син миколи
14.12.2006, 13:48
-Отче, я тяжко згрішив
-Немає, сину мій, такого гріха, який би Бог не простив, Бог є Любов.
-Я був учасником, ні, гірше, я був свідком смерті панича Гридля, а опісля ложно засвідчив на суді.
Сталося це в квітні, того року, якраз під час сплаву деревени по Опорі…
-я саме спускався з Токарні, ходив, первіяв, чи не запріло сіно, бо такі сніги були, що й дістатися взимку не мож було на верх, аж тільки по відлизі...
-побачив внизу карету, з поламаною віссю…
-було це біля Чортового моста, як їхати в Гребенів, недалеко від кузні Бандуровича, біля неї знаходилось двоє чоловіків, один- погонич Єрко Калинів, а в другому пізнав панича.
-я пустився в допомогу, як тут почув оклики з ріки…
-якийсь легінь сплавляв кругляки, і мабуть теж помітив коляску, причалював до берега…
-потім я зайшов за ялиці, і нічого не бачив, та коли спустився на сам низ, щось змусило мене затриматись, я припав до старого бука, і уважно спостерігав:
легінь підійшов до панича, і почав пильно йому вдивлятись в очі, по чому обхопив в обійми, міцно стиснув, прихилившись до плеча. Він затрясся, видавалось що гірко ридає, хоча я нічого не можу сказати конкретніше, бо бачив тільки його спину.
Потім він розцілував панича три рази в щоки, і надовго припав до його лоба, неначе прощаючись з покійником. Відійшов на три кроки голосно сміючись. Обличчя панича було пополотніле, він неначе хотів щось сказати, тільки, не міг.
Легінь все ще сміючись, витягнув пістоля зза пояса, і голосно наспівуючи, і пританцьовуючи коломийку,
Ой у мене топір топір,
Ще йкована бляшка,
Не боюся я німчура,
Ані того ляшка.
вистрилив.
-Так тобі суко і треба- крикнув він, плюнувши, але опісля пібіг до лежачого, підняв його голову, і крізь сльози заговорив:
-Братчику, вививибач, ось чекай, я зараз, зараз зупиню кровицю. Тут поблизу живе стара Кочанка, вона ще не такі рани заліковувала, протримайся ще хвильку.
Гірко ридав, прикладаючи до рани хустину.
Панич щось прошепотів, що саме не розчув, і легінь за хвильку бойко підвівся, направив пістоля на погонича, і взяв з нього присягу, що той нікому нічого не розкаже, в обмі на життя. І пішов до річки. Пізніш на суді Єрко так нічого і не сказав, бо заприсяг мовчати.
Вийшов я зза дерева, коли на мості нікого вже не було, тіло охололо. Я поспішився чимнайдалі втікнути від цього місця, тільки от ще запамяталось, що з лиця панич був такий самий як легінь…
-Немає, сину мій, такого гріха, який би Бог не простив, Бог є Любов.
-Я був учасником, ні, гірше, я був свідком смерті панича Гридля, а опісля ложно засвідчив на суді.
Сталося це в квітні, того року, якраз під час сплаву деревени по Опорі…
-я саме спускався з Токарні, ходив, первіяв, чи не запріло сіно, бо такі сніги були, що й дістатися взимку не мож було на верх, аж тільки по відлизі...
-побачив внизу карету, з поламаною віссю…
-було це біля Чортового моста, як їхати в Гребенів, недалеко від кузні Бандуровича, біля неї знаходилось двоє чоловіків, один- погонич Єрко Калинів, а в другому пізнав панича.
-я пустився в допомогу, як тут почув оклики з ріки…
-якийсь легінь сплавляв кругляки, і мабуть теж помітив коляску, причалював до берега…
-потім я зайшов за ялиці, і нічого не бачив, та коли спустився на сам низ, щось змусило мене затриматись, я припав до старого бука, і уважно спостерігав:
легінь підійшов до панича, і почав пильно йому вдивлятись в очі, по чому обхопив в обійми, міцно стиснув, прихилившись до плеча. Він затрясся, видавалось що гірко ридає, хоча я нічого не можу сказати конкретніше, бо бачив тільки його спину.
Потім він розцілував панича три рази в щоки, і надовго припав до його лоба, неначе прощаючись з покійником. Відійшов на три кроки голосно сміючись. Обличчя панича було пополотніле, він неначе хотів щось сказати, тільки, не міг.
Легінь все ще сміючись, витягнув пістоля зза пояса, і голосно наспівуючи, і пританцьовуючи коломийку,
Ой у мене топір топір,
Ще йкована бляшка,
Не боюся я німчура,
Ані того ляшка.
вистрилив.
-Так тобі суко і треба- крикнув він, плюнувши, але опісля пібіг до лежачого, підняв його голову, і крізь сльози заговорив:
-Братчику, вививибач, ось чекай, я зараз, зараз зупиню кровицю. Тут поблизу живе стара Кочанка, вона ще не такі рани заліковувала, протримайся ще хвильку.
Гірко ридав, прикладаючи до рани хустину.
Панич щось прошепотів, що саме не розчув, і легінь за хвильку бойко підвівся, направив пістоля на погонича, і взяв з нього присягу, що той нікому нічого не розкаже, в обмі на життя. І пішов до річки. Пізніш на суді Єрко так нічого і не сказав, бо заприсяг мовчати.
Вийшов я зза дерева, коли на мості нікого вже не було, тіло охололо. Я поспішився чимнайдалі втікнути від цього місця, тільки от ще запамяталось, що з лиця панич був такий самий як легінь…