов їжак з зоопарку, він дуже розтовстів на казенних харчах. Він і допоміг мені замурувати двері...
І хай там що, у мене є друг – старий грамофон. Кожен день я слухаю одну мелодію, мелодію моїх спогадів, адже спогади – це ніби хронологія розвитку людського пізнання. Завдяки спогадам я відчуваю себе все ж таки частиною суспільства. У ньому я герой. Справжній герой, а не просто випадковий зайда у людські ідеали та критерії якості.
Вікно.
Кожного ранку до мене на підвіконня сідає Пташка. На шиї у неї обірваний мотузок. Вона розповідала мені, як колись була кріпачкою. Вона така худенька і слабка, але її погляд... Я не можу забути її погляду – жагучого та в той самий час несмішливого, а головне вільного та незалежного. Їй все під силу. Скільки разів я її просив допомогти мені звільнитися від кокону пилу, але вона кожного разу відмовлялася. Вона не хотіла знову потрапити у рабство...
Пройшов час...Скільки? Не пам’ятаю. Секунда, рік? Не бачив сонця, вікно моє стало зовсім непроникним від бруду. Ось так лише чекав...І дочекався. Одного ранку, або вечора, вірніше сказати однієї секунди мого безмежного сірого буття вікно розчинилося. І я побачив світло! Мені стало боляче. Очі пронизав різкий біль, я так довго не бачив сонця у сірому відео ролику свого життя. Вона посміхалася. Я відчув її теплі долоні на своїй щоці. Тепло її ніжності розлилося по моєму тілу. Нарешті я вільний від вас, сірі стіни, я більше НЕ БОЮСЯ!Я щасливий! Злітаю на зустріч світлу... Рука в руці... Я тепер потрапив в найкраще рабство на землі, рабство кохання...