acid drinker
27.11.2006, 11:17
не горюй! - художній фільм, мосфільм, грузія-фільм. 1969. режисер - георгій данелія. сценарій - резо габріадзе.
найкращий фільм усіх часів та народів (с) ;)
У Тбілісі, неподалік від Театру маріонеток, є кафе «Не горюй». Його, як і сценарій однойменного фільму, створив Реваз Габріадзе. У фільмографії сценариста понад 30 картин, але кафе все-таки носить назву саме цієї, знятої ще 1969 року.
На запитання «Хто робить кіно?» можна відповісти, стежачи за титрами: актори, режисер, продюсери… і тільки наприкінці довгого списку – сценарист. Проте титри в цьому випадку обманюють – насправді фільм починається зі сценарію. Це вже потім з’являється режисер, який «знімає» кіно (хоча насправді зйомкою займається оператор); тільки після режисера у фільм приходять актори – ті, котрі задовольняють режисерське бачення сценарію… Але в основі картини все-таки лежить робота сценариста.
Реваз Габріадзе створив сценарій фільму «Не горюй» на основі книги «Мій дядечко Бенджамен» французького письменника Клода Тільє. Проте відчитати у стрічці життя французької провінції неможливо – вона настільки грузинська, що навіть сумніви виникають: невже могло бути по-іншому? Глядач бачить лише природність; він навіть не здогадується, що режисер Георгій Данелія змусив Габріадзе написати кілька варіантів сценарію. І те, що втручання ззовні не помітно – ознака справжнього таланту автора.
Чи важко писати сценарій за книгою? Здавалося б, зовсім ні – маємо і сюжет, і героїв… Але у цьому випадку відбувається щось зовсім інше. Габріадзе по-новому переписує історію Бенджамена, творить нові характери, додає масу алюзій, зрозумілих лише радянському (пострадянському) глядачеві.
Під час перегляду грузинських фільмів мимоволі напрошується асоціація з індійським кіно – в обох випадках дуже важливою є музика. Але якщо індійські стрічки зазвичай нагадують мюзикли, то грузинські (зокрема «Не горюй») мають одну суттєву перевагу. Пісні в них не схожі на штучні вставки – герої живуть, дихають, співають, люблять… ніщо не випадає з цього переліку.
Сценарист поєднав сумну притчевість зі своєрідним грузинським гумором. Ще одна ознака непересічного таланту – він змушує сміятися і плакати одночасно, майже з тієї самої причини.
Через кілька десятиліть після появи «Не горюй» американський письменник Курт Воннегут у романі «Timequake» написав: «Я… запитав у свого літературного агента, як закінчити оповідання, не перебивши усіх героїв… Він сказав: “Нема нічого простішого, мій хлопчику, - герой сідає на коня і їде за горизонт, залитий призахідним сонцем”». Сумніваюся, що Воннегут бачив «Не горюй», але є щось спільне між цією його фразою і фільмом. Габріадзе написав сценарій, у якому смерті такі ж природні, як народження; справді, герої ніби й не помирають, а спокійно відходять туди, де по-іншому світить сонце – або, якщо вірити священикові, у звичайне нікуди. Це найбільше вразило мене у фільмі: смерть не викликає печалі. Навіть проводи дядька Левана схожі не стільки на похорон, скільки на бенкет. В іншому випадку з’явились би глобальні думки про людську байдужість, проте «Не горюй» справляє зовсім інше враження. Герої щирі, хочеться, щоб такі люди жили навколо – хай вони й по-своєму божевільні…
Не знаю, чи сам Реваз Габріадзе вважає «Не горюй» своїм найкращим фільмом, проте він вирішив залишити там частинку себе (наче подарунок на пам’ять) – в образі тюремного наглядача Габріадзе. Якого, до речі, грає Георгій Данелія. Отакий каламбур…
найкращий фільм усіх часів та народів (с) ;)
У Тбілісі, неподалік від Театру маріонеток, є кафе «Не горюй». Його, як і сценарій однойменного фільму, створив Реваз Габріадзе. У фільмографії сценариста понад 30 картин, але кафе все-таки носить назву саме цієї, знятої ще 1969 року.
На запитання «Хто робить кіно?» можна відповісти, стежачи за титрами: актори, режисер, продюсери… і тільки наприкінці довгого списку – сценарист. Проте титри в цьому випадку обманюють – насправді фільм починається зі сценарію. Це вже потім з’являється режисер, який «знімає» кіно (хоча насправді зйомкою займається оператор); тільки після режисера у фільм приходять актори – ті, котрі задовольняють режисерське бачення сценарію… Але в основі картини все-таки лежить робота сценариста.
Реваз Габріадзе створив сценарій фільму «Не горюй» на основі книги «Мій дядечко Бенджамен» французького письменника Клода Тільє. Проте відчитати у стрічці життя французької провінції неможливо – вона настільки грузинська, що навіть сумніви виникають: невже могло бути по-іншому? Глядач бачить лише природність; він навіть не здогадується, що режисер Георгій Данелія змусив Габріадзе написати кілька варіантів сценарію. І те, що втручання ззовні не помітно – ознака справжнього таланту автора.
Чи важко писати сценарій за книгою? Здавалося б, зовсім ні – маємо і сюжет, і героїв… Але у цьому випадку відбувається щось зовсім інше. Габріадзе по-новому переписує історію Бенджамена, творить нові характери, додає масу алюзій, зрозумілих лише радянському (пострадянському) глядачеві.
Під час перегляду грузинських фільмів мимоволі напрошується асоціація з індійським кіно – в обох випадках дуже важливою є музика. Але якщо індійські стрічки зазвичай нагадують мюзикли, то грузинські (зокрема «Не горюй») мають одну суттєву перевагу. Пісні в них не схожі на штучні вставки – герої живуть, дихають, співають, люблять… ніщо не випадає з цього переліку.
Сценарист поєднав сумну притчевість зі своєрідним грузинським гумором. Ще одна ознака непересічного таланту – він змушує сміятися і плакати одночасно, майже з тієї самої причини.
Через кілька десятиліть після появи «Не горюй» американський письменник Курт Воннегут у романі «Timequake» написав: «Я… запитав у свого літературного агента, як закінчити оповідання, не перебивши усіх героїв… Він сказав: “Нема нічого простішого, мій хлопчику, - герой сідає на коня і їде за горизонт, залитий призахідним сонцем”». Сумніваюся, що Воннегут бачив «Не горюй», але є щось спільне між цією його фразою і фільмом. Габріадзе написав сценарій, у якому смерті такі ж природні, як народження; справді, герої ніби й не помирають, а спокійно відходять туди, де по-іншому світить сонце – або, якщо вірити священикові, у звичайне нікуди. Це найбільше вразило мене у фільмі: смерть не викликає печалі. Навіть проводи дядька Левана схожі не стільки на похорон, скільки на бенкет. В іншому випадку з’явились би глобальні думки про людську байдужість, проте «Не горюй» справляє зовсім інше враження. Герої щирі, хочеться, щоб такі люди жили навколо – хай вони й по-своєму божевільні…
Не знаю, чи сам Реваз Габріадзе вважає «Не горюй» своїм найкращим фільмом, проте він вирішив залишити там частинку себе (наче подарунок на пам’ять) – в образі тюремного наглядача Габріадзе. Якого, до речі, грає Георгій Данелія. Отакий каламбур…